Найбільш важливі закон

Вид материала

Закон

Содержание Захист неповнолітніх

Подобный материал:

• Язування олімпіадних задач з математики, 549.83kb.
• Професії найбільш важливі в Україні, 344.84kb.
• Ринковий механізм ціноутворення, 107.82kb.
• Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності, 1413.72kb.
• У тернополі перетинаються важливі автомобільні й залізничні шляхи. Це єдине місто обласного, 158.28kb.
• Виконав, 144.6kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович, 439.41kb.
• Обудоване на принципах права, свободи І відповідальності, поступово утверджуючись, 21.55kb.
• Завдання сучасної школи розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність, 64.93kb.
• Верховну Раду України (1, Ст. 75). Як показує досвід держав розвиненої демократії,, 2015.61kb.

Принцип 2

Захист неповнолітніх

Відповідно до мети даних Принципів і в контексті внутрішньодержавного законодавства щодо захисту неповнолітніх, варто приділяти особливу увагу захисту прав неповнолітніх, включаючи, якщо необхідно, призначення особистого представника, який не є членом сім'ї.

Принцип 3

Життя в суспільстві

Кожна людина, яка страждає психічним захворюванням, має право, наскільки це можливо, жити і працювати в суспільстві.

Принцип 4

Діагностика психічного захворювання

1. Діагноз про те, що особа страждає психічним захворюванням, ставиться відповідно до міжнародно визнаних медичних стандартів.

2. Діагноз про наявність психічного захворювання ніколи не ставиться на основі політичного, економічного або соціального становища або приналежності до якоїсь культурної, расової або релігійної групи або з будь-якої іншої причини, що не має безпосереднього відношення до стану психічного здоров'я.

3. Сімейний чи службовий конфлікт або невідповідність моральним, соціальним, культурним чи політичним цінностям або релігійним поглядам, що переважають у суспільстві, в якому проживає відповідна особа, ніколи не може бути визначальним чинником при постановці діагнозу про наявність психічного захворювання.

4. Відомості про лікування або госпіталізацію особи в минулому не можуть самі по собі служити виправданням постановки діагнозу про наявність у неї пси­хічного захворювання в даний час або в майбутньому.

5. Ніяка особа або орган не може оголосити або яким-небудь іншим чином за­значити, що та чи інша особа страждає психічним захворюванням, крім як з ме­тою, що безпосередньо стосується психічного захворювання або наслідків психіч­ного захворювання.

Принцип 5

Медичний огляд

Жодна особа не може примушуватися до проходження медичного огляду з метою визначення того, чи страждає вона психічним захворюванням, крім як за процедурою, передбаченою внутрішньодержавним законодавством.

Принцип 6

Конфіденційність

Повинен дотримуватися конфіденційний характер інформації, що стосується всіх осіб, щодо яких застосовуються дані Принципи.

Принцип 7

Роль общини і культури

1. Кожний пацієнт має право, наскільки це можливо, на лікування і догляд в общині, в якій він проживає.

2. При лікуванні в психіатричному закладі пацієнт має право в усіх випадках, коли це можливо, проходити лікування поблизу від свого дому або дому своїх родичів чи друзів і право якомога швидше повернутися до своєї общини.

3. Кожний пацієнт має право на лікування, що відповідає його культурним особливостям.

Принцип 8

Стандарти надання допомоги

1. Кожний пацієнт має право на таку медичну і соціальну допомогу, яка необ­хідна для підтримання його здоров'я, і право на догляд і лікування відповідно до тих самих стандартів, що й інші хворі.

2. Кожний пацієнт користується захистом від нанесення шкоди його здо­ров'ю, включаючи необґрунтоване використання медикаментів, зловживання з боку інших пацієнтів, персоналу або інших осіб та інші дії, що заподіюють пси­хічні страждання або фізичний дискомфорт.

Принцип 9

Лікування

1. Кожний пацієнт має право на лікування в обстановці, що передбачає най­менші обмеження, і за допомогою найменш обмежувальних або інвазивних мето­дів, що відповідають необхідності підтримання його здоров'я і захисту фізичної безпеки інших осіб.

2. Догляд за кожним пацієнтом і його лікування ґрунтуються на індивідуально розробленому плані, який обговорюється з пацієнтом, регулярно переглядаєть­ся, по мірі необхідності змінюється і забезпечується кваліфікованим медичним персоналом.

