Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна

Вид материалаДокументы
2.2.Порядок ліцензування діяльності арбітражного керуючого
2.3. Правове регулювання оплати послуг, відшкодування витрат та винагороди арбітражного керуючого
2.4. Правове регулювання страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого
2.5. Відповідальність арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

2.2.Порядок ліцензування діяльності арбітражного керуючого


Згідно ст.14 Господарського кодексу України [7] ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Основні напрями державної політики у сфері ліцензування та законодавчі основи її реалізації визначає Верховна Рада України, а її реалізацію здійснюють Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Під ліцензією відповідно до ч.3 ст.14 Господарського кодексу України [7] розуміють документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Навчальний заклад, на базі якого організовується робота екзаменаційної комісії, виконує такі функції:
  • приймає, перевіряє та готує до розгляду екзаменаційної комісії документи осіб, які претендують на отримання кваліфікаційного свідоцтва;
  • розробляє перелік екзаменаційних питань;
  • розробляє екзаменаційні білети;
  • розробляє екзаменаційні тести;
  • за згодою управління з питань власності та банкрутства Міністерства економіки України залучає до екзаменаційної комісії представників арбітражних судів, державної госпрозрахункової установи Агентства з питань банкрутства та інших державних органів, закладів освіти, установ та організацій, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), які працюють за відповідним фахом (з їхньої згоди).

За підсумками навчання та складання іспиту фахівцю навчальний заклад надає свідоцтво арбітражного керуючого дані про яке заносяться у відповідний реєстр виданих свідоцтв, що веде навчальний заклад.

Щодо підвищення кваліфікації арбітражних керуючих, то положення про порядок навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) визначає, підвищення кваліфікації проводиться у тому випадку, якщо фахівець протягом трьох років після отримання свідоцтва не здійснював діяльності за фахом. Проте, як зазначалось раніше, питання підвищення кваліфікації є надзвичайно важливими для діяльності арбітражних керуючих, а тому повинні бути врегульовані більш детально.

Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, потрібним є внесення наступних змін та доповнень до Положення:
  • ч.2.2. викласти в такій редакції:

“Для перевірки рівня знань осіб, які претендують на право здійснення функцій арбітражного керуючого, створюються екзаменаційні комісії (не менше п'яти чоловік), до складу яких входять представники Міністерства економіки України (його регіональних управлінь), арбітражних судів, державної госпрозрахункової установи Агентства з питань банкрутства та інших державних органів, членів саморегулівних професійних організацій арбітражних керуючих (з їхньої згоди). Крім того, до складу екзаменаційних комісій можуть залучатися представники інших закладів освіти, установ та організацій, арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори), які працювали за відповідним фахом (з їхньої згоди).”
  • ч.2.7. викласти у наступній редакції:

“Навчальний заклад, на базі якого організовується робота екзаменаційної комісії, виконує такі функції:

приймає, перевіряє та готує до розгляду екзаменаційної комісії документи осіб, які претендують на отримання кваліфікаційного свідоцтва;

розробляє перелік екзаменаційних питань;

розробляє екзаменаційні білети;

розробляє екзаменаційні тести;

за згодою управління з питань власності та банкрутства Міністерства економіки України залучає до складу екзаменаційної комісії представників арбітражних судів, державної госпрозрахункової установи Агентства з питань банкрутства, саморегулівних професійних організацій арбітражних керуючих та інших державних органів, закладів освіти, установ та організацій, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), які працюють за відповідним фахом (з їхньо згоди)”.
  • ч.2.8. викласти у наступній редакції:

“ Для участі в іспиті претендент подає:

копію документа про вищу освіту;

копію трудової книжки або іншого документа, що засвідчує проходження стажування протягом не менше одного року у якості помічника арбітражного керуючого;

копію документа, що підтверджує особу (подається особисто)”.
  • доповнити частину 2 Положення ч. 2.22:

“Підвищення кваліфікації арбітражних керуючих проводиться щорічно шляхом прослуховування лекцій, семінарів та складання іспиту в порядку визначеному ч.ч. 2.2 - 2.7, 2.10 - 2.21 цього Положення.”

