Найбільш важливі закон

Вид материала

Закон

Содержание 1. Загальна частина. 3. Лікар-експерт має право 4. Оцінка роботи та відповідальність. Посадова інструкція лікаря- реабілітолога мсек 4. Оцінка роботи та відповідальність. Правила опіки та піклування 1. Загальні положення 2. Установлення опіки (піклування). Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги Загальні обмежувальні положення

Подобный материал:

• Язування олімпіадних задач з математики, 549.83kb.
• Професії найбільш важливі в Україні, 344.84kb.
• Ринковий механізм ціноутворення, 107.82kb.
• Місце І роль кредитних операцій у банківській діяльності, 1413.72kb.
• У тернополі перетинаються важливі автомобільні й залізничні шляхи. Це єдине місто обласного, 158.28kb.
• Виконав, 144.6kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису жеков володимир іванович, 439.41kb.
• Обудоване на принципах права, свободи І відповідальності, поступово утверджуючись, 21.55kb.
• Завдання сучасної школи розвивати кожну дитину як неповторну індивідуальність, 64.93kb.
• Верховну Раду України (1, Ст. 75). Як показує досвід держав розвиненої демократії,, 2015.61kb.

1. Загальна частина.

Основними задачами лікаря-експерта є участь у проведенні медико-соціальної експертизи, організація та проведення роботи по попередженню та зниженню інвалідності, участь у плануванні та проведенні реабілітації хворих та інвалідів; вивчення якості медико-соціальної експертизи та підвищення культури медико-експертного обслуговування населення, визначення потреб у зв'язку з інвалідністю.

На посаду лікаря-експерта МСЕК загального профілю (обласних, міських, міжрайонних, районних) призначається лікар однієї з основних клінічних спеціальностей: хірург або ортопед-травматолог, невропатолог, терапевт згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу (1992). На посаду лікаря-експерта спеціалізованих МСЕК вводяться дві посади лікаря-фахівця у відповідності з профілем МСЕК.

Лікар-експерт повинен мати стаж з основної клінічної спеціальності не менше 3 років, первинну спеціалізацію з медико-соціальної експертизи та атестаційну категорію за основною лікарською спеціальністю.

Лікар-експерт у своїй роботі працює під керівництвом голови МСЕК. Лікар-експерт керує діяльністю середнього та молодшого медичного персоналу МСЕК.

В своїй діяльності лікар-експерт керується Положенням про медико-соціальну експертизу (1992), Порядком організації і проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності (1994), загальними положеннями та критеріями установлення різних груп інвалідності, строків переогляду у відповідності з діючою Інструкцією, положеннями про установлення причинного зв'язку, порядком відшкодування втрати здоров'я та визначення відсотків утрати професійної працездатності (регрес) внаслідок трудового каліцтва, професійного захворювання у військовослужбовців, працівників митної служби, прокуратури та іншими законодавчими документами, відомчими інструкціями і наказами.

2. Обов’язки.

Для виконання своїх функцій лікар-експерт зобов'язаний:

– мати спеціальні знання з медико-експертної роботи;

– знати основи законодавства України з питань медико-соціальної експертизи та соціальних питань;

– проводити медико-соціальну експертизу, тобто визначати ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням своїх трудових обов'язків; встановлювати потребу інвалідів у соціальній допомозі;

– розробляти заходи з медико-соціальної реабілітації та адаптації інвалідів;

– визначати шляхи реалізації реабілітаційного потенціалу профільних хворих та інвалідів;

- здійснювати планування та контроль за реалізацією заходів з медико-соціальної реабілітації та адаптації інвалідів;

– складати індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів;

– оцінювати використані реабілітаційні заходи хворих та інвалідів за профілем діяльності;

– визначати строки переогляду інвалідів;

– узагальнювати дані та проводити аналіз ефективності продовження лікарняного листка більше 4-5 місяців (для хворих на туберкульоз – більше 10 місяців) за своїм профілем та доводити їх до відома інших членів комісії та лікарів лікувально-профілактичних закладів;

– постійно консультувати лікарів лікувально-профілактичних закладів з питань медико-соціальної експертизи;

– вивчати структуру та динаміку інвалідності за групами, окремими захворюваннями, територіальними ознаками, у розрізі окремих підприємств, лікувально-профілактичних закладів, що входять до зони обслуговування МСЕК;

– аналізувати причини та фактори, що сприяють виходу на інвалідність та її накопиченню за профільними класами захворювань, часто і тривало хворіючих;

– проводити аналіз дефектів роботи лікувально-консультативних комісій при підготовці хворих на МСЕК та ведення документації з цієї роботи;

– брати участь у підготовці планів-графіків, комплексних планів профілактики та зниження інвалідності за своїм профілем;

– брати участь у підготовці звітів;

– готувати інформацію про причини високого рівня та несприятливої динаміки інвалідності, низьких показників реабілітації, високої питомої ваги тяжких груп інвалідності при основній інвалідизуючій профільній патології;

– брати участь в організації семінарів лікарів МСЕК та ЛПЗ;

– систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію та рівень медико-експертних знань.

3. Лікар-експерт має право:

– вносити пропозиції адміністрації МСЕК з питань удосконалення організації медико-експертної допомоги хворим, інвалідам; організації та умов своєї праці і праці середнього медичного персоналу;

– брати участь в організації та проведенні виїзних засідань МСЕК;

– отримувати інформацію, необхідну для виконання своїх посадових обов'язків;

– у випадку незгоди з рішенням МСЕК обґрунтувати свою особисту думку з цього питання;

– подавати підпорядкований по роботі персонал до заохочень і вносити пропозиції по накладанню доган при порушенні ним трудової дисципліни та незадовільному виконанні посадових обов'язків.

4. Оцінка роботи та відповідальність.

Оцінка роботи лікаря-експерта МСЕК проводиться головою МСЕК за підсумками роботи за місяць, квартал, рік на підставі обліку якісних та кількісних показників його роботи, дотримування ним вимог законодавчих, офіційних документів, правил трудової дисципліни, морально-етичних норм, суспільної активності.

Лікар-експерт несе відповідальність за неякісну роботу, помилкові дії, бездіяльність, неприняття рішень, які входять до сфери його обов'язків та компетенції згідно з діючим законодавством.


ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ЛІКАРЯ- РЕАБІЛІТОЛОГА МСЕК


1. Загальна частина.

Основною задачею лікаря-реабілітолога є планування, організація, координація та контроль виконання роботи з реабілітації інвалідів у районі діяльності МСЕК, систематичний контроль спільно з лікарями лікувально-профілактичних закладів за станом здоров’я всіх інвалідів, а особливо контингентів, виділених у "групу реабілітації". За відсутності реабілітаційної бази роль реабілітолога полягає в участі у створенні регіональної служби реабілітації інвалідів, у розробці індивідуальної програми медичної, соціальної та професійної реабілітації та адаптації інваліда, контролю за її виконанням різними державними органами та організаціями.

На посаду лікаря-реабілітолога МСЕК загального профілю (обласної, міської, міжрайонної, районної) призначається лікар однієї з основних клінічних спеціальностей: ортопед-травматолог або хірург, невропатолог, терапевт.

На посаду лікаря-реабілітолога спеціалізованих МСЕК необхідно вводити реабілітолога-фахівця у відповідності з профілем МСЕК: для роботи в офтальмологічній МСЕК – окуліста; у психіатричній – психіатра; у кардіологічній – кардіолога; в онкологічній – онколога; у травматологічній – травматолога; у фізіпульмонологічній – пульмонолога, фтизіатра.

Лікар-реабілітолог повинен мати стаж з основної клінічної спеціальності не менше 3 років, первинну спеціалізацію з реабілітології, атестаційну категорію з основної лікарської спеціальності.

Призначення та звільнення лікаря-реабілітолога здійснюється головою МСЕК згідно з діючим законодавством.

Реабілітолог працює під керівництвом голови комісії у контакті з лікарями та середнім медичним персоналом лікувально-профілактичних закладів, що здійснюють реабілітаційні заходи.

