Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна

Вид материала

1.3. Призначення інституту банкрутства
1.4. Місце арбітражного керуючого серед учасників провадження у справах про банкрутство
1.5. Джерела правового регулювання діяльності арбітражного керуючого
Висновки до розділу і
Розділ іі

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8

1.3. Призначення інституту банкрутства

У сучасних економічних умовах правовий інститут банкрутства має вирішувати цілий ряд задач, в яких не останню роль відіграє діяльність арбітражного керуючого. Аналізуючи практику застосування законодавства про банкрутство можна дійти висновку, що основним призначенням цього інституту в українському законодавстві є:

вивільнення ринку від суб'єктів, нездатних вести господарську діяльність ефективно;
захист інтересів неплатоспроможного боржника шляхом здійснення досудових та судових процедур, передбачених законодавством про банкрутство;
захист інтересів кредиторів шляхом здійснення провадження у справах про банкрутство;
захист інтересів працівників боржника під час провадження у справах про банкрутство.

Економічні відносини початкового етапу переходу до ринку характеризувались зміною власника більшості колишніх державних підприємств у процесі їх приватизації, неготовністю керівників багатьох підприємств до роботи в ринкових умовах і, як наслідок, до збитків та зниження ефективності виробництва. Пошук нових ринків платоспроможного попиту, залучення інвестицій у виробництво часто зовсім не велись, оскільки всі сподівання на розв”язання цих проблем традиційно пов'язувались з державним фінансуванням. Окрім причин, пов'язаних із суб'єктивними обставинами, чимало об'єктивних причин, які сприяли виникненню проблем із виконанням підприємствами своїх зобов'язань, а саме:

відсутність необхідних оборотних активів у підприємств для підтримки виробничої діяльності, пов'язана з різким ростом цін на сировину для безпосереднього використання;
руйнування єдиного економічного простору в рамках колишнього СРСР.

Відсутність у законодавстві новоствореної держави інституту банкрутства викликала нестабільність кредитних відносин, незадовільний стан економіки в цілому і врешті решт незахищеність учасників у галузі господарювання. Така ситуація була неприпустима в ринкових умовах. Тому при розробці законодавства про банкрутство передбачалася, серед інших, така функція інституту, як звільнення ринку від підприємств, установ, організацій, нездатних господарювати в сучасних умовах та вивільнення простору для створення нових суб’єктів, здатних більш ефективно здійснювати свою господарську діяльність. Адже, активне використання інституту банкрутства відіграє роль механізму оздоровлення та інтенсифікації економіки, що дозволить ліквідувати збиткові виробництва та знайти інвесторів для підприємств, що "втратили рівновагу", тощо.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Не дивлячись на те, що практика застосування Закону потребує спеціального вирішення питання, щодо вимог які включаються до першої черги враховуючи їх специфіку, не можна на рівні Вищого господарського суду України встановлювати нові механізми врегулювання черговості задоволення вимог даної черги. Адже ч.3 ст. 31 Закону чітко встановлено, що у разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

Звичайно, що при зміні соціально-економічної ситуації в державі призначення інституту банкрутства може також змінюватись. Проте не треба забувати, що окрім захисту інтересів учасників процесу банкрутства та звільнення ринку від потенційно "не життєздатних" підприємств, основною метою провадження у справах про банкрутство повинно залишатися саме відновлення платоспроможності боржника.

1.4. Місце арбітражного керуючого серед учасників провадження у справах про банкрутство

Арібітражний керуючий здійснюючи свої повноваження в судових процедурах банкрутства взіємодіє з іншими учасниками провадження у справах про банкрутство. Господарський процесуальний кодекс України [5] визнає учасниками судового провадження сторони, третіх осіб та прокурора. Закон розширює коло осіб, що відносяться до категорії учасників. Згідно ст. 1 Закону учасниками провадження у справі про банкрутство - є сторони, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, що беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

Крім того, поза колом учасників, названих у ст.1 Закону, залишається господарський суд, який відіграє одну з основних ролей у провадженні у справах про банкрутство.

