Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Приникни цивільною ирпцгсча.іміоі» нрава
28 ІІрннішгш тич.н її iijioiui\iLli.t іірли
Цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 Ц
ДЛЯ ППОНССуаЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Суду, ДЛЯ ДОСТуПу В ЦИЙІЛМІИЙ
Цивільні процесуальні правовідносини
Цивільна процесуальна правосуО'сктність
Юридичними фактами
Субъект ни і.і і і-іin \ процесуальних правовідносин
Матеріально-правова заінтересованість
Процесуальна заінтересованість
Цивільна процесуальна правоздатність

Подобный материал:

1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 26

Глава 2.

Приникни цивільною ирпцгсча.іміоі» нрава

25

честь і гіднісгь. При цьому приведення закритого судового розпишу виключаг можливість відхилення від положень цивільного судочинства, його спрощений чи обмеження процесу-ально-правового становища учасників цивільного процесу.

Хід судового процесу фіксується, в тому числі шляхом складання журналу судового засідання, а також технічними засобами, порядок використання яких визначений ЦІІК Учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робили письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведении у залі судового засідання фото- і КІНОЗЙОМКИ, відсо-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі. При цьому офіційним записом судового засідання f лише технічний запис, зроблений судом.

Колегіальність і олиоосоОовість розгляду пііні.іьннх справ як принцип закріплено в ч. 2 ст. 129 Конституції, згідно з якою судочинство провадиться суддею одноособово і колегією суддів. За цим принципом суддя одноособово розілядас всі цивільні справи, підвідомчі суду по першій інстанції (ст. 18 ЦПК). При одноособовому розгляді справи суддя діє від імені суду.

У суді першої інстанції справи суддями колегіально не розглядаються. Окремі категорії справ, визначені законом, розглядаються у судах першої інстанції колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді. До них належать справи про:

обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, витання
фізичної особи недіпдатною та поновлення цивільної дієздат
ності фізичної особи;
визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошен
ня її померлою;
усиновлення;
наданні особі психіатричної допомоги в примусовому по
рядку;
обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

Колегіальний розгляд визначений для перегляду цивільної справи. Зокрема, цивільні справи у судах апеляційної інстанції

розглядаються колегією у складі трьох суддів, у суді касаційної — п'яти суддів. Цивільні справи у зв'язку з винятковими обставинами переглядаються колегією суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України за наявності не менш як двох третин її чисельності (у разі проведення спільного засідання палат -— іа рійного представникш.і за наявності не менше як двох третин чисельності кожної палати). Під час перегляду рішення, ухвали суду чи судовою наказу у зв'язку з нововияшісними обставинами суд діг к такому самому складі, в якому вони були ухвалені (одноособово або колегіально).

Рівність усіх учасників принесу перед законом і судом означає, то громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полі пічних, релігійній іа інших переконані., статі, етнічного та соціальною походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції України).

Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури — позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб'гкта-ми процесуальні права й обов"язкн. Гарантіями принципу рівності громадян перед законом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності.

Змагальність забезпечує широку можливість сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, обстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі, свободу надання суду своїх доказів і доведення перед судом їх переконливості. Змагальністю визначаються весь процес відбору фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, форми, методи і способи дослідження цього матеріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідовність і правові наслідки.

Принцип змагальності передбачає широкі можливості сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх під-іверджують. Цей принцип грунтується на праві сторін вільно рошоряджаїися фактичним матеріалом у справі та доводити

Глава 2.

Принципи цивільного процесуального права

27

обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зміст принципу змагальності складають права й обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо судового доказування; як основа змагальної ((юрми цивільного судочинства — такого процесуального порядку, шо забезпечує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права й інтереси, права й інтереси інших осіб та держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який вправі надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'ясняти їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні цих прав і за їхнім клопотанням сприяти у витребуванні доказів (ст.ст. 10, 60, 137 ЦПК) тощо.

Диспозитивність (від лат. dispono — розпоряджаюся) — це нормативно-керівна засада цивільного процесуального права, яка закріплює вільне, на свій розсуд, здійснення і розпорядження юридично заінтересованими особами своїми матеріальними правами щодо предмета спору, процесуальними засобами захисту порушеного чи оспорюваного права або охороню-ваного законом інтересу, що спрямовані на розвиток, зміну чи припинення розгляду цивільної справи в суді в межах, дозволених законом і в установленому процесуальному порядку.

