Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна

Вид материала

Висновки до розділу іі
Розділ ііі
2. У разі визнання таких вимог арбітражний керуючий вносить зміни та доповнення до реєстру вимог кредиторів та подає їх на затве
3. Про результати розгляду вимог поточних кредиторів арбітражний керуючий повідомляє заявників

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

У проблемних питаннях врегулювання правового статусу арбітражного керуючого належне місце займає питання його відповідальності та її межі. Нажаль, у зв’язку з новизною арбітражного керування, як явища, в Україні це питання не достатньо досліджене і все ще залишається актуальним.

Українські вчені приділяли певну увагу питанням відповідальності арбітражного керуючого. Але, на жаль, вони досліджували його, зазвичай, в аспекті загальних засад інституту банкрутства.

Аналіз чинного законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що відповідальність арбітражного керуючого включає:

господарсько-правову відповідальність;
адміністративну відповідальність;
кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 3-1 Закону невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам, може бути підставою для анулювання його ліцензії. А у разі якщо таке невиконання або неналежне виконання обов'язків, покладених на арбітражного керуючого, не завдало значної шкоди боржнику або кредиторам, арбітражний керуючий може бути лише усунений від виконання ним своїх обов'язків.

Деякі вчені пов’язують принцип належного виконання обов’язків, який закріплено у цивільному та господарському законодавстві з тим, що несумлінна сторона несе відповідальність не тільки за невиконання свого зобов’язання, а і за неналежне його виконання [ 85, с. 9-10].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Кримінальна відповідальність за порушення норм інституту банкрутства встановлена ст. 215 Господарського кодексу України [7] ст.ст. 218-222 Кримінального кодексу України [4]. Склади злочинів визначених у вищезгаданих нормативних актах можна розподілити на:

склади злочинів, за якими до відповідальності можуть притягатися засновники або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службової особи суб'єкта господарської діяльності за дії вчиненні або до подання заяви про визнання банкрутом до господарського суду або до призначення господарським судом конкретного арбітражного керуючого (ст.ст. 218-221 КК України [4]).
склади злочинів, за якими до відповідальності можуть притягатися крім вищезазначених суб’єктів і арбітражні керуючі за дії, що були вчиненні після початку процедур банкрутства або надання конкретному арбітражному керуючому відповідних повноважень по справі (ст.ст. 221, 222 КК України [4]).

Професійної діяльності арбітражного керуючого згідно з Кримінальним кодексом України [4] стосуються такі злочини та покарання за них:

незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221 КК України [4]), тобто умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, що карається штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК України [4]), тобто надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності, що карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Досудове слідство у злочинах передбачених ст.ст. 221, 222 Кримінального кодексу України [4] згідно із ч.2 ст. 112 Кримінально-процесуального кодексу України [2] проводять слідчі органів внутрішніх справ.

У вищенаведених нормах Кримінального кодексу України [4] арбітражний керуючий підпадає під поняття “службової особи”^². Оскільки при призначенні останнього розпорядником майна, керуючим санацією або ліквідатором, на арбітражного керуючого серед іншого покладаються організаційно-розпорядчі обов’язки по відношенню до боржника. Проте для кращого застосування вищенаведених норм, на нашу думку, доцільним є ведення до ст.ст. 221-222 Кримінального кодексу України [4] окремого суб’єкту – арбітражного керуючого, самостійно, а не у рамках поняття “службової особи”. Треба зазначити, що відповідно до ст. 62 Конституції України [1] арбітражний керуючий, як і будь-яка особа, не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Враховуючи вищевикладене можна дійти висновку, що арбітражний керуючий згідно з чинним законодавством України несе господарсько-правову, адміністративно-правову та кримінальну відповідальність. Проте якщо врахувати той факт, що при призначенні господарським судом арбітражного керуючого в справу про банкрутство, він має за можливості відновити платоспроможність напівзруйнованого боржника, у якого є не тільки кредиторська заборгованість, але й, як правило, певна чисельність працівників, що давно не отримували зарплатню, то стає очевидним, той факт, що міра відповідальності, покладеної на арбітражного керуючого, є достатньою. А тому, на мою думку, для оптимізації роботи інституту банкрутства потрібно не посилення міри відповідальності арбітражних керуючих, а розробка та впровадження механізму притягнення їх до відповідальності за вже існуючими нормами права та внесення змін та доповнень до нормативних актів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

