Концептуальні засади розвитку фінансового ринку в умовах глобалізації інвестиційних процесів

Заходи щодо розвитку фінансового ринку

Ключові проблеми українського фінансового ринку визначені за результатами досліджень у звіті Комісії Організації Об’єднаних Націй “Блакитної стрічки” (“Пропозиції Президенту “Нова хвиля реформ”, - 2005 р. стр.62):

“Причин незадовільного стану українського фінансового сектору багато. В першу чергу, це дуже погана законодавча база, яка частково не регулює певних питань, а часткове є суперечливою. По-друге, законодавча база не втілюється в життя, тому що немає потужного фінансового регулятора. По-третє, бракує відповідних інститутів та навичок. По-четверте, практично немає інформації про кредитні історії та кредитні рейтинги. По-п’яте, не вистачає капіталу. Існуючі проблеми можна охарактеризувати як несприятливий інвестиційний клімат із поганим захистом прав інвесторів та кредиторів.”

До цього списку можна додати ще відсутність концепції та стратегії розвитку національного фінансового ринку.

Для організації діалогу з владою при вирішенні цих проблем об’єднання професійних учасників фінансового ринку створили Координаційну Раду (детальна інформація – на сайті АУБ: www.aub.com.ua у розділі “Співпраця/Інформація для банкірів”) та звернулись до Президенту України з власним баченням шляхів розвитку фінансового ринку України.

Одночасно Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку запропонувала на обговорення проект Програми розвитку фондового ринку України на 2006-2010 рр.

Пропонуємо на розгляд обидва документи. Будемо вдячні за зауваження та пропозиції, які Ви зможете надіслати за адресою: e-mail: Rudnenko@aub.com.ua. Обговорення напрямів та шляхів розвитку фінансового ринку України передбачається у рамках Третього Міжнародного Форуму “Фінансовий ринок та інвестиції 2005”, який відбудеться у м. Одеса 25-27 червня 2005 р.

У плані підготовки до вступу України до Євросоюзу з метою оптимізації процесу вдосконалення та розробки законодавства, що регулює фінансовий ринок, розробити програму адаптації національного законодавства до норм Європейського Союзу на 2005 рік за участю Координаційної Ради об’єднань учасників фінансового ринку.

Терміново розробити концепцію розвитку фінансового ринку з включенням до розгляду наступних питань:

Визначення місця і ролі банківської системи у розвитку економіки України та шляхів її капіталізації.
Розробка плану заходів щодо поетапного допуску філій іноземних банків, страховиків-нерезидентів, а також кастодіальних компаній до страхового ринку відповідно до міжнародних договорів, ратифікованих Україною.
Визначення місця і ролі ринку цінних паперів у формуванні механізму залучення капіталу в економіку країни та ефективного його розподілу шляхом підвищення ліквідності, глибини та надійності ринку цінних паперів.
Реалізація заходів щодо запровадження нових фінансових інструментів на фондовому ринку України.
Забезпечення підвищення конкурентоспроможності ринку цінних паперів.
Удосконалення державного регулювання фондового ринку в тому числі обґрунтування доцільності та розробка заходів щодо поетапного об’єднання регуляторів фондового ринку та ринку фінансових послуг.
Розробка порядку делегування державними регулюючими органами окремих повноважень Саморегулівним організаціям (СРО) у відповідності до їх рівня акредитації.
Взаємодія учасників фінансового ринку, зокрема банківського, страхового, іпотечного, інвестиційного секторів, та сектору кредитних спілок, для ефективного розвитку кредитування, залучення інвестицій та запровадження у практику системи недержавного пенсійного забезпечення.
Підвищення квоти вкладень ІСІ у банківські цінні папери та на депозитні вклади (Проект Закону про внесення змін до Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), реєстр. № 4197 від 26.09.2003 р.), а також підвищення на початковому етапі (рік-два) квоти щодо розміщення пенсійних активів недержавних пенсійних фондів на депозитних рахунках банків до 60-70 %%» (Проект Закону щодо внесення змін до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» знаходиться на реєстрації у ВР України)…>>>

Програма розвитку фондового ринку

на 2006 – 2010 рр.

Загальні положення

Програмою діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» передбачено здійснення низки концептуальних заходів щодо забезпечення розвитку фінансового ринку та перетворенню фондового ринку в ефективно функціонуючий механізм залучення інвестицій у реальний сектор економіки.

Досягненню цієї мети буде сприяти реалізація наступних завдань.

Захист прав інвесторів, насамперед міноритарних, шляхом удосконалення законодавства про господарські товариства, забезпечення вільного доступу акціонерів до корпоративної інформації, належне представництво міноритарних акціонерів в органах управління товариства, виважена дивідендна політика, забезпечення рівних прав на придбання відповідної частки акцій за номінальною вартістю, розбудова національної системи визначення рейтингу вітчизняних емітентів та фінансових інструментів.

Збільшення капіталізації ринків фінансових послуг, стимулювання процесів об'єднання та укрупнення фінансових інституцій, створення системи страхування фінансових ризиків на фондовому ринку, розвиток ринку іпотечного кредитування, удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів, запровадження регулятивних норм щодо ефективного управління активами небанківських фінансових установ - інститутів спільного інвестування, недержавних пенсійних фондів.

Подальша розбудова Національної депозитарної системи, запровадження міжнародних стандартів обліку прав власності на цінні папери і розрахунків за ними, розкриття інформації емітентами цінних паперів, уніфікація правил проведення операцій та визначення єдиних принципів стандартизованого обігу документів у Національній депозитарній системі.

Запровадження досконалої системи корпоративного управління, що відповідає загальноприйнятим стандартам, зокрема, стандартам Європейського Союзу, шляхом прийняття та реалізації відповідних законодавчих і нормативних актів.

Запровадження визнаних у світі принципів розкриття інформації підприємствами і фінансовими установами щодо їх діяльності, зокрема, з метою відстеження перехресних прав власності та інших зв’язків між ними.

