Зміст а. Основи теорії держави

Вид материала

Документы

Содержание Верховний Суд України Повноваження Верховного Суду України У складі Верховного Суду України діють Вища рада юстиції Вищій раді юстиції належать такі функції Вища рада юстиції приймає такі акти За посадою до Вищої ради юстиції входять 5. Прокуратура в україні Про прокуратуру Систему органів прокуратури складають Актами прокурорського реагування є Формами представництва є Завдання та функції міліції Про міліцію Міліція складається Міліція зобов'язана Міліції надається широке коло прав 7. Правовий статус служби безпеки україни Основними функціями СБУ є Працівники СБУ мають право ... Полное содержание

Подобный материал:

• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
• Модуль Основи теорії держави І права, 1752.31kb.
• Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
• М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.

Вищий спеціалізований суд здійснює такі повноваження:

— розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції, а також інші справи у випадках, визначених проце­суальним законом;

— веде та аналізує судову статистику, вивчає й узагальнює судову практику;

— надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою однако­вого застосування норм Конституції України та законів у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу судової статистики;

— дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства щодо вирі­шення справ відповідної юрисдикції.

Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється ко­легіально.Голова вищого спеціалізованого суду та його заступники призна­чаються на посаду з числа суддів даного суду строком на п'ять років і звільняються з посади Президентом України на підставі рекомен­дації Ради суддів України. Голова вищого спеціалізованого суду та його заступники можуть бути призначені на цю посаду повторно.

У вищому спеціалізованому суді для вирішення організаційних питань діє президія суду у складі голови суду, його заступників, заступ­ників голів палат, а також суддів даного суду, обраних до складу пре­зидії відповідно до закону.

Для вирішення загальних питань у діяльності відповідних спеціа­лізованих судів у вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого спеціалізованого суду.

Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Він здійснює правосуддя і забезпечує од­накове застосування законодавства усіма судами загальної юрисдикції.

Повноваження Верховного Суду України:

— розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у спра­вах, віднесених до його підсудності процесуальним законом;

— переглядадає в порядку повторної касації усі інші справи, роз­глянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку;

— у випадках, передбачених законом, розглядає інші справи, по­в'язані з виключними обставинами;

— дає судам роз'яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової ста­тистики;

— дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину;

— надає за зверненням Верховної Ради України письмове по­дання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я;

— звертається до Конституційного Суду України у випадках ви­никнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними пра­восуддя сумнівів щодо констатуційності законів, інших право­вих актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції Ук­раїни та законів;

— веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику, знайомиться в судах з практикою застосування зако­нодавства;

— у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України;

— представляє суди загальної юрисдикції у зносинах з судами інших держав;

— здійснює інші повноваження, передбачені законом.

До складу Верховного Суду України входять судді Верховного Суду України, обрані на посаду безстроково. Їх кількість встановлюється указом Президента України за поданням Голови Верховного Суду України, погодженим з Радою суддів України.

У складі Верховного Суду України діють:

— Судова палата у цивільних справах;

— Судова палата у кримінальних справах;

— Судова палата у господарських справах;

— Судова палата в адміністративних справах;

— Військова судова колегія.

До складу судових палат, що здійснюють розгляд справ з питань юрисдикції спеціалізованих судів, призначаються судді, які мають стаж суддівської діяльності у відповідному вищому суді не менше трьох років, або відповідному апеляційному спеціалізованому суді не менше п'яти років.

У Верховному Суді України діє Пленум Верховного Суду України для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом «Про судоустрій України».

Голова Верховного Суду та його заступники обираються Плену­мом Верховного Суду України строком на п'ять років шляхом таємного голосування. Голова Верховного Суду України не може бути обраний на цю посаду більш як на два строки підряд.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Прези­дентом України відповідно до Закону «Про судоустрій України» за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верхов­ного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізова­ного суду.

4. ВИЩА РАДА ЮСТИЦІЇ
   

Відповідно до Конституції України та Закону України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р. в Україні діє Вища рада юстиції.

Вища рада юстиції— це колегіальний, незалежний орган, відпо­відальний за формування високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати пра­восуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушення суддями та прокурорами вимог щодо несумісності та част­ково про їх дисциплінарну відповідальність.

Вищій раді юстиції належать такі функції:

— внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посади. Спочатку ці кандидатури проходять по—передній відбір, складають кваліфікаційні іспити, а після цьо­го Вища рада юстиції вносить подання Президенту про перше призначення судді на посаду на 5 років;

— прийняття рішення стосовно порушення суддями та прокуро­рами вимог щодо несумісності;

— здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів;

— Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притяг­нення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляцій­них та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції приймає такі акти:

— подання про призначення суддів;

— подання про звільнення суддів з посади;

— рішення про порушення вимог щодо несумісності;

— рішення про дисциплінарну відповідальність;

— рішення по скарзі на рішення про притягнення до дисциплі­нарної відповідальності;

— рішення про звільнення члена Вищої ради юстиції.

