Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010

Вид материала

Документы

Содержание Експортоорієнтований розвиток агропродовольчої сфери: регіональний аспект Економічний механізм розвитку харчової промисловості в умовах інтеграційних процесів Структурні зрушення в харчовій промисловості Сутність та форми державного регулювання Розширення інвестування сільського господарства миколаївської області

Подобный материал:

• Товарознавство продовольчих товарів” Теоретичні основи товарознавства продовольчих, 214.44kb.
• Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
• За отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва, 913.54kb.
• Кабінет міністрів україни, 138.67kb.
• Аналіз регуляторного впливу проекту розпорядження голови облдержадміністрації, 399.11kb.
• Н. В. Гусаріна Аспірант кафедри Економіки та організації виробництва нук, м. Миколаїв, 27.69kb.
• Програма нормативного курсу "Математична економіка" 5курс, "спеціаліст" "Математика", 67.55kb.
• Комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства, 2365.06kb.
• Промислових відходів відносяться відходи сфер виробництва та сфер споживання, 1625.64kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «товарознавство І торговельне, 1318.41kb.

ЕКСПОРТООРІЄНТОВАНИЙ РОЗВИТОК АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ


Однією з найбільш важливих і гострих глобальних проблем, яка все більше хвилює людство, є проблема продовольчого забезпечення, яка безпосередньо стосується самого фізичного існування людей і насамперед пов’язана з протиріччями сучасної технологічної цивілізації.

Основними ланками у ланцюгу забезпечення населення продовольством є сільське господарство та харчова промисловість. Харчова промисловість України є пріоритетною галуззю економіки і покликана забезпечити потреби населення у продовольстві за науково обґрунтованими нормами. Обсяги його виробництва визначаються, в основному, станом сировинної та виробничо-технічної бази цієї галузі, обсягом заготівель, величиною витрат і якістю сировини, а також рівнем його комплексної переробки. Україна є активним експортером агропродовольчої продукції. Так як пшениця є найбільшим експортним товаром в структурі агропродовольчої сфери як України так і Миколаївської області, тому доцільно проаналізувати експорт її географічної структури (рис.).

Оцінюючи географічну структуру експорту пшениці, ми можемо зробити висновок , що Нібулон є 100% експортером пшениці на ринки Іорданії та Джибуті. Більше 40% експортує в Бангладеш та Сирію, більше 30% – Філіпіни, більше 20% в Іспанію та Пакистан, і біля 15% в Лівію. Вцілому частка експорту пшениці Нібулона в порівнянні з Україною є досить суттєвою і складає біля 21%.



Рисунок. Частка ТОВ СП «Нібулон» в експорті Української пшениці

по країнам-покупцям, %


Соки та нектари ТОВ «Сандора» експортуються у 24 країни світу, в п’яти із яких є лідером ринку (Білорусь, Молдова, Азербайджан, Вірменія, Киргизстан). На сьогоднішній день основними ринками збуту продукції підприємства є країни СНД. Високою оцінкою зусиль фахівців компанії стало отримання (з найвищим балом!) улітку 2006 року сертифіката British Retail Consortium (BRC) Global Standard-Food, що дало право на дистрибуції продукції компанії «Сандора» в торговельній мережі Великої Британії. На основі BRC, створеного в 1998 році Британським консорціумом роздрібних торговців, було розроблено і впроваджено технічний стандарт і протокол для компаній, що поставляють харчову продукцію. З огляду на це «Сандора» реалізує свою продукцію у великих мережах британських супермаркетів, таких як Sainbury, Asda, Tesco, Waitrose, а також у Фінляндії, Норвегії, Швеції та Нідерландах. Миколаївці можуть пишатися тим, що сьогодні ТОВ «Сандора» поки що єдиний виробник не лише в Україні, а й у Східній Європі, який отримав такий сертифікат.

Якісну цільномолочну продукцію широкого асортименту торгової марки «Президент» поставляє на зовнішній ринок ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв». В 2008 році даним підприємством було виготовлено 47,22 млн. кг продукції, з яких 2% продукції було експортовано до Молдови – 369 тис. кг готової продукції, та до Казахстану – 749 тис. кг. Продукція яка переважно експортується ЗАТ «Лакталіс-Миколаїв» – дисерти, сири, сметана, сиркова маса. ЗАТ «Баштанський сирзавод» – один із лідерів в Україні з виробництва високоякісних сирів, масла торгової марки «Славія». У 12 країн світу надходять молочні консерви ЗАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат». Значний потенціал для експорту якісних виноградних вин мають відомі виробники цієї продукції: ВАТ «Коблево», AT «Радсад» і «Зелений гай».

