Geum.ru

Форум молодих науковців Львівщини. Збірник тез конференції: 22 травня 2011 року // За заг ред. О. М. Лозинського, І. В. Карівця, І. М. Назаркевича. У 3-х частинах

Вид материалаДокументы

Содержание


Корпало Р.Реформування пенсійної системи України: досвід Польщі
Подобный материал:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   39

Корпало Р.
Реформування пенсійної системи України:
досвід Польщі


Якість життя населення значною мірою залежить від пенсійного забезпечення людей похилого віку та впевненості у завтрашньому дні осіб, які працюють. Саме пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. В Україні започаткована у 2003 р. пенсійна реформа далеко не завершена. Частка пенсійних видатків у ВВП постійно збільшується і за минулий рік становила понад 18% українського ВВП, для порівняння - Польща витрачає на виплату пенсій 13,9%, Німеччина – 11,4%, Швеція – 10,4%. Звідси випливає, що це найвищий показник у світі. Крім цього недоліками пенсійної системи України можна назвати:
  • пенсія не убезпечує від бідності;
  • система залишається соціально не справедливою;
  • не відбулося детінізації заробітків і доходів загалом;
  • Пенсійний фонд України не може обійтися без дотацій із бюджету.

Це можна пояснити тим, що за останні роки, відбувається катастрофічний виїзд за кордон молодого, активного населення, а працездатне населення намагається приховати свої доходи від оподаткування, збільшенням тіньового сектора економіки. Це все приведе до того, що навантаження на пенсійну систему неминуче зростатиме і наступним наслідком для цієї системи буде те, що сама система не зможе виконувати своїх зобов’язань.

Прекрасним прикладом, зразком для наслідування є система пенсійного забезпечення Польщі, що практично аналогічна українській. Корисним досвідом для України і головними досягненнями Польської пенсійної системи є наступне:
  • З 1999 р. в Польщі почалось ведення персоніфікованого обліку внесків і заробітку всіх працівників. Україна може зробити те ж саме без використання умовних рахунків, якщо матиме бажання для цього, що дозволить відразу скасувати трудові книжки в момент введення.
  • В Польщі для інвестування своїх внесків учасники обирають пенсійний фонд. Вони можуть вибирати з-поміж 19 приватних КУПФ, більшістю з яких засновані та керують добре відомі багатонаціональні корпорації з великим досвідом управління пенсійними грошовими коштами [3]. За системою, яка на даному етапі пропонується для запровадження в Україні, всі активи знаходились би тільки в управлінні державою. Такий порядок для України міг би бути доброю відправною точкою.
  • В польському законодавстві відображено лише один засіб юридичного захисту активів учасників, гарантуючи учасникам приватних пенсійних фондів «безпеку» їхніх коштів. Існуючий сьогодні в Україні проект Закону «Про недержавні пенсійні фонди» не забезпечує цього. Він дозволяє компанії з управління активами мати доступ до внесків учасників недержавного пенсійного фонду, які зберігаються на відповідних банківських рахунках пенсійного фонду.
  • Роль Міністерства фінансів, яке відігравало активну і ефективну роботу по проведенню пенсійної реформи. Найскладнішим завданням пенсійної реформи була потреба у фінансуванні дефіциту, який утворювався завдяки спрямуванню частини внесків, що раніше надходили до солідарної системи та до нової загальнообов’язкової накопичувальної системи. Цей дефіцит покривався за рахунок взаємопов’язаних скорочень пенсійних сум в солідарній системі, проведення суворих заходів в інших статтях бюджету, фінансування дефіциту і використання цільових надходжень від приватизації [3]. Оскільки проведення реформ є необхідним, соціальні, економічні та політичні витрати на неї зростають. Тому чим раніше система реформується і почне діяти, тим дешевшою вона буде для України і для українців.

В Україні необхідно довести до кінця реформу, що полягає у запровадженні загальнообов’язкових індивідуальних пенсійних рахунків, на які працюючий вносить свої пенсійні внески. Перевагою індивідуального рахунку є стимулювання виходу з тіньової діяльності та офіційне внесення коштів на власний рахунок: «Що більше назбираю, то вищу пенсію отримаю. Що довше працюватиму та вноситиму кошти, то більше одержуватиму згодом у вигляді пенсії». Держава могла б використовувати сплачувані пенсійні внески для фінансування поточних пенсій чи інших видатків, але ці запозичені гроші вважалися б державним боргом і в майбутньому потребували б чітко визначеної виплати у формі щомісячної пенсії на користь позикодавця, тобто майбутнього пенсіонера [2]. Безумовно, належна підготовка такої системи потребує детальної розробки, досконалої нормативно-правової бази, запровадження певних перехідних періодів. Також великою перевагою системи, що базується на індивідуальних рахунках, є її деполітизація. У цій системі пенсії не залежать від того чи іншого політичного аукціону обіцянок, на які потім забракне грошей і які можуть зруйнувати економіку, а тільки від самого страхувальника, від демографічних прогнозів і розрахунків інфляції.

Для України, а саме для пенсійної системи, якщо врахувати весь зарубіжний досвід, а також демографічні прогнози, то для України найбільш реальний вихід — збільшення віку виходу на пенсію. Жодна реформа пенсійних внесків або способу нарахування пенсій не спроможна відвернути наслідки процесу старіння населення та зростання диспропорцій між кількістю працюючих та кількістю населення непрацездатного віку. При цьому Україна є володаркою кількох світових рекордів, які визначають необхідність збільшення пенсійного віку. Україна, порівняно з іншими країнами світу, має найменший пенсійний вік у світі. Збільшення пенсійного віку навіть у найзаможніших країнах світу є необхідним, щоб гарантувати майбутнім пенсіонерам достойні умови життя. Тим більше така бідна країна, як Україна, не може собі дозволити відправляти на пенсію працездатних людей. Хто не зможе працювати, матиме, безумовно, можливість скористатися пенсією за інвалідністю.

Збільшення пенсійного віку жодною мірою не стосується нинішніх пенсіонерів. Навпаки, обмеження збільшення кількості нових пенсіонерів, хоча й ненабагато, але створить можливість для поліпшення пенсійних виплат та умов медичного обслуговування нинішніх пенсіонерів. Схема, згідно з однією з пропозицій, виглядала б так: у 2011 р. подовжити на шість місяців необхідний пенсійний вік для жінок, тобто з 55 років до 55 років і шести місяців, а для чоловіків — з 60 років до 60 років і шести місяців. У 2012 р., щоб набути право на пенсію, необхідно мати повні 56 років для жінок та 61 — для чоловіків і т.д. Таким чином вдасться довести пенсійний вік до 65 років для чоловіків у 2021 р., а для жінок — у 2031-му. Цієї м’якої формули буде достатньо, щоб починаючи з 2011 р. щороку, впродовж десяти років, кількість нових пенсіонерів була приблизно наполовину менша, ніж за нинішньої схеми.
Джерела:

1. Вінер М. Дискусії навколо пенсійної реформи в Україні / М. Вінер, Р. Вор, В. Яценко // Україна: аспекти праці. – 2000. – № 1. – С. 1-19.

2. Колбун В. Пенсійна система: нагальні проблеми, напрями реформування, соціаль­но-економічне значення / В. Колбун // Україна: аспекти праці. – 2001. – № 7. – С. 4–8.

3. Організація  і  функціонування  пенсійних  фондів  (вітчизняний  та  зарубіжний  досвід):  навч.   посіб. /  за  ред. С.М. Лаптєва, М.П. Денисенко, В.Г. Кабанов та ін.  – К. : КРОК, 2002. – 247 с.