О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор

Вид материала

Документы

Содержание Таблиця 3.2.5. Джерела фінансування наукових та науково-технічних робіт* (млн. грн.) Таблиця 3.2.6. Коефіцієнти зношення основних фондів України у 2002 р. Таблиця 3.2.7. Коефіцієнти введення і ліквідації основних фондів в економіці України Коефіцієнти ліквідації

Подобный материал:

• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
• С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
• Доктор економічних наук, професор, зав, 181.86kb.
• Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського, 1976.37kb.
• Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
• О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
• Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
• Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних, 2694.56kb.
• Парламентське видавництво, 5723.42kb.

підприємств*

Показник	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Кількість підприємств, що впроваджують інновації	1491	1503	1506	1238
у відсотках до загальної кількості	14,8	14,3	14,6	12,7
Кількість освоєних нових видів техніки	631	610	520	710
Кількість впроваджених нових технологічних процесів	1403	1421	1142	1482
з них ресурсозберігаючих	430	469	430	606

* За даними Державного комітету статистики України за 2003 р.


Основними напрямами інноваційного розвитку у 2000-2003 рр. були: дослідження і розробки; купівля ліцензій, ноу-хау, технологій; придбання прав на патенти, ліцензій на об’єкти промислової власності; придбання засобів виробництва; технологічна підготовка виробництва; маркетинг та реклама.

За останні роки в Україні майже 90% використаних у промисловості винаходів, промислових зразків, корисних моделей і ін. були освоєні в таких базових галузях, як машинобудування і металообробка (до 40%), металургійна промисловість (до 20%), хімічна і нафтохімічна промисловість (10%), харчова (до 17%), легка промисловість (до 5%).

До основних причин досить повільного розвитку інноваційної діяльності в Україні можна віднести такі фактори, як: недостатня кількість обігових коштів у підприємств; відсутність коштів у замовників проектів; високий рівень кредитних ставок; недосконалість законодавчої бази з питань інноваційної діяльності; відсутність в багатьох випадках сировини; недостатній попит на продукцію; відсутність інформації про ринки збуту.

Аналіз динаміки структури джерел фінансування інноваційного розвитку у 1999-2003 рр. (табл. 3.2.5) показує, що значно скоротилося фінансування інновацій з Державного бюджету, а основним джерелом фінансування у 2002-2003 рр. були власні кошти підприємств (близько 71%).


Таблиця 3.2.5.

Джерела фінансування наукових та науково-технічних робіт* (млн. грн.)

Показник	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього	1554,1	2046,3	2432,5	2821,6	3089,6
у тому числі за рахунок:
держбюджету	428,2	614,5	751,6	864,1	914,5
коштів місцевих бюджетів	-	-	18,1	19,0	15,4
позабюджетних фондів	9,6	18,6	30,2	30,0	15,4
власних коштів	62,0	61,3	210,4	265,2	197,7
коштів замовників:
підприємств, організацій України	597,6	785,8	789,5	916,0	1127,7
іноземних держав	359,7	477,1	555,3	645,7	769,3
інших джерел	97,0	89,0	77,4	81,6	49,6

• За даними Державного комітету статистики України за 2003 р.
  

Таким чином, пасивна поведінка держави щодо використання інноваційної складової в інвестиційному процесі призводить до того, що за офіційними оцінками, в умовах сьогодення, внутрішній ринок науково-технічної продукції продовжує, на жаль, деградувати. Держава намагається лише залучити інноваційні ресурси ринковими методами, не розробивши достатніх науково-методологічних засад залучення інноваційних чинників до розв’язання соціально-економічних проблем та ефективного застосування інновацій в умовах ринку.

Стратегія активізації інноваційного процесу в Україні повинна бути спрямована на:

• активізацію і підтримку з боку держави інноваційної спрямованості структурних перетворень за рахунок стимулювання розвитку наукомістких і високотехнологічних галузей;
  
• подолання ресурсо-витратного характеру виробництва на основі впровадження ресусо- й енергозберігаючих технологій та стимулювання випуску продукції з високим рівнем доданої вартості й розвитку низько витратних виробництв;
  
• просування технологічних інновацій за допомогою підвищення ступеня відкритості економіки в області освоєння нових методів господарювання і прийомів управління, а також за допомогою проведення цілеспрямованої цінової політики на кінцеву продукцію високотехнологічних галузей;
  
• сприяння становленню і широкому розвитку венчурних фондів розвитку підприємств малих форм у науково-технічній сфері;
  
• створення технопарків та дослідницьких центрів;
  
• участь вітчизняних підприємств у втіленні великомасштабних міжнародних проектів, розвитку трансферу високих технологій та продажу ліцензій, створення спільних підприємств з виробництва продукції, що належить до п’ятого і шостого технологічних укладів;
  
• формування ефективного внутрішнього ринку, у т.ч. високих технологій;
  
• вдосконалення податкового законодавства у розділі податкових пільг по інвестиціях у наукові дослідження та розробки;
  
• вступ нашої країни до СОТ, що прискорить адаптацію промисловості до умов конкуренції на світових ринках.
  

Наступним суттєвим напрямом активізації інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки України є амортизаційна політика держави.

Амортизаційна політика це політика, що спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Випуск конкурентноздатної продукції в усіх галузях народного господарства забезпечується за умови оновлення основних фондів, технічна і економічна відсталість яких є основною причиною випуску товарів низької якості, які не користуються попитом, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Основні фонди, приймаючи участь у виробничому процесі, зазнають як фізичного зносу, який утворюється під впливом природних факторів, так і морального старіння. Первинним фактором морального зносу є конкуренція між виробниками, яка дає поштовх до пошуку нових, продуктивніших засобів праці, стимулює розвиток науково-технічного прогресу.

Вирішення проблеми пошуку джерел фінансування заміни морально застарілих, чи фізично зношених основних фондів відбувається через амортизацію.

Амортизація – це частина вартості засобів праці, яка в кожному новому кругообігу фондів підприємства переноситься на вартість готової продукції, продовжує рух у складі нової вартості та, накопичуючись впродовж обігу основних фондів, утворює резервний фонд грошових коштів, призначених для компенсації авансованих витрат на основні фонди.

Метою амортизаційної політики є визначення напрямів та механізмів запровадження раціонального рівня споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу. Вона спрямовується на підвищення фінансової заінтересованості суб’єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів. Інструментами амортизаційної політики є: норми амортизації по групах основних фондів та переоцінка основного капіталу.

Досвід передових країн світу свідчить, що зниження темпів приросту основних фондів є закономірним наслідком збільшення їх загального обсягу. Зменшення коефіцієнта оновлення призводить до збільшення вибуття застарілих основних засобів і зміни їх на більш прогресивні. В індустріальне розвинутих країнах інтенсивність оновлення за рахунок вибуття основних фондів з часом значно підвищується. Збільшення масштабів оновлення основних фондів, також, значно підвищується в умовах спаду обсягів виробництва і посилення кризових явищ в економіці. В таких умовах коефіцієнт ліквідації основних фондів може бути вищим за 4%, а по машинах і обладнанню – 7%.

На жаль, в Україні, досить повільно змінюється характер відтворення основних фондів. Суттєвою причиною погіршення ступеню придатності і вікової структури основних виробничих фондів стали недоліки в процесах відтворення виробничого апарату. На підприємствах України в останні роки було фактично призупинено оновлення основних виробничих фондів. За даними Державного комітету статистики, станом на 1 січня 2003 р. первісна вартість основних фондів становила 965,8 млрд. грн. У структурі основних фондів понад 40% балансової вартості становлять об’єкти віком понад 23 роки, а середній вік діючих фондових об’єктів дорівнює 21,7 року. Середній ступень зношення основних фондів – 47,3%. Більш високий ступень зношення мають об’єкти, що перебувають в колективний та державній власності ( табл. 3.2.6).


Таблиця 3.2.6.

Коефіцієнти зношення основних фондів України у 2002 р.*

Основні фонди за видами економічної діяльності	Коефіцієнт зношення, %
	всі форми власності	у тому числі:
		державна	комунальна	колективна	приватна
Всі основні фонди (без худоби)	47,0	48,3	41,0	51,8	23,2
включаючи худобу	47,3	48,7	41,3	51,9	26,2
У тому числі:
сільське господарство, мисливство та лісове господарство (без худоби)	50,4	55,3	50,2	49,8	46,8
включаючи худобу	49,3	54,8	50,2	48,7	46,3
Промисловість	54,5	44,8	52,2	58,5	32,4
У тому числі:
видобувна	45,5	35,6	77,1	58,4	23,2
оборона	55,4	56,4	52,0	55,6	32,2
Будівництво	59,3	55,6	75,7	52,2	30,2
Оптова і роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту	35,3	49,2	47,8	35,0	22,9
Транспорт і зв’язок	49,8	52,2	42,5	46,1	40,0

* За даними Державного комітету статистики України за 2002 р.

Перехідний період, який характеризується перерозподілом державної власності, негативно вплинув на заміну зношених основних фондів. Друга половина 90-х рр. характеризується незабезпеченням простого відтворення, зокрема збільшенням розриву між обсягами введення та ліквідації основних фондів: у цілому по економіці коефіцієнт заміни становить менше від 0,78%, у промисловості – 0,5%. У 2000-2002 рр. намітилося незначне збільшення обсягів ліквідації, але і в промисловості, і в економіці в цілому відповідні коефіцієнти становлять менше 1% і більш ніж утричі менше від коефіцієнтів введення основних фондів. Так, дані таблиці 3.2.7 показують, що досі в Україні не забезпечується просте відтворення основних фондів, а господарський механізм гальмує реновацію.


Таблиця 3.2.7.

Коефіцієнти введення і ліквідації основних фондів

в економіці України*

Основні фонди за видами економічної діяльності	1994 - 1996	1997 - 1999	2000 - 2002	1994 - 1996	1997 - 1999	2000 - 2002
	Коефіцієнти введення, %			Коефіцієнти ліквідації, %
Всі основні фонди (без худоби)	1,77	2,31	2,94	2,10	0,78	0,67
у тому числі: сільське господарство (без худоби), мисливство та лісове	1,07	1,77	1,51	2,67	1,44	1,38
Промисловість	1,42	2,66	3,15	1,68	0,50	0,92
Будівництво	2,37	3,97	4,15	4,60	2,10	1,91
Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту	2,11	2,31	3,57	2,43	1,63	1,43
Транспорт	2,27	8,90	15,23	2,80	1,13	0,83
Пошта і зв’язок	4,73	8,23	6,25	1,09	0,80	0,51

* За даними Державного комітету статистики України за 2002 р.

Відносне збільшення капіталовкладень у національну економіку, що відбувається останніми роками, поки що недостатнє для масової заміни основних фондів, які випрацювали нормативний термін. Становище із відновленням основних виробничих фондів в сучасних умовах, на жаль, є загрозливим. Іх фізичне й моральне старіння супроводжується відставанням у запровадженні досягнень науки і техніки

Таким чином, пасивність інвестиційної політики держави негативно впливає на процеси відтворення. Інвестиційна криза в Україні, в значній мірі, зумовлена недооцінкою відтворювального потенціалу амортизаційної системи, що розглядалась як пасивний витратний елемент, яким можна маніпулювати для поповнення державного бюджету. Це і призвело в 1991-1995 рр. до різкого зниження амортизаційних відрахувань та відтворювального потенціалу України. З 1997 р. в Україні була запроваджена нова амортизаційна модель, але вона не в повній мірі враховує специфіку перехідної економіки України. Тому, при сумі амортизаційних відрахувань у 2001 р. 39,2 млрд грн, норма амортизації становила 4,4%, тобто залишилась на рівні 1990 р.

Негативними наслідками запровадження нової амортизаційної моделі є те, що: основний капітал споживається швидше, ніж відтворюється; зростає кількість підприємств, де спостерігається зношення основних фондів; не враховується фінансово-матеріальні потреби та можливості підприємств; не стимулюється використання амортизаційних коштів, що призводить до невиправданих видатків з бюджету; нарахування амортизації за примусовою прискореною схемою спотворює оцінку економічної діяльності підприємств, знижує достовірність бухгалтерських балансів. Враховуючи, що валове нагромадження інвестицій для забезпечення простого відтворення в Україні триватиме ще певний час, державі слід розробити інвестиційну стратегію формування постіндустріальної економіки, яка потребує формування відповідної структури основних фондів.

З метою подальшого вдосконалення амортизаційної політики України необхідно провести реструктуризацію амортизаційної системи шляхом встановлення на законодавчому рівні діапазону амортизаційних норм і розширення прав підприємств, стосовно вибору строків списання у його межах. Правила нарахування амортизації, затверджені для цілей оподаткування, мають створити максимально сприятливі умови для повернення коштів, авансованих підприємствами.

Прискорений метод нарахування амортизації більш придатний для підприємств, які здійснюють інвестування за рахунок внутрішніх коштів і залучення джерел фінансування і, таким чином, збільшують амортизаційні відрахування. Уповільнення нарахування амортизації більше підходить для підприємств, які не адаптувалися до функціонування в ринкових умовах і мають незадовільне фінансове становище.

Доцільно, також, здійснити масову інвентаризацію і переоцінку основних фондів в народному господарстві, які повинні здійснюватись з урахуванням їх впливу на фінансовий стан підприємств, що дасть можливість визначити відновлювальну вартість основних фондів та буде стимулювати підприємців до інвестування коштів.

Крім того, схвалена Концепція амортизаційної політики держави для її активізації передбачає цілий комплекс заходів, а саме:

- обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб’єктів господарювання;

• відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації;
  
• розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;
  
• стулювання суб’єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок;
  
• закріплення за суб’єктами господарювання права на використання власного амортизаційного фонду та заборону на централізоване вилучення з нього;
  
• розробку класифікації основного капіталу за групами відповідно до характеру і строків його використання та зносу;
  
• надання податкових знижок тільки тим суб’єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду.
  

Послідовне впровадження визначених заходів призведе до створення умов для формування додаткових інвестиційних ресурсів суб’єктами господарювання, поліпшення фінансових результатів господарювання, формування бази даних для об’єктивної оцінки параметрів руху основного капіталу, необхідної для розробки прогнозів та програм економічного і соціального розвитку.

Значну роль в активізації інвестиційної діяльності в сучасних умовах відіграє бюджетно-податкова політика держави.

Бюджетна політика являє собою інструмент реалізації фінансової політики держави на основі централізації частини прибутків суб’єктів господарської діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства і задач підтримки стабільності макроекономічної політики. Метою бюджетної політики є: визначення оптимальної частки ВВП, що перерозподіляється через бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди; встановлення граничного розміру дефіциту державного бюджету, що фінансується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел; створення умов для ефективного обертання і розподілу фінансових ресурсів.

В умовах структурної перебудови економіки, бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих та пріоритетних галузей народного господарства. Це випливає і з розгляду прямих засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Для України є важливою проблема максимально можливих обсягів бюджетного фінансування народного господарства. Діючий бюджетний механізм регулювання економіки на сьогоднішній день не можна вважати ефективним. Скорочення видаткової частини бюджету необхідно поєднувати з рівнями інфляції, і якщо необхідно, зменшувати обсяги споживання, а не обсяги капіталовкладень. Більші обсяги внутрішніх заощаджень призведуть до збільшення обсягів капіталовкладень і забезпечать економічне зростання держави.

Економічне зростання, на траєкторію якого виходить держава, в значній мірі залежить від структури видаткової частини державного бюджету. Забезпечувати економічне зростання в державі має: розвиток інфраструктури, який би сприяв приватним інвестиціям; розробка заходів по підвищенню кваліфікаційного рівня трудового потенціалу; поліпшення складу трудового потенціалу населення, яке сприятиме підвищенню продуктивності праці; розвиток адміністративної і правової систем для підтримки діяльності складного економічного механізму.

Податкову політику характеризує система правил, відповідно до яких відбувається відрахування податків з учасників господарської діяльності (юридичних та фізичних осіб), резидентів і нерезидентів у бюджетну систему країни. Ії метою є забезпечення раціональних пропорцій між частиною сукупних первинних прибутків, що концентруються для наступного перерозподілу в бюджетній системі, і частково сукупних первинних прибутків, що залишаються в розпорядженні юридичних та фізичних осіб.

Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування, ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб’єктів та рівень цін в суспільстві. Податок на прибуток господарюючих суб’єктів та прибутковий податок з громадян є тими важливими податками, які безпосередньо впливають на активізацію або послаблення процесів інвестування в державі.

Для України особливо актуальним в нинішніх умовах господарювання є питання стосовно диференціації ставок прибуткового податку, в залежності від пріоритетності галузей економіки та окремих підприємств. В передових країнах спостерігається тенденція стосовно ліквідації податкових знижок і застосування єдиної низької ставки оподаткування, що пояснюється необхідністю надання податковим системам нейтрального впливу на діяльність суб’єктів господарювання.

Важливим податком, який безпосередньо впливає на інвестиційну діяльність є прибутковий податок з громадян. Оподаткування населення за верхніми ставками є досить проблематичним, тому, що існує проблема приховування високих прибутків та можливість зберігання коштів за межами України. Крім того, при збереженні існуючої тенденції до зниження реальних доходів та зростання цін частка доходів населення на забезпечення своєї життєдіяльності і надалі буде зростати, зменшуючи тим самим схильність громадян до заощаджень. Без докорінної зміни системи оплати праці, яка не може відбутись без модернізації та впровадження новітніх технологій найближчим часом навряд чи вдасться підвищити інвестиційну активність завдяки фінансовим ресурсам, що утворились внаслідок заощадження коштів населення через механізм банків та фондового ринку.

Досить гострим залишається питання стосовно впливу непрямих податків на інвестиційну активність. В сучасних умовах при відсутності конкуренції та достатньої кількості на ринку товарів вітчизняного виробництва, при розбалансованому фінансовому господарстві, непрямі податки ведуть до загального зростання цін і є суттєвим чинником інфляції, бо в більшості випадків включаються в ціну товару, як надбавка до неї (ПДВ, акцизи), або відносяться до витрат виробництва. В розвинутих країнах ПДВ вводиться поступово і суб’єкти господарювання пристосувалися до цього податку, а в Україні цей податок було введено одномоментно, що в умовах економічного спаду призвело до різкого зростання цін та згортання інвестиційної діяльності. Для стимулюючої ролі ПДВ в Україні необхідно запровадити його з диференціацією ставок для чіткого отримання пріоритетів розвитку, а також для більш раціонального розподілу товарів за соціальними групами населення.

Крім того, на рівень інвестиційної активності прямо впливає комплекс податкових пільг для інвесторів. До основних пільг, стосовно корпоративного податку відносять: прискорену амортизацію, інвестиційний податковий кредит, дослідницький податковий кредит, пільги на новостворені акціонерні товариства, пільги для стимулювання експорту, виключення з оподаткування прибутку акціонерних товариств частки, яка розподіляється серед акціонерів (дивіденди), звільнення від оподаткування части прибутку, що виділяється на фінансування наукових, резервних, благочинних фондів. В Україні законодавством не передбачено застосування інвестиційного податкового кредиту та дослідницького податкового кредиту, лише було введено пільги стосовно прибутку від реалізації інноваційної продукції, якщо вона такою визначена відповідними установами, який оподатковується в розмірі 50% від діючої ставки податку протягом перших трьох місяців.

Реформування податкової політики має бути спрямоване на створення такого податкового режиму в Україні, який би забезпечував збереження власного капіталу в межах держави, активізацію використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб України, а також забезпечення взаємовигідних умов для залучення іноземного капіталу.

Таким чином, головними заходами, щодо активізації податкової політики держави повинні бути:

• відчутне зниження податкового навантаження та розширення бази оподаткування;
  
• вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків та створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов’язків платників податків та інших платежів;
  
• створення інфраструктури для ефективної інвестиційної діяльності та стимулюючих умов в сфері кредитно-фінансового регулювання;
  
• регулювання співвідношення умов оподаткування вітчизняних і закордонних інвесторів.
  

Активізація інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки України, в значній мірі, залежить від ефективної грошово-кредитної політики держави.

Об’єктом регулювання грошово-кредитної політики держави виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно, або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб’єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою ряду засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов’язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій впливає на рішення суб’єктів господарювання про доцільність інвестування.

В сучасних умовах грошово-кредитна політика держави спрямована на: оздоровлення всієї фінансової та грошової системи України, зменшення темпів інфляції та стабілізацію споживчих цін, стабілізацію обсягів виробництва, підвищення реальних доходів населення, скорочення дефіциту державного бюджету, упорядкування торгово-платіжного балансу, зменшення дотацій населенню та підприємствам, наявність спеціального стабілізаційного фонду для підтримки дієспроможності гривні.

На рівень інвестиційної активності в країні безпосередній вплив справляє ступень розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники.

На 1 січня 2004 р. в Україні діяли 157 банків, у тому числі 19 банків з іноземним капіталом, 7 з яких – зі 100% іноземним капіталом. Частка іноземного капіталу в зареєстрованому статутному капіталі українських банків становила 13%. Балансовий капітал банків України на 1 січня 2004 р. становив 13,0 млрд. грн, або 2,44 млрд. дол. порівняно з 2,0 млрд. дол. у 1998 р. Відносно ВВП, частка банківського капіталу дорівнювала лише 4,7%, тоді як у країнах Центральної та Східної Європи – понад 40%. Основними причинами невисокого рівня капіталізації банків України є їх низька інвестиційна привабливість. Так, на сьогодні доходність акцій банків нижча за середній рівень депозитних ставок. Тому, в сучасних умовах, фінансовий потенціал більшості комерційних банків країни ще недостатній для інвестиційного забезпечення значних за обсягом проектів.

У 2002 р. частка інвестиційних кредитів комерційних банків становила лише 5,3% від загальної суми інвестицій в основний капітал, що значно менше від аналогічних параметрів країн з перехідною економікою Центральної Європи. За 2003 р. відповідний показник зріс до 7,0%, однак і цей рівень поки що залишається недостатнім.

Крім того, фактор високого ризику і низька кредитоспроможність позичальників примушує банки підвищувати процентні ставки, що обмежує попит на кредити. Середня відсоткова ставка за кредитами банків у 2000 р. становила 33%; у 2001 р. – 26,1%; у 2002 р. – 20,8%; у 2003 р. – 17,9%.

Разом з тим, якщо не відбувається передача коштів від фінансового сектора економіки до реального і немає надійних стимулів до інвестування, то політика банків, як найбільш впливово каналу мобілізації та перерозподілу фінансових ресурсів, починає діяти в автономному режимі, що значно знижує ефективність їх роботи. Так рентабельність активів банківської системи у 2003 р. становила 1,2%, а прибутковість капіталу – 8,9%.

Подальшого розвитку та активізації потребує і український страховий ринок. В Україні піддається страхуванню близько 10% ризиків, тоді як у більшості економічно розвинених країн цей показник досягає 90-95%. В Україні проживає близько 7% від населення Європи, а частка українського страхового ринку в загальноєвропейському обсязі страхових послуг становить лише 0,05%.

Таким чином, фінансовий сектор України – найслабший сегмент економічної системи нашої держави: активи офіційно зареєстрованих небанківських фінансових установ на 1 січня 2002 р. становили 1,86% ВВП і 5% активів банківської системи України (аналогічний показник у розвинених країнах дорівнює 8-12%). Тому, найближчим часом, політика держави повинна бути спрямована на збільшення ресурсів фінансової системи і надання їй інвестиційної спрямованості.

Для економічного зростання та підвищення інвестиційної активності важливого значення набуває проблема зниження інфляції до певного рівня, а також інші заходи, застосування яких дозволить навіть при значному підвищенні цін досягти економічного зростання. Це можливо при проведенні політики контрольованої інфляції при одночасній структурній перебудові економіки через реалізацію інноваційно-інвестиційних проектів.

У формуванні інвестиційної активності важливу роль відіграє структура джерел інвестицій за секторами економіки, яка відображена в рахунку капіталу системи національних рахунків, окремі елементи якого змінюються під дією грошово-кредитної політики держави. Джерела інвестицій формуються за рахунок чистих заощаджень та капітальних трансферів. Частка капітальних трансферів в Україні незначна і їх основним компонентом залишались чисті заощадження. Важливим складовим елементом структури інвестиційних джерел можуть стати заощадження населення. Саме на те треба направляти регулюючу роль держави. Залишки у вигляді строкових депозитів становлять інвестиційний потенціал населення. Відносно обсягів капіталовкладень цей потенціал скорочувався, але залишався досить вагомим. Зараз на руках у населення, за оцінками експертів, знаходиться сума, еквівалентна 10-15 млрд. дол. І якби його вдалося використати, то спад інвестиційної активності не був таким вагомим.

Держава має враховувати, що достатність грошових ресурсів у юридичних та фізичних осіб забезпечує платоспроможний попит на інвестиційні ресурси та товари народного споживання. Як відомо, головним постачальником грошових ресурсів у розвинутих країнах є власне населення держави. Наявність грошових ресурсів у фізичних осіб залежить від величини заробітної плати. Статистичні дані показують, що в Україні в 2000 р. 61,7% населення мали нижчий від середнього рівень сукупних витрат, який збільшився у 2002 р. до 62,7%, що стримує платоспроможний попит. Слід враховувати ще й те, що встановлений рівень прожиткового мінімуму в Україні не стимулює попит на споживчі товари, що стримує перетворення товарної форми капіталу в грошову, а отже, і вільний рух капіталу.

В умовах ринкової системи господарювання ефективним інструментом перерозподілу капіталу в найбільш ефективні галузі економіки та залучення інвестицій в реальний сектор економіки є фондовий ринок. Кількісні параметри показують, що фондовий ринок розвивається динамічно. Корпоративний сектор об’єднує 17 млн. індивідуальних акціонерів, у тому числі понад 14 млн. дрібних, які з’явилися внаслідок масової приватизації. Сектор посідає найвагоміше місце в українській економіці. На нього припадає майже 75% від ВВП, він об’єднує 12,1 тис. відкритих та 22,2 тис. закритих акціонерних товариств, 261,2 тис. товариств з обмеженою відповідальністю та 4,1 тис. інших господарських товариств.

Але, за якісною оцінкою, фондовий ринок – це один із не досконаліших інструментів сучасного етапу розвитку ринку України. За оцінками Світового банку, ця система в Україні є однією з найслабших серед країн з перехідною економікою, тому вона потребує глибокої реструктуризації. У питаннях корпоративного управління Україна відстає не лише від країн-претендентів на вступ до ЄС, а й навіть від Росії. Низький рівень корпоративного управління кореспондується з відповідним станом фондового ринку. Лише 7% цінних паперів перебуває в обігу на організованому ринку. Фактична відсутність організованого ринку деформує механізми ціноутворення на ринку акцій, породжує тіньові схеми їх реалізації, позбавляє акціонерів, насамперед з невеликою кількістю акцій, можливості їх продавати за ринковою ціною. Дуже слабко розвинений в Україні і вторинний ринок корпоративних акцій та облігацій.

З метою підвищення ролі фондового ринку в розвитку і акумуляції інвестиційних ресурсів необхідно продовжувати формування цілісного механізму функціонування ринку цінних паперів, який забезпечує захист прав інвесторів, сприяє вкладенню коштів в цінні папери підприємств. Для цього необхідно реалізувати наступні заходи:

• сконцентрувати торгівлю цінними паперами на організованих ринках цінних паперів – фондових біржах та позабіржових торгових системах;
  
• надавати емітентам та посередникам інформацію та сприяти інформаційній прозорості ринку;
  
• підвищити рівень капіталізації фінансових посередників та встановлення стандартів;
  
• розвивати інфраструктуру ринку – системи реєстрації власників, незалежних реєстрів, депозитарного обліку, розрахунково-клірингових механізмів, інвестиційного консультування;
  
• забезпечити всі зобов’язання держави, щодо цінних паперів. Крім того, необхідно забезпечити реальну вартість цінних паперів, яка повинна наближатись до номінальної вартості.
  

Участь НБУ на первинному ринку цінних паперів повинна обмежуватися сумою визначеного дефіциту державного бюджету, який підлягає фінансуванню за рахунок кредитної емісії. На вторинному ринку державних цінних паперів Національний Банк, за відповідних умов, повинен здійснювати операції з метою регулювання грошової маси в обігу та забезпечення реальної вартості цінних паперів як важливого індикатора економічного розвитку.

Послідовне і неухильне виконання таких заходів сприятиме подоланню кризових явищ та активізації інвестиційної діяльності під час трансформації економіки України та створенню надійних передумов для стійкого економічного зростання.

Успіх ринкової трансформації економіки України, забезпечення її зростання значною мірою залежать від впровадження сучасних форм і механізмів стимулювання суспільного розвитку. Необхідною умовою таких перетворень є підвищення інвестиційної активності та ефективного використання інвестиційних ресурсів. Саме вони формують виробничий потенціал на новій науково-технічній основі і визначають конкурентні позиції країни у світовій спільноті.