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Планові перевірки дотримання арбітражними керуючими ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік відповідно до річного плану перевірок, який затверджується наказом органу контролю. Плани перевірок узгоджуються між Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції і Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва. Наприклад, план перевірок арбітражних керуючих на 2006 рік затверджено наказом від 3 березня 2006 року № 80 " Про затвердження плану перевірок додержання арбітражними керуючими ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) на 2006 рік" [223].

Позапланові перевірки здійснюють органи контролю тільки на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення арбітражними керуючими Ліцензійних умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов.

При плановій перевірці арбітражного керуючого перевіряється:
  • додержання Ліцензійних умов провадження діяльності арбітражних керуючих;
  • відповідність документів, на підставі яких арбітражний керуючий здійснює свою діяльність, вимогам чинного законодавства;
  • відповідність відомостей, наведених в ліцензії, відомостям свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта господарювання;
  • відповідність діяльності, яку здійснює арбітражний керуючий, вимогам чинного законодавства;
  • своєчасність повідомлення Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції та органу державної реєстрації, в якому зареєстровано арбітражного керуючого, про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;
  • своєчасність переоформлення ліцензій.

При позаплановій перевірці перевіряються факти порушення арбітражним керуючим Ліцензійних умов, наведених у заяві, або виконання розпоряджень щодо усунення порушень Ліцензійних умов.

Заяву про порушення Ліцензійних вимог може бути направлено боржником, кредиторами або третіми особами, що беруть участь у справі про банкрутство як до органу ліцензування так і до саморегулівної професійної організації арбітражних керуючих, якщо арбітражний керуючий є членом такої організації. Крім того, у разі виявлення правопорушень під час розгляду справи про банкрутство господарським судом, він може відповідно до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України [5] надіслати повідомлення до відповідних правоохоронних органів та до органу ліцензування чи саморегулівної професійної організації, якщо арбітражний керуючий є її членом.

Безпосередньо планові та позапланові перевірки здійснюються комісією сформованою із співробітників Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції і Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва.

При проведенні перевірок арбітражних керуючих комісія має право:
  • отримувати необхідні для проведення перевірки документи;
  • ознайомлюватися з нормативно-технічною, обліково-звітною, розпорядчою, статистичною та іншою документацією;
  • отримувати копії (ксерокопії) необхідних документів;
  • одержувати від арбітражних керуючих письмові пояснення з питань, що виникають під час перевірки.

Крім того, комісія зобов'язана:
  • керуватися у своїй роботі нормами законодавства;
  • об'єктивно відображати стан справ щодо додержання арбітражними керуючими Ліцензійних умов;
  • забезпечувати дотримання державної та комерційної таємниць.

Комісія несе відповідальність згідно з чинним законодавством за:
  • необ'єктивне відображення в акті перевірки даних про діяльність арбітражних керуючих;
  • приховування фактів порушень чи зловживань, допущених арбітражними керуючими;
  • інші дії, що порушують чинне законодавство України.
  • Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Крім того, арбітражний керуючий має право звернутись для захисту своїх прав до суду з позовною заявою про визнання такого рішення недійсним у порядку визначеному Господарському процесуальному кодексі України. Так, наприклад, рішенням господарського суду м. Києва по справі № 38/367 від 29.08.2003 року [226] визнано недійсним наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 250 від 14.08.2002 р. "Про анулювання ліцензії на право провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)", яким було анульовано ліцензію серії АА № 047778 на право провадження діяльності арбітражних керуючих, видану Градюку Олександру Івановичу 19.10.2001 року. Вищевказаним рішенням було зобов'язано Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України направити протягом 10 календарних днів від дня набрання цим рішенням законної сили до Єдиного ліцензійного реєстру, Вищого господарського суду України, господарського суду Львівської області повідомлення про визнання недійсним наказу Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 14.08.2002 р. № 250 та чинність ліцензії серії АА № 047778 "Діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)", виданої 19.10.2001 року Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України на ім'я Градюк Олександр Іванович.

Враховуючи, що професійна діяльність арбітражних керуючих знаходиться на початку свого становлення, то у перспективі, на нашу думку, може сприяти ефективності роботи арбітражного керуючого запровадження різних категорій ліцензій на ведення процедур банкрутства у якості розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора шляхом внесення відповідних доповнень у законодавство про банкрутство. Це питання потребує подальшого поглибленого вивчення і не може бути досліджено у рамках даної роботи.