Зосередження продажу корпоративних прав, емітованих підприємствами – природними монополістами у процесі їх приватизації, виключно на фондових біржах, що забезпечить їх перетворення у публічні корпорації, та створення механізмів, які унеможливлять незаконну концентрацію капіталу; зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами, емітованими приватизованими підприємствами, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави (у тому числі при їх первинній емісії) виключно на фондових біржах, створення умов для ефективного функціонування та розвитку фондових бірж і торгівельно-інформаційних систем на фондовому ринку, розрахунково-клірингових інститутів.

Проголошення курсу на інтеграцію до Європейського Союзу зумовлює необхідність запровадження в діяльність учасників фондового ринку України законодавства Європейського Союзу, зокрема Директиви 2004/39/ЄС від 21.04.2004р. “Про ринки фінансових інструментів”…>>>

Проект

КОНЦЕПЦІЯ
розвитку страхового ринку до 2010 року

1. Загальні положення

Формування потужного приватного сектора в результаті проведення економічних реформ і структурної перебудови економіки обумовлює необхідність подальшого розвитку національного страхового ринку як складової частини недержавної системи фінансових гарантій, що сприяє створенню підґрунтя для стійкого економічного зростання і забезпечує відшкодування збитків у випадках стихійних лих, аварій, катастроф та інших непередбачених подій, здатних негативно вплинути на добробут населення, діяльність суб’єктів господарювання і держави.

В сучасній економіці через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, а також формуються значні інвестиційні ресурси.

Розвиток страхового ринку і використання його в інтересах сталого розвитку національної економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки. Міжнародна кооперація в страхуванні важлива для функціонування таких секторів економіки як міжнародна торгівля, перевезення, авіація, космонавтика, туризм.

Сучасний страховий ринок формується в умовах економічної стабільності та поступового поліпшення базових макроекономічних показників, зокрема, зростання валового внутрішнього продукту, низьких темпів інфляції, стабільності національної валюти, що дає змогу забезпечити динамічний його розвиток. Крім позитивних макроекономічних показників, існують також інші передумови розвитку національного страхового ринку, а саме:

поступове зростання доходів населення з тенденцією до подолання низького рівня платоспроможності;

підвищення заінтересованості юридичних та фізичних осіб у захисті своїх майнових інтересів;

збільшення кількості прибуткових підприємств;

законодавче запровадження обов’язкового страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

розвиток ринків фінансових послуг (у тому числі фондового ринку) та формування національної системи іпотечного кредитування;

запровадження системи недержавного пенсійного забезпечення.

Однак, в Україні існують також негативні чинники, які стримують розвиток ринку страхових послуг:

недосконалість захисту прав споживачів страхових послуг;

низький рівень проникнення страхового ринку (страхові платежі за вирахуванням страхових платежів, переданих на перестрахування українським страховикам, по відношенню до ВВП) та вузька клієнтська база страховиків, а також зосередження страхового ринку переважно на майновому страхуванні юридичних осіб;

нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;

недостатність надійних фінансових інструментів для інвестування;

надмірна кількість страхових компаній та недостатній рівень капіталізації страховиків, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;

використання страхового ринку суб’єктами господарювання для оптимізації оподаткування та виведення капіталу за кордон;

недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку;

низький рівень страхової культури населення.

Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року (далі - Концепція) встановлює стратегічні підходи, які мають бути покладені в основу державної політики у сфері страхування, створення законодавчих та економічних умов для стимулювання розвитку страхового ринку.

Концепція визначає основну мету, завдання і напрями розвитку страхового ринку на період до 2010 року відповідно до головних стратегічних цілей розвитку країни, які визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки”, Стратегії економічного та соціального розвитку України „Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки, схваленої Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493/2004 та Програмі діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”, схваленої Постановою Верховної Ради України 4 лютого 2004 року № 2426-IV.

2. Сучасний стан страхового ринку, аналіз розвитку

Впровадження законодавчої бази щодо страхування та становлення національного страхового ринку після набуття Україною незалежності проходило в складних макроекономічних умовах на фоні знецінення заощаджень населення за договорами страхування в установах колишнього Держстраху, зменшення довіри населення до фінансових установ внаслідок їх банкрутства.

За роки ринкових перетворень змінились економічні функції держави в сфері страхування та відбулася трансформація державної страхової монополії у страховий ринок. Учасниками страхового ринку є: страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі; страховики, перестраховики; товариства взаємного страхування; страхові та перестрахові брокери; страхові агенти; актуарії, аварійні комісари, а також професійні об’єднання страховиків, страхових посередників та інших учасників страхового ринку. Станом на 1 жовтня 2004 року в Україні зареєстровано 378 страховиків, в тому числі 41 страховиків, які здійснюють страхування життя.

За обсягами наданих послуг страховий ринок значно перевищує інші сектори ринків небанківських фінансових послуг. Але при цьому, ринок страхування все ще поступається банківському сектору (станом на 01 жовтня 2004 року активи банків 7,5 разу перевищували активи страховиків).

Динаміка основних параметрів за останні роки свідчить про закріплення тенденції до зростання обсягів страхового ринку. Серед позитивних чинників – стійке зростання капіталу, обсягів активів, що є необхідною умовою стабільного функціонування та розвитку страхового ринку. Поліпшується структура і якість активів страховиків, зменшується їх кредиторська заборгованість та підвищується фінансова надійність. Законодавче встановлення вимог до мінімальних розмірів статутних капіталів страховиків сприяло концентрації страхового ринку та зростанню загального розміру сплачених статутних фондів страховиків. Проте проблеми підвищення рівня капіталізації страховиків, ліквідності їх активів та концентрації страхового ринку залишаються актуальними.

До позитивних результатів розвитку страхового ринку також належать: реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування, структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів; зростання показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за участю страховиків. Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України. Збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів.

