Geum.ru

Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року // За заг ред. О. М. Лозинського, І. В. Карівця, І. М. Назаркевича. У 3-х частинах

Вид материалаДокументы

Содержание


Максимів Богдан. Роль стратегічних ризиків у процесі впровадження інноваційних стратегій на підприємствах
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   39

Максимів Богдан.
Роль стратегічних ризиків у процесі впровадження інноваційних стратегій на підприємствах


Успіх в світі бізнесу головним чином залежить від правильності і обґрунтованості вибраної стратегії підприємницької діяльності. При цьому повинна враховуватися вірогідність критичних ситуацій. В час економічної світової кризи 2008-2009 рр. неможливо представити підприємницьку діяльність без ризиків. Особливої актуальності набуває облік чиннику ризику в процесі вкладення засобів в інноваційні проекти, оскільки при цьому більшість інвестиційних рішень приймаються в умовах підвищеної ризикованості, що обумовлено впливом ряду чинників – відсутністю повної інформації, елементами випадковості, специфікою інноваційної діяльності тощо.

Як зазначає російський економіст Завлін, під ризиком розуміють можливу небезпеку втрат, що витікає із специфіки тих або інших явищ природи і видів діяльності людини [1, с. 142]. Як економічна категорія ризик є частиною здійснення події, яка може спричинити три економічні результати: негативний (збиток), нульовий і позитивний (прибуток). Інвестиційні проекти мають різний ступінь ризику. Найбільш ризикованими є вкладення в інноваційну діяльність. Інвестування інновацій також розрізняється за ступенем ризикованості.

Ризику можна уникнути, тобто просто відмовитись від заходу, пов’язаного з ризиком. Проте для підприємця уникнення ризику, як правило, означає відмову від можливого прибутку. Отримання доходів (прибутку) на ринках, що розвиваються, (з’являються) в порівнянні з діючими, багато в чому залежить від здатності оцінювати і прогнозувати ризики, з якими доводиться стикатися фінансовим менеджерам. Невміння вимірювати ризик веде до неможливості його контролювати, тобто управляти ним.

Необхідно використовувати різні способи, що дозволяють у визначеній мірі прогнозувати настання ризикової події і приймати заходи по зниженню міри ризику.

Процес управління інвестиційним ризиком включає визначення доцільності ризику і ризикових вкладень капіталу, аналіз ринкового середовища, вибір стратегії управління, визначення вірогідності настання події, виявлення міри і величини ризику, вибір необхідних для даної стратегії прийомів управління і способів зниження ризику, здійснення цілеспрямованого впливу на відвернення настання небажаної події.

Першим етапом управління є визначення доцільності ризику і ризикованих вкладень капіталу. Суть ризику – це результат, який необхідно отримати. Ним може бути виграш, прибуток, дохід тощо. Мета ризикових вкладень капіталу – отримання максимального або допустимого прибутку. Будь-яка дія, пов’язана з ризиком, завжди цілеспрямована, оскільки відсутність мети робить рішення безглуздим. Цілі ризику і ризикових вкладень капіталу повинні бути чіткими, конкретизованими і зіставними з ризиком та капіталом.

Наступним важливим етапом є отримання інформації про економічну ситуацію, яка необхідна для ухвалення рішення на користь тієї або іншої дії. На основі аналізу інформації з урахуванням цілей ризику можна вірно визначити вірогідність настання події, зокрема страхової, виявити ступінь ризику і оцінити його вартість. Окрім цього, таке дослідження має за мету виявити рівень управління окремими видами проектних ризиків, а також визначити шляхи можливої нейтралізації їх негативних наслідків.