3. Психіатрична допомога завжди надається відповідно до застосованих етич­них норм для фахівців, які працюють в області психіатрії, включаючи міжнародно визнані норми, такі як Принципи медичної етики, що стосуються ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання, прийняті Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. Не допускається зловживання знаннями і навиками в області психіатрії.

4. Лікування кожного пацієнта має бути спрямоване на збереження і розвиток автономності особистості.

Принцип 10

Медикаменти

1. Медикаменти мають щонайкраще відповідати необхідності підтримання здоров'я пацієнта, призначатися йому тільки в терапевтичних або діагностичних цілях і ніколи не повинні застосовуватися в якості покарання або для зручності інших осіб. За винятком випадків, передбачених у положеннях пункту 15 принципу 11, наведеному нижче, фахівці, які працюють в області психіатрії, застосовують тільки такі медикаменти, ефективність яких відома або підтверджена.

2. Усі медикаменти призначаються уповноваженим відповідно до законів фахівцем, який працює в області психіатрії, і реєструються в історії хвороби пацієнта.

Принцип 11

Згода на лікування

1. Ніяке лікування не може призначатися пацієнту без його усвідомленої згоди, за винятком випадків, передбачених у пунктах 6, 7, 8, 13 і 15 даного принципу.

2. Усвідомлена згода – це згода, одержувана вільно, без погроз або невиправданого примусу після належного надання пацієнту у формі й на мові, зрозумілій йому, достатньої та ясної інформації про:

а) попередній діагноз;

б) цілі, методи, ймовірну тривалість й очікувані результати запропонованого лікування;

в) альтернативні методи лікування, включаючи менш інвазивні;

г) можливі больові відчуття і відчуття дискомфорту, можливий ризик і побічні ефекти запропонованого лікування.

3. Під час процедури надання згоди пацієнт може зажадати присутності якоїсь особи або осіб на свій вибір.

4. Пацієнт має право відмовитися від лікування або припинити його, за винятком випадків, передбачених у пунктах 6, 7, 8, 13 і 15 даного принципу. Пацієнту мають бути пояснені наслідки відмови від лікування або його припинення.

5. Пацієнта не можна просити або спонукати відмовитися від права на усвідомлену згоду. Якщо пацієнт висловлює бажання відмовитися від цього права, йому має бути роз’яснено, що лікування не може здійснюватися без його усвідомленої згоди.

6. За винятком випадків, передбачених у пунктах 7, 8, 12, 13, 14 і 15 даного принципу, запропонований курс лікування може призначатися пацієнту без його усвідомленої згоди за таких умов:

а) у даний момент пацієнта госпіталізовано у примусовому порядку;

б) незалежний повноважний орган, що має всю відповідну інформацію, вклю­чаючи інформацію, зазначену в пункті 2 даного принципу, пересвідчився в тому, що на даний момент пацієнт не в змозі дати або не дати усвідомлену згоду на запропонований курс лікування або, якщо це передбачено внутрішньодержавним законодавством, у тому, що, з точки зору власної безпеки пацієнта або безпеки інших осіб, пацієнт необґрунтовано відмовився дати таку згоду;

в) незалежний повноважний орган установив, що запропонований курс ліку­вання щонайкраще відповідає інтересам здоров'я пацієнта.

7. Положення пункту 6, наведеного вище, не застосовуються щодо пацієнта, який має особистого представника, уповноваженого відповідно до закону давати згоду на лікування за пацієнта; однак, за винятком випадків, передбачених у пунк­тах 12, 13, 14 і 15 даного принципу, лікування може бути призначено такому па­цієнту без його усвідомленої згоди, якщо особистий представник, отримавши ін­формацію, зазначену в пункті 2 даного принципу, дасть згоду від імені хворого.

8. За винятком випадків, передбачених у пунктах 12, 13, 14 і 15 даного прин­ципу, лікування може також призначатися будь-якому пацієнту без його усвідомленої згоди, якщо уповноважений відповідно до закону кваліфікований фахівець, який працює в області психіатрії, визначить, що необхідно терміново призначити це лікування, щоб запобігти заподіянню безпосередньої або неминучої шкоди пацієнту або іншим особам. Таке лікування триває не довше, ніж необхідно для цієї мети.

9. У випадках, коли будь-яке лікування призначається пацієнту без його усвідомленої згоди, мають докладатися всі зусилля, щоб інформувати пацієнта про характер лікування і про будь-які можливі альтернативні методи, а також, наскільки це можливо, залучити хворого до розробки курсу лікування.

10. Будь-яке лікування негайно реєструється в історії хвороби пацієнта із зазначенням, лікування є примусовим чи добровільним.

11. Фізичне утихомирення або примусова ізоляція пацієнта застосовуються лише відповідно до офіційно затверджених процедур психіатричного закладу і тільки тоді, коли це є єдиним наявним засобом запобігти заподіянню безпосереднього або неминучого збитку пацієнту або іншим особам. Вони не продовжуються понад термін, необхідний для цієї мети. Всі випадки фізичного утихомирення або примусової ізоляції, підстави для їх застосування, їх характер і тривалість мають реєструватися в історії хвороби пацієнта. Пацієнт, до якого застосовуються утихомирення або ізоляція, повинен утримуватися в гуманних умовах, за ним забезпечується догляд, а також ретельний і постійний нагляд з боку кваліфікованих медичних працівників. Особистий представник, якщо такий є і якщо це доречно, негайно інформується про будь-які випадки фізичного утихомирення або приму­сової ізоляції пацієнта.

12. Стерилізація ніколи не застосовується як лікування психічного захворювання.

13. Психічно хвора особа може бути піддана серйозному медичному або хірургічному втручанню тільки у випадках, коли це допускається внутрішньодер­жавним законодавством, коли вважається, що це щонайкраще відповідає інтере­сам здоров'я пацієнта, і коли пацієнт дає усвідомлену згоду, однак у тих випадках, коли пацієнт не в змозі дати усвідомлену згоду, це втручання призначається лише після проведення незалежної оцінки.

14. Психохірургія та інші види інвазивного і необоротного лікування психічного захворювання ні за яких обставин не застосовуються щодо пацієнта, який був госпіталізований у психіатричний заклад у примусовому порядку, і можуть застосовуватися в рамках, що допускаються внутрішньодержавним законодав­ством, щодо будь-якого іншого пацієнта лише в тому разі, коли цей пацієнт дав усвідомлену згоду і незалежний зовнішній орган засвідчився в тому, що згода пацієнта дійсно є усвідомленою і що дане лікування щонайкраще відповідає інтере­сам здоров'я пацієнта.

15. Клінічні дослідження й експериментальні методи лікування ні за яких об­ставин не застосовуються щодо будь-якого пацієнта без його усвідомленої згоди, за винятком тих випадків, коли клінічні дослідження й експериментальні методи можуть застосовуватися щодо пацієнта, який не в змозі дати усвідомлену згоду, лише з дозволу компетентного незалежного наглядового органу, спеціально ство­реного для цієї мети.

16. У випадках, зазначених у пунктах 6, 7, 8, 13, 14 і 15 даного принципу, па­цієнт або його особистий представник, або будь-яка зацікавлена особа має пра­во подати апеляцію в судовий або інший незалежний повноважний орган щодо за­стосування до пацієнта будь-якого лікування.

Принцип 12

Повідомлення про права

1. Пацієнта, який перебуває психіатричному закладі, у максимально короткий термін після госпіталізації інформують у такій формі й такою мовою, які йому зрозумілі, про всі його права відповідно до даних принципів і відповідно до внутрішньодержавного законодавства, причому така інформація включає роз’яснення цих прав і порядку їх здійснення.

2. Якщо і тепер пацієнт не в змозі зрозуміти таку інформацію, про права такого пацієнта повідомляється особистому представнику, якщо такий є і якщо це доречно, і особі або особам, які можуть щонайкраще представляти інтереси пацієнти і готові це зробити.

3. Пацієнт, який володіє необхідною дієздатністю, має право призначити будь-яку особу, яку варто інформувати від його імені, а також особу для представництва його інтересів перед адміністрацією закладу.

Принцип 13

Права й умови тримання в психіатричних закладах

1. Будь-який пацієнт, який утримується в психіатричному закладі, має право зокрема, на повну повагу його:

а) повсюдного визнання як суб'єкта права;

б) права на усамітнення;

в) свободи спілкування, що включає свободу спілкування з іншими особами в межах даного закладу; свободи відправляти й одержувати приватні повідомлення не підлягаючи цензурі; свободи приймати наодинці адвоката або особистого представника і, у будь-який розумний час, інших відвідувачів; і свободи доступу до поштових і телефонних послуг, а також до газет, радіо і телебачення;

г) свободи віросповідання або переконань.

