Зміст а. Основи теорії держави

Вид материала

Документы

Содержание К. житлове право Житловий ко­декс України 2. Право громадян україни на житло. порядок отримання житла Громадянам України гарантується ряд житлових прав, в т. ч. Ніхто не може бути виселений Такими, що потребують поліпшення житлових умов Житловий фонд включає 3. Договір найму житлового приміщення Предметом договору найму До прав наймача належать Обов'язками наймача Наймодавець має право Наймодавець зобов'язаний Договір найму житлового приміщення може бути розірваний 4. Приватизація державного житлового фонду Об'єктами приватизації не можуть бути Приватизація здійснюється Незалежно від площі безоплатно передаються у власність громадян Неподільне майно Загальне майно ... Полное содержание

Подобный материал:

• Лекція 1 Тема 1: Основи теорії держави, 1651.69kb.
• 20. загальне поняття та ознаки держави концепції (теорії) походження держави, 46.63kb.
• Лекція на тему „Основи теорії держави І права" > Лекція на тему, 3538.68kb.
• Модуль Основи теорії держави І права, 1752.31kb.
• Основи теорії держави І права поняття та ознаки держави. Функції та механізм держави, 252.1kb.
• Президія вищої атестаційної комісії україни, 28.47kb.
• Що представляє собою курс "Основи економічної теорії" Що представляє собою курс "Основи, 394.07kb.
• Основи теорії виникнення держави І права, 472.93kb.
• М. О. Ричков. Основи правознавства (курс лекцій у схемах), 124.76kb.
• Основи економічної теорії як навчальна дисципліна, 9.53kb.

К. ЖИТЛОВЕ ПРАВО

1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА ЖИТЛОВОГО ПРАВА


Житлове право — це галузь права, що включає норми, які ре­гулюють правовідносини між громадянами, державними та гро­мадськими організаціями у процесі реалізації права громадян на житло.

Житлове право України регулює правовідносини, що виникають у процесі:

— реалізації права на житло;

— надання житлових приміщень у користування;

— управління житловим фондом;

— будівництва житла;

— виключення з житлового фонду приміщень, що не придатні для проживання;

— розгляду житлових спорів тощо.

Основними джерелами житлового права України є Житловий ко­декс України від 2 січня 1984 р., Закон «Про приватизацію державно­го житлового фонду» від 19 червня 1992 р. «Про об'єднання співвлас­ників багатоквартирного будинку» від 28 листопада 2001 р. та інші нормативно—правові акти.


2. ПРАВО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ НА ЖИТЛО. ПОРЯДОК ОТРИМАННЯ ЖИТЛА

Стаття 47 Конституції України проголосила право на житло. Відпо­відно до вказаної статті, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надаєть­ся державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Громадянам України гарантується ряд житлових прав, в т. ч.:

— право на одержання у безстрокове користування приміщення у будинках державного чи громадського житлового фонду або будинках житлово—будівельних кооперативів (ЖБК);

— право на приватизацію квартир (будинків) державного житло­вого фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржо­вих торгах;

— право на індивідуальне житлове будівництво чи одержання житла у власність на інших законних підставах.

Ніхто не може бути виселений із зайнятого житлового приміщен­ня або обмежений у праві користування житловим приміщенням інак­ше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з пору­шенням прав інших громадян або прав державних і громадських органі­зацій.

Право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли грома­дянин має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. У разі відсутності такої житлової площі громадянин ви­знається таким, що потребує поліпшення житлових умов, у т. ч. з дер­жавного і громадського фонду.

Такими, що потребують поліпшення житлових умов, вважають­ся громадяни:

— які забезпечені житлом нижче встановленого в даній місце­вості мінімуму;

— які живуть у приміщеннях, що не відповідають установленим санітарним нормам;

— хворі на тяжкі хвороби;

— проживають за договором найму чи піднайму в кооперативних квартирах;

— тривалий час живуть за договором в індивідуальних житлах;

— проживають у гуртожитках тощо.

Згідно з Житловим кодексом, всі житлові будинки, що знаходять­ся на території України, а також житлові приміщення в інших будинках утворюють житловий фонд України.

Житловий фонд включає:

— державний житловий фонд (відомчий і місцевих рад);

— громадський житловий фонд (колгоспів, профспілкових та інших громадських організацій);

— фонд житлово—будівельних кооперативів;

— приватний житловий фонд.

У житловий фонд не входять нежитлові приміщення, які знахо­дяться в житлових будівлях, але призначені для торгових, побутових та інших потреб.


3. ДОГОВІР НАЙМУ ЖИТЛОВОГО ПРИМІЩЕННЯ


Громадяни самостійно здійснюють право на одержання житлово­го приміщення в будинках державного і громадського фонду з 18 років, а ті, що вступили в шлюб, влаштувалися на роботу до досягнення 18—річного віку — відповідно з часу вступу до шлюбу чи поступлення на роботу. Інші неповнолітні у віці 15—18 років здійснюють право на одер­жання житла зі згоди батьків чи піклувальників.

Громадяни, що потребують поліпшення житлових умов чи надан­ня житла, стають на облік у виконавчому комітеті місцевих рад або за місцем роботи в підприємствах, установах, організаціях, якщо вони мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво.

Громадянам, що стоять на обліку, житло надається в порядку чер­ги. Норма житлової площі, що надається в Україні,— 13,65 м² на одну людину. Ця норма не завжди збігається з рівнем фактичної забезпе­ченості. Громадянам, які страждають важкими формами хронічних хвороб та ряду інших категорій, надається додаткова житлова площа розміром 10 м² або у вигляді окремої кімнати і більше. Забороняєть­ся надавати житло у старих будинках, які вже не підлягають ремонту, у будинках, що підлягають зносу, капітальному ремонту і т. д.

Громадяни, які навмисне погіршили свої житлові умови шляхом обміну житлової площі, пошкодження або руйнування, відчуження ча­стини житлової площі, не приймаються на облік, як такі, що потребу­ють поліпшення житлових умов, протягом 5 років.

Єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер.

Ордер — це письмове розпорядження, видане виконавчим орга­ном місцевої ради про вселення громадянина у житлове приміщен­ня. Житлове приміщення на момент видачі ордера повинно бути вільним. Ордер дійсний протягом одного місяця з дня видачі. Позов про визнання ордера недійсним може бути поданий протягом 3 років з дня його видачі.

На підставі ордера громадянин, на ім'я якого він виданий, укла­дає договір найму житлового приміщення з житлово—експлуатаційною організацією.

Предметом договору найму може бути окрема квартира, одно­квартирний будинок чи інше ізольоване житлове приміщення. Договір найму з'ясовує взаємні права і обов'язки сторін і укладається у пись­мовій формі.

До прав наймача належать:

— право користуватися наданим приміщенням у межах, вста­новлених договором;

— право на вселення інших осіб у наймане приміщення за пись­мовою згодою всіх членів сім'ї наймача, що проживають разом

з ним (для вселення до батьків неповнолітніх дітей така згода не потрібна);

— збереження права на житлове приміщення у разі тимчасової відсутності наймача протягом 6 місяців;

— право з письмової згоди всіх осіб, що з ним проживають, здій­снити обмін житлового приміщення, в т. ч. на житло в іншому населеному пункті;

— право здавати приміщення у піднайм та інші права.

Обов'язками наймача є бережливо ставитися до житлового при­міщення, використовувати його у відповідності з призначенням, підтри­мувати порядок та проводити поточний ремонт, своєчасно вносити квартирну плату і т. д.

Члени сім'ї наймача, що проживають разом з ним, користуються рівними з наймачем правами і мають рівні обов'язки. До членів сім'ї наймача належать чоловік чи дружина, діти, батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають з ним і ведуть спільне госпо­дарство.

Наймодавець має право вимагати бережливого ставлення до житлового фонду, дотримання правил співжиття, своєчасного внесен­ня квартирної плати та відшкодування збитків, заподіяних з вини най­мача.

Наймодавець зобов'язаний надавати вказане в ордері при­міщення, своєчасно проводити його капітальний ремонт, забезпечу­вати належну роботу інженерного обладнання та місць загального ко­ристування.

Договір найму житлового приміщення може бути розірваний

як наймачем, так і наймодавцем. Наймач має право з дозволу членів сім'ї у будь-який час розірвати договір найму. Якщо наймач і члени його сім'ї вибувають на постійне місце проживання в інший населе­ний пункт або в інше житлове приміщення, то договір вважається ро­зірваний з моменту їх вибуття.

На вимогу наймодавця договір житлового найму може бути розі­рваний лише з підстав, передбачених законом і лише в судовому по­рядку, за винятком виселення з будинків, що загрожують обвалом.

За порушення житлового законодавства передбачена юридична відповідальність.

4. ПРИВАТИЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО ЖИТЛОВОГО ФОНДУ


Приватизація — це відчуження (безоплатна передача чи про­даж) з державного житлового фонду у власність громадянам Украї­ни квартир чи будинків та належних до них господарських споруд.Об'єктами приватизації можуть бути:

— квартири у багатоквартирних будинках і одноквартирні будин­ки, що використовуються громадянами на умовах найму;

— незаселені квартири, частини будинків чи одноквартирні бу­динки після їх будівництва, реконструкції чи ремонту.

Об'єктами приватизації не можуть бути:

— квартири—музеї;

— квартири у будинках закритих військових поселень;

— квартири, не придатні для проживання;

— службові квартири;

— квартири, де живуть двоє і більше наймачів при відсутності спільної згоди на приватизацію;

— квартири у гуртожитках.

Приватизація здійснюється:

— шляхом безоплатної передачі громадянам квартир чи бу­динків з розрахунку санітарної норми 21 м² загальної площі на кожного члена сім'ї наймача та додатково 10 м² на сім'ю;

— надлишки житлової площі продаються громадянам, що про­живають на ній, чи іншим, що стоять у черзі на поліпшення житлових умов.

З цього правила є ряд винятків.

Незалежно від площі безоплатно передаються у власність громадян:

— однокімнатні квартири;

— квартири, де проживають інваліди 1—І І груп та дитинства;

— квартири, де проживають ветерани праці;

— квартири, де проживають багатодітні сім'ї тощо.

Якщо загальна площа квартири менша за площу, яку сім'я най­мача має право отримати безоплатно, наймачеві та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відносної вартості одного квадратного метра.

Власник приватизованого житла має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продати, подарувати, передати у спадок, здати в оренду чи укласти інші угоди, що не суперечать закону.


5. КОНДОМІНІУМИ


Після приватизації квартир у спільній власності їх власників зали­шається неподільне та загальне майно.

Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.

Неподільне майно — неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне функціонування жилого будинку.

Загальне майно перебуває у спільній частковій власності співвлас­ників багатоквартирного будинку.

Загальне майно — частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Для належного утримання та використання неподільного і за­гального майна може створюватися об'єднання співвласників бага­токвартирного будинку (кондомініум), яке покликане також забезпе­чувати і захищати права його членів та дотримання їхніх обов'язків та забезпечувати своєчасне надходження коштів для сплати всіх необ­хідних платежів.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку — це юри­дична особа, створена власниками для сприяння використанню їхньо­го власного майна та управління, утримання і використання непо­дільного та загального майна.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми влас­ності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих приміщень, а також власників нежилих приміщень. Для створення об'єднання скликаються установчі збори. Скликання установчих зборів здійснюється власником будинку або ініціативною групою, яка скла­дається не менш як з трьох власників квартир або нежилих приміщень. Членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є влас­ником квартири (квартир) або приміщення (приміщень) у багатоквар­тирному будинку.

Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утриман­ня будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово—комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'я­заних з діяльністю об'єднання. В одному житловому комплексі може бути створене тільки одне об'єднання.

Управління неподільним та загальним майном житлового комп­лексу за дорученням власників майна здійснює управитель — юри­дична особа, яка здійснює управління неподільним та загальним майном житлового комплексу за дорученням власника (власників) майна і забезпечує його належну експлуатацію.

За громадянами, які не бажають приватизувати житло, зали­шається право на одержання і користування житла на умовах найму.


Л. ЕКОЛОГІЧНЕ ТА ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО


1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА ЕКОЛОГІЧНОГО І ЗЕМЕЛЬНОГО ПРАВА

Екологічне право — це система правових норм, що регулюють суспільні екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навко­лишнього природного середовища, гарантування екологічної безпе­ки, реалізації і захисту екологічних прав.

Основними нормативно—правовими актами у сфері екологічного права є закони « Про охорону навколишнього природного середови­ща» від 25 червня 1991 року, «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року, «Про природно—заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року, «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 року, «Про карантин рослин» від З0 червня 1993 року, «Про Червону книгу» від 7 лютого 2002 року та деякі інші.

Галузь екологічного права складається з таких основних підгалу—зей: земельного, водного, лісового, надрового, фауністичного, повітро—охоронного, заповідного права та права екологічної безпеки.

Земельне право — підгалузь екологічного права, що регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин, відповідно до законодавства, є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Основним джерелом земельного права є Конституція України. Зокрема, в ст. 13 Конституції передбачено, що земля й інші природні ресурси є об'єктами права власності українського народу, а в наступній статті зазначається, що земля є основним національним багатством України, що перебуває під особливою охороною держави.

Кодифікованим джерелом земельного права є Земельний ко­декс України від 25 жовтня 2001 р.

Джерелами земельного права є також закони України «Про се­лянське (фермерське) господарство» від 20 грудня 1991 р., в редакції закону від 22 червня 1993 р. «Про плату за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. та інші нормативно—правові акти.


2. ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ГРОМАДЯН

В українському законодавстві визначені основні екологічні права і обов'язки громадян. У Конституції записано, що кожен має право на безпечне для життя і здоров'я, довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільно­го доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових про­дуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Цьому праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно—гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення на­вколишнього природного середовища.

Кожен громадянин України має право на:

— безпечне для його життя та здоров'я навколишнє середовище;

— участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього середовища та внесення про­позицій до державних та господарських органів, установ та орга­нізацій з цих питань;

— участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навко­лишнього природного середовища, раціонального і комплекс­ного використання природних ресурсів;

— здійсненні загального і спеціального використання природ­них ресурсів;

— об'єднання у громадські природоохоронні формування;

— одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення;

— участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

— одержання екологічної освіти;

— подання позовів до суду, до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, за­подіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в су­довому порядку.Законодавство, в першу чергу Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачає і екологічні обов'язки громадян.

Громадяни зобов'язані:

— берегти природу, раціонально використовувати її багатства;

— здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної без­пеки;

— не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів;

— вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення;

— компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим нега­тивним впливом на навколишнє природне середовище.


3. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ВЛАСНИКІВ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

І ПРИРОДОКОРИСТУВАЧІВ

Різновидами права природокористування є:

— право землекористування;

— право водокористування;

— право лісокористування;

— право користування надрами;

— право користуватися тваринним світом;

— право користуватися природно—заповідним фондом і т. д. Розрізняють загальне і спеціальне природокористування.

Загальне природокористування означає гарантоване право громадянам використовувати природні ресурси для задоволення жит­тєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, мате­ріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окреми­ми особами і надання відповідних дозволів.

Спеціальне природокористування означає, що природні ресур­си надаються громадянам, підприємствам, установам і організаціям у володіння, користування або оренду на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» по­кладає спеціальні обов'язки на суб'єктів спеціального природокорис­тування. За спеціальне природокористування встановлюється збір, розмір якого залежить від кількості та якості використаних ресурсів, місцезнаходження тощо. Суб'єкти спеціального природокористування зобов'язані також вносити плату за забруднення навколишнього при­родного середовища.

У сфері природокористування та охорони навколишнього природ­ного середовища здійснюється державний та громадський контроль.


4. СКЛАД ЗЕМЕЛЬ


До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільо­вим призначенням поділяються на категорії. Україна за межами її тери­торії може мати на праві державної власності земельні ділянки, право­вий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяють­ся на такі категорії:

— землі сільськогосподарського призначення;

— землі житлової та громадської забудови;

— землі природно—заповідного та іншого природоохоронного призначення;

— землі оздоровчого призначення;

— землі рекреаційного призначення;

— землі історико—культурного призначення;

— землі лісового фонду;

— землі водного фонду;

— землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Зміна цільового призначення земель провадиться органами вико­навчої влади або органами місцевого самоврядування, які прийма­ють рішення про передачу цих земель у власність або надання у ко­ристування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти зем­леустрою або приймають рішення про створення об'єктів природо­охоронного та історико—культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юри­дичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних діля­нок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть пе­ребувати