Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича І. В

Вид материала

Документы

Содержание Боголюбов Г. – група “Приват” 30% акцій “Приватбанк” Групі “Приват” належать 19,98% акцій “Укрхіменерго” та 50% акцій “Дніпроазоту”. Порошенко П. (концерн “Укрпомінвест) – у 1989р. сторив об Франчук А. (екс –прем 3. Спочатку фін-пром групи фактично не мали конкурентів всередині країни, бо приплив іноземного капіталу був суттєво обмежений ч В 1998р. на долю 100 найбільших ТНК припадало 3,4 трлн. Ці питання досліджені Фінансово-промислові групи в Україні

Подобный материал:

• Інноваційний розвиток: угорський досвід та українські реалії, 589.56kb.
• Послання Президента України Віктора Ющенка до Верховної Ради України про внутрішнє, 211.4kb.
• В. С. Соловьев: жизнь и метафизика, 655.65kb.
• Куць о. М., Мадін м. П. Етнонаціональна свідомість у державотворчих процесах (українські, 4837.4kb.
• Мені академіка степана дем’янчука р. М. Літнарович,О. В. Кубай бібліографічний опис, 259.48kb.
• О. Ю. Висоцький українські, 3612.49kb.
• Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, 59.59kb.
• «Українські землі в XVI xvii ст.», 73.08kb.
• Стрельник Олена Анатоліївна урок, 120.15kb.
• Матеріали до доповіді академіка нан україни Б.Є, 491.79kb.

Клієнтела - форма функціонування олігархічних груп, залежності соціальної, персональної чи колективної.Клієнтельно – патримонімальна структура базується на обміні благами між суб’єктами з неоднаковим суспільним статусом і силою впливу: сильний пропонує слабшому протекцію і доступ до дефіцитних ресурсів; клієнт, у свою чергу, надає свої послуги патрону (підтримка на виборах в їхньому числі).

“Олігархічні групи” справляють найбільш сильний вплив на владні структури з допомогою неформальних каналів [Зудин А. Олигархия как политическая проблема российского посткомунизма. / А. Зудин // Общественные науки и современность. -1999. - № 1. – С. 45 – 65. (С. 47.)]. (С. 38).

Компромат. Фінінсово –політичні групи в пострадянських країнах значні кошти інвестують у вибори та діяльність політичних структур. В Російській Федерації річний оборот ринку політичного консалтингу у рік виборів складає близько 500 млн.$ [Минченко Е. «Единой России» надо серьезно подумать над коррекцией идеологии [Електронний ресурс] /Е.Минченко //Viptrson.ru. – Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2005. – Режим доступу ссылка скрыта.] (C. 114). В Україні, беручи до уваги проведення дострокових виборів на різних рівнях, а також наявність кількох потужних політичних гравців, витрати фінансово –політичних груп щонайменше не поступаються російським. Ці інвестиції мають переважно тіньовий характер. Це дозволяє: приховати джерела фінансування того чи іншого політичного проекту, левова частка зазначених коштів використовується для підготовки компромату проти опонентів.

Отже, “мова компромату” як складова постмодерного політичного дискурсу є невід’ємною частиною більшості політичних та соціально –економічних процесів на пострадянському просторі.


Лобізм – механізм впливу груп, об’єднаних спільними інтересами, на уповноважені органи (парламент, уряд, місцеві органи влади) для ухвалення того чи іншого нормативно – правового акта або рішення [Уроки демократії світовий досвід для України. – Київ: МЦПД, 2007. – 112с. (С. 75.)]. (С. 121.).

В Україні робилися спроби закріпити лобіювання на законодавчому рівні але всі вони були невдалими. За умов ТРУДОВОЇ ДЕМОКРАТІЇ (зразка Магдебургського права, коли представ ницькі органи влади формувалися з числа представників виробничих професійних трудових колективів ) - лобізм був не потрібним . прим. М.Х.

Формування тіньвого (коридорного) та “олігархічного” лобізму в Україні збіглося зі зміцненям українських фін. політ. груп (1995 – 1999р.), коли переважали методи лобіювання через Кабінет Міністрів і Адміністрацію Президента України та Верховну Раду. [Кухар І. “Коридорний” лобізм / І.Кухар //День. – 2002. - № 109. (С. 4.)]. (С. 121.).

1999 – 2004р. український лобізм був орієнтований на Президента України Л.Кучму і його найближче оточення. По суті, більшість інтересів фінпром групи реалізували через Адміністрацію глави держави (її керівника, начальників управлінь, других службовців президентського апарату) Частково це було пов’язано з тим, що Адміністрація Президента України нагадувала колишній апарат ЦК КПУ: з одного боку – широкі права відносно втручання в роботу інших відомств, з іншого – мінімальна персональна відповідальність [Томенко М. Яку Україну будує команда Президента Леоніда Кучми?! / М. Томенко // Експертна оцінка. – Київ: Фонд “Українська перспектива”,1996. – 11с. (С.8.)]. (С. 123.). Більшість політичних партій в Україні що спеціалізувалися на деяких видах лобіювання фактично перетворилися на бізнес партії. (C. 121 – 129.)