2. Обстановка й умови життя у психіатричному закладі мають бути в максимально можливій мірі наближені до умов нормального життя осіб аналогічного віку і, зокрема, включати:

а) можливості для проведення дозвілля й відпочинку;

б) можливості для одержання освіти;

в) можливості купувати або одержувати предмети, необхідні для повсякденного життя, проведення дозвілля і спілкування;

г) можливості – і заохочення використання таких можливостей – для залучення пацієнта до активної діяльності, що відповідає його соціальному стану і культурним особливостям, і для здійснення відповідних заходів для професійної реабілітації з метою його соціальної реінтеграції. Ці заходи мають включати послуги з професійної орієнтації, професійного навчання і працевлаштування з тим, щоб пацієнти могли одержати або зберегти роботу в суспільстві.

3. Ні за яких обставин пацієнт не може піддаватися примусовій праці. У межах, сумісних з потребами пацієнта і з вимогами адміністрації закладу, пацієнт повинен мати можливість обирати вид роботи, яку він бажає виконувати.

4. Праця пацієнта, який перебуває в психіатричному закладі, не повинна експлуатуватися. Будь-який такий пацієнт має право одержувати за виконувану ним роботу таку саму винагороду, яку відповідно до внутрішньодержавного законодавства або звичаїв одержала б за аналогічну роботу особа, що не є пацієнтом. Будь-який такий пацієнт у всіх випадках має право на одержання справедливої частки будь-якої винагороди, виплаченої психіатричному закладу за його роботу.

Принцип 14

Ресурси психіатричних закладів

1. Психіатричний заклад повинен мати доступ до тих самих ресурсів, що й будь-який інший лікувальний заклад, включаючи зокрема:

а) достатню кількість кваліфікованого медичного персоналу й інших відповідних фахівців і адекватні помешкання для забезпечення кожному пацієнту умов для усамітнення і для проведення необхідного й активного курсу лікування;

б) діагностичне і терапевтичне устаткування для пацієнта;

в) належне обслуговування фахівцями;

г) адекватне, регулярне і комплексне лікування, включаючи постачання медичними препаратами.

2. Кожний психіатричний заклад з достатньою регулярністю повинен інспектуватися компетентними повноважними органами для забезпечення того, щоб умови тримання пацієнтів, їх лікування і догляд за ними відповідали даним Принципам.

Принцип 15

Принципи госпіталізації

1. Коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

2. Доступ у психіатричний заклад має регулюватися таким самим чином, як і доступ у будь-який інший лікувальний заклад при будь-якому іншому захворюванні.

3. Кожний пацієнт, госпіталізований не в примусовому порядку, має право в будь-який час залишити психіатричний заклад, якщо тільки відсутня наявність критеріїв для його примусового тримання, передбачених у наведеному нижче принципі 16, і він повинен бути поінформований про це право.

Принцип 16

Примусова госпіталізація

1. Будь-яка особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в якості пацієнтів у примусовому порядку, або особа, вже госпіталізована як пацієнт у добровільному порядку, може триматися як пацієнт у психіатричному закладі у примусовому порядку тоді й тільки тоді, коли уповноважений для цієї мети відповідно до закону кваліфікований фахівець, який працює в області психіатрії, вста­новить відповідно до принципу 4, наведеному нижче, що дана особа страждає психічним захворюванням, і визначить:

а) що внаслідок цього психічного захворювання існує серйозна загроза запо­діяння безпосередньої або неминучої шкоди цій особі або іншим особам, або

б) що у випадку особи, чиє психічне захворювання є тяжким, а розумові здіб­ності – ослабленими, відмова від госпіталізації або тримання даної особи в пси­хіатричному закладі може призвести до серйозного погіршення її здоров'я або унеможливить застосування належного лікування, яке може бути здійснене лише за умови госпіталізації до психіатричного закладу відповідно до принципу най­менш обмежувальної альтернативи.

У випадку, зазначеному в підпункті «б», необхідно, по можливості, прокон­сультуватися з іншим таким фахівцем, який працює в області психіатрії. У разі проведення такої консультації госпіталізація до психіатричного закладу або три­мання в ньому в примусовому порядку можуть мати місце лише за згодою іншого фахівця, який працює в області психіатрії.

2. Госпіталізація до психіатричного закладу або тримання в ньому в примусо­вому порядку здійснюється спочатку протягом нетривалого періоду, визначеного внутрішньодержавним законодавством, з метою нагляду і проведення поперед­нього лікування до розгляду питання про госпіталізацію або тримання пацієнта у психіатричному закладі наглядовим органом. Причини госпіталізації або триман­ня негайно повідомляються пацієнту; про факт госпіталізації або тримання та їх причини також невідкладно й у докладному вигляді повідомляється наглядовому органу, особистому представнику пацієнта, якщо такий є, а також, якщо пацієнт не заперечує, сім'ї пацієнта.

3. Психіатричний заклад може приймати пацієнтів, яких госпіталізують у примусовому порядку, тільки якщо цей заклад виділено для таких цілей компе­тентним повноважним органом, створеним відповідно до внутрішньодержавного законодавства.

Принцип 17

Наглядовий орган

1. Наглядовий орган є судовим або іншим незалежним і стороннім органом, створеним відповідно до внутрішньодержавного законодавства і функціонуючим відповідно до процедур, установлених внутрішньодержавним законодавством. При підготовці своїх рішень він користується допомогою одного або кількох кваліфікованих і незалежних фахівців, які працюють в області психіатрії, і приймає до відома їхні поради.

2. Відповідно до пункту 2 наведеного вище принципу 16 початковим розглядово-оглядовим органом рішення про госпіталізацію або тримання пацієнта в психіатричному закладі у примусовому порядку проводиться в максимально короткий термін після прийняття такого рішення і має здійснюватися за спрощеними і прискореними процедурами, передбаченими у внутрішньодержавному законодавстві.

3. Наглядовий орган періодично, через певні проміжки часу, визначені внутрішньодержавним законодавством, розглядає випадки примусової госпіталізації.

4. Пацієнт, госпіталізований у примусовому порядку, може через певні проміжки часу, визначені внутрішньодержавним законодавством, звертатися до наглядового органу з клопотанням про виписку або одержання статусу пацієнта госпіталізованого в добровільному порядку.

5. Під час кожного перегляду наглядовий орган повинен з'ясувати, чи задовольняються як і раніше критерії примусової госпіталізації, викладені в пункті наведеного вище принципу 16, і якщо ні, пацієнт має бути виписаний як госпіталізований у примусовому порядку.

6. Якщо в будь-який час фахівець, який працює в області психіатрії й відповідальний за дану справу, переконається, що умови тримання особи в якості пацієнта, госпіталізованого у примусовому порядку, більше не задовольняються, він віддає розпорядження про виписку даної особи як пацієнта, госпіталізованого у примусовому порядку.

7. Пацієнт або його особистий представник, або будь-яка зацікавлена особа мають право оскаржити до вищестоящого суду рішення про госпіталізацію хворого або про його тримання в психіатричному закладі.

Принцип 18

Процедурні гарантії

1. Пацієнт має право вибирати і призначати адвоката для представництва пацієнта як такого, включаючи представництво в ході будь-якої процедури розглядання скарги або апеляції. Якщо пацієнт не забезпечує самостійно такі послуги, адвокат призначається пацієнту безплатно, оскільки даний пацієнт не має достатніх коштів для оплати його послуг.

2. Пацієнт також має право в разі потреби користуватися послугами перекладача. Коли такі послуги необхідні і пацієнт не може забезпечити їх, вони надаються пацієнту безплатно, оскільки пацієнт не має достатніх коштів для оплати цих послуг.

3. Пацієнт і адвокат пацієнта можуть запросити і представити під час будь-якого слухання незалежний психіатричний висновок і будь-які інші висновки, а також письмові й усні докази, що стосуються справи і є прийнятними.

4. Копії історії хвороби пацієнта і будь-які доповіді та документи, що підлягають поданню, вручаються пацієнту або адвокату пацієнта, за винятком особливих випадків, коли встановлено, що розкриття конкретної інформації пацієнту заподіє серйозну шкоду здоров'ю пацієнта або поставить під загрозу безпеку інших осіб. Відповідно до внутрішньодержавного законодавства будь-який документ, поданий пацієнту, має бути, коли це можна зробити конфіденційно, вручений особистому представнику й адвокату пацієнта. У разі, коли будь-яка частина якогось документа не представляється пацієнту, пацієнт або адвокат пацієнта, якщо такий є, повідомляєтъся про непредставлення і про його причину, і це рішення може бути переглянуте в судовому порядку.

5. Пацієнт та особистий представник і адвокат пацієнта мають право бути присутніми на будь-якому слуханні, брати участь у ньому і бути заслуханими.

6. Якщо пацієнт, або особистий представник, або адвокат пацієнта просять, щоб при слуханні його справи була присутня певна особа, дана особа допускається на слухання, якщо не встановлено, що її присутність може заподіяти серйозну шкоду здоров'ю пацієнта або поставити під загрозу безпеку інших осіб.

7. Будь-яке рішення про те, чи буде слухання або його частина відкритим або закритим і чи буде про нього повідомлено громадськості, повинно прийматися з урахуванням побажань самого пацієнта, необхідності поваги права пацієнта й інших осіб на усамітнення і необхідності запобігання серйозній шкоді здоров'ю пацієнта або ризику для безпеки інших осіб.

8. Рішення, прийняте за підсумками слухання, і його мотиви викладаються у письмовій формі. Копії видаються пацієнту й особистому представнику або адвокату пацієнта. При ухваленні рішення про те, чи буде рішення опубліковане цілком або частково, варто повністю враховувати побажання самого пацієнта, необхідність дотримання таємниці його приватного життя і приватного життя інших осіб, зацікавленість громадськості у відкритому чиненні правосуддя і необхідність запобігання серйозній шкоді здоров'ю пацієнта або ризику для безпеки інших осіб.

Принцип 19

Доступ до інформації

1. Пацієнт (термін, що у даному принципі охоплює також колишніх пацієнтів) має право на доступ до інформації щодо нього, яка міститься в історії хвороби, що ведеться психіатричним закладом. Це право може обмежуватися з метою запо­бігання серйозній шкоді здоров'ю пацієнта і ризику для безпеки інших осіб. Від­повідно до внутрішньодержавного законодавства будь-яка така інформація, не надана пацієнту, має бути, коли це можна зробити конфіденційно, повідомлена особистому представнику й адвокату пацієнта. У разі коли будь-яка така інформа­ція не повідомляє пацієнту, пацієнт або адвокат пацієнта, якщо такий є, повідомляється про неповідомлення цієї інформації і його причини, і це рішення мо­же бути переглянуто в судовому порядку.

2. Будь-які письмові зауваження пацієнта, або його особистого представника, або його адвоката можуть за їхнім проханням заноситися до історії хвороби па­цієнта.

Принцип 20

Кримінальні злочинці

1. Даний принцип застосовується до осіб, які відбувають термін тюремного ув’язнення за вчинення кримінальних злочинів, або до осіб, які іншим способом піддаються затриманню в ході судового розгляду або розслідування, порушеного проти них за обвинуваченням у вчиненні кримінального злочину, і які, як уста­новлено, страждають психічним захворюванням або, як передбачається, можуть страждати таким захворюванням.

2. Ці особи повинні одержувати найкращу психіатричну допомогу, як це пе­редбачено в принципі 1, викладеному вище. Положення даного принципу засто­совується до них у найбільш повному обсязі тільки з таким обмеженим числом змін і винятків, які необхідні за даних обставин. Жодні з таких змін або винятків не повинні завдавати шкоди правам цих осіб відповідно до документів, перелічених у пункті 5 принципу 1.

3. Положення внутрішньодержавного законодавства можуть уповноважувати суд або інший компетентний орган на основі компетентного і незалежного медич­ного висновку виносити рішення про поміщення таких осіб до психіатричного за­кладу.

4. Лікування осіб, яким поставлено діагноз про психічне захворювання, за будь-яких обставин має відповідати принципу 11, викладеному вище.

Принцип 21

Скарги

Кожний пацієнт і колишній пацієнт мають право оскарження відповідно до процедур, визначених внутрішньодержавним законодавством.

Принцип 22

Нагляд і засоби правового захисту

Держави забезпечують наявність відповідних механізмів для сприяння дотриманню даних принципів для інспектування психіатричних закладів, для подання розслідування і вирішення скарг, а також для здійснення відповідних дисциплінарних або судових розглядів щодо випадків порушення службових обов'язків або прав пацієнта.

Принцип 23

Здійснення

1. Держави повинні здійснювати дані принципи за допомогою відповідних законодавчих, судових і адміністративних заходів, заходів у галузі освіти й інших заходів, які вони періодично переглядають.

2. Держави доводять дані принципи до відома широкої громадськості за допомогою належних активних засобів.

Принцип 24

Сфера застосування принципів щодо психіатричних закладів

Дані принципи застосовуються до всіх осіб, яких госпіталізують до психіат­ричних закладів.

Принцип 25

Збереження існуючих прав

Ніяке обмеження або приниження будь-яких існуючих прав пацієн­тів, включаючи права, визнані в застосовуваному міжнародному або внутрішньо­державному праві, не допускається на тій підставі, що в даних Принципах такі права не визнаються або визнаються в меншому обсязі.