Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Тимчасове припинення провадження у справі Перерва в судовому засіданні Зупинення провадження в справі Обов 'язкове зупинення провадження в справі Факультативне іупинвння провадження в справі Закриття провадження в цивільній справі Обставини, які виникають після порушення провадження в справі та свідчать про ліквідацію спору або неможливість подальшого прова 4. Фіксування цивільного Судові рішення (постанови) Рішення про минання Обгрунтованість рішення Описала частини

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
• СІ. Чорнооченко цивільний процес, 7361.43kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.

Глава 17.

Судовий

169

170

Глава 17.


Судовий роіглял

17!


Відкладення розгляду справи — це перенесення розгляду справи в зв'язку з неможливістю його проведення на відносно тривалий час із призначенням конкретної дати його прове­дення

Розгляд справи відкладається до усунення обставин, що його зумовило. ЦПК чітко не визначає перелік підстав відкладення розгляду справи, проте аналіз його положень дозволяє ствер­джувати, всі підстави умовно можна поділити на два види:

• обов'язкові, за наявності яких суд зобов'язаний відкласти
  розгляд справи (зокрема, у випадках, передбачених ч. 1
  ст. 169, ч. З ст. 224, ч. 1 ст. 305 ЦПК);
  
• факультативні, и яких питания про необхідність відкла­
  дення розгляду справи віднесено на розсуд суду (ч. 8
  ст. 130, ч. 2 ст. 169, ст. 170. ст. 191 ЦПК).
  

У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися. Тільки у виняткових вішалках за ухва­лою суду свідки не допитуються і викликаються знову.

На відміну від перерви, відкладення передбачає розгляд справи спочатку. Питання про відкладення роп ляду справи вирішується судом шляхом постановления відповідної ухвали, якл повинна містити відомості про підстави відкладення та час і місце наступного судового засідання. Ухвали про оголошен­ня перерви в судовому засіданні та про відкладення розгляду справи оскарженню не підлягають.

Зупинення провадження в справі — перенесення розгляду справи на невизначений строк у зв'язку і наявністю чітко визначених законом обставин, що унеможливлюють його про­ведення. Зупинення провадження у справі поділяється залежно від підстав на обоє яжове та необов 'язкове (факультативне).

Обов 'язкове зупинення провадження в справі виникає з під­став передбачених ст. 201 ЦПК:

• смерть або оголошення померлою фізичної особи, яка була
  стороною у справі, якшо спірні правовідносини допускають
  правонастунництво;
  
• злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи,
  яка була стороною у справі;
  
• перебування позивача або відповідача у складі Збройних
  Сил України або інших утворених відповідно до закону
  військових формувань, що переведені на воєнний стан;
  

• неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої
справи, що розглядається в порядку конституційного, ци­
вільного, господарського, кримінального чи адміністратив­
ної о судочинства;

• призначення або замша законного представника сторони чи
третьої особи у випадках, коли після відкритій проваджен­
ня у справі сторона чи третя особа визнана недієздатною
або обмежена судом у цивільній дієздатності, або виявлено,
що законний представник таких осіб не маг прана вести
справу в суді з підстав, встановлених законом.
Факультативне іупинвння провадження в справі здійсню­
ється судом за заявою особи, яка бере участь у справі, або з
власної ініціативи у випадках, вспи< • юних ст. 202 ЦПК:

• перебування сторони на строковій військовій або альтерна­
  ційній (невійськовій) службі не за місцем прожинання.
  
• захворювання сторони, підтверджене медичною довідкою,
  що виключає можливість явки до суду проіяіом ірпвалого
  

часу;

• перебування сторони у тривалому службовому відрядженні;
  
• розшук відповідачі ■ разі неможливості розгляду справи за
  його відсутності;
  
• призначення судом експертизи.
  

У перших трьох випадках, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника, суд не зупиняє провадження у справі.

Про зупинення провадження у справі суд постановляє ух­валу, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Провадження у справі відновлюється після усунення обста­вин, що викликали його зупинення, за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду, про що постановляється відповідна ухвала. З дня постановления цієї ухвали продовжу­ється і перебіг процесуальних строків.

Існують дві форми закінчення провадження без ухвалення рішення суду по справі: закриття провадження в цивільній справі та залишення заяви без розгляду.

Закриття провадження в цивільній справі — форма за­кінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, наслідком якого с неможливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Воно може відбуватися за наявно­сті підстав, які свідчать, що процес виник неправомірно або

172

Глава 17.


(> пінні! іііні.іи і

173


таким є його продовження (наприклад, якщо у -шинника немає права на звернення до суду).

Підстави для закриття провадження вичерпно визначені в ст. 205 ЦПК, їх можна поділити на дві іруии. До першої нале­жать обставини, які свідчать про відсутність у заявника права на пред'явлення позову:

• справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочин­
  ства;
  
• набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про
  закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою по­
  зивача від позову або укладенням мирової угоди сторін,
  ухвалені або постановлені з приводу спору між і йми са­
  мими сторонами, про той самий предмет і з тих самих
  підстав;
  
• < рішення третейського суду, прийняте it межах його ком­
  петенції, ч приводу спору між і йми самими стропами, про
  той самий предмеі і t шх. самих підстав, за винятком випа­
  дків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на при­
  мусове виконання рішення третейського суду або повернув
  справу на повнії розгляд до третейського суду, який ухва­
  лив рішення, але розгляд справи у тому самому третейсько­
  му суді виявився неможливим.
  

Як правило, такі обставини існують ижс на момент пору­шення справи, проте виявляються судом лише під час розгляду

До другої ірупи належать обставини, що виникають після порушення провадження у справі та свідчать про усунення спору або неможливість подальшого провадження в справі:

• позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом;
  
• позивач та відповідач уклали мирову угоду і вона whw
  судом;
  
• померла фізична особа, яка була однією із сторін у справі,
  якщо спірні правовідносини не допускають правонаступни-
  цгва;
  
• ліквідовано юридичну особу, яка була однією із сторін у
  справі.
  

Закриття провадження у справі можливе під час поперед­нього судового засідання, при вчиненні інших дій щодо підго­товки справи до судового розгляду, а також безпосередньо в ході судового розгляду цивільної справи.

Основним наслідком закриття провадження у справі є не­можливість повторного звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Винятком з цього правила с положення ч. З ст. 206 ЦПК, яка передбачає, що наявність ухвали про закрит­тя провадження у зв'язку ч прийняті ям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цін справі права на звернен­ня до суду за вирішенням цього спору.

Залишення заяви беї роі.:чя0у форма шкінчепчя роз­гляду цивільної справи без ухвалення рішення суду, за якої заінтересована особа не позбавляється права повторно звер­нутися до суду з тотожний позовом. Піде тіш эалишеяяя Л-яви без розгляду обумовлені недотриманням заявником умов реалізації права на звернення до суду, в іакож діями, спрямо­ваними на відмову від продовження судового розгляду Цивіль­ної справи. Підстави залишення заяви без рои ляду передбаче­но ст. 207 ЦПК, їх можна умовно поділиш на ДВІ групи.

Обставини, які свідчать про недотримання заявником пе­редумов права на пред'явлення позову:

• заяву подано особою, яка не маг цивільно! процесуальної

дієздатності;

• заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка
  не маг повноважень на ведення справи;
  
• спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і
  з тих самих підстав розглядається в іншому суді;
  
• провадження у справі відкрито за заявою, поданою з пору­
  шенням вимог щодо змісту, форми та подання позовної за­
  яви, не було сплачено судовий збір чи не було оплачено
  витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду
  справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений
  судом строк.
  

Обставини, які виникають після порушення провадження в справі та свідчать про ліквідацію спору або неможливість подальшого провадження у справі:

• належним чином повідомлений позивач повторно не з'явив­
  ся в судове засідання без поважних причин або повторно
  не повідомив про причини нез'явлення, якщо від нього не
  надійшла заява про розгляд справи за його відсутності;
  
• позивач подав заяву про залишення позову без розгляду;
  

174

І іава 17.