Позитивною тенденцією є зростання величини сформованих страхових резервів. Інвестування страховиками власних коштів, у тому числі коштів страхових резервів, відбувається головним чином через розміщення їх у цінні папери, грошові кошти на рахунках у банках, у банківські метали, у інвестиції в економіку України за визначеними законодавством напрямами.

Законодавче надання страховикам, створеним за участю іноземних інвесторів, національного режиму діяльності забезпечило відкритість українського страхового ринку, зростання іноземних інвестицій до страхового ринку та створення в цьому секторі фінансового ринку конкурентного середовища. Станом на 01 жовтня 2004 року понад 50 страховиків створені із залученням іноземного капіталу.

Створення центрального органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг сприяло посиленню державного регулювання і нагляду за страховою діяльністю та формуванню адекватних основ законодавчого регулювання розвитку страхового ринку. Однак існує певна недосконалість правового та організаційного забезпечення цього центрального органу виконавчої влади. Недостатнє технічне та ресурсне забезпечення, зокрема, забезпечення кваліфікованими кадрами центрального органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, обмежені можливості використання інформаційних технологій на страховому ринку ускладнюють проведення оперативного аналізу діяльності страховиків, оперативну оцінку рівня їх ризику.

Незважаючи на позитивні зрушення, у розвитку страхового ринку зберігаються негативні тенденції.

За 9 місяців 2004 року показник проникнення страхування в Україні становить всього 3,5 відсотків, тоді як у провідних країнах цей показник становить 8-12 відсотків. В середньому на душу населення в Україні припадає всього 30 євро страхових премій, що значно менше, ніж в інших європейських країнах (наприклад, 1250 євро в Німеччині та 120 євро в Польщі).

Довгострокове страхування життя становило за 9 місяців 2004 року всього 0,88 відсотків від загального обсягу страхових платежів. Не врегульована діяльність страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування…>>>

Грошово-кредитний ринок

Центральні банки в умовах глобалізації

світової фінансової системи*

А. Корзун

анк Росії

Випуск євро в обіг, поява електронних торгових систем, зміни в структурі і поведінці учасників ринку, а також зміна обсягів пропозиції активів вплинули на структуру і якість фінансових ринків. Зміни в системі функціонування фінансового ринку сприяли перегляду як стратегічних, так і операційних завдань, які стоять перед центральними банками.

Поява єдиної європейської валюти в січні 1999 року вплинула на розвиток фінансової системи в цілому, особливо на ринки цінних паперів з фіксованою прибутковістю. Звичайно, інтеграція фінансових ринків європейських країн почалася задовго до введення євро, однак початок обігу єдиної валюти значно прискорив процес. Інтегрований ринок облігацій і грошовий ринок виникли протягом декількох тижнів після появи євро на основі створення глобальних торгових систем і уніфікації нормативної бази.

Внаслідок створення валютного союзу, багато інвесторів одержали доступ до активів, які раніше не включались ними в інвестиційний портфель. Розширення інвестиційної бази за рахунок цінних паперів, номінованих у євро, привело до збільшення привабливості ринкових методів фінансування. Це підтверджується фактом подвоєння чистого обсягу запозичень з боку банківського сектора і корпоративних позичальників протягом двох років після появи єдиної валюти. Крім того, істотно зросла диверсифікованість структури самих інвесторів.

Іншим нововведенням на фінансовому ринку стало створення електронних торгових систем як альтернативи традиційним торговим системам. Деякі країни використовували такі технології ще в 80-і роки, але наприкінці 90-х перехід на електронні торгові системи набув масового характеру. Введення електронних торгових систем певною мірою вплинуло на функціонування усього фінансового ринку.

Першими до використання нових технологій перейшли валютний ринок, а також ринок похідних інструментів. У 2001 році до 70% міжбанківської торгівлі валютою здійснювалося через електронні брокерські системи (у 1995 р. цей показник складав 10%). Ринок похідних інструментів цілком переорієнтувався на електронну торгівлю в системі Eurex, тоді як раніше угоди укладали на Лондонській біржі методом "голосової" торгівлі. Потім нові технології почали активно використовуватися на грошовому ринку, ринку облігацій, а також ринку державних цінних паперів, що традиційно є одним з найбільш розвинутих сегментів фінансового ринку. На ринку акцій також поступово починає переважати електронна торгівля.

Технологічні нововведення впливають на фінансовий ринок у двох напрямках. По-перше, вони істотно знижують операційні витрати, а також вартість одержання інформації. Угоди підписуються швидше, ніж при традиційному способі торгівлі, усі розрахунки за операціями здійснюються автоматично, а деякі торгові системи дозволяють навіть здійснювати хеджування чи арбітраж шляхом прямого підключення до ф'ючерсного ринку в режимі реального часу. Важливим моментом є те, що дилери, використовуючи електронну систему, можуть миттєво визначити кращу вартість і спланувати оптимальну торгову стратегію. По-друге, використання електронних систем змінює суть відносин між дилерами й інвесторами. Фактично стирається межа між дилерським ринком і ринком, що функціонує за принципом "дилер – клієнт". Деякі електронні системи дозволяють обмежити рівень участі дилерів, тим самим зберігаючи традиційні ринкові відносини. Такі системи зобов'язують учасників виконувати функції маркетмейкерів і не допускають участі корпоративних та інституціональних клієнтів. Системи, засновані на участі одного дилера, що збирає заявки великих клієнтів, також сприяють розвитку ринкової сегментації. З іншого боку, системи за участю багатьох дилерів дозволяють ефективно інтегрувати оптовий і роздрібний ринок…>>>

Тенденції банківського бізнесу: злиття банків, страхових компаній та пенсійних фондів*

Р.Гриценко

Радник Голови Національного банку України, к.е.н

Сучасні тенденції розвитку економіки свідчать про тенденції глобалізації, диверсифікації, уніфікації та лібералізації фінансових ринків. Основними причинами злиття є конкурентне середовище, зокрема, зміни, яке воно вносить у технології та в процес функціонування бізнесів. Конкуренція вимагає активного пошуку нових інвестиційних можливостей, ефективного використання всіх ресурсів, визначення стратегії протидії конкурентам.

