Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник

Вид материала

Документы

Содержание Окргче ііропалжсммя Предметам судової діяльності Право па іверіїсніїя

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни бердянський державний педагогічний інститут ім., 1802.26kb.
• Міністерство освіти І науки україни сумський державний університет ляпа М. М., Трофименко, 1204.82kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки України Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1600.9kb.
• Міністерство освіти І науки України Харківська національна академія міського господарства, 1320.57kb.
• Економіка регіонів (областей) україни навчальний посібник Рекомендовано Міністерством, 31.88kb.
• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 6296.28kb.
• СІ. Чорнооченко цивільний процес, 7361.43kb.
• Г. О. Фролова фінансовий аналіз навчально-методичний посібник, 5022.82kb.
• Міністерство освіти І науки України Прикарпатський національний університет імені Василя, 4186.5kb.

Глава 21.

Окргче ііропалжсммя

209


Із заявою про скасування рішення суду може звернутися безпосередньо особа, щодо якої ухвалене рішення, та інші за­інтересовані особи, що потерпають від її відсутності,

§ 6. Усиновленим

Судовий порядок усиновлення с порівняно новим інститутом, що запроваджений Законом України "Про внесення змін і до­повнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" від 30 січня 1996 р., а у процесуальному законодавстві відповідно — Зако­ном України "Про внесення доповнень до Цивільного проце­суального кодексу України у зв'язку з прийняттям Закону Ук­раїни "Про внесення ЗМІН і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України" (зміни щодо порядку усиновлення дітей)" від 12 липня 1996 р. Введеним цих норм зумовлене необхід­ністю всебічного забезпечення інтересів дитини іа законності усиновлення.

Підстави, порядок усиновлення та процесуальні питаним, пов'язані із розглядом та вирішенням відповідних справ визна­чаються гл. 18 СК та ст.ст. 251-255 ЦПК.

Предметам судової діяльності є перевірка підстав ировс-леїшм усиновлення, його відповідність інтересам самої особи щодо забезпечення стабільних га ілрмонійних умов її життя, а також відсутність порушення інтересів інших осіб. Суд вста­новлює також згоду усиновлюваного, адже відповідно до ст. 218 СК згода дитини на її усиновлення дасться у формі, яка відповідає її вікові.

Право па іверіїсніїя мають особи, які бажають усиновити особу. Заява до суду може подаватися особисто однією осо­бою або подружжям (спільна заява), але не через представ­ника.

Крім загальних вимог, визначених ст. 119 ЦПК, заява має містім: ім'я, місце прожинання 'шинника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уенновлюваної лишни, її місце прожи­нання, відомості про стан здоров'я. Заява про усиновлення ди­тини може також містити клопотання про зміну прізвища, іме­ні, но батькові, дати, місця народження дитини, про запис зая­вника матір'ю або батьком дитини.

До заяви додаються такі документи — копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це

другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усино­вленні дитини одним із подружжя;

• медичний висновок про стан здоров'я заявника.
  
• довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або
  копія декларації про доходи;
  
• документ, що підтверджує право власності або користуван­
  ня жилим приміщенням.
  

До заяви громадян України про усиновлення ли і йми. яка є іромалянином іншої держави, крім цього, додаються згода за­конного представника дитини іа зі ода компетентного органу держави, громадянином якої г дитина.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянст­ва, що постійно проживають за межами України, або інозем­цями додаюгься дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади та висновок компетентного органу відповідної держаки про умови їх життя і можливість бути уенновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновле­ної дитини та її постійне проживання на території цієї держа­ви, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування і дім иною. Відповідно до ст. 252 ЦПК усі документи, складені іноземною мовою, мають бути леї-алізовані у встановленому порядку, перекладені українсь­кою мовою і нотаріально засвідчені.

У разі усиновлення повнолицьої особи заява має містині ім'я, місце прожинання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відо­мості про сган здоров'я дитини, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані: копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, — при усинов­ленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на уси­новлення.

