Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010

Вид материала

Документы

Содержание Сталий розвиток в умовах кризи Шляхи удосконалення системи контролю харчових продуктів в україні Державна підтримка фермерських господарств миколаївської області та напрями її економічної ефективності Розподіл державної підтримки серед фермерських господарств, одиниць

Подобный материал:

• Товарознавство продовольчих товарів” Теоретичні основи товарознавства продовольчих, 214.44kb.
• Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
• За отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва, 913.54kb.
• Кабінет міністрів україни, 138.67kb.
• Аналіз регуляторного впливу проекту розпорядження голови облдержадміністрації, 399.11kb.
• Н. В. Гусаріна Аспірант кафедри Економіки та організації виробництва нук, м. Миколаїв, 27.69kb.
• Програма нормативного курсу "Математична економіка" 5курс, "спеціаліст" "Математика", 67.55kb.
• Комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства, 2365.06kb.
• Промислових відходів відносяться відходи сфер виробництва та сфер споживання, 1625.64kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «товарознавство І торговельне, 1318.41kb.

СТАЛИЙ РОЗВИТОК В УМОВАХ КРИЗИ:

РЕГУЛЯТОРНИЙ МЕХАНІЗМ РЕФОРМИ СІЛЬСКОГО ГОСПОДАРСТВА І ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН

В ПРОГРАМІ РЕФОРМ


Забезпечення сталого розвитку, навіть в умовах кризи, є обов’язком для керівництва країни. На думку М. Я. Азарова, економічна наука повинна запропонувати теоретичні та прикладні розробки, що безпосередньо пов'язані з формуванням оптимальної з точки зору забезпечення прискореного сталого економічного зростання моделі фінансової політики, модернізації бюджетної та фінансової системи загалом, створення ефективної системи управління державними фінансами [1, с. 9].

Команда нового Президента України 2 червня 2010 року представила Програму економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Автори програми бачать «…єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку – це рішучі і всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності еконо­міки» [2, c. 3]. Аналіз, що основним принципом реформування економіки є збільшення конкурентоспроможність приватного бізнесу завдяки зменшення податкового тиску та середньостроковому плануванню. Саме бізнес – платники податків, і стають запорукою наповнення бюджету для вирішення соціальних проблем.

Планується «спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбутніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціальних реформ» [2, c. 5], що свідчить про розуміння необхідності відповідності сучасної економіки принципам сталого розвитку держави.

Поліпшення управління державними фінансами має здійсню­ватися на основі запровадження середньострокового планування, використання програмно-цільового методу бюджетування бюджетів всіх рівнів та приведення внутрішнього аудиту до стандартів ЄС. Зокрема запропоновано проект Закону України «Про державне прогнозування і стратегічне планування» [2, c. 6].

Взагалі планується перенести податкове навантаження з мобільних факторів виробництва на – праці й капіталу – на споживання, ресурсні і екологічні платежі шляхом поетапного підвищення ставок акцизного збору на алкогольні напої і тютюнові вироби, а також запровадити екологічний податок [2, с. 10].

Реформування в галузі сільського господарства та виробництва продовольства передбачає:

• відмова держави від адміністративного втручання у ціноутворення на сільськогосподарську продукцію;
  
• створення прозорого ринку землі;
  
• гармонізація стандартів сільгосппродукції з СОТ;
  
• зняття обмежень експорту сільгосппродукції;
  
• використання технічного регулювання СОТ, як механізму захисту від імпортної низькоякісної сільгосппродукції [2, c. 74].
  

Радикальні трансформації, що відбуваються в економіці України зумовлюють необхідність максимального використання всіх резервів підвищення ефективності розвитку харчової промисловості. Нові економічні умови, що полягають в формуванні і становленні ринкової системи господарювання, наданні господарської самостійності підприємствам і регіонам, призводять до усвідомлення об’єктивної необхідності подолання галузевого, відомчого підходу до розвитку харчової індустрії, зумовлюють необхідність більш глибокої уваги і врахування економічних можливостей і інтересів розвитку харчової промисловості в окремих регіонах України [3, 48].

Введення в дію регуляторних механізмів передбачених Програмою економічних реформ на 2010–2014 рр. зокрема:

• вільний ринок землі та податок на нерухомість;
  
• підвищення акцизів;
  
• перекладення податкового тягаря з виробника (праці та капіталу) на споживача;
  
• введення середнєтермінового планування:
  

призведе до суттєвих змін ландшафту сучасного українського бізнесу, зокрема в сфері сільського господарства та виробництва і споживання продовольства.

Література

1. Азаров М. Я. Формування бюджетної політики економічного зростання / М. Я. Азаров // Фінанси України. – № 9. – 2006. – С. 9.
   
2. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма реформ на 2010–2014 рр. Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dent.gov.ua.
   
3. Продовольчий комплекс України: стан і перспективи розвитку / [Дейнеко Л. В. , Коваленко А. О., Коренюк П. І. та ін.]; за ред. Б. М. Данилишина. – К. : Наукова думка, 2007. – 276 с.
   

Ю. В. Ширко

Всеукраїнський державний науково-виробничий

центр стандартизації, метрології, сертифікації

та захисту прав споживачів


ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ КОНТРОЛЮ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ В УКРАЇНІ


Повідомлення про отруєння харчовими продуктами в засобах масової інформації стали буденним явищем. Таку ж проблему мали і інші європейські країни біля двох десятиліть тому. Провівши відповідні реформи європейці контроль харчових продуктів суттєво удосконалили. Настав час зробити досконалішим контроль за тим , що споживають і Українці.

В Україні офіційний контроль продуктів харчування здійснюється трьома органами державної влади – Міністерством охорони здоров’я (державна санітарна служба), Державним комітетом ветеринарної медицини та Держспоживстандартом, які повинні забезпечувати безпечність та якість харчових продуктів та кормів і захист прав споживачів. Оцінку безпечності та якості харчових продуктів мають право проводити випробувальні лабораторії (ВЛ), акредитовані Національним агентством з акредитації України на відповідність нормативним документам. Найбільшу базу мають Держспоживстандарт та Держкомвет­медицини (акредитовано по 22 ВЛ). МОЗ акредитовано в установленому порядку 5 ВЛ.

Зі вступом України до СОТ, питання встановлення показників безпечності харчових продуктів, які регламентуються країнами-членами СОТ, постає особливо гостро. Але, при визначенні показників безпечності харчових продуктів МОЗ до сих пір користується Медико-біологічними вимогами і санітарними нормами якості продовольчої сировини та харчових продуктів (далі – МБВ), затвердженими ще у 1989 році, які вже давно не відповідають сучасним вимогам, оскільки значна кількість зазначених у них забруднювачів харчових продуктів (в першу чергу пестицидів, гормональних препаратів, антибіотиків, мікотоксинів тощо) не використовуються вже більше 25 років. Цим документом пронормовані тільки три гормональні препарати, які вже давно не використовуються виробниками продовольчої сировини, в той час як в країнах ЄС нормуються більше 20 залишків гормональних препаратів.

Практично не проводиться робота із впровадження міжнародних стандартів Кодекс Аліментаріус, які встановлюють вимоги до показників якості та безпечності харчових продуктів і призначені для захисту здоров’я споживачів і забезпечення добросовісної торгівлі, що негативно впливає на конкурентну спроможність вітчизняного виробника, як на внутрішньому так і зовнішньому ринках.

На сьогоднішній день не нормуються і через це не здійснюється контроль в продовольчій сировині та харчових продуктах особливо небезпечних забруднювачів, таких як діоксини, бенз(а)пірен, транс-ізомери ненасичених жирних кислот та ін. Не встановлені гранично допустимі рівні вмісту транс-ізомерів ненасичених жирних кислот у харчових продуктах.