Вища рада юстиції формується таким чином, щоб жодна з гілок влади не могла використовувати її для тиску на процес призначення чи звільнення судді або притягнення його до відповідальності.

Вища Рада юстиції складається з 20 членів.

По три члени призначають: Верховна Рада України, Президент Ук­раїни, з'їзд суддів, з'їзд адвокатів, з'їзд представників юридичних ви­щих навчальних закладів та наукових установ.

Двох членів призначає Всеукраїнська конференція працівників про­куратури.

За посадою до Вищої ради юстиції входять:

— Голова Верховного Суду;

— Міністр юстиції;

— Генеральний прокурор.

На посаду члена Вищої ради юстиції може бути рекомендована особа, яка відповідає таким вимогам:

— є громадянином України;

— має вищу юридичну освіту;

— не молодша 35 і не старша 60 років;

— проживає в Україні не менше як 10 останніх років;

— володіє державною мовою;

— має стаж роботи в галузі права не менше 10 років. Обираються члени Вищої ради юстиції на строк 6 років (крім тих,

хто входить до її складу за посадою). Голова Вищої ради юстиції оби­рається з числа членів ради на 3 роки без права переобрання.


5. ПРОКУРАТУРА В УКРАЇНІ


Прокуратура — це єдина централізована система органів, яка здійснює нагляд за органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, про­водять оперативну, розшукову діяльність, за адміністраціями місць позбавлення волі, а також виконує інші функції, передбачені Конститу­цією нашої держави.

Органи прокуратури становлять єдину централізовану систему з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генераль­ному прокурору України, здійснюють свої повноваження гласно, неза­лежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інфор­муючи їх про стан законності і правопорядку. Оперативні працівники органів прокуратури України не можуть бути членами виборних та інших органів, що утворюються органами державної влади та місцевого са­моврядування. Вони також не можуть бути членами громадських об'єднань, політичних партій і рухів та брати участь у їх діяльності.

Прокурорські працівники не мають права поєднувати свою основну діяльність з іншою діяльністю, крім викладацької, наукової і творчої.

Вплив у будь-якій формі на прокурорів з метою схилення до прий­няття рішення чи ухилення від нього тягне за собою встановлену за­коном відповідальність.

Ніхто не в змозі без дозволу прокурора розголошувати матеріали перевірок і досудового слідства, що проводяться, до їх завершення.

Вимоги прокурора, що випливають з його повноважень, визначених законом, підлягають безумовному виконанню у встановлені строки.

Правовий статус прокуратури визначається Конституцією Украї­ни та Законом « Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. із змінами й доповненнями.

На органи прокуратури покладаються такі повноваження:

— підтримання державного обвинувачення у суді;

— представництво інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених законом;

— нагляд за додержанням законів органами, які проводять опе—ративно—розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

— нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також у разі вжиття інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян.

Систему органів прокуратури складають:

— Генеральна прокуратура України;

— прокуратури Автономної Республіки Крим;

— прокуратура областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних);

— міські, районні, міжрайонні та інші прирівняні до них прокура—•тури;

— військові прокуратури.Очолює Прокуратуру України Генеральний прокурор України, якого призначає на посаду Президент України за згодою більшості від конституційного складу Верховної Ради України. Строк повнова­жень Генерального прокурора — 5 років, він може призначатися на повторний строк. Президент може звільнити Генерального проку­рора з посади без згоди Верховної Ради. Верховна Рада може ви­словити недовіру Генеральному прокурору, що має наслідком його відставку з посади.

На посади прокурорів і слідчих прокуратури можуть призначати­ся громадяни України, які мають вищу юридичну освіту. Особи, які не мають досвіду роботи за фахом, проходять стажування в органах про­куратури строком до одного року.

Прокурором району може бути особа віком не молодша 25 років, що має стаж роботи в прокуратурі чи суді не менше 3 років.

Прокурором області може бути особа віком не молодша З0 років і з стажем роботи в органах прокуратури чи суду не менше 7 років.

Для працівників прокуратури встановлено 10 класних чинів, най­нижчим з яких є юрист третього класу, найвищим — державний рад­ник юстиції України. Класні чини Генеральному прокурору, першому заступнику та заступникам Генерального прокурора, державним рад­никам юстиції першого, другого, третього класів присвоюється Пре­зидентом України. Інші класні чини присвоюються Генеральним про­курором України.

