Geum.ru

Реферат з курсу "Українська давня література Х хviii ст." на тему: Поєднання дидактичних І автобіографічних елементів у "Поученії" Володимира Мономаха

Вид материалаРеферат

Содержание


Список використаної літератури
Подобный материал:

Реферат з курсу “Українська давня література Х – ХVIII ст.”


на тему:


Поєднання дидактичних і автобіографічних елементів у “Поученії” Володимира Мономаха


ПЛАН


Вступ.

Розділ І. Автор і його творіння:
  1. Володимир Мономах – київський князь – автор “Поучення”;
  2. план “Поучення”;
  3. причина написання твору.

Розділ ІІ. Зміст “Поучення”:
  1. релігійно-моральна частина;
  2. “світські” поради;
  3. автобіографія.

Розділ ІІІ. Джерела “Поучення”:
  1. традиція батьківських повчань;
  2. прямі джерела твору.

Висновок.

Список використаної літератури.

Майже єдиним джерелом історії Київської Русі, що дійшло до нас є “Повість временних літ”. Цей найдавніший літопис зберігся в кількох списках і редакціях. Найвідомішими є Лаврентіївський та Іпатіївські списки “Повісті”. В Лаврентіївському списку під 1096 вміщеному досить незвичайну літературну пам’ятку Київської Русі - так зване “Поучення дітям” Володимира Мономаха.

“Поучення” завжди привертало увагу дослідників. У контексті “Історії української літератури” та “Історії України” твір розглядають як незвичайну пам’ятку, адже вперше ми знаємо ім’я автора – Володимир Мономах – київський князь протягом 1113-1125 років. “Поучення” органічно поєднує дидактичні та автобіографічні елементи, адже на прикладі власного життя Володимир дає поради своїм дітям.

Реферат складається з трьох розділів. Перший розділ розповідає про автора – Володимира Мономаха, план “Поучення” та причину появи твору. Другий розділ присвячений аналізу змісту “Поучення”. У третьому розділі розглядаються літературні джерела, які міг використати автор при написанні твору.

Володимир Мономах був останнім князем, що зумів об’єднати навколо Києва майже три четвертих усіх руських земель і припинив, на деякий час феодальний розпад Русі. У 1113 році він став Великим князем київським. Володимир Мономах уславився як оборонець Русі від половецьких нападів. Великим авторитетом він користувався не тільки у Візантії (його мати – дочка імператора Костянтина), але і у Західній Європі (Мономах одружився з Гітою – дочкою останнього англо-саксоньського короля Гарольда, яка втекла з сім’єю з Англії після навали норманів), зумів піднести вагу Київської Русі на міжнародній арені.

В “Поученні” Володимир показав себе не тільки як видатний державний діяч, а й як талановитий письменник. У невеликому за обсягом творі він зміг розповісти про найважливіші моменти власного життя і своєї доби.

Можливо “Поучення” написане десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 року, але не пізніше 1125 року – дата смерті Мономаха. Володимир пише, що “сидячи на санях, помислив я в душі своїй і воздав хвалу Богові, що він мене до сих днів, грішного, допровадив”. Це свідчить, що твір написаний у вельми поважному віці, коли людина готується до смерті.

”Поучення” – цілісний твір, воно написане за певним планом. На початку іде коротенький вступ. Перша частина – релігійно-морального характеру - містить уривки текстів св. Письма та релігійних цитат. Друга частина подає світські поради, переважно щодо політичної моралі. Тут йдеться спочатку про князівські обов’язки (дома, під час подорожей – військових виправ, об'їзду земель) та обов'язки загальнолюдські. Нарешті, третя частина пояснює попередні поради князя на прикладі власного життя.

У вступі Володимир називає себе автором “сеї грамотиці”, підкреслюючи, що пише її не тільки для своїх дітей: “діти мої чи інший хто, слухавши її, не посмійтеся, а кому вона люба, - нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і я, труждатися. […] Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються”.

Далі Мономах говорить про привід до написання: “Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи “Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем”. Володимир відмовився, але таке порушення договору Любецького з'їзду 1097 року, коли князі вирішили “нехай кожен та й утримує вотчину свою”, наскільки схвилювало його, що, він узяв у руки Псалтир, трохи заспокоївся, і вирішив написати повчання дітям.

Перша частина насичена виписками з богослужебних книг, якими автор не тільки передає бентежний стан своєї душі, а й прагне уславити Бога, показати, що божої ласки можна домогтися трьома добрими ділами: “покаянієм, сльозами і милостинею”.

Цікаво, що хоч власне поради Володимир розміщує у другій частині, перша релігійна частина також має повчальні моменти. Автор дає уривки з Псалтиря, намагаючись налаштувати читачів на вдумливе читання, адже у Біблії – священній книзі християн – таких моментів чимало. Наприклад, Псалом ХХХVІ: “Не наслідуйте лиходіїв, не завидуйте тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею”. Ісайя І, 17, 18: “Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітеся за вдовицю”.

У першій частині вміщені уривки із “Слова про подвижництво” та “Слова про доброчинність” Василія Великого, який повчав юнаків, що “треба мати душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє: при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим –покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; до долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як і од усіх честь”. “Научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися за євангельським словом, “очима управляти”, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавлять – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умерти гріх”.

Мономах підкреслює, що потрібно прощати навколишніх, адже “человеколюбець-бог милостив і премилостив…Господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить раз, і знову, і до скону живоття нашого”.

І головне, потрібно завжди прославляти Господа молитвою: “Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!.. Тож, хто не восхваляє тебе і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа, - нехай буде проклят!” [Перше послання Павла до корінфян ХVІ, 22].

Поступово релігійна частина переходить у світську, на початку якої Мономах підкреслює, що його робота – “ се мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то хоч половину”.

Світські поради”, які вміщенні у другій частині, витримані у дусі християнської гуманності. Володимир малює образ ідеального князя-правителя, перелічуючи його обов'язки перед підданими, церквою, самим собою.

Мономах дає такі поради дітям:

“Убогих не збувайте, але … по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину”;

“Якщо хто буде достоїн навіть смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської”;

“Річ мовлячи, не клянітеся богом, ні хрестітеся”, але давши клятву потрібно її дотримуватися – інакше можна погубити душу;

Духовенство потрібно поважати;

“Паче всього – гордості не майте в серці і в умі”.

Мономах підкреслює, що великим гріхом є збирання скарбів –а це суперечить епосі – періоду феодальної розробленості, коли люди, не впевнені в майбутньому, намагалися подбати про чорний день.

“Старих шануй, як отця, а молодих – як братів”;

Бережіться брехні, пияцтва, розпусти;

“Жону свою любіте, але не дайте їм, жінкам, над собою власті”.

Про хворих не можна забувати, а померлих потрібно вшановувати.

Володимир далі описує обов’язки князя: не покладатися на підданих, а все перевіряти самому. У поході князь повинен забути про сон, їжу і воду. Не можна давати дозволу війську грабувати мирне населення. Князь – керівник держави – має вшановувати гостя, незважаючи на його статус.

Володимир Мономах підкреслює, що потрібно постійно працювати над собою: “коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь”. Тут Володимир посилається на приклад з життя, розповідаючи, що його батько –князь Всеволод, сидячи дома, вивчив п’ять мов. Головне ж зло для людини – лінощі, бо “що людина вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться”.

Світські повчання закінчує Володимир програмою князівського дня: вставати до схід сонця, найперше йти до церкви, потім радитися (“думати”) з дружиною, судити людей, їхати на лови, в полудень спати і т. д.

Після такої дидактичної частини автор поступово переходить до автобіографічної. Настанови дітям Володимир підкреслює прикладами з життя – саме в цьому важливість твору, адже самі по собі настанови не будуть мати впливу на читачів.