В результаті на територію України ввозяться та використовуються у виробництві харчових продуктів гідрогенізовані рослинні жири та їх суміші з вмістом транс-ізомерів ненасичених жирних кислот до 60%, тоді як в Російській Федерації введено обмеження на їх вміст на рівні не більше 8%, в Данії – 2%, в інших країнах ЄС, Ізраїлі - на рівні не більше 5%. В Україні встановлений цей показник тільки для спредів – не більше 8%. Але ж транс-ізомери ненасичених жирних кислот містяться і в інших харчових продуктах (морозиво, цукерки, печиво, вафлі, плавлені сирки, чіпси, сухарики та ін.), більшість з яких споживаються у великій кількості дітьми та молоддю. Про небезпечний вплив транс-ізомерів ненасичених жирних кислот на здоров’я висловлювались і українські фахівці, які припускають розвиток онкологічних захворювань та серцево-судинних захворювань через споживання продуктів, які містять надмірну кількість транс-ізомерів ненасичених жирних кислот.

На наш погляд хибна політика МОЗ і щодо дозволів на використання харчових добавок. Замість ведення послідовних дій на недопущення неякісної та небезпечної продукції в Україну видаються дозволи на використання під час виробництва широкого спектру харчових продуктів харчових добавок, до складу яких входить карбоксиметилцелюлози натрієвая сіль (Е466), яка є основним компонентом для виробництва клею шпалерного. В поєднанні з соєвим білком Е 466 імітує м’ясо.

В Україні відсутні єдині державні санітарні норми, що регламентують вимоги до вмісту важких металів, гормональних препаратів, антибіотиків та інших небезпечних речовини в сировині, що застосовується для виробництва дитячого харчування. А чинні МБВ не враховують тих нових антибіотиків, гормональних та ветеринарних препаратів, що використовуються у виробництві сировини для дитячого харчування за новими технологіями. Досі нема методик контролю гормональних препаратів в сировині. А це значить, що проконтролювати чи використовується для виробництва дитячого харчування сировина з вмістом гормональних препаратів неможливо.

Залишається проблема з контролем та розповсюдженням в Україні продукції, яка містить генетично модифіковані організми (ГМО). В порушення Закону в Україні вводяться в обіг харчові продукти, до їх державної реєстрації, які містять ГМО або вироблені з ГМО, що забороняється. Незважаючи на той факт, що Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» діє майже 2 роки до цих пір не ведеться реєстр ГМО джерел харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять ГМО або отримані з їх використанням.

Держспоживстандарт, з моменту незалежності України був учасником становлення контролю за харчовими продуктами в країні. В сферу діяльності входить державний нагляд за додержанням стандартів норм і правил, захист прав споживачів, сертифікація. Держспоживстандарт брав участь в розробці Закону України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини", яким було вперше в Україні встановлені правові засади забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров’я населення і врегульовані відносини між органами виконавчої влади, виробниками, постачальниками і споживачами.

Як і МОЗ Держспоживстандарт потребує реформування і адапта­ції до європейських аналогів. Сертифікація продукції та державний нагляд на виробництві одним державним органом суперечить ринковим принципам та європейській практиці. Захист споживчого ринку без лабораторного випробування продукції неможливий. Відсутність в бюджеті коштів на ці цілі фактично розв’язує руки фальсифікаторам. Контроль на ринку є умовним, нема відповідальності виробника за небезпечну продукцію вироблену за кордоном.

Враховуючи систему контролю харчових продуктів, яка історично склалася в Україні, та європейський досвід на наш погляд в Україні доцільно запровадити інтегровану систему контролю харчових продуктів, яка включає декілька контролюючих органів, розроблену на основі Регламентів (ЄС) № 178/2002 та № 882/2004.

Для досягнення цієї мети пропонується.

І. На законодавчому рівні.

1. Підготувати законопроект "Про внесення змін до Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів", якими передбачити:

а) зміни в організаційній структурі офіційного контролю , зокрема:

- створення Єдиного координуючого органу в Україні – Національної Ради з офіційного контролю харчових продуктів та кормів при Кабінеті Міністрів України, до повноважень якої входитиме забезпечення тісної взаємодії з Європейським органом з безпеки харчової продукції, визначення стратегічних задач та цілей, планування і координація всієї діяльності з офіційного контролю, забезпечення ефективної послідовності між оцінкою ризику, управлінням ризиком і повідомленням про ризик.

- створення Національного інституту оцінки ризиків на базі Академії медичних наук, головним завданням якого буде надання наукових консультацій та наукової підтримки Національній Раді у сферах, що прямо або опосередковано стосуються контролю якості та безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів. Інститут визначає та оцінює ризики для здоров’я за власною ініціативою або на вимогу Національної Ради.

б) визначення повноважень Національної Ради при Кабінеті Міністрів України, Національного інституту оцінки ризиків та Держспоживстандарту стосовно здійснення офіційного контролю харчових продуктів, в т.ч. ринкового нагляду за харчовими продуктами.

Довідково: Повноваження Держспоживстандарту з офіційного контролю харчових продуктів передбачені таким законодавчими актами: Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення", Законом України "Про захист прав споживачів". З метою недопущення неоднозначного (довільного) трактування законодавства України необхідно повноваження Держспожив­стандарту відповідним чином конкретизувати у Законі України "Про безпечність та якість харчових продуктів", як це зроблено з повноваженнями санітарної та ветеринарної служб.

ІІ. У сфері стандартизації та оцінки відповідності.

1. Прийняти стандарти Кодекс Аліментаріус в якості національних. Це дозволить національні вимоги до харчових продуктів гармонізувати з європейськими, чим будуть зняті технічні бар’єри в торгівлі.

2. Затвердити технічні регламенти на харчові продукти, розроблення яких передбачено Законом України "Про безпечність та якість харчових продуктів". Розроблення таких технічних регламентів повинно здійснюватись, як правило, з урахуванням вимог директив ЄС та національних інтересів. З метою усунення дублювання контролю в технічних регламентах передбачити визначення компетентних органів, які здійснюватимуть контроль таких харчових продуктів та на яких стадіях.


А. Ф. Диченко

Миколаївське відділення Укрдержфонду,

Є. С. Машика

Миколаївська філія Європейський університет


ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ФЕРМЕРСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ ТА НАПРЯМИ ЇЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ


За роки ринкових перетворень фермерські господарства стали невід’ємною частиною аграрного сектора економіки та народного господарства в цілому. Миколаївська область займає одне із провідних місць у розвитку фермерських господарств України. В області станом на 1 січня 2009 р. зареєстровано 4603 фермерських господарств, 11% від їх наявності в цілому по Україні. Область займає друге місце за чисельністю фермерських господарств після Одеської (6266). На роботах у фермерів було зайнято у 2008 році 6,4 тис. чоловік. Фермерські господарства мали в користуванні 342,2 тис. га сільськогосподарських угідь. У середньому на одне фермерське господарство області припадає 74.3 га сільськогоспо­дарських угідь. Фермерські господарства зібрали 16% загального обсягу зернових, 20% соняшнику, 13% овочів.

У 2008 році діяльність фермерських господарств була прибутковою (48 млн. грн. чистого прибутку), у 2009–2010 роках не всі фермерські господарства мали прибутки. Державна політика в аграрному секторі економіки спрямована на формування ефективного сільськогосподарського комплексу, тобто на отримання прибутку. Фермерські господарства мають в користуванні землю, у власності майно, але не всі фермери можуть організувати свою діяльність ефективно без державної підтримки.

Український державний фонд підтримки фермерських госпо­дарств (далі Укрдержфонд) є єдиною державною установою, що виконує функції щодо фінансової підтримки становлення і розвитку фермерських господарств. З прийняттям Закону України від 8 вересня 2005 року “Про внесення змін до Закону України “Про фермерські господарства” розширено коло повноважень Укрдержфонду [3, с. 30]. Зокрема, основним напрямком діяльності Укрдержфонду є забезпе­чення ефективного використання та своєчасного повернення коштів, що виділяється на фінансову підтримку фермерам. Для цього урядом розроблено Порядок використання коштів, передбачених у Держав­ному бюджеті, а також коштів Стабілізаційного фонду. Так, Мико­лаївському відділенню Укрдержфонду у 2009 році було заплановано виділити 5813 тис. грн. фінансової підтримки. Із них: з Держаного бюджету та Стабілізаційного фонду по програмі надання кредитів фермерам було виділено 426,4 тис. грн. та 3693,0 тис. грн. відповідно.

За 2009 рік до Миколаївського відділення Укрдержфонду за отриманням фінансової підтримки на поворотній основі звернулись 52 фермерських господарства. Конкурсною комісією Миколаївського відділення Укрдержфонду було розглянуто всі заяви фермерів, але з них лише 46 претендентів пройшли конкурсний відбір. Фактично використано 426,4 тис. грн. коштів Державного бюджету, які отримали 6 господарств та 3493,0 тис. грн. (94,5%) коштів Стабілі­заційного фонду, які отримали 36 фермерських господарств (0,78%) від загальної кількості господарств області. 4 фермерських господарства, які пройшли конкурсний відбір, не отримали фінансову допомогу в сумі 200,0 тис. грн., через нестачу бюджетних коштів на рахунках Держказначейства (таблиця).

Таблиця


Розподіл державної підтримки серед фермерських господарств, одиниць

Відділення	Програми КПКВК
	На безповоротній основі КПКВК 2801230	На поворотній основі КПКВК 2801460	На поворотній основі КПКВК 2801530	Разом
Миколаївське	49	6	36	91
Разом по Україні	394	138	828	1360
Відсоток	12,4	4,3	4,3	6,69

Також, надійшли з державного бюджету 1893,6 тис. грн. за програмою надання фінансової підтримки на безповоротній основі, ці кошти отримали 49 фермерських господарств (1,06%). У 2009 році 17 фермерських господарств отримали фінансову допомогу на безповоротній основі для відшкодування витрат, пов’язаних з придбанням одного трактора, комбайна, вантажного автомобіля в сумі 752455,77 грн. (18 одиниць техніки). Кошти Укрдержфонду за програмою фінансової підтримки на поворотній основі використовувались фермерськими господарствами переважно наступним чином: на виробництво, переробку і збут виробленої продукції – 45,8%, на придбання нової техніки до 17,1%, на поновлення обігових коштів – 34,7%.

Миколаївське відділення Укрдержфонду проводить постійно роботу по популяризації фермерського руху, через участь у заходах по лінії Укрдержфонду – це участь у виставках, семінарах, нарад фермерів. Інформацію про роботу відділення Укрдержфонду розміщають у ЗМІ, місцевих газетах, на телебаченні, радіо, Інтернет-сайтах.

Для ефективності організації фермерських господарств з використанням коштів Укрдержфонду кожен фермер повинен володіти змістовними професійними знаннями, практичними навичками з багатьох питань агрономії, агро бізнесу. У нас, в області є така можливість організувати на базі Миколаївського ДАУ підвищення кваліфікації навчання фермерів. Багато фермерів почали займатися агро бізнесом не маючи відповідних знань. Велике значення має використання передового досвіду роботи фермерів, впровадження новітніх досягнень науки в галузі сільсько­господарського виробництва – в організації екологічно чистого, органічного землеробства. За всі 18 років існування Укрдержфонд і його Миколаївське відділення, були і далі будуть джерелом у становленні та розвитку для багатьох фермерських господарств. Діяльність фонду прозора, відкрита для діалогу та підтримки фермерів.


Література

1. Бабіч М.М. Становлення і розвиток фермерських господарств Миколаївщини // Вісник аграрної науки Причорномор’я. – Вип. 2. 2007. – С. 184-189.
   
2. Закон України „Про фермерські господарства” (19 червня 2003 р.)
   
3. Шульга І.В. Науково- практичний коментар до Закону України про фермерські господарства // ТОВ ЕУ „Господар”. – 2006. – 98 с.
   

О. В. Мірошниченко

Миколаївська філія Європейського університету


продовольча безпека в системі економічної

та національної безпеки України


В наш час процеси глобалізації політичних та соціально-економічних проблем викликали суттєву трансформацію поняття національної безпеки, – якщо до другої половини минулого сторіччя при вивченні питання безпеки країни основна увага приділялася військово-політичній складовій, то наприкінці ХХ сторіччя основна увага приділяється економічній та екологічній складовим. Провідне місце у системі національної безпеки належіть забезпеченню продуктами харчування – продовольчій безпеці.

При цьому спостерігається відсутність спільного підходу при визначенні місця продовольчої безпеки у структурній ієрархії системи національної безпеки, О. Власюк зокрема виділяє її серед складових елементів структури національної безпеки наряду з економічною, політичною, військовою, правовою, енергетичною, інформаційною, науково-технічною, соціальною, екологічною, демографічною, інтелектуальною та духовно-культурною [1, с. 24]; О. Баженова, навпаки – розглядає продовольчу, енергетичну, фінансову, соціальну, інноваційно-технологічну, зовнішньоеконо­мічну, демографічну та екологічну безпеку як “основні структурні складові елементи економічної безпеки” [2, с. 14].

Потрібно зазначити, що, на нашу думку, у першому випадку продовольчу і енергетичну безпеку, не зважаючи на їх важливість, більш доцільно розглядати в якості складових економічної безпеки, а у другому – соціальна та екологічна безпека є не складовими економічної безпеки, а рівнозначним їй з ієрархічної точки зору складовими національної безпеки, а інноваційно-технологічна, демографічна – складовими відповідно науково-технологічної та соціальної безпеки.

Розбіжність у підходах пояснюється перш за все високим рівнем взаємного впливу та взаємозалежності між складовими елементами системи національної безпеки. Зокрема безпосередньо продовольча безпека є невідривно пов’язаною із безпекою соціальною, і таким чином може певною мірою обґрунтовано розглядатися в якості її складової. У свою чергу, наприклад, забезпеченість населення питною водою може розглядатися і як складова продовольчої, і як ресурсної безпеки країни.

Важливість продовольчої безпеки обумовлена тим, що рівень забезпеченості продуктами харчування, впливаючи на фізичний і психічний стан населення, обумовлює рівень економічної, соціальної і політичної стабільності в державі.

Основними критеріями визначення рівня забезпечення продовольчої безпеки країни є [3, с. 62–63]:

– достатність продовольчого споживання – відношення фактичного рівня споживання основних харчових продуктів на одну особу до науково обґрунтованих норм здорового харчування;

– доступність продовольчого споживання – відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково обґрунтованим нормам здорового харчування, до річного доходу на одну особу;

– продовольча незалежність – частка продовольчого імпорту в загальному обсязі продовольчого споживання.

Для України, земельні ресурси якої відносяться до найбільш висовокопродуктивних у світі, питання продовольчої безпеки на жаль належать до найбільш актуальних. За висновками експертів обсяги середнього споживання харчових продуктів на одну особу та енергетичний вміст доборих раціонів недостатні для підтримки на нормальному рівні здоров’я, працездатності та демографічного відтворення населення, при цьому продовольча безпека сімей з низькими доходами перебуває у загрозливому стані [4, с. 50].

Те, що основною причиною ситуації, що склалася, є низька ефективність використання земельних ресурсів, підкреслювалося дослідниками ще 15 років тому [5, с. 56]: за умов того, що загальна площа сільськогосподарських угідь складає 41,9 млн. га, з яких 33,3 га – ріллі; тобто на одну особу в Україні припадає 0,81 га сільськогосподарських угідь, у т.ч. – 0,64 га ріллі, тоді як у середньому по Європі ці показники відповідно становлять 0,44 та 0,25 га.

Стан речей, коли в Україну впродовж останніх років імпортується польська свинина, цукор виготовляється із тростинної сировини, а у 2010 році для внутрішнього споживання почала завозитися картопля з Єгипту, міг би розглядатися в якості жарту, якби не був фактичним підтвердженням глибокої кризи у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів, що існує і поступово поглиблюється.

У цьому плані не можна не погодитися із дослідниками, які визнають, що проблема продовольчої безпеки людини та суспільства є ключовими у їхньому житті [6, с. 127], продовольча безпека є однією з вирішальних складових економічної безпеки держави [7, с. 301], і нагальною потребою для України, її чисельних «різнокольорових» урядів та громадян є підвищення рівня продовольчого забезпечення населення України до показників розвинених країн як за кількістю і якістю харчування, так і за економічною доступністю продуктів.