Рішення Прем'єр—міністра України, постанови і розпорядження Ка­бінету Міністрів України, уряду Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконав­чих органів місцевих рад, підприємств, установ, організацій, які супе­речать чинному законодавству, можуть бути опротестовані прокуро­ром. Протест вноситься до того органу, який видав незаконний акт, а в разі відхилення протесту прокурор звертається до суду.

Актами прокурорського реагування є:

— протест прокурора. Він вноситься на акти, що суперечать закону, до органу, який його видав, або до вищестоящого орга­ну. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи. Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом чи посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протес­ту в цей же строк повідомляється прокурору. У разі відхилен­ня протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його роз­гляду. Подача заяви зупиняє дію правового акта;

— припис прокурора. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи по­садовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які пра­вомочні усунути порушення. Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприєм­ства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору. Орган чи посадова особа мо­жуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобо­в'язаний розглянути справу протягом десяти днів, або до суду.

— подання прокурора. Подання з вимогами усунення порушень закону, причини цих порушень і умов, що їм сприяють, вно­ситься прокурором, його заступником у державний орган, гро­мадську організацію або посадовій особі, які наділені повно­важеннями усунути порушення закону, і підлягає невідклад­ному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору;

— постанова прокурора. У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залеж­но від характеру порушення закону, вносить мотивовану по­станову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримі­нальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дис­циплінарного провадження або провадження про адміністра­тивне правопорушення підлягає розгляду повноважною поса­довою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Прокурори беруть участь у розгляді справ у судах.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судово­му процесі, визначаються Законом «Про прокуратуру» та процесу­альним законодавством України.

Прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтри­муючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінально­го закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або дер­жави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави про—цесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів гро­мадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів дер­жави — наявність порушень або загрози порушень економічних, по­літичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відно­синах між ними або з державою.

Формами представництва є:

— звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

— участь у розгляді судами справ;

— внесення апеляційного, касаційного подання на судові рі­шення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обста­винами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення ка­саційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, проку­рор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити ви­писки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у су­дах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуаль­ним законом.

Прокурор має право вносити апеляційне та касаційне подання.

Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і за­ступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, проку­рори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і ок­ремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь.

Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухва­лу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом.

Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори координують діяльність по боротьбі зі злочинністю органів внутрішніх справ, органів служби безпеки, органів податкової міліції, органів митної служби та інших правоохоронних органів.

Прокурор за наявності передбачених законом підстав дає санк­цію на затримання і видворення у примусовому порядку іноземного громадянина або особи без громадянства за межі України. Право на дачу санкції у таких випадках належить Генеральному прокурору України, прокурорам Автономної Республіки Крим, міст Києваі Сева­стополя.

Органи прокуратури здійснюють й інші повноваження, передба­чені Законом України «Про прокуратуру».

6. ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ МІЛІЦІЇ
   

Міліція в Україні — це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Правовою основою діяльності міліції є Конституція України, за­кони України « Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р., Положення про Міністер­ство внутрішніх справ, затверджене Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р., та інші нормативно—правові акти.

Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно—розшукову, кримінально—процесуальну, ви­конавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Міліція складається з підрозділів:

— кримінальної міліції;

— міліції громадської безпеки;

— транспортної міліції;

— державної автомобільної інспекції;

— міліції охорони;

— спеціальної міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань, не передбачених законодавством Ук­раїни.

Керівництво всією міліцією здійснює Міністр внутрішніх справ Ук­раїни, який призначається на посаду і звільняється з посади Прези­дентом України.

Інші керівники нижчестоящих органів внутрішніх справ признача­ються Міністерством внутрішніх справ. Органи Міністерства внутрішніх справ на місцях зобов'язані один раз на рік звітуватися перед відпо­відними радами про стан боротьби із злочинністю та охорони гро­мадського порядку.Права і обов'язки міліції визначені Законом «Про міліцію».

Міліція зобов'язана:

— забезпечувати безпеку громадян і громадський порядок,

— виявляти, запобігати, припиняти та розкривати злочини;

— приймати і реєструвати заяви і повідомлення про злочини та адміністративні правопорушення;

— виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопо­рушень;

— розшукувати осіб, які вчинили злочин;

— забезпечувати безпеку дорожнього руху;

— забезпечувати громадський порядок під час проведення ма­сових заходів та ін.

Міліції надається широке коло прав:

— вимагати від правопорушників припинення правопорушень;

— викликати громадян і службових осіб у справах про злочини у визначених законом випадках;

— затримувати і тримати у спеціально відведених для цього при­міщеннях осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту та ін.

