План Місце фінансового ринку в фінансовій системі Рух фінансових ресурсів та капіталу в економіці та передумови виникнення фінансового ринку
Вид материала | Лекція |
- Частина 2 наукові повідомлення, 135.8kb.
- Концепція становлення та розвитку фінансового ринку України на 2006 – 2010 роки Вступ, 338.37kb.
- Концептуальні засади розвитку фінансового ринку в умовах глобалізації інвестиційних, 365.38kb.
- Фондові індекси та рейтинги, 178.67kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- Особливістю сучасного фінансового ринку України є зростання ролі небанківських фінансових, 140.17kb.
- Примітка 28. «Справедлива вартість фінансових інструментів», 36.2kb.
- Керівник: ст викладач Бєляєва, 2771.65kb.
- Тематичний план дисципліни тема Лекції Семінарськ І заняття Практичні заняття, 420.23kb.
- Програма вступних випробувань з фахових дисциплін спеціальності «облік І аудит» освітньо-кваліфікаційної, 696.9kb.
ЛЕКЦІЯ 10. ІНФРАСТРУКТУРА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
План
- Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг
- Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект
- Сегментний аналіз розвитку ринку фінансових послуг
- Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів
- Поняття та елементи ринкової інфраструктури ринку фінансових послуг
Поняття "інфраструктура1' перейшло в економічну термінологію з військової. Військове трактування в свій час розповсюдилось і на народне господарство39.Найменш розвиненими в кількісному і якісному відношенні, з точки зору відповідності до вимог ринкової економіки, є компоненти інфраструктури фінансового ринку. Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктуро с перехідною, незрілою, не сформованою, причому е кожному з означених нами складових елементів: інституціпному, інформаційному, юридичному та соціальному
Фінансові інститути в силу самої природи грошових потоків, що проходять через них, важко поділити на загальні (наприклад, транспорт в інфраструктурі товарних ринків) та спеціальні (товарні біржі та торговельна мережа інфраструктури товарних ринків). Так як грошова форма капіталу є найунівер-сальнішою й обезличеною, що пронизує всі сторони життя сучасного суспільства й об'єднує всі сфери життя, при характеристиці Іститутів грошового ринку їх можна більш-менш чітко розділи-и на приватні інститути та державні. Стосовно приватних інститутів, ю, відповідно до основних функцій грошей (міра вартості, засіб обії у і засіб збереження вартості), ісюрично сформувалась мережа фінансово-кредитних установ, ключове значення в якій відіграюіь банки. У силу поточності та мобільності грошового капіталу, банки перетворились у найбільш універсальний ете-мент інфраструктури фінансового ринку, що забезпечує як взаємодію суб'єктів господарювання, так і здійснення інвестицій так як і зниження підприємницьких ризиків.
Як показує світовий досвід, процес створення оптимальної банківської мережі є тривалим4:. Період екстенсивного росту, з яким був пов'язаний перший етап становлення системи комерційних банків в Україні, закінчився (на 1 січня 1998 року нараховувалось 227 КБ), але з точки зору готовності банківської сфери стати кровоносною системою ринкової економіки, виявляється, що вона в Україні ще далека від досконалості. Перш за все, це стосується генерального напряму її трансформації, в якості якого виступає створення дворівневої банківської системи класичного типу: "центральний банк - система комерційних банків ". У цілому цей напрям витримується, але досить суперечливо і непослідовно. У порядку демонополізації держвласності великі галузеві банки - Промбудбанк, АІропромбанк, Ощадбанк, Житсоцбанк і Зовнішекономбанк - було перетворено в комерційні банки (відповідно, Промінвестбанк, АКБ "Україна", Ощадбанк, Укрсоцбанк і Ексімбанк).
Труднощі у становленні та розвитку мережі КБ відбуваються не тільки через непослідовну політику НБУ, але і внаслідок молодості самої системи КБ. Серед факторів, що стримували розвиток мережі КБ, слід виділити несприятливу макроекономічну ситуацію, в умовах гіперінфляції 1993-1994 рр. більшістю КБ було обрано інфляційну модель стратегії розвитку, при якій процес заробляння грошей банком максимально полегшений, а довгострокові програми розвитку просто ігнорувались, протягом 1994р. ставка податку на прибуток банків складала 55%, при стандартному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяльності - 22%. Все це, разом узяте, стимулювало активізацію участі банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошовою готівкою.
- Розміщення інфраструктури фінансового ринку: аналітичний аспект
Аналізуючи стан розвитку ринкової інфраструктури фінансового ринку України, слід визнати, що ринковою її ще важко назвати. Існуюча інфраструктура фінансового ринку є перехідною, незрілою, несформованою, причому в кожному з елементів, які формують ЇЇ зміст: інституційному, правовому, інформаційному, соціальному. Інформаційна складова інфраструктури фінансового ринку характеризується низьким рівнем професійного аналізу та рекомендацій на основі використання сучасних інформаційних систем особливо в галузі українізації діловодства та технічного аналізу діяльності сегментів фінансового ринку. Низькою ефективністю характеризується правове регулювання діяльності суб'єктів фінансового ринку, що знаходить своє відображення в частих переглядах "правил гри" на фінансовому ринку та відсутності повноцінно}" законодавчої бази для становлення фінансового ринку. Проблемним залишається відслідковування інформаційних потоків, що дають можливість оцінювати та прогнозувати ситуацію на фінансових ринках регіонів. Наднизькими є показники забезпечення населення комерційно-фінансовою інформацією щодо діяльності фінансових посередників. Певний інформаційний вакуум, що спостерігається в регіонах України, обумовлює низьку присутність населення на фінансовому ринку - потенційного інвестора економіки країни. Рівень економічного і особливо "біржового" мислення та сприйнятгя ринкового фінансового механізму громадянами України далекий від того, який вимагається для включення соціальної активності мас в функціональну систему фінансового ринку.
В силу поточності і мобільності грошового капіталу банки перетворились у найбільш універсальний інституційпий елемент інфраструктури фінансового ринку України. Як засвідчує світовий досвід, процес створення оптимальної регіональної банківської мережі є тривалим. Серед факторів, що негативно плинули на розвиток ринку банківських послуг слід виділити: несприятливу макроекономічну ситуацію; в 1993-1994рр. за умов гіперінфляції більшість КБ обрала інфляційну модель стратегії
розвитку; на протязі ІУУ4 року ставка податку на прибуток банків складала 55%, прн стандартному рівні оподаткування інших суб'єктів підприємницької діяльності 22%. Це стимулювало участь банківської системи у тіньовій економіці, головними формами якої стали махінації з кредитними ресурсами, грошовою готівкою і переказами валюти за кордон. Негативні тенденції в розвитку банківської системи спричинили відповідний вплив на суспільну свідомість.
- Сегментний аналіз розвитку ринку фінансових послуг
Сегментний аналіз регіональних ринків фінансових послуг дає можливість виділити рівні територіальної організації окремих структурних підрозділів фінансового ринку України. В якості узагальнюючого показника використано інтегральний показник рівня розвитку регіональних фінансових ринків, побудований на основі стандартизованих значень вхідних показників (по грошовому ринку, ринку капіталів, цінних паперів, валютному ринку та страховому ринку). Результати розрахунків показали, що на сьогодні українські регіональні ринки позичкового капіталу є дрібною часткою регіональної економіки та народного господарства в цілому. Згідно значення інтегрального показника розвиток ринку позичкового капіталу в Україні станом на 01.01.99. перебуває на рівні - 0.14. На регіональних грошових ринках вище середнього по Україні рівня дрсягли наступні регіони: АР Крим (0.37), Харківська (0.19) та Чернігівська області (0.20), м. Севастополь (0.20). На ринку капіталів виділяється Дніпропетровська область (0.15), Одеська (0.15), Харківська (0.15), м. Севастополь (0.21). Фінансові посередники, які працюють на грошовому ринку та ринку капіталів (кредитному) м. Київ досягли найвищого рівня, про що свідчать значення інтегральних показників: 1.00 - на грошовому і 0.94 - на ринку капіталів
4.Проблема створення інфраструктури ринку ануїтетів
Сприяти розвиткові фінансового ринку можна за допомогою реформування пенсійної системи. Стає очевидною нагальна потреба переходу до накопичувальних пенсійних схем, коли виплати здійснюються за рахунок раніше накопичених коштів.