Арбітражне керування – це новий для України вид професійної діяльності, що потребує спеціальних знань та навичок. Новизна та недостатня дослідженість арбітражного управління породжує чимало нагальних проблем, серед яких можна виділити такі:

забезпечення достатнього рівня кваліфікації арбітражних керуючих, при якому б останні могли б швидко та ефективно вирішувати проблеми відновлення платоспроможності боржника;
слабкість реальних намірів арбітражних керуючих максимально результативно та повно вирішити покладені на них завдання згідно з вимогами закону проти прагнень використати свої повноваження для цілей, далеких від мети відновлення платоспроможності боржника.

Для призначення арбітражним керуючим у справі про банкрутство особі необхідно мати ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, яка видається Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. У чинному законодавстві України не проведено диференціації видів ліцензій на право здійснення діяльності арбітражного керуючого, що на практиці призводить до невиконання законодавством про банкрутство одного із основних призначень – відновлення платоспроможності боржника. Це, зокрема, пояснюється, і недостатністю кваліфікованих арбітражних керуючих, які здатні проводити діяльність з оздоровлення підприємства, а не його ліквідацію. Допомогти розв”язати таку проблему можуть різноманітні з’їзди, конференції, семінари, на яких арбітражні керуючі могли б підвищувати свою кваліфікацію, обговорювати практичні проблеми та обмінюватися досвідом їх розв”язання, зустрічатися із фахівцями різних галузей економіки, тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Пропонується на законодавчому рівні закріпити можливість страхування арбітражним керуючим власного життя та здоров’я.

Обґрунтовується, що господарсько-правова відповідальність арбітражного керуючого полягає в:

усуненні арбітражного керуючого у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків у процедурі банкрутства за відсутності значної шкоди завданої боржнику чи кредиторам;
анулюванні ліцензії арбітражного керуючого у разі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків, що завдало значної шкоди боржнику чи кредиторам;
відшкодуванні збитків завданих кредиторам діяльністю арбітражного керуючого.

Адміністративна відповідальність, як вид юридичної відповідальності застосовується у разі протиправних дій чи бездіяльності арбітражного керуючого, за які Кодексом про адміністративні правопорушення України [3] встановлена адміністративна відповідальність. Робиться висновок про те, що не кожен арбітражний керуючий може бути притягнутий до адміністративної відповідальності.

Стверджується, що склади злочинів визначених у ст. 215 Господарського кодексу України та у Кримінальному кодексі України за порушення норм інституту банкрутства розподіляється на: 1) склади злочинів, за якими до відповідальності можуть притягатися засновники або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службові особи суб'єкта господарської діяльності за дії, вчинені або до подання заяви про визнання банкрутом до господарського суду, або до призначення господарським судом конкретного арбітражного керуючого (ст.ст. 218-221 КК України); 2) склади злочинів, за якими до відповідальності можуть притягатися крім вищезазначених суб’єктів і арбітражні керуючі за дії, що були вчиненні після початку процедур банкрутства або надання конкретному арбітражному керуючому відповідних повноважень по справі (ст.ст. 221, 222 КК України).

Обґрунтовується доцільність ведення до Кримінального кодексу України [4] окремого суб’єкту – арбітражного керуючого, самостійно, а не у рамках поняття “службової особи”.

РОЗДІЛ ІІІ

ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО У СУДОВИХ ПРОЦЕДУРАХ БАНКРУТСТВА

3.1. Особливості правового статусу розпорядника майна

Початковим етапом арбітражного керування є судова процедура розпорядження майном боржника. Вищевказану процедуру не вводять лише у випадках спрощеного порядку банкрутстсва (ст.ст. 51, 52 Закону) та по відношенню до фізичних осіб – підприємців (ст. 48 Закону).

Під розпорядженням майном боржника Закон передбачає систему заходів щодо нагляду та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника, для забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового становища. Крім того, в ст. 13 Закону встановлюється, що введення процедури розпорядження майном боржника, а також призначення розпорядника майна має також і забезпечувати майнові інтреси кредиторів. Тобто законодавець метою процедури розпорядження майном визначає забезпечення збереження та ефективного використання майна боржника і забезепечення інтересів кредиторів. Цілі процедури розпорядження майном конкретного боржника має реалізувати розпорядник майна, який відповідно до ч. 1ст. 13 Закону призначається ухвалою господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або ухвалою підготовчого засідання. Діяльність розпорядника майна у процедурі банкрутства здійснюється в основних двох напрямах: збереження майна боржника та здійснення аналізу господарської діяльності боржника [192, с. 224]. Або як їх визначають іноді – забезпечувальна та підготовча [77, с. 141]. Деякі науковці виділяють ще й третій напрям – визначення вимог кредиторів для голосування [117, с. 70].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
обов’язки, що відображають направленість діяльності арбітражного керуючого. Реалізація цих обов’язків можлива тільки через організацію конкретних заходів (вживання заходів по захисту майна боржників, аналізу фінансової, господарської та інвестиційної діяльності боржника). Особливістю цієї групи обов’язків є неможливість встановлення у законодавстві їх вичерпного переліку;
обов’язки, які визначають проведення конкретних заходів арбітражним керуючим (наприклад, виявлення кредиторів, складення реєстру вимог кредиторів, тощо). Ця група обов’язків підпорядкована загальним обов’язкам арбітражного керуючого, призначеного розпорядником майна.

Закон у ч. 9 ст. 13 визначає коло обов’язків розпорядника майна, яке не є вичерпним, а саме - розпорядник майна зобов’язаний:

розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому Законом порядку;
вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку;
повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником;
вживати заходів для захисту майна боржника;
аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяльність боржника, його становище на товарних ринках;
виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства;
скликати збори кредиторів;
надавати державному органу з питань банкрутства відомості, необхідні для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено справу про банкрутство;
надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище боржника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспроможності боржника;
виконувати інші функції, передбачені Законом.

Одним з найважливіших завдань, що поставлені Законом перед розпорядником майна, є робота з кредиторами: від їх виявлення до організації проведення зборів кредиторів.

Відповідно до ст. 14 Закону, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство конкурсні кредитори зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, що виникли до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, а також документи, що їх підтверджують. Після збігу вищеозначеного терміну розпорядник майна повинен розглянути разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику. За результатами розгляду надісланих кредиторських вимог, арбітражний керуючий складає реєстр вимог кредиторів. Закон належним чином не регулює порядку складення та форми реєстру кредиторських вимог. Згідно з практикою, що склалась у практикуючих арбітражних керуючих, то такий реєстр складається у письмовій формі з перерахуванням усіх надісланих кредиторських вимог на момент закінчення строку для їх подачі та поділом їх на дві групи: визнаних кредиторських вимог та невизнаних. У реєстрі зазначається назва кредитора, його ідентифікуючі ознаки (адреса, код ЄДРПОУ або ідентифікаційний номер), розмір кредиторських вимог, підстава таких кредиторських вимог. У групі невизнаних кредиторських вимог додатково зазначаються і причини невизнання. Крім того, відповідно до ст. 15 Закону у реєстрі вимог кредиторів має відображатися черговість задоволення кожної вимоги, окремо розмір неустойки (штрафу, пені).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) і ліквідацію боржника;
створення юридичних осіб або про участь в інших юридичних особах;
створення філій та представництв;
виплату дивідендів;
проведення боржником емісії цінних паперів;
вихід із складу учасників боржника юридичної особи, придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника;
участь боржника в об'єднаннях, асоціаціях, спілках, холдингових компаніях, промислово-фінансових групах чи інших об'єднаннях юридичних осіб.

Відповідно до ч.13 ст. 13 Закону керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо:

передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного фонду господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином;
одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника;
розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Закон прямо не визначає у повноваженнях розпорядника майна можливості звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними угод укладених боржником. Проте, враховуючи зобов’язання керівника або орган управління боржника щодо погодження з розпорядником майна угод, що укладаються та обов’язку останнього вживати заходів для захисту майна боржника, на нашу думку, доцільним є внесення до переліку прав розпорядника майна визначених у ч. 8 ст. 13 Закону права на звернення до господарського суду з позовними заявами про визнання угод недійсними, у разі укладення їх з порушенням вимог чинного законодавства України та, зокрема, порушення керівником або органом управління боржника вимог ч. 13 ст. 13 Закону.

Проте, не дивлячись на визначене законодавчо коло питань, які мають бути погоджені з розпорядником майна та обмеженням органів управління боржником, розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника, крім випадків, коли повноваження органу управління або керівника припинені господарським судом. Таке співіснування “старого” керівництва та арбітражного керуючого призначеного господарським судом у процедурі розпорядження майном є виправданим, оскільки керівник краще будь-якого керуючого знає особливості виробничого процесу та ринку товарів (робіт, послуг), тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

На нашу думку, збереження можливості покладення обов’язків по управлінню процедурою санації на керівника або орган управління боржником є не досить виваженим, оскільки таке управління може призвести до серйозних зловживань з боку керівника. А як наслідок, процедура санації не досягне своєї мети - відновлення платоспроможності боржника. Проте в юридичній літературі висловлюються думки про доцільність збереження такого управління у рамках процедури санації [192, с. 265].

Відповідно до ч.6 ст.17 Закону керуючий санацією зобов'язаний:

прийняти в господарське відання майно боржника та організувати проведення його інвентаризації;
відкрити спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами;
розробити та подати на затвердження комітету кредиторів план санації боржника;
організувати ведення бухгалтерського і статистичного обліку та фінансової звітності;
здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника, а також з осіб, які несуть з боржником відповідно до закону або договору субсидіарну (додаткову) чи солідарну відповідальність;
розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації;
заявляти в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог кредиторів;
звітувати перед комітетом кредиторів щодо послідовної реалізації плану санації;
повідомляти у десятиденний строк з дня винесення господарським судом відповідної ухвали державний орган з питань банкрутства про своє призначення, затвердження мирової угоди, закінчення виконання плану санації, звільнення від обов'язків;
здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно із ч. 6 ст. 17 Закону керуючий санацією приймаючи майно боржника в господарське відання зобов’язаний організувати проведення інвентаризації відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 року про затвердження Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків [42].

Основними завданнями інвентаризації відповідно до вищевказаного нормативного акту є:

виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;
установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;
виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили свою первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінностей та нематеріальних активів, що не використовуються;
перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грошових цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;
перевірка реальної вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кредиторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

затвердження нового плану санації та нового керуючого санацією”.

Керуючий санацією відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону зобов’язаний розглядати вимоги кредиторів щодо зобов'язань боржника, які виникли після порушення справи про банкрутство в процедурі розпорядження майном боржника та санації. Тобто, враховуючи визначення абз. 6 ст. 1 Закону, вимоги поточних кредиторів до боржника. Порядок, строки розгляду таких вимог Закон не встановлює, що на практиці значно ускладнює проведення процедури санації. Закон розрізняючи два види кредиторів регулює права та обов’язки лише конкурсних кредиторів. Що ж стосується поточних, то їхнє місце у процедурах банкрутства достатньо не врегульоване. Враховуючи цей факт, на нашу думку доцільним є включення до Закону статті у наступній редакції, яка регулювала б правовий статус поточних кредиторів у процедурах банкрутства, зокрема, питання розгляду та включення заяв таких кредиторів до вже затвердженого господарським судом реєстру кредиторів:

“Розгляд заяв поточних кредиторів та порядок включення їх вимог до реєстру кредиторських вимог.

1. Вимоги поточних кредиторів за зобов’язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство, і є неоплаченими мають бути розглянуті у десятиденний термін, з моменту їх надходження, арбітражним керуючим із залученням, при необхідності, посадових осіб боржника.

2. У разі визнання таких вимог арбітражний керуючий вносить зміни та доповнення до реєстру вимог кредиторів та подає їх на затвердження господарському суду.

Заяви з вимогами поточних кредиторів, щодо яких є заперечення боржника або арбітражного керуючого, чи інших кредиторів розглядаються господарським судом із залученням учасників провадження у справі про банкрутство.

За результатами розгляду змін та доповнень до реєстру вимог кредиторів або окремих заяв поточних кредиторів господарський суд виносить ухвалу, яка може бути оскаржена у порядку визначеному законодавством України.

3. Про результати розгляду вимог поточних кредиторів арбітражний керуючий повідомляє заявників”.

За результатами проведення санації керуючий санацією повинен скласти письмовий звіт, який має бути наданий комітету кредиторів за п'ятнадцять днів до закінчення строку процедури санації або в будь-який час якщо є підстави для дострокового припинення санації.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 21 Закону звіт керуючого санацією має містити:

баланс боржника на останню звітну дату;
рахунок прибутків і збитків боржника;
відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;
відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;
відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату подання звіту.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

значні угоди - угоди щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення угоди (абз. 26 ст. 1 Закону);
угоди, щодо яких є заінтересованість - угоди, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, керуючого санацією чи кредиторів (абз. 27 ст. 1 Закону). Згідно із абз. 23 ст.1 Закону під заінтересованими особами стосовно боржника розуміють юридичну особу, створену за участю боржника, керівника боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, зокрема і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також осіб, які знаходяться у родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Під заінтересованими особами стосовно керуючого санацією чи кредиторів розуміються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

На нашу думку, є не правильним підхід законодавця до ототожнення переліку заінтересованих осіб для боржника та керуючого санацією і кредиторів. Оскільки визнання заінтересованою особою по відношенню до боржника - керівника боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головного бухгалтера (бухгалтера) боржника, зокрема і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство” є виправданим, а от по відношенню до керуючого санацією та кредиторів ні. Враховуючи, це необхідно визначити окремо у ст. 1 Закону коло заінтересованих осіб по відношенню до арбітражного керуючого ( у тому числі і до керуючого санацією).

Одна із важливих правомочностей керуючого санацією, чомусь не внесена законодавцем до переліку прав визначеного у ч. 5 ст. 17 Закону, є право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. Іноді у юридичній літературі воно називається проблемою поточних кредиторів [192, с. 287], її суть полягає в тому, що у разі існування певного кола угод укладених боржником, які на момент введення процедури санації не виконані або виконані частково. Такі вимоги відповідно до Закону є поточними та не підпадають під дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. Але виконання таких угод не є завжди вигідним для боржника, у зв’язку із чим, Закон дозволяє керуючому санацією оцінити їх доцільність і у разі недоцільності відмовитися від їх виконання. Це право в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію може бути реалізоване керуючим санацією у відповідності до ч. 10 ст. 17 Закону, якщо:

виконання договору завдає збитків боржнику;
договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;
виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Регулюючи право керуючого санацією на відмову від угод боржника, Закон не визначає чи повинен керуючий відмовлятись від таких угод повністю, чи він може відмовитись і частково. Виходячи із загальних засад господарського права можна стверджувати, що при виконанні боржником вищеназваних угод у частині, що не створює перешкод названих у ч. 10 ст. 17 Закону, цілком можлива відмова від виконання тільки невиконаної частини угоди.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними;

користуватися іншими правами наданими цим Законом .”

Blog

Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна