Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Окрсмг мропалжгння Апеляційні: провадження Правом апеляційного оскарження

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
• СІ. Чорнооченко цивільний процес, 7361.43kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.

Глава 21,


Окрсмг мропалжгння

221


Правом на звернення до суду із заявою про проведення примусового психіатричного огляду, надання амбулаторної до­помоги у примусовому порядку наділений тільки лікар-иси-хіатр. Рішення про проведення психіатричного огляду особи беї її усвідомленої «оди або беї поди її законного иредстав-ник.і приіім;іг-гься лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із цією заявою до лікаря можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який мас будь-яку ме­дичну спеціальність, інші особи.

Заява про психіатричний огляд має бути подана у письмо­вій формі га містити відомості, що обґрунтовують необхід­ність психіатричного огляду і вказую 11. на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Останній маг право робити заниг щодо надання йому додатко­вих медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття рішеним.

Отже, виключним правом на звернення до суду наділений лікар-исихіатр. а інші особи можуть клопотати перед ним про звернення до суду. Це пояснюється виключністю професійно! діяльності медичною працівника.

У разі необхідності за вирішенням питання про продовження падання особі амбулаторної психіатрично! допомоги в приму­совому порядку, госпіталізації особи понад 6 місяців до суду звертається лікар-психіатр (за умови госпіталізації — предста­вник психіатричного закладу) (ч. 5 ст. 12, ч. 1 ст. 17 Закону).

Клопотання про припинення падання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, госпіталізації особи може направлятися до суду цією особою або її закон­ним представником (ч. 8 ст. 12, ч. 4 ст. 17 Закону).

Для обчислення строків звернення до суду застосовуються загальні правила, які встановлені для цивільних процесуальних строків, хоча ці строки наділені ознаками службових, а не ци­вільних процесуальних, оскільки суд, як правило, зобов'язаний розглянути подану з порушенням встановленого законом стро­ку заяву При розгляді такої заяви суд мас з'ясувати причини пропуску сіроку та постанови пі окрему ухвалу або звернутися до правоохоронних органів для належного реагування на такі порушення,

У випадках, коли відповідно до закону госпіталізацію у примусовому порядку було проведено за рішенням лікаря-пси-

хіатра і визнано доцільною комісією лікарів-психіатрів, пси­хіатричний заклад, в якому перебуває особа, направляє до су­ду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протя­гом 24 годин

Заява фізичної особи або її законного представника про при­пинення надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку може бути подана через три місяці з дня ухваленим рішення суду про надання амбулаторної психіатричної ДОПОМО­ГИ у примусовому порядку або її продовження, іхкиіталізацію у примусовому порядку, її продовження (ст. 280 ЦІ Ж).

Формою звернення у всіх названих справах с заява. Як ви­пливає зі змісту ст.ст. 119, 280 ЦПК, заява мас містити у собі: назву суду, до якого вона звернена; гочну назву заявника і за­інтересованих осіб (лікаря-психіаіра. психіатричного закладу, особи, якій надасться психіатрична допомога, законного пред­ставника цієї особи); зміст клопотання; виклад обставин, яки­ми зумовлена необхідність звернення до суду; обгрунтування необхідності вчинення псі чи іншої дії, що стосується надання особі психіатричної допомоги; підпис заявника або його пред­ставника

До заяви про психіатричний огляд або надання амбулатор­ної психіатричної допомоги у примусовому порядку додасться висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової ам­булаторної психіатричної допомоги, примусову госпіталізацію чи її продовження — висновок комісії лікарів-психіатрів та ін­ші відповідні матеріали (ч. 7 ст. II, ч.ч. З, 5, 8 ст. 12, ч. 2 ст. 16, ч.ч. 2, 4 ст. 17 Закону, ст. 280 ЦПК).

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи юспіі.і-л нації до психіатричного закладу у примусовому порядку ма­ють пуги наведені обставини і докази, па яких грунтуються ці вимоги (ст. 280 ЦПК).

Правові норми про підсудність мають виключний характер, що зумовлюєіься місцем перебування особи, якій надасться психіатрична допомога, незалежно від юю, хто є заявником.