При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі відповідного органу опіки і піклування, а у справах за заявами іноземних громадян — Центру з усинов­лення дітей Міністерства освіїн і науки України. Участь орга­нів опіки та піклування у справах про усиновлення дітей справ є обов'язковою (ст. 19 СК, сі. 254 ЦПК), вони мають надати суду висновок про доцільність усиновлення та відпо­відність його інтересам дитини.

210

Глава 21.

Окреме принадження

211


До висновку органу опіки та піклування додаються: акт об­стеження умов життя заявника, складений за місцем його про­живання; свідоцтво про народження дитини; медичний висно­вок про стан здоров'я дигини, про її фізичний і розумовий ро­звиток; у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення (ст. 253 ЩІК)

Справа про усиновлення розглядається судом за місцем проживання усиновлюваної дитини або повнолітньої особи, колегіально у складі одного судді та двох народних засідате­лів. Для забезпечення таємниці усиновлення за клопотанням заявника (заявників) проводнться закритий судовий розгляд.

Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'яз­ковою участю заявника, органу опіки та піклування або упов­новаженого органу виконавчої влади, u також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, і викликом заінтересованих осіб. При усиновленні ііовно.ш-ньої особи обов'язковою г участь заявника (заявників) та уси­новлюваної особи (ст. 224 СК).

За результатами розгляду справи сул ухвалює рішення, вра­хувавши обставини, що мають істотне шачсшія, зокрема:

• стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бекас
  усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання,
  ставлення до виховання дитини;
  

• мотиви, з яких особа бажає усиновити дитину;
  

• мотиви того, чому другий із подружжя не бажас бути уси-
  новлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про
  усиновлення;
  
• взасмовідповідність особи, яка бажас усиновиш дитину, та
  дитини, а також як довго ця особа опікується дитиною;
  

• особу дитини та стан її здоров'я;
  
• ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.
  

Ухвалене рішення проголошується публічно, за винятком проведення закритого судового розгляду. За клопотанням заяв­ника (заявників) суд може зміни їм ім'я, прізвище, по батькові, дату та місце народження усиновлюваної дитини, «анис усино-влювачів батьками. Судові витрати покладаються на заявника (заявників).

З моменту набрання рішенням законної сили у загальному порядку усиновлення вважається таким, що відбулося. Однак

законом встановлено, що до цього моменту воно може бути скасоване судом, який ного ухвалив згідно зі ст. 255 ЦПК. Це допускається у разі:

• відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення.
  У такому разі суд поновлює розгляд справи і може відмо­
  вити в усиновленні на цій шле міч.
  
• відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішен­
  ня про усиновлення. За цієї обставини заява залишається
  без розгляду, що не перешкоджає заявникові (заявникам)
  звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.
  

Рішення суду, що набрало законної сили, надсилається ор­гану опіки та піклування, а у разі усиновлення іноземними громадянами — також Центру з усиновлення дітей.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недій­сним вирішуються судом у порядку позовного провадження.

§ 7. Встановлення фактів, що мають юридичне значення

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких за­лежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав іромадян. Проте не завжди той чи інший факт, що мас юридич­не значення, може бути підтверджений відповідним докумен­том у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон передбачає судовий порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення за таких умов:

а) факти, що піл.іяіаюіь встановленню, повинні мати юридич­
не значення, тобто від них мають залежати виникнення,
зміна або припинення особистих чи майнових прав грома­
дян;

б) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх
встановлення;

в) у заявника немає іншої можливості одержати або відновити
загублений чи знищений документ, який посвідчує факт,
що має юридичне значення.

г) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішен­
ням спору про право.

За правилами про підсудність справи про встановлення фак­тів, що мають юридичне значення, розглядаються судами за місцем проживання заявника (ст. 257 ЦПК).

212

Глава 21.

Окреме ирпнії іжі'іімм

213


Заявниками у іаких справах можуть буї и фізичні особи, які заінтересовані у встановленні певних фалів, оскільки від цьо­го залежить можливість реалізації їхніх еуб'скіивинх прав.

Ст. 256 ЦПК містить перелік фактів, які можуть буїи вста­новлені в судовому порядку, а саме:

1. родинних відносин між фізичними особами.
   
2. перебування фізичної особи на утриманні;
   
3. каліцтва, якщо це потрібно ,%чя призначення пенсії або одер­
   жаним допомоги по загальнообов'язковому державному со­
   ціальному страхуванню;
   
4. реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
   
5. проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу,
   
6. належності правовстановлюючих документів особі, прізви­
   ще, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що за­
   значені в документі, по збіїються з ім'ям, по батькові,
   прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначе­
   ним у свідоцтві про народження або в паспорті;
   
7. народження особи в певний час у разі неможливості реєст­
   рації органом державної реєстрації актів цивільною етану
   факту народження.
   
8. смерті особи в псиний час у разі неможливості регсіраші
   органом державної реєстрації актів цивільного стану факіу
   смерті.
   

Цей перелік не f вичерпним. Суд за визначених законом умов може встановлювати й інші факти, зокрема: визнаная і а реєстрацію батьківства, володіння будинком на праві власнос­ті, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встанов­лення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходжен­ня військової служби, перебування па фронті, у парій кінських загонах, одержаних поранень і контузій при виконанні обов'яз­ків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної ос­ипи, одержання урядових нагород тощо.

Не встановлююіься судом факт належності особі докумен­тів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Поряд з тим, суди мають право розглядати справи про встановлення факти належності громадянам до­відок про поранення, перебування в госпіталях у зв'язку з по­раненням, повідомлень військкомаїів іа інших органів війсь-

кового управління про загибель або іііикіієння без вісти пев­них осіб у зв'язку з обе танинами носиною часу, також запо­вітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншою документа про трудовий стаж, оскільки во­ни не належать до документів, які посвідчують особу.

Заява про встановлення факті, то мають юридичне зна­чення, повинна відповідані вимогам, встановленим ст. 119 ЦПК щодо змісту і форми позовної заяви, а також спеціальним ви­могам, які передбачені для ни і категорії справ. Важливе зна­чення мас вимога про обов'язкове зазначення > заяві мети встановлення юридичною факту, оскільки вона дає можли­вість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи гагне ній правові наслідки. В заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документі, що посвідчують цей факт, іа вказані докази його існування, "і урахуванням зазначеної в заяві мети, суд визначне коло осіб, які можуть бути залучені до участі у справі.

Рішення суду у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, складається за загальними вимогами щодо судових рішень, однак його особливістю f те, що в резолютив­ній частині, крім висновку про задоволення заяви, суд чітко ви-іначаї, який факт встановлено та мету його встановлення. Рі­шення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах реєстрації акіів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює документів, що видають зазначені ор­гани, а г лише підставою для їх одержання.

§ Н. Відііоп.іі'ііііи іі|);ж на и і рамені цінні папери на пред'явника га векам і

Чинне законодавство передбачає право громадян передавати на зберігання банкам та іншим фінансовим установам цінні папери та робите вклади без зазначення відомостей про вклад­ника (на пред'явника). Характерною ознакою цих паперів є те, що в них не вказано ім'я власника. Власником такого папера визнається особа, яка йою пред'явить до виконання, тому в рачі його втрати пред'явити Ного до виконання може будь-яка особа, котрій пін на законних підставах не належить. Те саме може відбуватися і з векселем.

і.імісі прав власника при втраті ним такого цінного папера може здійснюватися в судовому порядку. Якщо власник втра­ченого папера на пред'явника має, хю t Ного держателем, то

214

Глава 21.

Окреме продолжения

215


витребування цього документа можливе шляхом пред'явлення позову. Коли ж особа, яка втратила цінний напір на пред'яв­ника, не знас, хто с його держателем, захистити свої права та інтереси вона може в порядку окремого провадження, звернув­шись до суду із заявою про визнання папера недійсним та про відновлення прав на втрачений цінний напір.

Відновлення прав на втрачені цінні напери на пред'явника та векселі у порядку окремого провадження можливе не тіль­ки у разі втрати цих документів, а н тоді, коли документи втратили ознаки платіжності внаслідок неналежного їх збе­рігання або з інших причин (в ощадній книжці не зберігся за­пис номера рахунка, не повністю зберігся запис залишку вкла­ду тощо) і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію).

Із заявою про відновлення прав на втрачений цінний папір на пред'явника мас право звернутися до суду особа, яка вва­жає себе його власником. Як заінтересована особа у справах ціп категорії виступає банк, який индав цінній папір, оскільки рішення сулу про визнання папера недійсним передбачає для нього певні обов'язки: видати заявникові вклад або цінний на­пір замість визнаного недійсним.

Справи про відновленим прав на втрачені цінні папери на пред'явника розглядаються судом за місцем знаходження уста­нови, що видала цінний папір (емітента). Цс зумовлюється на­самперед необхідністю при підготовці справи до розгляду найоперативніше забезпечити заяву шляхом заборони цій уста­нові провадити будь-які операції за втраченим цінним папе­ром. Якщо предметом розгляду є відновлення прав на втраче­ний вексель, то справа розглядається судом за місцем платежу за таким векселем.

Відповідно до ст. 261 ЦПК у заяві, яка подасться до суду, крім загальних вимог, встановлених ст. 119 ЦПК, маг бути за­значено: ім'я та місце проживання заявника, найменування та місцезнаходження юридичної особи - заявника; обставини, за яких втрачено цінний папір на пред'явника або вексель; повна і точна назва емітента втраченого цінного папера на пред'яв­ника та його реквізити, а для векселя — вид, номер бланку, суму векселя, дату та місце складання, строк та місце плате­жу, найменування векселедавця, інших відомих заявнику зобо­в'язаних за векселем осіб, а також першого векселедержателя.

Підготовка до судового розгляду справ про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі за за­гальним правилом полягає у визначенні кола осіб, які мають брати участь у процесі, предмета доказування і обсягу доказів, необхідних для встановлення фактів, покладених в основу зая­вленої вимоги, у вжитті заходів для забезпечення своєчасної янки в судове засідання учасників процесу.

Підготовка справ цієї категорії мас певні особливості. Після одержання заяви суддя постановляє ухвалу про виклик держа­теля цінного папера до суду через публікацію в газеті. Крім того, суддя своею мотивованою ухвалою забороняє установі, яка видала цінний папір, провадити за ним будь-які операції.

Щодо векселя, то ст. 262 ЦПК встановлені певні особливо­сті. Зокрема, якщо строк платежу за векселем не настав, ухва­ла, постановлена у ході підготовки справи до судового розгля­ду, надсилається на адресу всіх нотаріусів відповідного нота­ріального округу за місцем платежу за векселем. Тому при пред'явленні нотаріусу для вчинення протесту векселя, щодо якого постановлено ухвалу, якою заборонено будь-які операції за ним, він зобов'язання повідомиш відповідний суд про пред'яв­лення такого векселя для вчинення протесту.

Закон покладає на держателя цінною папера обов'язок у зазначений в публікації тримісячний строк подати до суду, nod постановив про це ухвалу, заяву про те, що він с її дер­жателем, незалежно від того. < вів власником цього цінного папера чи володіє ним на будь-яких інших підставах. До заяви вій має додати оригінал цінного папера. Особиста явка держа-іели цінного папера до суду не с обов'язковою, гому надання вказаних документів може бути здійснене як особисто, так і поштою.

Подання держателем цінного папера до суду заяви про ная­вність у нього певних прав на цей напір свідчить про виник­нення між ним і заявником спору про право, що виключає мо­жливість розгляду справи и правилами окремого проваджен­ня. У такому разі суддя мас постановити ухвалу про залишен­ня заяви щодо відновлення прав на втрачений цінний напір без розгляду та мас роз'ясни і її заявникові його право пред'яви­ти до держателя папера шпон у загальному порядку. Суд вста­новлює для цього строк, протягом якого заявник може реа­лізувати надане йому прано на подання позову з метою захис-

216

І і .пи 21.


Окреме прпна.іжгніїя

217


ту своїх суб'єктивних прав у порядку позовного провадження, що не перевищує двох місяців, однак може бути продовжений.

Якщо держатель цінною папера протягом тримісячного строку не заявив на нього своїх прав і не подав до суду відпо­відної заяви, суддя постановляє ухвалу про призначення спра­ви до розгляду.

Особливістю рішення по цих справах є те, що, визнавши вимоги заявника законними і обгрунтованими, суд робить вис­новок про визнаним траченою цінного папера на пред'явника недійсним. Відповідно до сг. 267 ЩІК таке рішеним є підста­вою для видачі заявникові цінного папера на пред'явника за­мість визнаного недійсним або проведення визначених ним операцій, для здійснення платежу за векселем або для видачі заявникові векселя замість визнаного недійсним та для віднов­лення зобов'язаними за векселем особами передавальних на­писів.

§ 9. Передача безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність

Річ, яка не маг власника або власник якої невідомий, вважа­ється безхазяйною (ст. 335 ЦК). Право власності на таку річ набувається залежно від того, є вона рухомою чи нерухомою. На рухомі речі воно може виникнути за набувальною давніс­тю, а безхазяйні нерухомі речі можуть передаватися у кому­нальну власність.

Відповідно до ст. 355 ЦК безхазяйні нерухомі речі беруть­ся на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядуван­ня, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік оголошується у друкованих засобах масової інформації. Після спливу одного року з дня взяття н.і облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, упов­новаженого управляти майном відповідної територіальної гро­мади, може бути передана за рішенням сулу у комунальну власність.

Предметом судової діяльності у цій категорії справ є вста­новлення підстав для передачі нерухомої речі, яка не має вла­сника або власник якої невідомий, у власність територіальної іромадн. Процесуальний порядок розгляду та вирішення цієї категорії справ суду визначається ст.ст. 269-273 ЦІІК.

Право на звернення до суду має орган, уповноважений ум-ранляги майном відповідної територіальної громади (ст. 269 ЦІІК, ст. 172 ЦК)

Чаява подається до суду за місцем знаходження ціп речі. У заяві мас бути зазначено, яку нерухому річ заявник просить передати у власність територіальної громади, її основні харак­теристики, посилання на документи про взяття безхазяйної не­рухомої речі на облік органом, що здійснює державну реєстра­цію иран на нерухоме майно, друковані засоби масової інфор­мації, в яких було оголошено про взяття відповідної нерухо­мої речі на облік.

У разі недотримання вимог, встановлених цивільним зако­нодавством (реєстрація майна як безхазяйної, недотримання строку на звернення до суду) суд відмовляє у прийнятті заяви, що не перешкоджає повторному зверненню, якщо будуть усу­неш обставини, які слугували підставою для постановленим ухвали про відмову у прийнятті заяви.

Розгляд справи відбувається у судовому засіданні за участю заявника та з обов'язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб (наприклад, органів державної податкової служби, орі'ану, який здійснює реєстрацію иран на нерухоме манно та ін ).

За судовим рішенням (ст. 273 ЦІІК) у ран встановлення достатніх підстав для передачі такого майна у комунальну власність безхазяйна нерухома річ переходить у власність від­повідної територіальної іромадн. Право комунальної власності на таку річ виникає з моменту набрання рішенням '..іконної сили.

§ 10. Визнання спадщини вілумерлою

У деяких випадках може виникнути питання про те, шо май­но, яке залишилося після смерті особи, не може перейти до ін­ших осіб у загальному порядку спадкування (відсутність спад­коємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмова від її прийняття). Таку спадщину може бути визнано відумер-лою (ст. 1277 ЦК).

Предметом судової діяльності в даному разі є визначення підстав для визнання спадщини відумерлою. Процесуальний порядок розгляду та вирішення регулюється ст. 1277 ЦК та ст.ст. 274-278 ЦПК.

218

I.ива 21.

Окреме провадження

219


Право на зверненні маг орган місцевого самоврядування, який претендує па передачу відумерлої спадщини у комуналь­ну власність.

Заява подається до суду через рік після відкриття спадщи­ни за місцем її підкрій і я, яким визнається згідно зі ст. 1221 ЦК останнє місце прожинання спадкодавця. Якщо воно не­відоме, то — місцезнаходження нерухомого манна або основ­ної його частини, за відсутності нерухомого майна — місце­знаходження основної частини рухомого майна.

У заяві має бути наведено відомості про час і місце від­криття спадщини, майно, що її складає, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцеві, відсут­ність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними акц­ійний, або про відмову від її прийнятім.

Якщо заява подана до річного строку з дня відкриття спад­щини, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті прова­дження у справі, що не перешкоджає повторному зверненню до суду після усунення цієї обставини

Після прийняття заяви суддя має повідомити нотаріальні органи за місцем відкриття спадщини про необхідність вжиття заходів щодо охорони спадщини у порядку ст. 1283 ЦК до вирішення справи по суті та вступу рішення суду у законну силу.

Відповідно до ст. 277 ЦПК справа розглядається у судово­му засіданні з обов'язковою участю заявника та повідомлен­ням усіх заінтересованих осіб. Встановивши, що спадкоємців М (амонітом і за законом немає, або спадкоємці усунені від прана на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, суд ухвалює рішення про ви-шання спадщини відумерлою та про передачу її територіаль­ній іромаді

З моменту набрання рішенням законної сили спадщина пе­реходить у власність територіальної іромади. З цього часу до нового власника переходять також обов'язки перед кредитора­ми щодо відшкодування завданої спадкодавцем майнової та моральної шкоди згідно зі ст. 1231 ЦК.

§ 11. Надання психіатричної доііомоі п у примусовому порядку

Акти цивільного законодавства серед особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування фізичної особи, ви­значають прано на медичну допомогу (ст. 284), з відсилкою щодо надання психіатричної допомоги до інших актів законо­давства. Надання фізичній особі цього виду медичної допомо­ги здійснюється з дотриманням Закону України "Про психіат­ричну допомогу" (далі у цьому параграфі — Закон).

Специфіка надання особі психіатричної допомоги полягає в тому, що такі захворювання (психічні розлади) можуть виклю­чати можливість особи усвідомлювати значення своїх дій га керувати ними Тому в окремих випадках лікування може ма­ти неправомірний характер, порушувати вимоги законодавст­ва, посягати на суб'єктивні права особи, якій надасться пси­хіатрична допомога.

У судовому порядку вирішуються питання про:

• проведення психіатричного огляду у примусовому порядку
  (ч. 7 ст. 11 Закону);
  
• надання амбулаторної психіатричної допомоги особі без її
  усвідомленої згоди або згоди її законного представника у
  випадках, коли наявні відомості дають підстави для обгрун­
  тованого припущення про наявність у особи тяжкого пси­
  хічного розладу, внаслідок чого вона завдасть значної шко­
  ди своєму здоров'ю у зв'язку з иоііршенням психічного
  стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги (ч. 2
  ст. 12 Закону);
  
• продовжених надання особі амбулаторної психіатричної до­
  помоги в примусовому порядку понад 6 місяців (ч. 5 ст. 12
  Закону);
  
• відмову в продовженні надання особі амбулаторної психіат­
  ричної допомоги у примусовому порядку (ч. 7 ст. 12 Закону),
  
• госпіталізацію особи (ч. 1 ст. 16 Закону);
  
• продовження госпіталізації н примусовому порядку понад 6
  місяців (ст. 17 Закону);
  
• відмову в продовженні госпіталізації особи у примусовому
  порядку (ч. З ст. 18 Закону).
  

Процесуальний порядок розгляду та вирішення справ цієї категорії судом визначакиься ст.ст. 279-282 ЦПК.

220