У своїй діяльності лікар-реабілітолог керується Положенням про медико-соціальну експертизу (1992), Положенням про індивідуальну програму реабілітації, Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів в Україні, Законом про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, наказами.

2. Обов’язки

Для виконання своїх функцій лікар-реабілітолог зобов’язаний:

– мати спеціальні знання з основ реабілітології, медико-соціальної експертизи, основної клінічної спеціальності;

– знати основи законодавства України з питань реабілітації, медико-соціальної експертизи та соціальних питань;

– брати участь в огляді хворих та інвалідів згідно з планом-графіком роботи МСЕК;

– проводити відбір хворих, які підлягають реабілітації; брати участь спільно з членами МСЕК у визначенні реабілітаційного потенціалу інваліда;

– вивчати обсяг та якість, давати експертну оцінку проведеного раніше лікування на основі опитування, огляду хворого та вивчення медичної документації ;

– адаптувати розроблену спільно з лікарем, який лікує, медичну частину індивідуальної програми реабілітації, доповнювати її заходами з професійної, соціальної та побутової реабілітації інвалідів;

– розробляти довгострокові індивідуальні програми реабілітації, визначати етапність та строки проведення реабілітації інвалідів;

– вести облік інвалідів, які підлягають реабілітації;

– брати участь у визначенні потреби у соціальній допомозі інвалідам, спрямованій на полегшення наслідків обмеження життєдіяльності;

– визначати потребу інвалідів у протезуванні, оснащенні побутовими та робочими пристосуваннями, надавати направлення на протезування;

– визначати необхідність у засобах пересування та надавати рекомендації на звернення у відповідний відділ соціального захисту та спеціалізовану по автотранспорту МСЕК;

– робити висновок про необхідність постійного догляду, соціальної допомоги та харчування і з цією метою направляти інваліда в Центри соціального обслуговування пенсіонерів, визначати вартість необхідних послуг;

– вивчати матеріально-технічну базу та можливості лікувально-профілактичних закладів по проведенню медичної реабілітації хворих;

– вивчати можливості профорієнтації та профнавчання інвалідів у тісному контакті з Центром (бюро) профорієнтації; відділами соціального захисту;

– вивчати можливості професійної реабілітації інвалідів на підприємствах, працювати у тісному контакті з адміністрацією підприємств, організацій, центрами зайнятості населення, відділами соціального захисту;

– працювати у тісному контакті з обласними відділами Фонду соціального захисту інвалідів України по забезпеченню фінансування окремих конкретних заходів з реабілітації інваліда (надання цільових коштів для придбання медикаментів, санаторно-курортних путівок, побутових пристосувань);

– здійснювати контроль за проведенням заходів з медичної реабілітації інвалідів;

– здійснювати контроль за проведенням заходів з професійної реабілітації інвалідів;

– здійснювати контроль за проведенням заходів з соціальної реабілітації інвалідів;

– вивчати та оцінювати ефективність виконання індивідуальної програми реабілітації у кожного інваліда, складати етапні епікризи;

– підбивати підсумки проведення та узагальнювати результати реабілітації інвалідів один раз у півріччя; готувати зведені дані з реабілітації інвалідів, що направляються для узагальнення у масштабах області лікарю-статисту обласного центру МСЕ;

– надавати консультативну допомогу лікарям лікувально-профілактичних закладів з питань медико-соціальної реабілітації інвалідів;

– розробляти комплексні заходи з медико-соціальної реабілітації та адаптації інвалідів у районі діяльності МСЕК;

– готувати пропозиції про відрахування коштів в обласні відділення Фонду соціального захисту інвалідів України у випадку невиконання підприємствами, установами і організаціями заходів по програмі реабілітації інвалідів;

– сприяти формуванню регіональної реабілітаційної бази;

– інформувати місцеві Ради народних депутатів, муніципальні органи про заплановані та проведені заходи з медико-соціальної реабілітації інвалідів та їх ефективність;

– складати звіти, довідки, доповідні записки та інші документи про стан реабілітації інвалідів у районі діяльності МСЕК;

– пропагувати нові методи реабілітації у ЛПЗ, на підприємствах, при роботі з інвалідами;

– проводити разом з господарськими, профспілковими та іншими громадськими організаціями конференції, наради, семінари з питань медико-соціальної реабілітації та адаптації інвалідів;

– постійно підвищувати свою професійну кваліфікацію та рівень реабілітаційних знань.

3. Права

Лікар-реабілітолог має право:

– вносити пропозиції адміністрації МСЕК з питань покращення організації реабілітаційної допомоги інвалідам, організації та умов своєї праці і праці середнього медичного персоналу;

– брати участь у зборах та нарадах з питань організації реабілітаційної допомоги інвалідам;

– отримувати інформацію, необхідну для виконання своїх посадових обов'язків;

– подавати підпорядкований по роботі персонал до заохочень і вносити пропозиції по накладанню доган при порушенні ним трудової дисципліни та незадовільному виконанні посадових обов'язків.

4. Оцінка роботи та відповідальність.

Оцінка роботи лікаря-реабілітолога проводиться головою МСЕК за підсумками роботи за місяць, квартал, рік на підставі обліку якісних та кількісних показників його роботи, дотримування ним вимог законодавчих, офіційних документів, правил трудової дисципліни, морально-етичних норм, суспільної активності.

Лікар-реабілітолог несе відповідальність як за неякісну роботу і помилкові дії, так і за бездіяльність та неприйняття рішень, які входять у сферу його обов'язків та компетенції, згідно з діючим законодавством.


Правила опіки та піклування

(наказ Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88)


(Витяг)


1. Загальні положення

1.4. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладаєть­ся у межах їх компетенції на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, вико­навчих комітетів міських чи районних у містах рад.

У селищах і селах справами опіки і піклування безпосередньо відають виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Органи соціального захисту населення здійснюють діяльність щодо забезпечення догляду, надання соціально-побутового та медичного об­слуговування громадянам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потребують.

2. Установлення опіки (піклування).

2.2. Опіка встановлюється над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років та над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотич­ними засобами. Піклування також може бути встановлене над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків непов­нолітніх дітей у випадках, коли батьки:

понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей за­суджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за ста­ном здоров'я (інваліди 1-ї та 2-ї груп) тощо;

2.8. Якщо неповнолітні залишилися без піклування батьків, то органи опіки й піклування влаштовують їх:

у віці до трьох років, а дітей-інвалідів та дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку у віці до чотирьох років – у будинки дитини органів охорони здоров'я;

дітей-інвалідів з вадами фізичного та розумового розвитку (глибоко розумово відсталих) у віці від чотирьох до вісімнадцяти років – у відповідні дитячі будинки-інтернати органів соціального захисту населення, а з вісімнадцяти – у будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, психоневрологічні інтернати.

2.10. Управління майном, що належить особам, над якими встановлено опіку чи піклування або які влаштовані в будинки дитини, дитячі будинки, відповідні навчальні заклади, дитячі будинки-інтернати та будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, здійснюються опікунами та піклувальниками.

Якщо в особи, над якою встановлено опіку (піклування), є майно, що знаходиться в іншій місцевості, то опіка над цим майном установлюється органами опіки і піклування за місцезнаходженням майна.


Принципи захисту психічно хворих осіб і поліпшення психіатричної допомоги

(Резолюція Генеральної Асамблеї ООН

№ 46/119 від 17 грудня 1991 року)


Застосування

Дані Принципи застосовуються без якоїсь дискримінації за ознакою інвалідності, раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань національного, етнічного або соціального походження, правового або соціального статусу, віку, майнового або станового становища.