Комплексна програма розвитку банківської системи на 2003 – 2005 роки, розроблена Національним банком України, передбачає заходи, спрямовані на збільшення обсягів довгострокового кредитування та залучення довгострокових ресурсів до банківської системи. Для банківської системи України одним із шляхів залучення довгострокових ресурсів і збільшення можливостей для довгострокового кредитування є злиття^¹ банківського бізнесу із страховими компаніями та пенсійними фондами, які акумулюють значні кошти населення. Тому вивчення питання щодо позитивних аспектів та проблем, які можуть виникнути при злитті банківського бізнесу із пенсійними фондами і страховими компаніями бізнесів є актуальним для визначення необхідності регулювання сфери діяльності цих бізнесів, впровадження адекватного нагляду та регулювання, а також сприяння подальшому розвитку фінансового сектору України.

Переваги та недоліки злиття

Злиття компаній будь-якого сегменту економіки, можуть мати як зовнішні так і внутрішні інвестиційні переваги.

У наукових дослідженнях виділяють наступні цілі, які намагаються досягти компанії, що приймають рішення про злиття:

- посилення власної конкурентної позиції на ринку та усунення конкурентів;

- підвищення перешкоди для входження на ринок або сегмент ринку для інших потенційних учасників;

- придбання взаємодоповнюючих, антициклічних та балансуючих активів;

- підвищення ефективності розміщення вільних коштів;

- придбання участі у прибутковому бізнесі;

- використання існуючих управлінських навичок в іншому бізнесі;

- диверсифікація ризиків;

- зниження інформаційних і маркетингових витрат;

При цьому компанії досягають так званого ефекту „синергії” – додаткової вигоди від об’єднання ресурсів компаній, яка проявляється в наступному:

Збільшення доходів за рахунок підвищення спеціалізації, поліпшення маркетингу та посилення позиції на ринку.
Зменшення витрат за рахунок вертикальної інтеграції та економії на взаємодоповнюючих ресурсах.
Оптимізація оподаткування.
Зниження вартості капіталу…>>>

Перехід банківської системи України на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку: практика, проблеми, перспективи

В. Ричаківська

головний бухгалтер, директор департаменту бухгалтерського

обліку та аудиту Національного банку України, к.е.н.

Реформування бухгалтерського обліку і звітності в банківській системі – вирішення першочергових завдань з метою створення сучасної системи звітності.

Створення у процесі реформування економічних відносин ринкових механізмів, виникнення різноманітних форм власності в Україні були підставою для здійснення реформи системи бухгалтерського обліку і звітності як необхідної умови приведення її у відповідність до вимог ринкового оточення. У нових умовах господарювання завдання бухгалтерського обліку переорієнтуватися на інтереси споживачів облікової інформації – інвесторів, тому що до цього часу вони обслуговували тільки потреби державних фіскальних органів. Це було виправданим в умовах командно-адміністративної економіки, а в нових умовах стримувало процеси інвестування економіки України та її інтеграції в європейські і світові ринки.

Тому реформування бухгалтерського обліку і звітності викликано такими факторами як:

· необхідність входження банківського сектора України як провідного фінансового інституту у світову економічну спільноту;

· збільшення уваги потенційних інвесторів до фінансового ринку України;

· потреба користувачів в одержанні достовірної, чіткої інформації (насамперед установами, які працюють із залученими коштами);

· необхідність збільшення ефективності управління банком;

· установлення нагляду за банками і розробкою регулятивних інструментів;

· створення передумов для організації внутрішнього і зовнішнього аудиту за міжнародними стандартами;

З 1 січня 1998 року банківська система України почала переходити на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та звітності.

Суть реформування бухгалтерського обліку в банківській системі України полягає у забезпеченні достовірної економічної інформації про реальну вартість активів банку, їхню ризикованість і прибутковість і, відповідно, реальну вартість капіталу банку.

З метою реалізації цієї програми було введено:

· метод нарахування за активними і пасивними операціями банку;

· механізм для створення прозорої системи резервів на покриття ризиків;

· механізми переоцінок активів банку.

Першочергові завдання щодо реформування бухгалтерського обліку і звітності в банківській системі України охоплювали блоки питань, кожний з яких був окремим великим проектом, а саме:

· зміна ідеології бухгалтерського обліку фінансових інструментів, що забезпечило підходи до їхнього обліку за ринковою вартістю;

· зміна Плану рахунків бухгалтерського обліку і підходів до його побудови;

· принципово нова організація аналітичного обліку банку, що забезпечує можливість одержання будь-якої необхідної інформації;

· поділ в окремі підсистеми управлінського і податкового обліку з метою формування управлінської і податкової звітності;

· перехід на прогресивну форму організації збору економічної інформації від банків за економічними показниками;

· зміна руху потоків інформації в електронному вигляді від банків;

· технічне забезпечення названих проектів при одночасній зміні всіх підсистем з обслуговування бухгалтерського обліку, звітності, платежів і засобів захисту, а також адаптації цих підсистем до експлуатації в реальних умовах при великих обсягах інформації…>>>

Фондовий ринок

Ринок облігацій України: підсумки 2004 року і перспективи розвитку в 2005 році

В. Харченко

Генеральний директор ТОВ "Сбондс-Україна"

