Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Цивільні процесуальні ііраяопі.іїниііші Цивільна процесуальна діпдатність Повніш обсягом дієздатності Частковий обсяг дієздатності Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин Зміст цивільних процесуальних правовідносин Суд як суб'єкт цивільного процесу 44 І.ІИ.I I Сул як суб'ост нині.плит, пронесу Наявність та характер спірних правовідносин. Необхідність захисту права.

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
• СІ. Чорнооченко цивільний процес, 7361.43kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.

Глава 3.

Цивільні процесуальні ііраяопі.іїниііші

37


ний закон визначає можливість вступу у матеріально-нравові відносини. Наприклад, суб'єктом трудових відносин особа мо­же бути у певних випадках лише після досягнення 14-річного віку (ст. 188 КЗиП), а тому суб'єктом цивільних процесуаль­них правовідносин у трудовій справі може бути тільки за до­тримання цих умов.

Цивільна процесуальна діпдатність — здатність осо­бисто здійснювати цШільмі процесуальні права та викопувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК). На відміну від правоздат­ності, цивільна процесуальна дієздатність залежить ВІД різно­манітних чинників (віку, стану здоров'я, інших причин)

За обсягом цивільної процесуальної дієздатності суб'єкт можуть розгадайся як такі, що наділені повною цивільною процесуальною дієздатністю, особи з частковою цивільною процесуальною дієздатністю га особи, які не мають цивільної процесуальної діездатносп

Повніш обсягом дієздатності наділені фізичні особи, які досягай повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 29 ЦПК). Такими також є фізичні скоби, які до досягнення повноліття зареєстрували шлюб, а також набули повною обсягу цивільної дієздатності у порядку емансипації. Така фізична особа набу­ває повного обсягу цивільної процесуальної дієздатності від­повідно з моменту реєстрації шлюбу чи набрання законної си­ли рішення про надання повного обсягу цивільної дієздатності у порядку, встановленому актами цивільного законодавства.

Частковий обсяг дієздатності мають неповнолітні (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), а також особи, ци­вільна дієздатність яких обмежена. Вони можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, шо виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якшо інше не встановлено зако­ном. Приміром, якщо справа виникає з иравочину, на вчинен­ня якого неповнолітньому погрібна згода батьків, усиновите­лів або піклувальника, суд повинен притягнути останніх до участі у справі для захисту інтересів неповнолітнього.

Відповідно до и. 1 ст. 18, и. 4 ст. 152 СК кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має прано на безпосередні звернення до суду за захистом свого права або інтересу. 1 ця особа набуває повного обсягу цивільних процесуальних прав та обов'язків у такій справі.

Суд може залучити до участі в справах законного представ­ника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч. 2 ст. 29 ЦПК). А також навпаки, при участі законного представника неповнолітньої особи чи особи, яка обмежена у дієздатності, до участі у справі згідно із ч. 2 ст. 39 ЦПК залучається особа, в інтересах якої діє законний представник.

Малолітні (віком до чотирнадцяті років) та особи, які ви-шані недієздатними, вважаються недієздатними у цивільному процесі. Права, свободи та законні інтереси таких осіб іахи-щають у суді їх законні представники — батьки, усиновителі, опікуни.

Отже, цивільна процесуальна правосуб'ектність (і прано u.t тність, і дієздатність) виступає складовою частиною шильної правосуб'гктності фізичних та юридичних осіб і тісно пов'яза­на з цивільною, сімейною, трудовою й іншими видами і ви­значається характером зв'язку між цими галузями права.

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, по­діляють на загальні та спеціальні. До загальних прав слід від­нести права та обов'язки, якими наділені усі особи, шо беруть участь у справі, незалежно від змісту юридично! заінтересова­ності. Ними « право знайомитися з матеріалами справи, роби­ти з них витяги, знімати коші з документів, долучених до справи, одержунаїи копії рішень, ухвал, браги участь у судо­вих засіданнях, подавати докази, браги участь у дослідженні доказів, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти кло­потання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, до­водів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомо­гою, ознайомлюватися ч журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, ирослуховуваги запис фіксуван­ня судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його непра­вильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановлени­ми законом (ст. 27 ЦПК).

