Міністерство освіти та науки автономної республіки крим центр розвитку освіти, науки та інновацій самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу освіта та наука в умовах глобальних викликів

Вид материала

Документы

Содержание Державна політика інтелектуалізації Таблиця 1 Рейтинг України за показниками економіки знань Інформаційний проект «навчання»: технологія, виконавці, продукт

Подобный материал:

• Самарський інститут бізнесу та управління центр розвитку освіти, науки та інновацій, 46.93kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління вища школа менеджменту центр розвитку освіти,, 48.35kb.
• Самарський інститут бізнесу та управління кримський інститут бізнесу центр розвитку, 3314.77kb.
• Інформаційний лист Кримський інститут бізнесу та Університет економіки та управління, 33.12kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2382.48kb.
• Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут, 2826.09kb.
• Кримський інститут бізнесу центр розвитку освіти, науки та інновацій, 2767.5kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 3522.45kb.
• Кримський інститут бізнесу консалтингово-конфліктологічний центр центр розвитку освіти,, 4388.83kb.

ЛІТЕРАТУРА

1. 
   Bingham, B. Yvonne. Social Development of the Young Child: Why Can’t Johnny Share? – Missouri: University of Missouri-St. Louise, 2001. – 15 p.
   
2. Handbook of child psychology: Theoretical Models of Human Development / Ed. William Damon, Richard M. Lerner. — 6th ed. – Vol. 1. – Hoboken, New Jersey, 2006. – p. 1062.
   

Наука та механізми комерціалізації наукових ідей та розробок

Бауліна Тетяна Володимирівна,

Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ


ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЇ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ


Для України процес входження в сучасну глобалізаційну систему та наявність ознак зростання міжнародної конкуренції, вимагає нагального вирішення завдань щодо реалізації державної політики не лише стратегічним потенціалом національного господарства, а й ключовою його підсистемою - інтелектуальним потенціалом. Вирішення сучасних проблем убезпечить реалізацію дії механізму ініціювання процесів забезпечення достатнього рівня конкурентоспроможності національної економіки. Системно організоване суспільно-політичне перетворення змісту взаємозв’язків між елементами і підсистемами української економіки шляхом її інтелектуалізації дозволить визначити і підтримувати магістральні напрями у здійсненні державної політики. При цьому роль каталізатора та генератора цілеспрямованої трансформації національного господарства отримає саме суб’єкт збагачення інноваційного потенціалу – інтелектуальна еліта країни. Однак, в Україні до цього часу не визнано значення інтелектуальної еліти в загальносуспільному масштабі втілення в життя національної ідеї; не реалізованими лишились і цільові функції інтелектуального потенціалу – рушія науково-технічного прогресу; в реальному секторі економіки розірвано зв’язки комплексного обліку із прийняттям стратегічних рішень щодо забезпечення циклу «освіта-наука-виробництво»; не використанні у повній мірі технології інноваційного та інформаційного менеджменту.

Проте, акцентуючи увагу на необхідності зміни пріоритетів політики інтелектуалізації в державі, необхідно не лише відзначити причини недоліків і перешкоди, а також вивчити можливість розроблення і впровадження принципів сучасної державної політики, врахувавши позитивний досвід провідних країн світу. В останні роки ними широко застосовуються різні варіанти розвитку інноваційної та інформаційної сфер для вирішення економічних проблем науки та НТП, стимулювання "нової економіки" або "економіки знань".

Визнаними є пріоритети і цілі державних політик щодо розвитку інноваційної економіки, розв'язання комплексу проблем освіти, науки та технологій, створення сприятливих інституціональних умов для новаторів і підприємців. Це інструментарій реалізації стратегії показав більшості країн місце і роль у світовій спільноті, залучив їх до числа лідерів у принципово важливих напрямах економічної діяльності. Однак, в Україні зазначений потенціал реалізовано не було, національна економіка не змогла закріпити свої конкурентні позиції у новітніх технологічних сферах і виробити стратегію розвитку. Порівняння сучасної спроможності України до реалізації концепції економіки знань з іншими країнами засвідчило низький її рейтинг (табл. 1).


Таблиця 1

Рейтинг України за показниками економіки знань станом на 01.01.2008р.*

Об’єкт оцінювання	Базовий показник-індикатор	Рейтинг України	3 найкращі країни	3 найгірші країни
Інновації	Частка високотехнологічної продукції в загальному обсязі експорту	22 з 29	Ірландія, США, Великобританія	Польща, Литва, Туреччина
	Частка малих та середніх інноваційних підприємств	26 з 27	Ірландія, Німеччина, Австрія	Польща, Україна, Болгарія
Освіта	Частка робочої сили з вищою освітою	5 з 37	США, Канада, Росія	Румунія, Туреччина, Бразилія
	Частка населення віком від 25 до 64 років, що продовжує навчатись та брати участь в тренінгах	23 з 26	Швеція, Великобританія, Данія	Греція, Румунія, Болгарія
Наука	Частка видатків на дослідження та розвиток, що фінансуються бізнесом від загального обсягу фінансування	27 з 33	Південна Корея, Японія, Швейцарія	Греція, Болгарія, Литва
	Частка видатків на дослідження та розвиток у ВВП	20 з 42	Швеція, Фінляндія, Японія	Вірменія, Казах­стан, Киргизія
	Кількість дослідників на 1000 робітників	26 з 29	Фінляндія, Швеція, Японія	Румунія та Україна, Туреччина, Китай
	Частка студентів, що одержали дипломи за науковими та інженерними спеціальностями	12 з37	Австрія, Фінляндія, Швеція	Бразилія, Угорщина, Вірменія
Інтелектуальна власність	Кількість заявок на видачу патентів до Європейського патентного відомства на 1 млн. населення	35 з35	Швейцарія, Німеччина, Фінляндія	Бразилія, Китай, Україна
	Кількість патентів, виданих Відомством з патентів та торговельних марок США на 1 млн. населення	35 з36	Японія, США, Швейцарія	Китай, Україна, Румунія
Комп'ютеризація	Кількість користувач в мережі Інтернет на 100 осіб	36 з46	Нідерланди, Швеція, Австралія	Індія, Туркменістан, Таджикистан

* Примітка. Складено автором за даними [2].

У зв’язку з вищенаведеними свідченнями, важливим видається необхідність висвітлення та порівняння ознак структури потенціально-факторної готовності суб’єктів державного управління за окремими країнами до розповсюдження семантичної інформації в економічному просторі; формування нових інноваційних інституцій, здатних створювати комерційно привабливі проекти; фінансування провідних компаній, що розпочинають реалізацію великих інноваційно-інтелектуальних програм. В Україні на даний час відбувається інтеграція ряду наукомістких виробництв у глобальний технологічний простір, однак ці процеси мають стихійний і поодинокий характер, оскільки до цього часу не визначеною залишається оптимальна для держави модель трансформації економічної системи на інноваційних засадах. Сучасна криза наукової сфери проявилася не лише у дефіциті фінансових ресурсів, але й у падінні платоспроможного попиту на високотехнологічну продукцію (ВТП) з боку держави та підприємницького сектора, у погіршенні якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень. У цілому можна констатувати: протягом останніх років в Україні започатковано процеси в інноваційній сфері, що, у свою чергу, зумовило певну активізацію науково-технічної та інноваційної діяльності, але темпи формування інституціональної інфраструктури цієї сфери можна визначити як низькі. [3, 4].

Дослідження рівня економічного розвитку високотехнологічного виробництва, динаміки технологічних зрушень у структурі промислового комплексу свідчить, що інтегруючого елемента, у межах якого розвиток сектора високих технологій набув би сталої позитивної тенденції, до сьогодні не створено. Незважаючи на динаміку загальноекономічних позитивних змін, досягнутих протягом останніх трьох років у наукомісткому виробництві економіки України, процес інноваційних трансформувань є повільним, о підтверджують показники інноваційного розвитку промислового комплексу України за підсумками 2008 р.(показник продуктивності високих технологій є у 1,5 –2,5 рази вищим країнах, що розвиваються, ніж в Україні, у світі частка ВТП сягає близько 40% загальносвітового ВВП, в Україні цей показник, починаючи з 2002 р., залишається на рівні 4 – 5 %.