2.3. Правове регулювання оплати послуг, відшкодування витрат та винагороди арбітражного керуючого

Враховуючи становлення нової професійної діяльності арбітражного керуючого, особливу актуальність набувають нині питання створення відповідних умов для діяльності арбітражних керуючих, включаючи і питання їх правової та економічної захищеності. Зокрема такі питання, як оплата послуг арбітражного керуючого, відшкодування витрат та сплати йому винагороди.

Сьогодні лише ч. 10-14 ст. 3-1 Закону визначають загальні умови оплати діяльності арбітражного керуючого, так оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за кожен місяць здійснення ним своїх повноважень встановлюється та виплачується в розмірі, встановленому комітетом кредиторів і затвердженому господарським судом, але не менше двох мінімальних заробітних плат та не більше середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи перед порушенням провадження у справі про банкрутство. Оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Згідно з абз. 4 ч.4 ст. 3-1 Закону арбітражному керуючому належить право отримувати винагороду в розмірі і порядку передбаченому цим Законом. Виходячи із аналізу ч.ч.10-14 ст. 3-1 Закону можна зробити висновок, що законодавець у поняття “винагорода" включає оплату послуг арбітражного керуючого, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків та додаткову винагороду. На нашу думку, таке узагальнення трьох вищеназванних видів виплат на користь арбтражного керуючого є некоректним, оскільки вони мають різну правову природу і тому абз. 4 ч. 4 ст. 3-1 Закону має бути викладено у наступній редакції:

"Арбітражний керуючий має право: ...

на оплату своїх послуг, відшкодування витрат, понесених у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків, та на отримання винагороди за результатами своєї діяльності в розмірі та порядку, передбачених цим Законом”.

Частинами 11, 13 ст. 3-1 Закону визначено право кредиторів для встановлення та виплати винагороди арбітражному керуючому. На нашу думку, під винагородою законодавець розуміє саме винагороду арбітражного керуючого – суб’єкта підприємницької діяльності, а не винагороду, яка є оплатою послуг арбітражного керуючого. Враховуючи, це можна дійти висновку, що розмір винагороди і є тим прибутком, на отримання якого спрямована діяльність арбітражного керуючого - підприємця. Розмір винагороди арбітражного керуючого підлягає обов’язковому затвердженню господарським судом.

Не дивлячись на контроль щодо встановлення розміру винагороди арбітражному керуючому, господарським судом, останній не контролює питання виплати такої винагороди. А отже, у разі не виплати винагороди арбітражному керуючому за результатами його діяльності, останній має захищати свої права самостійно, шляхом звернення до суду.

Виходячи із частин 11, 13 ст. 3-1 Закону можна дійти висновку, що винагорода виплачується лише після завершення процедури санації або ліквідації (тобто тих процедур, коли відбувається фактичне повернення боргу кредиторам).

Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, доцільно внести наступні зміни та доповнення до частин 10-14 ст. 3-1 Закону:

“10. Оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) у зв'язку з виконанням ним своїх обов'язків здійснюються в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника.

Оплата послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за період від дня винесення господарським судом ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство і до дня першого засідання комітету кредиторів, на якому обов’язково встановлюється розмір оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, здійснюється кредитором або боржником, за заявою якого порушено справу, у мінімальному розмірі, визначеному цією статтею.

Після визначення розміру оплати послуг та відшкодування витрат арбітражного керуючого, комітет кредиторів зобов’язаний у п’ятиденний термін подати на затвердження господарського суду своє рішення.

Про Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl


2.4. Правове регулювання страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого

Частиною 7 ст. 3-1 Закону діяльність арбітражного керуючого на випадок заподіяння шкоди боржнику або кредиторам підлягає обов’язковому страхуванню. Проте Закон не визначає порядку такого страхування і відсилає до чинного законодавства взагалі, що призводить до декларативності вищенаведеної норми.

Регулювання у сфері страхування здійснюється Законом України № 85/96-ВР “Про страхування” в редакції Закону України № 2745-ІІІ від 04.10.2001 року з подальшими змінами та доповненнями [23]. Вищезгаданий закон у ст. 7 на сьогодні наводить вичерпний перелік видів обов’язкового страхування, серед яких він не називає такого виду обов’язкового страхування, як страхування діяльності арбітражного керуючого.

Проте ч. 27 ст. 7 Закону України “Про страхування” [23] визначено, що страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, підлягає обов’язкову страхуванню. Перелік такої професійної відповідальності встановлюється Кабінетом Міністрів України. Однак на сьогодні він не визначений, що робить неможливим страхувальникам та страховикам використовувати цю норму закону. На нашу думку, враховуючи специфіку професійної діяльності арбітражного керуючого, її необхідно визначити у вищезгаданому переліку, а не виділяти як окремий вид обов’язкового страхування відповідальності.

Страхування професійної відповідальності – це досить нова для України галузь страхування, в якій об’єктом страхування виступає професійна відповідальність перед третіми особами, яким можуть бути завдані збитки внаслідок дій чи бездіяльності страхувальника. Безпосередньою метою страхування професійної відповідальності є “страховий захист економічних інтересів потенційних спричинювачів шкоди, які в кожному конкретному страховому випадку знаходять свій конкретний грошовий вираз” [ 167, с. 229]. На думку деяких вчених, страховик не тільки захищає інтереси страхувальника, але й одночасно забезпечує відшкодування матеріальних витрат третім особам (потерпілим) [ 138, с. 68].

Поляковим Б.М. висловлюється думка про те, що обов”язкове страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого не може забезпечити покриття завданої шкоди діями арбітражного керуючого в усіх випадках і у повному обсязі, у зв’язку з чим, науковець бачить такий шлях складним та неефективним [ 149, с. 167]. Проте з такою думкою повністю погодитись неможливо, адже діями арбітражних керуючих не завжди завдаються величезні розміри збитків, які потім не можуть бути компенсовані страховими компаніями постраждалим особам. А значить і страхування професійної відповідальності арбітражних керуючих є доцільним, тому що в більшості випадків збитки, завдані діями арбітражного керуючого, будуть покриті.

Страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого оформлюється відповідним договором. Під договором страхування відповідальності у юридичній доктрині розуміють угоду між страховиком і страхувальником, за якою страховик бере на себе зобов’язання в разі настання страхового випадку відшкодувати третім особам у межах ліміту відповідальності збитки, ненавмисно завдані страхувальником, а страхувальник зобов’язується своєчасно вносити страхові платежі та виконувати інші умови договору [ 138, с. 69].

Аналізуючи ст. 982 Цивільного кодексу України [6] та Закону України “Про страхування” [23] можна зробити висновок, що істотними умовами договору страхування відповідальності арбітражного керуючого є:
  • об’єкт страхування;
  • предмет страхування;
  • страховий ризик (страхові випадки);
  • ліміт відповідальності страховика (страхова сума);
  • розмір страхового внеску;
  • строк дії договору;
  • інші умови визначені законодавством України.

Сторонами договору страхування професійної відповідальності арбітражного керуючого є страховик та страхувальник. У загальному розумінні, поняття страховик поєднує в собі страхову організацію (підприємство, компанію [ 144, с. 14]) як юридичну особу [ 138, с. 69]. Під страхувальником, на нашу думку, необхідно розуміти арбітражного керуючого.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Крім обов’язкового страхування завдання арбітражним керуючим шкоди боржнику або кредиторам при здійсненні ним професійної діяльності, ч. 15 ст. 3-1 Закону визначено, що життя та здоров'я арбітражного керуючого можуть бути застраховані за рахунок коштів кредиторів у порядку, визначеному законодавством України, тобто в порядку визначеному Законом України “Про страхування” [23]. На нашу думку, страхування життя та здоров’я арбітражного керуючого є передусім однією із гарантій здійснення ним визначених Законом функцій. На практиці страхування життя та здоров’я арбітражного керуючого є особливо важливим в процедурах банкрутства боржників, що мають особливе значення (в цьому випадку мається на увазі категорії боржників, що мають велике значення для певного сектору економіки, великі заводи та фабрики, тощо). Тому враховуючи це, на нашу думку, доцільно визначити можливість страхування життя та здоров’я арбітражного керуючого, як ним самим так і кредиторами, у зв’язку з чим викласти вищезгадану частину у наступній редакції :

“15. Життя та здоров'я арбітражного керуючого можуть бути застраховані ним самим або за рахунок коштів кредиторів у порядку, визначеному законодавством”.


2.5. Відповідальність арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства