Володимир Мельниченко Українська душа Москви

Вид материала

Книга

Содержание Боже! В каком я теперь упоеньи С «Вестником Русским» в руках Что за прекрасные стихотворения. Ах! Она на барском поле жала

Подобный материал:

• Володимир Мельниченко Тарас Шевченко, 7515.95kb.
• Володимир Мельниченко Шевченківська Москва, 5190.32kb.
• Володимир Мельниченко Українські наголоси московських храмів, 4589.14kb.
• Андреев С. Н., Мельниченко, 14.44kb.
• Розвиток сільського туризму як джерела отримання додаткових доходів особистих селянських, 236.98kb.
• Ся Николай Мельниченко доблестный майор охраны, 11 месяцев с ноября 1999-го по октябрь, 230.23kb.
• Н. О. Брюханова О. О. Мельниченко, 2111.47kb.
• Комюніке міжрегіональної науково-практичної конференції, 116.18kb.
• Українська Зернова Асоціація, 2514.02kb.
• Дрнті 61 Спосіб мембранного розділення Тюкавін Володимир Олександрович, 51.08kb.

Боже! В каком я теперь упоеньи

С «Вестником Русским» в руках

Что за прекрасные стихотворения.

Ах!

Тут Данилевский, Плещеев таинственный

Майков наш флюгер-поэт.

Лучше же всех несравненный, единственный

Фет!

Много нелепостей патетических,

Множество фраз посреди.

Много и рифм. Но красот поэтических —

Жди!»


«Гарненька епіграма» записана Шевченком у щоденник, насправді належала не Миколі Щербині, а була пародією російського поета Олек-

____________________

¹ В перший день Пасхи в Москві прийнято було робити візити. Як правило, візитери приносили квіти, вітальні листівки, крашанки, залишали візитки. Відвідувачів пригощали, накривали чайний стіл із закусками, на ньому завжди була паска.

² Самарін Іван Васильович (1817-1885) — син кріпака, учень Щепкіна.


сандра Апухтіна (1840—1893) на вірш Афанасія Фета «Лесом мы шли по тропинке единственной...», надрукований у лютневій книзі «Русского вестника» за 1858 р.¹.

Фет закінчив Московський університет у 1844 р., коли Шевченко вперше приїхав у Москву. Його професорами були Михайло Погодін і Степан Шевирьов. Свої перші вірші він передав на суд Погодіну, а той показав Гоголю, який жив у нього. Фет одержав назад свої поезії зі словами Погодіна: «Гоголь сказав, що це безперечний талант». Після закінчення університету Фет поступив нижнім чином в один із кавалерійських полків у Херсонській губернії, служив у Єлисаветграді, куди їздив через Київ. Як свідчать записи в Шевченковому щоденнику (13 та 28 серпня, 5 вересня 1857 року), він читав «Русский вестник», у якому в різні роки друкувався Фет. Але ім’я поета не згадується у Шевченка. Фет не любив Шевченкову творчість і не схвалював прихильного ставлення до нього передової російської інтелігенції, зокрема Івана Тургенєва. За спогадами сучасників Лев Толстой захищав поезію Шевченка від несправедливих нападок Фета.

Переписуючи в щоденник епіграму, в якій називався російський поет Олексій Миколайович Плещеєв (1825-1893), Тарас Григорович ніяк не міг його не згадати, бо ж був знайомий з Плещеєвим і навіть листувався з ним. А зустрілися вони в Петербурзі в 1859 р. Плещеєв, який жив у Москві, на Арбаті, перекладав твори Шевченка, зокрема, 5 березня 1859 року в газеті «Московский вестник» опубліковано зроблені

_______________________

¹ Ось дві строфи Фетового вірша:

Лесом мы шли по тропинке единственной

В поздний и сумрачный час,

Я посмотрел: запад с дрожью таинственной

Гас.

Что-то хотелось сказать на прощанье —

Сердца не понял никто;

Что же сказать про его обмирание?

Что?

ним переклади віршів Шевченка «Утоптала стежечку» під заголовком «Песня» («Протоптала я тропинку...») та «Сон» («На панщині пшеницю жала...») під заголовком «Жница» («Она на барском поле жала...»). Цей вірш було надруковано також в 1859 р. в «Русской беседе» під заголовком «Сон»:

Она на барском поле жала

И тихо побрела к снопам —

Не отдохнуть, хоть и устала,

А покормить ребёнка там.


В тени лежал и плакал он,

Она его распеленала,

Кормила, няньчила, ласкала

И незаметно впала в сон.


Плещеєв також переклав Шевченкову поему «Наймичка». В 1860 р. писав Федору Достоєвському: «В последнее время я перевёл поэму Шевченко “Наймичка”. Не знаю, каков вышел перевод, — но в оригинале это вещь удивительно поэтическая. Трудно переводить. Просто, безыскусственно — до невероятности». Всього Плещеєв переклав дев’ять творів Шевченка, всі вони ввійшли в його збірник «Стихотворения», виданий в рік Шевченкової смерті.


«Світла неділя»


23 березня, на Пасху, в поетовому щоденнику більше записів не було і про вечір нічого не сказано. Це трапилося вперше з 17 березня, коли Тарас Григорович після хвороби вийшов із дому. Щодня він занотовував, де саме був увечері: у Рєпніної (17 березня); у Бодянського (18 березня); у Станкевичів і вдома у Щепкіна (19 березня); у Станкевичів (20 березня); у Максимовичів (21 березня); у Щепкіна та в Кремлі (22 березня). З цього випливає, що 23 березня Шевченко і Щепкін не виходили з дому і провели Великдень разом. Теодор Гріц у своєму літописі життя і творчості артиста зафіксував, що «Шевченко зустрічає Пасху у Щепкіна», а Петро Жур у «Трудах і днях Кобзаря» зазначив, що Тарас Григорович «у М.С. Щепкіна познайомився з артистом Малого театру І.В. Самаріним…» Але ж був ще цілий великодній день, впродовж якого друзі не розлучалися, і хотілося б уявити, як вони його провели.

Очевидно, що після ранкового приходу Івана Самаріна вся сім’я з гостями сіли за стіл — інакше просто не могло бути, розговіння неминуче. Всі скуштували паску, крашанки, чаювали, випили шампанського.

Веселий і щасливий від сімейного тепла Тарас Григорович розповів, як його навесні 1845 року вгощали й частували в Яготині прості селяни в післяпасхальний день:

«Це було якраз на великодніх святках. Сиджу я, рисую. Думав, що так якась скотина вештається, або свиня, або бузівок. Аж чую, щось позаду мене шамотить, та все ближче підходить. Я розслухав, що це людська похідь. І промовило: “Простіть мене, будьте ласка, прошу вас від щирого серця, випийте чарочку”. Я оглянувся і бачу: стоїть з пляшечкою, й налито чарочку горілки, й частує мене. Та, видно, таке щире та добряче. Й само вже, видно, під чарочкою. Я випив, подякував. А воно дістає з кишені паски: “Ось, будьте ласка, заїжте святим хлібом”. Та налило й другу. А тут вийшла з хати й жіночка в намітці й тож благає на обід. Я пішов, а людці побачили та й посходились у хату чоловік з десяток. Я сів на покуті з чесним людом та й обідав. А потім мені поназносили і крашанок, і пасок, і всякої всячини. І кожне благає: “Будьте ласка, візьміть від мене”. А те собі, а те собі, і так, як у Божім раї. Пообідав я весело між тим чистим та щирим серцем простим нашим людом на третій день празника».

Щепкін слухав розчулено, а Самарін у той час і прочитав епіграму. Шевченко попросив переписати її, артист, у свою чергу, зажадав натомість послухати його вірші. Щепкін, який знав, що Шевченко переписував у нього свої поезії, підтримав актора.