Питанні про надання особі амбулаторної допомоги в при­мусовому порядку та необхідність її продовження вирішується судом за місцем проживання особи (ч. 5 ст. 12 Закону). Заява представника психіатричного закладу про госпіталізацію особи та про необхідність її продовження направляється до суду за

222

Liana 21.

Окрсне ирова іжі-іпім

223


місцем знаходження психіатричного закладу (ч. І ст. 17 Зако­ну).

Окрім цього, ст. 279 ЦПК визначені правила підсудності щодо інших випадків. Наприклад, заява особи, якій за рішен­ням суду надасться амбулаторна психіатрична допомоіа в при­мусовому порядку, або її законного представника про припи­нення цієї допомоги подасться до суду за місцспроживанням особи, а про припинення госпіталізації до психіатричного за­кладу у примусовому порядку — за місцезнаходженням пси­хіатричного закладу.

Справи такого характеру розглядаються судом колегіально у складі одного судді та двох народних засідателів. Законом визначено необхідність дотримання лікарської та професійної (службової) таємниці, що стосується надання особам психіат­ричної допомоги. Медичні працівники, інші фахівці та особи, яким у зв'язку з навчанням або виконанням професійних, службових, громадських чи інших обов'язків стало відомо про плинність у особи психічного розладу, про факти звернення за психіатричною допомогою та лікування у психіатричному за­кладі чи перебування в психоневрологічних закладах для со­ціального захисту або спеціального навчання, а також відомос­ті про стан психічного здоров'я особи, її приватне життя, не можуть їх розголошувати (сг. 6 Закону). Тому справи цієї ка­тегорії мають вирішуватися у закритому судовому засіданні, про шо суд постановляє ухвалу.

Заява про проведення психіатричного огляду особи у при­мусовому порядку розглядається у триденний строк (ч. 1 ст. 22 Закону), про госпіталізацію особи до психіатричного за­кладу в примусовому порядку — протягом 24 годин (ст. 22 Закону), про надання особі амбулаторної психіатричної допо­моги в примусовому порядку, про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку, заяви представників психіатричних закладів про продовження госпіталізації в примусовому порядку — у десятиденний строк. Ці строки обчислюються з дня надходження заяви до суду (ст. 281 ЦПК).

Особи, яким надасться психіатрична допомога, мають пра­во на особисту участь у судових засіданнях при вирішенні пи­тань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та об­меженням у зв'язку з цим їхніх прав (ст. 25 Закону). Участь при розгляді цих справ прокурора, лікаря-психіатра чи предс-

тавника психіатричною закладу, шо подав заяву, та законною представника осіб, щодо яких розглядаються шпания, пов'яза­ні з наданням їм психіатричної допомоги, с обов'язковою (ст. 22 Закону, ст. 28! ЦПК).

За результатами розгляду справ, які стосуються надання особі психіатричної допомоги, суд ухвалює рішення. Залежно від категорії справи до рішення суду встановлюються додатко­ві вимоги. Наприклад, при винесенні рішення про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, госпіталізації особи, продовженні і-ос-піталізації, при ухваленні рішення про задоволення заяви про відмову у продовженні надання амбулаторної психіатричної допомоги, а також госпіталізації особи, суд зобов'язує психіат­ричний заклад провести виписку цієї особи.

Особи, які страждають на психічні розлади, та їх законні представники звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом питань щодо захисту прав та законних інтересів особи при наданні психіатричної допомоги (ст. 32 Закону). Та­кож їм належить право на безоплатну юридичну допомогу з питані., пов'язаних із паданням такої допомоги, за нормою, яка набрала чинное 11 t І січня 2001 року (ст. 25, н. 1 роз. VI Закону), хоча конкретного механізму застосування цієї норми немає.

§ 12. Обов'язкова госиіїхшацін до ііротиіуберку.іьозиого закладу

Відповідно до Основ законодавства України про охорону здо­ров'я (ст. 53), Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (ст. 28) передбачена можливість госпіталізації та лікування осіб, які хворі на небез­печні інфекційні хвороби, причому у визначених законом ви­падках може проводитися госпіталізація та лікування в приму­совому порядку. До таких хвороб належить і захворювання на туберкульоз.

Оздоровлення хворих на туберкульоз проводиться у спеціа­лізованих протитуберкульозних санаторіях безоплатно (ст. 25 Закону України "Про захист населення від інфекційних хво­роб", далі у цьому параірафі — Закон). Лікування хворих на туберкульоз здійснюється під обов'язковим медичним контро­лем із дотриманням встановлених стандартів лікування. Ліку-

224

Г:іаиа 21.

Окреме ирнил

22S


маша та медичний (диспансерний) нагляд за всіма хворими на туберкульоз, інфікованими мікобактеріями туберкульозу, та особами, які були в контакті з хворими на заразні форми ту­беркульозу, здінснюсгься спеціалізованими протитуберкульоз­ними закладами (ст. 12 Закону).

Відповідно до ст. 12 Закону хворі на заразні форми тубер­кульозу, в тому числі соціально дезадантовані, із супутніми захворюваннями на хронічний алкоголізм, наркоманію чи ток­сикоманію, які ухиляються від лікування і становлять загрозу розповсюдження хвороби серед населення, за рішенням суду підлягають обов'язковій госпіталізації до протитуберкульозних закладів, визначених місцевими органами виконавчої влади.

Предметом судової діяльності є визначення підстав для примусового поміщення хворого до протитуберкульозного за­кладу. Процесуальний порядок розгляду та вирішення справи визначається сг.ст. 283-286 ЦПК.

Заявником у цін категорії спран г представник протиту­беркульозного закладу, повноваження якого повинні бути офор­млені за загальними правилами про процесуальне представ­ництво.

Заява мас містити, крім положень, встановлених ст. 119 ЦПК, вказання на визначені законом підстави для такої гос­піталізації (наявність заразної форми туберкульозу, відмова хворого від госпіталізації, ухилення від лікування тощо). До заяви додасться мотивований висновок лікарської комісії про необхідність обов'язкової госпіталізації або про продовження лікування, в якому зазиачасіься сірок, впродовж якою прово­ди і нмеі і.ся лікування.

Відповідно до ст. 284 ЦПК іака іаява подасться до суду Протягом 24-х юдин з часу виявлення в особи заірозлнвої форми туберкульозу. Однак це не означає, що заява, подана і порушенням встановленого строку, підлягає залишенню без розгляду. Суд може вказати на порушення в окремій ухвалі, постановленій у справі.

Заява подасться до суду за місцезнаходженням проїитубср-кульознот закладу, який здійснює медичний (диспансерний) паї ляд іа цим хворим, або до суду за місцем виявлення такого хворого (лікувальними закладами, слідчими ізоляторами, уста­новами виконання покарань та ш.) (ст. 283 ЦПК, ст. 12 За­кону).

Розгляд справи здійснюється колегіально у складі профе­сійного судді та двох народних засідателів. За клопотанням особи, щодо якої ставиться питання про госпіталізацію, для забезпечення таємниці про стан її здоров'я, гарантованої ст. 286 ЦК, суд може постановити ухвалу про закритий судо­вий розгляд.

Справа розглядається судом у строк не пізніше трьох днів після відкриття проваджешся за обов'язковою участю представ­ника протитуберкульозного закладу, що його за заявою від­крито провадження у справі, представника особи, стосовно якої вирішується питання про госпіталізацію. Сама особа, що­до якої стаиться питання про її примусову госпіталізацію, відповідно до ст. 285 ЦПК може братії участь у судовому за­сіданні, крім випадків, коли за даними протитуберкульозного закладу вона становить загрозу розповсюдження хвороби.