Ця частина – спогади про численні походи, в яких Володимир брав участь. Автор говорить про вісімдесят три великі походи, “а решти не пам’ятаю, менших”. Очевидно, при написанні твору він користувався якимось щоденником, чи літописом – дивує точність, з якою автор пише автобіографію.

Мономах ніколи не чинив “неправедно”, завжди жалів міста і села. Одного разу, коли була боротьба за Чернігів з Олегом Святославичем, Володимир поступився своїми позиціями і віддав місто Олегу. Пожалівши “християнські душі і села, що горіли, і монастирі, я сказав: “Не хвалитися поганим!” І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого – до Переяславля”.

Всі перемоги Володимир приписує Богу, адже лише з його допомогою вони були отримані. В кінці опису майже кожного походу автор пише такі слова: “І Бог нам допоміг”. Дякує Мономах Спасителю також за те, що рятував на ловах, коли “два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив рогами і два лосі – один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув на землю, та Бог мене уцілілим зберіг".

Володимир з юності не пильнував свого життя: “що належало робити слузі – те сам я робив… ніколи не даючи собі супокою”. Ніколи він не покладався на посадників і сам кругом лад наводив. “Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав”.

Таким чином, прикладами з свого життя автор ілюструє поради, подані в середній частині твору.

В кінці “Поучення” Володимир, звертається до дітей і підкреслює, що не себе він хоче вихваляти цими спогадами: “хвалю Бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був”… Мономах, підсумовуючи, просить читачів робити всілякі добрі діла, “ставлячи Бога зо святим його”.

“Поучення” дуже цікаве ще й тим, що це перший оригінальний твір такого жанру на Русі. Безперечно, що жанр батьківських повчань був поширений у середньовіччі, і Володимир міг, взявши їх за основу, написати схоже. Зокрема, популярними були “Повчання Соломона синові” з “Притч Соломонових”, “Заповіді дванадцяти патріархів”. З Візантії прийшли два повчання синам, вміщені в “Ізборнику Святослава” 1076 року – Ксенофонта і Теодори. У VІІІ ст. були створені англосаксонські “Батьківські повчання”. Про цей твір Володимир міг дізнатися від дружини Гіти. Немає сумнівів, що Мономах використав ці твори. Прямими ж джерелами “Поучення” є “Псалтир”, “Шестоднєв” Василія Великого, “Пролог”, “Тріодь пісна”, “Фізіолог” і інша богослужебна література.

Але “Поучення” не є класичним батьківським повчанням, цей твір самостійний. Володимир Мономах викладає від себе, образно і чітко, спираючись на факти руської історії та власного життя.

До “Поучення” пізніше приєднали “Лист Володимира Мономаха, написаний 1096 року до чернігівського князя Олега Святославича” та “Молитву”, але ці твори не є продовженням “Поучення”, вони складалися окремо.

Твори Володимира Мономаха дають нам яскравий образ освіченої світської людини старої Русі. Автор відрізняється начитаністю, мовно-літературним умінням, і разом з тим – християнською набожністю. Але по-іншому твір написаний не міг бути, він просякнутий духом тієї епохи, епохи панування релігійної ідеології.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Білецький О.І. “Поучення дітям” Володимира Мономаха. // Зібрання творів у 5т. – К., 1965. - т. 1. – 528 с.
  2. Володимир Мономах. Твори. // Літопис Руський. / За Іпатським літописом переклав Л. Махновець. – К., 1989. – с. 454-464.
  3. Давня українська література. Хрестоматія / Упор., передмова та коментарі М.М. Сулими. – К., 1991. 576 с.
  4. Дорошенко Д.І. Нарис історії України в 2-х томах. Том 1 (до половини ХVІІ століття). – К., 1992. – 238 с.
  5. Історія української літератури: У 8-ми т. – К., 1967. – т. 1. – 570 с.
  6. Хрестоматия по древней русской литературе XI – XVII веков. – М., 1952. – 550 с.
  7. Чижевський Д. Історія української літератури від початків до доби реалізму. – Тернопіль., 1994. – 478 с.