Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Сторони у піни іі.ііич> npoueci Треті особи у цивільному процесі Треті особи Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб Метою їх участі Підстави участі Фактичною підставою 2. Форми участі

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
• СІ. Чорнооченко цивільний процес, 7361.43kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.

Глава 5.


Сторони у піни іі.ііич> npoueci

61


Законодавством передбачено варіанти розвитку процесу у разі відсутності згоди позивача на заміну. У цьому випадку суд може притягти цю особу (належного відповідача) як дру­гого відповідача і ухвалити рішення за її участі. У разі судо­вого залучення відповідача участь декількох відповідачів не створює процесуальної співучасті. У випадку відмови у позові до такого відповідача понесені ним витрати не повинні при­суджуватися із позивача.

Заміна неналежної сторони належною можлива тільки у су­ді першої інстанції протягом усього часу розгляду справи. Пи­тання про замшу неналежної сторони повинне вирішуватися у судовому засіданні, а не в момент порушення справи. Відпо­відно до ст. 33 ЦПК справа після заміни неналежного відпо­відача чи залучення співвідповідачів може розпочинатися спо­чатку. Про це мас надійти клопотання залученого відповідача, і таке право повинно бути роз'яснене судом при вступі нового відповідача (співвідповідача) у цивільний процес.

В аналогічному порядку здійснюється залучення додатково­го (додаткових) відповідачів, наприклад, якщо в ході розгляду справи буде встановлено, що шкода завдана не однією осо­бою, а декількома.

§ 4. Процесуальне нравонастушіицтво

Під час провадження у цивільній справі можлива також заміна сторін та третіх осіб іншими особами, коли до них переходять права та обов'язки у спірних правовідносинах, це процесуальне правопаступництео (ст. 37 ЦПК).

Сторона може вибути з процесу в силу різних причин, од­нак процесуальне правопис і упннцімо виникає тільки у тому випадку, коли має місце правонастуїіництво у матеріальних правовідносинах. На відміну від цивільного иравонаступннцт-ва, процесуальне мас ряд особливостей, обумовлених характе­ром участі у процесі, сукупністю процесуальних прав та обо­в'язків, якими наділені сторони.

Uith-maeu.Mii процесуального правонастунництва є:

• смерть фізичної особи при правовідносинах, в яких допус­
  кається правонаступиицтво;
  
• реорганізація юридичної особи;
  
• уступка вимоги, перевід боргу;
  
• інші форми переходу прав та обов'язків від однієї особи до
  іншої.
  

Для настання процесуального правонаступництва правона­ступник (особа, яка бажає вступити у процес) має довести су­дові своє право на зайняття процесуального становища суб'єк­та, якого він заміняє. Доказом можуть бути рішення суду, ста­тут, свідоцтво про право на спадщину, інші документи, які підтверджують перехід прав та обов'язків у матеріальних пра­вовідносинах, що є предметом судового розгляду.

Правонаступник набуває весь обсяг процесуальних прав та обов'язків, які мав його попередник. Також для нього є обо­в'язковими усі дії, які вчинені у цивільному процесі до його вступу (зміна предмета та підстави позову, відмова від части­ни позовних вимог тощо) (ст. 37 ЦПК). Тобто до процесуаль­них правонаступників переходять усі нездійснені й нереалізо­вані права попередника на момент вступу до справи і, виходя­чи з дії принципу диснозитивносі і, вони можуть ні,п.но ними розпоряджатися.

Зміст норм про процесуальне правонаступництво повністю поширюється на третіх осіб.

Цивільне процесуальне иравонаступництво по суті € за­міною однієї сторони на іншу, подібно до заміни неналежної сторони, однак мас ряд відмінностей від останньої. Процесу­альне нравонаступництво може застосовуватися при заміні по­зивача, відповідача, а також третіх осіб, а заміна неналежної сторони — тільки щодо відповідача. При заміні неналежної сторони її дії не спричиняють жодних правових наслідків для належної. За умови процесуального правонаступництва усі процесуальні дії иравопонередника є обов'язковими для право­наступника. При заміні процес може починатися заново, а при правонаступництві — продовжується. Процесуальне правона-стунництво можливе на всіх стадіях процесу, заміна неналеж­ної сторони — тільки у суді першої інстанції, до ухвалення рішення суду у справі.

