Зміст а. Основи теорії держави
| Вид материала | Документы |
- Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
- 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
- Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
- Модуль Основи теорії держави І права, 1752.31kb.
- Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
- Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
- Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
- Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
- М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
- Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.
З. ШЛЮБНО—СІМЕЙНЕ ПРАВО
1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА ШЛЮБНО—СІМЕЙНОГО ПРАВА
Шлюбно—сімейне право — це галузь права України, норми якої регулюють порядкок укладення шлюбу, взаємні особисті та майнові права подружжя, взаємні права та обов'язки батьків і дітей, розірвання шлюбу та визнання його недійсним. Шлюбно—сімейне право регулює також відносини усиновлення, опіки і піклування тощо.
Основним джерелом шлюбно—сімейного права є Кодекс про шлюб і сім'ю від 1 січня 1970 р.
Кодекс про шлюб і сім'ю включає такі розділи:
— загальні положення;
— шлюб;
— сім'я;
— опіка і піклування;
— акти громадянського стану;
— застосування законодавства України про шлюб і сім'ю до іноземних громадян і осіб без громадянства. Застосування законодавства про шлюб і сім'ю іноземних держав, міжнародних договорів і угод.
Новий кодифікований акт, покликаний регулювати шлюбно—сімейні відносини. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. вступає в силу 1 січня 2003 р.
2. ПОНЯТТЯ ШЛЮБУ, УМОБИ І ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДЕННЯ
Шлюбом в Україні визнається юридично оформлений добровільний союз чоловіка і жінки з метою утворення сім'ї. Шлюб укладається у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Це робиться як в інтересах держави, так і майнових прав подружжя та дітей. Релігійний обряд вінчання, а також згода батьків юридичного значення не мають.
Укладення шлюбу відбувається по закінченні місячного строку після подачі бажаючими одружитися заяви в орган реєстрації актів громадянського стану (РАГС). На прохання осіб, які одружуються, цей строк при наявності поважних причин може бути скорочений органом РАГСу.
Для укладення шлюбу необхідні такі умови:
— взаємна згода осіб, які одружуються;
— взаємна обізнаність про стан здоров'я один одного;
— досягнення ними шлюбного віку (в Україні — 18 років для чоловіків та 17 років для жінок). Виконавчі органи місцевих рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.
Не допускається укладення шлюбу:
— між особами, з яких хоча б одна перебуває в іншому шлюбі;
— між родичами по прямій висхідній і нисхідній лінії, між повнорід—ними і неповнорідними братами й сестрами, між усиновителями й усиновленими;
— між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або слабоумства.
Особи, що вступають у шлюб, мають право за власним бажанням укласти шлюбний контракт.
Шлюбний контракт — це угода, в якій передбачаються взаємні майнові права і обов'язки, зокрема питання, пов'язані з правом власності на майно, утримання подружжя і т. д.
Шлюбний контракт укладається до реєстрації шлюбу і вступає в силу з моменту реєстрації шлюбу. Укладається контракт за місцем проживання однієї з сторін або за місцем реєстрації шлюбу у письмовій нотаріальній формі. Неповнолітні, яким шлюбний вік знижено у відповідності з законом, укладають шлюбний контракт зі згоди батьків або інших законних представників. Зміни у шлюбний контракт можуть бути внесені під час перебування у шлюбі договором, який укладається у порядку, передбаченому для укладення шлюбного контракту.
Якщо шлюбний контракт укладений з порушенням закону або він погіршує становище одного з подружжя у порівнянні із законодавством про шлюб і сім'ю, такий контракт може бути визнаний судом недійсним.
Якщо особи, які подали заяву про одруження, не з'явилися до органу РАГСу протягом місячного строку і не повідомили причину неявки,—заява втрачає силу. Укладення шлюбу без присутності осіб, що його укладають, не допускається.
У документах, що посвідчують особу тих, що одружилися, проставляється штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя, місця і часу реєстрації шлюбу. Подружжю видається свідоцтво про одруження встановленого зразка.
3. ОСОБИСТІ І МАЙНОВІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ
Взаємні права і обов'язки подружжя виникають з моменту реєстрації шлюбу в органах РАГСу.
Особисті права не мають майнового змісту. До них належать:
— право вибрати прізвище одного з подружжя як спільне або залишити дошлюбне прізвище або об'єднати прізвища. Забороняється об'єднувати прізвища, якщо одне з них вже подвійне;
— право кожного з подружжя вільно вибирати спеціальність, професію і місце проживання;
— право кожного з подружжя на рівноправне вирішення всіх питань життя сім'ї, включаючи виховання дітей.
Крім особистих, подружжя має майнові права і обов'язки. Сімейне законодавство розрізняє два види майна.
1. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є також спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування спільним майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.
2. Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане кожним з них під час шлюбу у дар або в порядку спадкування, є роздільним майном кожного з них. Сюди належать також речі індивідуального користуванння (одяг, взуття і т. д.), хоч вони й придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів (виняток становлять придбані таким чином предмети розкоші і коштовності, які стають спільним майном). Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно змінилося у своїй цінності внаслідок затрат другого з подружжя або їх обох, суд може визнати таке майно спільною власністю подружжя. Закон визнає за кожним з подружжя право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому роздільним майном.
До взаємних майнових обов'язків належить, зокрема, обов'язок матеріально підтримувами одне одного. У разі відмови в такій підтримці той з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, має право звернутися до суду з позовом про присудження на його користь аліментів.
4. ПОРЯДОК РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ ТА ВИЗНАННЯ ЙОГО НЕДІЙСНИМ
Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. За життя подружжя шлюб може бути розірваний шляхом розлучення за заявою одного з подружжя або за їх спільною заявою. Але чоловік не має права без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час її вагітності та протягом року після народження дитини.
Шлюб може бути розірваний у судовому порядку або органами РАГСу.
Органами РАГСу шлюб розривається у таких випадках:
— при взаємній згоді подружжя, яке не має неповнолітніх дітей;
— з особою, що визнана судом безвісно відсутньою;
— з особою, що визнана судом недієздатною;
— з особою, що засуджена за вчинення злочину на строк не менше трьох років.
Судом шлюб розривається за заявою подружжя або одного з них, якщо між подружжям, що розлучається, виник спір про майно, що є їхньою сумісною власністю, або про аліменти на користь того з них, хто є непрацездатним. Суд повинен вжити заходів до примирення сторін і розлучати подружжя лише тоді, коли встановить, що дальше спільне проживання подружжя і збереження сімї є неможливим.
Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану.
Від розірвання шлюбу слід відрізняти визнання його недійсним.
Суд може визнати шлюб недійсним за наявності таких підстав:
— якщо він укладений при відсутності взаємної згоди осіб, що вступили до шлюбу;
— укладення шлюбу особою, що не досягла шлюбного віку, якщо він не знижений у встановленому законом порядку;
— наявності у хоча б одного з подружжя іншого, не розірваного шлюбу;
— укладення шлюбу між родичами по прямій висхідній чи нисхідній лінії, між повно— і неповнорідними братами і сестрами, між усиновителями і усиновленими;
— вступ до шлюбу з особою, визнаною недієздатною;
— реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю.
Позов про визнання шлюбу недійсним може порушити прокурор, один з подружжя та особи, права яких порушено. Шлюб, визнаний судом недійсним, вважається таким з часу його укладення, а подружні права та обов'язки анулюються з моменту їх виникнення.
5. ВЗАЄМНІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ
Батьки і діти зобов'язані надавати взаємну матеріальну допомогу та моральну підтримку один одному.
Батьки мають право і обов'язок виховувати своїх дітей та піклуватися про їх здоров'я, надавати їм освіту та готувати їх до праці. Батьки спільно виховують дітей. Якщо один з батьків проживає окремо від сімї, він зобов'язаний брати участь у вихованні дітей і має право спілкуватися з ними.
Батьки мають право вимагати повернення дітей від будь-якої особи, що удержує їх у себе не на підставі закону чи судового рішення.
За життя батьків діти не мають права на їх майно, так само, як батьки не мають право на майно дітей. Якщо у неповнолітніх є майно, батьки управляють ним як опікуни чи піклувальники з додержанням правил, встановлених для опіки та піклування.
Батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей (аліменти) стягуються з них в судовому порядку в розмірі: на одну дитину — чверть, на двох — третину, на трьох і більше — половину заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на кожну дитину, а з осіб, які працюють за контрактом в іноземних державах,— не менше двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на кожну дитину. Стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час може бути проведено не більш як за трирічний строк, що передував пред'явленню виконавчого листа до стягнення.
Утримання непрацездатних батьків, які потребують допомоги, є обо—вязком їх повнолітніх дітей. Якщо вони не виконують цей обовязок добровільно, їм можуть бути призначені аліменти. Діти можуть бути звільнені від обов'язків щодо утримання своїх батьків, якщо судом буде встановлено, що у свій час батьки ухилялися від виконання батьківських обов'язків.
6. ПОРЯДОК УСИНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ
Усиновлення — це оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина чи доньки.
Усиновителем може бути будь-який повнолітній дієздатний громадянин, а також іноземець чи особа без громадянства.
Усиновителями не можуть бути:
— особи, позбавлені батьківських прав;
— особи, які подали неправдиві відомості щодо усиновлення;
— особи, які бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди;
— особи, які були усиновителями і усиновлення скасовано з їх вини;
— особи, які перебувають на обліку у психоневрологічному чи наркотичному диспансерах чи лікуються в таких установах;
— особи, які під час усиновлення не мають постійного заробітку чи інших законних доходів.
Усиновлення проводиться виключно в інтересах дітей.
Усиновленими можуть бути діти віком до 18 років, які втратили батьківське піклування і виховання внаслідок різних причин; наприклад, батьки позбавлені батьківських прав, визнані судом недієздатними, безвісно відсутні чи оголошені судом померлими тощо.
Для усиновлення дитини необхідна письмова згода її біологічних батьків. Згода батьків повинна бути свідомою, непримусовою, без отримання будь-якої винагороди, засвідчена державним нотаріусом або адміністрацією державного дитячого закладу, в якому перебуває дитина.
Батьки можуть дати згоду на усиновлення дитини лише після її народження.
Діти, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку, можуть бути усиновлені за наявності письмової згоди батьків на усиновлення після досягнення ними 2—місячного віку.
Усиновлення проводиться без згоди батьків у таких випадках:
— батьки невідомі;
— їх позбавлено батьківських прав, визнано недієздатними чи безвісно відсутніми;
— батьки понад 6 місяців не проживають разом з дитиною і без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи.
Для усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в державних дитячих закладах, за відсутності батьків необхідна згода адміністрації дитячого закладу. Адміністрація дитячого закладу, приймаючи дитину, має право з'ясувати, чи згодні батьки на усиновлення в майбутньому їхньої дитини. Дану згоду батьки можуть анулювати в будь-який момент до прийняття рішення про усиновлення їхньої дитини.Для прийняття рішення про усиновлення дитини, що досягла 10—річного віку, необхідна її згода. Якщо дитина проживала у сім'ї усиновителів до подання заяви про усиновлення і вважає усиновителів своїми батьками, усиновлення може бути проведено без її згоди.
Між усиновителем і усиновленим повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин таку різницю у віці може бути скорочено під час розгляду справи про усиновлення. У випадку усиновлення дітей їхніми родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими значення не має.
Усиновлення дітей в Україні проводиться за заявою особи, яка бажає усиновити дитину, в судовому порядку. Усиновлення через представника не допускається, присутність усиновителів у суді при прийнятті рішення про усиновлення є обов'язковою.
Облік дітей, які можуть бути усиновлені, та облік осіб, що бажають усиновити дитину, ведеться відділами та управліннями освіти і районних та обласних державних адміністрацій.
Облік іноземних громадян, які бажають усиновити дітей в Україні, ведеться Центром з усиновлення дітей, який діє при Міністерстві освіти і науки України.
Заява про усиновлення подається за місцем проживання усиновленого. Іноземні громадяни подають заяви про усиновлення дітей, які проживають на території України, до Центру з усиновлення при Міністерстві освіти і науки України.
При наявності кількох осіб, що бажають усиновити одну й ту ж дитину, переважне право на її усиновлення мають:
— родичі, незалежно від місця їх проживання;
— громадяни України;
— особи, у сім'ї яких проживає дитина, що усиновлюється;
— особи, які усиновлюють двох або більше дітей (сестер, братів), не розриваючи родинних зв'язків між ними.
Усиновлення настає з часу вступу в силу рішення суду про усиновлення. Для забезпечення таємниці усиновлення може бути змінено місце народження усиновленої дитини, а у виняткових випадках і дата її народження, але не більше ніж на шість місяців.
7.ОПІКА І ПІКЛУВАННЯ
Опіка і піклування встановлюються:
— для виховання та захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, що залишилися без батьківського піклування;
— дпя захисту особистих та майнових прав та інтересів дорослих осіб, які за станом здбров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки.
Опіка і піклування встановлюються районними державними адміністраціями та виконавчими комітетами рад територіальних громад за місцем проживання особи, яка підлягає опіці чи піклуванню або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Рішення про встановлення опіки чи піклування повинно бути прийняте протягом місяця з моменту, коли орган опіки чи піклування дізнався про необхідність встановлення опіки чи піклування.
Для безпосереднього здійснення опіки чи піклування призначається опікун чи піклувальник з числа осіб, близьких підопічному, чи з числа осіб, виділених громадською організацією. Опікун чи піклувальник призначається тільки з його згоди.
Не можуть бути опікунами та піклувальниками:
— особи, які не досягли 18 років;
— особи, визнані обмежено дієздатними чи недієздатними;
— особи, позбавлені батьківських прав;
— особи, інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню.
Обов'язки, пов'язані з опікою чи піклуванням, виконуються безплатно.
Опіка встановлюється:
— над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років;
— над громадянами, визнаними судом недієздатними.
Опіка припиняється:
— після досягнення неповнолітнім п'ятнадцяти років, за винятком випадків, коли він буде визнаний судом недієздатним;
— у разі повернення неповнолітніх, що не досягли 15 років, на виховання батькам;
— у разі видужання або значного поліпшення здоров'я особи, яка була визнана недієздатною, та поновлення її судом у дієздатності;
— у разі смерті підопічного.
Піклування встановлюється:
— над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років;
— над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними;
— над особами, що за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права (таким особам піклувальник призначається тільки на їх прохання).
Піклування припиняється:
— після досягнення підопічним вісімнадцяти років або укладення ним шлюбу до настання 18 років;
— у разі скасування судом обмеження у дієздатності осіб;— якщо відпала причина, що викликала встановлення піклування над особами, які за станом здоров'я не могли самостійно захищати свої права;
— внаслідок смерті особи, яка перебувала під піклуванням.
8. ПОЗБАВЛЕННЯ БАТЬКІВСЬКИХ ПРАВ
Батьки, які не виконують своїх обов'язків стосовно дітей, можуть бути позбавлені батьківських прав. Такий захід застосовується лише тоді, коли всі інші дії не дають позитивного результату.
Підставами, за яких батьки або один з них можуть бути позбавлені батьківських прав, є:
— ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дітей, у тому числі відмова без поважних причин взяти дитину з пологового будинку (відділення) та інших дитячих лікувально—профілактичних і навчально—виховних закладів;
— зловживання своїми батьківськими правами, жорстоке поводження з дітьми, шкідливий вплив на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
— якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами.
Не може бути позбавлена батьківських прав особа, яка не виконує своїх батьківських обов'язків внаслідок душевної хвороби, недоумства, тривалого відрядження, створення перешкод з боку іншого з батьків, з яким проживає дитина.
Позбавлення батьківських прав може провадитись тільки в судовому порядку. Такі справи розглядаються за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, за заявою державних або громадських організацій, а також за позовом прокурора. В разі позбавлення батьківських прав одного з батьків, дитина, що проживала з обома батьками, лишається на вихованні другого з батьків. Коли обоє батьків позбавлені батьківських прав, дитина передається на опікування органів опіки і піклування. Ці органи вирішують, яким особам або установам передати дитину на виховання: призначають опікуна (піклувальника), віддають дитину до дитячого будинку, школи—інтернату тощо.
Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають всі права, засновані на факті родинності з дитиною, включно:
— немайнові права, наприклад, право виховувати дитину, представляти її інтереси, визначати місце проживання тощо;
— майнові права, наприклад, право на отримання в майбутньому від дітей аліментів у випадку своєї непрацездатності.
Водночас, позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дітей.
Позбавлення батьківських прав має безстроковий характер, але суд за заявою особи, позбавленої батьківських прав, може поновити її у правах відносно своєї дитини, якщо в житті і поведінці такої особи сталися істотні зміни на краще і вона доведе своє бажання та спроможність виховувати дитину.
Справи про поновлення у батьківських правах обов'язково розглядаються за участю представника органів опіки і піклування та прокурора. Суд зобов'язаний з'ясувати думку другого з батьків, якщо він не позбавлений батьківських прав, відносно можливостей поновлення у правах того, хто був позбавлений батьківських прав. Його думка є важливою, але не вирішальною для суду. Батьки, поновлені у своїх правах, знову набувають батьківських прав і обов'язків у повному обсязі.