Визначення

У даних Принципах:

а) термін «адвокат» означає юридичного або іншого кваліфікованого представника;

б) термін «незалежний повноважний орган» означає компетентний і незалежний орган, створений відповідно до внутрішньодержавного законодавства;

в) термін «психіатрична допомога» містить аналіз або діагноз психічного стану особи, в також лікування, догляд і реабілітацію у зв'язку з психічним захворюванням або можливим психічним захворюванням;

г) термін «психіатричний заклад» означає будь-який заклад або будь-яке відділення закладу, першочерговою функцією якого є надання психіатричної допомоги;

д) термін «фахівець, який працює в галузі психіатрії», означає лікаря, клінічного психолога, медичну сестру, працівника соціальної сфери або іншу особу, яка пройшла відповідну підготовку і має необхідну кваліфікацію і конкретні навички для надання психіатричної допомоги;

е) термін «пацієнт» означає особу, яка одержує психіатричну допомогу, включаючи осіб, госпіталізованих до психіатричного закладу;

є) термін «особистий представник» означає особу, яка відповідно до закону зобов’язана представляти інтереси пацієнта у будь-яких обумовлених областях або здійснювати обумовлені права від імені пацієнта, і включає батька або законного опікуна неповнолітньої особи, якщо внутрішньодержавним законодавством не передбачається інше;

ж) термін «наглядовий орган» означає орган, створений відповідно до принципу 17 для нагляду за примусовою госпіталізацією або триманням пацієнта в психіатричному закладі.

Загальні обмежувальні положення

На здійснення прав, викладених у даних Принципах, можуть накладатися деякі обмеження, що передбачені законом і є необхідними для захисту здоров'я і безпеки зацікавленої особи або інших осіб або ж для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров'я або моралі або основних прав і свобод інших осіб.

Принцип 1

Основні свободи і права

1. Усі особи мають право на найкращу наявну психіатричну допомогу, що є частиною системи охорони здоров'я і соціального забезпечення.

2. До всіх осіб, які страждають психічним захворюванням або вважаються та­кими, необхідно ставитися гуманно і з повагою до невід'ємної гідності людської особистості.

3. Усі особи, які страждають психічним захворюванням або вважаються таки­ми, мають право на захист від економічної, сексуальної й інших форм експлуата­ції, зловживань фізичного або іншого характеру й поводження, що принижує людську гідність.

4. Не допускається ніякої дискримінації на підставі психічного захворювання. “Дискримінація" означає будь-яку відмінність, виняток або перевагу, наслідком якої є скасування або ускладнення рівного користування правами. Спеціальні за­ходи, прийняті винятково з метою захисту прав або поліпшення становища пси­хічно хворих осіб, не вважаються дискримінаційними. Дискримінація не включає у себе будь-якої відмінності, винятку або переваги, здійснюваних відповідно до положень даних Принципів і необхідних для захисту прав людини психічно хворої особи або інших індивідуумів.

5. Будь-яка психічно хвора особа має право на здійснення всіх громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, визнаних у Загальній де­кларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права і в інших відповідних документах, таких як Декларація про права інвалідів і Зібрання принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі.

6. Будь-яке рішення про те, що через психічне захворювання особа не є дієздатною, і будь-яке рішення про те, що внаслідок такої недієздатності має бути призначений особистий представник, приймається тільки після справедливого слухання незалежним судовим органом, створеним відповідно до внутрішньодержавного законодавства. Особа, дієздатність якої є предметом розгляду, має право бути представленою адвокатом. Якщо особа, дієздатність якої є предметом розгляду, не може самостійно забезпечити себе таким представництвом, останнє повинно надаватися цій особі безплатно, якщо вона не має у своєму розпорядженні достатніх для цього коштів. Адвокат не повинен під час одного й того самого розгляду представляти і психіатричний заклад або його персонал і члена сім’ї особи, дієздатність якої є предметом розгляду, за винятком тих випадків, коли судовий орган переконався у відсутності колізії інтересів. Рішення, що стосуються дієздатності і потреби в особистому представнику, підлягають перегляду через розумні проміжки часу відповідно до внутрішньодержавного законодавства. Особа, дієздатність якої є предметом розгляду, її особистий представник, якщо такий є, і будь-яка інша зацікавлена особа мають право оскаржити будь-яке таке рішення у вищестоящому суді.

7. Якщо суд або інший компетентний судовий орган виявить, що психічно хвора особа не в змозі вести свою справу, у межах необхідності й з урахуванням стану такої особи вживаються заходи з метою забезпечення захисту її інтересів.