О. Д. Гудзинський доктор економічних наук, професор
| Вид материала | Документы |
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3090.43kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 3416.48kb.
- С. М. Козьменко проректор двнз «Українська академія банківської справи нбу», доктор, 4637.05kb.
- Доктор економічних наук, професор, зав, 181.86kb.
- Л. Г. Мельник доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіки Сумського, 1976.37kb.
- Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри «Фінанси І кредит» Севастопольського, 118.95kb.
- О.Є. Кузьмін доктор економічних наук, ну „Львівська політехніка, 53.07kb.
- Удк 37. 013. 42(075) ббк74. 6я7, 2614.78kb.
- Р. М. Панас (Львівський сільськогосподарський інститут) професор, доктор економічних, 2694.56kb.
- Парламентське видавництво, 5723.42kb.
Розділ 3.2. Активізація інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки.
Сучасні умови ринкової трансформації економіки України диктують необхідність вивчення закономірностей нарощування інвестиційної активності після тривалої кризи. Відчутними є і національні особливості розвитку інвестиційних процесів у просторовому і галузевому вимірах. Інвестиції справляють вирішальний вплив на формування перспективної макроекономічної структури країни, зміни у внутрішньому (регіональному й галузевому) та зовнішньому поділу праці, визначення відповідної ніші країни у світовій ринковій структурі. Макроекономічна структурна перебудова і реструктуризація підприємств на базі нововведень кардинально змінюють і структуру попита на працю, стимулюють подальший розвиток ринку праці країни.
В Україні економічні реформи здійснюються досить повільно і непослідовно, поточне споживання конкурує з інвестиціями за обмежені ресурси і тому важливим є врахування теоретичних положень щодо забезпечення економічного зростання за рахунок інвестицій, а також відповідний досвід інших країн.
Інвестиції є невід’ємною частиною будь якої економічної системі, їх аналіз важливий для прийняття рішень, як на макрорівні, так і окремим підприємством. Основними фундаментальними макромоделями, у яких інвестиції відіграють вирішальну роль, являються: теорія Кейнса, монетарна теорія Фрідмена, модель І.Фішера, модель Харрода-Домара, модель Кобба-Дугласа, теорія очікувань, моделі циклів ділової активності. Найбільш поширеними є моделі мультиплікатора й акселератора.
Теоретичні та прикладні аспекти інвестування знайшли подальший розвиток та ґрунтовне опрацювання у наукових роботах, щодо інвестиційної теорії та практики представниками української економічної думки, що надає можливість більш дієво використовувати інвестиції, як одну з головних умов ринкової трансформації економіки ії економічного зростання та структурної перебудови.
В сучасних умовах, головною ознакою української економіки є ії трансформаційний характер, рух від одного якісного стану до іншого на базі глибоких системних змін в економічній та політичній сферах. Основними передумовами успішної ринкової трансформації економіки України є системність та послідовність змін, які включають: роздержавлення та приватизацію державної власності, формування ринково-конкурентного середовища, структурну перебудову економіки, пріоритетний розвиток ресурсозберігаючих та наукомістких виробництв, формування стабільної та ефективної грошової системи, реформування фінансово-кредитної сфери, створення ефективної та дієвої ринкової інфраструктури, введення системи соціального захисту й адаптації населення до умов ринку.
Необхідною умовою таких глибоких змін в господарському механізмі України є підвищення інвестиційної активності та ефективності використання інвестиційних ресурсів тому, що саме вони формують виробничий потенціал на новій науково-технічній основі і визначають конкурентні позиції країни.
Активізація інвестиційної діяльності відбувається на базі активізації інвестиційної політики держави, яку в умовах ринкової трансформації економіки, слід розглядати по цілому комплексу напрямів – це активізація: структурно-інвестиційної політики держави, бюджетно-податкової, грошово-кредитної, амортизаційної політики та посилення інноваційної спрямованості інвестицій.
В першу чергу, активізація структурно-інвестиційної політики держави спрямована на те, що інвестиції покликані не тільки зупинити спад і пожвавити виробництво, а й створити умови для розв’язання складнішого завдання – глибокої структурної перебудови національної економіки, без якої неможливо створити ефективне ринкове господарство, як свідчить світовий досвід.
Для економіки України проблема структурно-інвестиційних перетворень залишається однією з найгостріших. Зволікання з проведенням реформ, нестабільність фінансово-економічного простору, певна поспішність і не повна визначеність в проведенні приватизації, надмірне оподаткування, бюрократична система управління, корупція, створили негативний імідж України в світі, що в значній мірі перешкоджає залученню в економіку України не тільки іноземного, а і вітчизняного капіталу. Крім того, за 1990-2006 роки в Україні змінилося чотирнадцять урядів, що в умовах структуризації економіки, не згасаючих криз в ряді сфер народного господарства, нанесло значний урон управлінському процесу та керованості розвитком. Внаслідок загального спаду виробництва, розбалансованості фінансово-кредитної системи, обмеження державних коштів, спрямованих на інвестування розвитку галузей народного господарства, відбувалось зменшення фізичних обсягів капітальних вкладень та загострення ситуації в інвестиційній сфері.
Слід відзначити, що капітальні вкладення являють собою сукупність витрат, пов’язаних зі створенням і відновленням основних фондів народного господарства, призначених для розвитку економіки. За допомогою капітальних вкладень здійснюється регулювання пропорцій і темпів розвитку окремих галузей народного господарства. До капітальних вкладень відносяться витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання машин і устаткування, оргтехніки, виробничого інструмента і господарського інвентарю та інше.
Найсуттєвішого занепаду інвестиційний сектор економіки України зазнав у 1991-1998 рр. Інвестиції у основний капітал скоротилися у 5 разів, що перевищило темпи скорочення промислового виробництва, інвестиційні потоки спрямовувалися у важку індустрію (понад 4/5 промислових інвестицій), а не у високотехнологічні галузі та виробництво товарів кінцевого споживання.
Це становище посилювалось тим, що пріоритети використання недержавних коштів для реалізації значної частини державних перетворень хоча і диктуються загальноекономічною ситуацією, але коригуються ринковою кон’юнктурою і тому дуже часто не співпадають з загальнодержавними інтересами, а централізованих державних коштів недостатньо для фінансування масштабної структурної перебудови.
При загостренні кризових явищ в економіці, і сьогодні, в Україні стан справ в інвестиційній сфері залишається складним. В економіці продовжують діяти негативні фактори, які істотно впливають на ефективність функціонування інвестиційної сфери. До основних дестабілізуючих факторів в інвестиційній сфері слід віднести: прогресуюче зростання вартості капітального будівництва; значний рівень відсоткових ставок за користування кредитами, що робить невигідними довгострокові інвестиційні кредити; бюджетний дефіцит; недостатній рівень приватизації; високий обсяг неплатежів.
Але, починаючи з 1998 р., на основі жорстких заходів макроекономічної стабілізації, економіка України почала виходити з глибокої кризи. Як свідчать дані таблиці 1.2.1, всі показники у 2003 р. значно зросли, а особливо за попередні чотири роки інвестиційні показники: інвестиції в основний капітал – на 192,0%; заробітна плата – на 161,0%; вклади населення в банках – у 7,4 рази.
Економіка України вийшла на траєкторію зростання. Економічне зростання в 2003 р. відбувалось вже на базі нової якості, пов’язаної з розширенням внутрішнього ринку і початком інвестиційного оновлення основних виробничих фондів, відчутним підвищенням інвестиційного попиту. У 2003 р. доходи не фінансових корпорацій зростали з випередженням динаміки ВВП, що зумовило відчутне збільшення інвестицій в основний капітал.
У 2003 р. частка довгострокових кредитів комерційних банків за рік зросла з 22,3% до 36,0%. У цілому, за 2003 р. приріст інвестицій в основний капітал становив 19,1% по відношенню до ВВП і дорівнював 51011 млн. грн.. у фактичних цінах.
Таблиця 3.2.1.
Макроекономічні показники економічного розвитку України
(у відсотках до попереднього року)*
| Показник | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. | 2003 р. у відсотках до 1999 р. |
| Валовий внутрішній продукт | 105,9 | 109,2 | 105,2 | 109,3 | 132,9 |
| Обсяги промислової продукції | 113,2 | 114,2 | 107,0 | 115,8 | 160,3 |
| Виробництво товарів народного споживання | 124,5 | 117,7 | 108,4 | 120,4 | 191,2 |
| Виробництво продукції машинобудування | 115,3 | 118,8 | 111,3 | 135,8 | 207,1 |
| Обсяги продукції сільського господарства | 109,8 | 110,2 | 101,2 | 89,8 | 110,0 |
| Інвестиції в основний капітал | 114,4 | 120,8 | 108,9 | 127,7 | 192,2 |
| Оборот роздрібної торгівлі | 106,6 | 114,8 | 116,6 | 120,1 | 171,4 |
| Доходи населення | 131,2 | 122,7 | 117,1 | 113,7 | у 2,2 раза |
| Реальна заробітна плата | 99,1 | 119,3 | 118,2 | 115,2 | 161,0 |
| Вклади населення в банках України | 153,7 | 168,4 | 170,8 | 168,2 | у 7,4 раза |
| Еспорт товарів та послуг | 112,8 | 109,5 | 110,7 | 124,0 | 169,5 |
| Імпорт товарів та послуг | 117,8 | 114,2 | 105,0 | 128,3 | 181,2 |
| Індекс споживчих цін | 128,2 | 112,0 | 100,8 | 105,2 | 152,3 |
| Державний борг, % до ВВП | 37,0 | 31,0 | 30,0 | 29,4 | Х |
| Золотовалютні резерви, млн. дол. | 1475,5 | 3089,5 | 4417,0 | 6937,4 | у 4,7 раза |
* За даними Державного комітету статистики України за 2003 р.
З загальної суми обсягів інвестицій значна частина спрямовується на розвиток галузей виробничого призначення: обробна промисловість – 22,9%, транспорт і зв’язок – 20,1%, добувна промисловість – 8,9%, виробництво та розподіл електроенергії, газу та води – 6,9%.
Разом з тим, зовсім недостатньо інвестуються такі галузі матеріального виробництва, як сільське господарство – 4,2% загального обсягу інвестицій, будівництво – 4,9% і т.ч.
Вкрай недостатнім є і розвиток галузей невиробничого призначення: охорони здоров’я та соціальної допомоги – 2,1% загального обсягу інвестицій та освіти, науки і культури. В сучасних умовах, Україні, на жаль, притаманна така негативна тенденція, коли визначені стратегією ринкових реформ пріоритети не підкріпляються конкретними джерелами фінансування.
Перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері насамперед стосується її джерел. Інвестиції можуть здійснюватися за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (амортизаційні відрахування, прибуток, грошові нагромадження, заощадження громадян, юридичних осіб і ін.), залучених фінансових коштів інвесторів (банківські, бюджетні, облігаційні кредити, а також коштів, отриманих від продажу акцій, облігацій, пайових і інших внесків громадян і юридичних осіб), бюджетних інвестиційних асигнувань і запозичених фінансових ресурсів (кредити, позики). Структура інвестиційних ресурсів, що складається на Україні останнім часом не є ще оптимальною.
Слід зазначити, що сьогодні в Україні існує роздроблений і мало розвинутий ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і малоефективної. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку стає перешкодою для руху вітчизняних і іноземних інвесторів. При цьому існує досить великий розрив між попитом на інвестиції та їх пропозицією.
Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестиційних вкладень: державних капітальних вкладень; капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок підприємств і компаній; інвестицій, здійснюваних за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній, сформованих на основі акумуляції коштів населення.
Слід звернути увагу на особливість зміни структури джерел фінансування, що відбувається останні роки. Як показують дані таблиці 1.2.2, за рахунок коштів Державного бюджету у 2003 р. в основний капітал здійснено лише 7% від обсягу інвестицій.
Таблиця 3.2.2.
Інвестиції в основний капітал*
| Роки | Освоєно інвестицій в основний капітал | Індекси інвестицій в основний капітал, відсотків до попереднього року | ||
| за рахунок усіх джерел фінансування у фактичних цінах** | у тому числі коштів Державного бюджету | |||
| у фактичних цінах | відсотків до загального обсягу | |||
| 1990 | 31114 | 8394 | 27 | 101,9 |
| 2000 | 23629 | 1210 | 5 | 114,4 |
| 2001 | 32573 | 1749 | 5 | 120,8 |
| 2002 | 37178 | 1863 | 5 | 108,9 |
| 2003 | 51011 | 3570 | 7 | 131,3 |
* За даними Державного комітету статистики країни за 2003 р.
** Грошова одиниця в 1990 р. – млн. крб, в 2000-2003 рр. – млн. грн.
За останні роки збільшилося і залучення іноземних інвестицій: чистий приріст прямих іноземних інвестицій у 2000 р. становив 593,2 млн. дол.; у 2001 р. – 680,3 млн. дол.; у 2002 р. – 916,6 млн. дол.; у 2003 р. – 1185 млн. дол. Але, частка іноземного капіталу в інвестиціях ще дуже мала – близько 5 %. Складність ситуації в інвестиційній сфері через недостатність внутрішніх коштів стримує проведення намічених соціально-економічних заходів, тому розв’язання завдань стабілізації економіки на цьому етапі, насамперед у здійсненні ії структурної перебудови, потребує активізації залучення іноземних інвестицій.
Основними джерелами інвестування основного капіталу є власні кошти підприємств та інші джерела фінансування. Так, у 2003 р. на розвиток більшості галузей промисловості, інших галузей виробництва та окремих невиробничих сфер було направлено 63,9 % загального обсягу інвестицій в основний капітал власних коштів підприємств та організацій, що відображено у таблиці 3.2.3.
Таблиця 3.2.3.
Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування
( у відсотках до загального обсягу )*
| Обсяги інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування | 1999 р. | 2000 р. | 2001 р. | 2002 р. | 2003 р. |
| Всього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
| у тому числі за рахунок: | | | | | |
| коштів Державного бюджету | 7,6 | 5,1 | 5,4 | 5,0 | 7,0 |
| коштів місцевих бюджетів | 3,9 | 4,1 | 4,1 | 3,7 | 3,9 |
| власних коштів підприємств та організацій | 70,5 | 68,6 | 68,8 | 65,8 | 63,9 |
| коштів іноземних інвесторів | 3,9 | 5,9 | 4,3 | 5,6 | 4,9 |
| коштів населення на індивідуальне та житлове будівництво | 6,3 | 5,0 | 4,4 | 4,2 | 3,7 |
| кредитів банків та інших позик | 0,8 | 1,7 | 4,3 | 5,3 | 6,5 |
| інших джерел фінансування | 7,0 | 9,6 | 10,7 | 10,4 | 10,1 |
* За даними Державного комітету статистики України за 2003 р.
В умовах структурних перетворень економіки України, наявність інвестиційних ресурсів, тобто можливість інвестування капітальних вкладень, значною мірою залежать від зміни обсягу джерел фінансування. Тому джерела фінансування капітальних вкладень виступають як фактори, що впливають на зростання економіки. На перше місце виходить необхідність збільшення обсягів власних інвестиційних ресурсів суб’єктів господарювання. Це пов’язано з тим, що обсяги капітальних вкладень з Державного та місцевих бюджетів скорочуються. Таким чином, головним джерелом інвестування економіки України, у прогнозному періоді, виступають власні фінансові ресурси підприємств.
Центральним завданням структурної перебудови економіки України за умов її ринкової трансформації є створення високоефективної соціально зорієнтованої і сприятливої до НТП економіки, що забезпечить високу якість життя населення України, активну мобілізацію до трудової та підприємницької діяльності, умови рівноправного партнерства у світовій спільноті. За таких умов, макроекономічні пропорції мають бути спрямовані на забезпечення ефективного використання національного доходу шляхом підтримання норми нагромадження на оптимальному рівні, поліпшення структури валового суспільного продукту за рахунок збільшення частки споживчих товарів і підвищення частки сфери послуг у структурі ВВП, поліпшення структури особистого споживання населення матеріальних благ.
Реалізація поставлених завдань по структурній перебудові економіки України, потребує: закриття економічно неефективних (збиткових) та екологічно шкідливих підприємств; розукрупнення надто великих підприємств, де неможливий випуск рентабельної, конкурентноздатної продукції; створення нових підприємств, або виробництв, значне розширення сфери послуг.
Активізація структурно-інвестиційної політики держави повинна бути спрямована на підтримку: високотехнологічних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок, випуск продукції яких повинен бути пов’язаний з розвитком стабільного ринку збуту; високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній ринок; сировинних виробництв, в необхідних розмірах, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки; виробництв споживчих товарів для внутрішнього чи зовнішнього ринку; виробництв продукції виробничо-технічного призначення на основі новітніх технологій для внутрішнього чи зовнішнього ринків.
За таких умов, особливо гостро висуваються питання оптимальних інвестиційних рішень, що і вимагають корінної перебудови структурно-інвестиційної політики. Необхідність вдосконалення інвестиційної політики пояснюється насамперед тим, що через інвестиції здійснюється відтворення основних фондів, від яких в кінцевому результаті залежить збільшення обсягів продукції і підвищення ступеня задоволення потреб населення. Будучи матеріальною базою реалізації структурної політики, інвестиційна політика через відтворювальну, галузеву і технологічну структуру інвестицій впливає на стан і динаміку виробництва. Відомо, що темпи економічного розвитку визначаються двома найважливішими чинниками: темпами росту капітальних вкладень, за допомогою яких здійснюється впровадження у виробництво досягнень науки і техніки і відбувається переоснащення виробництва, і активізацією людського фактора.
Зважаючи на те, що структурно-інвестиційна політика є основною умовою ринкової трансформації економіки України, для вирішення її головних завдань – концентрації державних інвестицій на розвиток пріоритетних галузей економіки (виробництв з високими технологіями, сільського господарства, паливно-енергетичного комплексу, науки), стимулювання інвестицій, розвиток фондового ринку, створення інфраструктури для інвестицій – необхідне створення відповідних умов інвестування, а саме: створення для інвестора податкових, митних та валютних умов; забезпечення розвитку інфраструктури ринку акцій і ОВДП; забезпечення прозорості фондового ринку та приватизації; створення умов для зростання кількості СП; створення умов стратегічним інвесторам; створення кредитного рейтингу в країні.
Глибока структурна перебудова економіки країни охоплює не тільки макрорівень (зміну галузевої структури економіки), а й макрорівень (реструктуризацію і модернізацію підприємств). Остання включає оптимізацію чисельності виробничого персоналу, забезпечення умов для постійного підвищення рівня його кваліфікації, впровадження сучасного менеджменту, раціоналізацію організації виробництва, впровадження ресурсоощадних технологій, оновлення парку устаткування, а також забезпечення на цій основі зростання продуктивності праці та підвищення якості продукції, зниження її собівартості та підвищення конкурентоспроможності.
Особливо важливим напрямом активізації інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації економіки України є посилення інноваційної спрямованості інвестицій. Значення інноваційної діяльності для розвитку економіки важко переоцінити. В сучасному світі показники інноваційної діяльності все більшою мірою визначають економічний рівень держави. Основною проблемою вітчизняної економіки, і в сучасних умовах, залишається невідповідність її технологічної структури вимогам інноваційної моделі. Разом з зростанням загального обсягу продукції співіснує падіння частки інноваційно-активних підприємств. У світовому обсязі торгівлі високотехнологічною продукцією, частка України становить 0,1%, а інвестиції у високотехнологічні галузі є незначними, так частка інвестицій у машинобудування дорівнює лише 3%.
Конкуренція на міжнародному та внутрішньому ринках загострюється, що і визначає необхідність підвищення уваги керівників корпорацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки ії результати дозволяють створити продукцію, яка б задовольняла все зростаючі та змінні вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків корпораціям. Розробка сучасних технологій і продукції дозволяє підприємствам не тільки збільшувати прибуток, а і тим самим покращує економічне становище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн, де вони розташовані. Ведучі промислово розвинені країни розробляють та здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових та технологічних напрямках (біотехнології, мікроелектроніка, комп’ютерні технології, генна інженерія і т.п.), тобто, по суті, у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробництва, безперервно збільшується об’єм та питома вага науково-місткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі та такі, що забруднюють довкілля виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес в головний фактор економічного зростання найбільш розвинутих країн.
В Україні, аналіз інноваційного вектору руху в інвестиційному процесі показує, що стратегія реформ на макроекономічному рівні визначена як інноваційна, але її впровадження йде дуже повільно. Основні напрями державної науково-технічної та інноваційної політики були визначені Концепцією науково-технічного та інноваційного розвитку України, затвердженою Постановою Верховної Ради України № 916 від 13 липня 1999 р. Прийнято ряд законів, які регулюють інноваційну діяльність. Таким чином, найбільше для формування інноваційної моделі розвитку зроблено у забезпеченні правових умов інноваційної діяльності. Проте проголошення переходу до інноваційної моделі розвитку має невизначений та непослідовний характер. Більш того, перехід до побудови інноваційної моделі економіки проголошений, а базовий закон про інноваційну діяльність не діє.
У Стратегії економічного й соціального розвитку України (2004-2015 рр.) визначається європейський вибір України і, відповідно, необхідність її інтеграції у високотехнологічне конкурентне середовище, що зумовлює потребу у формуванні інноваційної моделі розвитку, як довготривалого джерела економічного зростання.
Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з перших місць у світі, поки що суттєво не використовує результати наукових досліджень, а 0,1%, як частка вітчизняної науко-ємкої продукції на світовому ринку високотехнологічної продукції, представлена переважно продукцією оборонно-промислового комплексу та авіаційної промисловості. Разом з тим, в розвинутих країнах 85-90% приросту ВВП забезпечується через виробництво на експорт науко-ємкої продукції, обсяг якої оцінюється в 2,5 – 3,0 трлн дол. Сучасна структура світового ринку інновацій має такий вигляд: США – 36%, Японія – 20%, Німеччина – 16%.
Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дозволяє зазначити, що в останні роки більшість промислових підприємств не займаються інноваційної діяльністю. Так у 2000 р. інноваційну діяльність здійснювало лише 1491 промислове підприємство (14,8%), у 2001 р. – 1503 (14,3%), у 2002 р. – 1506 підприємств (14,6%). Протягом 2003 р. інноваційну діяльність в промисловості здійснювало лише 12,7% промислових підприємств від їх загальної кількості. Таким чином, інноваційна активність вітчизняних підприємств залишається занадто низкою, що відображено у таблиці 3.2.4.
Таблиця 3.2.4.
Основні показники інноваційної діяльності промислових