Надприбутки – від експортних операцій (нафта, розпродажа промислових підприємств на метало брухт за кордон...) зумовили поєднання фінансових та промислових об’єктів. [Стародубровская И. Финансово – промышленные группы : иллюзии и реальность / И. Стародубровская // Вопросы экономики. – 1995. – С. 135 – 146. С.137.] (С.20.)


Партії – стали інструментом легалізації форм та методів окремих груп та осіб. [Журавський В.С. Становлення політичних партій в українському суспільстві та їхня роль у політичному структуруванні парламенту. / В.С.Журавський. – Київ: Парламентське видавництво, 2002. – 108с. (С. 7.)] “Купівля” партій відбувалася через створення фінансової залежності від кількох “спонсорів”. Це пов’язано з тим, що фінансування виборчих компаній в Україні, як і фінансування партій, здійснюється з Державного бюджету за мінімальним принципом. Характерною особливістю партійного будівництва в Україні є намагання великого бізнесу фінансувати декілька партій задля мінімізації ризиків.

Бізнесмен Хмельницький, який залишив ряди БЮТ у 2007р. фінансував Партію регіонів (за списками якої балотувався) і Блок Литвина. У свою чергу Блок Литвина отримував допомогу з боку “Індустріального Союзу Донбасу” в особі виконавчого директора С.Тарути.

Блок “Наша Україна – Народна Самооборона” теж фінансував С.Тарута. Генеральним спонсором президентського мегаблоку став І. Коломойський Про це свідчать присутність у списку голови правління “Укрнафти” І. Палиці. Інші донори “Нашої України” – О.Третяков (АТЕКО, М.Мартиненко (ВАТ “Фірма”), Д.Жванія (Брінкфорд), О,Слободян (ВАТ “Оболонь”), В.Поляченко (“Київміськбуд”), В,Тополов (Київ – Донбас), П.Жебрівський (фармацевтичний, аграрний бізнес), П,Порошенко (концерн “Укрпромінвест”), Є,Червоненко (концерн “Орлан”)...[Граніна В. Сплиття покаже.(ел. ресурс http: // ссылка скрыта ]

“Під впливом фінансово – політичних груп відбулася девальвація ідеологічних цінностей, на перший план висуваються фінансові, інформаційні та адміністративні ресурси”. [Дергачев О. Місце політичних партій у здійснені влади в Україні / О.Дергачов. // Політична думка. – 2002. - № 1. – С. 3 – 23. С. 8 – 9. ] (C.99 – 101.)


Політика – світова. Активне формування транснаціональних корпорацій почалося з 1970 років. Д. Гелбрейт зробив висновок, що діяльність великих корпорацій наближатиметься до масштабів діяльності держави. [Гэлбрейт Дж. К. Новое индустриальное общество / Дж. К. Гэлбрейт; пер. с англ. – Москва: Прогрес, 1969. – 480 с. С.118.] (C. 9.)

У 2000 році на VIII Конгресі Міжнародної асоціації політичних наук голова програмного комітету У. Лафферті ввів означення “корпоративний переворот”. Мета конгресу полягала у з’ясуванні впливу корпоративного перевороту на існуючі форми правління та різні типи суспільств.

Нині про світову політику говорять як про змагання транснаціональних корпорацій (С. 9.)

В Польщі, Чехії та Угорщині нові посткомуністичні уряди під час проведення економічних реформ приділяли увагу створенню приватних підприємств та залученню іноземних інвестицій. В результаті весь великий бізнес опинився в руках іноземців.[Чоба Л. Десять лет трансформации: опыт России и Венгрии / Л. Чоба // Трансформация. – 2000. - № ¾. – С.16 –18. С. 17.] (C. 17 – 19.)

Політика – тіньова. В українському суспільстві значна увага декларативно приділяється проблемам розвитку малого та середнього бізнесу. Проблеми розвитку фінансово – політичних груп на державному рівні свідомо оминаються (бо вони тісно пов’язані з владою) і це сприяє функціонуванню тіньової політики. Крім того, українське суспільство негативно сприймає діяльність великого бізнесу а фінансово – політичні групи, з одного боку, зацікавлені в легалізації своєї діяльності (аби бути законодавчо захищеними), з другого – намагаються обмежити контроль з боку інститутів громадянського суспільства, встановивши для цього патронат над ЗМІ. (С. 5-6.)


Персоналії: Ахметов Р. – ЗАТ “Систем Кепітал Менеджмент” функціонує як вертикально інтегрована структура у сфері металургії , прокату, збагачення руди, виробництва коксу та виходить на ринок харчової промисловості. (С. 55.)

“АРС” (І Гуменюк) – Авдіївський коксохімзавод (найбільший за потужністю в Європі, 50%),

ДХК: “Краснодонвугілля”, “Добропіллявугілля”, “Макіївкавугілля”, “Красноармійськвугілля”, шахти: “Комсомолець Донбасу”, “Південнодонбаська № 1 та № 3”, 36% акцій ВАТ “Центральна збагачувальна фабрика “Жовтень”, 50% ВАТ “Запоріжкокс”, 50% “Донецького коксохімічного заводу ім. Кірова, 25% акцій ВАТ “Харківський коксовий завод”, ЗАТ “Коксан”, ВАТ “Горлівський коксохімічний завод”, ТВК “Укрвуглемаш”, 20% акцій ВАТ “Нікопольський хлібокомбінат”, 50% ЗАТ “ВЕСКО”, готельно – розважальний центр “Вікторія”, на території Російської федерації – Каменський і Шахтинський заводи. С. 55 – 56.

АТ “Данко” (Сергій та Андрій Момоти)

“Норд” (Ландик В.).

“Гефест” (Щербань А).

“Укрпідшипник” ( А.Клюєв, С. Клюєв). Ця структура контролює “Донецьккокс”, “Донецьккабель”, Артемівський завод з обробки кольорових металів.

АТ “Радон” (Скубенко В.) – фабрика коксівного вугілля (Горлівка), збагачувальна фабрика “Калінінська” (1,5т. на рік), завод зі збагачення вугільних шламів, завод “Донецькгірмаш”, Ясинівський коксохімічний завод, електромеханічний завод “Радонмаш”, два сільськогосподарських ЗАТ (8000 га). Крім того “Радон” є акціонером українсько - британського СП “Міжнародні вугільні технології”. (С. 56.)


Пінчук В. – науково-виробнича інвестиційна корпорація “Інтерпайп” (створена 22.11.1990р. разом з бізнесменами В.Рабинович (Ізрайль), В.Щербань, Ф.Шпиг). Філії компанії відкрито у Росії, Білорусії, Узбекистані, Казахстані, Німеччині. Корпорація експортує труби, металопрокат, автотехніку, будівельні матеріали, імпортує енергоносії – заробляючи на посередницьких операціях, перепродаючи російський газ в Західну Європу. На сьогодні у складі групи перебувають: українсько- американська компанія “Байп”, акціонерний банк “Кредит-Дніпро”. Власність “Інтерпайп” – ВАТ “Нижньодніпровський трубний завод”, ВАТ “Новомосковський трубний завод”, ЗАТ “Нікопольський завод безшовних труб”, 6 цукрових заводів (Сумсько-Степанівський, Вороніжський, Низівський, Буринський, Чупахівський, Пивненківський). (С. 58.)


Боголюбов Г. – група “Приват” 30% акцій “Приватбанк”

Коломойський І. – (за даними експертів “Wprost”) 30% акцій “Приватбанк” фірма “Приватінвест”, 30% акцій “Укрнафта”, 8 фірм, які зареєстровані в офшорних зонах (“Сент Джон Трейдінг ЛТД”, “Варкідж Лімітед”, “Блумберг Індастріз Л.Л.С.”, “Лансін Комершал Лімітед”, “Мінт Дата Холдінг Лімітед”...). У 2004р. Коломойський І. купив 50% акцій у Григоришина К.: “Дніпрообленерго”, “Запоріжжяобленерго”, “Полтаваобленерго”, “Львівобленерго”, “Сумиобленерго”, “Чернігівобленерго”, “Тернопільобленерго”, “Прикарпаттяобленерго”.

У групу “Приват” входять: “Приватбанк” (акціонери – “Приват- Інтертрейдинг” (28,97% акцій); “Сентоза” (25%); “Віст” (25%); “Солм” (21,03%) та похідні від нього “Приватінвест” і “Москомприватбанк” (Москва).

Групі “Приват” належать 19,98% акцій “Укрхіменерго” та 50% акцій “Дніпроазоту”.

В 2003 році “Приват” встановив контроль над “Укрнафтою” (40% акцій), поставивши на чолі цієї структури І. Палицю. “Привату” також належать 60, 05% акцій “Хмельницькнафтапродукту”, 85,23% акцій “Суминафтапродукту”, 70,15% акцій “Житомирнафтопродукту”, 95,5% акцій “Чернігівнафтопродукту”, 76% акцій “Чернівцінафтапродукту”, 60,9% акцій “Миколаївнафтапродукту”, контроль над НПЗ “Нафтохімік Прикарпаття”, 75% акцій “Північнафтапродукт –Сервіс”.