Судові рішений (Посиновн)

175

• між сторонами укладено договір про передачу спору на ви­
  рішення до третейського суду і від відповідача надійшло
  заперечення проти вирішення спору в суді до початку з'я­
  сування обставин у справі та перевірки їх доказами;
  
• особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках від­
  крито провадження у справі за заявою іншої особи, не під­
  тримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
  
• позивач до закінчення розгляду справи покинув судове за­
  сідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за йо­
  го відсутності.
  

Про закрипя провадження в справі та про залишення заяви без розгляду суд постановляє ухвалу, яка може бути оскарже­на в апеляційному порядку

§ 4. Фіксування цивільного процесу

Хід розгляду конкретної цивільної справи фіксується техніч­ними засобами та відображається в журналі судового засідан­ня. Фіксування судового засідання здійснюється за допомогою звукозаписувальної о гемгічного засобу секретарем судового засідання або за розпорядженням головуючого іншим праців­ником апарату суду. Зроблений судом технічний запис є офі­ційним записом судового засідання.

Закон передбачає можливість повного або часткового від­творення, роздрукування, копіювання технічного запису судо­вого засідання:

• відтворення технічного запису — це демонстрація його
  змісту;
  
• роздрукування — переведення інформації з носія (касет, ди­
  скет тощо), на який здійснювався технічний запис судового
  засідання, в друкований вигляд;
  
• копіювання — дублювання інформації з носія (касет, дискет
  тощо), на який здійснювався технічний іапнс судового за­
  сідання, на інший носій інформації.
  

На відміну від відтворення та копіювання, що здійснюють­ся безкоштовно, за роздрукування передбачена плата, розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас із проведенням фіксування технічними засобами секретар веде журнал судового засідання. Носій інформації, на який записано судове засідання (касета, дискета тощо), с дода-

тком до журналу судового засідання і після закінчення судо­вого засідання приєднується до матеріалів справи.

Журнал судового засідання — це основний процесуальний документ, який засвідчус здійснення учасниками цивільного процесу певних процесуальних дій у ході судового засідання. У ньому не тільки послідовно відображається хід судового роз­гляду та процесуальні дії, що були вчинено суб'єктами цивіль­ного процесу, а й за його допомогою забезпечується можли­вість отримання інформації про дотримавші судом норм ци­вільного процесуального законодавства у разі перегляду ци­вільної справи. Тому вбачається, що записи в журналі мають відображатися відповідно до послідовності вчинення процесу­альних дій в ході судового розгляду: пояснення сторін та тре­тіх осіб, їх представників, показання свідків, експертів, роз'яс­нення спеціалістів. Зміст журналу судового засідання визначе­но у ст. 198 ЦПК

Для забезпечення правдивості викладу в журналі особи, які беруть участь у справі, наділені правом ознайомлюватися із технічним записом судового засідання, журналом судового за­сідання та протягом семи днів j дня проголошення рішення у справі подати до сулу письмові зауваження щодо неповноти або неправильності запису. Такі зауваженим розглядаються го­ловуючим протягом п'яти днів з дня їх подання і за результа­тами розгляду постановляється відповідна ухвала.

Для фіксування окремих процесуальних дій, які вчиняються поза судовим засіданням, складають протокол — процесуаль­ний документ, в якому зазначається порядок та результат вчинення відповідної процесуальної дії. Він оформлюється не пізніше наступного дня після вчинення такої дії та приєдну­ється до справи.

Глава 18. СУДОВІ РІШЕННЯ (ПОСТАНОВИ)

§ 1. Поняття, суть та вили судових рішень (постанов)

Діяльність суду проходить у порядку, визначеному законом, відповідно до цивільної процесуальної форми, що передбачає процесуальне закріплення діяльності суду як органу державної судової влади.

176

І і...... 18.

Сулові рішення (ііосішіовн)

177


Суд при розгляді та вирішенні цивільних справ може по­становляти різні процесуальні акти, серед них рішення та ух­вали. Суди апеляційної та касаційної інстанцій виносять рішення та ухвали, а суд, який переглядає справу за нововияв-леними та внниікошіми обставинами, — ухвали. Ці акти t.m жди у теорії цивільного процесуального права мали узагальне­ну назву судових постанов¹.

Значеній* судових рішень (постанов) полягає и тому, що по­ни закріплюють владні волевиявлення суду щодо усіх питань рои ляду іа вирішення цивільної справи у суді.

Отже, у порядку цивільного судочинства суди ухвалюють рішення, постановляють ухвали та видають судові накази Рішення суду — це судові рішення (постанови), якими завер­шується судовий розгляд, вирішується справа по суті, дасться відповідь на матеріально-правову вимогу позивача, пред'явле-н> цо суду. Ухвалами суду вирішуються усі ми і линя процесу, які не пов'язані із вирішенням справи но суті. Вони можуть стосуватися порушення справи іа підготовки її до розгляду, забезпечення доказового матеріалу, ходу процесу. Ухвалами оформлюють відповіді суду на заявлені клопотання га заяви і т. ін. Судовий наниз нона форма судового рішення, що ух­валюється у справах наказного провадження про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна (деталь­ніше див. гл. 20 цього посібника).

§ 2. Рішення сулу

Прийнятим рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, рішення суду с цивільним процесуальним актом, який підсумовує діяльність суду першої інстанції з розгляду та ви­рішення справи по суті. У рішенні відбивається уся проведена судом діяльність із дослідження та оцінки доказів, встановлен­ня юридичних фактів, а також із застосування норм права до конкретних правовідносин та їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сто­ронами чи вирішується шпання про захист' прав та охороню-ваннх законом інтересів фізичних та юридичних осіб, держав-

У новому НИК запроваджується інше загальне поняття — "судові рішен­ня", однак зважаючи на те, що Тх формами с ухвали та рішення (ст. 208 І (ПК), для роірііиення цих понять використовуємо — судові рішення (поста­нови).

них га іромадських інтересів. У рішенні дасться оцінка спір­ної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб.

Значення рішення суду зумовлюється тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України, ст. II Закону України "Про судоустрій України" та ст. 209 ЦГ1К воно ухвалюється іменем України і тдшпе виконанню як за колом осіб, так і в просторі (є обов'язковим до виконання усіма органами державної вла­ди, місцевого самоврядування, їх посадовими ооюами, об'єд­наннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами П нені ісриторії України).

Залежно від способу захисту прана та правових наслідків, які вони викликають, рішення суду бувають: про присуджен­ня, про вилитая, конститутивні.

Рішення про присудження спрямовані на зобов'язання пра­вопорушника вчиниш на користь ііоісриілого (особи, яка иер-нулася до суду u іахистом свого прана) певну дію або утрн-м.пися від її вчинення, на поновлення порушеною, оспорсно-іо чи невизнаного прана або інтересу.

Рішення про минання — постанови суду, якими підтвер­джується наявність чи відсутність певних правовідносин, об­ставин чи фактів.

Конститутивні рііиення приймаються на захист права осо­би шляхом зміни або припинення правовідносин між сторона­ми, наявність яких у первісному вигляді (зміси) ( порушенням прав заінтересованої особи

Рішення також можна класифікувати за обсягом питань, які нони вирішують, на основні (завершальні) та додаткові. Ос­новними є рішення, якими вирішуються правові вимоги, пере­дані на розгляд суду, і ухвалюються вони після безпосеред­нього розгляду справи по суті. Додаткові ухвалюються у ви­падку неповноти основного рішення і є способом усунення не­доліків рішення судом, який його ухвалив.

У складних справах можуть ухвалюватися неповні рішення, в яких відсутні певні частини, а саме описова та мотивуваль­на. У такому разі складання повного рішення, що зазвичай роблять одразу після розгляду справи, може бути відкладено на строк не більше ніж на п'ять днів з дня закінчення розгля­ду справи (ст. 209 ЦПК).

У зв'язку зі змінами підходів до стадій апеляційного та ка­саційного перегляду у цивільному процесі, стала можливою ще одна класифікація: рішення суду першої інстанції, рішення.

ухвалені судом апеляційної інстанції, рішення, ухвалені судом касаційної інстанції. Незважаючи на визначені різними норма­ми цивільного процесуального закону вимоги до цих рішень, їх правова природа І спільною — ними вирішується сшр про право. При цьому ухвалення рішення апеляційного суду — це ухвалення рішення у справі, яка вже була предметом судового і іу :.і вирішенні у суді першої інстанції (ст.ст. 307, 309 ЦПК). Рішення суду касаційної інстанції маї місце в тому ви-ім.іку. коли судом першої та (або) апеляційної інстанції непра­вильно застосовано положення норми матеріального права . 336, 341 ЦПК).

Суд може ухвалювати імщчишші. альтернативні та фа-штивні рішення. Кршеркм іакої класифікації t особливості конструювання резолютивної частіш рішення, іашичай, засто-совуються імперативні рішення, шо визначають едино можливий спосіб виконання (повернути суму позики, повернути річ п конного володіння, поновити на роботі тощо). Альтернативні рішення виносяться у разі, якщо це дозволяє закон (алыериатив-ііі зобов'язання) чи потерпшій під правопорушення жовна ш-міннти шуканий предмет іншим або оіримаіи його вартісіь (на­приклад, при вінднкаційному потові) Факультативні рішення визначають декілька можливих способів виконання, причому іс­нує їх ірадація за пріоритетністю (якщо ні, то).

Не виключена можливість ухвалення судами умовних рі­шень, коли резолютивна їх частіша підлягає виконанню за на­стання певних подій або наявності певних умов. Наприклад, у разі виселення із житловою приміщення у випадках, передба­чених ст.ст. 110-114, 114^і ЖК, мас бути надане інше при­міщених

Новим видом с заочне рішення, яке постановляється за ре-зульгаїами іаочного розгляду справи. Воно мас відповідати загальним вимогам до судових рішень з псиними особливостя­ми, визначеними нормами про таку форму судового розгляду (детальніше див. гл. 19 цього посібника).

§ 3. Вимоги до рішень суду

Рішення суду повинне відповідати вимогам, встановленим за­коном. Такими вимогами с:

• законність (ст. 213 ЦПК);
  
• обгрунтованість (ст. 213 ЦПК);
  
• порядок ухвалення (ст. 209 ЦПК);
  

• форма (ст. 222 ЦПК);
  
• зміст (ст. 215 ЦПК);
  
• порядок проголошення (ст. 218 ЦПК).
  

Відповідність цим вимогам робить рішення суду правосуд­ним.

Законність рішення — це його відповідність нормам ма­теріального та процесуального чакону. Умовами законності с: правильне застосування закону, який підлягає застосуванню; незастосування закону, який не підлягає застосуванню; прави­льне тлумачення закону.

Вимоги законності рішення суду забезпечуються також правильним застосуванням приписів цивільного процесуально­го закону — додержанням передбаченого ними цивільного процесуального порядку, процесуальної форми, точним здійс­ненням прав і обов'язків га правильною реалізацією повнова­жень.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції, законів Ук­раїни та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Інші нормаїїшно-правові акти застосовуються, якщо вони прийняті відповідним орга­ном на підставі, в межах повноважень га у спосіб, що вега-новлені законом. Якщо правовий акт не відповідає закону Ук­раїни або міжнародному договору, суд застосовує акт законо­давства, який маг вищу юридичну силу. А в разі, якщо закон України не відповідає міжнародному договору, згода на обо­в'язковість якого надана Верховною Радою України, суд за-стосовус відповідний міжнародний договір. У визначених за­коном випадках сул може застосовувати норми права інших держав, аналогію закону чи аналогію права (ст. 8 ЦПК).

Обгрунтованість рішення — це його правильність з фак­тичного боку. Вимогами обгрунтованості с:

• повне і всебічне з'ясування обставин, на які сторони поси­
  лаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвер­
  джених тими доказами, які були досліджені в судовому за­
  сіданні;
  
• доведеність цих обставин, які суд вважає встановленими;
  

• відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обста­
винам справи, які були встановлені у судовому засіданні.
Встановлені судом обставини мають бути обгрунтовані ли­
ше тими доказами, які одержані у визначеному законом поря­
дку, за допомогою засобів, встановлених ст. 57 ЦПК, дослід-

I Ml

I 1.ПЧ 18.

Гулові рішеним tlluv і.іііііми)

IHI


ЖОНІ, перевірені та оцінені у судовому засіданні. Відхилення доказів повинне бути обгрунтованим, наприклад, у зв'язку із неналежніс і ю чи недопустимістю доказів ми иеобш доказування.

Рішення суду мас бути ухвалене у порядку, встановленому цивільним процесуальним законом. Суди України ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення розгляду справи суддями (у встановлених законом випадках і паро цін ми засідателями), які входять до складу суду у цій справі, а ш одноособового розгляду справи — суддею, яким розглядав справу. В іншому разі рішення суду підлягає скасуванні», на будь-якій стадії перегляду цивільно! справи (в апеляційному чи касаційному провадженні) (ст.ст. 311, 338 Ц11К).

Відповідно до ст. 19 ЩІК рішення с>ду ухвалюється біль­шістю голосів за колегіального розгляду справи, причому го-ювуючий у судовому засіданні для забезпечення незалежності суддів, а також припустимості впливу на інших суддів, голо-сус останнім.

Складовою порядку ухвалення рішення суду і важливою гарантією його праїшсудності с таємниці нарадчо! кімнат. Па реалізацію цього положення під час прийняття рішення суду ніхто не має прана перебувати в нарадчій кімнаті крім сі суду, який розглядає справу. Судді не мають права розголошу­вати хід обговорення іа ухвалення рішення у нарадчій кімнаті (ст. 196 ЩІК), хоча на прампці ця норма більше мас характер правового звичаю, ніж засобу забезпечення нейтралізації сто­роннього виливу на суд.

Важливою вимогою до рішення < його форма Воно викла­дається в письмовій формі головуючим або одним u суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім скла­дом суду, який бере участь в ухваленні рішення (сі. 209 ЦПК). Не допускасіься наявність у рішенні суду будь-яких підчисток, зафарбувань чи інших способів коректування тек­сту. Як правило, рішення суду не повинне мати і виправлень, однак якщо вони наявні у тексті, то ці поправки мають бути застережені перед підписом суддів.

Рішення суду мас відповідати вимогам щодо змісту, викла­деним у ст. 210 ЦПК, — дати відповідь на всі питання, шо вирішувалися судом у нарадчій кімнаті при його ухваленні. Рішення мас чотириелементну структуру і складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.

У вступній частині рішення зазначається: час та місце йо­го ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; пріз-

вища іі питали судді (суддів — за колегіального розгляду); прізвища та ініціали секретаря судового засідання; імена (най­менування) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмет ПОЗОВНИХ вимог. Завданням цієї частини с визначення суб'єктного складу учасників судового засідання та зазначення справи, у якій ухвалюється рішення.

Описала частини містить узагальнений виклад позиції від­повідача; пояснення осіб, які беруть участь у справі; ІНШИХ доказів, досліджених судом. Тобто, у ній в;гшачасться розви­ток спору, цивільного пронесу по вПрШІ, опис доказової яка досліджувалась у судовому іасідапш.

Іі мотивувальній частині вказуються: встановлені судом
обставин і визначені відповідно до них правовідносинн; моти­
ви, з яких суд вважас встановленою наявність або відсутність
фактів, якими обірунтовупалисч вимоги чи заперечення, бере
до уваги вбо відхиляє докази, іасто (значені » рішенні

нормагишіо-правові акт; відповідь на питання, чи були пору­шені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на пін гані якою вирішено справу, л іакож процесуального зако­ну, яким суд керувався. ЦІЄЮ час і иною суд обґрунтовує свої висновки, аналізуючи юридичну та фактичну сторони справи.

Резолютивна частино місти, висновок суду про задово­лення позову або відмову в позові повністю чи частково; ви­сновок суду по суті позовних вимої; розподіл судових витрат; вказується строк і порядок набрання рішенням суду законної сили та його оскарження. Резолютивна частина рішення — це владне розпорядження суду, як державного органу, по справі, яке буде предметом виконання сторонами та іншими органами іі особами, шодо яких воно ухвалене.

У ряді зобов'язань, які були предметом судового розгляду та вирішення, встановлено особливості щодо формулювання циї частини рішення суду Наприклад, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, суд мас зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або те, що обов'язок чи право стягнення с солідарним (ст. 216 ЦПК). Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, палати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для його забезпечення, про що за­значає в рішенні (ст. 217 ЦПК).

182