О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
- Доктор економічних наук, професор, зав, 181.86kb.
- Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського, 1976.37kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
- Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
- Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних, 2694.56kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
* За даними Державного комітету статистики України за 2003 рік.
Приватні інвестори, як внутрішні, так і іноземні, вкладають інвестиції у галузі, продукція чи послуги яких є затребуваними на ринку та задля максимізації прибутку. В експорті капіталу, сьогодні, крім максимізації прибутку, з’явились і такі мотиви, як утримання ринкових ніш, подолання митних бар’єрів, поліпшення позицій у міжнародному розподілі праці. Держава ж повинна, у першу чергу, здійснювати інвестиційну підтримку базових галузей та нових галузей на рівні, коли у них будуть зацікавлені приватні інвестори, стимулювати спрямування прибутку компаній в інновації, акції перспективних галузей, цінні папери фінансово-кредитних установ для кредитування перспективних проектів. Для цього, держава має застосовувати методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування.
Таким чином, вихід України з кризи вимагає розробки і реалізації ефективної державної інвестиційної політики, необхідність якої обумовлена насамперед тим, що інвестиції і зв’язані з ними структурні зрушення в економіці, відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій.
Державна інвестиційна політика повинна бути націлена на ресурсне забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці, процесів економічного зростання, мобілізації всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективного використання, забезпечення зростання валового внутрішнього продукту, стимулювання притоку капітальних вкладень у виробництво, забезпечення оптимального розміщення і використання інвестицій у регіонах, поєднання інвестицій з інноваціями, посилення інвестиційної спрямованості банківської сфери і зміцнення кредитно-фінансового потенціалу інвестиційної діяльності, інвестування соціальних та екологічних потреб і заходів щодо гуманізації науково-технічного прогресу, створення сприятливого інвестиційного клімату й підвищення інвестиційної привабливості національної економіки.
Для позитивних структурних та соціально-економічних зрушень в народному господарстві України, поліпшення інвестиційного клімату і привабливості національної економіки потрібні кардинальні заходи, спрямовані на формування в країні, як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, стосовних безпосередньо до вирішення задач залучення іноземних інвестицій.
Інвестиційний клімат сьогодні визначається як сукупність політичних, економічних, юридичних, соціальних і інших чинників, які визначають ступень ризику капіталовкладень і можливість їх ефективного використання. Саме поняття інвестиційного клімату складне й комплексне і повинно розглядатися як на макроекономічному так і на мікроекономічному рівні.
На макроекомічному рівні воно містить у собі показники політичного (включаючи законодавство), економічного й соціального середовища для інвестицій.
При аналізі політичної ситуації, для потенційних інвесторів, вирішальну роль відіграють політика держави по відношенню до іноземних інвестицій, можливість націоналізації іноземного майна, участь держави в системах міжнародних договорів по різним питанням, ступень державного втручання в економіку, спадкоємність політичної влади.
Серед економічних параметрів, при оцінці інвестиційного клімату, основна увага приділяється загальному стану економіки, положенню у фінансовій, кредитній й валютній системах, а також, митному режиму, соціально-економічним можливостям використання робочої сили.
При оцінці соціального середовища для інвестицій велику роль відіграють показники відношення до іноземних інвестицій у суспільстві, наявність або відсутність згоди по основних питаннях економічного й соціального розвитку держави, рівень безробіття.
На мікроекономічному рівні відбувається конкретизація узагальненої оцінки інвестиційного клімату, в ході реальних економічних, юридичних та інших контактів іноземних інвесторів з новим соціально-економічним середовищем.
В Україні вживаються заходи, спрямовані на забезпечення сприятливих умов залучення в економіку країни інвестиційних ресурсів через удосконалення правової бази, створення ефективних механізмів стимулювання інвесторів, усунення адміністративних перешкод в цій сфері, поліпшення інвестиційного іміджу України в світі.
Слід відзначити, що відповідно до розрахунку Міністерства економіки України, потреба в іноземних інвестиціях для реформування економіки становить понад 40 млрд. доларів США, а потреба в іноземних кредитах для реалізації інвестиційних проектів складає приблизно 8 млрд. доларів.