На відміну від цивільного матеріального правонаступницт­ва, яке поділяється на універсальне (заіиііьне) та сингулярне (часткове), у цивільному процесуальному праві сингулярного правонаступництва немає, оскільки правонаступник набуває всіх цивільних процесуальних прав та обов'язків попередника без будь-яких винятків.

62

Глава 6.

Треті особи у цивільному процесі

63


Глава 6. ТРЕТІ ОСОБИ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

§ 1. Поняття та ознаки третіх осіб

У результаті цивільної справи крім сторін можуть бути заінте­ресовані й інші особи, що не € суб'єктами спору, переданою на розгляд і вирішення суду. Вони називаються третіми особа­ми, оскільки вступають у справу між двома сторонами. Ця на­зва суто умовна і мас лише процесуальне значення.

Треті особи — це суб'єкти цивільних процесуальних право­відносин, які вступають у порушену у суді справу для захисту власних суб'єктивних прав та охоронюаапих законом інтере­сів, наділені матеріально-правовою іаінтересованістю. яка. як правило, суперечить інтересам позивача та (або) відповідача.

Зважаючи на форму вступу та характер заінтересованості, ознаками третіх осіб є:

• вступ у порушену справу в суді;
  
• втручання у спір між сторонами;
  
• особистий характер заінтересованості.
  

Залежно від прояву матеріально-правової шінтересованості треті особи бувають двох видів: треті особи, які заявляють симостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК), та треті особи, які не заявляють таких вішог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК).

Правовий статус третіх осіб дещо подібний до прав та обо­в'язків сторін. Тому щодо участі третіх осіб можуть застосо­вуватися положеній про процесуальну співучасть та процесуа­льне правонаступиицтво.

§ 2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо пред­мета спору, — це треті особи, які вступають у справу шля­хом пред'явлення позову до однієї чи двох сторін з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав, свобод, охоронюваних законом інтересів (ст. 34 ЦПК).

Отже, додатковими ознаками цих суб'єктів цивільного про­цесу є: — заявления самостійних вимог на предмет спору;

— вступ у процес шляхом пред'явлення позову.

Заявления самостійної вимоги на предмет спору між сторо­нами, яка пред'являється по їх справі, ні в якій мірі не свід­чить про наявність самостійних прав на продме і спору, адже вони (права) можуть бути визначені тільки рішенням суду піс­ля розгляду справи по суті.

Особливістю участі у цивільному процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, с тс, що вони можуть порушити окремий самостійний процес на захист своїх прав. Але з ме­тою економії процесуальних засобів і недопущення ухвалення різних за змістом рішень суд розглядає дві правові вимоги: пер­ша — позивача до відповідача, друга — третьої особи до по­зивача, відповідача чи до обох сторін.

Процесуальною формою втілення самостійної вимоги тре­тьої особи є позовна заява, яка повинна відповідати загальним вимогам, встановленим для такого німу заяв, із обов'язковим реквізитом про обгрунтування правового зв'язку цієї вимоги із вимогою, яка вже с предметом судового розгляду. Залучити до участі у справі третю особу, яка заявляє самостійні вимоги, неможливо, зважаючи на дію принципу диспоштивності.

Пред'явлення позову третіми особами можливе у суді пер­шої інстанції до ухвалення рішення суду. Після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, за її клопотанням с пранії розглядається спочатку.

Ухвала суду про відмову або допуск третьої особи у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку. У випадку, якщо третя особа не буде допущена у процес і ухваленим у справі рішенням будуть визначені її права та обов'язки, то вона відповідно до ст.ст. 14, 292 ЦПК мас право на оскаржен­ня рішення суду.

За процесуальним становищем треті особи, які заявляють самостійні вимоги, користуються усіма правами і мають усі обов'язки позивача, але з тією відмінністю, що в інтересах по­зивача порушується справа у суді, третя ж особа вступає у вже порушену справу, тому об'єднувати цих осіб поняті ям "позивач" було б неправильним. Участь третьої особи, яка зая­вляє самостійні вимоги, не породжує співучасті із стороною, оскільки, як правило, їхні інтереси мають взаємовиключний характер. Третя особа посідає окреме процесуальне становище у процесі.

Глава 6.

Три і особи у

Mt процесі

6S


§ 3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Треті особи, які ис заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або від­повідача до ухвалення судом рішення, якщо останнє може вилинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. — це треті особи, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб 'ектинних прав та інтересів.

Додатковими ознаками третіх осіб без самостійних вимог є:

• виступ у процесі на стороні позивача або відповідача;
  
• специфічний спосіб захисту своїх прав, свобод та охороню-
  ваних законом інтересів.
  

Юридична заінтересованість третіх осіб пов'язана з можли­вим реіресиим позовом, своєчасним запобіганням порушенню своїх прав. Беручи участь у процесі, який передує регресному позову, третя особа може сприяти з'ясуванню обставин спра­ви, щоб попередити пред'явлення до неї реіресних вимог (на­приклад участь особи, яка вже одержує аліменти, при пред'яв­ленні до боржника іншою особою іншого позову про стягнен­ня аліментів).

Крім запобігання пред'явленню невигідного для себе регре-сного позову, третя особа може бути заінтересованою також в тому, щоб, вступивши у процес, сприяти в майбутньому пред'яв­ленні нею позову до сторони, на боці якої вона виступає (на­приклад участь на боці позивача, який ставить вимогу про ви­знання нового заповіту недійсним, особи, яка за попереднім заповітом с відказоодержувачем).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, захищає свої права, свободи та законні інтереси шляхом захисту су­б'єктивних прав сторони, на боці якої вона виступає. Для вступу в процес по справі подається заява із зазначенням мо­тивів вступу і посиланням на докази. Така заява не підлягає оплаті судовим збором і повинна бути подана до закінчення судового розгляду справи.

Інколи обов'язкова участь у цивільному процесі третьої особи зумовлена нормами матеріального права. Наприклад, відповідно до ст. 660 ЦК при договорі кушнлі-продажу, якщо стороння особа на підставах, що виникли до продажу товару.

пред'явить до покупця позов про витребування товару, поку­пець повинен повідомити про це продавця та подати клопо­тання про залучення його до участі у справі. Продавець при цьому вступає у справу на боці покупця як третя особа без са­мостійних вимог. Якщо покупець не повідомив придания про пред'явлення іншою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення до участі у справі, про­давець не відповідає перед покупцем, якщо доведе, шо, віяв­ши участь у справі, він міг би відвернути відібрання продано­го товару у покупця.

Третя особа без самостійних вимог може вступити у про­цес за власною ініціативою, приіяіунаїися до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (ст. 35 ЦПК).

Закон зобов'язує сторону, у якої за рішенням суду виникає право заявити вимогу до третьої особи або до якої може зая­виш вимоіу сама третя особа, повідомити суд про таку особу.

Сторона, яка бажає залучити на свій бік третю особу, му­сить довести існування певного зв'язку, певних відносин між грегьою особою і даною стороною, а також власного інтересу. Якщо суд не вбачатиме такого зв'язку, то він не допустить особу до процесу. Тому у заяві, яка подається до суду, повин­ні міститися зазначення ім'я (найменування) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона мас бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй ко­пію заяви про залучення третьої особи і роз'яснює її право за­явити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається осо­бам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не на­дійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа роз­глядається без неї.

Якщо особи, які беругь участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску до участі в справі, це питання вирішу­ється судом залежно від обставин справи. З питання залучення або допуску до участі в справі третьої особи суд постановляє ухвалу (ст. 36 ЦПК), яка оскарженню не підлягає.

На відміну від вступу у цивільний процес третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору, вступ у процес третьої особи без вимог не тягне за собою необхідності роз­гляду справи спочатку.

Глава 7.

Участь у цивільному процесі «рівнів та осіб

67


Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користу­ються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'яз­ки особи, яка бере участь у справі (ст. 27 ЦІ1К), а також ін­шими правами н обов'язками, визначеними процесуальним за­коном.

Трудове законодавство встановлює особливість участі тре­тіх осіб без самостійних вимог на боці відповідача у справах про незаконне звільнення чи переведення працівників. На­приклад, відповідно до ст. 237 КЗііП суд покладає на службо­ву особу, винну у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподія­ну підприємству, установі, організації у зв'язку з вимушеним прогулом або виконанням нижчеоплачуваної роботи. Суть цієї особливості зводиться до того, що суд розглядає одночасно і первісну, і реіресну вимоги. Тобто, при поновленні працівника на попередній роботі, суд зобов'язує роботодавця оплатити час вимушеного ироіулу, а також винну службову особу — відшкодувати завдану матеріальну шкоду. Ця норма містилась у ЦП К 1963 року, однак справедливо визнана такою, що вже не відповідає потребам часу, оскільки суперечить дисиозитив-ності цивільного судочинства та фактично наділяє суд непри­таманними для нього управлінськими функціями.

