Geum.ru

Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису рябцева ярослава Григорівна

Вид материалаДокументы
1.2. Поняття та ознаки банкрутства
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8

1.2. Поняття та ознаки банкрутства

Діяльність арбітражного керуючого здійснюється у рамках законодаваства про банкрутство, де поняття банкрутства та визначення його ознак відіграє важливу роль для проведення судових процедур банкрутства. Протягом історії розвитку інституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначення стану боржника, коли він не в змозі виконувати свої зобов’язання через брак коштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міст використовувались терміни “fuggitivi” та “decoctor”1. Сучасне поняття “банкрут”, яке набуло поширення в світі, походить від італійського виразу – banca rotta. Він означав звичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста у разі нездатності останнього провести розрахунки з кредиторами [ 212,с. 88].


Перші законодавчі акти багатьох Європейських країн в основному виходили з кваліфікації банкрутства як злочину [ 212,с. 580]. Але в результаті дії економічних законів та розвитку суспільних відносин зміст понять неспроможності та банкрутства змінюється. Іноді навіть одне поняття замінює інше. “Злочинний” характер банкрутства (неспроможності) вже не розглядається як аксіома. Проте коли неспроможний боржник вчиняє злочинні дії, він розглядається як особа, що вчинила злочин – банкрутство [ 133,с. 202].

Закон України “Про банкрутство” від 14.05.1992 року №2343-ХІІ [13] (далі за текстом - Закон України “Про банкрутство”) визначав банкрутство, як пов'язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності - задовольнити у встановлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. У зв’язку із зміною функціонального призначення інституту банкрутства та впровадженням іншого законодавчого регулювання, це поняття було змінене. Так, згідно з ст.1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 року №784-XIV [16] (далі за текстом - Закон) банкрутство визначається, як визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Аналогічне визначення поняття банкрутства міститься і в ч.1.3. Наказу Національної служби посередництва і примирення "Про затвердження Положення про порядок проведення примирних процедур по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) у випадку неплатоспроможності власника або уповноваженого ним органу (представника)" від 30.11.2001 року № 230 [47].

Українські вчені та юристи-практики неодноразово звертали увагу на проблему визначення поняття банкрутства. Так, Тітов М.І. [ 199,с. 26] визначав поняття банкрутства, як припинення за судовим рішенням господарської діяльності фізичної або юридичної особи внаслідок неспроможності задовольнити визнані ними (або визнані судом, як правомірні) вимоги кредиторів та виконати обов’язки перед бюджетом, у зв’язку з перевищенням зобов’язань боржника над вартістю його майна, якщо застосування визначених у законі заходів запобігання банкрутству не дало позитивних результатів. З таким визначенням погоджувався і Бірюков О.М. зазначаючи, що у ньому “присутні основні принципові риси інституту неспроможності, а саме, визнання факту неспроможності судовим порядком та відкриття процедури ліквідації після проведення організаційних процедур, які не дали позитивних результатів” [ 74,с. 50].

Поляков Б.М. вважає, що поняття банкрутства потрібно закріпити у Законі, як визнану господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність через проведення реабілітаційних процедур та погасити встановлені грошові вимоги кредиторів у зв”язку з їх неоплатністю [ 149,с. 91].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

З поняттям “банкрутства” тісно пов”язані поняття “неспроможність” та “неплатоспроможність”. Так, виходячи із ч.1 ст. 209 Господарського кодексу України [7] під неспроможністю суб’єкта господарювання розуміють нездатність такого суб’єкта після настання встановленого строку виконати свої грошові зобов’язання перед іншими особами територіальною громадою або державою інакше як через відновлення його платоспроможності у зв’язку із недостатністю майна. Згідно із ст. 1 Закону під неплатоспроможністю розуміють неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. Як видно з наведених визначень законодавець ототожнює поняття “неспроможності” та “неплатоспроможності”. Хоча і у визначенні останнього застосовує слово “неспроможність”. На нашу думку, доцільно було б застосовувати єдине поняття як у Законі, так і у Господарському кодексі України [7].

Отже, виходячи із норм Закону та Господарського кодексу України [7] видно, що поняття “банкрутство” та “неспроможність” не тотожні та позначають різні стани суб’єкта господарювання.

Не дивлячись на вищенаведену позицію українських вчених щодо ототожнення поняття “банкрутство” та “неспроможність” з цим погодитись не можна, оскільки спираючись на законодавче визначення терміну “банкрутство” не можна ототожнювати стадію судового процесу та власне підставу порушення цього процесу. Треба зазначити, що норми Кримінального кодексу України (ст.ст.218 - 221) [4] містять поняття банкрутства у дещо іншому розумінні. Так, у вищезгаданих нормах, поняття “банкрутства” ототожнюється з поняттям “фінансова неспроможність” та вживається не у значенні частини судового процесу, а у значенні негативного фінансового стану. Різні підходи законодавця до визначення та вживання поняття банкрутства, на нашу думку, є неправильними. А отже, необхідно поняття “банкрутство” у текстах вищевказаних статей Кримінального кодексу України [4] вилучити натомість замінивши поняттям фінансової неспроможності. Адже в нормах Кримінального кодексу України [4] не згадується про банкрутство як процедуру, а тому використання цього терміну вбачається некоректним.

В світовій теорії інституту банкрутства розрізняють ознаки та критерії поняття “банкрутства”. Під ними розуміють чинники, залежно від навності або відсутності яких вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство [171, с. 48]. Деякі вчені виділяють лише ознаки банкрутства та поділяють їх на внутрішні та зовнішні [ 8, с. 120-125] або суттєві та зовнішні [ 151,с. 15].

Теорії права відомі два критерії банкрутства: неоплатність та неплатоспроможність. Неоплатність означає, що пасиви боржника перевищують його активи і для порушення провадження у справі про банкрутство необхідно довести, що вартість майна боржника є меншою, ніж величина кредиторської заборгованості [ 134,с. 345].

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Отже, враховуючи зазначене та на підставі положень законодавства України про банкрутство і з урахуванням висловлених в літературі поглядів щодо поняття банкрутство, останнє можна визначити, як – визнану господарським судом нездоланну неплатоспроможність боржника здійснити повні розрахунки із кредиторами за своїми зобов’язаннями не інакше як через застосування до нього ліквідаційної процедури.