Враховуючи наведений у ст. 1 Закону перелік учасників у справах про банкрутство та їх компетенцію і роль у процедурах банкрутства можна виділити:

сторони (боржник, кредитори);
основних учасників (арбітражний керуючий, господарський суд);
неосновних учасників (Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, інвестор, прокурор);
інші особи, що беруть участь у провадженні у справах про банкрутство (власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, представник працівників боржника).

Враховуючи зазначене, можна дати визначення поняття учасників у справі про банкрутство, як осіб, що мають визначені чинним законодавством права та обов’язки у провадженні у справах про банкрутство і поділяються на основних, неосновних та інших осіб, що беруть участь у провадженні у справах про банкрутство.

Під основними учасниками провадження у справі про банкрутство треба розуміти тих учасників, без яких проведення процедури банкрутства є неможливим за виключенням випадків, чітко встановлених у законодавстві про банкрутство.

Під неосновними учасниками провадження у справі про банкрутство потрібно розуміти учасників, які приймають участь у справі про банкрутство лише за певних умов, визначених чинним законодавством про банкрутство.

Поняття інших осіб, що беруть участь у провадженні у справах про банкрутство треба визначити як осіб, що беруть участь у провадженні лише у разі прямого їх залучення в процесуальних документах господарським судом з його власної ініціативи або за клопотанням сторони.

Боржником, відповідно до вимог ст.1 Закону може бути суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, зокрема зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Забезпечення повної рівності всіх кредиторів досягнути практично неможливо. При будь-якому, навіть самому досконалому правовому регулюванні процедур банкрутства одні кредитори все одно будуть наділені більшими правами за рахунок ущемлення прав інших кредиторів. Тому найбільш важливим є правильне визначення пріоритетів та цінностей, що захищаються законодавством про банкрутство [ 205, с. 152].

У процедурах банкрутства особливі завдання покладені на арбітражного керуючого, що залежно від судової процедури може виступати як розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор. Роль арбітражного керуючого є досить складною і результат процедур банкрутства та реалізація їх завдань багато в чому покладені залежать від його роботи. В подальшому у дисертаційній роботі будуть детально розглянуті питання ліцензування, призначення, діяльності та відповідальності арбітражного керуючого в усіх судових процедурах банкрутства.

Основною рисою інституту банкрутства є те, що над всіма процедурами банкрутства у межах провадження у справі про неспроможність встановлюється необмежений або значний контроль суду [ 74, с. 79]. Основні рішення у межах провадження у справі про банкрутство або приймаються, або затверджуються господарським судом.

Завданнями судочинства при проведенні процедур банкрутства, на думку Яркова В.В., є забезпечення правомірності, ефективності та оперативності проведення процедур банкрутства, а також вирішення суто процесуальних завдань господарського судочинства [ 217, с. 282]. Враховуючи те, що кожна справа про банкрутство потребує індивідуального підходу до її вирішення [ 204, с. 149], суддя повинен вирішувати, чи зможе він заповнити прогалини та повноцінно застосувати норми законодавства про банкрутство втілюючи намір законодавця щодо створення ефективної та справедливої системи [ 125, с. 30].

Функції господарського суду у провадженні у справах про банкрутство полягають:

у єдиному та правильному застосуванні норм законодавства України та законодавства про банкрутство, зокрема;
у здійсненні контролю за проведенням процедур банкрутства;
у здійсненні оцінки дій учасників провадження у справі про банкрутство та їх затвердження або відхилення в процесуальних документах;
у застосуванні санкцій за порушення норм законодавства про банкрутство;
у здійсненні реабілітації боржника, який відновив свою платоспроможність та розрахувався з кредиторами.

Однією з особливостей провадження у справах про банкрутство є те, що крім боржника і кредитора та інших основних учасників у них беруть участь і неосновні учасники провадження. У більшості країн світу законодавство про банкрутство встановлює, що після або в момент винесення судом рішення (ухвали) про порушення провадження у справі в тій чи іншій формі призначаються органи (особи), які виконують певні важливі функції у провадженні [ 83, с. 55].

