Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010

Вид материала

Документы

Содержание Органічне виробництво – шлях до євроінтеграції україни Проблеми ціноутворення на продукти харчуваня Державне стимулювання оптової торгівлі Основні напрямки і фактори інтенсифікації

Подобный материал:

• Товарознавство продовольчих товарів” Теоретичні основи товарознавства продовольчих, 214.44kb.
• Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
• За отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва, 913.54kb.
• Кабінет міністрів україни, 138.67kb.
• Аналіз регуляторного впливу проекту розпорядження голови облдержадміністрації, 399.11kb.
• Н. В. Гусаріна Аспірант кафедри Економіки та організації виробництва нук, м. Миколаїв, 27.69kb.
• Програма нормативного курсу "Математична економіка" 5курс, "спеціаліст" "Математика", 67.55kb.
• Комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства, 2365.06kb.
• Промислових відходів відносяться відходи сфер виробництва та сфер споживання, 1625.64kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «товарознавство І торговельне, 1318.41kb.

Література

1. Амоша О. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення / О. Амоша // Економіст. – 2005. – № 6. – С. 28–34.
   
2. Варналій З. Регіональна інноваційна політика України: проблеми та стратегічні пріоритети / З. Варналій // Економіст. – 2007. – № 9. – С. 36–39.
   
3. Иноземцев В. Глобализация: наивная мечта 20 века / В. Иноземцев // Финансист. – 2000. – № 5. – С. 41–43.
   
4. Кузнецова И. Эффективность образования в инновационной системе: факторы и стратеги / И. Кузнецова // Економіст. – 2007. – № 9. – С. 16–21.
   
5. Макогон Ю. Інноваційна діяльність і стратегія підвищення конкурентоспроможності продукції: міжнародний і регіональний аспект / Ю. Макогон, В. Панков // Економіст. – 2005. – № 6. – С. 40–48.
   

Є. О. Бойко

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України


ОРГАНІЧНЕ ВИРОБНИЦТВО – ШЛЯХ ДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ


Ситуація на світових ринках продовольства свідчить про зростаючу зацікавленість споживачів у здоровому та повноцінному харчуванні разом з безпосереднім внеском в збереження природного довкілля. Тому головною метою на шляху до євроінткграції України, яка має великий потенціал для виробництва органічної сільсько­господарської продукції та її реалізації шляхом експорту, повинно стати органічне виробництво.

Науковими дослідженнями з проблем розвитку органічного агровиробництва, формування ринку продукції органічного походження займалися і зробили вагомий внесок у їх вирішення такі вітчизняні і зарубіжні вчені-економісти: Вовк В., Дудар В., Попова О., Чмут А., Шувар Б., Шлапак В. та інші.

В багатьох країнах світу, передусім у США та ЄС, вже діють важливі ринки органічної сільсько-господарської продукції та харчових продуктів, а також створена й успішно функціонує відповідна інфраструктура сертифікації, маркетингу і реалізації. Мотивація споживачів органічної продукції поєднує такі вимоги та очікування: здорове та екологічно безпечне харчування; вищі смакові якості; збереження природного середовища в процесі виробництва; не містить у собі генетично модифікованих організмів; зв’язок з виробником - місцевий чи регіональний, або навіть прямий; висока якість продуктів та їхня свіжість.

Така мотивація зумовлює готовність частини споживачів платити додаткову премію (10–50% від звичайної ціни) за органічні продукти харчування й попит на них у світі швидко зростає.

За споживанням органічних продуктів харчування на душу населення світовим лідером є Швейцарія, кожен житель якої в середньому витрачає на них 117 дол. США на рік, до неї наближається Данія з сумою в 73 дол. Цей показник у більшості країн ЄС нині складає 30–50 дол. на рік, а в США – 45 дол., і має тенденцію до швидкого зростання.

Нині в світі майже сформувалися повноцінні ринки органічної продукції в таких сегментах, як овочі та фрукти, дитяче харчування, сільськогосподарська сировина для переробки (передусім зерно) та молочні продукти, а тому темпи зростання в них дещо сповільнилися.

За оцінками експертів світовий ринок споживання органічних продуктів складає близько 40 млрд. Євро та має стійку тенденцію до подальшого зростання. Подальше зростання ринків органічної продукції відкриває можливості для виходу на них нових виробників. Так, ЄС і Швейцарія є імпортерами, в тому числі зі Східної Європи, зерна, насіння олійних культур, овочів і фруктів та яловичини, вирощених за органічною системою. Водночас для убезпечення від нестабільності та експортних ризиків на цих нових ринках дуже важливим є також розвиток внутрішнього ринку органічних продуктів харчування.