Чинники, що впливають на рівень проектних ризиків, діляться на об’єктивні (зовнішні) і суб’єктивні (внутрішні). Наприклад, капітальні вкладення в розширення виробничих потужностей мають вищий рівень ризику, ніж інвестиції в раціоналізацію і технічне переозброєння виробництва. Це пояснюється тим, що інвестиції на технічне переозброєння і реконструкцію мають на меті насамперед зниження витрат виробництва. Їх ефективність залежить, перш за все, від внутрішніх умов роботи підприємства, рішень управлінців і їх поведінки. Ефективність капіталовкладень в розширення виробництва залежить більшою мірою від виконання планів за обсягом збуту додаткової продукції. Чи досягне бажаного обсягу реалізація за планованими цінами в очікуваний період залежить в першу чергу від зовнішніх чинників, на які підприємство, як правило, не може впливати безпосередньо. До таких зовнішніх чинників відносяться поведінка споживачів, підприємств-конкурентів і, значною мірою, політика уряду [2, с. 336].

Інвестиції в розширення виробництва відомих споживачеві продуктів на освоєних ринках, як правило, здійснюються на основі конкретних даних про динаміку попиту на даний вид продукції. Жоден підприємець не розширюватиме виробництво продукції, яка не користується попитом. Ці вкладення відносно менше пов’язані з ризиком, ніж інвестиції в розширення виробництва відомих продуктів з розрахунку на нові ринки збуту. Продукт, що має широкий попит на освоєному ринку, найімовірніше користуватиметься успіхом у споживачів і на інших ринках, в других регіонах.

При ухваленні рішень про вихід на нові ринки збуту необхідно враховувати культурно-історичні, релігійні, етнічні та інші особливості кожного регіону, які впливають на структуру споживання. Ризик інвестування зростає на політично нестабільних ринках. Корінні зміни політичної системи, які, як правило, супроводжуються перерозподілом інститутів власності, примушує підприємців відмовлятися від інвестицій в довготермінові проекти і вимагає швидкої окупності інвестиційних ресурсів.

Інший тип ризику є при інвестиціях у виробництво нових продуктів для збуту їх на відомих, старих ринках. Ступінь ризику в цій ситуації залежить від зовнішніх чинників і від внутрішніх умов роботи підприємства. До внутрішніх чинників відносяться насамперед якість нового продукту і його здатність задовольняти потреби, тобто корисність виробу. Зовнішніми чинниками є: поведінка підприємств-конкурентів в цій сфері виробництва, реакція покупців (схильність до покупки нового виробу замість звичного) і наявність вхідних бар’єрів для проникнення конкурентів в цю ділянку бізнесу (технічних, інтелектуальних, фінансових, адміністративних і тому подібне). Всередині цієї зони ступінь ризику також розрізняється. Можна, наприклад, продукувати новий виріб за допомогою наявного парку верстатів і устаткування або використовувати стару організаційну структуру виробництва. В цьому випадку ризик значно менший, ніж якщо перебудувати організаційну структуру і використовувати нові виробничі машини. Найвищий ступінь ризику супроводжується виробництвом товарів, які мають нові споживчі властивості, на не освоєних ринках.

Отже, правильно давши оцінку ризику, підприємство має можливість об’єктивно проаналізувати можливу величину збитків із наступним їх уникненням або зменшенням їхнього ступеня впливу, або якщо такі збитки наступлять, то передбачити шлях до їх відшкодування. Оцінка ризику й передбачає, що цілі інвестиційного проекту можуть бути не досягнутими або реалізованими лише частково. При реалізації інвестиційного проекту необхідно здійснити оцінку кожного етапу його впровадження, виявити при цьому можливі його слабкі ланки і передбачити заходи щодо їх усунення, мінімізувавши таким чином ризики.
Джерела:

1. Завлин П. Н. Оценка эффективности инноваций / П.Н. Завлин, А.В. Васильєв. – СПб. : Бизнес-пресса, 2003. – 216 с.

2. Звєрков М. І. Інноваційний розвиток в умовах трансформації то кризи економіки / М. І. Звєрков // Вісник соціально-економічних досліджень / [відп. ред. Ковальов А. І.]. – 2009. – № 37. – С.333-338.