За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким відхиляє або задовольняє заяву. Рішення про задоволен­ня заяви є підставою для обов'язкової госпіталізації або подаль­шого лікування особи в протитуберкульозному закладі впро­довж встановленого законом строку

§ 13. Розкриття банком інформації, яка містить банківську іасмницю, щодо юридичних та фізичних осіб

Банківська таємниця відповідно до ст. ЗО Закону України "Про інформацію" належить до інформації з обмеженим доступом та є конфіденційною. Нею вважають інформацію щодо діяль­ності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку, розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнтові (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). її правову охорону закріплено також ЦК (ст. 1076) Законом Ук­раїни "Про Національний банк України" та іншими актами за­конодавства.

В окремих випадках така інформація може бути розголоше­на (банківська таємниця розкрита), що раніше не потребувало судового розпорядження і тільки із набранням чинності новим ЦПК потребує звернення до суду.

Предметом судової діяльності с вішіачошя наявності підс­тав та законності звернення тою чи іншого суб"скта з клопо­танням про надання уповноваження банку щодо розкриття ін­формації, яка містить банківську таємницю. Процесуальний порядок розгляду та вирішений аи і категорії справ судом ви­значений ст.ст. 287 290 ЦПК, ст. 60 Закону України "Про бан­ки і банківську діяльність".

Правом на звернення до суду наділені орган чи особи, які заінтересовані в отриманні інформації, що містить банківську іаімницю. Лише особистої заінтересованості в отриманні такої інформації недостатньо, необхідним с наділення такого органу (особи) правом на отримання такої інформації. Наприклад, відповідно до ст. 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" таке право мають органи прокуратури (ст 20 Зако­ну України "Про прокуратуру"). Служби безпеки (ст. 25 Зако­ну України "Про Службу безпеки України"), Міністерства внутрішніх справ (ст. 11 Закону України "Про міліцію"), Ан­тимонопольного комітету (ст. 22^і Закону України "Про Аніи-моноіюльнин комітет України"), Державної податкової служби (ст. II Закону України "Про державну податкову службу в Україні"), Державної контрольно-ревізійної служби (ст. 10 За­кону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"), спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового монігоришу (ст. 5 Закону України "Про залобіїання іа протидію леїалпацгі (відмиванню) доходів, одер­жаних злочинним шляхом"), органи державної виконавчої служ­би, інші органи, визначені законом. Крім замовника, сторона­ми виступають також заінтересовані особи, якими г банки та інші фінансово-кредитні установи — носії банківської таємни­ці та фізичні чи юридичні особи—володільці рахунків.

Заява подасться до суду за місцем знаходження банку, що обслуговує фізичну чи юридичну особу і володіє інформацією, яка г банківською таємницею. Форму та зміст заяви визначено ст.ст. 119, 288 ЦПК. У ній мас бути зазначено: найменування суду, до якого подасться заява; ім'я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце прожинання або місце­знаходження, а також ім'я представника заявника, якщо заява подасться представником; найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити бан­ківську таємницю; обтрушування необхідності та обставини.

за яких вимажеться розкрити інформацію, що містить банків­ську таємницю, із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав і а інтересів, які порушено; обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську та­ємницю та мету її використання.

Розгляд справи відбувається у п'ятиденний строк з дня на­дходження заяви з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у ви­падку, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, — тільки з повідомленням заявника. Якщо суд не визнав явку осіб, які беруть участь у справі, обов"язковою, їхня неявка не перешкоджає розгляду справи. Справа відповідно до ст. 289 ЦПК розглядається у за­критому судовому засіданні.

У рішенні суду про розкритгя банком інформації, яка міс­тить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної осо­би (ст. 290 ЦПК) зазначаються: ім'я (найменування) одержува­ча інформації, його місце проживання або місцезнаходження, а також ім'я представника одержувача, якщо інформація нада­ється представникові; ім'я (найменування) особи, щодо якої банк мас розкріпи інформацію, яка містить банківську таємни­цю, місце проживання або місцезнаходження цієї особи; най­менування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю; обсяги (межі розкриття) Інформації, яка МІСТИТЬ банківську таємницю, що має бути надана банком одержувачу, та мста її викорис­тання.

Рішення суду про розголошення банківської таємниці під-пдгас негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає бан­ку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявникові та особі, щодо якої надасться інформація.

Рішення суду у справі може бути оскаржене в апеляційно­му порядку, однак цей порядок мас свої особливості. Правом на апеляційне оскарження наділені особа, щодо якої банк роз­криває банківську таємницю, та заявник. Це право може бути рсшіиоііане протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення, причому оскарження рішення не зупиняє його виконання (ст. 290 ЦПК).


Лпе.іяіїінік* прима іАііміи

229


Глава 22. АПЕЛЯЦІЙНІ: ПРОВАДЖЕННЯ

§ 1. Суть та значення апеляційного провадження

Забезпечення апеляційного оскарження рішень суду (п. 8 ст. 129 Конституції України) піднесено до основних засад су­дочинства, проте реалізація цієї засади фНМШЙ час пула не­можливою, допоки цивільне процесуальне законодавство не було приведене у відповідність до положень Конституції Ук­раїни. Тому Законом України від 21 червня 2001 року "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу Украї­ни" цю Прогалину було ліквідовано. Цивільним процесуаль­ним законодавством запроваджена нова стадій, новий механізм перевірки шкоппості та обгрунтованості рішень, ухни і першої інстанції, що не набрали законної сили, —- апеляційне провадження.

Провадження в суді апеляційної інстанції являє собою ком­плексне явище. Апеляційний суд, розглядаючи справу, здійс-нюе перевірку законності, обгрунтованості рішення суду пер­шої інстанції, а також торкається самої суті спору, в певній мірі повторно иеревнрішуючи його.

Аналіз норм, що регламентують апеляційне провадження (ст.ст. 291-322 ЦПК), дас підстави визначиш такі характерні риси цієї стадії:

1. апеляційна скарга подасться на рішення, ухвалу суду пер­
   шої інстанції, що не набрали законно) сили:
   
2. в зв'язку з поданням апеляційної скарги справа направля­
   ється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного сулу);
   
3. суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує не
   іілі.ки питання відповідності судового рішення вимогам за­
   конності та обґрунтованості, а й торкається суті спірних
   правовідносин;
   
4. апеляційний суд здійснює розгляд справи у відповідних ме­
   жах.
   

Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 303 ЦПК, згідно з якою апеляційний суд перевіряє законність і об-ґруніованісгь рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги іа вимог, заявлених в суді першої інстан­ції, проте він не обмежений доводами апеляційної скарги, як­що під час розгляду справи буде встановлено неправильне зас­тосування норм матеріального права або порушення норм про-

цесуального права, які є обов'язковою підставою для скасу­вання рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі, якшо поза увагою доводів апеляцій­ної скарги залишилась явна незаконність або необґрунтова­ність рішення першої інстанції у справах окремого проваджен­ня. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інс­танції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а та­кож нові докази, неподання яких до суду першої інстанції бу­ло зумовлено поважними причинами.

Зміст норм ЦПК, що регулюють апеляційне проваджених, що визначає можливість подання нових доказів лише за чітко вказаних в законі певних виключних умов, уповноважує апеля­ційний суд персданаїи ним справи до суду першої інстанції для нового розгляду, свідчить про закріплення неповної апеляції.

Розгляд справ в апеляційному порядку дозволяє виправити помилки, допущені судом першої інстанції, сприяє єдиному розумінню і правильному застосуванню законів судами першої інстанції.

§ 2. Право апеляційного провадження та порядок його реалізації

Правом апеляційного оскарження наділені насамперед сторо­ни і а піші особи, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. 26 ЦПК до "інших осіб, які беруть участь у справі" слід віднести:

• третіх осіб, представників сторін та третіх осіб — в спра­
  вах позовного провадження;
  
• заявників, інших заінтересованих осіб, їх представників —
  в справах наказного та окремого провадження.
  

Таке право мають органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК) а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Об'єктом оскарження г рішення, ухвали суду першої інстан­ції, що не набрали законної сили, їх може бути оскаржено як повністю, так і частково. Ухвала суду першої інстанції оскар­жується в апеляційному порядку окремо від рішення суду ли­ше у випадках, чітко передбачених ст. 293 ЦПК. Заперечення

230