Згідно ст.1 Закону одним із учасників процедур банкрутства є Фонд державного майна України. Цей державний орган здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що становлять загальнодержаву власність. У відповідності до п. 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України затвердженого постановою Верховної Ради України 07.071992 року за № 2558-ХІІ [27] на Фонд державного майна України серед іншого покладено такі завдання:

захист майнових прав України на її території та за кордоном;
здійснення повноважень орендодавця майна державних підприємств і організацій, їхніх структурних підрозділів.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

До осіб, що можуть брати участь у провадженні у справах про банкрутство, згідно з ч.1 ст. 3 Закону відноситься власник майна (орган уповноважений управляти майном), а також засновники (учасники) боржника - юридичної особи, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування. На цих осіб покладено зобов'язання вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. Крім того, у ч.2 вищевказаної статті визначено, що власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, зокрема зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Законодавець припускаючи можливість участі власника майна (орган уповноважений управляти майном), засновників (учасників) боржника - юридичної особи у провадженні у справах про банкрутство, надає повноваження щодо:

прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи (ч.3 ст. 7 Закону), а у випадках передбачених ч.5 ст.7, ч.1 ст. 51 Закону про звернення до господарського суду з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
подання клопотання щодо продовження або скорочення терміну повноважень розпорядника майна (ч. 7 ст.13 Закону);
виконання зобов'язань боржника власником майна боржника та його відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань у рамках процедури санації (ч.2 ст.18 Закону);
участі з правом дорадчого голосу у засіданнях комітету кредиторів;

оскарження до господарського суду дій ліквідатора щодо правомірності віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси (ч.4 ст. 25 Закону);
права на майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів на стадії ліквідації банкрута (ч. 7 ст.31 Закону);
отримання копії ухвали про ліквідацію юридичної особи – банкрута (ч.2 ст. 32 Закону).

Зважаючи на те, що основною функцією інституту банкрутства є відновлення платоспроможності боржника і власник (орган уповноважений управляти майном), засновники (учасники) відіграють у цій процедурі не останню роль, на думку деяких науковців, потрібно чітко визначити форми участі власника (орган уповноважений управляти майном), засновників (учасників) у процедурах відновлення платоспроможності юридичної особи [ 148, с. 27].

Ще однією особою, що може брати участь у провадженні у справах про банкрутство є трудовий колектив боржника в особі представника працівників боржника. Згідно з ст. 1 Закону у справі про банкрутство бере участь представник працівників боржника - особа, уповноважена загальними зборами, на яких присутні не менш як три чверті від штатної чисельності працівників боржника або відповідним рішенням первинної профспілкової організації боржника, представляти їх інтереси при проведенні процедур банкрутства з правом дорадчого голосу.

Законом чітко не визначене положення та компетенція представника працівників боржника. Лише у ч.1 та 8 ст. 16 Закону визначено право участі представника працівників боржника з правом дорадчого голосу на зборах кредиторів та засіданнях комітету кредиторів. А отже, не зрозумілим залишається питання чи може представник працівників боржника бути представником кредиторів (працівників боржника) у справі про банкрутство?

Поляков Б.М. висловлює думку про те, що повноваження представника робітників боржника повинні полягати не у вирішенні питань, пов’язаних із погашенням заборгованості по заробітній платі, а у досягненні загальної цілі щодо збереження господарюючого суб’єкта та відновлення його платоспроможності [ 148, с. 27]. З такою точкою зору важко погодитись, адже загальна спрямованість норм Закону на першочергове збереження суб’єкта господарювання шляхом відновлення його платоспроможності не може розповсюджуватись у повною мірою на інтереси представника працівників боржника. Оскільки, основною метою обрання такого представника має бути саме захист інтересів працівників (зважаючи на низький рівень правосвідомості в нашому суспільстві), який полягає не тільки у збереженні суб’єкта господарювання, але й в отриманні заборгованості по заробітній платі, збереженні робочих місць після відновлення платоспроможності такого боржника, наданні соціальних гарантій працівникам, тощо.

Отже, ст.1 Закону зазначине коло учасників процедур банкрутства, яке є не вичерпним. Безперечно, недоліком Закону є відсутність чіткого регулювання правового положення учасників процедур банкрутства, чіткого визначення їх прав та обов’язків, відповідальності. Така невизначеність веде до неправильного застосування положень Закону на практиці, що в результаті призводить до неможливості виконання ним (Законом) своєї основної функції – відновлення платоспроможності боржника.

1.5. Джерела правового регулювання діяльності арбітражного керуючого

За часів СРСР не було необхідності у застосуванні ринкових інструментів у сфері регулювання відносин майнового характеру учасників торгового обороту. Але в радянському законодавстві в різні періоди містилися норми, які регулювали відносини банкрутства (наприклад Цивільні кодекси 1922 та 1929 років) і у період НЕПу вони застосовувались. Хоча враховуючи специфіку суспільного ладу та систему економіки того часу застосування норм інституту банкрутства тривало недовго, що повернуло в небуття не тільки цей інститут у законодавстві, але й і в юридичній науці [103, с. 36].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 11 квітня 2001 року № 77 [40] затверджено Положення про порядок формування та ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, в якому визначені основні засади співпраці органу з питань банкрутства, арбітражних керуючих та господарських судів. Також визначено обов’язок органу з питань банкрутства формувати базу даних, обов’язок арбітражних керуючих у десятиденний термін після кожного судового засідання подавати органу з питань банкрутства повідомлення про хід провадження у справі про банкрутство, тощо. Користувачами вищезгаданої бази є посадові особи органів державної влади, а також правоохоронних, контролюючих та слідчих органів за наявності письмового запиту в установленому порядку, боржник, кредитор, арбітражний керуючий, які беруть участь у провадженні конкретної справи про банкрутство, та судді, що веде цю справу. Створення та ведення такої бази є позитивною ознакою, яка сприяє здійсненню моніторингу процесу відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, оперативності та об’єктивності доведення первинної та аналітичної інформації до відома органів виконавчої та судової влади.

Крім того, для практики застосування Закону важливим є також наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 17.01.2001 року № 10 [41] про затвердження методичних вказівок щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємств та ознак дій щодо приховування банкрутства, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства. Ці методичні рекомендації були розроблені для однозначності підходів при оцінюванні фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак поточної, критичної чи надкритичної їх неплатоспроможності та ознак дій передбачених ст.ст. 218-221 Кримінального кодексу України [4].

Крім того, діє низка підзаконних нормативних актів, що регулюють діяльність арбітражних керуючих, характеристика яких дана у наступних параграфах дисертації. Так, наприклад, наказ Фонду державного майна України від 05.10.2001 року № 1809 "Про затвердження Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизації" [43], наказ Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції "Про затвердження Положення про порядок навчання та підвищення кваліфікації арбітражних керуючих" від 17.03.2001 року № 57 [39], наказ Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства економіки України "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)", від 4 травня 2001 року № 72/49 [44], лист Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва "Щодо здійснення контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності щодо додержання ними умов і правил провадження діяльності арбітражного керуючого (ліцензійних умов)" 27.08.2002 року № 4-452-1523/4650 [48].

Важливе значення для регулювання діяльності арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства мають роз’яснення та інформаційні листи Вищого господарського суду України, які не є джерелами права, але значно впливають на застосування норм Закону на практиці.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Отже, враховуючи вищевикладене можна зробити висновок про те, що українське законодавство, що регулює діяльність арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства, включає в себе закони України, як загальні так і спеціальні, підзаконні нормативні акти. Крім того, питання застосування законодавства, що регулює діяльність арбітражного керуючого, висвітлюються в узагальненнях практики органів судової влади щодо застосування інституту банкрутства в Україні.