Глава 7. УЧАСТЬ У ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ ОРГАНІВ ТА ОСІБ, ЯКИМ ЗАКОНОМ НАДАНО ПРАВО ЗАХИЩАТИ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ІНТЕРЕСИ ІНШИХ ОСІБ

§ 1. Мета та підстави участі у цивільному процесі

У цивільному процесуальному законодавстві закріплений прин­цип диспозитивності цивільного судочинства, однак в окремих випадках закон свідомо допускає відхилення від цього прави­ла, зважаючи на необхідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави. Тому відповідно до ст. З ЦПК до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб,

державні чи суспільні інтереси. Ця норма є виявом дії принци­пу публічності у цивільному процесі.

Наприклад, відповідно до п. 1 ст. 16S СК, право на звер­нення до суду з позовом про позбавлення батьківських про мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний за­клад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, про­курор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. У даному випадку справа розглядатиметься у порядку позов­ного провадження, тому постає питання про особу позивача у ній, тобто, хто виступає тією особою, чиї прана, свободи чи законні інтереси захищаються. Видається, що цією особою є сама дитина, причому тільки з 1 січня 2004 року (моменту на­брання чинності Сімейним кодексом України) визначено мож­ливість саме цієї особи (неповнолітнього) звернутися до суду за захистом своїх прав. Усі ж інші особи, визначені ст. 165 СК, не мають у справі матеріально-правової заінтересованості, оскільки не захищають особистих інтересів.

Виходячи із закріпленої у Конституції України соціальної сутності держави, утвердження і забезпечення прав і свобод .полини проголошено головним обов'язком держави, а права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямова­ність її діяльності (ст. З Конституції України). Це загальний принцип, однак у системі державних органів визначено окремі t них, які наділяються функціями захисту прав людини і іро-мадянина чи створення умов для цього. Такими повноважен­нями можуть бути наділені також недержавні організації, юри­дичні та фізичні особи.

Метою їх участі у цивільному процесі с захист прав, сво­бод та інтересів іншої особи, з якою цей орган чи особа не пе­ребувають у відносинах представництва. Для деяких Органів чи осіб така діяльність складає частину ионноважень (Уповно­важений Верховної Ради України ч прав людини, прокурор, органи опіки та піклування та ін.). Для інших — це право мо­же бути надане вказівкою закону (наприклад, представник психіатричного лікувального закладу у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання її недієздатною).

Якщо відповідний орган чи особа захищають у цивільному судочинстві особисті інтереси, то вони займають процесуальне становище сторони чи третьої особи з наділенням їх відповід-

6X

(лава 7.

Участь у цивільному нроіігсі оріамів га осіб


ним крановим статусом, визначеним цивільним процесуальним законодавством.

Підстави участі у цивільному процесі органів та осіб, які залишають права, свободи та інтереси інших осіб, слід поділя­ти на нормативні та фактичні. Нормативною підставою учас­ті у цивільному процесі органів іа осіб, яким надано право за­хищати інтереси інших осіб, с норми цішільного процесуаль­ного й інших галузей права, які надають їм повноваження і;і-хищати прана та інтереси інших осіб. Наприклад, правовими підставами участі прокурора у цивільному процесі є Конститу­ція України (сг.ст. 121 123), Закон України "Про прокурату­ру", ЦПК, а також норми галузевого законодавства, накат Ге­нерального прокурора України.

Фактичною підставою може вистуиаіи ішці.інша цих ор­ганів чи осіб, закріплена у поданій до суду заяві, або постано­влена судом ухвала про залучення до участі у справі відповід­ного органу державної влади чи органу місцевого самовряду­вання, прокурора та ін.

Органи та особи, яким надано прано захишаіи інтереси ін­ших осіб, належать до осіб, які беруть участь у справі та ма­ють юридичну заінтересованість. Характер їхньої заінтересова­ності не особистий, а, як правило, службовий, посадовий, отже вони не мають матеріально-правової заінтересованості. Тому, наприклад, у разі участі прокурора застосовуються положення щодо можливості заявления йому відводу (самовідводу).

Загальні правила участі у цивільному процесі органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст.ст. 45-46 ЦПК.

§ 2. Форми участі у цивільному процесі

Органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, можуть брати участь у цивільному процесі у декількох формах:

• порушення (ініціація) цивільного процесу (подання позовної
  заяви, заяви, апеляційної чи касаційної скарги; звернення
  до суду з приводу перегляду судових рішень за виняткови­
  ми чи нововиявленими обставинами: звернення із заявою
  про звернення рішення до виконання);
  
• вступ у цивільний процес для дачі висновку v справі (ст. 45
  ЦПК).
  

Порушення (ініціювання) цивільного процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЦПК у випадках, встановлених законом. Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із зая­вами про захист прав, свобод та Інтересів інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересів.

Цих суб'єктів залежно від підстав участі у цивільному про­цесі слід поділити на три групи:

1. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
   
2. прокурор;
   
3. ніші органи та особи, яким надано право замшши інтереси
   інших осіб.
   

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини вправі згідно зі ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України t прав полини" торкнися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цьо­го зробити самостійно, тобто подати заяву у будь-яких спра­вах щодо захисту зазначених осіб.

Окреме місце серед суб'єктів, визначених ст. 45 ЦПК, по­сідають органи прокуратури. Відповідно до и. 2 ст. 121 Кон­ституції України на прокуратуру України покладається пред­ставництво інтересів громадян або держави у суді у випадках, визначених законом¹.

Особливість участі прокурора у цивільному процесі полягає в тому, що він, на відміну від інших органів та осіб, визначе­них ст. 45 ЦПК, може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу. Тобто, може бути ініціатором будь-якої стадії цивільного процесу незалежно від того, чи брав він участь у справі. Для реалізації таких своїх повнова­жень прокурор, який не брав участі у справі, з мстою ви­рішення питання про наявність підстав для подання апеляцій­ної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку

Про представництво прокуратурою інтересів держави лив. також: Рішен­ня Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Ніццою арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України що­до офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про прслсмнішиіио прокуратурою України інтересів держави в арбітражному сулі) від К квіти» 1999 р. (ОВУ. — 1999. — № 15. — Ст. 614).

70

І іін. 7

Участь у цивільному процесі органів та осіб

71


з винятковими чи нововиявленнми обставинами, мас право шайомиіися з матеріалами справи в суді.

Інші органи та особи, визначені ст. 45 ЦІ Ж, можуть звср-ідійся на захист інтересів інших осіб тільки у разі, якщо таке право прямо передбачено законом. В протилежному випадку, суд не може прийняти заяву і відкрити провадження у справі.

Органів та осіб, які захитають інтереси іншої особи, не слід вважати представниками цієї особи. Між ними та проце­суальним представником існує суттєва відмінність:

• представник завжди може вступати у процес, маючи на це
  нміюнілш повноваження сторони; органи та особи, які за­
  хищають інтереси інших осіб, вступають без будь-яких по­
  вноважень, таке право надане їм законодавством;
  
• інтереси представника і особи, яку представляють, повинні
  збігатися; інтереси ж особи, що їх захищають такі органи й
  особи, можуть і не збігатися з інтересами самих органів та
  осіб.
  

Процесуальним оформленням вступу органів та осіб, визна­чених ст. 45 ЦПК, у процес с позовна заява. Вона, крім за­гальних вимог, встановлених законом, повинна містиш лані про: суб'єкта, який звертається до суду; особу, в інтересах якої пред'явлено позов (точну назву, місце проживання фізич­ної особи чи місцезнаходження юридичної особи); нормативну in.tc і .ту пред'явлення позову в інтересах іншої особи. У ви­падках, встановлених законом, такі особи звільняються від сплати судового збору та інших судових витрат при пред'яв­ленні позову і при участі у процесі (ст. 4 Декрету КМУ "Про державне мито").

Органи та особи, визначені ст. 45 ЦПК, с учасниками ци­вільного процесу, суб'єктами цивільних процесуальних право­відносин і належать до осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), тому користуються притаманним їм комплексом проце­суальних прав та обов'язків. Крім цього, вони наділені обся­гом спеціальних прав, які визначають можливість розпоряд­ження поданою заявою.

Органи та особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винят­ком права укладати мирову угоду. У разі, якщо прокурор діє у суді на захист інтересів відповідача чи третьої особи, він на­ділений лише процесуальними правами особи, яка бере участь

у справі, а також правом висловлювати свою думку щодо ви­рішення справи по суті (ст. 46 ЦПК), наприклад, відмовитися від заяви, змінити предмет та підставу позову, вчинити інші дії. Однак ці права не є проявом ли принципу диспозитивиості цивільного судочинства. Вони визначають повноваження про­курора чи іншого органу (особи) в рамках поданої ним заяви і ні в якій мірі не стосуються матеріально-правової вимоги, що­до якої прокурором чи іншим органом (особою) подано заяву до суду. Тому вчинення таких дій не позбавляє особу, на за­хист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вима­гати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первіс­ному чи іншому обсязі.

При відкритті провадження у справі суд повідомляє особу, в інтересах якої подано заяву. У цьому випадку вона може без­посередньо вступити у процес з наданням їй статусу позивача, що не перешкоджає відповідному органу чи особі також ви­ступати самостійним учасником цивільного процесу. Якщо ж особа, яка мас цивільну процесуальну дієздатність, в інтересах якої порушено справу, не підтримує заявлені вимоги, то суд залишає заяву без розгляду (ч. З ст. 46 ЦПК).

Іншою формою участі с вступ у цивільний процес для дачі висновку у справі. На відміну від попередньої форми, во­на стосується тільки органів державної влади та місцевого са­моврядування. Підставою для цього є необхідність виконання ними своїх повноважень.

Вступ у процес можливий за власною ініціативою, ініціати­вою суду або на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ на вимогу за­кону або суду — обов'язковий.

Наприклад, обов'язковою є участь прокурора у справах про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону України "Про прокуратуру"). Згідно із п. 4 ст. 19 СК обов'яз­ковою є участь органу опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батьків, які позбавлені бать­ківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у се­бе не на підставі закону або рішення суду, управління батька­ми майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним.

72

Гліва 7.


Ill» к і .пишніші у инвыыюму upourci

73


Суд, виходячи it матеріалів конкретної справи, може ухва­лою залучити до участі у справі той чи інший орган. Напри­клад, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про практику застосування судами законодавст­ва, шо регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 року¹ для дачі висновку у справі, пов'язаній з правом приватної власності іромадян на житловий будинок, можуть бути залучені органи державного архітектур-но-будівельнош контролю, пожежної, санітарної інспекцій.

Висновок органу державної влади та органу місцевого са­моврядування складається від імені відповідного органу та підписується його керівником. Висновок повинен бути оголо­шенні* у судовому засіданні і оцінюється судом в сукупності з усіма матеріалами справи.

Органи державної влади та місцевого самоврядування за цієї форми участі у справі нагадують експертів, але вони на­ділені юридичною заінтересованістю і дають висновок не тіль­ки за фактичними обставинами, а й по суті справи. На відміну від експерта, органи державної влади та місцевого самовряду­вання вирішують також і правові питання. Оріани державної влади у своєму висновку торкаються не тільки фактичного бо­ку питань, які досліджуються, а й доводять свої правові ви­сновки у справі. Експерт як спеціаліст розглядає тільки фак­тичну сторону справи. На відміну від органів державної влади, експерт не с особою, яка заінтересована у результаїі справи. Органи державної влади та місцевого самоврядування та їх представники у судовому засіданні не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі висновку та за дачу завідомо неправдивого висновку.

Різниця між органами державної влади та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, полягає в тому, що треті особи пов'язані зі сторонами матеріально-правовими відносинами і захищають у процесі свої особисті інтереси, а органи державної влади не перебувають у матеріаль­но-правовому зв'язку зі сторонами і захищають права інших осіб, виходячи з державних та громадських інтересів.

Органи державної влади та місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесу-

Юридичнил вісник України. 2000. — 20 травні; Вісник Верховного Сулу України. 1998. — Мі У

.їм.ні права і обов'язки особи, яка бере участь у справі, а та­кож право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті (ст. 46 ЦПК).