Міліція забезпечує право на юридичний захист та інші права за­триманих і взятих під варту осіб, не пізніше як через 24 години по­відомляє про їх місцеперебування близьким родичам, адміністрації за місцем роботи чи навчання, вживає заходів до надання їм медич­ної та іншої допомоги. Законні вимоги працівників міліції є обов'язко­вими для виконання громадянами та посадовими особами.

У випадках і порядку, передбачених Законом «Про міліцію», міліція має право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю.

Застосуванню сили, спеціальних засобів повинно передувати по­передження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя можуть бути застосовані, якщо виникла безпосередня загроза життю або здо­ров'ю громадян чи працівників міліції.

Забороняється застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби й вогнепальну зброю до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку або з вираженими ознаками інвалідності та ма­лолітніх, окрім випадків вчинення ними групового нападу чи збройно­го опору.

Особовий склад міліції формується з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції і яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції. На службу до міліції приймаються на контрактній основі громадяни України, здатні за своїми особистими, діловими і моральними якостями, освітнім рівнем, фізичною підготовкою і станом здоров'я виконувати покладені на міліцію завдання. Особам, прийнятим на службу, може бути встановлено іспитовий строк до одного року. Не можуть бути при­йняті на службу до міліції особи, які раніше засуджувалися за вчи­нення злочину.

Нагляд за додержанням законності в діяльності міліції здійснює Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори.


7. ПРАВОВИЙ СТАТУС СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ


Служба безпеки України — це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку Украї­ни, її діяльність регулюється Конституцією України, законами «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. та «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р.

Основними функціями СБУ є:

— здійснення розвідувальної та інформаційно—аналітичної роботи;

— здійснення заходів контррозвідувального забезпечення дип­ломатичних представництв, консульських та інших державних установ України за кордоном;

— виявлення, припинення та розкриття злочинів, розслідуван­ня яких віднесено законодавством до компетенції СБУ;

— здійснення контррозвідувальних заходів з метою попереджен­ня, виявлення та розкриття розвідувально—підривної роботи проти України;

— захист державного суверенітету, конституційного ладу і тери­торіальної цілісності України від протиправних посягань;

— здійснення контррозвідувального забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил та інших важливих об'єктів.

Працівники СБУ мають право вимагати припинення правопору­шень, перевіряти документи, проводити огляд осіб, їх речей, транс­портних засобів, застосовувати спеціальні засоби та зброю, прово­дити гласні і негласні оперативні заходи, здійснювати співробітни­цтво з громадянами України та іншими особами, користуватися на договірних засадах службовими та житловими приміщеннями гро­мадян та організацій, направляти військовослужбовців СБУ для ро­боти на штатних посадах в інші установи, підприємства, організації.

Структура Служби безпеки визначається Президентом і вклю­чає центральне управління, регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, навчальні, науково—дослідні та інші заклади.

СБУ підпорядкована Президенту і підконтрольна Верховній Рад» України.


8.УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПРАВ ЛЮДИНИ


Конституційно—правовий статус та форми діяльності Уповнова­женого Верховної Ради з прав людини регулюються Конституцією України та Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» від 23 грудня 1997 р.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює на постійній основі парламентський контроль за додержанням кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кож­ного на території України і в межах її юрисдикції. Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповнова­жений, зокрема, є додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина (громадянина України, незалежно від місця його пе­ребування, іноземця чи особи без громадянства, які перебувають на території України) органами державної влади, органами місцево­го самоврядування та їх посадовими особами.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого є субсидіарною, тобто доповнює існуючі засоби захисту конституцій­них прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради Ук­раїни або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзви­чайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з поса­ди Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом по­дання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та про­тягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призна­чено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому зако­ном порядку. Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України. Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваже­ного вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Повноваження Уповноваженого починаються з моменту складення присяги на пленарному засіданні Верховної Ради України.

Уповноважений не може мати представницького мандата, об­іймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприє­мствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

— відмови його від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

— набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

— набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

— складення присяги новообраним Уповноваженим;

— смерті особи, яка обіймає посаду Упошноваженого.

Звільнення з посади Уповноваженого до закінчення строку,

на який його було обрано, здійснюється ВРУ у разі:

— порушення присяги;

— порушення вимог щодо несумісності діяльності;

— припинення громадянства України;

— неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд ви­конувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втра­ту працездатності.

Верховна Рада України за наявності зазначених вище підстав роз­глядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з поса­ди Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради України або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституцій­ного складу Верховної Ради України. Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Для реалізації своїх функцій Уповноважений наділений відповід­ною компетенцією.