Принцип диспозитивності є основоположним в системі принципів цивільного процесуального права і полягає у наданні сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, можливості вільно здійснювати і розпоряджатись матеріальними правами щодо предмета спору та процесуальними засобами їх захисту.

Складовими положеннями змісту принципу диспозитивності є шість груп прав:

права, що характеризують повноваження на порушення
провадження по справі;
права, спрямовані на зміну позовних вимог;
права, пов'язані із забезпеченням законного складу суду,
об'єктивного розгляду справи та виконання судових рішень;
права, пов'язані із залученням до справи заінтересованих
осіб;
права щодо здійснення окремих процесуальних дій;
інші права, що забезпечують захист у процесі по справі.

Принцип диспозитивності сприяє правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного процесуального права, є основою для законодавчої практики, підготовки, розробки, прийняття та подальшого удосконалення відповідних йому за змістом правових норм, уособлює суть, значення та соціальну цінність права як регулятора суспільних відносин у галузі здійснення правосуддя в цивільних справах. Значення принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві полягає у тому, шо його реалізація безпосередньо уможливлює захист прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Диспозитивний характер мають права сторін, визначені ст. 31 ЦПК, згідно з якою позивач може протягом усього часу розгляду справи по суті змінити підставу чи предмет позову, збільшити чи зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть закінчити справу мировою угодою в будь-якій стадії процесу, вимагати виконання судових рішень.

Диспозитивиістю визначаються також права інших осіб, які беруть участь у справі. Треті особи, котрі заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами позивача (ст. 34 ЦПК).

Зміст принципу диспозитивності закріплений в інших правах осіб, які беруть участь у справі, та визначається системою цивільних процесуальних правовідносин в наступних стадіях розвитку цивільного судочинства у справі.

Отже, принцип дисиознтивності характеризується такими положеннями:

хто хоче здійснити своє право, повинен сам потурбуватися
про це;
особа, якій належить право, може від нього відмовитись;
нікого не можна примушувати пред'явити позов проти своєї
волі;
суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винят
ками, встановленими законом.

Всебічність та повнота. Змістом цього принципу є відповідність висновків суду, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи. Суд покликаний встановити всі ті факти, що дозволяють йому правильно оцінити весь фактичний склад справи, зберігаючи об'єктивність і неупередженість.

28

ІІрннішгш тич.н її iijioiui\iLli.t іірли

Всебічне з'ясування обставин екрани означає, що суд повинен з'ясувати всі питним по справі — як на користь, так і проти сторони. Вимога повноти дослідження обставин справи вимагає залучення всіх матеріалів, які мають значення для справи, відповідно до правил належності та допустимість доказів, — не тільки і их, шо подані сторонами, а й одержаних іншим шляхом. Якщо сторони мають труднощі із поданням доказів, суд для встановлення дійсних обставин справи за відповідним клопотанням зобов'язаний витребувати їх (ст. 137 ЩІК).

Об'єктивне з'ясування обставин справи — це обгрунтованість висновків суду, відповідність їх дійсним обставинам справи, що досягається іа умови безсюроннього і сумлінного ставлення суду та учасників матеріального спору. Відповідно до ст. 62 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності. Жодні докази не мають для суду наперед визначеної сили.

Здійснення правосуддя на іасалах поваги до честі та 11 пікеті, рівності перед законом і судом. Цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов'язків (ст. 5 ЦПК) і не означає тотожності прав позивача і відповідача. Зміст цього принципу обумовлюється характером спірних матеріальних правовідносин, що належать до юрисдикції суду, і є відображенням загальнонравового, закріпленого Конституцією України, принципу рівності усіх громадян перед законом і судом. Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту і рівну можливість для їх застосування та сприяння судові. Суд повинен однаково допомогати сторонам у збиранні та залученні до справи доказів. Він зобов'язаний роз'яснити їх права та обов'язки, попередити про наслідки вчинення чи невчинення процесуальних дій і сприяти забезпеченню реалізації цього принципу.

Раціональна процесуальна форма мас створювати н.іи сііричішінііний порчдок (раціональне цивільне судочинство)

ДЛЯ ППОНССуаЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Суду, ДЛЯ ДОСТуПу В ЦИЙІЛМІИЙ

процес по справі заінтересованих осіб і їх процесуальної діяльності. Встановлені формальності забезпечують нормальний роз-

німок процесу і надають суб'єктам процесуальної діяльності можливість виправити допущене порушення цього порядку. Він характеризується змагальністю і дненозигнвністю, рівно-крайністю сторін і публічністю, гласністю, усністю, безпосередністю та опосередковашетю. Раціональна процесуальна форма нишачається також встановленими в ЦПК стадійністю процесу, строками на виконання процесуальних дій. Про раціона-іі їм цивільної процесуальної форми свідчать доступність цивільного процесу, його простота і зрозумілість; наближеність суду до населення; звільнення иошначін-громадян у ряді справ від сплати судових витрат. Раціоналізм характеризується публічністю — активним процесуальним становищем сулу і можливістю державних і іромадськнх організацій захищати в судочинстві прана ІНШИХ осіб, відображає демократичні основи цивільного судочинства і спрямований на забезпечення належних умов для захисту прав іромадян і державних інтересів.

Неможливість процесуальною сумісниціва. Відповідно до цього принципу суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач — свідком тощо). При дорученні співучасником ведення справи одному із співучасників останній не змінно своєї процесуальної прано-суб'єктності, а залишається стороною і діє в процесі на захист своїх прав і прав співучасника (ст. 32 ЦПК). при пред'явленні зустрічного позову відповідач не виступає одночасно позивачем (ст. 123 ЦПК).

Безпосередність судового розгляду (ст. 159 ЦПК) полягає у тому, що суд при розгляді справи повинен, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувані їх безпосередньо. Судове засідання має починатися і закінчуватися незмінним складом суду. Якщо в процесі розгляду справи відбувається заміна одного із суддів, то судовий розгляд починається спочатку. Безпосередній зв'язок суддів, які розглядають справу, з учасниками процесу І матеріалами справи забезпечує можливість досліджувати і сприймати фактичні матеріали справи, дозволяє повно і всебічно розглянути всі її деталі, усунути сумніви щодо юридичних фактів, покладених и обгрунтування позову і заперечення про і и нього. Сторонам процесу и іншим особам, які беруть участь у справі, безпосередність забезпечує можливість увійти особисто в стосунки зі складом

Глава 2,

Цивільні процесуальні правовідносини

31

суду, давати йому пояснення по суті справи і з окремих питань, подавати свої доводи, міркування та заперечення, здійснювати всі інші процесуальні дії, спрямовані на з'ясування всіх матеріалів справи і правильне її розв'язання.

Усність судового розгляду вимагає розглядати справу усно (сі. 6 ЩІК), процесуальна діяльність суддів і учасників процесу має відбуватися в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності та безпосередності. Завдяки словесній формі судді можуть краше і повніше сприймати факти, а особи, які беруть у ній участь, — реально і точно довести їх до відома суду, сприймати зміст дій всіх учасників процесу, висловлювати свої міркування, заперечення, спростування з метою встановлення дійсних обставин справи. Розгляд справи в усній формі дає можливість судові особисто і безпосередньо вступати в контакт з учасниками процесу в цивільній справі та сприймати фактичний матеріал у повному обсязі, який відтворюється тут же, в судовому засіданні, на очах суддів і всіх ирису них.

Усна форма розгляду справи зручніша для учасників процесу, завдяки їй легше вислови ги свої міркування, сприйняті щодо обставин в справі. Вона спрощує процес, робить його доступним для заінтересованих осіб. Така форма дає більші можливості судові керувати розвитком процесу і прискорювати розгляд справи. Процес стає динамічним, сірок розгляду справи скорочується. Разом з тим, усна форма процесуальних дій, які виконуються при розгляді справи в судовому засіданні, оптимально поєднується з письмовою формою відображення і оформлення деяких і них — викладення вимог до суду в формі письмових заяв, скарг, подання, а владних суджень суду — в судових рішеннях.

Оперативність — цс правова вимога, яка забезпечує своєчасність розгляду і вирішення цивільних справ у часових межах шляхом якнайповнішого і раціонального використання процесуальних засобів, спрямованих на швидке і правильне вирішення цивільних справ.

Глава 3. ЦИВІЛЬНІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

§ 1. Поняття та ознаки цивільних процесуальних правовідносин

Володіючи суб'єктивними правами, особа не може їх реалізувати, не вступивши у відповідні правовідносини, що вони є вираженням правових норм у житті. Для правовідносин характерною с наявність суб'єктів правовідносин, об'єктів цих правовідносин, а також їх змісту. Ці загальнотеоретичні положення поширюють свою чинність і на цивільні процесуальні правовідносини.

Цивільні процесуальні правовідносини мають низку ознак, які їх характеризують. Поряд із загальними ознаками, що притаманні всім правовідносинам, цивільні процесуальні:

врегульовані нормами цивільного процесуального права;

завжди виникають між судом як органом державної влади
та іншими учасниками процесу (відносини субординації");
оформлюють поведінку учасників процесу, яка складається
з приводу відправлення правосуддя у цивільних справах;
мають відносний характер, тобто визначений конкретний
суб'єктний склад правовідносин із чітким визначенням пра
вового статусу кожного з них;
виражаються у спеціальній, встановленій законом, цивіль
ній процесуальній формі;
постійно перебувають у русі, що в цілому склада» певну їх
систему.

Отже, насамперед, цивиьні процесуальні правовідносини — це врегульовані цшіташ процесуальним правом суспільні відносини, які виникають між судом та іншими учасниками процесу і приводу розгляду та вирішення цивільної справи.

Як правило, виникнення цивільних процесуальних правовідносин зумовлено наявністю між сторонами матеріально-правових відносин, які набули спірного характеру, або між сторонами взагалі є спір з приводу наявності таких (матеріально-правових) відносин. Однак специфіка цивільних процесуальних правовідносин полягає в тому, що вони обов'язково виникають через суд, який є обов'язковим їх учасником.

32

Глава 3.

ІІині її мі ііроіігс>а.іьш правові /пітний

33

Існує думка, що цивільні процесуальні правовідносини можуть виникати і поза судом, наприклад, укладення мирової угоди (ст. 31 ЦГІК), визначення договірної підсудності (сг. 112 ЦПК), відносини процесуальної о представництва (ст. 38 ЦПК), однак здебільшого ці правовідносини мають не цивільний процесуальний характер, а с відносинами, врегульованими нормами матеріального права.

Також відома позиція щодо наявності одного (единого) цивільного процесуального правовідношення у конкретній цивільній справі. В цьому аспекті заслуговує на увагу тс, що усі правовідносини, що виникають у справі, мають взаємозалежний характер. Концепція єдиного іірліижілііошсння може ускладпи-іи його розуміння в силу своєї іроміздкості та наіромадженнл правового статусу різномаппних його учасників.

§ 2. Підстави виникнення, зміни та припиненим цивільних процесуальних іірипопідносин

Передумовами виникнення цивільних процесуальних правовідносин слід тині і п наявність віднонілної норми цивільного процесуального права та цивільну процесуальну иравосуб'єкт-ність, а підставою є псиний юридичний факт (конкретна дія або подія, з якою цивільний процесуальний закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин).

Норми цивільного процесуального права визначають нормативну передумову виникнення цивільних процесуальних правовідносин, оскільки у разі відсутності відповідної правової норми про можливість участі даної особи як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин або ж прямої заборони участі, ці процесуальні правовідносини виникнути не можуть. Наприклад, не можуть бути свідками священнослужителі з приводу відомостей, які одержані ними на сповіді віруючих (ст. 51 ЦПК).

Цивільна процесуальна правосуО'сктність особи означає її здатність бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і визначається законом по-різному для кожного із суб'єктів. Наприклад, правосуб'єктність суду визначена Конституцією України, Законом "Про судоустрій України", ЦПК га іншими нормативно-нравовими актами. У цивільному процесуальному законодавстві найбільше уваїи приділяється основним учасникам цивільного процесу — сторонам та третім особам, оскіль-

мі спір між ними і є безпосереднім предметом судового розгляду та вирішення.

Юридичними фактами, внаслідок яких виникають, змінюються або припиняються цивільні процесуальні правовідносини, є, як правило, процесуальні дії його учасників (подання заяви, заявления клопотання, призначення експертизи та ін).

§ 3. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні правовідносини мають триелементну структуру: суб'єкт, об'єкт та гчіст.

Субъект ни і.і і і-іin \ процесуальних правовідносин — це носій цивільних процесуальних прав та обов'язків. ЦПК поділяє суб'єктів на дві ірупи: суд та учасники цивільного процесу, а останніх своєю чергою,— на осіб, які беруть участь у справі (ст. 26 ЦПК), та інших учасників процесу (ст. 47 ЦПК).

Основним критерієм визначення належності тою чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних відносин до тої чи іншої ірупи, є зміст його діяльності та наявність юридичної заінтересованості. Тому доцільно провести поділ суб'єктів на три групи:

суд;
особи, які беруть участь у справі;

особи, які сприяють судовому розгляду та вирішенню спра
ви (інші учасники цивільного процесу).