2004 рік характеризується неоднозначною ситуацією в різних сегментах ринку українських облігацій. І це не дивно. Адже фактори, які впливають на розміщення запозичень на зовнішніх ринках, найчастіше не мають значення при розміщеннях на внутрішньому ринку і навпаки. Те ж саме можна сказати і про позичальників – державні, муніципальні і корпоративні емітенти стикалися з різними проблемами при випуску облігацій. Так, на ринку єврооблігацій 2004 рік для українських емітентів можна занести в актив (непогані показники розміщень суверенних і корпоративних позичальників, що знаходяться в державній власності, муніципальних позичальників і вихід на ринок нових емітентів). У сегменті держоблігацій на внутрішньому ринку спостерігалося збільшення терміну залучених ресурсів і зменшення ставок прибутковості за ними – отже, 2004 рік можна також внести в актив. А от сегмент корпоративних позик трохи розчарував. Зниження середнього обсягу позик, збільшення ставок прибутковості, велика кількість неринкових випусків – усе це не дає підстав говорити про позитивний результат! Такий розвиток подій можна пояснити невдалою ситуацією на ресурсному ринку в 1 кварталі 2004 року і очікуванням нестабільності в 4 кварталі у зв'язку з Президентськими виборами. У поточному році можна очікувати більш сприятливої ситуації (зниження вартості ресурсів, очікуване підвищення кредитних рейтингів і підвищений інтерес інвесторів нерезидентів). Тому є всі підстави сподіватися на кількісне і якісне зростання українського ринку облігацій у 2005 році.

Таблиця 1. Інформація щодо основних сегментів ринку українських облігацій

Показник	На 31.12.2003р.	На 31.12.2004р.	На 31.03.2005р.
Обсяг ринку держоблігацій, млн. грн.	1 935	5 729	7 822
- обсяг ринку ОВДП	1 835	3 653	5 982
- обсяг ринку ПДВ-облігацій (1 і 2 серії)	0	1 926	1 690
- обсяг ринку казначейських зобов'язань (серії А,В,С)	100	150	150

Обсяг ринку корпоративних облігацій (КО), млн. грн.	4 180	6 646	7 728
кількість емісій КО, од.	174	285	313
у тому числі "ринкові" КО	1 286	1 933	2 017
кількість "ринкових" емісій КО, од.	90	117	111
- КО нефінансових корпорацій	915	1 320	1 547
- КО банків	371	613	470

Обсяг ринку муніципальних облігацій, млн. грн.	150	195	195

Обсяг внутрішнього ринку облігацій, млн. грн.	6 265	12 570	15 745

Обсяг ринку єврооблігацій українських емітентів, млн. дол.	4 764	6 228	5 889
- суверенні єврооблігації	4 354	4 495	4 016
- корпоративні єврооблігації	260	1 383	1523
- муніципальні єврооблігації	150	350	350
кількість емісій єврооблігацій, од.	6	15	17

* У структурі держоблігацій не враховуються процентні облігації на суму 9,56 млрд. грн. з періодом обігу від 16 до 123 місяців і повним погашенням у 2010 році, які Міністерство фінансів випустило в 2000 році і передало до Нацбанку…>>>

Державне регулювання ринку корпоративних облігацій в Україні

За офіційними даними обсяги українського ринку корпоративних облігацій за минулий рік зросли вдвічі й досягли 5,2 млрд. грн.

Основною нормативно-правовою базою випуску та обігу корпоративних облігаційних позик є:

 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., зі змінами і доповненнями;

 Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. зі змінами і доповненнями;

 Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. №283/97-ВР;

 Положення про порядок випуску корпоративних облігацій, затверджене рішенням ДКЦПФР від 17 липня 2003 року. №№322, зі змінами;

 Положення про надання регулярної інформації відкритими акціонерними товариствами і підприємствами – емітентами облігацій, ухвалене рішенням ДКЦПФР від 9 червня 1988 р. №72;

 Положення про надання особливої інформації відкритими акціонерними товариствами і підприємствами – емітентами облігацій, ухвалене рішенням ДКЦПФР від 10 лютого 2000 р. №5;

 Рішення ДКЦПФР №542 від 8 грудня 2004 р. “Про запровадження системи обов’язкового рейтингування суб’єктів та інструментів фондового ринку”.

Основа регулювання українського ринку корпоративних облігацій покладена в Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (Закон), прийнятому в 1991 р. Згідно із Законом облігація – це цінний папір, який свідчить про внесення його власником грошових коштів і підтверджує обов’язки емітента відшкодувати йому номінальну вартість цінного паперу у передбачений в ній термін з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації всіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян добровільно. Корпоративні облігації випускаються підприємствами всіх передбачених Законом форм, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не надають їх власникам прав на участь в управлінні підприємством.

Законом передбачено такі види облігацій, як іменні або на пред’явника, процентні і безпроцентні (цільові), з вільним обігом і з обмеженим колом обігу.

У Законі було передбачено основні обмеження для емітентів – акціонерних товариств при випуску облігацій. Таким підприємствам дозволено випускати облігації в обсязі, який не перевищує 25% від розміру статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх випущених раніше акцій. Проте ця норма Закону суперечить ст. 158 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., згідно з якою акціонерне товариство може випускати облігації на суму, що не перевищує розміру статутного капіталу або розміру забезпечення, яке надається акціонерному товариству з цією метою третіми особами. З цього приводу є пояснення ДКЦПФР від 8 квітня 2004 р. №1, згідно з яким ДКЦПФР вважає, що учасники ринку повинні керуватись нормами Цивільного кодексу.

Закон забороняє випуск облігацій підприємств для формування і поповнення статутного фонду емітентів, а також для покриття збитків, зазнаних у результаті господарської діяльності.

В Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” встановлено загальний порядок емісії корпоративних облігацій, купівлі облігацій і виплати доходів, визначено реквізити облігацій підприємств.

Особливу роль у формуванні ринку корпоративних облігацій в Україні відіграло внесення змін до Закону про оподаткування прибутку підприємств, відповідно до яких кошти, отримані шляхом емісії облігацій, не включаються у валовий дохід підприємства-емітента, а відсотки, що сплачуються емітентом за облігаціями, зараховуються до складу валових витрат підприємства в податковий період, протягом якого було здійснено виплату цих відсотків і, відповідно, зменшують суму оподатковуваного прибутку. Згідно з цими уточненнями організації отримали можливість позичати капітал на ринку корпоративних облігацій при рівні витрат, що зіставляються з іншими формами позик, а саме банківським кредитом…>>>

Фондові біржі на організованому ринку цінних паперів України

М.Назарчук

Голова правління АТ “Донецька фондова біржа”

Серйозною проблемою ринку цінних паперів України є безпрецедентне у світовій практиці домінування неорганізованого його сегмента над організованим.

Під час динамічного зростання торгового обігу ринку цінних паперів України, обсяг якого збільшився в період з 1999 по 2003 рік більш ніж у 12 разів, з 16,8 до 203 млрд. грн., відбувалося значне зниження обсягів організованого ринку і його невеликої частки у загальному торговому обігу вітчизняного ринку цінних паперів (діаграма1). І хоча в 2004 році обсяг угод на організованому ринку зріс до 9,4 млрд. грн., досягши рівня 2001 року, його частка в обсягах усього ринку цінних паперів України склала лише 2,9%. При цьому не тільки вторинний, але й первинний ринок майже цілком зосереджені саме на неорганізованому ринку цінних паперів. Частка в обсягах зазначених сегментів організованого ринку склала відповідно 1,1 і 13,0%.

Основними інвесторами на всіх секторах ринку цінних паперів є юридичні особи. Частка фізичних осіб в обсягах первинного ринку складала 0,2% на неорганізованому і 10,3% – на організованому ринку цінних паперів. На вторинному ринку ця частка складала 5,1 і 2,7 % відповідно. Цей факт свідчить, що населення не залучене в операції з цінними паперами, а ринок цінних паперів не виконує найважливішої функції збереження і збільшення національних заощаджень, яка притаманна закордонним розвинутим ринкам.

Організований ринок відіграє в економіці країни незначну роль, про що свідчить на діаграмі 2 динаміка показника, який являє собою відношення обсягів торгового обігу ринку цінних паперів і окремих його сегментів до величини ВВП України. У той час, як за період з 1999 по 2003 рік цей показник для ринку цінних паперів підвищився більш ніж втричі, для організованого ринку він склав дуже незначну величину, не досягши в 2003 році навіть найнижчої позначки 1999 року.

Для організованого ринку характерне значне, порівняно з попередніми роками, звуження в його торговому обігу сегмента акцій ВАТ. Так, якщо в 2000 році загальна сума угод з акціями склала 2,13 млрд. грн., то в 2003 році – 0,84 млрд. грн., знизившись більш ніж у 2,5 рази…>>>

Рейтинги і корпоративне управління

Кодекс етики і стандартів професійної поведінки Міжнародної ради інвестиційної асоціації (ІCІА)*

Важливою рисою інвестиційної професії в усьому світі є прагнення досягти загальних цілей і просування деяких основних принципів, таких як найвищі етичні стандарти. Визнаючи основні обов'язки професії і з огляду на свою власну роль у забезпеченні основних принципів і сприянні погодженості, ІCІА вирішила встановити цей Міжнародний кодекс і стандарти як основу, на яку мають спиратися етичні вимоги до професіоналів у галузі інвестицій в усьому світі.

Кодекс етики

Професіонали в галузі інвестицій повинні:

1. дотримуватись високих стандартів чесності і справедливості;

2. діяти етично, обережно, старанно і з повагою до індивідуума при роботі з громадськістю, клієнтами, перспективними клієнтами, роботодавцями, найманими робітниками і колегами-професіоналами в галузі інвестицій;

3. постійно намагатися підтримувати й удосконалювати свою професійну компетентність.

Стандарти професійної поведінки

Визначення

Щодо мети Міжнародного кодексу етики і стандартів наводяться визначення таких термінів:

"Професіонали в галузі інвестицій" ("Іnvestment Professіonals") – це оособи, які оцінюють або використовують фінансову, економічну чи статистичну інформацію як частину професійної практики фінансового аналізу, управління інвестиціями, портфелем, аналізу цінних паперів, інвестиційного консультування чи інших подібних професій.

"Інвестиційна дія" ("Іnvestment Actіon") – це будь-яка діяльність, до якої залучені професіонали в галузі інвестицій, у відношенні цінних паперів, включаючи купівлю та/або продаж цінних паперів для клієнтів, приватних або особистих рахунків, видання наукових звітів або будь-якої рекомендації про купівлю, продаж чи збереження цінних паперів.

"Фідуціарний обов'язок" ("Fіducіary Duty") – це обов'язок, яким пов'язана сторона, що має довірче відношення з іншою стороною. Особа, яка має фідуціарний обов'язок у відношенні до іншої особи, повинна діяти в найкращих інтересах іншої, зберігати довіру іншої і діяти обачно. Від довірчої особи потрібен вищий стандарт піклування про справи і вищий рівень знань, ніж у звичайної особи.

"Бенефіціар" ("Benefіcіal owner") позначає того, хто має грошовий інтерес щодо цінних паперів, або право голосу чи управління голосами по акціях у цінних паперах чи інвестиціях, чи право розпоряджатися або керувати розпорядженням цінними паперами чи інвестиціями…>>>

Пропозиції щодо шляхів створення і засад функціонування системи рейтингування суб’єктів економічної діяльності та фінансових інструментів в Україні*

Cтворення та подальша розбудова ефективно діючої системи рейтингування суб’єктів економічної діяльності та інструментів боргових зобов’язань є необхідною передумовою розвитку фінансового ринку України та активізації інвестиційних процесів.

Формування системи рейтингування в Україні має здійснюватися виключно на ринкових засадах. Встановлення рейтингів емітентам та фінансовим інструментам повинно розглядатися як вид бізнесової діяльності, пов’язаної з наданням інформаційно-аналітичних послуг. Роль держави в особі її законодавчих та виконавчих органів має полягати виключно в утворенні конкурентного середовища для діяльності рейтингових агентств.