Лише ефективне законодавство про банкрутство може забезпечити справедливий баланс приватних та публічних інтересів, який необхідний для встановлення та підтримки довіри з боку інвесторів та забезпечення цивільного обороту. Тому правове регулювання банкрутства підлягає подальшому вдосконаленню шляхом прийняття відповідних змін і доповнень у діюче законодавство про банкрутство України та нових нормативних актів.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

У сучасних економічних умовах правовий інститут банкрутства має вирішувати чимало задач і є необхідним елементом права країн з ринковою економікою. Поняття банкрутства є основним поняттям вищеназваного інституту. На сьогодні існує як законодавче, так і доктринальне визначення цього поняття. Виходячи із аналізу сучасного законодавства України та доктринальних визначень, автор робить висновок, що під “банкрутством” треба розуміти визнану господарським судом нездоланну неплатоспроможність боржника здійснити повні розрахунки із кредиторами за своїми зобов’язаннями не інакше як через застосування до нього ліквідаційної процедури.

З поняттям банкрутства тісно пов’язані поняття “неспроможність” та “неплатоспроможність”. Так, виходячи із ч.1 ст. 209 Господарського кодексу України [7] та ст. 1 Закону законодавець ототожнює поняття “неспроможності” та “неплатоспроможності”. На підставі аналізу положень українського законодавства з цим погодитись не можна оскільки спираючись на законодавче визначення терміну “банкрутство” не можна ототожнювати стадію судового процесу та власне підставу порушення цього процесу. А отже, поняття “банкрутство” та “неспроможність” не є тотожними і позначають різні стани суб’єкта господарювання, як під час провадження у справі про банкрутство так і до нього.

Спираючись на термінологію українського законодавства про банкрутство можна виділити підстави порушення провадження у справі про банкрутство та критерії банкрутства.

Справа про банкрутство може бути порушена та розглянута з метою встановлення критеріїв банкрутства при наявності наступних зовнішніх ознак, які встановлені у ч. 3 ст.6, 51, 52 Закону:

за умови припинення боржником платежів протягом 3 місяців після встановленого для їх погашення строку;
якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;
якщо майна боржника, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів;
якщо боржник фактично припинив свою діяльність та місцезнаходження його встановити неможливо.

Закон містить один критерій банкрутства :

нездатність боржника в повній мірі задовольнити вимоги кредиторів по грошовим зобов’язанням, зокрема по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Система законодавства України, що регулює діяльність арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства складається з 1) кодифікованих нормативних актів загальної сфери дії; 2) господарського законодавства, до системи якого входять нормативно-правові акти загальної сфери дії, що регулюють господарську діяльність і функціонування суб’єктів господарювання; 3) спеціального нормативного акту – Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”; 4) підзаконних нормативних актів: указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства економіки та Фонду державного майна, тощо; 5) роз’яснень та інформаційних листів Вищого господарського суду України; 6) норм міжнародного приватного права.

Тільки ефективне законодавство про банкрутство може забезпечити справедливий баланс приватних та публічних інтересів, який необхідний для встановлення та підтримки довіри інвесторів та забезпечення господарського обороту. Тому правове регулювання банкрутства підлягає подальшому вдосконаленню шляхом прийняття відповідних змін і доповнень у діюче законодавство про банкрутство України та нових нормативних актів.

РОЗДІЛ ІІ

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ АРБІТРАЖНОГО КЕРУЮЧОГО

2.1.Вимоги до арбітражного керуючого та його роль у судових процедурах банкрутства

Арбітражне керування – це новий для України вид професійної діяльності, що вимагає спеціальних знань та навичок.

Початок формування цього виду професійної діяльності було закладено ще в Законі України “Про банкрутство” [13]. Подальший розвиток та регламентування арбітражне управління отримало у Законі. Світовий досвід доводить, що більш ефективним є законодавство про банкрутство, яке засновано на арбітражному управлінні. З огляду на те, що діяльність арбітражного керуючого потребує детального правового регулювання в українському законодавстві, це питання, залишаючись недостатньо дослідженим, набирає все більшої актуальності.

На сьогодні особливо нагальними проблемами, пов’язаними з арбітражним управлінням, є такі:

забезпечення достатнього рівня кваліфікації арбітражних керуючих, при якому б вони могли швидко та ефективно розв”язувати проблеми відновлення платоспроможності боржника;
слабкість реальних намірів арбітражних керуючих максимально результативно та повністю вирішити покладені на них завдання відповідно до вимог закону проти прагнень використати свої повноваження для цілей, далеких від мети відновлення платоспроможності боржника.

Згідно ч.1 ст. 3-1 Закону арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) може бути призначено фізичну особу - суб'єкта підприємницької діяльності, яка має вищу юридичну або економічну освіту, володіє спеціальними знаннями та не є заінтересованою особою щодо боржника і кредиторів.

Отже, Закон висуває наступні вимоги до арбітражного керуючого:

така особа повинна мати статус фізичної особи – підприємця;
така особа повинна мати вищу юридичну або економічну освіту та володіти спеціальними знаннями;
така особа не повинна бути заінтересованою щодо боржника та кредиторів.

Діяльність фізичної особи як арбітражного керуючого визнається підприємницькою діяльністю та підлягає попередній реєстрації громадянина у порядку визначеному Законом України від 15.05.2003 року № 755-IV “ Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” [26] в якості фізичної особи - підприємця. Статус фізичної особи - підприємця покликаний сприяти додержанню арбітражними керуючими принципу нейтральності при здійсненні своєї професійної діяльності.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Ефективність роботи арбітражного керуючого залежить від вміння переосмислити стандартні рецепти та робити несподівані ходи. Цей загальний закон успішного ведення бізнесу особливо актуальний у кризових ситуаціях. А тому такий хід не тільки повинен дати вирішення насущних проблем, але й забезпечити стійку конкурентну перевагу підприємства.

Треба зазначити, що сьогодні коло таких рішень стало набагато ширшим завдяки новітнім технологіям. І справа тут не стільки за технікою, скільки за принциповими установками українського бізнесу. Казати про певні зрушення в області арбітражного керування можна тільки при сприятливій ситуації для ведення бізнесу та деякого внутрішнього потенціалу підприємств боржників. А тому особливе значення сьогодні набуває якість менеджменту, і якщо в цій сфері не відбудуться якісні зміни, то криза буде нескінченна. І врешті решт законодавство про банкрутство не зможе виконувати своє першочергове призначення повною мірою.

Успіх арбітражного керуючого залежить від того чи працює поряд з ним група спеціалістів, знання та досвід яких доповнюють один одного. Але не дивлячись на фактичну потребу, Закон називає арбітражним керуючим фізичну особу – підприємця, яка діє у якості арбітражного керуючого у судових процедурах банкрутства одноосібно. Законодавством України про банкрутство не передбачена діяльність кількох арбітражних керуючих або арбітражних керуючих – юридичних осіб. Проте ч.4 ст. 3-1 Закону йому дозволяється залучати для забезпечення виконання своїх повноважень на договірних засадах інших осіб та спеціалізовані організації з оплатою їх діяльності за рахунок боржника, якщо інше не встановлено цим Законом чи угодою з кредиторами. А тому актуальним є питання підготовки таких команд та спеціалістів для спільної праці з арбітражним керуючим [ 203,с. 276].

На нашу думку, у якості перспективного законодавства, також доцільним було б у Законі передбачити можливість участі у процедурах банкрутства кількох арбітражних керуючих та керуючих юридичних осіб. Так, два або більше арбітражних керуючих могли б виступати одночасно в одній справі про банкрутство. Відносини між ними, розподіл їх прав та обов’язків щодо виконання повноважень арбітражних керуючих у процедурах банкрутства та по відношенню один до одного мають бути регламентовані в окремій статті Закону. Це питання потребує подальшого поглибленого вивчення і не може бути досліджено у рамках даної роботи.

Визначення “зацікавленої особи” Закон не містить. Натомість, у ст. 1 Закону дається визначення “заінтересованої особи по відношенню до боржника” під якою розуміються юридичні особи, створені за участю боржника, керівника боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, зокрема і звільнені з роботи за рік до порушення провадження у справі про банкрутство, а також особи, які знаходяться в родинних стосунках із зазначеними особами та підприємцем (фізичною особою) - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки. Для цілей Закону заінтересованими особами стосовно керуючого санацією визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, доцільно внести зміни до ч.1 ст. 3-1 Закону, а саме, замінити термін “зацікавлена особа” на “заінтересована особа”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Другий порядок призначення арбітражного керуючого, полягає в розгляді господарським судом кандидатури арбітражного керуючого, яку пропонують сторони (переважно збори або комітет кредиторів) у клопотанні (ст.ст. 13, 17, 24 Закону). Після позитивного розгляду клопотання, господарський суд виносить ухвалу, що також підлягає оскарженню.