Суд є обов'язковим суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Специфіка його діяльності, призначення га правового статусу потребує віднесення його до окремої групи суб'єктів. Особливою властивістю цього суб'єкта є те, що він повинен бути безстороннім та об'єктивним. Для забезпеченим цього у законодавстві закріплений інститут відводу (самовідводу).

Основним призначенням сулу як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключної компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається.

Відповідно до ст. 18 ЦПК від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу. Повноваження-

34

I iu>... 3.

Нині.її.пі притчvj.ii.ni ііравояиіісгсиїїм

35

ми судді користуються також народні засідателі, які беруть участь у вирішенні справ, визначених законом.

Особи, які беруть участь у справі, — це учасники (суб 'ск-ти) цивільних процесуальних правовідносин, які наділені юридичною заінтересованістю, що визначас їхній правовий статус при розгляді та вирішенні цивільної справи.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони та треті особи. У справах наказного та окремого проваджень ними с заявники та інші заінтересовані особи. Також особами, які беруть участь у справі, є їхні представники, орі лни іа особи, яким законом надано право за-хиіцаш права, свободи та інтереси інших осіб (сі. 26 ЦПК).

Особи, які беруть участь у справі, відрізняються від інших суб'єктів тим, що вони мають юридичну заінтересованість у результатах вирішення судом справи і у реалізації ухваленого по ній рішення. Заінтересованість особи може бути матеріально-правовою та (або) процесуальною.

Матеріально-правова заінтересованість — цс особиста ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), яка полягає у прагненні за допомогою судової діяльності поновити порушене, оспорене чи невизнане право, законний інтерес (отримати певне майно, благо, встановити певний стан, обставини) або навпаки, не допустити їх порушення. Матеріальпо-правовою заінтересованістю наділені виключно суб'єкти спірних матеріальних правовідносин.

Процесуальна заінтересованість — це функціональна ознака суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин (особи, яка бере участь у справі), що полягає у прагненні досягти певного процесуального результату у формі відповідного судового рішення, що відповідає функціональному призначенню участі цього суб'єкта у розгляді та вирішенні цивільної справи. Процесуальною заінтересованістю наділені як суб'єкти матеріальних правовідносин, так і ряд учасників цивільного процесу, які беруть участь у справі, для виконання покладених на них функцій в силу закону, договору чи з іншої підстави.

Тому, зважаючи на наявність чи відсутність матеріально-правової заінтересованості у справі, осіб, які беруть участь у справі, можна поділити на дві групи:

особи, які захищають у процесі особисті інтереси — сто
рони та треті особи, оскільки вони наділені ш маїєріально-
правовою, так процесуальною заінтересованістю у справі;
особи, які захищають інтереси держави, громади, групи
осіб або конкретної особи. Такі суб'єкти мають виключно
процесуальну заінтересованість у справі, не мають і, як
правило, не повинні мати матеріальио-правової. Якщо вони
мають таку заінтересованість, то виступати у відповідному
процесуальному статусі не можуть, а повинні бути залучені
у процес як сторона чи третя особа.

Для визначення спроможності осіб, які беруть участь у справі, виступати самостійним учасником судового процесу, суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, застосовується поняття цивільної процесуальної правосуб'ектності. Це встановлена нормами цивільного процесуального законодавства можливість особи виступати суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин.

У складі цивільної процесуальної правосуб'єктності слід вирізняти два елементи: цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

Цивільна процесуальна правоздатність — це здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (ст. 28 ЦЛК). Вона визнається за всіма фізичними та юридичними особами. Однак у даному випадку слід зазначити, шо положення ст. 28 ЦПК не у повному обсязі зазначають коло всіх учасників, які наділяються цивільною процесуальною правоздатністю. Тому цивільна процесуальна правоздатність визнається за усіма учасниками матеріально-правових відносин, які можуть етапі предметом судового розгляду та вирішення. Тобто, вступ того чи іншого учасника у матеріально-правові відносини зумовлює потенційну можливість бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин. Це стосується, наприклад, участі у цивільному процесі як самостійного суб'єкта держави Україна, АРК, територіальних громад чи інших правових утворень, які не наділені правами юридичної особи, але є учасниками магеріаль-но-правових відносин (наприклад, щодо відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, влади АРК чи органами місцевого самоврядування).

Наділення цивільною процесуальною правоздатністю може бути пов'язане із досягненням певного віку, з яким матеріаль-

36

Blog

Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник