Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010
| Вид материала | Документы |
- Товарознавство продовольчих товарів” Теоретичні основи товарознавства продовольчих, 214.44kb.
- Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
- За отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва, 913.54kb.
- Кабінет міністрів україни, 138.67kb.
- Аналіз регуляторного впливу проекту розпорядження голови облдержадміністрації, 399.11kb.
- Н. В. Гусаріна Аспірант кафедри Економіки та організації виробництва нук, м. Миколаїв, 27.69kb.
- Програма нормативного курсу "Математична економіка" 5курс, "спеціаліст" "Математика", 67.55kb.
- Комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства, 2365.06kb.
- Промислових відходів відносяться відходи сфер виробництва та сфер споживання, 1625.64kb.
- Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «товарознавство І торговельне, 1318.41kb.
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
МИКОЛАЇВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ
МИКОЛАЇВСЬКА ФІЛІЯ ЄВРОПЕЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Матеріали Міжнародної
науково-практичної конференції
«Регуляторні механізми у сфері виробництва
та споживання продовольчих товарів
в умовах інтеграційних процесів»
Миколаїв – 2010
УДК 338.439.02
Р 32
Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів: Матеріали Міжнародної наук.-практ. конф., 25 черв. 2010 р. / відп. ред. Л. В. Дейнеко. – Миколаїв : Миколаївська філія Європейського університету, 2010. – 164 с.
Редакційна колегія:
Дейнеко Л. В. – д.е.н., професор, завідуюча відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України (відповідальний редактор);
Бойко Є. О. – аспірант РВПС України НАН України;
Бублиєнко О. М. – доцент кафедри економіки і підприємництва Миколаївської філії Європейського університету;
Іртищева І. О. – к.е.н., доцент, заступник директора з наукової роботи Миколаївської філії Європейського університету;
Кіщак І. Т. – д.е.н., доцент, заступник начальника управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації;
Коренюк П. І. – д.е.н., професор, завідуючий кафедрою фінансів Дніпропетровської державної фінансової академії;
Купчак П. М. – к.е.н., старший науковий співробітник відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України;
Лагодієнко В. В. – д.е.н., доцент, начальник головного управління агропромислового розвитку Миколаївської обласної державної адміністрації;
Мармуль Л. О. – д.е.н., професор, Херсонський державний університет;
Мірошниченко О. В. – к.е.н., доцент, директор Миколаївської філії Європейського університету;
Микитенко В. В. – д.е.н., Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України;
Топіха В. І. – д.е.н., професор;
Хлобистов Є. В. – д.е.н., професор, завідуючий відділу сталого розвитку
та екологічної безпеки РВПС України НАН України;
Шелудько Е. І. – к.е.н., старший науковий співробітник відділу проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України.
У збірнику представлено тези доповідей учасників Міжнародної науково-практичної конференції «Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів», проведеної у червні 2010 року в м. Миколаєві відділом проблем розвитку продовольчого комплексу та споживчого ринку РВПС України НАН України та Миколаївською філією Європейського університету за підтримки Миколаївської обласної державної адміністрації.
Видання буде корисним науковцям, економістам-практикам, викладачам та студентам вищих навчальних закладів.
Збірник друкується в авторській редакції
©Рада по вивченню продуктивних сил України
НАН України, 2010
©Європейський університет, 2010
Л. В. Дейнеко, П. М. Купчак
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
Державне регулювання виробництва
та споживання продовольчих товарів
в умовах глобалізації
В умовах зростання відкритості вітчизняної економіки зростає роль держави у забезпеченні ефективного функціонування організаційно-економічного механізму управління продовольчим забезпеченням засобами цінової, фінансово-кредитної, антимонопольної, зовнішньоекономічної та соціальної політики, посилення контролюючої функції держави в сфері безпеки продовольчих товарів як вітчизняного виробництва, так і тих, що потрапляють на внутрішній ринок з-за кордону. При цьому пріоритетним для держави має бути не тільки захист вітчизняного товаровиробника, але і вітчизняного споживача продовольчих товарів. Необхідно в першу чергу забезпечити споживачеві вибір найбільш якісного і доступнішого за ціною продукту серед вітчизняних та імпортованих товарів шляхом демонополізації і розвитку конкурентних відносин на ринках продовольчих товарів, і лише на цій базі формувати систему державної підтримки вітчизняних підприємців.
Таким чином, механізм державного регулювання агропродовольчою сферою має здійснюватись за двома напрямками: регулювання попиту і регулювання пропозиції. При цьому у кожному з цих напрямків доцільно виділити блоки, пов’язані з функціонуванням внутрішнього ринку продовольчих товарів та розвитком зовнішньоекономічних відносин, які хоча і підпорядковані спільним цілям з забезпечення населення високоякісними і доступними за ціною продовольчими товарами у відповідності до сучасних уявлень про норми здорового харчування та формування потужного експортного потенціалу харчових продуктів, все ж передбачають застосування специфічних форм і методів регулювання.
Основними завданням в сфері регулювання внутрішнього попиту на продовольчі товари є забезпечення раціональних норм споживання основних продовольчих товарів населенням з різним рівнем достатку з метою підтримки здоров’я населення України. Обираючи механізми реалізації цих завдань слід врахувати те, що харчові продукти відносяться до сфери первинних потреб населення, що передбачає їх щоденне нормоване споживання і зумовлює низьку цінову еластичність на основні продовольчі товари. Виходячи з цього засоби державного регулювання внутрішнього попиту на продовольчі товари є зростання доходів населення мають передбачати:
- дії, спрямовані на зростання доходів населення;
- різні форми компенсації частини витрат на харчування для окремих категорій населення з низьким рівнем доходу;
- заходи зі зниження та стабілізації цін на продовольство;
- інформування населення про стан продовольчого ринку та безпечність харчових продуктів;
- інформаційно-просвітницька робота з формування у населення уявлень про здорове харчування;
- розвиток системи контролю якості, продовольчих товарів, що реалізуються та захисту прав споживачів тощо.
В новітніх умовах вибір методів та механізмів регулювання зовнішнього попиту перебуває під впливом докорінних змін, пов’язаних з зовнішньоекономічною лібералізацією, розширенням зовнішньоторговельного обороту та збільшенням кількості його суб’єктів. Прискорений розвиток зовнішнього ринку продовольчих товарів України, його інтеграція до світового агропродовольчого ринку вимагають формування механізму державної політики в цій сфері на основі принципів, норм, правил та торговельної практики, які діють в сучасному міжнародному обміні продовольством, тобто механізм регулювання зовнішнього ринку продовольчих товарів України повинен бути сумісним з міжнародно-правовим механізмом регулювання світового агропродовольчого ринку. Крім того, в умовах жорсткої конкуренції на світовому ринку надзвичайно важливим є доведення інформації про українські компанії та продукцію, яку вони виробляють до зацікавлених ділових кіл країн-імпортерів.
Регулювання зовнішнього попиту на продовольчі товари, що виробляються в Україні, передбачає застосування економічних інструментів стимулювання експорту продовольства, поліпшення динаміки росту і структури експорту, поліпшення балансу зовнішньої торгівлі продовольчими товарами, оскільки зовнішній попит є джерелом доходів ззовні. Віно має передбачати:
- розвиток системи контролю за станом зовнішнього ринку продовольчих товарів;
- цілеспрямовану державну підтримку виробництва продовольчих товарів, здатних успішно конкурувати на зовнішньому ринку;
- гармонізацію стандартів якості та інших спеціальних вимог до продовольчих товарів зі світовими;
- сприяння просуванню вітчизняних брендів харчових продуктів на зарубіжних ринках;
- активізацію участі вітчизняних виробників в міжнародних продовольчих ярмарках та виставках та організацію подібних заходів на території України, тощо.
Регулювання внутрішньої пропозиції має на меті її зростання та поліпшення структури відповідно до потреб населення, гарантування продовольчої безпеки та продовольчої незалежності країни. Регулюючі заходи мають враховувати такі особливості агропродовольчої сфери як залежність виробництва сільськогосподарської продукції від природно-кліматичних умов та різний рівень конкурентного середовища в галузях, що постачають продукцію сільгоспвиробникам, в сільському господарстві та переробній сфері. Крім того, мало конкурентноспроможні на світовому ринку вітчизняні галузі і виробництва АПК повинні отримати розумний захист. Враховуючи як вітчизняні, так і загальносвітові тенденції зростання цін на ресурси для сільського господарства, що неминуче приведе до збільшення виробничих витрат і створить загрозу виведення з обороту сільськогосподарських земель і скорочення поголів'я худоби, доцільно тим сільськогосподарським товаровиробникам, які забезпечують нормативні умови технологічних процесів і систем землеробства і тваринництва, гарантувати державну підтримку рентабельності, що дозволяє розвивати виробництво на інноваційній основі. Держпідтримка рентабельності може бути здійснена в рамках галузевих державних програм, в яких разом з існуючими заходами держпідтримки (субсидійовані кредити і т.п.) доцільно передбачити і компенсаційні виплати, що дозволяють компенсувати зростання виробничих витрат, витрат на впровадження і освоєння інновацій.
Таким чином, зростання внутрішньої пропозиції продовольчих товарів може бути досягнуто завдяки:
- державній підтримці вітчизняних виробників продовольства;
- підвищенню інвестиційної привабливості агропродовольчої сфери шляхом надання державних гарантій виробникам та інвесторам;
- раціоналізації інституціональної структури ринку продовольства;
- розвитку системи інформаційного забезпечення суб’єктів ринку, тощо.
Арсенал засобів стимулювання внутрішньої пропозиції продовольства включає заходи бюджетної підтримки (позички, компенсації, дотації, лізинг), пільгове оподаткування, субсидування розвитку виробничої інфраструктури, страхування, закупівельні та товарні інтервенції, здійснення регіональних програм, тощо.
Розробляючи заходи з регулювання зовнішньої пропозиції продовольчих товарів, держава повинна враховувати з одного боку те, що дефіцит продовольства в країні може призвести до соціальної напруженості, а з іншого боку, що залежність країни від імпорту продовольства робить її вразливою до впливу країн постачальників і ситуації на світовому ринку продовольства. Тому відбір інструментів регулювання зовнішньої пропозиції продовольчих товарів має здійснюватися після попередньої оцінки їх можливого впливу на стан продовольчої безпеки країни.
Слід також звернути увагу на те, що оскільки на Уругвайському раунді (2008 р.) країни відмовилися від використання нетарифних регуляторів імпорту (квотування, ліцензування тощо) відносно продовольчих товарів, конвертував їх в тарифи, єдиним дозволеним до застосування на продовольчому ринку (у звичайних умовах) кількісним інструментом є на сьогодні тарифна квота. Тарифна квота, яка займає проміжне положення між тарифом і квотою, є дуже зручним інструментом, не тільки з погляду легальності в рамках СОТ і кількісної дії. Цей інструмент може служити ефективним засобом для захисту особливо чутливих ринків. Як показує світовий досвід, застосування тарифного квотування дозволяє забезпечити потреби промисловості і населення в імпортному продовольстві і, в той же час, захистити вітчизняних сільгоспвиробників.
Регулювання зовнішньої пропозиції передбачає:
- митне регулювання імпорту;
- тарифне квотування ввезення продовольчих товарів;
- технічну і санітарну стандартизацію, вимоги до пакування та маркування продовольчих товарів;
- запровадження системи моніторингу впливу зовнішнього ринку сільськогосподарських товарів на стан продовольчої безпеки країни.
Підсумовуючи, наголосимо, що ефективність державного регулювання виробництва і споживання продовольчих товарів в умовах глобалізації визначається оптимальним поєднання внутрішнього виробництва і експортно-імпортної політики. При цьому критерії оптимальності такого поєднання можуть варіюватися залежно від ситуації в країні. Крім того, при формуванні механізму регулювання слід пам’ятати про багатофункціональну роль агропродовольчої сфери, значення якої є значним не тільки в питанні забезпечення населення харчовими продуктами і підтримці продовольчої безпеки, але і в вирішенні ряду інших, не менш серйозних проблем: зайнятості, соціального і економічного розвитку, збереження земель і природних ресурсів тощо.
І. О. Іртищева
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
Вплив ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ на формування ринку продовольСТВА
Інтеграційні процеси нині охопили всі сфери життя суспільства та всі галузі економіки країни. І, безперечно, не могли не відобразитися на стані вітчизняного ринку продовольства. Україна, входячи у міжнародний розділ праці, інтегруючись у європейську економічну систему, має прийняти існуючі там „правила гри” і адекватно відреагувати з ціллю захисту національних економічних інтересів, у першу чергу це стосується продовольчого аспекту, адже тепер всі позитивні та негативні наслідки глобалізації, виклики та загрози виходять зі стадії теоретичного осмисленні і стають реаліями сьогодення.
Сьогодні вважається, що для зростання міжнародної конкурентоспроможності всіх секторів економіки України слід спиратися на інноваційний розвиток. Втім, якщо розглядати проблематику продовольчого забезпечення, це є не єдиним, а іноді й не головним значущим питанням розвитку.
По-перше, для підвищення конкурентоспроможності харчової продукції першочергове значення має її якість. Сьогодні саме якість продукції може визначити прихильність споживачів до неї. При виробництві продовольчих товарів важливий екологічний аспект. Він відіграє визначну роль у формуванні якісних характеристик рослинницької, тваринницької продукції та відбивається на якості вод.
По-друге, інновації, які сьогодні поширюються у харчовій промисловості, не завжди є доречними та позитивно сприймаються споживачем. Мова йде про все більше використання харчових добавок, емульгаторів, барвників, консервантів та інших здобутків сучасної глоаблізованої науки, а головне про використання генетично модернізованих організмів при виробництві продовольчої продукції. Проти таких нововведень сьогодні йде активна суспільна кампанія, відмова від використання неприродних домішок стає візитною карткою деяких підприємств, і споживач, який піклується про своє здоров’я все більш схиляється до продовольчої продукції виробленої за традиційними технологіями.
Забезпечення безпеки харчових продуктів є одним з основних елементів благополуччя населення країни. В цьому процесі бере участь широке коло суб'єктів, включаючи виробників сировини, переробні та пакувальні підприємства, торговців, офіційні служби контролю безпечності харчових продуктів та споживачів. При цьому, офіційні служби контролю відіграють ключову роль у забезпеченні безпеки харчових продуктів та здійснюють суттєвий вплив на організацію роботи інших суб'єктів.
Зарубіжний досвід висвітлює, що важливим аспектом є підвищення культури харчування та інформованості як споживачів, так і виробників. Особливо це питання є вкрай актуальним в сучасних умовах продовольчої кризи, коли в європейських країнах спостерігається підвищення цін, дифіцит продуктів. Даний аспект відіграватиме важливу роль і у майбутньому. В Німеччині в 2009 р. Були відкриті сайти, де в онлайн режимі споживачі та виробники отримують необхідну інформацію. На веб-сайті Федерального Міністерства Захисту Прав Споживачів, Продуктів Харчування та Сільського Господарства розміщена велика кількість інформації щодо прав споживачів. Дана інформація розміщена під егідою Федерального інституту оцінки ризиків. Цей інститут працює за фінансової підтримки міністерства із правом публікування результатів своїх незалежних досліджень та інформації для кожного споживача. Аналогічні сайти є і в Британії.
Нажаль, в Україні цей досвід не впроваджується. Однак враховуючи його важливість та дієвість виникає потреба його використання. З метою вивчення громадської думки щодо ефективності контролю за якістю та безпечністю продуктів харчування нами проведено інтернет-опитування. Результати якого показали, що більшість респондентів (89,5%) вважають, що контроль за якістю безпеки продукції зараз є нижчим, ніж 20 років тому. За нашою ініціативою та безпосередньою участю було створено веб-сайт agroin.org, на якому висвітлюються інноваційні процеси в агропродовольчій сфері. Належна увага приділяється інформування про якість продовольчої продукції. В Україні державними джерелами не піднімається питання щодо, наприклад, веб-сайту для споживачів.
Основними позиціями щодо формування ринку продовольства в умовах інтеграційних процесів є наступні:
1. Орієнтація на споживача.
2. Забезпечення доступності продовольства за ціною для всіх верств населення.
3. Поширення використання „нішової” спеціалізації виробництв, що може забезпечити країну високоякісними продуктами харчування та ефективний експорт.
Хлобистов Є.В.
Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України
ПОВІЛЬНЕ НАБЛИЖЕННЯ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ
Цілі розвитку тисячоліття визначили (згідно настанов ООН для України) наступні основні завдання та індикатори ефективності державної політики щодо сталого розвитку в сфері навколишнього середовища та безпеки життєдіяльності людини.
Завдання 1. Збільшити до 2015 року частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання до 90% населення України та збільшити на 12% частку населення, що має доступ до централізованого водопостачання у сільській місцевості.
Завдання 2. Стабілізувати до 2015 року забруднення атмосферного повітря та водойм. Для стаціонарних джерел забруднення – на рівні 4,6 млн.т/рік, для пересувних – 2,7 млн.т./рік. Стабілізувати на рівні 3,2 млн.т./рік обсяг скидів забруднюючих речовин у водойми.
Завдання 3. Збільшити до 2015 року площу природоохоронних територій та підвищити лісистість території України. Розширити мережу біосферних заповідників до 2% від загальної території України і до 7,0% – загальну площу природоохоронних територій. Розширити лісистість території України до 16,1%.
Відповідно до завдань, ми спостерігали наступну динаміку зміни відповідних показників.
За період 2001–2008 рр. спостерігається тенденція до збільшення обсягів шкідливих викидів в атмосферне повітря як від стаціонарних джерел забруднення – на 0,47 млн. т, або на 11,6% (за винятком 2008 року, коли обсяг шкідливих викидів від стаціонарних джерел у порівнянні з попереднім роком дещо знизився і склав 93,9% від 2007 року), так і від пересувних джерел забруднення – на 0,69 млн. т, або на 34,7%, в основному за рахунок збільшення використання автотранспортних засобів індивідуальних власників. У 2008 р. спостерігається найнижчий обсяг скидів забруднених стічних вод за весь період 2001–2008 рр. – 2728 млн. м3 на рік, що становить 90,7% від рівня обсягів скидів у 2001 р. і 70,8% від рівня обсягів скидів у 2007 р., відповідно. Проте, за період 2002–2006 рр. спостерігалася тенденція до збільшення скидів: з 2920 млн. м3 у 2002 р. до 3891 млн. м3 у 2006 р. – на 971 млн. м3 (на 33,3%), в основному за рахунок деякого пожвавлення економіки за цей період.
Лісистість території за період 2001–2008 рр. не змінювалася і складає 15,6%. Площа заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків за період 2001-2008 рр. має тенденцію до збільшення: з 1,6% у 2001 р. до 1,9% у 2008 р. (на 0,3 пункти). Площа територій та об’єктів природно-заповідного фонду за період 2001–2008 рр. має тенденцію до збільшення: з 4,2% у 2001 р. до 5,04% у 2008 р. (на 0,84 пункти).
Сталий розвиток визначено ООН як основний напрям розвитку цивілізації на ХХI століття. Україна започатковує процес змін, що забезпечить перехід до сталого розвитку держави. Цей процес спирається на: добробут і безпеку людини, її прагнення жити у гармонії з природою, на основні ідеї і принципи, закріплені у Декларації Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища та розвитку від 14 червня 1992 року.
Розвиток продуктивних сил України, зокрема виробництва та систем забезпечення життєдіяльності населення потребують все більшої суспільної уваги. Особливу актуальність ці проблеми набули за умов фінансово-економічної кризи, що у 2008–2009 роках спіткала Україну. Тому завдання вдосконалення державної політики в сфері сталого розвитку довкілля залишаються на часі за будь-яких політичних та соціально-економічних умов.
Екологічна ситуація в країні залишається напруженою. Ознаками напруги є: збільшення деградації земель, зменшення родючості, підвищення забруднення атмосферного повітря, стан водних ресурсів, що становить загрозу для здоров’я населення, та якість питного водопостачання. Викликають суспільне занепокоєння проблеми поводження з відходами, особливо побутовими у великих населених пунктах. Крім того, незадовільними темпами розширюється заповідна мережа, зокрема, особливо загрозлива ситуація склалася з реальним додержанням природно-заповідного режиму та функціонального використання природоохоронних територій. Все це викликає занепокоєння щодо досягненням суспільного прогресу із забезпечення сталого розвитку довкілля, та вимагає коректування основних завдань та індикаторів на період до 2015 року.
Треба зазначити, що вибір показників прогресу щодо державної політики з охорони навколишнього середовища мотивований наступними міркуваннями:
Більшість населення України, в цілому, має достатній рівень доступу до води централізованого водопостачання, яка, на загал, має відповідати національним стандартам якості. Але у забезпечення населення питною водою існують суттєві нерівності між міським і сільським населенням. Ці нерівності полягають у різному забезпеченні водою централізованого водопостачання, яка регулярно проходить оцінку якості. Так, міське населення України вже сьогодні забезпечено водою централізованого водопостачання на 88%, а населення великих міст – майже на 100%, в той же час сільське населення має незадовільний рівень водозабезпечення (менше за 29%). Користування водою з місцевих джерел водопостачання не проходить регулярної оцінки санітарно-гігієнічної якості, тому переважно, якість води є не невизначеною. Друге завдання пов’язане з потраплянням забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Це один з найпоширеніших показників ефективності природоохоронної політики України та просування до досягнення цілей сталого розвитку тисячоліття. Він визначається обсягами потрапляння забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних та пересувних джерел забруднення. Основну небезпеку для переважної більшості населення України становлять пересувні джерела забруднення, бо їх кількість постійно збільшується та можливості регулювання викидів забруднень є обмеженими. Так, для України притаманно внаслідок економічної кризи скорочення обсягів забруднень від стаціонарних джерел (важка промисловість, яка скорочує обсяг виробництва, внаслідок скорочення ринків збуту, є односним джерелом емісії забруднень), та збільшення забруднень від пересувних джерел. Це пов’язано з пожвавленням ринку бувших у користування автомобілів, та скороченням темпів оновлення автомобільного парку. Отже, на вулиці населених пунктів України все більше потрапляє застарілих автомобілів, які відносно інтенсивніше забруднюють атмосферне повітря.
Друга частина цього завдання пов’язана зі скидами забруднюючих речовин у водойми. Це один з найголовніших показників, який характеризує вплив людської діяльності навколишнє середовище, і, зокрема, на якість водних ресурсів, що використовуються для побутових потреб. Так, є пряма і безпосередня залежність між витратами на очистку води для цілей централізованого водопостачання, і якістю води. Ця якість, вочевидь, формується рівнем безпечності скидів забруднень у водойми.
Третє завдання розглядається з двох частин. Перша пов’язана з оцінкою прогресу у розширенні природоохоронних територій, з окремим виділенням біосферних заповідників, де найретельніше дотримується режим охорони природи. Друга частина пов’язана зі збільшенням лісистості території, як показника підтримки глобального балансу біосфери.
Таким чином, ми можемо сформулювати наступні критерії успіху державної політики в сфері екологічної безпеки згідно Цілей розвитку тисячоліття ООН:
- утримання до 2015 року показників обсягів шкідливих речовин, що потрапляють в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення на рівні 4,5 млн. т, від пересувних – на рівні 2,7 млн. т;
- збільшення до 2015 року площі природо-заповідних об’єктів до 7% території України;
- збільшення залісення території України до 2015 року до 16,1%.
Залишається дискусійним головне питання – чи наближаємось ми до розуміння та забезпечення сталого розвитку в сфері екологічної безпеки на основі міжнародних завдань та індикаторів? На жаль, думаю, ні. Тому що ці позиції лише фрагментарно окреслюють наболіли проблеми і не відповідають на головне питання – «ефективність та відповідальність». Чому ефективна політика не може буди відповідальною? Може. А чому нам бракує цих якостей? Тому, що на кожний рівень прийняття рішень головний вплив здійснює політична нестабільність та кволість структурних та адміністративних реформ, та й певне розчарування суспільства у ефективності всіх гілок державної влади щодо охорони навколишнього середовища та безпеки життєдіяльності населення.
В. Г. Потапенко
Верховна Рада України