На сьогодні відкритим залишається питання щодо щодо правового статусу арбітражного керуючого, яким виступає арбітражний керуючий: посадової особи, що призначається судом, представником інтересів боржника або кредиторів, підприємцем, що переслідує власні інтереси, тощо? У листі від 09.07.2004 року № 4655 Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва визначено [49], що арбітражний керуючий здійснює адміністративно-господарські обов'язки по розпорядженню майном боржника, які покладені на нього правомочним органом (судом), правомочною службовою особою (суддею), а тому він є службовою особою. Проте з таким висновком не можна погодитись, оскільки фізична особа – підприємець, що має ліцензію на здійснення діяльності арбітражного керуючого незалежно від того чи призначена вона у конкретну справу про банкрутство, чи ні, така особа залишається арбітражним керуючим. А тому, із обґрунтування наведеного у вищезазначеному листі, арбітражний керуючий не може постійно виконувати адміністративно-господарські обов'язки (лише у рамках провадження у справі про банкрутство), а значить і не може визнаватися службовою особою окрім випадків притягнення останнього до кримінальної відповідальності, про що буде додатково визначено у параграфі 2.5 дисертації.

Крім того, при визначені місця арбітражного керуючого в інституті банкрутства треба враховувати професійну основу діяльності арбітражного керуючого, специфіку здійснення повноважень у процедурах банкрутства та підстави здійснення його діяльності. Передусім, для здійснення діяльності арбітражного керуючого, особа – претендент повинна мати необхідну кваліфікацію та пройти спеціальний курс навчання. У судових процедрах санації та ліквідації арбітражний керуючий фактично виконує функції посадової особи і відповідно до норм чинного законодавства така особа у визначених випадках несе кримінальну відповідальність, як посадова особа. Згідно із положеннями Закону арбітражний керуючий, що призначений у конкретну справу про банкрутство має метою своєї діяльності як відновлення платоспроможності боржника так і задоволення вимог кредиторів, а отже у певних ситуаціях під час провадження у справах про банкрутство він може виступати, як представником кредиторів так і представником боржника. Проте неправильним буде вважати, що будь-яка із названих ролей арбітражного керуючого є домінуючою. А отже, на нашу думку, діяльність арбітражного керуючого у процедурі банкрутства можна визначити, як діяльність професійної особи. Професійна особа поєднує в собі наступні ознаки:

набуття такого статусу в силу дозволу держави (ліцензії);
виконання багатьох функцій, що покладені на таку особу чинним законодавством України;
відповідальність такої особи визначена у чинному законодавстві України.

На сьогодні Державний класифікатор професій України, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 26.12.2005 року № 375 [46] (далі за текстом - Класифікатор) містить такі професії, як “розпорядник майна підприємств-боржників”, “керуючий санацією” та “ліквідатор підприємств-боржників”. На нашу думку, таке включення до Класифікатора видів діяльності арбітражного керуючого є недоцільним. Оскільки фізична особа - підприємець, що має ліцензію на право здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) при здійсненні своїх повноважень у конкретній справі про банкрутство не вступає з боржником, кредиторами або господарським судом у трудові відносини. А тому для професійної діяльності арбітражного керуючого є важливим не здійснення повноважень розпорядника майна, керуючого санацією або ліквідатора у конкретній справі про банкрутство, а здійснення професійної діяльності взагалі. Отже, доцільним є введення до Класифікатору професії “арбітражний керуючий” та виключення професій “розпорядник майна підприємств-боржників”, “керуючий санацією” та “ліквідатор підприємств-боржників”.

Blog

Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна

1.3. Призначення інституту банкрутства