За даними Міністерства статистики України структура прямих іноземних інвестицій по країнах світу зростає ( табл. 1.4).
Інвестори з Канади і Росії вкладають кошти переважно в сільське господарство і фінансову сферу, а інвестори зі Швейцарії, Австрії, Нідерландів – у торгівлю.
Таблиця 3.4.
Прямі інвестиції в Україні, по країнах*
(млн. доларів; на початок року)
| | 1995 р. | 1996 р. | 2000 р. |
| Усього | 483,5 | 896,9 | 1355,9 |
| США | 96,6 | 183,3 | 245,3 |
| Німеччина | 101,3 | 156,9 | 182,9 |
| Нідерланди | 11,8 | 46,5 | 119,2 |
| Росія | 19,1 | 50,0 | 114,1 |
| Великобританія | 33,8 | 53,9 | 94,8 |
| Кіпр | 28,5 | 51,5 | 72,9 |
| Швейцарія | 21,3 | 38,4 | 51,5 |
| Ліхтенштейн | 1,7 | 19,3 | 36,2 |
| Італія | 14,6 | 19,3 | 29,8 |
| Польша | 13,1 | 20,5 | 25,9 |
| Угорщина | 13,7 | 20,0 | 24,6 |
| Канада | 14,8 | 19,4 | 23,0 |
| Швеція | 3,6 | 19,1 | 20,1 |
| Інші країни | 109,6 | 198,8 | 315,6 |
* За даними Державного комітету статистики України за 2000 р.
У 2005 р. в економіку України іноземними інвесторами було вкладено 7 млрд. 868,1 млн. дол. США прямих інвестицій. За даними Державного комітету статистики України, значно виріс капітал з Німеччини – на 4 млрд. 851,8 млн. дол., Австрії - на 1 млрд. 62,5 млн. дол., Кіпру – на 406,6 млн. дол., Великобританії – на 199,9 млн. дол., США – на 183,5 млн. дол., Британських Віргінських островів – на 106,5 млн. дол., Нідерландів - на 84,6 млн. дол., Росії – на 78,9 млн.дол., Гібралтару – на 36 млн. дол., Польщі – на 29,3 млн. дол., Данії – на 24 млн. дол. та з інших країн миру.
Слід зазначити, що для забезпечення прийнятних для України темпів економічного зростання потрібно забезпечити зростання капіталовкладень з усіх джерел на рівні 9-10% на рік. Але, по основним внутрішнім джерелам надходження реальних інвестицій, за період з 1997 р. по 2003 р. зростання капіталовкладень не відбулося, навпаки, з’явилась тенденція до їх зменшення у загальному обсязі. Так, частка державних асигнувань за цей період зменшилась з 8,4% до 7,0%, кошти підприємств скоротилися з 75,2% до 61,4%, частка коштів населення – з 8,1% до 3,6%. Разом з тим, підвищилась частка П ІІ з 1,1% у 1997 р. до 5,5% у 2003 р.
Основним стимулом для руху прямих іноземних інвестицій в Україну були і залишаються угоди, пов’язані з приватизацією. Обсяг інвестицій у приватизовані підприємства зростає. Так , умовами договорів за період 1995-2006 рр., передбачено внесення інвестицій на загальну суму (в трьох валютах) майже 3,7 млрд. грн, понад 1 млрд. дол. і 19,3 млн. євро. Станом на початок 2004 р., найбільшими донорами України виступили США (15,6% нагромадженого обсягу П ІІ), Сполучене Королівство (10,3%), Нідерланди (6,8%), Німеччина (6,6%), Росія (5,7%), Британські Віргінські острови (5,4%).
Приватизація, що відбувається в Україні, відображає найважливіші соціально-економічні і політичні особливості країни, грає особливу роль в формуванні інвестиційного середовища, активізації інвестиційної діяльності.
Протягом останнього часу, приватизація у тій чи іншій формі, торкнулась понад 100 національних економік світу з різним економічним укладом, різними політичними і соціальними системами. Специфіка приватизаційного процесу в Україні полягає в тому, що на початку 90-х років, питома вага державної власності становила понад 90%, виключно в державній власності була земля; високий рівень монополізму гальмував науково-технічний прогрес виробництва та призвів до втрати конкурентноздатності національної економіки; розрив традиційних господарських зв’язків, знецінення грошей призвели до хаосу в економіці. Тому мета приватизації в Україні полягала не в коригуванні системи, а в докорінній зміні принципів функціонування економіки. А саме: формування прошарку приватних власників, підвищення ефективності функціонування підприємств, сприяння демонополізації економіки, збільшення надходжень до державного бюджету, залучення іноземних інвестицій.
У приватизаційному процесі, якій розпочався у 1992 р., умовно можна виділити три етапи.
1992 – 1994 рр. – підготовка реформ і проведення малої приватизації; розробка нормативно-законодавчої бази; формування органів приватизації; приватизація об’єктів у більшості випадків здійснювалася неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом чи викупу трудовим колективом.
1995 – 1997 рр. – масова приватизація і початок великої приватизації; розширення нормативно-законодавчої бази приватизації; продаж об’єктів за приватизаційні папери: майнові та компенсаційні сертифікати; масова приватизація була спрямована на залучення широких верст населення до придбання акцій об’єктів малої приватизації, середніх та великих підприємств; завершення малої приватизації та створення приватного сектору; початок приватизації великих об’єктів.
З 1998 р. – по т. ч. - завершення масової сертифікатної приватизації та перехід до індивідуальної грошової приватизації; коригування нормативно-законодавчої бази; завершення дії приватизаційних паперів; початок приватизації з залученням грошей; формування оптимальної структури форм власності та пошук ефективного власника.
Аналізуючи підсумки приватизації за 1992-1998 рр., помітно що у цілому, переважав спосіб викупу товариством покупців (41,4% всіх об’єктів), значна частина приходилася на оренду з викупом (20,4%), продаж на аукціоні (12,5%) (табл. 1.5). Варто відмітити, що для об’єктів загальнодержавної власності, найбільш розповсюдженим способом продажу був продаж акцій, аукціон і викуп товариством покупців.
Таблиця 3.5.
Кількість приватизованих об’єктів
(по способах приватизації) у 1992-1998 рр.*
| Способи приватизації | 1992-1998 рр. | |
| Одиниць | Питома вага способу,% | |
| Усього приватизовано об’єктів. З них способами: | 61591 | 100 |
| Викуп товариством покупців | 25534 | 41,4 |
| Викуп за альтернативним планом приватизації | 418 | 0,7 |
| Викуп державного майна зданого в оренду | 12551 | 20,4 |
| Продаж на аукціоні | 7674 | 12,5 |
| Продаж на некомерційному конкурсі | 1983 | 3,2 |
| Продаж на комерційному конкурсі | 3586 | 5,8 |
| Продаж на конкурсі з відстрочкою платежу | 7 | 0,0 |
| Продаж акцій відкритих акціонерних товариств | 9838 | 16,0 |
* Таблиця розрахована за даними Держкомстату України за 1998 р.
Слід відзначити, що по завершенню масової сертифікатної приватизації, кількість об’єктів, що підлягають приватизації, зменшується з кожним роком, однак ці об’єкти коштують значно більше ніж об’єкти масової приватизації (табл. 1.6). Так, якщо у 1995 р. кількість об’єктів, які змінили форму власності становила 16213, у 1996 р., відповідно, 19684, то у 1999 р. – 5365, у 2000 р. – 5274 одиниці. У наступні роки кількість приватизованих об’єктів декілька збільшилась, до 6175 одиниць у 2002 р. і 6590 – у 2003 р.
Подальший розвиток приватизаційного процесу передбачає зміщення акцентів з його масштабів на його ефективність.
Головне завдання наступного етапу реформ є індивідуалізація грошової приватизації, створення сприятливого інвестиційного й інноваційного клімату, якісні зміни в механізмі державного регулювання.
Таблиця 3.6.
Динаміка процесу приватизації в Україні
за період з 1992р. до 1.07.2004 р.*
| Роки | Кількість об’єктів, які змінили форму власності (одиниць) | Кошти, перераховані до загального фонду державного бюджету (тис.грн) | ||
| Об’єкти державної власності | Об’єкти комунальної власності | Усього | ||
| 1992-93 | 1646 | 1969 | 3615 | 888 |
| 1994 | 2731 | 5518 | 8249 | 14780,4 |
| 1995 | 4098 | 12115 | 16213 | 17922,9 |
| 1996 | 4676 | 15008 | 19684 | 36521,0 |
| 1997 | 2013 | 6686 | 8699 | 74573,4 |
| 1998 | 1946 | 3750 | 5696 | 360829,6 |
| 1999 | 1654 | 3711 | 5365 | 694563,7 |
| 2000 | 1662 | 3612 | 5274 | 2075517,6 |
| 2001 | 1581 | 4482 | 6063 | 2132002,6 |
| 2002 | 1478 | 4697 | 6175 | 576105,8 |
| 2003 | 1430 | 5160 | 6590 | 2015710,8 |
| І півріччя 2004 | 556 | 1852 | 2408 | 5261704,3 |
| За весь період | 25471 | 68560 | 94031 | 13261120,1 |
*Україна у цифрах у 2003 році. Короткий статистичний довідник.
2004 р.
З 1992 р. до липня 2004 р. в Україні змінили форму власності 94031 об’єкта, в тому числі, 25471 об’єкт державної форми власності і 68560 – комунальної. Кошти, одержані від продажу майна державних підприємств, використовувались для вирішення негайних соціально-економічних проблем і, в першу чергу, для подальшого розвитку економіки країни. За цей період від приватизації державного майна до загального фонду державного бюджету України перераховано 13261120,1 тис. грн.
Приватизація державного майна призвела до докорінних змін в економіці України. В результаті її проведення створено вагомий недержавний сектор економіки (табл. 1.7). Саме цей сектор став головним фактором, що зумовив, починаючи з 2000 р., зростання вітчизняної економіки. За видами економічної діяльності частка державних підприємств, установ і організацій у різних сферах становить від 0,1% до 20%, частка об’єктів колективної форми власності в загальній їх кількості становить 57,5%, приватної форми власності – 29,6%.
Таблиця 3.7.
Розподіл об’єктів ЄДРПОУ за формами власності
на початок періодів*
| Форми власності | Роки | ||||
| 1997 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 | |
| За всіма формами власності, од. У тому числі: | 615686 | 834886 | 889330 | 935578 | 981054 |
| Державна | 52836 | 43060 | 43374 | 42484 | 42935 |
| Комунальна | 44558 | 63707 | 65920 | 70231 | 74252 |
| Приватна | 173633 | 244788 | 263308 | 277679 | 290304 |
| Колективна | 340618 | 475759 | 508705 | 536620 | 564500 |
| Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав | 4041 | 7572 | 8023 | 8564 | 9063 |
*Україна у цифрах у 2003 році. Короткий статистичний довідник.
2004 р.
В ході приватизації, як чинника ринкової трансформації економіки України було ліквідовано державну монополію у більшості галузей народного господарства, що стало основою формування конкурентної ринкової економіки; створено недержавний сектор економіки; відбувся перехід значної частини державної власності до приватних осіб, як більш ефективних господарів; зменшилось навантаження на Держбюджет; створено фондовий ринок; спрямовано інвестицій у реальний сектор економіки.
Надходження інвестицій до приватизованих підприємств, великою мірою, було спричинено включенням до умов конкурсів із приватизації вимог, щодо інвестиційних зобов’язань. Загалом договорами з приватизації передбачено внесення до підприємств протягом 1995-2009 рр. інвестицій та інших коштів на загальну суму 7183,88 млн. грн, 949,31 млн. дол. США та 19,26 млн. євро.
Інвестиційні аспекти процесу приватизації в Україні вимагають:
по-перше, створення сприятливих умов для появи приватних власників, що мають довгострокові інвестиційні інтереси в розвитку приватизованих підприємств;
по-друге, сприяння залученню інвестиційних ресурсів, підвищення зацікавленості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;
по-третє, забезпечення в процесі приватизації мінімального розпилення акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, і продаж акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом.
Таким чином, приватизація виступає головною умовою активізації інвестиційної діяльності, яка , в свою чергу, являє собою потужний фактор розвитку ринкової економіки України.