“Привату” належать гірничо –збагачувальні комбінати: “Суха балка”, “Південний”, Марганецький, Інгулецький (частина акцій), Орджонікідзевський. Крім того: 29,35% акцій “Красноармійськ вугілля” , контрольні пакети акцій Нікопольського й Запоріжського заводів феросплавів, 34,82% акцій Металургійного комбінату ім. Петровського, 19,26% акцій Божедарівського елеватора, 85,49%акцій Брагінського елеватора, з9,5% акцій Бузького молокозаводу, 20,8% акцій Хмельнтцького комбінату хлібопродуктів, 61,13% акцій Могилівського хлібоприймального підприємства, 20% акцій Білоцеківського заводу сільгоспмашинобудування, 50% акцій будівельної фірми “Балцем”, Алапаєвський металургійний завод у Росії. (С. 60.)


Київська фін.пром. група. – Суркіс Г. (група ФК “Динамо”), Медведчук В. (“Міжнародна адвокатська компанія Бі-Ай-Ем”). Серед засновників фірми Медведчука були: брати Суркіси, Згурський В. (колишній голова міської ради Києва), Карпенко Ю., Губський Б. та Лях Ю. (очолював Український кредитний банк). В 1998р. Українському кредитному банку були передані в управління державні пакети акцій Запоріжського феросплавного заводу та 3 обленерго. Згодом група взяла участь у приватизації 8 обленерго у складі пула “Корт Холдинг”. Це дозволило групі у складі пула при мінімальних витратах одержати реальний контроль над новою групою обленерго. Пізніше у складі групи з’явилися підприємства харчової та целюлозо-паперової промисловості, нафтопереробні заводи. (С. 61.)


Порошенко П. (концерн “Укрпомінвест) – у 1989р. сторив об’єднання малих підприємств “Республіка”, яке поставляло з Азії та Африки продукцію для української кондитерської промисловості. У 1993р. створено “Український промислово-інвестиційний концерн”, в який входить більше 50 компаній в Україні та Росії. П.Порошенку також належав банк “Мрія”, Радомишльський пивзавод, Дніпровський крохмале-патоковий комбінат, ВАТ “Молочноконсервний комбінат” (Черкаська обл.), Погребищенський, Гайсинський,Крижопільський цукрові заводи, ВАТ “Пісківський завод скловиробів”, ВАТ “Львівгуртбакалія”, ВАТ “Укроптбакалія”, Крижопільський і Вінницький комбінати хлібопродуктів.

В автомобільній галузі: “Укрпромінвест – Авто” (в 2002 році зайняло перше місце на авторинку України); 29% акцій Київського суднобудівельного заводу “Ленінська кузня”; 82,11% акцій Луцького автомобільного заводу; ТОВ “Черкаський автобус”; компанія “Автоекспо”; ТОВ “Укрзапчастина”; торговий дім “ІСТА”. (С. 62-63.)


Тимошенко Ю. – бізнес група “Єдині енергетичні системи України” (ЄЕСУ) російського підприємця К. Григоришина, яку очолювала Ю. Тимошенко. Події 2004-2005р. на думку представників нової влади мали наблизити взаємовідносини влади та фінансово-політичних груп до зразка відносин між державою і бізнесом як у країнах Центрально Східної Європи. Показово, що значна частина власників великих фін. пром. груп заявили про готовність піти на компроміси: Пінчук В. (Інтерпайп); Губський Б. (Київська фін. пром група); Бойко В. (Маріупольський металургійний комбінат); Тарута С. (Індустріальний союз Донбасу); Ярославський О. (Харківська фін. пром. група). Трансформація авторитарного режиму (контрольованої демократії) була можлива лише за умови ліквідації або послаблення його економічної бази, основою якої були фін. пром групи. Реалізація цієї місії була покладена новою владою на уряд Ю. Тимошенко. Головними об’єктами реприватизації Кабінету Міністрів Ю. Тимошенко стали підприємства “Інтерпайп”-Пінчука В. та “Систем Кепітал Менеджмент”. Реприватизація являла собою повторну приватизацію після повернення об’єкту у державну власність. Це був виключно політичний процес. [Пасхавер О. Й. Приватизація та реприватизація в Україні після “помаранчевої” революції. – Київ: Міленіум, 2006. – 106 с. С.32.] (C.92.)

За статистикою, в 2005-2008р. правоохоронними органами України було порушено 754 карні справи. [Телешун С. Рейдерство як діагноз українського бізнесу та політики. / С.Телешун, Н.Павловська // День.-2008.-№50.С.1,5.]


Фірташ Д. – фін.пром.група “Росукренерго”. Основою групи є підприємства хімічної промисловості: Nitrofert (Естонія), JV Tajik Azot (Таджиказот), Ostchem Holding AG (Австрія), Ostchem Trading GMBH (Німеччина) , Кримський титан, Кримський содовий завод, Рівнеазот, Валки-Ільменіт, Міжріченський ГЗК та нафтогазова промисловість: Укргаз-Енерго, Каспойл (Росія), Зангас (Росія), Астраханська нафтогазова компанія, Benam Holding, Centralgas AG, RosUkrEnergo (Швейцарія), Zangas Austria, Emfez (Польща-Угорщина), Euronit KFT (Угорщина). Крім того група Д.Фірташа інвестує значні кошти у нерухомість: “Мандарин плаза”, Українська торгова лінія...та спорт (ФК “Таврія” та БК “Київ”). (С. 66.)


Франчук А. (екс –прем’єр міністр АР Крим з 1994-1995 та 1997-1998 роки), Франчук І. (колишній зять Л. Кучми) –Кримська фін-пром група. Основою цієї групи є ДАТ “Чорноморнафтогаз” (1200 км магістральних газопроводів, 43 газорозподільні станції, 9 морських стаціонарних платформ, 2 плавучі автопідйомні бурові установки “Сиваш” і “Таврида”, Глібовське сховище газу на 3 млрд. кубометрів повної місткості, технологічний флот у складі 22 суден, порт у смт. Чорноморське з усією береговою інфраструктурою. “Чорноморнафтогаз” експлуатує 16 родовищ, добуваючи щодобово 2,5 млн. кубометрів вуглеводнів та приєднане Казантипське родовище на Азовському морі і нафтове родовище на площі Олімпійській поблизу острова Зміїний (запаси якого становлять 100 млн. тон нафти).

Франчук А. І Франчук І. Є засновниками СП “ТЕР – Холдинг” –монополіста з постачання паливних ресурсів у Криму. А з 2000 року А. Франчук –голова спостережної ради АТ “Кримгаз”. На думку експертів, вони створили замкнений цикл: “Чорноморнафтогаз” займається видобутком, “Кримгаз” постачає газ споживачам, а “ТЕР –Холдинг” його продає.

Дочірним підприємством “ТЕР –Холдинг” є фірма “ТЕР – Радіоком” – засновник ВАТ “Кримтелекомінвест” (25% акцій), яке контролює дві АТС та декілька телефонних вузлів в Ялті, Керчі, Сімферополі та Феодосії а в 2000 році приєдналось до ТОВ “Комсервіс”.

“ТЕР – Холдинг” був засновником “Першого інвестиційного банку” (серед інших засновників фігурують П. Ющенко, І. Гетьман та Б. Соболєв), а після ліквідації банку Б. Соболєв з допомогою І. Франчука створив “Першу інвесткомпанію”.


Ярославський О. – голова харківської фін.пром.групи, президент “Укрсиббанка” і зять померлого в 1996р. губернатора О. Масельського, у 1995-1996р. вів бізнес разом з В.Салигіним

Купували в населення ваучери, здобуваючи за них акції підприємств, працювали на енергоринку. У 2002р. афільовані з “Укрсиббанком” ЗАТ “Українська металургійна компанія” і ТОВ “Гранд+” стали акціонерами комерційного банку “Надра”.

“Укрсиббанк” – оператор розрахунків “Енергоатома” з російським концерном “ТВЕЛ” за ядерне паливо;

керує державними пакетами акцій на Північному гірничо-збагачувальному комбінаті і Дніпровському металургійному заводі,

власник частини акцій ТОВ “Український алюміній” та веде будівництво разом з “Російським алюмінієм” Первомайського алюмінієвого заводу в Харківській області, куди він має намір вкласти 250 міл.$;

співробітничає з НПК “Галичина” та гупою П. Димінського;

власник 10№ акцій латвійського “Мультібанка”;

контролює 70% випуска мінеральних добрив в Україні (47,7% акцій черкаського ВАТ “Азот” та 17,04 % акцій ВАТ “Хімволокно”;

контролює чотири цукрових заводи; Пархомівський, Старинський, Новоіванівський та Куп’янський;

власник: 41,6 % акцій “Крименергобуду”; 20 % акцій Харківського плиткового заводу; 77 % акцій Нововолинського заводу будівельних матеріалів; 21 % акцій Малобудищанського заводу будівельних матеріалів; 23 % акцій Івано-Франківського заводу залізобетонних виробів; 20 % акцій Ковельського заводу залізобетонних конструкцій; 50 % акцій “Олександріябуд” 36,2 % акцій Полтавського заводу будівельних матеріалів; 54 % акцій “Харківметропроекту”;

в металургійній галузі “Укрсиб” контролює 90 % акцій Української металургійної компанії; 35,74 % акцій ВАТ “Північний гірничо-збагачувальний комбінат”; 16 % акцій ВАТ “Кременецький завод порошкової металургії”; 11,42 % акцій ВАТ “Марганецький рудоремонтний завод”; 95 % акцій Миколаївського глиноземного заводу; 25 % акцій “Українського алюмінію”; контрольний пакет акцій ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім Дзержинського”;

контролює ФК “Металіст” (Харків).


Рент-секінг (rent-seeking) групи – займаються політичним лихварством та отримують прибутки без участі в оновленні та відтворенні ресурсів [Aslund A. Reform vs. “Rent-seeking” in Russia’s Ekonomic transformation /A. Aslund //Transition.- 1996/-№2.- H.32-55.]. Важливим чинником існування подібних груп є наявність системи клієнтилізму, що існує зокрема і в розвинутих країнах [Lemarchand R. Political Clientelism and Development: A Preliminari Analisys /R. Lemarchard, K. Legg // Comparative Politics. –1972. – Vol. 4,№2 – P. 149-178.], а не лише суспільствах перехідного типу. В Україні до цієї групи політичних акторів належать “політичні” або “номенклатурні” клани, різноманітні лобі, а також різноманітні олігархії. (С. 34-35.).

Рейдерство: скуповування акцій, ініціювання банкрутства, силове захоплення, підробка документів, шахрайство, підкуп суддів і судів, вплив на правоохоронні органи й використання спецслужб при захопленні власності, “кришування” цих дій з боку політичних інститутів та інститутів влади . Рейдерство –це протиправний перерозподіл власності у всіх сферах суспільного буття. (С. 115-116.).

Рейдери – хто вони: це і власники, і фінансово –промислові групи, і правоохоронні органи, і криміналітет, і органи, і органи державної влади, і менеджмент, і навіть соціальне оточення компанії. (С. 118.).


Силові структури. Жорстока конкуренція фін.пром.груп призвела до створення розгалуженої і професійної власної системи безпеки. Провідну роль у таких службах відіграють професійні контррозвідники – колишні співробітники СБУ та МВС. Наприклад: уже в 1994 році служба безпеки комерційного банку “Україна” нараховувала від 5 до 8 тисяч осіб.[Безсмертний Р. Зовнішня розвідка на службі приватного підприємництва. / Р.Безсмертний, А. Дорошенко // Спостерігач. – 1995. - № 7. – С. 6] (С. 109.) При цьому ці служби функціонують у постійному контакті з державними спеціальними стуктурами, обмінюючись інформацією , узгоджуючи деякі акції та т.п.

Становлення українських фін-пром груп.

1.Утворення фін-пром груп відбувалося під час різкого послаблення державних інституцій, катастрофічного падіння виробництва (внаслідок розриву виробничих звязків) та браку єдиної статегії створення правової системи і господарської інфрастуктури [Телешун С. О. Активізація діяльності фінансово – промислових груп, що спрямована на трансформацію політичної системи в Україні /С.О. Телешун //Парламентсько – президентська форма правління: Україна та німецький досвід. – К.: К.І.С. – 2003. – С. 12-28. (С. 12.)]. (C. 49.). При цьому процеси формування нової державності на принципах ринкової економіки привели до перенесення ринкових відносин і в соціальний інститут політики (все продається, все купується і посади в першу чергу) [Кащавцева С. Политическая коммуникация в Украине /С. Кащавцева // К.: Персонал. –2002.-№4. –С. 21-24. (С. 21.)]. (C. 49.).

Усе це наклало відбиток на стуктуру фін-пром груп, яка являла собою сплав “тіньового” капіталу (з елементами криміналу) з фінансовим, економічним, політичним, адміністративним та інформаційним капіталами та їхній зв’язок з органами державної влади.

2. Якщо в економічній сфері були спроби регулювати діяльність фін-пром груп (Указ Президента України “Про фінансово – промислові групи” від 27 січня 1995 року, на який Верховна Рада України наклала вето і який пізніше був скасований самим Президентом), то у політико – правовій сфері подібні намагання регламентувати їхню діяльність і нині відсутні.

3. Спочатку фін-пром групи фактично не мали конкурентів всередині країни, бо приплив іноземного капіталу був суттєво обмежений через високі інвестиційні ризики.

4. Сферою формування українського великого капіталу стала експортна діяльність, тому що в цей час на світових ринках ціни на напівфабрикати й прості види чорної металургії досягли свого піку. (С. 50).

5. Первісне нагромадження капіталу відбувалося за широкого використання бартерних схем, завищення в експортних операціях величини ПДВ, що підлягав поверненню з бюджету, вивезення доходів в офшорні зони, що давало змогу уникнути оподаткування... По суті, державні підприємства були змушені продавати свою продукцію трейдерським компаніям за зниженими цінами, а купувати у них газ, устаткування і сировину за підвищеними цінами. (С. 50.).


Великий капітал – ключова загроза національній безпеці України.

Функціонування великого капіталу в олігархічному форматі гальмує розвиток національної економіки.

1. Олігархічний капітал відтісняє від найприбутковіших сфер підприємницькі структури, які перебувають на відстані від владних стуктур [Гальчинський А. С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу /А.С. Гальчинський. –К.: Українські пропілеї, 2001. – 320с. (С. 159.)]. (C. 51).
   