Обсяг спеціальних прав визначається залежно від процесу­ального статусу учасника у цивільному процесі. Наприклад,

38

Глава 3.

Суд як суб'єкт цивільною процесу

39


правовий статус позивача визначений ст. 31 ЦПК, відповідно до якої він мас право протягом усього часу розгляду справи зміниш підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову чи укласти із відповідачем мирову угоду.

Обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначаються не­обхідністю добросовісно користуватися наданими процесуаль­ними правами, а також не посягати на права інших суб'єктів процесуальних правовідносин. Нормами цивільного процесуаль­ного икону визначено також конкретні обов'язки у псиних ип-ііалках. Зокрема, відповідно до ст. 77 ЦПК сторони та інші осо­би, які беруть у справі, зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) під час провадження справи. Спеціальним обов'язком для сторін с, на­приклад, зобов'язання подати або повідомити про докази до або під час попереднього судового засідання (ст. 131 ЦПК).

Інші учасники цивільного процесу — це суд 'екти цивіль­них процесуальних правовідносин, які не мають і не повинні мати у справі жодної юридичної заінтересованості та спри­яють встановленню дійсних обставин справи, дослідженню доказів, утвердженню засад цивільного процесуального права До них належать секретар судового засідання, судовий розпо­рядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка на ла< правову допомоіу (ст. 47 ЦПК). Однак цей перелік не г вичерпним, оскільки цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і за участю інших осіб. Ними, наприклад, можуть бути особи, які мають письмові та речові докази у справі при витребуванні їх судом, державний виконавець при виконанні ухвали про забезпечення позову, органи та особи, яким направлена окрема ухвала про порушення закону, особи, між якими відбувалося листування, шодо надання згоди на йо­го дослідження та іи.

Найменування цієї групи суб'єктів цивільних процесуаль­них правовідносин вказує на те, що вони не належать до осіб, які беруть участь у справі, а основною вирізняльною їх озна­кою с відсутність юридичної заінтересованості у справі.

Цих учасників цивільного процесу можна поділити на дві підгрупи: суб'єкти, які сприяють розгляду і вирішенню справи по суті (свідок, експерт, перекладач, спеціаліст), інші — осо­би, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення проце­су (судовий розпорядник, секретар судового засідання).

§ 4. Об'скт і зміст цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, питання щодо їх об'єкта та змісту є одним із найдискусійніших у науці цивільного проце­суального права.

Проблемність визначення об'скга цивільних процесуальних правовідносин зумовлена його неуречевленістю. Так, об'єктом правовідносин між судом та свідком у судовому засіданні с фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Об'єкт цивільних процесуальних правовідносин — це те, з приводу чого виникають цивільні процесуальні правовідноси­ни і на шо спрямовані процесуальні права та обов'язки

Зміст цивільних процесуальних правовідносин складають цивільні процесуальні права та обов'язки учасників правовід­носин, які реалізуються у формі процесуальних дій.

Глава 4. СУД ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

§ 1. Суд — обов'язковий суб'ект цивільних процесуальних правовідносин

Склад суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не є незмінним. Він залежить від обставин справи, предмета судо­вого розгляду, характеру спірного матеріального правовідно-шення між сторонами, стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, інших факторів. Проте один суб'єкт при цьому залишається незмінним — цс суд.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуаль­них правовідносин визначається, в першу чергу, конституцій­ними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним наділеним компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сто­ронами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспоре­ного суб'єктивного цивільного права та (або) охоронюваного

40

4.

Суд як с>б'<кі цивільною ііроигсу

41


законом інтересу. Тому суд є обов'язковим суб'єктом всіх процесуальних правовідносин, шо виникають у цивільному процесі.

Правовий сгатус суду визначається його правосуб'ектніс-тю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисель­ні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд на­ділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплек­сом повноважень.

Юрисдикція як елемент цивільної процесуальної право-суб"сктності суду визначає сферу діяльності органів судової влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб'єктності суду полягає в тому, що на відміну від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб), йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже наділений комплексом прав та обов'язків та не може своїми діями набувати нових. Стосовно його иравосу-б'ектності доцільно говорити про компетенцію як про комп­лекс повноважень, визначених законом.