Треба відмовитись від практики штучного створення за участю держави так званих “національних рейтингових агентств”, а також запровадження інституту “уповноважених рейтингових агентств”. Кожен рейтинг як продукт діяльності конкретного рейтингового агентства не повинен мати ознак державної гарантії його достовірності. Неприпустимо державне встановлення навіть “рекомендованих” тарифів на послуги рейтингових агентств.

Недоцільним є в умовах нерозвинутості та монополізації ринку рейтингових послуг запровадження обов’язкового рейтингування регіонів, галузей та фондових інструментів, зокрема, облігацій. Обов’язкове рейтингування по суті руйнує ринковий характер взаємодії емітента й інвестора. Тільки емітент вправі вирішувати, чи необхідно йому отримувати рейтинг. З іншого боку, тільки інвестор вирішує, чи довіряє він висновкам того чи іншого рейтингового агентства настільки, щоб при більш високих рейтингових оцінках знижувати свою премію за ризик. І якщо вимоги інвестора і емітента відносно рейтингу зійдуться, тільки в цьому випадку рейтинг матиме справжнє значення. При обов’язковому рейтингуванні втрачається сенс рейтингу, довіра до нього. Залишається тільки додаткове навантаження на емітента. Тобто, фактично дискредитується сам інститут рейтингування в Україні, що суперечить вимогам ринкової економіки та потребам її розвитку.

Державне регулювання діяльності по рейтингуванню має здійснюватися тільки стосовно виробників послуг даного виду та не мати відношення до об’єктів рейтингування (замовників рейтингу) і споживачів рейтингів (інвесторів та клієнтів). Заходи з регулювання діяльності рейтингових агентств на даному етапі повинні мати максимально обмежений характер і зводитися до визначення критеріїв, яким мають відповідати структури, що прагнуть займатися рейтинговою діяльністю, насамперед з точки зору їх технічної спроможності та кваліфікації персоналу. Можна вважати за доцільне прийняття кодексу діяльності рейтингових агентств відповідно до рекомендацій IOSCO. Регулювання діяльності рейтингових агентств має також здійснюватися із врахуванням політики та рекомендацій ЕС у цій галузі.

Міжнародний огляд та зарубіжний досвід

Міфи глобалізації

Ральф Пітерс

член консультативної ради “USA Today”

У кожного покоління свої ілюзії. Для нашого покоління одна з них полягає в тому, що "глобалізація" – інтернаціоналізація торгівлі, послуг, інвестицій та обміну інформації, викликана появою Інтернету – спричинить ліквідацію національних кордонів і змінить життя людства на краще. Хоча сама глобалізація – явище цілком реальне, її тлумачення, як ідеалістичні, так і зловмисні, лише ускладнюють усвідомлення того, що відбувається чи не відбувається.

Серед безлічі міфів, що оточують глобалізацію, головні два: перший – про те, що це зовсім нове явище, і другий, більш небезпечний – про те, що глобалізація призведе до утопічного "золотого століття" загального світу. Ті, хто вважає глобалізацію чимось безпрецедентним, просто не знають історії. Ті ж, хто уявляє, начебто збільшення взаєморозуміння завдяки Інтернету перетвориться на мирну ідилію, не знають, що таке людська природа.

Думку про те, що глобалізація не має "історичних предків", легко спростувати. В епоху Олександра Македонського грецька культура вплинула на характер зачісок в Індії, а в Римі за часів Цезаря була дуже поширена торгівля шовками зі Сходу. У Східній Африці знаходять китайську порцеляну і монети тисячолітньої давнини. У Середньовіччі європейці платили величезні гроші за перець, вирощений на іншому континенті. Ісламський світ відігравав роль торгового посередника між Заходом і Далеким Сходом. І все це відбувалося ще до відкриття Америки.

Між подіями минулого і нинішніми процесами багато спільного. Коли на початку 16 століття португальський флот узяв під контроль Індійський океан, витиснувши звідти Османів і їхніх сателітів, ця країна створила модель стратегічної гегемонії, що діє й сьогодні. У ті часи каравели і каракки Лісабону забезпечували торгівлю прянощами. Сьогодні гарантами стабільного постачання нафти є американські авіаносці. Товар змінився, а географія і стратегія залишились без змін.

Глибокі історичні корені міфів

Нинішня глобалізація розвивається швидше, створює більше матеріальних цінностей і торкається життя більшої кількості людей, але цей процес почався як мінімум 2500 років тому. За багато століть він докорінно змінив характер міжнародних відносин, але йому так і не вдалося змінити людську природу.

Це підводить нас до другого міфу про те, що глобалізація приведе до встановлення світу. Схильність людини вірити у можливість "раю на землі" абсолютно зрозуміла і стара як світ. Але ця мрія незмінно виявляється ілюзорною, не витримуючи зіткнення з властивою людині здатністю сіяти навколо себе зло, нашими добрими намірами і нашим незламним егоїзмом. Подібно до того, як комуни хіппі розвалювалися через те, що ніхто не бажав мити посуд, прогнози про те, що війна стане "немислимою", неточні за визначенням – оскільки вони являють собою мрію й ігнорують реалії людського буття.

В історії періоди відносного світу пов'язані не з тим, що цивілізації-суперники домовлялися про співробітництво, а з тим, що обидві сторони були виснажені війною або з появою держави-гегемона, яка встановлювала правила гри. Жоден з мирних перепочинків не був тривалим.

Пророцтва про те, що людство, нарешті "засвоїло урок" звучали в усі епохи. Напередодні першої світової війни західні мислителі сверджували, що війни залишились в минулому, що їх витісняє поява нової жахливої зброї, що суспільство стало занадто освіченим, що розвиток міжнародної торгівлі перетворює війну в "економічне самогубство", що в пролетарів Франції, Німеччини, Австро-Угорщини, Британії, Італії й Росії занадто багато спільних інтересів, щоб вони підняли зброю один проти одного. Однак у серпні 1914 р. звістка про початок війни викликала не просто ентузіазм, а справжню ейфорію.