2. Бізнес-групи за допомогою влади штучно підтримують низькі витрати на виробництво всередині країни та вкрай повільно запроваджують іновації у виробництво.
   
3. Спостерігається масове порушення принципів ринкової конкуренції.
   
4. Фін-пром групи не проводять модернізації і технічного переоснащення виробництва, реструктуризацію галузей... по суті, відбувається реіндустріалізація індустріальної економічної бази (особливо чорної металургії),що призводить до стуктурної диспропорції у розвитку галузей.
   
5. Фін-пром групи масово виводять капітали за кордон. 16.02.2007 року на розширеному засіданні РНБО Президент України В.Ющенко заявив, що “масштаби, якими характеризується непродуктивний відплив капіталу за межі України протягом останніх 4-5 років свідчить, що це явище вже перейшло за межі рядової проблеми, перетворившись в одну з ключових загроз національній безпеці України”. Наприклад: з початку 2004 року по жовтень 2006 року за межі України вивезено 12.9 млрд.$, тобто майже стільки, скільки за цей період надійшло прямих іноземних інвестицій – 13.2млрд$.
   

Орієнтація бізнес-груп на експортні галузі створила велику залежність зростання національної економіки від розвитку ситуації на світовому ринку та експортних позицій підприємств [Ослунд А. Экономика в полете /А. Ослунд // Рейтинг. 100 лучших компаний Украины. –К., 2003. – 24 июня. – С. 42-43.]. (C. 53.).

6. Поглиблення олігархізації призводить до соціального дисбалансу в суспільстві,

люмпенізації значних верств населення...

7. Для фін-пром груп характерне свідоме маніпулювання громадською думкою та масовою

свідомістю, особливо під час виборчих кампаній або боротьби за ті чи інші об’єкти

державної власності.

Отже, олігархічні стуктури мають на меті передусім консервацію в економіці власного status quo, тому постають у даному аспекті однією з найконсервативніших сил в українському суспільстві (вони захопили всі провладні посади, прихватизували майже все державне майно а тепер всі ЗМІ переповнені богослужіннями, бо їм потрібне щоденне гіпнозування (маніпуляція свідомістю) людей “всяка влада від бога”, тому вони й консервативні –нічого не хочуть міняти, їм і так дуже добре) [Гальчинський А.С. Суперечності реформ у контексті цивілізаційного процесу /А.С. Гальчинський. –К.: Українські пропілеї, 2001. – 320с. (С. 160)]. (C. 53).

Транснаціональні групи. У 1960-1970-х роках фінансово-промислові корпорації сприяли удосконаленню економіки “капіталістичної системи”. З кінця 1970-х років вони перетворились на великі транснаціональні компанії (ТНК), які активно просувають на міжнародній арені інтереси США, Великобританії, Франції, Німеччини, Японії.

В 1998р. на долю 100 найбільших ТНК припадало 3,4 трлн.$ спільного капіталу; у 2002р. активи 500 найбільших ТНК оцінювалися у 30,8 трлн.$.

ТНК розмістили в Центрально Східній Європі значну частину своїх виробничих потужностей. [Блохина А.Е. Некоторые аспекты деятельности ТНК в странах ЦВЕ: проблемы и перспективы./ А.Е. Блохина // Пространство и время в мировой политике и международных отношениях: материалы 4 Конвента РАМИ в 10 т. – Москва: МГИМО-Университет,2007. – т.1 :Актеры в пространстве и времени мировой политики / Под ред. М.М. Лебедевой. – 188с. – С. 124-129. (С.124)] (С.18.)

Угорщина (65 із 100), Польща (30 із 100), іноземним банкам належать 67 % банківських активів Польщі, 91 % - Угорщини, 93 % - Чехії [Мировая экономика и международные экономические отношения : Учебник / Под ред. проф. Булатова, проф. Н.Н. Ливенцева. – Москва: Магистр, 2008. – 654с.] (C.18.).

З завершенням приватизації, приплив іноземного капіталу в Польщу, Чехію та Угорщину істотно сповільнився. Однак після того , як на етапі підготовки до вступу в ЄС владі Угорщини довелося скасувати податкові пільги та преференції іноземним інвесторам, почався масовий відплив іноземного капіталу в Словаччину, Румунію та Болгарію. ТНК почали активно репатріювати прибуток і закривати виробництва, а Угорщина постала перед проблемою дефіциту бюджету та поточного платіжного балансу.


Транснаціональні корпорації українського походження.: “Індустріальний Союз Донбасу”, ЗАТ “Систем Кепітал Менеджмент”. Вони шукають ринки вкладення свого капіталу в Центральній Європі, Російській Федерації та інших країнах [Карасев В. Кто получит глобализационный дивидент? [Електронний ресурс] / В. Карасев // Діалог. ua. – Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2005. Режим доступу a/ru/dialog/opinion/10/250#op250.].