Якшо юрисдикція визначає сферу впливу, то, компетенція — спосіб пилину па суспільні відносини. Своєю чергою компе­тенція судів різних ланок також вирізняється. Владні повнова­ження суду виявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких сул через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

§ 2. Склад суду. Відводи

Склад суду. Відповідно до ст. 18 ЦПК, ст. 21 Закону України "Про судоустрій України" цивільні справи у судах першої інс­танції розглядаються одноособово суддею, який діє як суд. У випадках, встановлених ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користую­ться всіма правами судді.

Розгляд справ у порядку апеляційного та касаційного про­вадження та в інших випадках, передбачених законом, здійс­нюється судом колегіально:

• у судах апеляційної інстанції цивільні справи розглядають­ся колегією у складі трьох суддів, з числа яких в установ­леному законом порядку визначається головуючий;

• у суді касаційної інстанції - колегією у складі п'яти суд­
  дів;
  
• у зв'язку з винятковими обставинами — колегією суддів
  судової палати у цивільних справах Верховного Суду Укра­
  їни за наявності не менш як двох третин її чисельності, а у
  випадках, встановлених ЦПК,— колегією суддів на спіль­
  ному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду
  України за їх рівного представництва за наявності не менш
  як двох третин чисельності кожної палати;
  
• рішення, ухвала суду чи судовий наказ у зв'язку з иововия-
  вленими обставинами переглядаються одноособово або ко­
  легіально, залежно від того, який суд ухвалив рішення, по­
  становив ухвалу або видав судовий наказ.
  

Відводи. Особливою властивістю суду як суб'єкта цивіль­них процесуальних правовідносин є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Процесуальною гарантією забез­печення цього правіша є право відводу. Тобто за наявності об­ставин, передбачених ЦПК України, судді, секретарі судових засідань, інші службові особи суду не можуть брати участі у розгляді справи і підлягають підводу або самовідводу.

Зокрема, суддя не може брати участі в розгляді справи та підлягає відводу (самовідводу), якщо:

• під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь
  у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, пред­
  ставник, секретар судового засідання;
  
• він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду
  справи;
  
• він с членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружи­
  на, батько, матії, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­
  черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи
  усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близь­
  кий родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть
  участь у справі;
  
• якшо є інші обставиш, які викликають сумнів в об'єктив­
  ності та неупередженості судді.
  

Крім того, якшо суддя брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, він не може браги участь у розгляді цієї самої справи в сулах апеляційної і касаційної інстанцій, у пе­регляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так са­мо у новому розгляді її судом першої інстанції після скасуван-

42

Глам 4.

Суд як суб'скт цивільною процесу

43


ня попереднього рішеній або ухвали про закриття проваджен­ня в справі.

Якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді апеля­ційної інстанції, то не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а також у ново­му розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішен­ня апеляційного суду.

Відповідно, якщо суддя брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, він не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а як­що брав участь у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, то не бере участі в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Забезпеченню неупередженості сприяє і правило ч. 2 ст. 20 ЦПК, відповідно до якого до складу суду не можуть входити особи, які с членами сім'ї або близькими родичами між со­бою.

За наявності передбачених законом підстав для відводу, суддя повинен заявити самовідвід. На тих же підставах відвід судді можуть заявити особи, які беруть участь у справі.

Заява про відвід (самовідвід) повинна бути мотивованою та подана до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Якщо про підстави відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевір­ки їх доказами, то заявити відвід (самовідвід) можна і після цього. Відповідно до ст. 24 ЦПК заява про відвід розглядаєть­ся судом, який розглядає справу. Якщо особа, якій заявлено відвід, бажає дати пояснення суду, то він повинен її вислуха­ти, а також думку осіб, які беруть участь у справі.

Заява про відвід одному судді вирішується в нарадчій кім­наті ухвалою суду, що розглядає справу, а про відвід кільком суддям або всьому складу суду — простою більшістю голосів.

Наслідком задоволення заяви про відвід судді, який розгля­дає справу одноособово, с розгляд справи в тому самому суді іншим суддею. У разі задоволення заяви про відвід комусь із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається ко­легією суддів, — тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) або за наявності під­став, зазначених у ст. 21 ЦПК, неможливо утворити новий

склад суду для розгляду справи, суд постановляє ухвалу про визначення підсудності справи у порядку ст. 116 ЦПК.

Слід зазначити, що і за одноособового, і за колегіального розгляду справи суддя (колегія суддів) діють від імені суду. Проте ні суддя, ні інша службова особа суду не є самостійним суб'єктом процесуальних правовідносин. Одноособові або ко­легіальні дії цих осіб призводять до виникнення, зміни та (або) припинення правовідносин не з ними особисто, а з судом як органом правосуддя.

§ 3. Цивільна юрисдикція суду

Законодавством закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Існують органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисднкційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого стано­вища, яке займають суб'єкти права і т. ін., держава залишає частину функцій щодо захисту права у віданні адміністратив­них органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішен­ня спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість кон­кретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу, або ж її визначають як коло справ, вирішення яких віднесено зако­ном до компетенції певного державного або громадського ор­гану.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, юрисдикція суду по­ширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, але постає питання щодо розмежування компетенції з ви­рішення цивільних справ. При цьому, зважаючи на конститу­ційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивіль­ної юрисдикції, під якою розуміємо нормативне визначення компетенції суду з вирішення справ у порядку цивільного судо­чинства, адже суд, як уже було зазначено, може захистити ци­вільні права у порядку різних процесів (кримінального, ад­міністративного, господарського).

До справ цивільної юрисдикції ст. IS ЦПК відносить: спра­ви про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи Інтересів, шо виникають із цивільних, житлових, зе-

44

І.ІИ.I I

Сул як суб'ост нині.плит, пронесу

45


мсльних, сімейних, трудових відносин, а також з інших право­відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводить­ся за правилами іншого судочинства. Законом може бути та­кож передбачено розгляд інших справ за правилами цивільно­го судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції с провадження (позовне, наказне та окреме). Сирами, икі окре­мо віднесені до юрисдикції суду, вирішуються за правилами, визначеними законами України.

Залежно від того, чи належить вирішення спорів до відання судових чи інших органів, цивільну юрисдикцію поділяють на:

• виключну;
  
• альтернативну;
  
• договірну;
  
• імперативну (умовну);
  
• за зв'язком справ.
  

Виключна — юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ належить виключно до компетенції суду. На­приклад, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, визнання фізичної особи без­вісно відсутньою чи недієздатною і т. ін.

Альтернативна — юрисдикція належить як суду, так і ін­шому юрисдикційному органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору, до якого органу звернутися за вирішенням спо­ру. Приміром, заборгованість за нотаріально посвідченим ира-вочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом ви­конавчого напису, а також шляхом «верненим до суду із відпо­відним позовом.

Договірна — юрисдикція, яка визначається за взаемною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції с винятком, а не правилом. Зокрема, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського су­ду, крім випадків, встановлених Законом України "Про тре­тейські суди". У випадках, передбачених законом або міжна­родними договорами, спори, що виникають з цивільних право­відносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішен­ня Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морсь­кої арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Украї­ни (ст. 1 Закону України "Про міжнародний комерційний ар­бітраж").

Доволі суперечливою с наявність імперативної (умовної) юрисдикції. І Іротягом тривалого часу вона включала в себе низку спорів, що могли ста ги предметом судового розгляду та вирішення тільки за умови дотримання порядку "досудового вирішення спору". Однак Конституція України визнала мож­ливість судового захисту без додержання попередньої досудо-вої форми вирішення спору, в якому бере участь фізична осо­ба. Це знайшло свое підтвердження у постанові Пленуму Вер­ховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 Зго­дом у рішенні Конституційного Суду України у справі грома­дянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправо­мірних дій посадової особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви на ніде гані того, що раніше прий­нятим законом був встановлений попередній розгляд справи в досудовому порядку.

Однак такий вид юрисдикції може визнаватися в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відпо­відно можливість судового розгляду справи) пов'язана із пев­ними умовами чи дотриманням певного порядку. Наприклад, у разі відмови в позові про поновлення батьківських прав пошир­мо звернення О таким позовом можливе лише після спливу од­ного року з часу набрання чинності рішення суду про таку відмову (п. 6 ст. 169 СК). Позов про розірвання шлюбу не мо­же бути пред'явлений протягом вагітності дружини та протя­гом одного року після народження дитини, крім випадків про­типравної поведінки одного з подружжя, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (п. 2 ст. ПО СК). У разі подання такої заяви до суду, останній своею ухва­лою повертає її (ст. 121 ЦПК), що не перешкоджає зверненню до суду після усунення обставини, яка слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, шо особа позбавлена права на судо­вий захист, законом лише встановлюється окремий, спеціально арі v.Mi-iiчіпаний та обгрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв'язком справ, її засади містяться у ст. 16 ЦПК. Зокрема, за загальним правилом не підлягають об'єднан­ню в одне провадження вимоги, які випливають з різних пра­вовідносин, що належать до різних юрисдикцій. Однак зако-

46

Г.іааа 4.

Суд ак суб'єкт цивільного процгсу

47


ном можуть визначатися такі винятки. Це, наприклад, вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної вла­ди, органами влади АРК, органами місцевого самоврядування. Адже у даному випадку наявні дві вимоги, які входять до різ­них судових юрисдикцій — про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу або особи (ад-міністративно-правова вимога), а також про відшкодування зав­даної шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може роз­глядатися у порядку адміністративного судочинства у разі об'єднання вимог, а також у порядку цивільного судочинства (ст. 21 КАС).

В основу загальних правил визначення цивільної юрисди­кції суду покладено:

• глобальність цивільної юрисдикції суду;
  
• наявність та характер спірних правовідносин;
  
• необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюва­
  них прав, свобод чи інтересів.
  

Глобальність цивільної юрисдикції суду вимливає із поло­жень ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисди­кція суду поширюється иа усі правовідносини, які пшикають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку ци­вільного судочинства суди розглядають справи, крім випадків, коли розгляд повинен проводитись за правилами іншого судо­чинства. Такі правила визначені Конституцією України, зако­нодавством про судоустрій, зокрема Законом України "Про Конституційний Суд України", актами кримінально-процесуа-льного, госиодарськот процесуального, адміністративного процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні пра­вовідносини, які виникають у державі.

Наявність та характер спірних правовідносин. Цивільну юрисдикцію складаю і ь справи, які виникають з цивільних (ст. 1 ЦК), житлових (ЖК), земельних (ст. 2 ЗК), сімейних (ст. 2 СК), трудових (ст. З КЗпІІ) правовідносин.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються справи, які не мають спірного характеру, але в силу вказівки закону нале­жать до цивільної юрисдикції суду (наприклад щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст.ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження"), вирішення питання про визнання та виконання рішень інозем­них судів — розділ VII ЦПК та ін.)

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов'язків, здійснення яких с неможли­вим без судового втручання.

Необхідність захисту права. Спір про право найчастіше виникає у зв'язку з правопорушенням, але може виникнути і за відсутності такого, наприклад, тоді, коли позивач претендує на яке-небудь право внаслідок умислу або необережності. З іншого боку, не будь-яке правопорушення породжує спір, який підлягає розгляду у суді. Якщо правопорушник добро­вільно усуває наслідок порушення, воно не набуває характеру спірних відносин. Правопорушення переростає у спір, коли порушник добровільно не поновлює порушене право, а упов­новажена особа вживає заходів щодо поновлення порушеного права.

У судовій практиці нерідко зустрічаються справи, за якими порушення або доведення процесу до кішці було б безціль­ним, оскільки процес не здатен яким-небудь чином вплинути на правове положення сторін. Прикладом таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна з-під арешту, якщо арешт знятий, і т. ін.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наяв­ність згаданих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв'язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідова­ний. Дійсно, у цьому випадку зникає предмет спору, однак за­явник (заінтересована особа) не позбавлених можливості захи­стити свої порушені права у зв'язку із завданням майнової чи моральної шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, за наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб'єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виклю­чає із судової підвідомчості, або ж для них встановлено спро­щений порядок розгляду. Наприклад, справи про розірвання шлюбу віднесено до відання органів реєстрації актів цивільно­го стану (ст.ст. 106, 107 СК). 1 навпаки, є категорії справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішують-

48