В ЄС розроблено та виконується План дій по запровадженню та поширенню органічного виробництва, більшість країн-членів ЄС мають свої власні національні програми розвитку цього напрямку сільськогосподарської діяльності.

З огляду на вищезазначене, та зважаючи на європейську орієнтацію України, існує невідкладна необхідність розробки та прийняття власної «Державної програми розвитку органічного виробництва» як екологічно-, соціально- та економічно-доцільного напрямку виробничої діяльності.

Для активізації процесу переходу сільськогосподарських під­приємств і фермерських господарств в Україні на органічне агровиробництво з метою формування повноцінного ринку конку­рентоспроможної агропродовольчої продукції необхідно: прийняти відповідний закон про органічне агровиробництво; розробити національну систему сертифікації органічних господарств і продукції, яка була б узгоджена з вимогами світових стандартів; передбачити компенсаційні виплати господарствам за кожний гектар землі (ріллі, пасовища, багаторічних насаджень), переведених на органічне агровиробництво; належну державну фінансову підтримку здійснювати не тільки в період конверсії, а й після отримання статусу органічного господарства, що стане предметом подальших наукових досліджень.

Розвиток органічного сільського господарства та створення відповідної системи сертифікації в Україні потребуватиме кваліфікованих спеціалістів, ефективних інститутів та сучасної законодавчої бази, яка враховуватиме світові та європейські тенденції. В цьому контексті доцільним та дуже корисним може стати використання багатого досвіду й інструментарію, які Україна може запозичити у Міжнародної федерації органічного сільського господарства IFOAM, Європейського Союзу, а також країн-лідерів, зокрема Швейцарії.


Література

1. Вовк В. Сертифікація органічного сільського господарства в Україні: сучасний стан, перспективи, стратегія на майбутнє / В. Вовк // Матеріали Міжнародного семінару «Органічні продукти харчування. Сучасні тенденції виробництва і маркетингу». – Львів, 2004. – С. 3–7.
   
2. Дудар В. Особливості формування ринку аграрної продукції органічного походження в країнах ЄС / В. Дудар // Вісник ТНЕУ. – 2007. – № 1. – С. 94–101.
   
3. IFOAM Basic Standards (approved by the IFOAM General Assembly, Victoria, Canada, August 2002) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ifoam.org.
   

М. В. Архипова

Житомирський державний технологічний університет


ПРОБЛЕМИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПРОДУКТИ ХАРЧУВАНЯ


Кожного дня людина має справу з різноманітними цінами, купуючи предмети домашнього вжитку. Ціна – це фундаментальна економічна категорія, яка означає кількість грошей, за яку продавець згоден продати, а покупець готовий купити одиницю товару.

Харчова промисловість має ґрунтовний вплив на життєдіяльність населення. Вона має соціальне значення, забезпечує здоров'я нації та соціально-економічну безпеку країни. Найбільш соціально важливими галузями харчової промисловості є хлібопекарська, м'ясна, молокопереробна. При визначенні цін на продукцію соціально важливих галузей харчової промисловості доцільно враховувати рівень доходів населення. Основним фактором, що забезпечує дотримання соціальних гарантій держави у встановленні цін на продукти харчування, є державне регулювання. Держава обмежує рівень рентабельності, тобто здійснюється регулювання складових ціни, а також встановлює мінімальні чи максимальні ціни на деякі продукти харчування, крім цього використовує опосередковане регулювання цін, яке проявляється в різних формах, а саме: надання підприємствам податкових пільг, повне звільнення від сплати податків, державне замовлення, виважена експортно-імпортна політика, суворе дотримання чинного антимонопольного законодавства, інвестиційна політика.

Особливістю ціноутворення на продукти харчування є залежність підприємств харчової промисловості від постачальника сировини, яким найчастіше виступають підприємства агропро­мислового комплексу. Недостатність сировини підприємства харчової промисловості компенсують, купуючи її на світовому ринку за на світовими цінами.

Слід відмітити, що рівень конкуренції на всі продукти харчування досяг значних розмірів. На даному етапі умови для конкуренції на внутрішньому ринку вітчизняних продуктів з імпортними аналогами несприятливі. В українських товаровиробників вищі затрати виробництва, що пов'язане із технологічним відставанням, загальним станом економіки і інфляційними процесами. Крім того, відсутня необхідна ринкова інфраструктура, нерозвинутий маркетинг, у тому числі і рекламні заходи для просування товарів вітчизняного виробництва.