Так само, після розпаду СРСР з'явилася ідея про те, що ця подія означає "кінець історії", що демократія тепер пошириться по всьому світі і тим самим не буде конфліктів, а сама Росія перетвориться в джефферсонівський ідеал волі. Що ж, можливо, демократія коли-небудь і переможе, але розпад СРСР не привів до початку Ери Водолія. Замість цього ми стали свідками кривавої міжусобиці на Балканах, громадянських війн і геноциду в інших регіонах світу, і пристрастей, які Холодна війна тримала під спудом...>>>

Вино як об’єкт інвестування

Протягом сторіч винні колекції, так само як і твори мистецтва, були гордістю власника, що збирав їх заради власного задоволення і величі. Перетворення колекційного предмета в товар, що відповідає ринковим законам і надає можливість інвестувати, тобто вкладати гроші при сприятливих умовах і продавати при зростанні цін через певний період часу з метою одержання прибутку, стало відносно новою тенденцією.

Однак для тих, хто, наприклад, у серпні 1997 р. вклав у якісне бордоське вино 2200 дол., це могло виявитися дуже вдалим: через п'ять років продаж цього вина приніс би 3850 дол. За розрахунками експертів британської компанії-негоціанта Farr Vіntners, така операція забезпечила б прибутковість вкладень у два рази більшу, ніж інвестиції в "блакитні фішки" на ринку акцій. Ще більший прибуток могли б принести вина 1982 р. Так, ящик Chateau Margaux, куплений за 750 дол., зараз коштує 12000 дол., а вартість Chateau Petrus збільшилась з 3685 дол. до 29525 дол. Дуже прибутковими можуть виявитися навіть інвестиції у вина "Нового світу": пляшка елітного каліфорнійського каберне Screamіng Eagle 1993 р., яке коштувало 75 дол. у 1996 р., зараз коштує 1600 дол. Насправді, як відзначають експерти Chrіstіe's, інтерес до винних колекцій значно збільшився за останні 30 років, що спричинило різке подорожчання колекційних вин. До речі, перший аукціон із продажу вина було організовано Chrіstіe's у Лондоні в грудні 1766 р. Сьогодні "винні" аукціони проводяться також в Амстердамі, Женеві, Парижі, Гонконзі, Лос-Анджелесі, Нью-Йорку, Сінгапурі й Токіо.

З одного боку, вдалі інвестиції у винні колекції можуть забезпечити до 30% щорічного доходу. У той же час такі інвестиції характеризуються не стільки високою прибутковістю, скільки складністю і ризикованістю процесу. Однак більшість компаній-посередників і консультантів, що рекомендують диверсифікувати інвестиційні портфелі за рахунок вин, про це мовчать.

Стосовно найбільш вдалого часу для купівлі вина, експерти вважають, що найдешевше його можна купити при продажі "en prіmeur", тобто під час ф'ючерсних торгів на ранніх стадіях виробництва, коли молоде вино ще знаходиться в бочках. У Бордо (Bordeaux) цей період триває з початку квітня до кінця червня. Нерідко виробники продають за стартовою ціною невелику кількість вина, а через деякий час пропонують його ще раз, але за вищою вартістю. Особливо це стосується вин тих років, коли врожай вважається дуже гарним.

Необхідно підкреслити, що можливість купувати кращі вина провідних виробників за найбільш вигідною початковою ціною мають переважно негоціанти – великі торгові компанії. Найбільш відомими й авторитетними посередниками при купівлі-продажу вина є такі компанії, як Farr Vіntners, Berry Bros & Rudd, John Armіt і Corney & Barrow. Система ф'ючерсних торгів кращими марками бордоських вин побудована таким чином, що не тільки пересічний інвестор, але й велика компанія-імпортер не може здійснювати закупівлі вина в замках Grand Cru. Для них купівля вина на ранніх етапах виробництва може бути здійснена через негоціантів або такі інтернет-сайти, як uvіne.com і uk.chateauonlіne.com. У той же час, наприклад, бургундська система торгівлі не виключає можливості підписання контрактів, і навіть ексклюзивних, безпосередньо з виноробами.

У багатьох випадках вино продається тільки клієнтам, включеним у спеціальний список. Зокрема, у Бордо вина продаються лотами: найбільш надійним, довгостроковим клієнтам вони відпускаються в першу чергу і за мінімальними цінами. У Каліфорнії випускається тільки тисяча ящиків Screamіng Eagle у рік, і по одній-дві пляшки продається клієнтам, які, як правило, чекають своєї черги протягом декількох років. Виробництво іншого елітного вина, Colgіn Cellars, обмежено 700 ящиками, і черга з 4000 бажаючих купити розтягується на п'ять років. Деякі винороби виключають зі списку клієнтів перекупників вина. Наприклад, Araujo Estate з каліфорнійського регіону Напа (Napa), нумерує свої трилітрові пляшки для того, щоб мати можливість відслідковувати спекулятивні операції.

Ф'ючерсні операції з молодим вином, при сприятливому збігу обставин здатні принести великий прибуток, пов’язані з високим ризиком. Відомі випадки, коли куплений товар не було доставлено, а постачальники ставали банкрутами. Більш традиційним фактором ризику є та обставина, що якість вина можна визначити лише через півтора року, коли воно буде розлито у пляшки і надійде в роздрібний продаж. Ще більше часу (додатково від шести до 8 років) потрібно для того, щоб вино досягло своєї зрілості, як смакової, так і "фінансової", і попит на нього значно підвищився. Що стосується так званих "великих" вин, то мінімальний термін їхнього дозрівання складає 7 років. Таким чином, для одержання прибутку по "винних" інвестиціях доведеться чекати мінімум 5 років, а краще – 10….>>>

1 Термін „злиття” використовується у значенні створення фінансової холдингової групи, яка включає в себе об’єднання банків з іншими фінансовими установами.

Blog

Концептуальні засади розвитку фінансового ринку в умовах глобалізації інвестиційних процесів

Содержание