Всі вище зазначені підприємства Миколаївської області не лише складають досить потужний експортний потенціал регіону, а й розширюють гегорафію експорту української продукції. На кожному із цих підприємств функціонують досить потужні відділи ЗЕД, а тому організація експортної діяльності є на досить високому рівні. Але не слід забувати і про малі, але перспективні підприємства. Саме цим підприємствам і потрібні в першу чергу висококваліфіковані спеціалісти з ЗЕД та підтримка з боку державних і регіональних органів влади. Тому, що без підтримки вже існуючих підприємств-експортерів і розвитку нових підприємств, не можливе в майбутньому збільшення економіки як Миколаївської області так і України в цілому.


Н. В. Валінкевич

Житомирський державний технологічний університет


ЕКОНОМІЧНИЙ МЕХАНІЗМ РОЗВИТКУ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ


Головною тенденцією розвитку світової економіки XXI сторіччя є прискорений розвиток глобалізації. Глобалізація світової економіки як процес (далекий від однорідності) є принципово новою силою та механізмом впливу на розвиток продовольчого комплексу України. Харчова промисловість є і залишається найважливішою галуззю економіки, її розвиток – головний державний пріоритет розвитку економіки країни.

В умовах посилення тенденцій глобалізації однією з найважливіших проблем на різних рівнях економічної діяльності є підвищення економічної ефективності виробництва, що є одним з пріоритетів соціально-економічного розвитку України.

Характерною особливістю харчової промисловості є те, що більша частина її продукції (80%) відноситься до предметів споживання. За рахунок споживання продуктів харчування забезпечується добова потреба людини в енергії. Міністерство охорони здоров’я України Наказом затвердило норми фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах та енергії: для дітей різного віку та статті, груп працездатного населення у залежності від фізіологічної завантаженості при виконанні роботи, за статтю та віком. Зокрема, фізіологічна норма споживання на одну добу для науковців, студентів, викладачів чоловічої статті у віці 18–29 років (організм людини росте) становить 2450 Ккал, а у віці 40–59 років – 2100. Для жінок цих же категорій та того ж віку відповідно 2000 і 1800 Ккал. Для робітників, зайнятих на важкій фізичній роботі: чоловіки – 3900 і 3500 Ккал та жінки відповідно 3050 і 2850 Ккал.

Наведені дані підтверджують актуальність проблеми у сфері зростання виробництва та споживання продуктів харчування у світовому вимірі як головному фактору існування та подальшого розвитку людини.

Підвищення добробуту населення потребує якісних та кількісних змін у сфері виробництва продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів. Тому підвищення економічної ефективності виробництва на основі максимального використання її потенціалу є умовою успішного функціонування продовольчого комплексу. Його розвиток в сучасних умовах має перелік нових проблем, які пов’язані з погіршенням якості сировини, необхідністю істотного покращення використання виробничих ресурсів, вдосконаленням планування. Розумне (вдале) їх вирішення є умовою підвищення економічної ефективності продовольчого комплексу країни.

На наш погляд, економічна ефективність повинна включати такі групи резервів, як резерви зниження капіталоємності та підвищення якості продукції, значення та використання яких в умовах інтеграційних процесів значно збільшилось. Основні напрями підвищення ефективності розвитку харчової промисловості є джерелом збільшення виробництва економічного ефекту в розрахунку на одиницю сукупних витрат живої та уречевленої праці.

Коло факторів ефективності функціонування промисловості обумовлено найбільш суттєво впливаючими на її підвищення та зростання, визначенням тенденцій та закономірностей її змін. До них належать: підвищення технічного та технологічного рівня виробництва (автоматизація виробництва, впровадження нової техніки та технологій, підвищення його техніко-економічних характеристик); вдосконалення управління, праці та організації виробництва (впровадження нових методів організації виробництва та управління); зміна обсягів та структури виробництва (зміна обсягів та структури продукції); покращення якості сировинної бази. Таким чином, основні поняття економічної ефективності включає фактори, які мають самостійний зміст, характеризуючи різні сторони цієї категорії.

Особливе значення для підвищення економічної ефективності є виявлення, мобілізація та використання внутрішнього потенціалу зростання підприємств. Розвиток ринкових процесів в Україні зумовлює переорієнтацію методів управління підприємствами харчової промисловості (менеджменту) з її забезпечення поточного результату в площину довгострокового забезпечення конкурентних переваг, формування яких є гарантом тривалого ефективного функціонування суб’єкта господарювання і залежить, звісно, від якості реалізації його потенціалу. Резерви збільшення економічної ефективності виробництва представляють собою невикористані можливості (наявні та приховані) збільшення економічного ефекту в розрахунку на одиницю сукупних витрат живої та уречевленої праці за рахунок забезпечення найбільш раціонального використання матеріальних, трудових, інформаційних та фінансових ресурсів.

Отже, інтеграція економіки України у європейський і світовий ринок, потребує створення умов, що забезпечували б конкурентноздатність вітчизняних продовольчих товарів, які мають більш високу якість, ніж імпортовані, але поступаються їм у ціновій конкуренції. На наш погляд, необхідно в подальшому (після переходу промислового розвитку України зі стану «очікування» до стану розвитку) збільшити у витратах Державного бюджету частку коштів, спрямованих на підтримку виробництва та реалізації конкретних видів продовольчої продукції сільського господарства. Розробка та впровадження такого нового економічного механізму розвитку підвищить ефективність функціонування галузі в регіонах, сприятиме збільшенню обсягів виробництва високоякісної продовольчої продукції, зниження її ціни, підвищенню купівельної спроможності споживача, та як результат зростання економічної ефективності її функціонування.

Зростання конкурентних переваг продукції харчової промисловості сприятиме ефективному розвитку ринкових відносин країні, посиленню державного впливу у сталому ефективному економічному та соціальному розвитку продовольчого комплексу, створить необхідні передумови для формування повноцінного конкурентного середовища і розвитку підприємництва у даній галузі.


І. І. Гаюк, А. Г. Хаярова

Житомирський державний технологічний університет


СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ В ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ


Серед інших країн світу Україна має найбільш сприятливий природний, людський, геополітичний і ресурсний потенціал для розвитку харчової промисловості, раціональне використання якого забезпечило б їй провідне місце на світовому й регіональних продовольчих ринках. Харчова промисловість є однією з провідних структуроформуючих галузей не лише агропромислового комплексу, а й усього суспільного господарства України, що підтверджується статистичними даними. Так, питома вага цієї галузі в Україні в 2008 році в структурі виробництва предметів споживання сягає 52,8%, у загальному обсязі промислової продукції – 16,3, а продукції агропромислового комплексу – 33,5%. Продовольчі товари становлять 68,1% загального виробництва товарів народного споживання у відпускних цінах, 63% загального обсягу роздрібного товарообороту та 61,5% у структурі особистого споживання матеріальних благ населенням країни в 2008 році [2]. Харчова промисловість є динамічною галуззю, яка має бурхливий розвиток. Підтвердженням цієї тези є досить динамічні зрушення в структурі підприємств та випуску продукції харчової промисловості в Житомирській області. Так, в 2005 році в Житомирській області налічувалось 758 підприємств харчової промисловості, в 2006, 2007, 2008 роках відповідно 729, 655, 583 підприємства. В зв’язку з економічною кризою та важким економічним становищем в Україні ми спостерігаємо негативну тенденцію спаду в зміні кількості підприємств з 2005 року.

Серед підприємств харчової промисловості в Житомирській області можна виділити такі основні форми господарювання підприємств: фермерські, приватні, колективні, державні, дочірні та сільськогосподарські кооперативи, динаміку розвитку яких представлено на рисунку 1.

Найбільшу частку серед підприємств харчової промисловості в Житомирській області займають товариства з обмеженою відповідальністю (47,08%). Друге місці по чисельності в Житомирській області займають приватні підприємства. Їх частка становить приблизно 28,4%. Також в області функціонують фермерські підприємства (7,3%), відкриті акціонерні товариства (6,6%), дочірні



Рисунок 1. Динаміка розвитку підприємств харчової промисловості в Житомирській області за різними формами власності


підприємства (4,5%) та сільськогосподарські кооперативи (4,5%). Незначну частку в галузі займають державні підприємства, лише 1,7%.

Другим важливим показником розвитку харчової промисловості в Житомирській області є обсяги виробництва продукції, динаміку змін якого представлено на рисунку 2.




Рисунок 2. Обсяг виробництва продукції підприємствами харчової промисловості за 2003–2008 роки

В 2003 р. підприємствами харчової промисловості в Житомирській області було виготовлено 416,6 тис. т продукції, що становило 2,8%від обсягу усієї виготовленої продукції по Україні. В 2004 р. в обсягах продукції харчової промисловості спостерігається незначний спад, було виготовлено 413,3 тис. т, що на 0,8% менше, ніж в попередньому році. В 2005 р. в обсягах продукції харчової промисловості мало місце стрімке динамічне зростання. Підприємства виготовили 534,4 тис. т продукції, що на 29% більше, ніж у попередньому році. В 2006 р році обсяг виготовленої продукції харчової промисловості як в Україні, так і в Житомирській області продовжує зростати. В Житомирській області було виготовлено 623,7 тис. т продукції, що становило 2,97% від обсягу усієї виготовленої продукції по Україні. Зростання виробництва в 2005–2006 роках значною мірою пов’язане із розширенням внутрішнього ринку, в зв’язку зі збільшенням доходів населення майже на 35%. В 2007 році в харчовій промисловості України спостерігається значний спад. В Житомирській області в 2007 році підприємства виготовили лише 364,9 тис. т продукції, що в 1,7 рази менше, ніж у попередньому році. В 2008 році у виробництві харчової продукції продовжує спостерігатись тенденція до спадання. Було виготовлено 316,8 тис. т продукції, що на 24% менше, ніж у 2007 р. і становило лише 1,87% від обсягу усієї виготовленої продукції по Україні. Спад виробництва в 2007–2008 роках можна пояснити важким економічним становищем, збільшенням цін на ресурси та неефективною управлінською системою.

Щоб подолати негативні тенденції у розвитку харчової промисловості, необхідно, насамперед, посилити державне регулю­вання ринкових відносин, підвищити ефективність використання ресурсів, розширити державну допомогу господарствам. Держава може здійснювати регулювання ринку через цінову і кредитно-податкову політику, а також через створення відповідних умов для зміцнення матеріально-технічної бази господарств, удосконалюючи податкову систему і систему інших аспектів регулювання ринку, з тим щоб посилити стимули до інвестицій і розвитку НТП.


Література

1. Дейнеко Л. В. Розвиток харчової промисловості України в умовах ринкових перетворень: Проблеми теорії і практики [Текст] /Л. В. Дейнеко. – Київ: Знання, 1999. – 331 с.
   
2. Виробництво основних видів промислової продукції (1990–2008 рр.) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ov.ua.
   

І. В. Гомонай

Мукачівський державний університет


СУТНІСТЬ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ГРОШОВО-КРЕДИТНИХ СИСТЕМ


Виходячи з того, що визначальне значення для функціонування національної економіки має стабільність національної грошової одиниці, у кожній державі функціонує національна грошова система, що являє собою форму грошового обігу, яка регулюється загальнодержавними засобами. Отже, головним призначенням грошової системи є державне регулювання грошової сфери. Постійний державний контроль над грошовою системою сприяє її адаптації до потреб розвитку вітчизняної економіки.

Грошові системи та рівень їх державного регулювання постійно модифікувалися. Однак на кожному етапі свого розвитку вони одночасно виступали об'єктом державного управління та інструментом реалізації державної політики. Сучасну грошову систему характеризує зростання ролі держави у стабілізації грошового обігу. Розвиток грошово-кредитного регулювання пов'язаний, насамперед, із системними змінами в українській економіці, становленням ринкового механізму, процесами стабілізації за умов світової економічної кризи, подоланням інфляції та процесами інтеграції в світове співтовариство. Поглиблення трансформаційних процесів потребує більш глибокого теоретичного узагальнення та науково-методологічного обґрунтування основних напрямків грошово-кредитного регулювання.

Різні аспекти грошово-кредитного регулювання розглядали у своїх працях А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Маршалл, А. Пігу, І. Фішер, Б. Туган-Барановський. Згодом основні ідеї грошово-кредитного регулювання набули поширення у працях Дж. М. Кейнса, П. Самуельсона, Дж. Хікса, Е. Долана, К. Кембелла, М. Фрідмана. Різні аспекти монетарної політики досліджують сучасні вітчизняні економісти, зокрема: Г. Башнянин, Д. Богиня, А. Гальчинський, В. Геєць, Л. Красавіна, М. Пуховкіна, С. Науменкова, А. Пересад, А. Чухно, В. Ющенко та ін. Однак чимало теоретичних аспектів досліджуваної проблеми залишається недостатньо висвітленою та потребує подальшого опрацювання.

Метою роботи є визначення змісту державного регулювання грошових систем і специфіки форм та інструментів регулювання металевої і кредитно-паперової грошових систем.

Ступінь і масштаби державного регулювання грошових систем зумовлені рівнем розвитку національної економіки, типами і видами грошей та грошових розрахунків; національними особливостями та структурою державного апарату, який здійснює управління грошовими системами.

Еволюція грошових систем та характер державного управління відбувається синхронно, оскільки має взаємозумовлений характер. Розвиток економіки, особливості товарно-грошових відносин, рівень інтеграції у світове господарство зумовлюють риси грошових систем та рівень і характер їх державного регулювання. В українській економічній літературі досі немає єдиного погляду щодо предмета державного регулювання у грошовій сфері. Одні науковці стверджують, що грошова система є законодавчо закріпленою державою формою грошового обігу в країні [1, c. 73]. Інші вважають, що грошова система – це форма організації грошового обігу в країні, встановленого загальнодержавними законами [2, c. 153]. Таке розходження стосовно об'єкта регулювання у грошових системах можна пояснити різними методологічними підходами до грошової сфери. У вітчизняній економічній науці гроші та грошові сфери здебільшого розглядали у контексті їхньої участі в розподілі та обміні. Функціональний підхід до грошових систем у кругообігу товарів та грошей дає змогу аналізувати їхню роль та завдання державного регулювання. Сфера державного регулювання грошового обігу зосереджується головним чином на процесі простого та розширеного відтворення і суть грошової системи вважається тотожною всьому грошовому обігу [2, c. 154]. Щодо сфери застосування грошового обігу, в українській літературі спостерігається дискусія.

Грошовий обіг – це складник кругообігу та обігу капіталу, що опосередковує обмін усього суспільного продукту, розподіл фондів. За його допомогою відбувається процес обертання товарів та рух капіталу [3, c. 84].

Отже, у зміст грошових систем вкладають різне значення. Вітчизняні науковці акцентували увагу на особливості об'єктів державного регулювання економіки. Зазначається, що об'єкти державного регулювання економіки – це явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або які вирішуються у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки [4, c. 20].

Головним у державному регулюванні, стверджують науковці, є

виявлення об'єктивних основ регулювання, його зв'язків у системі господарських механізмів, форм, методів та важелів, а також їхньої специфіки в конкретно - історичних умовах [5, c. 39].

Вирішальне значення для національної економіки має стабільність її грошової одиниці, яку повинна забезпечити грошова система. Система державного регулювання грошових систем зазнає постійної модифікації, що пов'язано з невпинною еволюцією грошових систем. Рівень їх державного регулювання значно зріс у зв'язку з процесами демонетизації, що призвело до появи неповноцінних грошей у 30-х рр. ХХ ст. та стало переломним етапом в розвитку характеру грошово-кредитного регулювання. Визначальною особливістю сучасних грошових систем є висока гнучкість і адаптивність до потреб розвитку економіки.


Література

1. Банківська енциклопедія / за ред. А. М. Мороза. – К., 1993. – 328 с.
   
2. Гроші та кредит / за ред. М. І. Савлука. – К., 2002. – 604 с.
   
3. Общая теория денег и кредита / под ред. Е. Ф. Жукова. – М. : Изд-во "Банки и биржи", 1995. – 302 с.
   
4. Державне регулювання економіки / [Р. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога]. – К., 1999. – 592 с.
   
5. Дмитренко Л. И. Государственное регулирование экономики / Л. И. Дмитренко. – Донецк, 2001. – 270 с.
   

І. В. Гончаренко, А. Г. Погорєлова

Миколаївський державний аграрний університет


РОЗШИРЕННЯ ІНВЕСТУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Дотепер сільське господарство Миколаївської області не стало найпривабливішим видом економічної діяльності для іноземних інвесторів (таблиця). Тому проблема залучення інвестиційного капіталу – залишається надзвичайно актуальною, її вирішення повинне стати одним із головних чинників виходу сільського господарства з критичного стану та забезпечення конкурентоспроможного виробництва. Інвестиції в основний капітал дозволять забезпечити системне оновлення і розвиток матеріально-технічних засобів аграрних господарств, покращити соціальну інфраструктуру села.

Інвестори оцінюють ризик капіталовкладень у сільськогоспо­дарське виробництво області як надто високий, передусім через політичну й правову нестабільність у державі. У законодавстві немає неупередженого підходу до зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, не простежується чітка позиція держави щодо підтримки іноземного інвестора. Відсутні широкомасштабні програми залучення інвестицій в аграрні галузі.


Таблиця