Водночас, перспективи українського капіталу та появу транснаціональних корпорацій українського походження доцільніше розглядати у контексті включення українських груп у вже наявні транснаціональні корпорації на правах дочірніх ланок [Сушко О. Рівень залученості України до глобальних процесів не відповідає її об’єктивному потенціалу [Електронний ресурс] /О. Сушко//Діалог.ua.-Електронні дані.-Дата доступу: 01.06.2005.- Режим доступу

rg.ua./ru/dialog/opinion/10/254#op254.].


Фінансово промислові групи . Їхнє виникнення та подальша трансформація у фінансово -політичні угруповування зумовлені обєктивними та суб’єктивними чинниками перехідного періоду. В країнах Центрально –Східної Європи становлення великого бізнесу відбувалося на засадах відкритого суспільства, що передбачало максимальне відокремлення бізнесу від влади, створення формальної інституціональної системи взаємовідносин у трикутнику “влада – фін.політ. групи – суспільство”. В україні та Російській Федерації в кінці 1990-х років створено неформальну інституціональну систему, головною ознакою якої є активна участь бізнес –еліти в політичнаму житті держави.

Ці питання досліджені: зарубіжна наукова література А. Бруст, А. Круассан, І. Кузес, В. Меркель, Л. Нельсон, А. Ослунд, А. Пшеворський, Д. Старк, Д. Хеллман, С. Холмс, А. Шайо, Л. Шеллі та ін. Російська Федерація – М. Афанасьєва, І. Бєляєва, О. Гаман – Голутвіна, А. Зудіна, О. Криштановська, Н. Лапіна, Б. Нємцов, Я. Паппе, С. Перегудова, А. Солов’єва, М. Урнов, Г. Явлінський, А. Яковлєв. Україна. К. Бондаренко, Л. Верховодова, А. Гальчинський, В. Двойних, В. Дементьєв, О. Дергачов, О. Долженков, А. Колодій, О. Куценко, О. Лісничука, О. Пасхавер, Ю. Пахомов, О. Полішкарова, В. Сіденко, О. Соскін, І. Стулова, Л. Суплін, О. Сушко, С. Телешун, М. Томенко, О. Турчинов. (С. 5-6).

Фінансово-промислові групи в Україні

1991-1994 роки. Поява різноманітних лобістських груп, які пов’язані з експлуатацією державної власності (ренти), посередницьких операціях з російськими енергоносіями тощо.

1994-1998 роки. В Україні було створено кілька регіональних груп, які ряд дослідників називають кланами. Чиновники перетворилися на одержувачів тіньової ренти (корупція – це зловживання службовою посадою, як і приватні підприємці. Українська економіка нагадувала латиноамериканську модель [Маскалевич І. Інвентаризація олігархічної власності / І. Маскалевич // “Зеркало недели” 15.03.2007.]. (C.80.). Початок цього процесу припадає на закінчення прем’єрства П.Лазаренка, який намагався створити власну бізнес-імперію, що охоплювала б фактично всю економіку України.

Президент України Л.Кучма сприяє зрощенню виконавчої влади з різноманітними групами впливу, встановлюючи контроль над найбільшими джерелами стягування ренти – приватизація та посередницькі операції з енергоносіями.

1998-2004 роки. Фінпром групи посилили взаємодію з президентською владою, яка в обмін на фінансову підтримку у боротьбі за концетрацію влади, регулює взаємини фінпром груп, що дає змогу уникати бізнес-воєн.

При цьому фінпром групи трансформуються у фінансово –політичні, головними ознаками яких є: вплив на національну економіку, контроль над депутатською групою,політичною партією та громадською організацією, наявність депутатського мандата [Томенко М. Олігархічні групи як суб’єкти політичного процесу: методологічні аспекти / М.Томенко // Універсум. –2000. -№11/12. –С.- 4-9.]. (C. 81.).

2005-2006 роки. Невдала спроба провести деолігархізацію країни, позбавити фінпром групи політичного впливу (вірніше прем’єрська спроба олігархічного переформатування, реприватизувати державні підприємства аби потім їх приватизували другі олігархи).

2007 рік – початок відкритої конкурентної боротьби основних фінпром груп за владу “конкурентний авторитаризм” [ Way L. Kuchma’s Failed Authoritarianism / L.Way // Journal of Democracy. –2005. –Vol. 16.№2. –P. 131-145.]. (C. 81.).

ЗА статистикою, в 2005-2008 за підсумками рейдерських захоплень порушено 754 карних справ, 830 звернень за спробу незаконного переділу власності [Телешун С. Рейдерство як діагноз українського бізнесу та політики / С.Телешун, Н.Павловська //День. – 2008. -№50. –С. 1, 5.]. (C. 92).


АВТОДИДАКТ