Зміст а. Основи теорії держави

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 24 25 26 27 28 29 30 31 32

Н. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО

1. ПРЕДМЕТ ТА ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА

Адміністративне право — це самостійна галузь права, яка включає юридичні норми, які регулююють суспільні відносини, що виникають у сфері виконавчо—розпорядної діяльності держави, насамперед — у сфері діяльності органів державної виконавчої влади всіх рівнів.

Основними джерелами адміністративного права є Конституція України, Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р., закони «Про державну службу» від 16 лютого 1993 р., «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 р., Укази Президента, постанови Кабінету Міністрів України тощо.

Важливім джерелом адміністративного права України є Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення складається з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність.

3. Органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

4. Провадження в справах про адміністративні правопорушення.

5. Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Адміністративне право, як галузь права, має свій предмет.

Предметом адміністративного права є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з організацією органів державного управління і в процесі їх адміністративної діяльності.

Державне управління — це діяльність органів державної виконавчої влади, а також організаційна діяльність деяких органів, що належать до інших гілок влади та діяльність органів місцевого самоврядування по реалізації ними делегованих державою повноважень.

Систему адміністративного права складають Загальна та Особлива частини. Загальна частина адміністративного права включає норми, що регулюють:

— загальні принципи державного управління;

— правове становище суб'єктів адміністративного права;

— форми і методи виконавчої діяльності;

— адміністративний процес;

— способи забезпечення законності і дисципліни у державному управлінні.

Особлива частина адміністративного права включає норми, що регулюють:

— управління економікою;

— соціально—культурною сферою;

— адміністративно—політичною діяльністю;

— міжгалузеве державне управління.

Особливістю методу адміністративного права є його владний, імперативний характер, що у більшості випадків відрізняє його від інших галузей права.

2. ДЕРЖАВНА СЛУЖБА ТА СЛУЖБА Б ОРГАНАХ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ

Держава реалізовує свої адміністративні (управлінські) функції через інститут державної служби. Основні принципи державної служби та статус державного службовця в Україні регламентуються Законом «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Державна служба — це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Основними принципами державної служби є:

— служіння народу України;

— демократизм і законність;

— гуманізм і соціальна справедливість;

— пріоритет прав людини і громадянина;

— професіоналізм, компетентність, ініціатива, чесність, відданість справі;

— персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліну;

— дотримання прав та законних інтересів органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян.

Важливим компонентом державної служби є посада.

Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до закону вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно—розпорядчих та консульта—тивно—дорадчих функцій.

Право на державну службу мають громадяни України, незалежно від походження, соціального і майнового стану, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту та професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають присягу. Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців. З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

Державним службовцям присвоюються ранги у залежності від посади, яку вони обіймають. Закон «Про державну службу» встановив 7 категорій посад державних службовців та 15 рангів, які присвоюються їм відповідно до посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, що відповідають посадам першої категорії, присвоює Президент України, другої — Кабінет Міністрів України, від третьої до сьомої — керівник державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної категорії посад, державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад. За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України (догана, звільнення), можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду. Державний службовець може бути позбавлений рангу лише за вироком суду.Державний службовець зобов'язаний:

— додержуватися Конституції та інших актів законодавства України;

— забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;

— не допускати порушень прав та свобод людини та громадянина;

— безпосередньо виконувати покладені на нього службові обов'язки, своєчасно і точно виконувати рішення державних органів і посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

— зберігати державну таємницю, інформацію про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби та іншої інформації, що не підлягає розголошенню;

— підвищувати професійну кваліфікацію тощо.

Державний службовець має право:

— користуватися правами і свободами, що встановлюються Конституцією та законами України;

— брати участь у розгляді питань та прийнятті рішень в межах своїх повноважень;

— одержувати від державних органів, підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції тощо.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, службовець повинен невідкладно у письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а якщо вона наполягає на виконанні доручення — повідомити про це вищу за посадою особу.

Державному службовцю забороняється:

— брати участь у діях, що суперечать національним інтересам України, ускладнюють функціонування державних органів;

— брати участь у страйках;

— здійснювати дії, що можуть бути розцінені як використання службового становища у корисливих цілях або вважатися ко—рупційними, виявляти прихильність чи упередженість до юридичних чи фізичних осіб.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків та 55 років для жінок.

Особливості проходження служби в органах місцевого самоврядування регулює закон « Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно—розпорядчих та консультативно—дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Посадами в органах місцевого самоврядування є:

— виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою;

— виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою;

— посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

На службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:

— визнані судом недієздатними;

— які мають судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

— які відповідно до закону позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого терміну;

— які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, що є близькими родичами чи свояками.

3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА СКЛАД АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ (ПРОСТУПКУ)

Адміністративний проступок— це протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний чи громадський порядок, суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Основні ознаки адміністративного проступку:

— протиправність. Означає, що правопорушення є діянням (дією чи бездіяльністю), яка прямо заборонена адміністративним законодавством;

— вина. Це психічне ставлення особи, що здійснила адміністративний проступок, до своєї поведінки та її наслідків. Вина може проявлятися у формі умислу чи необережності. Адміністративний проступок визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї поведінки, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративний проступок визнається вчиненим з необережності, коли особа, якайого вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Кожен адміністративний проступок характеризується особливим складом, під яким розуміють сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що характеризують юридичну модель даного адміністративного проступку.

Склад адміністративного проступку включає:

— об'єкт,

— об'єктивну сторону,

— суб'єкт,

— суб'єктивну сторону.

Об'єкт адміністративного проступку—це сукупність суспільних відносин, що охороняються адміністративним правом у сфері адміністративно—організаційної діяльності, порядок управління, здоров'я, честь і гідність людини, власність тощо.

Об'єктивна сторона адміністративного проступку — це сукупність зовнішніх ознак даного проступку, що включає саме протиправне діяння (дію чи бездіяльність), його наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідками, місце, час, обстановку, обставини, спосіб скоєння адміністративного проступку.

Суб'єктом адміністративного проступку є фізична осудна особа, що досягла віку 16 років. Особа у віці від 16 до 18 років, яка скоїла адміністративне правопорушення, притягається до адміністративної відповідальності, як правило, 8 особливому порядку, а за окремі, визначені законом, правопорушення — на загальних підставах.

Посадові особи несуть відповідальність не тільки за порушення певних правил своїми діями, але і за незабезпечення їх виконання іншими особами, насамперед підлеглими.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку полягає у вині, мотивах та меті, яку ставив перед собою правопорушник.

4. АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. ВИДИ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

Адміністративне стягнення — це захід юридичної відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Кодексом України про адміністративні правопорушення встановлені такі види адміністративних стягнень.

1. Попередження, тобто письмове або в іншій формі офіційне застереження уповноваженою посадовою особою громадянина про недопустимість скоєння ним адміністративних проступків.

2. Штраф, тобто грошове стягнення, вилучення у порушника певної грошової суми у дохід держави.

3. Оплатне вилучення предмета, який став засобом чи безпосереднім об'єктом адміністративного проступку, полягає у примусовому вилученні предмета та наступній його реалізації та поверненням вилученої суми колишньому власнику за вирахуванням витрат, пов'язаних з реалізацією даного предмета.

4. Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення чи грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета чи грошей у власність держави. Як правило, конфіскованим може бути лише предмет, який є приватною власністю порушника. Конфіскація здійснюється лише за вироком суду.

5. Позбавлення спеціального права (права управління транспортним засобом, права полювання), наданого громадянинові, застосовується за систематичне або грубе порушення порядку користування цим правом на строк до трьох років.

6. Виправні роботи на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, що скоїла адміністративний проступок, з утриманням до 20% її заробітку в дохід держави. Призначаються місцевим судом.

7. Адміністративний арешт на строк до 15 діб призначається місцевим судом у виняткових випадках. Не застосовується до вагітних жінок; жінок, що мають дітей, які не досягли 12 років; неповнолітніх осіб; інвалідів першої та другої груп. За умов, передбачених Законом «Про надзвичайний стан», адміністративний арешт встановлено терміном до З0 діб.

Оплатне вилучення та конфіскація предметів можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові стягнення, а інші стягнення можуть бути тільки основними. За правопорушення може бути накладене одне основне або основне і додаткове стягнення.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — через два місяці з дня його виявлення.

До іноземних громадян та осіб без громадянства може застосовуватися примусове видворення за межі України як специфічний вид адміністративного стягнення.

5. ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ СТЯГНЕНЬ

Кодекс України про адміністративні правопорушення встановлює систему органів, які накладають адміністративні стягнення та порядок притягнення до адміністративної відповідальності.

До органів, що розглядають справи про адміністративні правопорушення, належать:

— адміністративні комісії при виконавчих комітетах міських, районних у містах, селищних, сільських рад, які утворюються відповідними радами у складі голови, відповідального секретаря, членів комісії (у визначених законом комісіях посада відповідального секретаря є звільненою);

— виконавчі комітети селищних, сільських рад;

— місцеві суди (судді);

— органи внутрішніх справ;

— органи державних інспекцій та інші уповноважені державні органи (наприклад, митні).

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня його скоєння, а при триваючому правопорушенні — не пізніше як через два місяці з дня його виявлення.

Підставою для порушення справи про адміністративне правопорушення є протокол, який складається уповноваженою особою. Протокол підписується особою, що його склала, порушником, а при наявності потерпілих та свідків — також і ними.

Протокол передається органу чи посадовій особі, що розглядає справу про адміністративне правопорушення. Справи розглядаються переважно за місцем вчинення правопорушення у 15—денний строк з дня одержання органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи.

Потокол не складається у випадках, коли штраф накладається чи береться, а попередження фіксується на місці скоєння адміністративного проступку.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, по справі видається постанова. Постанова оголошується одразу після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої винесено постанову. Скарга на постанову може бути винесена протягом 10 днів від дня винесення постанови. У більшості випадків подання скарги вчасно зупиняє виконання постанови.

Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

— залишає постанову без зміни, а скаргу або протест без задоволення;

— скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

— скасовує постанову і закриває справу;

— змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Законодавством встановлено також порядок виконання постанов: наприклад, штраф повинен бути сплачений протягом 15 днів від дня вручення постанови про його призначення.

6. ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

НЕПОВНОЛІТНІХ

Згідно з Кодексом про адміністративні правопорушення, адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16—річного віку.

Кодекс встановив особливості відповідальності неповнолітніх осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

До осіб у віці від 16 до 18 років застосовуються такі заходи впливу:

— зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

— застереження;

— догана або сувора догана;

— передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Але за деякі адміністративні правопорушення неповнолітні несуть відповідальність на загальних підставах.

До таких правопорушень належать, наприклад: незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту у невеликих розмірах, дрібне розкрадання державного або колективного майна тощо.

Адміністративні стягнення на неповнолітніх накладаються тільки міським чи районним судом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ НОРМАТИВНО—ПРАВОВИХ АКТІВ ТА ЛІТЕРАТУРИ

НОРМАТИВНО—ПРАВОВІ АКТИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради

України.— 1996.— №30. 2 Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.//

Відомості Верховної Ради УРСР—1990.— № 31.

3. Постанова Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради.— 1991.—№38.

4. Закон України «Про правонаступництво України» // Відомості Верховної Ради.—1991.—№46.

5. Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— № 13.

6. Закон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р. // Відомості Верховної Ради України,—1994.— № 23.

7. Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— № 47.

8. Закон України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р. / / Відомості Верховної Ради України—1992.— № 36.

9. Закон України «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України,— 1992,— № 34.

10. Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України.— 2001.— № 23.

11. Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України.— 1997.— № 46.

12. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські органзації» від 12 січня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України.—1999.— № 1.

13. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України—1991.— № 25.

14. Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України,—1996,—№21.

15. Закон України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України.—1999.— № 28.

16. Закон України «Про професійно—технічну освіту» від 10 лютого 1998 р.// Відомості Верховної Ради України.—1998,— № 9.

17. Закон України «Про позашкільну освіту» від 22 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України.— 2000.— № 46.

18. Закон України «Про дошкільну освіту» від 11 липня 2001 р. //Відомості Верховної Ради України.— 2001.— N8 49.

19. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України.— 2002.— № 20,

20. Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. В редакції закону від 18 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України,—1999,— № 33.

21. Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» від 12 грудня 1991 р. в редакції закону від 18 лютого 199,9 р. // Відомості Верховної Ради України.—1999.— N9 15.

22. Закон України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» від З липня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України—1991.— № 33.

23. Закон України «Про вибори народних депутатів» від 18 жовтня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України,—2001.— № 51—52.

24. Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від 17 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України,—1998— № 5.

25. Закон України «Про комітети Верховної Ради» від 4 квітня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України—1995.— № 19.

26. Закон України «Про статус народного депутата» від 17 листопада 1992 р. в редакції закону від 22 березня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України,—2001.—N9 42,

27. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» від 23 грудня 1997 р, // ВІДОМОСТІ Верховної Ради України.— 1998,—

Blog

Зміст а. Основи теорії держави

Содержание

Н. АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО