Регуляторні механізми у сфері виробництва та споживання продовольчих товарів в умовах інтеграційних процесів Миколаїв 2010

Вид материала

Документы

Содержание Побудова системи менеджменту якості при виробництві продукції тов «сандора» Роль та місце агропромислової інтеграції у сфері виробництва продовольчих товарів Локальний інноваційний клімат і його складові Стратегічна парадигма інноваційного розвитку агропродовольчої сфери та механізми її реалізації

Подобный материал:

• Товарознавство продовольчих товарів” Теоретичні основи товарознавства продовольчих, 214.44kb.
• Державна податкова адміністрація україни національний університет державної податкової, 779.24kb.
• За отримання найбільших прибутків. Водночас - механізм стихійного регулювання виробництва, 913.54kb.
• Кабінет міністрів україни, 138.67kb.
• Аналіз регуляторного впливу проекту розпорядження голови облдержадміністрації, 399.11kb.
• Н. В. Гусаріна Аспірант кафедри Економіки та організації виробництва нук, м. Миколаїв, 27.69kb.
• Програма нормативного курсу "Математична економіка" 5курс, "спеціаліст" "Математика", 67.55kb.
• Комплекс заходів у сфері досліджень торговельно-збутової діяльності підприємства, 2365.06kb.
• Промислових відходів відносяться відходи сфер виробництва та сфер споживання, 1625.64kb.
• Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «товарознавство І торговельне, 1318.41kb.

Література

1. Власюк О. С. Теорія і практика економічної безпеки в системі науки про економіку / О. С. Власюк. – К. : НІПМБ РНБО України, 2008. – 48 с.
   
2. Баженова О. В. Економіко-математичне моделювання економічної безпеки України: дис. ... канд. екон. наук: 08.03.02 / О. В. Баженова. – К., 2004. – 195 с.
   
3. Економічна безпека / О. Є. Користін, О. І. Барановський, Л. В. Герасименко та ін.; за ред. О. М. Джужі]. – К. : Алерта ; КНТ ; ЦУЛ, 2010. – 368 с.
   
4. Економічна безпека / за ред. З. С. Варналія]. – К. : Знання, 2009. – 647 с.
   
5. Шлемко В. Т. Економічна безпека України : сутність і напрямки забезпечення / В.Т. Шлемко, І.Ф. Бінько. – К.: НІСД, 1997. – 144 с.
   
6. Вечканов Г. С. Экономическая безопасность : учеб. для ВУЗов / Г. С. Вечканов. – СПб. : Питер, 2007. – 384 с.
   
7. Система економічної безпеки держави / за ред. А. І. Сухорукова]. – К. : НІПМБ РНБО України, 2009. – 685 с.
   

Я. В. Гриненко

ТОВ «Сандора»


ПОБУДОВА СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ ЯКОСТІ ПРИ ВИРОБНИЦТВІ ПРОДУКЦІЇ ТОВ «САНДОРА»


Впродовж останніх років інтеграції українського бізнесу в світову економічну систему, особливо в період загострення світової фінансово-економічної кризи, очевидним стало те, що протидіяти економічній ентропії здатні високоінтегровані структури, які мають розвинені гнучкі системи управління, добре узгоджені ієрархії цілей і способи їх досягнення.

В умовах перевищення пропозиції над попитом, для збереження й тим більше завоювання свого місця на ринку, вже недостатньо просто продемонструвати свою здатність зробити продукцію високої якості, яка відповідає вимогам замовника. Потрібно ще переконливо довести, що ця здатність поширюється не тільки на окремі зразки, а й на весь спектр продукції. Тобто підприємство повинне надати гарантію того, що здатне випускати високоякісну продукцію стабільно.

Це дає змогу підприємствам з існуючими системами управління якістю побудувати більш ефективний системний механізм регулювання у сферах виробництва та надання послуг, який буде не тільки контролювати весь життєвий цикл продукції (маркетинг, проектування, закупівлі, виробництво, контроль якості, складування, збут, післяпродажне обслуговування), а також призведе до оптимізації затрат та стабільний випуск якісної продукції.

Відразу зауважимо, що під словосполученням «Система управління якістю» вважається не контроль якості продукції, послуги, а система якісного управління всіма процесами на підприємстві, від яких залежить якість продукції чи послуг. Системи управління якістю формуються на вимогах міжнародних та національних стандартів і використовуються як один із механізмів контролю виробництва.

Світова практика менеджменту показує що впровадження систем управління якістю, таких, як наприклад «Total Quality Management», де одним з принципів проголошено постійне покращення та самовдоско­налення системи управління якістю, позитивно впливають на орга­нізаційну, ринкову та фінансову стратегію підприємств. В якості прик­ладу практичного застосування відповідних принципів у вітчизняних умовах може розглядатися побудова Системи менеджменту якості на підприємстві ТОВ «Сандора» Миколаївської області.

Ознайомившись ще в 1998 році з Моделлю ділової досконалості Європейського фонду управління якістю, спеціалісти компанії стали впроваджувати її принципи на практиці. Вже в 1999 році ТОВ «Сандора» стало фіналістом 4-го національного конкурсу якості, а в 2000 році – переможцем 5-го національного конкурсу якості. В 2001 році підприємство стало фіналістом Європейського конкурсу з якості (TQM), має більше 100 нагород різних рівнів. Вся продукція, що випускається підприємством сертифікована.

Однією із запорук успіху підприємства безсумнівно можна вважати чітке додержання механізму контролю і регулювання діяльності Системи управління якістю (далі – СУЯ) , а саме:

• проведення аудитів постачальників сировини і матеріалів, надання їм статусу «Схвалений Постачальник»;
  
• проведення Тендерів на надання послуг;
  
• багатоступеневий вхідний контроль сировини та матеріалів;
  
• функціонування Системи ХАССП (HACCP – Аналіз Небезпек та Критичні Контрольні Точки);
  
• проведення внутрішніх аудитів по підрозділам/процесам;
  
• Програма Кризисного Управління;
  
• маркетингові дослідження;
  
• забезпечення професійної безпеки персоналу та охорони навколишнього середовища;
  
• аналіз бізнес-процесів виробництва та надання послуг;
  
• підсистема «Управління продажами»;
  
• бюджетування та цільове інвестування;
  
• автоматизована система контролю і регулювання вироб­ництва продукції;
  
• застосування статистичних методів та програмного забезпечення для оцінки постійної придатності, адекватності та результативності системи, виявлення можливостей для поліпшення і зміни, у т. ч. її процесів (підпроцесів), що відбуваються як в окремому структурному підрозділі, так і у всій організації в цілому;
  
• періодичне підвищення кваліфікації персоналу шляхом проведення;.
  
• проведення коригувальних і попереджуючих дій стосовно відхилення від заданих показників.
  

Завдяки СУЯ на даний момент на підприємстві завершено розробку системи сучасного поетапного контролю бізнес-процесів, котрі значно випереджають вимоги вітчизняних стандартів. Побудована ТОВ «Сандора» Система управління якістю відповідає вимогам таких стандартів, як ДСТУ ІSO 9001:2009 «Системи управління якістю. Вимоги», ДСТУ 4161–2003 Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги, ДСТУ ISO 22000:2007 Системи управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга, PepsiCo і AIB International, щодо забезпечення безпеки харчових продуктів при виробництві напоїв.

Практичне застосування ТОВ «Сандора» механізмів управління СУЯ призвело до того, що підприємство може оперувати досить ши­роким спектром методів і інструментів, що дозволяють ефективно вико­нувати різного роду роботи для покращення якості продукції і збіль­шення прибутку. Сьогодні впізнаваність торгової марки «Сандора» ста­новить 94%, і навряд чи знайдеться в Україні і на всьому пост­радянському просторі людина, яка не знайома із продукцією підпри­ємства. Таке стабільне лідерство – результат послідовної, безперервної роботи, що ґрунтується на розвинутій Системі управління якістю та чітких принципах, підтверджених стратегією розвитку компанії.


Н. С. Скопенко

Національний університет

харчових технологій


РОЛЬ ТА МІСЦЕ АГРОПРОМИСЛОВОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У СФЕРІ ВИРОБНИЦТВА ПРОДОВОЛЬЧИХ ТОВАРІВ


Агропромисловий сектор України є стратегічною областю економіки держави, яка визначає об'єми пропозиції та вартість основних видів продовольства для населення країни, зокрема продуктів переробки зерна та продукції тваринництва, формує валютні прибутки держави за рахунок експорту, визначає стан і тенденції розвитку сільських територій.

Пріоритетний розвиток АПК як найважливішого гаранта продо­вольчої безпеки та соціально-економічної стабільності суспільства, передбачає створення умов для нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції з метою повноцінного забезпечення населення продовольством, а промисловості – сільськогосподарською сировиною в обсягах, необхідних для стійкого економічного зростання та соціального розвитку країни. Розв’язання цього завдання неможливо без посилення інтеграції сільського господарства з харчовою промисловістю.

Розвиток агропромислової інтеграції в сучасних умовах повинен відбуватися на основі забезпечення технічної, технологічної, економічної єдності та безупинності етапів виробництва, заготівлі, транспортування, зберігання, переробки сільськогосподарської продукції, виготовлення якісних, безпечних продуктів харчування та доведення їх до споживача.

Запровадження ефективної стратегії інтеграційного розвитку в АПК буде сприяти вирішенню питань виробництва якісної продовольчої сировини та харчових продуктів за рахунок:

• удосконалення економічних механізмів природокористування, що спрямовано на екологічне оздоровлення довкілля та сільськогосподарських угідь;
  
• створення високопродуктивних і екологічно збалансованих агроекосистем, що забезпечать значне підвищення урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тваринництва;
  
• розробки та впровадження нових технологій та технічних засобів для збільшення виробництва збалансованих кормів для тваринництва;
  
• розробки та використання інноваційних діагностичних і лікувальних засобів для боротьби з розповсюдженням хвороб сільськогосподарських тварин;
  
• використання екологічно чистих зон для забезпечення високо­якісною сировиною підприємств, що виробляють дитяче харчування;
  
• удосконалення біотехнологічних процесів переробки сільськогосподарської сировини, враховуючи одержання нових видів продуктів загального та спеціального призначення з використанням ферментних препаратів та біологічно активних речовин;
  
• використання побічної сировини харчової промисловості для виробництва повноцінних продуктів харчування та високоякісних кормів для тваринництва;
  
• створення технології виробництва якісно нових харчових продуктів з направлено зміненим хімічним складом, відповідно до потреб організму людини (продуктів харчування масового вжитку для різних вікових груп населення, особливо для дітей та осіб похилого віку; продуктів лікувально-профілактичного призначення для профілактики захворювань та підвищення стійкості організму до негативного впливу навколишнього середовища; продуктів харчування для спортсменів, військовослужбовців та певних груп населення, що перебувають в екстремальних умовах);
  
• удосконалення системи зберігання продовольства на всьому шляху пересування сировини та готової продукції від поля або ферми до споживача, що забезпечує максимальне зберігання якості та зниження втрат біологічної цінності продуктів;
  
• забезпечення максимального збереження харчової цінності та якості продуктів за рахунок застосування сучасних технологій і обладнання, що виключають можливість бактеріального, хімічного та фізичного забруднення;
  
• удосконалення контролю умов виробництва, закупки, поставки, транспортування, збереження і реалізації продукції, створення системи виробництва харчових продуктів гарантованої якості.
  

Інтеграційним процесам в АПК в сучасних умовах притаманний багатоплановий характер, розвиток яких здійснюється від простих до складніших інтегрованих систем, від функціонування виробничих структур за участю кількох підприємств сільськогосподарського й промислового виробництв, територіально близько розташованих, до регіональних, міжрегіональних та транснаціональних багатоцільових формувань.

Багатоцільові інтегровані об'єднання є більш конкуренто­здатними, стійкими до змін зовнішнього середовища та дозволяють максимально реалізувати потенціал усіх складових інтегрованої системи, вони мають забезпечити повноту циклу «наука – інноваційні розробки – інвестиції – виробництво сировини – переробка сирови­ни – виготовлення кінцевого продукту – збут – споживання» та сприяти виходу агропромислового виробництва на якісно новий етап розвитку, що відповідає вимогам ринкової економіки.

У сучасних умовах реформування економіки процес інтеграції переходить від спроб встановлення окремих зв'язків між підприємствами (галузями) до їх системних відносин.

Завдяки системній інтеграції в АПК України можливо вирішити не лише питання оптимального завантаження виробничих потуж­ностей переробних підприємств за рахунок забезпечення якісною сировиною, створення економічно вигідних умов в аграрному секторі для вирощування сільгосппродукції, збільшення економічної ефективності агропромислового виробництва, а й створити умови для виходу вітчизняних виробників на світові ринки, що особливо актуально в умовах світової продовольчої кризи.

І. В. Федулова

Національний університет харчових технологій


ЛОКАЛЬНИЙ ІННОВАЦІЙНИЙ КЛІМАТ І ЙОГО СКЛАДОВІ


Необхідність вивчення зовнішнього середовища є внеском системного підходу в науку про управління. При цьому наголошуються відразу декілька площин впливу зовнішнього середовища на підприємство. Основними прийнято вважати наступні [1, с. 118]: економічні (загальнонаціональна кон'юнктура і основні її показники: ВНП на душу населення, система оподаткування, рівень зайнятості, інфляція); політичні (напрями політики держави, розстановка сил в уряді і парламенті, майбутні вибори); ринкові (споживачі, постачальники, рівень попиту і пропозиції, тривалість життєвого циклу продукції); технологічні (зміни в технологіях, поява нових товарів); міжнародні (загальносвітова кон'юнктура і її основні показники, основні тенденції у взаємостосунках держав); чинники конкуренції (число конкурентів, коефіцієнт заповнення ринкових ніш); чинники соціальної поведінки (культурний і духовний розвиток, мода, стереотипи).

З точки зору інтенсивності взаємодії в оточенні ділової організації, зовнішнє середовище в умовно поділяють на три групи [2, с. 81–82]:

1. Локальне середовище – це фактори, які безпосередньо впливають на операції організації і відчувають на собі прямий вплив цих операцій. Згідно інтересів і проблем, які повинна враховувати компанія при веденні бізнесу виділяють такі зони локального середовища: інтереси і уподобання клієнтів; інтереси і нормативи регулюючих органів; рівень розвитку ринків (на яких діє організація); проблеми конкуренції і балансу конкурентних сил.

2. Середовище непрямого впливу – це найбільш загальні сили, події, тенденції, які не пов’язані безпосередньо з операційною діяльністю організації, а формують контекст бізнесу в цілому. Виділяють сім груп таких сил: соціокультурні, технологічні, сили торгівлі, економічні, екологічні, політичні, правові.

3. Міжнародне середовище (середовище бізнесу багатонаціо­нальних компаній) – це фактори міжнародного бізнесу, які вступають в дію, коли компанія виходить за межі країни походження і починає освоювати зарубіжні ринки; до цих факторів відносять особливості культури, економіки, державного й іншого регулювання, а також політичної ситуації у країні.

Для підприємства складовими локального інноваційного клімату виступають галузь і регіон. Локальний інноваційний клімат, згідно цілей нашого дослідження, потрібно досліджувати з точки зору тих можливостей, які він надає підприємству для проведення успішної інноваційної діяльності і подолання тих бар’єрів, які перешкоджають їй. Можна сказати, що з цієї точки зору інноваційний клімат розглядається нами як сукупність всіх складових, зміна властивостей яких впливає на функціонування підприємства і чиї властивості змінюють його поведінку, – це ступінь протидії або сприяння інноваційному розвитку.

Необхідно відзначити, що стан факторів зовнішнього середо­вища відбиває ринкова кон'юнктура. Кон'юнктура розглядається як сукупність умов, узятих разом у взаємозв'язку, ситуація, що склалася у певний період часу, стан речей [3]. Вищесказане підкреслює, що кон'юнктуру можна побачити у разі розгляду численних чинників, що визначають її зміну. Тому кон'юнктури немає поза рухом і змінами. Одні коливання і зміни кон'юнктурних показників відображають вплив постійно діючих сил, а інші – короткочасних. З цього виходить, що сутність кон'юнктури характеризується такими характеристиками, як [4, с. 68]: мінливість, часті коливання; нерівномірність; суперечливість, що виражається в тому, що різні показники можуть свідчити про розвиток протилежних тенденцій; єдність всіх існуючих суперечливих змін незважаючи на різнорідність чинників.

В сучасних умовах інноваційна діяльність повинна бути спрямо­ваною, головним чином, на досягнення адекватності кон'юнктурі. Тому її дослідження є необхідною умовою ефективного управління інноваційною діяльністю підприємства. Як показав аналіз, перелік факторів, які включають у мікросередовище у різних літературних джерелах, не відрізняється особливо за змістом, але суттєво різниться за своєю структурою. Їх перелік вписується в три головні компоненти: фактори, що стосуються споживачів; фактори, що стосуються різних ринків; фактори, що стосуються конкурентного середовища.

Нами пропонується розглядати локальне інноваційне середовище на основі факторів ринкової кон’юнктури, які ми пропонуємо струк­турувати в три компоненти (рисунок): інтереси і уподобання спожи­вачів; рівень розвитку ринків; конкуренція і баланс конкурентних сил.

Вони включають основні первісні фактори, які відображують модель ринку, а саме стадію життєвого циклу продукції і галузі, загрозу появи на рику нових конкурентів і заміни власників, інтенсивність нововведень, вплив споживача та постачальника сировини. Такий підхід




Рисунок. Структура локального інноваційного клімату підприємства


дозволить сформувати компоненти згідно основних факторів, які впливають на процес створення додаткової вартості на підприємстві.


Література

1. Масленникова Н. П. Менеджмент в инновационной сфере: учеб. пособ. / Н. П. Масленникова, А. В. Желтенков. – М. : ИД ФБК-ПРЕСС, 2005. – 536 с.
   
2. Дятлов А. Н. Общий менеджмент. Концепции и комментарии: учебн. / А. Н. Дятлов, М. В. Плотников, И. А. Мутовин. – М. : Альпина-бизнес Букс, 2007. – 400 с.
   
3. Большая советская энциклопедия: [в 30-ти т.]. Т.13 / Под ред. А. М. Прохорова. – [3-е. изд.]. – М. : Советская энциклопедия, 1975. – 281 с.
   
4. Циганкова Т. М. Международный маркетинг: учеб. пособ. / Т. М. Циганкова. – К. : КНЕУ, 1998. – 120 с.
   

Е. І. Шелудько

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України


СТРАТЕГІЧНА ПАРАДИГМА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ АГРОПРОДОВОЛЬЧОЇ СФЕРИ ТА МЕХАНІЗМИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ


Сучасний розвиток суспільства тісно пов’язаний з перспективним

розвитком інформаційних технологій та здійсненням інноваційного прориву у багатьох високорозвинених секторах економіки, до яких можна віднести й агропродовольчий. Світова економічна криза певною мірою вплинула не тільки на стан продовольчого забезпечення країни, але й зумовила низьку затребуваність науково-технічних досягнень у агропромисловому виробництві, знизила вплив науково-технічного прогресу на його розвиток.

У цих умовах необхідний перегляд стратегії розвитку продовольчого комплексу країни і механізмів її реалізації. Нова стратегія повинна поєднувати в собі як активне державне регулювання, так і ринкові механізми саморегуляції. Основним чинником подолання економічної кризи і виходу на траєкторію стійкого економічного зростання в сучасних умовах повинен стати науково-технічний прогрес, який неможливий без проведення активної інноваційної політики. Інноваційна політика стає могутнім важелем, за допомогою якого належить подолати спад в АПК, забезпечити його структурну перебудову і наситити ринок різноманітною конкурентоздатною продукцією.

Відповідно до нової стратегічної парадигми інноваційного розвитку, ефективність державного регулювання у сфері продовольчого забезпечення країни залежатиме від сприйняття в якості головного стимулу до розвитку такого чинника як конкурентоспроможність продовольчої продукції та зростання обсягів її виробництва для максимального насичення внутрішньо- та міжрегіональних продовольчих ринків вітчизняною продовольчою продукцією широкого асортименту й нарощування експортного потенціалу продовольства з метою адаптації вітчизняного агропромислового виробництва до світової агропродовольчої системи. Головними цілями інноваційної діяльності можна вважати розширення асортименту продовольчої продукції, її безпечність та покращання якості, організацію розвиненого таропакувального господарства, створення нових ринків збуту та збереження традиційних ринків в Україні. Інноваційна політика відносно агропродовольчого сектора відрізняється за характером, масштабами підтримки, обсягом ресурсів, необхідних для оновлення і модернізації виробничого потенціалу, на основі реалізації вітчизняних досягнень науки і техніки.

Другою складовою стратегічної парадигми є організація іннова­ційної діяльності з орієнтацією в першу чергу на регіональні особли­вості і потреби в інноваціях, які визначають пріоритетні напрями роз­витку регіональних агропромислових комплексів. Завдання держави полягає в розробці механізмів і інструментів для стимулювання залучення фінансових ресурсів у формі інвестицій в регіональний агропромисловий комплекс, в підтримці соціальної сфери і розвитку інфраструктури. Інноваційна політика обов'язково повинна передбачати раціональне поєднання державного регулювання з ринковим механіз­мом. На сьогоднішній день ще не склалися дієві ринкові механізми регулювання інноваційної діяльності, не сформована й ефективна система державного регулювання і підтримки інновацій в економіці.

Обов’язковою умовою забезпечення стабільних темпів економіч­ного зростання у сфері виробництва харчових продуктів, підвищення якості і конкурентоспроможності продовольчої продукції є створення такої матеріально-технічної бази галузі, яка б за своїм техніко-технологічним рівнем відповідала сучасним світовим стандартам.

Наприклад, для забезпечення інноваційного розвитку харчової промисловості, що передбачає безперервну розробку, освоєння виробництва і виведення на ринок нових видів продукції, необхідно створити дієвий механізм інвестування технологічних змін. Розглядаючи вітчизняного споживача як первинного суб’єкта формування джерел власних інвестиційних ресурсів підприємств, слід спрямовувати першочергові зусилля на підвищення рівня платоспроможності населення. Сприяти підвищенню купівельної спроможності населення і збільшенню споживчого попиту на продовольчу продукцію і, як наслідок, створити умови для збільшення обсягів виробництва й, відповідно, збільшення маси прибутку, який отримують підприємства галузі, є можливим через скорочення рівня ставок непрямих податків, зокрема зниження рівня податку на додану вартість на продовольчі товари. Розв’язання інвестиційної проблеми шляхом залучення широкого кола джерел інвестування є важливою передумовою відновлення та прискорення розвитку агропродовольчої сфери. В існуючих умовах необхідно здійснити відповідні заходи на законодавчому та виконавчому рівнях, що сприяли б реальному прискоренню вирішення науково-технічних проблем агропродовольчої сфери.

Одним із механізмів забезпечення спрямування інвестицій у пріоритетні сфери аграрного сектору є податкове регулювання інвестиційної діяльності через встановлення відповідних податкових ставок та податкових пільг. Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить про необхідність диференційованого підходу до надання цільових податкових знижок або певних пільг. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна згрупувати у чотири основні групи: запровадження диференційованих ставок оподаткування; звільнення від сплати податку на певний термін; зменшення бази оподаткування; усунення подвійного оподаткування. Застосування при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру одержаного прибутку та рівня використання прибутку на інвестиційно-виробничі цілі підтверджує саме інвестиційний напрям при використанні певної системи оподаткування, що дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямах.

Ефективним методом податкового регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Щоб збільшити активність інвесторів щодо вкладання коштів у акції підприємств, слід для акціонерів ввести оподаткування дивідендів за більш низькою ставкою.

Одним із головних важелів впливу на інвестиційну сферу також є амортизаційна політика. З метою активізації інвестиційних процесів доцільно вжиття таких заходів: проведення індексації основних фондів відповідно до темпів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмова від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; усунення практики вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; підприємства мають самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадження системи контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.

Певні очікування пов’язані з внесенням змін до бюджетно-пільгового та грошово-кредитного регулювання інвестиційної діяльності. Наприклад, конкретним механізмом регулювання бюджетного інвестування в галузі має стати реформування системи оплати праці, збільшення частки заробітної плати у витратах на виробництво продукції. Тому реалізація інноваційних проектів, впровадження яких підвищить продуктивність праці, є дуже важливою з точки зору реальної можливості для зростання оплати праці в галузі.