Рис. 1. Діагностика вагомості субфакторів прямого впливу на рівень конкурентоспроможності України (сформовано за даними [2, 3])

 

Вищезгадане спонукає запроваджувати дієві методологічні та методичні підходи до нарощення індексу людського розвитку за моделлю «інтелектуальна людина». Крім того, важливим є підвищити ступінь доступності до інформаційних ресурсів, інтелектуалізованих баз даних і супутникових систем глобальної комунікації. Отже, ключовим завданням для підвищення конкурентоспроможності України є якнайшвидше прискорення технологічного та інноваційного зростання при інтелектуалізації загальної соціально-економічної системи. Важливе місце в підвищенні рейтингу конкурентоспроможності країни, а також у реалізації інноваційно-інвестиційної політики та стратегії інтелектуалізації, належить освіті та науки, а також інноваційній системі.

Слід зазначити, що інтенсивність формування нової системи вищої освіти в Україні не відповідає сучасним вимогам до рівня забезпечення індивідуальної стійкості та збалансованості розвитку держави. Українські дослідники характеризують існуючу ситуацію як кризову [5, с. 36]. А окремі науковці - «в стані хронічної кризи» [6, с. 28], що відбулось за рахунок провадження «антиінноваційної політики» уряду [7, с. 33]. Втрата інтелектуального капіталу нації призвела у 2008 р. (порівняно з 1995 р., за офіційною статистикою [8]), що: 1) питома вага промислових підприємств, які освоювали виробництво ВТП, знизилася більше ніж у 2,6 рази, а підприємств, які впроваджували нові технології, скоротилася у 2 рази; 2) чисельність виконавців НДР зменшилась у 1,7 рази. Чинниками деструктивного впливу на інноваційні процеси є: структура інвестиційного та комунікаційного забезпечення; погіршенні якісних характеристик наукових кадрів і матеріально-технічної бази досліджень; відсутність суттєвих інновацій та комплексного оновлення технологій; дієвих механізмів регулювання та стратегічного управління інноваційною сферою; недосконалість механізмів стимулювання інноваційно-інтелектуальної діяльності.

Висновок. За останні роки, звичайно, чимало зроблено у сфері нарощення інтелектуального капіталу в Україні, проте лише у розумінні необхідності: а) формування нових галузей науки (політичного менеджменту, етнології, інформативної технології тощо); б) їх кадрового забезпечення; в) переосмислення шляхів розвитку традиційних наук; г) появи наукових напрямів, що відповідають домінантам національного відродження. Підводячи підсумки відзначимо, що масштаби і рівень розвитку інтелектуального капіталу є критерієм ефективності трансформаційних процесів як у суспільстві, так і у національного господарстві. А це вимагає у подальшому реалізації державних програм і дієвих принципів управління виробничо-збутовою діяльністю у сфері купівлі-продажу інтелектуального потенціалу і знань на світовому ринку в контексті формування адаптивної стратегії управління науковим та інноваційним потенціалами.

Література .

1. Сидоренко О. США, Швейцарія та Данія очолили рейтинг ВЕФ за індексом глобальної конкурентоспроможності [Текст] / О. Сидоренко // Дзеркало тижня № 42 (671) 2007. – С. 5.
   
2. Звіт ВЕФ про глобальну конкурентоспроможність / Global Competitiveness Report // [Електронний ресурс] – Режим доступу до матеріалів: www.weforum.org.
   
3. Про деякі питання забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в процесі європейської та євроатлантичної інтеграції: Розпорядження Президента України від 3.10.2005 № 1184/2005-рп // [Електронний ресурс] – Режим доступу до матеріалів : 1.rada.gov.ua.
   
4. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2006 p. : Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України від 09.02.2007 // [Електронний ресурс] – Режим доступу до матеріалів : ссылка скрыта.
   
5. Федулова Л. Розвиток національної інноваційної системи України [Текст] / Л. Федулова, М. Пашута // Економіка України. - 2005. - № 4.- С. 35 – 47.
   
6. Амоша О. І. Інноваційний шлях розвитку України: проблеми та рішення [Текст] / О. І. Амоша // Економіст – 2005. - №6. – С. 28 – 32.
   
7. Голіков В. І. Наміри, реалії, можливості та шляхи реалізації інноваційної стратегії розвитку економіки України [Текст] / В. І. Голиков // Економіка і прогнозування. - 2004.- Ін-т прогнозування НАНУ. – С. 31 – 38.
   
8. Держкомстат України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалів : ссылка скрыта.
   

Бобух Людмила Василівна,

Сиволап Тетяна Миколаївна

Моргун Марина Петрівна

Національна металургійна академія України

м. Дніпропетровськ


ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ «НАВЧАННЯ»: ТЕХНОЛОГІЯ, ВИКОНАВЦІ, ПРОДУКТ


Основними процесами, що здійснюються в структурах системи освіти (школа, ВНЗ), є процеси перебігу інформації від викладача до учня. Вивчення цих процесів, встановлення закономірностей інформаційної взаємодії, управління інформаційними потоками - складні завдання. Потребується об`єднання до купи дуже різноманітних складових: природна інформаційна система (людина) діє в межах штучної інформаційної системи (освітня установа).

Знаходження і впровадження вдалого, оптимального методичного підходу – запорука успіху при вирішенні цих питань.

Ціль: Встановити закономірності формування і взаємодії інформаційних потоків природних (людина) і штучних (ВНЗ) систем при виконані проекту «Навчання».

Встановити можливість і доцільність використання методологічного підходу до розгляду навчання через формат Проект, для забезпечення наукових, системних, стандартизованих методів вивчення інформаційних процесів в системі освіти.

Таким чином, можливо розглядати навчання як проект спрямований на випуск унікального продукту (людини знання) підвищеної якості; прибутком є кількісний і якісний ріст інформації у вигляді особистого інтелектуального капіталу.

Особистість проекту «Навчання», у порівнянні з будь яким Проектом, полягає і обумовлена специфічністю:

• технологічного фактору (інформація); у процесі навчання відбувається перебіг саме інформації від педагога до студента;
  
• виконавців і продукту (керівник, педагоги, допоміжні службовці і студент); у процесі навчання діють як інформаційні системи;
  

Розгляд навчання як проекту дозволив подати його (рис.1) у вигляді інформаційної технології, що має основні складові: ініціація, планування, виконання, контроль, завершення. Протягом життєвого циклу, через виконання технології здійснюється перебіг посиленої інформації (~ ≈) від виконавців до студента , сприйняття та засвоєння її студентом (~.).



Рис. 1. Схема інформаційного проекту «Навчання»: виконавці, технологія, продукт; інформація що надається (~) виконавцями і засвоюється (~.) студентом.

Усвідомлення процесів Навчання через формат Проекту дає підставу для їх вивчення і прийняття оптимальних дій управління. Управління якістю навчання в системі освіти - це, насамперед, управління якістю природних інформаційних систем (виконавці, абітурієнт, студент) і якістю штучних інформаційних процесів (технологія).


Природні інформаційні системи (виконавці, продукт проекту). На рис.2 наведено графік зміни інтенсивності процесів сприйняття інформації людиною протягом її життя τ_з ÷ τ_с . За базову прийнята енерго (Е) – елементо (Э –від рос.элементный) - інформаційна (I) модель розроблена авторами [1]. Е, Э, I - кількісний і якісний набір енергій, елементів, інформацій (відповідно), якими людина обмінюється з зовнішнім середовищем протягом життя. Графік відображує проходження значення енерго-елементо-інформаційної функції f (Е,Э,I) через максимум.




Рис. 2. Зміна енерго-елементо-інформаційної функції f (Е,Э,I) протягом життя викладача (τ^’_з - τ^’_с ), студента (τ^’’_з - τ^’’_с ) ; час зародження τ_з, час смерті τ_с.

Викладач, який народився, наприклад, 60^’ років тому, досягнув максимального розвитку процесів інформаційного обміну з оточуючим середовищем у свої 40 років (*). Після чого спостерігається зниження інтенсивності природних процесів сприйняття інформації – нахилення кривої f (Е,Э,I) до координати часу τ характеризується як спад.

Студент - людина, що народилась на 20 років пізніше за викладача, використовує наявну на цей час в суспільстві енерго-елементо-інформаційну (I^’’) базу і будує своє життя як кількісний - якісний розвиток функції f (Е,Э,I). Максимум буде досягнуто студентом у його 60^’’ років (**). Окрім того, зростання f (Е,Э,I) знайде своє відображення у зростанні часу його життя - 120 років.

Можливо казати про прямий зв'язок між кількістю-якістю інформації і кількістю-якістю життя людини. Людина, як система наділена розумом, усвідомлюючи закономірності природних енерго-елементо-інформаційних процесів, має можливість цілеспрямовано впливати на якість і кількість свого життя.

Так студент, який усвідомив цю природну закономірність, розуміє, що чим активніше буде зростати значення f (Е,Э,I) у період його життя і навчання від 17 до 30 років, тим більша ймовірність забезпечення у його майбутньому довгого загального періоду життєдіяльності (рис.2). Мірою засвоєння інформації студентом є оцінка успіхів його навчання. Прямий зв’язок поміж оцінкою і протягом загального життя може стати вагомим фактором, який ефективно впливатиме на особисту зацікавленість студента до успішного навчання.

Людина у певному віці (викладач якому за 60^’ років) має ефективний спосіб подовжити час свого активного професійного і загального життя шляхом збільшення сприйнятих, освоєних, відданих в зовнішнє середовище інформаційних потоків. Наприклад, вивчити додаткову іноземну мову, засвоїти роботу на комп’ютері, написати наукову книгу, або (що найефективніше) створити і розвинути «школу для студентів» за напрямком своєї наукової діяльності.

Оскільки людина –інформаційна система, властивості якої змінюються після 60^’ років не в кращу сторону, то керівники проекту «Навчання» мають враховувати ці моменти при формуванні команди виконавців проекту і розподілу ролей поміж ними. З другого боку, сам викладач якому за 60^’ років, має знати і усвідомлювати загальні природні закономірності організації і зміни інформаційного простору людини, щоб достатньо об’єктивно, без образи, з користю для діла оцінити своє місце і роль серед виконавців проекту «Навчання».


Висновки.

1. Використання методологічного підходу до розгляду Навчання через формат Проект можливо і доцільне бо забезпечує:
   

- проведення системного моніторингу інформаційних процесів в закладах освіти;

- проведення системного аналізу стадій Навчання як окремих складових життєвого циклу Проекту (ініціація, планування, виконання, контроль, завершення);

- можливість використання стандартизованих методів управління ресурсами (людськими, матеріальними) і якістю навчання.

2. Для досягнення результату (випуску якісного продукту) менеджерів, викладачів, студентів потрібно навчати навикам роботи в рамках Проекту «Навчання»; студент бачить події, які будуть з ним відбуватися. З висоти птичого польоту, бачить ціль і знає шляхи її досягнення, стає при цьому, освіченою зацікавленою особою, членом команди (у студента два статусу – член команди+продукт проекту).
   
3. Розібратися не лише проекті, його задачах і технологіях, але потрібно враховувати природні об’єктивні зміни,які відбуваються з виконавцями проекту за період виконання проекту (життєвого циклу проекту).
   

Журавлев Владимир Ильич

Макеевский экономико-гуманитарный институт, г. Макеевка,

Дудник Татьяна Анатольевна

Донецкий экономико-гуманитарный институт, г. Донецк