Недержавні пенсійні фонди (НПФ) уособлюють ринок ануїтетів. Світова практика пенсійного забезпечення громадян показує, що обов'язкове пенсійне забезпечення, здійснюване за рахунок держави, як правило, гарантує лише мінімальний прожитковий рівень. Більш високий прожитковий рівень забезпечується додатковим пенсійним забезпеченням'19.
Сучасна система пенсійного забезпечення громадян похилого віку в Україні побудована за принципом солідарності поколінь, тобто пенсійні відрахування працюючих ідуть на виплати пенсіонерам. Якщо цих коштів не вистачає, різниця покри-васться через перерозподіл податкових надходжень до бюджету. Розмір пенсії залежить від демографічної ситуації та чинних нормативно-законодавчих вимог. У 1996 році на 22 млн. працюючих, які сплачували пенсійні внески, припадало 14 млн. пенсіонерів (громадян похилого віку, інвалідів тощо).
ЛЕКЦІЯ 11. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ СЕГМЕНТІВ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ
План
- Необхідність державного регулювання ринку фінансових послуг на етапі становлення його функціональної системи
- Національний банк як орган державного регулювання ринку фінансових послуг
- Методи регулювання банківської діяльності
- Державна політика на валютному ринку
- Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів
- Необхідність державного регулювання ринку фінансових послуг на етапі становлення його функціональної системи.
В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.
Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх "свободи" державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.
Мета та шляхи здійснення державного регулювання ринків фінансових послуг.
Метою державного регулювання ринків фінансових послуг в Україні є:
- проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;
- захист інтересів споживачів фінансових послуг;
- створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;
- створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасниками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;
- забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захисту прав їх учасників;
- додержання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;
- запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;
- контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;
- сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.
Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:
- ведення державних реєстрів фінансових установ та
ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;
- нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;
- нагляду за діяльністю фінансових установ;
- застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;
- проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг.
- Національний банк як орган державного регулювання ринку фінансових послуг.
Національний банк України (далі - Національний банк) є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України та іншими законами України.
Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Він може бути змінений за рішенням Ради Національного банку.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України. Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених цим законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України.
Національний банк є юридичною особою, мас відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідався за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Основна функція. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Для виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Інші функції. Національний банк виконує такі функції:
- відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
- монопольне здійснює емісію національної валюти України та організовує ЇЇ обіг;
- виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування;
- встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерсь кого обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
- організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
- визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами;
- визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
- здійснює банківське регулювання та нагляд;
- веде реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж і фінансово-кредитних установ, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
4. Державна політика на валютному ринку
Стирання об'єктивних меж "коливань валютних курсів не означає, що відпала і потреба утримувати їх на певному ріві З крахом золотого стандарту була ліквідована основа, на я ґрунтувалася свобода валютного обміну, сталість валют курсів. Різкі коливання валютних курсів у нових умовах роб більш ризикованими зовнішньоекономічні та кредитні опера
Негативний вплив несталості валютних курсів на розвиток зовнішньоекономічних зв'язків викликає необхідність втручання державних органів у сферу міжнародних валютних відносин з метою обмежити коливання валютного курсу через операції центральних банків.
Головними методами регулювання валютного курсу є валютна інтервенція та дисконтна політика.
Валютна інтервенція - це пряме втручання центрального банку або казначейства у валютний ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центральним банком або казначейством інвалюти- Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.
Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу валюти на зниженому рівні, для здійснення валютного демпінгу - знецінювання національної валюти з метою масового експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.
Здійснення валютної інтервенції можливе при умові, що неврівноваженість платіжного балансу є незначною та характеризується поступовою зміною пасивного сальдо на активне чи навпаки. Адже резерви інвалюти для інтервенції обмежені, а продаж повинен поєднуватися з купівлею.
Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтної ставки центрального емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу центральний банк сприяє притоку капіталів із країн, де дисконтна ставка нижча, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Наприклад, у першій половині 80-х років адміністрація США проводила політику високих процентних ставок та курсу долара, що сприяло притоку в країну з 1980 до 984 р. 417 млрд. дол. США. Це викликало ланцюгову реакцію у вигляді підвищення процентних ставок у Західній Європі, тому Щ° в цих країнах зменшилися капіталовкладення та зросло без-робітгя. Але цей спосіб може бути ефективним лише при умові, Щ° рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у збереженні капіталів у країні. Тому підвищення дисконтної ставки не завжди є ефективним методом. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.
5. Регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів
Модель, відповідно до якої почав складатися ринок цінних паперів в Україні, має універсальні та особливі риси. Перше - вона включає ряд елементів, що підвладні РЦП інших країн (законодавче регулювання РЦП, законодавче закріплення переліку цінних паперів, державне регулювання випуску цінних паперів та інформація про ці випуски, публікація емітентами щорічного звіту, державне ліцензування посередницької діяльності, державний кон-Іроль за РЦП. наявіїісіь біржового та позабіржового ссгмеїгіів на РЦП, заснування інфраструктурних іпсірумеїггів, інвестиційні фонди 'Іа інвестиційні компанії, обіг дематериалізованих цінних паперів); друге існують відміиносгі, що притаманні, головним чином, лише українському ринку (перевага первинного ринку, невелика питома вага акціонерного ринку, державні та місцеві боргові цінні папери, забезпечення майбутніх доходів, випуск емітентами своїх акцій, самокотирування ЦП, інформованість інвесторів, Комісія із цінних паперів та фондового ринку).
Моделі РЦП різних країн представляють собою значною мірою результат еволюції вказаних ринків, характер якої у кожному даному випадку визначається багатьма факторами, в тому числі конкретно-історичними та національно-культурними. З іншого боку, за своїм змістом ринок ЦП є сукупністю ринкових відносин із приводу ЦП і є таким незалежно від конкретно-національних відмінностей.
Українська модель РЦП сприйняла багато універсальних рис, найбільш важливі з них наступні.
1. Законодавче регулювання РЦП. Практично в усіх країнах, де існує РЦП, найбільш важливі їх аспекти регулюються законами. В ієрархії норма гивно-правових актів закони займають головне й найвище місце. Вони мають більшу юридичну силу порівняно, наприклад, з актами державної виконавчої влади чи актами, прийнятими органами, що підвладні законодавчій владі, але не є органами виконавчої (наприклад Національний банк).
Законодавче регулювання найбільш важливих аспектів РЦП має перевагу з багатьох причин. Як правило, закони приймаються на основі соціально-групової згоди інтересів, у процесі їх обслуговування й прийняття беруть участь представники різних соціальних груп.
Законодавче регулювання є більш стабільним, так як процедура зміни та відміни законодавчих положень, звичайно, є більш важкою та повільною порівняно із процедурами відміни чи доповнення актів виконавчої влади. З метою упорядкування фондового ринку та підвищення дисциплінованості його учасників, підтримки довіри до фондового ринку та його динамічного розвитку держава здійснює регулювання РЦП.
Головним принципом регулювання фондового ринку є першочергова реалізація загальнонаціональних інтересів та забезпєчення гарантій і безпеки інвестиційної діяльності в економіку України.