Уповноважений з прав людини має право:

— невідкладного прийому Президентом України, Головою Вер­ховної Ради України, Прем'єр—міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та ви­щих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місце—вого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, ус­танов, організацій незалежно від форми власності, їх посадо­вими та службовими особами;

бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабіне­ту Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховно­го Суду України та вищих спеціалізованих судів України, ко­легії прокуратури України та інших колегіальних органів; звертатися до Конституційного Суду України з поданням: про відповідність Конституції України законів України та інших пра­вових актів Верховної Ради України, актів Президента Украї­ни, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і сво­бод людини і громадянина; про офіційне тлумачення Консти­туції України та законів України;

безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях; на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від фор­ми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які зна­ходяться в судах;

вимагати від посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню пере­вірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм під­приємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповід­них висновків;

запрошувати посадових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або пись­мових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі; відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, по­переднього ув'язнення, установи відбування засудженими по­карань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання; бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта пра­ва, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим; звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особис­то або через свого представника брати участь у судовому про­цесі у випадках та порядку, встановлених законом;

— направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваже­ного у разі виявлення порушень прав і свобод людини і грома­дянина для вжиття цими органами заходів;

— перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод лю­дини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно—розшукову діяльність.

Важливим елементом конституційно—правового статусу Уповно­важеного з прав людини є його обов'язки.

Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції Украї­ни і законів України, інших правових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати на­дані йому права.

Формою реагування Уповноваженого на факти порушення кон­ституційних прав і свобод людини і громадянина є акти реагування, які він направляє у відповідні органи.

Актами реагування Уповноваженого є:

— конституційне подання Уповноваженого;

— подання до органів державної влади, органів місцевого самовря­дування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про від­повідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента Ук­раїни та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Рес­публіки Крим чи з приводу офіційного тлумачення Конституції Украї­ни та законів України.

Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваже­ним до органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалеж­но від форми власності, їх посадовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомос­тей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненням громадян, іноземців, осіб без громадянства, народ­них депутатів, за власною ініціативою. Звернення подаються Упов­новаженому в письмовій формі протягом року після виявлення по­рушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності винятко­вих обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. Уповноважений не розглядає тих звер—нень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.

Протягом першого кварталу кожного року Уповноважений пред­ставляє Верховній Раді України щорічну доповідь про стан додер­жання та захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні су­б'єктами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і сво­боди людини і громадянина, та про виявлені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини і громадянина. У разі необхід­ності Уповноважений може представити Верховній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Ук­раїні прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також осо­бистому огляду. Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено лише Генеральним прокурором України.

Кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповнова­женого у порядку, передбаченому чинним законодавством. Особа, позбавлена волі, може звернутись із письмовим зверненням до Упов­новаженого або його представників. У цьому разі до неї не застосову­ються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом двадцяти чотирьох годин направляються Уповноваженому.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємства, установи, організації незалеж­но від форми власності, посадові особи, до яких звернувся Уповно­важений, зобов'язані співпрацювати з ним і подавати йому необхід­ну допомогу, зокрема забезпечувати доступ до матеріалів і документів, надавати інформацію і давати пояснення стосовно фактичної і пра­вової підстави своїх дій та рішень.


9. АДВОКАТУРА В УКРАЇНІ


Для забезпечення права на захист, надання правової допомоги під час вирішення справ у судах, інших державних органах в Україні діє адвокатура. Діяльність адвокатури в Україні передбачена ст. 59 Конституції України, а детально регламентується Законом «Про адво­катуру» від 19 грудня 1992 р.

Адвокатура —це добровільне професійне громадське об'єднан­ня, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадян­ства, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юри­дичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника ад­воката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прий­няв Присягу адвоката України.

Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, міліції, службі безпеки, органах державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.

Адвокат може мати помічника або кількох помічників із числа осіб, які мають вищу юридичну освіту. Помічник може виконувати доручення у справах, які знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до його процесуальних повноважень.

Законодавство передбачає різні форми здійснення адвокатсь­кої діяльності. Адвокат має право на індивідуальну адвокатську діяль­ність, може відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з інши­ми адвокатами в колегії, адвокатські контори, фірми.

Адвокати здійснюють такі види діяльності:

— дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства;

— складають заяви, скарги та інші документи правового характеру;

— посвідчують копії документів у справах, що їх ведуть;

— здійснюють представництво у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами;

— подають юридичну допомогу підприємствам, установам, орга­нізаціям;

— здійснюють правове забезпечення підприємницької та зов­нішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб;

— виконують свої обов'язки відповідно до кримінально—проце­суального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства;

— здійснюють інші види юридичної допомоги, передбачені за­конодавством.

Адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, уста­новах, підприємствах та організаціях. Адвокат має право також зби­рати відомості про факти, що можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адмі­ністративні правопорушення, зокрема:

— запитувати й отримувати документи або їхні копії від під­приємств, установ, організацій, об'єднань громадян, а від гро­мадян — за їхньою згодою;

— ознайомлюватися на підприємствах, в установах та організаці­ях з необхідними для виконання доручення документами йматеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;

— отримувати письмові висновки фахівців із питань, що потре­бують спеціальних знань;

— застосовувати науково—технічні засоби відповідно до законо­давства;

— доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотиво­вані відповіді на ці клопотання і скарги;

— бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на за­сіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті своїх клопотань і скарг.

Адвокат не має права:

— прийняти доручення про подання юридичної допомоги у ви­падках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать ін­тересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи;

— виступати адвокатом особи, якщо раніше він був одним із учас­ників процесу і брав участь у дізнанні, розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої, пов'язаної з нею, справи щодо особи, що звернулася за захистом;

— прийняти доручення на ведення справи в разі, коли у розслі­дуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває у родинних стосунках.

При виконанні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'яза­ний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, викорис­товувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Законодавство встановлює певні механізми правового захисту адво­катської діяльності.

Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням ним юридичної допомоги громадянам та юридичним особам. У всіх випадках кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його за­ступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Забороняється вимагання від адвоката відомостей, що станов­лять адвокатську таємницю, предметом якої є питання, з яких грома­дянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консуль—

тацій, порад, роз'яснень та будь-яких інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.

У разі скоєння дисциплінарного проступку до адвоката можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень:

— попередження;

— зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;

— анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською практикою.

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисци­плінарну відповідальність адвокатів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на три роки кваліфікаційно—дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної.

Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї вхо­дять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Се­вастопольської міських Рад, Головного управління юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севасто­польської міської державної адміністрації, відділення Спілки адво­катів України.

Дисциплінарна палата утворюється у складі дев'ятьох членів, до неї входять п'ять адвокатів, два судді, по одному представнику від Головного управління юстиції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адмі­ністрації, відділення Спілки адвокатів України.

Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відпові­дальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. Рішення про накла­дення дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури або в судовому порядку.

Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно—дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідо­цтво анульовано у випадках:

— засудження адвоката за вчинення злочину — після набрання вироком законної сили;

— обмеження судом дієздатності або визнання адвоката не­дієздатним;

— втрати громадянства України;

— грубого порушення вимог Закону «Про адвокатуру», інших за­конодавчих актів України, присяги адвоката.


10. НОТАРІАТ В УКРАЇНІ


Діяльність нотаріату в Україні регулює Закон «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 року та Указ Президента України «Про врегулюван­ня діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р.

Нотаріат — це система органів і посадових осіб, на які покла­дено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юри­дичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на держав­них нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах і державних нотаріальних архівах та приватних нотаріусів. Документи, оформлені державними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу.

У тих населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії вчи­няються уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевих рад, а за кордоном — консульськими установами та дипло­матичними представництвами України.

Нотаріусом в Україні може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, пройшов стажування протягом шести місяців у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, здав кваліфікаційний іспит і отримав свідоцтво на право займатися нота­ріальною діяльністю. Свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю видає Міністерство юстиції України на основі рішення ква­ліфікаційної комісії. Особа, яка не склала іспит, допускається до його повторного складання не раніше як через 1 рік.

Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість.

У державних нотаріальних конторах вчиняють ряд нотаріаль­них дій, основними з яких є:

— посвідчення угод;

— прийняття мір до охорони спадкового майна;

— видання свідоцтв про право на спадщину;

— накладання заборони відчужень нерухомого майна;

— засвідчення вірності копій документів та виписок з них.

Всього в Законі «Про нотаріат» вказана 21 нотаріальна дія, яка може бути вчинена в державних нотаріальних конторах, і зазначаєть­ся, що законодавством України на державних нотаріусів можуть по­кладатися і вчинення інших нотаріальних дій.

Правовий статус приватних нотаріусів визначається Указом Пре­зидента України «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23 серпня 1998 р., згідно з яким приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття за­ходів до охорони спадкового майна.


11. СИСТЕМА ОРГАНІВ ЮСТИЦІЇ


Система органів юстиції в Україні включає:

— Міністерство юстиції;

— Головне управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим;

— обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції;

— районні, районні у містах управління юстиції;

— міські (міст обласного значення) управління юстиції.

Правовий статус Міністерства юстиції України визначається По­ложенням про Міністерство юстиції України, яке затверджене Указом Президента України З0 грудня І997;р. з змінами і доповненнями.

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і коорди­нується Кабінетом Міністрів України.

Мін'юст України здійснює такі повноваження:

— забезпечує реалізацію державної правової політики, держав­ної політики з питань громадянства, міжнаціональних та мігра­ційних відносин, готує пропозиції щодо проведення в Україні правової реформи;

— розробляє за дорученням Президента України, Кабінету Мі­ністрів України та з власної ініціативи проекти законів та інших нормативно—правових актів, що стосуються прав і свобод лю­дини, відносин між громадянином і державною владою, кон­ституційного устрою, повноважень і взаємовідносин органів державної влади, судоустрою та судочинства, цивільного і кри­мінального законодавства, або разом з іншими органами дер­жавної влади бере участь у їх підготовці;

— здійснює правову експертизу (готує висновки) щодо відповід­ності Конституції та законам України, вимогам нормопроектної техніки проектів законів, інших актів законодавства, що пода­ються на розгляд Верховної Ради України, Президента Украї­ни, Кабінету Міністрів України, а також нормативно—правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

— здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та конт­ролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси грома­дян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

— забезпечує в порядку, встановленому законодавством Украї­ни, добір та підготовку кандидатів у судді, готує за рекоменда­ціями відповідних кваліфікаційних комісій суддів матеріали для призначення або обрання суддів, затверджує за подан­ням Ради суддів України голів місцевих судів, заступників, фор—мує резерв на посади суддів, голів і заступників голів місцевих судів, апеляційних судів Автономної Республіки Крим, облас­них, міст Києва та Севастополя;

— здійснює відповідно до законодавства легалізацію всеукраїн­ських об'єднань громадян, реєстрацію політичних партій, міжнародних громадських організацій, відділень, філій, пред­ставництв та інших структурних осередків громадських (неуря­дових) організацій іноземних держав в Україні, контролює до­держання ними положень їх статутів; реєстрацію всеукраїнсь­ких і міжнародних благодійних організацій, всеукраїнських творчих спілок, Торгово—промислової палати України, всеук­раїнських професійних спілок, їх об'єднань та символіки відпо­відних об'єднань громадян і благодійних організацій, реєструє статут Фонду соціального страхування від нешасних випадків на виробництві та професійних захворювань і статути інших фондів загальнообов'язкового державного соціального стра­хування, якщо їх реєстрація передбачена законами України;

— організовує в порядку, встановленому законодавством Украї­ни, своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державних виконавців;

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє їх діяльність і вживає заходів до її поліпшення, контролює законність вчи­нення нотаріальних дій державними і приватними нотаріуса­ми, видає та анулює свідоцтва про право на зайняття нотарі­альною діяльністю, забезпечує реєстрацію приватної нотарі­альної діяльності, організовує виготовлення та контролює використання спеціальних бланків нотаріальних документів, веде реєстр свідоцтв про право на зайняття нотаріальною діяль­ністю;

— реєструє адвокатські об'єднання, забезпечує фінансування оп­лати праці адвокатів за рахунок коштів державного бюджету в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадян від оплати юридичної допомоги, веде реєстр адвокатських об'єднань.

Мін'юст України в межах своїх повноважень на основі та на вико­нання актів законодавства України видає накази, організовує і конт­ролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством, нор­мативно—правові акти Міністерства є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організа­ціями незалежно від форм власності та громадянами.

Мін'юст України очолює Міністр, якого за поданням Прем'єр—міністра України призначає на посаду Президент України. Міністр несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабіне—

том Міністрів України за виконання покладених на Міністерство зав­дань і здійснення ним своїх функцій.

Правовий статус Головного управління юстиції в Автономній Рес­публіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь, які є територіальними органами Мін'юсту, визначається по­ложенням про них, яке затверджено наказом Міністра юстиції України від З0 серпня 2000 р.

Головне управління юстиції в Автономній Республіці Крим, об­ласне, Київське та Севастопольське міське Управління юстиції здійснює такі повноваження:

— бере участь у забезпеченні реалізації державної правової полі­тики, державної політики з питань громадянства, міжнаціо­нальних та міграційних відносин;

— узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, готує пропозиції щодо вдос­коналення законодавства, проведення в Україні правової ре­форми та подає їх до Мін'юсту України;

— здійснює відповідно до законодавства державну реєстрацію нормативно—правових актів міністерств і республіканських ко­мітетів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської, Се­вастопольської міських державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших структурних підрозділів, а також місцевих органів господарського управління і контролю, що зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян, або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

— сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здійснює у випадках, передбачених законодавством, держав­ну реєстрацію юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юри­дичним особам додаткових платних послуг правового та тех­нічного характеру;

— здійснює контроль за дотриманням порядку реєстрації прав на нерухоме майно, реєстрацію застав рухомого майна та ве­дення Державного реєстру застав рухомого майна в порядку, визначеному чинним законодавством;

— організовує в порядку, встановленому законодавством Украї­ни, роботу з кадрового забезпечення районних (міських), міжрайонних (окружних) судів; готує за рекомендаціями відпо­відних кваліфікаційних комісій суддів для подання до Мін'юсту матеріали щодо призначення або обрання суддів, голів судів, заступників голів судів та переведення на посади в інші суди та звільнення з посад; формує резерв на посади суддів, голів судів і заступників голів судів; організовує навчання, стажуван—ня і підвищення кваліфікації суддів, голів судів і заступників голів судів та інших працівників судів;

— вносить подання до відповідної кваліфікаційної комісії суддів про порушення дисциплінарного провадження щодо суддів район­них (міських) судів;

— у встановленому порядку здійснює легалізацію місцевих гро­мадських організацій, місцевих осередків зареєстрованих все­української та міжнародних об'єднань громадян, реєстрацію місцевих благодійних організацій, відділень (філій та представ­ництв) всеукраїнських та міжнародних благодійних організацій, регіональних торгово—промислових палат, регіональних (місце­вих) творчих спілок тощо;

— організовує роботу установ нотаріату, перевіряє діяльність і вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює контроль за за­конністю вчинення нотаріальних дій державними і приватними нотаріусами, нотаріального архіву, забезпечує роботу кваліфі­каційної комісії нотаріату;

— визначає нотаріальний округ, реєструє приватну нотаріальну діяльність, вносить зміни в нотаріальне посвідчення та ану­лює його, контролює дотримання вимог щодо організації робо­чого місця приватного нотаріуса;

— контролює діяльність підвідомчих органів реєстрації актів гро­мадянського стану щодо додержання ними чинного законо­давства при реєстрації актів громадянського стану, перевіряє їхню роботу, надає практичну та методичну допомогу, а також вживає заходів щодо поліпшення роботи цих органів.

Управління юстиції при виконанні покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування, а також підприємствами, установами, органі­заціями на відповідній території.

Управління юстиції у межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У випадках, передбачених за­конодавством, нормативно—правові акти управління юстиції є обо­в'язковими для виконання місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами. Нор­мативно—правові акти управління юстиції підлягають державній реє­страції в порядку, встановленому законодавством.

Начальник управління юстиції призначається на посаду і звіль­няється з посади Міністром юстиції України за погодженням з голова­ми відповідних місцевих державних адміністрацій.

Правовий статус районних, районних у містах, міських (міст облас­ного значення) управлінь юстиції визначається Положенням про них, яке затверджене Наказом Міністра юстиції від З0 серпня 2000 р.

Управління юстиції підпорядковуються Мін'юсту України та без­посередньо Головному управлінню юстиції Міністерства юстиції Ук­раїни в Автономній Республіці Крим, обласним, Київському та Сева­стопольському міським управлінням юстиції.

Районне, районне у місті, міське (міста обласного підпорядку­вання) управління юстиції здійснює такі повноваження:

— бере участь у забезпеченні реалізації державної правової полі­тики, державної політики з питань громадянства, міжнаціональ­них та міграційних відносин;

— здійснює державну реєстрацію нормативно—правових актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх відділів, інших структурних підрозділів, що за­чіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, веде реєстр цих актів;

— сприяє розвитку юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, здій­снює у випадках, передбачених законодавством, державну реє­страцію юридичних осіб, організовує у встановленому порядку в системі органів юстиції надання громадянам і юридичним особам додаткових платних послуг правового та технічного характеру;

— здійснює згідно з чинним законодавством легалізацію місце­вих громадських організацій, місцевих осередків зареєстрова­них всеукраїнських, міжнародних об'єднань громадян та місце­вих громадських організацій тощо;

— перевіряє стан правової роботи в місцевих органах виконав­чої влади, на державних підприємствах, в установах, організа­ціях, дає рекомендації щодо її поліпшення;

— здійснює добір кадрів управління та установ юстиції, формує резерв кадрів на відповідні посади, організовує роботу з підго­товки, перепідготовки та підвищення професійного рівня кадрів управління та установ юстиції, здійснює інші повноваження, які визначені Положенням.

Начальник управління юстиції призначається на посаду та звільняєть­ся з посади Міністром юстиції України за поданням начальника Головно­го управління юстиції Міністерства юстиції Уфаїни в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського та Севастопольського міських управлінь юс­тиції за погодженням з головами відповідних місцевих державних адміні­страцій.