Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича І. В

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3

Влада: формування “нових демократій” за наявності політичної поляризації суспільства, економізації усіх сфер політики, правовий нігілізм, де кожен правовий чи конституційний акт рзглядається з позицій здобуття чи утримання влади, ніж довгострокових державних інтересів та тимчасовою дегуманізацією політичної культури - ознака політичної кризи України. Причини суперечок є боротьба за контроль над власністю та контроль бюджету. Зміни всередині суспільства істотно корелюються потужними зовнішньополітичними впливами з боку світових лідерів, які створюють групи впливу для реалізації власних інтересів. Зараз Україна увійшла у фазу “корпоративної демократії” де обмежена кількість політико – економічних гравців за допомогою фінансів, політико корупційних послуг, інформаційних маніпуляцій, а також судової системи усунули громадян від прямого впливу на політичні процеси, унеможливили інтелектуальну і кадрову конкуренцію, підмінивши їх “партійним та імперативним квотуванням”. (С. 4 – 5);

В Україні за роки незалежності утвердилося одновимірне прийняття і реалізація рішень певними групами в інтересах цих самих груп [Камінський Є. С. Світ переможців і переможених. Міжнародні відносини і українська перспектива на початку 21ст. / Є.С. Камінський.- Київ: Центр вільної преси, 2008. –336 с.] (C.84.)

Це призводить до вкрай небезпечних наслідків:

1)відчудження громадян від правлячої верхівки і нав’язування (за допомогою ЗМІ, які перебувають в основному під контролем фін.пром. груп) стереотипу , що входження у верхівку представників інших верств населення, не пов’язаних з великим бізнесом, не можливе.

2)таке сприйняття політики веде до фактичного призупинення процесу формування інститутів громадянського суспільства. Наукові інститути, аналітичні центри (державні та недержавні), експертні групи, що функціонують при Кабміні України, ВРУ, Секретаріаті Президента України – є суто формальними розробниками рішень державного характеру. На практиці вони або виконують замовлення фін.пром. груп (Центр Разумкова О. Фінансували бізнесмени “Нашої України”; центр “Софія” М.Мартиненка забезпечував аналітикою Партію регіонів...) або ж працюють “вхолосту”;

тіньова політика – склалася за відносно низької ефективності публічної влади в країні та відсутності реальних результатів адміністративної реформи і призвела до паралельної системи використання державних механізмів з одного боку Президентом України , з іншого, фін.пром. групами з виразними ознаками кланової стуктури. Лідери кланів ввійшли у владу, яку використали для обслуговування групових інтересів і стали реальними політичними акторами.[Дергачов О. Дванадцять раундів незалежності / О.Дергачов // Політичний календар. –2003. -№5(63). –С.30-34.] С.87.

Зв’язок влади та фін.пром. груп мав неофіційний характер персональних взаємин окремих представників влади і великого капіталу. На центральному місці у цій системі перебував Президент України Л.Кучма, який лобіював групу “червоних директорів”. Вони створили 15лютого 1992р. Український союз промисловців і підприємців (понад 100 підприємств) та Академію технологічних наук України. [Бондаренко К. Леонид Кучма. Портрет на фоне эпохи C. 60 /К. Бондаренко. –Харьков: Фолио, 2007. –636с.] (С.88.)

В результаті, під тиском промислового лобі на Президента Л. Кравчука та на голову ВР І.Плюща 3 жовтня 1992р. Л.Кучма був обраний Прем’єр –міністром України з наданням йому надзвичайних повноважень. Після обрання на посаду Президента України Л.Кучма зміг впливати на розподіл великих об’єктів в процесі приватизації, з яких були створені активи потужних бізнес –груп.

Входження бізнес –груп у владу. Ефективність виконавчої (більшою мірою) та законодавчої влади (меншою мірою) в пострадянських країнах була надзвичайно низькою, тому роль тіньової кулуарної політики вийшла на перший план. Входження лідерів фін-пром груп у владу відбулося легко і дуже швидко перетворило їх на реальних політичних акторів і вони використали владу для обслуговування групових інтересів. Роль та місце фін-пром груп у системі політичної влади визначалася їхніми політичними ресурсами, які динамічно змінювалися залежно від соціально – економічних, політичних та культурних трансформацій суспільства.

Політичні ресурси новоутворених фін-пром груп базувалися на таких чинниках: економічна вага (кількість підприємств); позиції в національній економіці (передвиборчі кампанії основну ставку роблять на електорат тих регіонів, де зосереджено її найбільші промислові підприємства); соціальний капітал. – найманий персонал компаній та власники – акціонери; мешканці тих населених пунктів, де розташовані підприємства компанії. Характерним прикладом використання “соціального капіталу” в Україні є діяльність “Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча”, який визначає життя цілого міста та значної частини області, утворюючи замкнуту самодостатню систему (агропромисловий комплекс), що визначається фракційною приналежністю власника комбінату В. Бойка.

Крім того, соціальний чинник використовують як засіб тиску на центральні органи влади (походи шахтарів на Київ, страйки у першій половині 90-х років 20-го століття); адміністративний компонент (неформальні зв’язки власників фін-пром груп з представниками влади всіх рівнів); зв’язки у міжнародних фінансових колах і транснаціональному бізнесі. Наприклад, власник української корпорації “Інтерпайп” В. Пінчук має зв’язки з Д. Соросом, Б.Клінтоном ...

Держбюджет у приватних цілях -отримання легальних пільг шляхом кулуарних домовленостей з державними чиновниками за умови взаємного збагачення, а також допуск приватного бізнесу до експлуатації державних виробничих активів, що фактично була безоплатною, укладання державними установами свідомо збиткових угод. З комерційними стуктурами (значна частина яких мала фіктивний статус), а також відкрите розкрадання коштів бюджету під час проведення різноманітних тендерних торгів із закупівлі товарів та послуг.

Показовим у цьому питанні є справа акціонерного судноплавного концерну “Бласко”, створеного у серпні 1993 року Указом Президента України Л. Кравчука. Влітку 1995 року концерн, попри застереження органів прокуратури, передав 75 суден пароплавства у комерційний менеджмент іноземній компанії, яка, використавши їх по суті на безоплатній основі, пізніше збанкрутіла. Для погашення боргів державної компанії “Чорноморське морське пароплавство” (200млн. доларів США) , на базі якого було створено концерн, розпочався масовий розпродаж та списання суден. На 25 травня 1997 року було продано 59 теплоходів, однак отримані кошти (що суттєво перевищували суму боргу) не були використані на потреби флоту і фактично опинилисяна рахунках різних комерційних стуктур. Кримінальна справа, відкрита Генеральною прокуратурою закінчилася безрезультатно, кошти не були повернуті до державного бюджету. Ряд оглядачів вказували на безпосередню участь у цій оборудці Президента України Л. Кравчука та його сина.

Демократія. Українські політики поки що переважно пропонують форму політичної доцільності “сурогатної демократії” кінця 19 – 20ст.,помноженої на сучасний “український корпоративізм” основних фінансово – промислових груп. Прагнення отримати “надприбуток” у всіх сферах суспільного буття без урахування суспільних інтересів населення провокує соціальну і правову апатію, унеможливлює відкриту інтелектуальну конкуренцію і вихолощує принципи реальної демократії, тим самим звужуючи вплив громадянського суспільства на державні інститути та обмежуючи доступ значних верств населення до соціальної інфраструктури і власності. (С. 131 – 132.)

корпоративна демократія – обмежена кількість політико- економічних гравців за допомогою фінансів, політико- корупційних послуг, інформаційних маніпуляцій, а також судової системи усунули громадян від прямого впливу на політичні процеси, унеможливили інтелектуальну і кадрову конкуренцію, підмінивши їх “партійним та імперативним квотуванням”. Виникає ситуація штучного розриву між інтересами політико –економічного істеблішменту, який приймає доленосні рішення, і громадянами – платниками податків. Починає пробуксовувати “соціальний ліфт” – постачальник “нових ідей і нових людей” від однієї соціальної групи до іншої, який є запорукою життєздатності суспільства та стабільності його політичних і державних інститутів.

Основний чинник сучасного політичного та економічного життя України - це фінансово – політичні групи. Вони реально визначають основні вектори розвитку суспільства та місце країни у світовій економічній та політичній системі. (С. 4-5)

Нормативна демократія. – “вибори без вибору”. Суспільство “нормативної демократії” характеризується незалежним функціонуванням громадського і державного секторів. Суспільство виявляється розділеним на дві частини: ті, хто має доступ до центрів прийняття політичних рішень (в Україні 2-3% населення), і тих, хто цього не може зробити (соціальних аут сайдерів). Стабільнісь подібної системи грунтується на автономному існуванні цих частин соціуму, при якому соціальні аутсайдери час від часу отримують різноманітні пільги та додаткові соціалні виплати та штучної імітації громадянського суспільства.

Олігархи об’єднуються, формуючи “групи тиску”. Але вони не тільки співпрацюють а й конкурують за доступ до дешевої власності та ресурсів. (С. 37.)

ЗМІ з 2002р. перетворилися у засоби масової пропаганди: олігархічні, провладні, опозиційні і фактично стали учасниками виборчого процесу.[Дуцик Д. Політична журналістика / Д.Дуцик. – Київ: Вид. Дім “Києво – Мог. Академія”, 2005. -138с.]

У 2002р. медійні ресурси блоку Ю. Тимошенко забезпечувала дніпропетровська група “Приват” І.Коломойського та Г.Боголюбова (агенство УНІАН , газети “Аргументи і факти в Україні”,”Вісті в Укаїні”, “Комсомольська правда в Україні”). В 2003 році, коли “Приват” став програвати медіа-війни своїм конкурентам із донецьких фінпром груп, контакти із Ю.Тимошенко (чому допомогли старі дніпропетровські зв’язки) дали можливість відновити свої позиції на медіа-ринку [Політичні партії України: підготовка до парламентських виборів 2006 року. – К.: АМС, 2005. –Вип.1. –56с. (С.30.)]. (C. 112.).

Медійні ресурси Партії регіонів – канал НТН (Е.Прутник), інтернет – видання “ForUm”, ТРК “Україна” (Р.Ахметов), газети: “Салон Дона й Баса”, “Вечірній Донецьк”, “Сьогодні”, “Інвест – газета” (Р.Ахметов) та “Радіо Люкс” [Політичні партії України підготовка до парламентських виборів 2006р. – Київ: АМС, 2005. Вип. 1. – 56с. C. 30; С. 34 – 35 ], інтернет –сайт “Комитет избирателей Донбаса” ЗАТ “Медіа –Прес”, ЗАТ “Приазовский робітник”, ЗАТ “Сьогодні Мультимедіа”, ЗАТ “Телерадіокомпанія Україна”, ЗАТ Газета “Вечерний Донецк” (С. 133).

Київська фін. політ. група - газети: “Киевские ведомости”, “Факти”, “Закон і бізнес”, “Бізнес”, “2000”, “Наша газета”, “Власть и политика”, “Команда”, “Український футбол”, видавництво “Бліц – інформ”, (в Криму – “Наш вигляд”, “Ялтинський вісник”, “Перспектива” (Севастополь)), телеканал ТЕТ, має вплив на СТБ та “1+1”. Задіяно і ФК “Динамо” (Київ).

Концерн “Укрпомінвест” має вплив на все суспільно –політичне життя Вінниці та області та медіа –проекти: НБМ, “Експрес –Інформ”, вінницький канал “Іштар”, “Ніко”, частково –“5-й канал”, газета “Правда України”, “Радіо 5”, телестудія “Полісся TV”, телестудія “Вінниця”.

Корпорація “Інтерпайп”: телеканали – СТБ; “Новий”; ICTV; М1; Дніпропетровський 11-й канал; газета “Факты и коментарии”.

Корпорація “Індустріальний Союз Донбасу” – газети “Экономические известия”, “Коментарі”, “Kyiv Weekly”, журнал “Експерт – Україна”, інтернет –сайт “ProUA”, інтернет –сайт “Обком”.

Дніпропетровська фін-пром група (А. Деркач) – телекомпанія “Ера”, радіо “Ера”, газета “Київський телеграф”, інтернет сайт “Версії”.

Фін-пром група “Наша Україна” (О. Третьяков) – телеканали: “Сіті”, “Кіно”, газета “Ізвєстія в Україні”, Журнал “Телекритика”, журнал “Главред”, інтернет-сайт “Главред”, інтернет-сайт “VIP-UA”.

Війна компроматів. “Тіньова політика” – пошук представниками нової еліти “легших шляхів” прийняття рішень через неформальні переговори, налагодження і використання зв’язків. При цьому політичні гравці залишаються за лаштунками політичної сцени, а громадянам репрезентовано лише частину системи відносин – ту, де досягнення певною групою мети неможливе без участі громадян (організація мітингів, пікетувань, збір підписів...) [Дмитренко М.А. Суспільні трансформації та політичні аспекти загроз національній безпеці України / М.А. Дмитренко. – К. :Знання України, 2006. –348 с. (С.66.)]. (C. 114.).

Отже “четверта влада” друкованих ЗМІ і телеканалів повністю підконтрольна основним фін. пром. групам. [Сушко О. Українські фінансово – промислові групи в політико – економічних процесах / О.Сушко, О.Лісничук // Економічний часопис ХХ1. -2003. № 6. – С. 33 – 37.].

(С 111 – 114.).

Індекс олігахізації. Згідно з класичним визначенням “олігархія” – політичне та економічне панування невеликої групи людей [Олігархія // Політологічний енциклопедичний словник. – К. Генеза, 1997. – 395 с. (С.231)]. Явище олігархії не є характерним виключно для України або Російської Федерації. А. Шлейфер відзначав, що поява олігархів характерна для будя-якої країни з середнім рівнем прибутку на душу населення або ряду західних країн [Shleifer A. A Normal Country: Russia after communism / A. Sheifer // The Journal of Economic Perspectives. –2005. –Vol. 19,№ 1 – P. 151-174. (C. 152.)]. У Латинській Америці питання обмеження влади олігархів є обов’язковим для економічних програм більшості лівих партій та рухів. У порівняльній політології є індекс концентрації економічної влади Вангенена, який певною мірою можна вважати індексом олігархізації суспільства, адже він характеризує рівень контролю окремих монополістів над економічними ресурсами країни.

В Росії явище олігархізації закріпилося після проведення станових аукціонів у 1995-1996 роках. Держава та капітал тісно співпрацювали. Чиновники перебували на службі у великих бізнесменів, одержуючи регулярну винагороду з їхніх рук. А бізнесмени залежали від чиновників, тому що їхнє фінансове благополуччя базувалося на привілеях. Ці дві групи мали спільні інтереси, загальне розуміння стратегії розвитку країни, достатньо часто – спільне номенклатурне походження. При цьому ці процеси супроводжувались тотальною корупцією та проявами “непотизму” (кумівства) і характеризується незалежним функціонуванням громадського та державного секторів. (С. 35- 37.)

Кланова система. Кримінальний чинник, а також наявність сімейних зв’язків всередині фін-пром груп на регіональному рівні, дає змогу говорити про існування в Україні з середини 1990-х років регіональної кланової системи, яка почасти може об’єднувати кілька фін-пром груп.

Згідно з класичним визначенням, клан базується на неофіційних взаєминах між його членами,і, відповідно, не має офіційно зареєстрованої структури. Члени клану об’єднуються внаслідок спільності поглядів та відданості певній ідеї або лідерові. Регіональна кланова система була остаточно формалізована у 1996 році. Нині клани (або загальнодержавні фінансові корпоративні групи) працюють від монопольного прибутку, створюючи двополюсне суспільство зразка країн Латинської Америки [Боротьба не на життя а на смерть. Інтерв’ю з О. Соскіним // Львівська газета. –2008.-№39(347). –С. 7.]. (C. 46.). В цілому, на думку автора, регіональні клани є головними чинниками державно- монопольної системи і визначають більшу частину грошового потоку вУкраїні.

В.Стоякін у 1997 році виділив близько 10 регіональних кланових угруповань [Стоякін О. Роль номенклатурно –мафіозних кланів у політичному житті України /В.Стоякін // Українські проблеми. –1997. -№1. –С. 70-72]. (C. 46.). Особливу роль при цьому відводив клановим угрупуванням Донецька та Дніпропетровська, що були стійкими, оформленими та політично впливовими.

Вирішення спірних питань всередині клану або між кланами відбувалося двома шляхами. Перший передбачав залучення третьої сторони, яка відігравала роль головного арбітра (після 1999 року на таку роль претендував Президент України Л. Кучма, що мабуть і стало причиною касетного скандалу). Другий шлях – протистояння у судах та рейдерські атаки аж до фізичного усунення конкурентів. Найвідомішими прикладами є вбивства народного депутата Є.Щербаня у Донецьку 5.11.1999 року, А.Брагіна у жовтні 1995 року, голови біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі, народного депутата України В.Гетьмана 22. о4. 1998 року...

Російський бізнесмен К.Григоришин був заарештований у Києві 12.10.2002 року. Під час затримання було виявлено пістолет і наркотики, на яких не було його відбитків пальців. Пізніше бізнесмена відпустили, він залишиа країну, але частина його активів опинилася в руках його партнерів з “київського клану”, з якими у К. Григоришина виникли бізнесові суперечки [Мостова Ю., Маскалевич І., Дмітрічева О. Наше безмір’я дійшло до краю, але це ще не край [Електронний ресурс] // Дзеркало тижня. –Електронні дані. – Дата доступу: 01.06.2005. – Режим доступу ссылка скрыта.]. (C. 48.).

В цілому можна стверджувати, що з 2001 року в Україні домінує тенденція, згідно з якою ключові представники найголовніших фін-пром груп, що утворилися на основі регіональних кланів, формалізували свою присутність у публічній політиці, посівши більшість найважливіших посад у державі.

Blog

Cловник “українські реалії” За книгою академіка Телешуна С. О., Рейтеровича І. В