Отже, для покращення умов ціноутворення Україна, насамперед, має захистити внутрішній ринок від зовнішньої експансії, а також вести активний пошук споживачів своєї продовольчої продукції відповідно до кон'юнктури світового ринку на основі довгострокового взаємовигідного партнерства та подальшого розвитку підприємств харчової промисловості. Крім того, необхідно впровадити нові високі технології з випуску конкурентноспроможної продукції на діючих підприємствах, створювати малі підприємства з переробки сільгосппродукції .

Таким чином, продовольче забезпечення населення є глобаль­ною соціально-економічною проблемою, розв'язання якої потребує консолідації зусиль на світовому, національному та регіональному рівнях. Отже, завданнями щодо реалізації пріоритетів ціноутворення на продовольчі продукти мають стати:

• вироблення дієвих економічних механізмів державної підтримки розвитку аграрного виробництва;
  
• впровадження ринкових механізмів регулювання цін на аграрних ринках;
  
• заохочення, у тому числі – з використанням змішаного інвестування, розвитку інфраструктурних елементів аграрного ринку;
  
• посилення антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються сільськогосподарським товаровиробникам, з метою оптимізації їхніх витрат;
  
• забезпечення доступності харчових продуктів у достатній кількості ;
  
• поступове зростання розміру мінімальної заробітної плати, стипендій, пенсій та купівельної спроможності населення;
  
• розроблення систем економічного стимулювання вітчизняного виробництва продовольчої сировини та харчових продуктів з використанням прогресивних механізмів кредитування, ціноутворення, тарифного регулювання, удосконалення податкового законодавства.
  

Проте, можна сказати, що незначні позитивні зрушення все ж відбуваються. Наприклад, Міністерство економіки запропонувало вимагати від виробників харчових продуктів повідомляти місцеву владу про всі ціни на свою продукцію, а не тільки у разі їх зміни більш ніж на 1%. І лише тоді, коли держава буде встановлювати чіткі і реальні стратегічні орієнтири, цінова політика у сфері продовольчого забезпечення зможе досягти поставленої мети: забезпечити високий рівень життя населення та уникнення збитків підприємств харчової промисловості.


Література

1. Дейнеко Л. В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень: Проблеми теорії і практики [Текст] / Л. В. Дейнеко. – Київ: Знання, 1999. – 331 с.
   
2. Лівінський О. М. Державне управління і ціноутворення в ринкових умовах [Текст] / О. М. Лівінський // Економіка та держава. – 2005. – № 3. – С. 6–9.
   
3. Котляренко В. О. Євроінтеграційна модель харчової промисловості 21 ст.: можливості для України [Текст] / В. О. Котляренко // Формування ринкових відносин в України. – 2004. – № 3. – С. 38–45.
   

О. І. Білик

Миколаївський державний аграрний університет


ДЕРЖАВНЕ СТИМУЛЮВАННЯ ОПТОВОЇ ТОРГІВЛІ

НА ПРОДОВОЛЬЧИХ БІРЖАХ УКРАЇНИ


Біржова торгівля на продовольчих біржах, на думку провідних вчених-економісті світу – найбільш досконала форма оптової торгівлі, яка покликана забезпечити прозору, стабільну взаємодію суб'єктів аграрного ринку.

Існують чимало причин, які на сьогодні зменшують ефективність біржової торгівлі продовольчими товарами. Причинами неефективного розвитку біржової торгівлі є відсутність цілісної політики держави у питанні становлення біржового ринку (відсутність нормативно-правових актів, що регламентують застосування строкових угод, наявність небіржових товарів у структурі торгівлі). Неефективність механізму регулювання фінансових, виробничих і комерційних структур проявляється в бартеризації товарообороту, низькому рівні платоспроможності агропідприємств різних областей України. Через це обмежуються стабілізуючі функції товарної біржі та фінансові можливості для укладання прозорих біржових контрактів, в тому числі і експортних [1].

Неефективність податкового законодавства призводить до непрозорості схем реалізації продукції через біржу, розвитку тіньових структур, переважної реалізації продукції через комерційні структури. Для багатьох продовольчих бірж України характерна також відсутність інформаційно-консультативних з теорії та практики біржової діяльності, що проявляється у недостатньому обсязі знань і досвіду біржової торгівлі у суб'єктів господарювання та психологічного неприйняття ними можливості біржового хеджування [1].

Важливу роль в удосконаленні функціонування товарних бірж України повинно відігравати державне регулювання. Удосконалення регулювання біржової торгівлі вимагає врахування тенденцій світового фінансового ринку у разі впровадження Україною нових законодавчих актів (стосовно укладення форвардних, ф'ючерсних угод та опціонів, діяльності розрахунково-клірингових установ) та внесення змін до уже існуючих. Це надасть можливість мати механізми реального ціноутворення, якими користуються у всьому світі, а також закріпити позиції України на пріоритетних ринках країн СНД, Європейського Союзу, Азії.

Важливу роль в регулювання діяльності товарних бірж України має перейти до Міністерства аграрної політики України, функції якого мають включати сертифікацію суб'єктів біржового товарного ринку області, впорядкування діяльності біржових посередників, створення єдиного інформаційного простору для відкритості торгівлі й визначення ринкових цін з урахуванням експортного потенціалу агропідприємств, координацію роботи щодо фахової підготовки спеціалістів з питань товарного біржового ринку й біржового посередництва.

На нашу думку, такі економічні заходи державного регулювання в значній мірі впливають на стан біржової України. Тому для заохочення агропідприємств України до біржового ринку, на нашу думку, потрібно вжити таких заходів:

• створити Єдиний реєстр товарних бірж, які відповідають законодавчо визначеним вимогам, та надання біржам, внесеним до такого реєстру, рівні права, та заборонити проведення конкурсів по відбору бірж, яким надаються переваги при реалізації певного товару;
  
• зобов'язати суб'єктів господарювання, які займають домінуючестановище на ринку по виробництву, постачанню чи споживанню певних видів сільськогосподарської продукції та матеріально-технічних ресурсів, що користуються підвищеним попитом, продавати та купувати на біржових торгах не менш 20% від загального обсягу обороту таких товарів;ї
  
• надавати дотацій виробникам рослинницької та тваринницької продукції України у разі експорту виробленої продукції через біржовий ринок та надавати пільги при оподаткуванні доходів від операцій, проведених ними на товарних біржах;
  
• відпрацювати систему відшкодування кредитних ставок сільськогосподарським товаровиробникам у разі закупівлі матеріально- технічних ресурсів та реалізації виробленої ними продукції (в тому числі і експорт) через прозорий біржовий ринок;
  
• створити розгалужену мережу біржових посередників в кожній області з метою наближення їх до безпосередніх товаровиробників для залучення сільськогосподарської продукції, що знаходиться в господарствах населення, на організований оптовий ринок;
  
• створити ефективну систему біржової інфраструктури, включити посередницькі послуги до біржового обслуговування (транспортні послуги, надання складських приміщень), відпрацювати механізм співпраці з консалтинговими та маркетинговими організаціями, банками;
  
• переглянути питання реєстраційного збору на товарних біржах. Біржі повинні диференційовано підходити до встановлення цього збору, починаючи від 0,01% [1].
  

Позитивним результатом впровадження даних заходів для біржової торгівлі продовольчими товарами стануть організація проведення електронних торгів, що забезпечить ліквідність торгів та об'єктивність визначення ринкової ціни товару; формування єдиних котирувальних цін на біржові товари як на світовому рівні, так і по окремим регіонам; розширення номенклатури товарів і торгового простору; створення умов для введення безпаперової технології оформлення угод, що підвищить оперативність зовнішньоторго­вельних операцій [3].


Література

1. Беренштейн Б. Л. Напрями активізації біржового ринку / Б. Л. Беренштейн, О. П. Комарніцька // Економіка АПК. – 2005. – № 8. – С. 112–116.
   
2. Воскобійник Ю. П. Правове забезпечення діяльності товарних бірж в Україні / Ю. П. Воскобійник // Економіка АПК. – 2006. – № 1. – С. 122–128.
   
3. Сятиня М. Товарні біржі - хронічна стаґнація / М. Сятиня // Голос України. – 2004. – 2 квіт. – С. 10.
   

А. Г. Богатов

Інститут проблем ринку та економіко-екологічних

досліджень НАН України


ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ФАКТОРИ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ

САДІВНИЦТВА РЕГІОНУ


Інтенсифікація в сучасних умовах повинна бути спрямована не тільки на найбільш економічне та продуктивне використання всіх ресурсів у процесі виробництва, але і на те, що б результати виробництва найбільш повно і економічно задовольняли запити ринку. Орієнтація на споживача – найважливіша складова процесу інтенсифікації в сучасних умовах.

Значення інтенсифікації виробництва в сучасних умовах багато в чому визначається тим, що на її основі забезпечується ощадливе використання наявних виробничих ресурсів і поліпшення кінцевих економічних і соціальних результатів розширеного відтворення. Зважаючи на те, що інтенсивний тип розширеного відтворення має певні переваги перед екстенсивною формою відтворення: знижується трудомісткість продукції, матеріалоємність виробництва, фондомісткість виробленої продукції; знижується розмір запасів матеріальних ресурсів, що сприяє зростанню обсягів суспільного продукту і національного доходу. Завдяки цьому приріст суспільного продукту та національного доходу забезпечується при відносно менших витратах на збільшення основних виробничих фондів.

Інтенсивність виробництва в садівництві можна нарощувати без подальшого підвищення собівартості продукції шляхом підвищення ефективності затрачуваних засобів.

У ринкових умовах такий напрямок має стати вирішальним, однак спочатку необхідно досягти певного рівня матеріально-технічного забезпечення з метою одержання запланованих врожаїв у кожному підприємстві. Дотепер багато рекомендацій і досягнень науки не вдається впровадити у виробництво через недостатню технічну і матеріальну оснащеність садівничих підприємств.

Інтенсифікація садівництва – це додаткові вкладення капіталу, а іноді і праці на одиницю площі багаторічних насаджень, удосконалювання технологій, організації і управління з метою підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції на ринку.

Для розв'язання проблем підвищення ефективності інтенси­фікації садівництва необхідний всебічний підхід до визначення напрямків і факторів інтенсифікації, рівня та економічної ефективності інтенсифікації.

Основними напрямками інтенсифікації садівництва в сучасних умовах є: впровадження досягнень науково-технічного прогресу; зростання інвестицій і капітальних вкладень у розвиток галузі; зміцнення та удосконалювання матеріальнотехнічної бази виробництва, зберігання та переробки; впровадження науково-обґрунтованих систем садівництва; удосконалення організаційно-економічного механізму господарювання і підготовка висококваліфікованих кадрів; раціональне розміщення продуктивних сил і розвиток ринкової інфраструктури.

Подальший розвиток садівництва має здійснюватись у цих напрямках при активній підтримці держави, якій необхідно активно впливати на даний процес за допомогою економічних важелів і вдосконалення нормативно-правової бази.

Метою інтенсифікації садівництва є підвищення його ефективності на основі збільшення виробництва і підвищення якості плодів, зниження матеріальних і трудових витрат на виробництво одиниці продукції, – проявляється як сукупність факторів, спрямованих на більш ефективне ведення виробництва.

Фактори інтенсифікації – це нововведення, заходи технічного, організаційного, структурного і соціального характеру, які, розширюючи межі діапазону ресурсів і поліпшуючи їх використання, збагачують уречевлені фактори виробництва та підсилюють особистісний фактор виробництва.

Фактори інтенсифікації садівництва можуть бути об'єднані в шість груп.

Перша група – це фактори, що забезпечують умови для ефективного функціонування галузі: оптимізація машинно-тракторного парку, зміцнення матеріально-технічної бази зберігання та переробки.

Друга група – фактори техногенного характеру, що забезпечують значне підвищення врожайності, але потребують більших додаткових витрат на виробництво: застосування науково-обґрунтованої системи добрив; використання інтегрованої системи захисту садів від хвороб і шкідників; впровадження інтенсивних технологій та ін.

Третя група – якісні фактори інтенсифікації, що забезпечують підвищення урожайності і мінімізацію витрат на виробництво на основі використання біологічного потенціалу.

Четверта група – організаційно-економічні фактори, які створюють сприятливі умови для ефективного використання виробничих ресурсів і прискорення впровадження досягнень НТП: поглиблення спеціалізації, концентрації і кооперації; мінімізація витрат за рахунок використання більш дешевих ресурсів; удосконалення форм власності і господарювання; удосконалення організації виробництва і оплати праці; підтримка технологічної дисципліни; підвищення професійної майстерності; інтенсивне використання робочого часу; поліпшення умов праці і відпочинку працівників.

П'ята група – макроекономічні фактори, що впливають на виробництво: бюджетна, податкова і митна політика держави, її сільськогосподарська спрямованість, доступність кредитних ресурсів.

Шоста група – стан ринку плодової продукції: ціноутворення на ринку, рівень конкуренції, динаміка попиту та пропозиції на ринку та ін.

В сучасних умовах, у першу чергу повинні проявлятися якісні тенденції інтенсифікації: впровадження у виробництво більш продуктивних сортів і сорто-підщепних комбінацій, які краще окуповують вкладені кошти; сучасна система добрив, заснована на об'єктивній інформації про вміст у ґрунтах поживних речовин і про умови живлення рослин, що і забезпечує високу ефективність використання мінеральних добрив; інтегрована система захисту рослин.


О. М. Бублиєнко

Миколаївська філія Європейський університет