Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології
| Вид материала | Документы |
- Методика викладання соціології Програми дисциплін ● Загальна соціологія Предмет соціології, 394.61kb.
- План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
- 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
- Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
- 1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології, 2768.47kb.
- Соціологія як наука, 2248.89kb.
- Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
- Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
- Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
- Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
Для вивчення сучасного суспільства америк.соціолог Д.Белл ввів термін „ Постіндустріальне суспільство” – стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну індустріальному, в такому суспільстві у сфері послуг зайнято не менше 50% працюючого населення (інколи називають інформаційним). Особливості:
- глибокий поділ праці
- соціальна мобільність
- ринок, як механізм, що регулює і організовує поведінку в усіх сферах
- виділення багатьох соц.інститутів і зв’язана з цім формальна система регулювання відносин
- рольовий характер взаємодії (статуси і ролі)
- виділення інституту керування
- домінування раціоналізму, індивідуалізму та критицизму
- акцент робиться на меті дії і прагненні до перемоги
- відсутні конкретні розпорядження, що спричиняє ерозію моралі та права
- надвиробництво товарів
- велика роль наукових досліджень та освіти
- зміни в усіх системах та підсистемах (земля, праця, капітал, інформація...), виникнення нових систем (телекомунікаційні технології та освіта...)
- власність не є головною ознакою диференціації, боротьба за володіння знаннями та контролем за інформацією
- децентралізація політичної влади
розумовий капітал є стратегічним ресурсом
- Особливості розвитку сучасного українського суспільства.
В Україні набуття незалежності відбувається одночасно із соц.реформуванням, перетворенням суспільних структур з авторитарно-бюрократичних на демократичні, плюралістичні.
Глибока ек. криза, помилки у суспільному управлінні, зниження рівня життя людей, загострення соц.проблем, занепад моральності спричинили соціальну аномію (розпад системи цінностей в укр..суспільстві).
Особливостями укр. суспільства є :
перебування у стані посттоталітарного синдрому
формування різних форм власності (приватна, кооперативна, змішана тощо).
переважання ролі окремих інтересів (владної еліти) над загальним,
встановлення ідеологічного вакууму
посилення диференціації суспільства (в Україні ще не сформувався стабільний та потужній середній клас, який складає близько 20%, і який має бути гарантом нормального розвитку суспільства
активізація процесів маргіналізації
інформаційний плюралізм.
В контексті типологізацій, укр. суспільство = промислове, кероване, повне, складне, відкрите, демократичне (принаймні декларативно та юридично відповідно до Конституції України).
В укр.. суспільстві відсутня одностайність щодо сутності укр..суспільства та напряму його трансформації.
За словами А.Гальчинського Україна просувається до соціалізованого капіталізму, за іншими оцінками – до феодалізованого капіталізму
- Основні теоретико - методологічні підходи трактування сутності суспільства.
Сутність суспільства – основне питання соціології. Є різні теоретико - методологічні підходи, методологічні стратегії трактування сутності суспільства. Зокрема:
1) системний – суспільство – цілісна система елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв’язку, сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми і характеризуються соціокультурною ідентичністю його членів. Суспільство складається з індивідів, що знаходяться в системі різноманітних зв’язків (кореляції, субординації), які мають об’єктивний характер
2) детерміністський – марсизм – суспільство складається з підсистем, які мають ієрархічну структуру і кожна з яких перебуває у причинно-наслідковій залежності від інших
3) функціональний – (Спенсер) – суспільство цілісний організм. Що складається з багатьох частин, кожна з яких може існувати лише в рамках цілісності, де виконує визначені функції (задоволення певної суспільної потреби)
Крім того, сучасні зах. соціологи досліджують суспільство на мікро- та макрорівні, (мікросоціологія і макросоціологія).
І. Попова пропонує виокремити 3-и пари методологічних опозиційних стратегій 1)Поведінкова та інституційна 2)Об’єктивно предметна та суб’єктивно цілісна. 3)Функціоналістська та конфліктна
Існують інші підходи: теорія соціального обміну, теорія етнометодології, теорія символічного інтеракціонізму, натуралістичні теорії тощо
- Соціальна структура суспільства, її складові.
Соціальна структура суспільства = ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соц.груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами. = внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою.
Соціальні спільності – групи людей об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, інтересами, цінностями, справами, діяльністю тощо. Вони реально існують, емпірично фіксуються, мають відносну цілісність, і виступають як самостійний суб’єкт соц.дії. Соц. класи= великі групи людей згідно їх місця у системі суспільного вир-ва, їх відношення до засобів вир-ва Соц.групи= сукупність людей, що мають спільні соц. ознаки, виконують суспільно необхідну функцію у спільній структурі суспільного поділу праці. Соц. інститути=- усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему .
Соц.структуру суспільства можна розділити на підструктури:
= соц.територіальна (територіальні спільноти: міське, сільське, населення, зумовлена нерівномірностю розміщення виробництва та розселення людей)
= соц.професійна (професійні групи та відносини між ними, зумовлена професійним розподілом праці та спеціалізацією)
= соц.-класова (соц.класи, верстви, групи, касти, стани, зумовлена соц.нерівністю)
= соц.етнічна (всторичні спільности людей – рід, плем’я, народність, нація, етнос)
= соц.демографічна (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери, зумовлена статтю, віком)
- Група як складова соціальної структури суспільства. Класифікація груп.
Соц.група є складовою соц. структури суспільства.
Соціальна група – відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.
Це поняття є родовим відносно понять „клас”, „соц.верства”, „колектив”, „нація”, „етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти”.
Воно фіксує соц.відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів.
Соц. спільності – групи людей об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, інтересами, цінностями, справами, діяльністю тощо.
Вони реально існують, емпірично фіксуються, мають відносну цілісність, і виступають як самостійний суб’єкт соц.дії. Можуть виникати спонтанно або організовано, мають формальний або неформальний вигляд. Соціальні спільноти бувають масовими та груповими.
Основні види:
= за змістом- соц.класові (класи, соц.групи), соц.-етнічні (нації, народності..), соц.-демографічні (жінки, чоловіки, молодь, пенсіонери), соц.-професійні (лікарі, викладачі..), соц.територіальні (мешканці ..міста, області, країни)
=за розмірами: великі (класи, соц.прошарки, верстви населення), середні (мешканці міста), малі (сім’я, екіпаж...)
= за ступенем стійкості: тимчасові (турист., мітингова групи), сердньостійкі (трудовий колектив, шкільний клас,), стійкі (клас, нація)
- Соціальні відносини, їх роль у формуванні соціальної структури.
Соціальні відносини – це відносини між окремими індивідами, соціальними групами, що займають різне місце в структурі суспільства, беруть неоднакову участь в його економічному, політичному та державному житті, різняться за способом життя, рівнем і джерелами доходів, структурою особистого споживання.
Соціальні відносини як різновид суспільних відносин постійно взаємодіють з іншими відносинами – економічними, політичними, правовими. Якщо відносини сформувалися з приводу засобів виробництва – це економічні відносини, державної влади – політичні, законів – правові, ідеології, науки, культури, релігії, освіти, мистецтва – духовні та ін.
Соціальні відносини у широкому значенні ідентичні суспільним.
Соціальні відносини у вузькому значенні формуються з приводу реалізації соціальної взаємодії, що виникає між різними суб’єктами (соціальними спільнотами, прошарками, групами, індивідами).
Вони відбивають становище окремих суб’єктів в суспільстві. Це відносини рівності – нерівності, справедливості – несправедливості, панування – підлеглості. Основою відмінностей між ними є мотиви і потреби, головними з яких є потреби влади і поваги кожної людини.
Соціальні відносини бувають: = за обсягом владних повноважень: відносини по-горизонталі, і по-вертикалі =за ступенем регламентування: формальні, неформальні =за способом спілкування: безособові, або опосередковані, між особові або безпосередні =за суб’єктами діяльності: між організаційні, внутріорганізаційні =за рівнем справедливості: справедливі і несправедливі
- Поняття соціального інституту, його види.
Інститут - технічне утворення, особливий учбовий заклад, а ширше - сукупність соціальних норм.
Соц.інститут = це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, вір, цінностей, норм, політичних статусів, що керують цілими сферами соціального життя:сім’єю, економікою, освітою, управлінням... = усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему. Соц. інститут існує через необхідність задовільнити найважливіші життєві потреби. Забезпечують відносну стійкість соц.відносин.
Для виникнення та розвитку соц. інституту потрібно:
1)наявність потреби суспільства для виникнення та розвитку соц.інституту 2)усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.; 3) ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.; 4)Особливе культурне середовище (субкультура - система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).
За критерієм цілі виділяють соц. інститути:
1)Продовження роду - соціальний інститут сім’і і шлюбу (інститути спорідненості, батьківства, материнства, побратимства та кровної помсти);
2)Потреба безпеки та соціального порядку - політичні інститути (держава, ВРУ, суд, прокуратура)
3)Потреба добування засобів для існування - економічні інститути (власність, гроші, банки);
4)Потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготування кадрів - інститут освіти (наука, культура);
5)Потреба вирішення духовних проблем та СЕНСУ ЖИТТЯ - інститут релігії (целібат, хрещення, сповідь).
Існують формальні (держава, армія, школа) та неформальні інститути (фонди, громадські обєднання за інтересами)
- Роль та функції соціальних інститутів у життєдіяльності суспільства. Поняття aномії
Інститут повинен функціонувати - його нормальне функціонування є благом для суспільства.
Функція соц. інституту = користь, яку він приносить - = сукупність задач, що вирішуються, цілей, що є досягненні, послуг, що надаються. Соціальний інститут - це гігантська соціальна система, що охоплює сукупність статусів иа ролей, соціальних норм та санкцій, соціальних організацій
До основних функцій соціальних інститутів відносяться: 1)регулятивна – регулювання за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій осіб в межах соц. відносин 2) відтворення, безперервності суспільних відносин – передача досвіду, цінностей, норм культури з покоління в покоління 3) інтегративна – згуртування прагнень дій, відносин, осіб, що забезпечує стабільність суспільства 4) комунікативна – забезпечення зв’язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності. Соц. інститути сприяють соціалізації індивідів, забезпечують соц. управління та контроль.
Якщо соц. інститут, опріч користі, приносить суспільству шкоду, ці дії називають дисфункцією. Функцій та дисфункції є відносними. Ці явища можливі як у формальній сфері, так і в характері змісту діяльності соціальних інститутів. Зовнішні явища викликає брак підготованих кадрів. Внутрішні - неясність мети дії, невизначеність функцій, падіння соціального престижу та авторитету даного соц.інституту. Якщо інститути втрачають якість і деперсоналізуються, відбувається дисфункція.
Функції бувають латентні та явні. Явні - очевидні, всі їх усвідомлюють, а латентні - не заявлені, приховані від ока. Одна і та сама функція може бути явною або латентною для різних членів суспільства
- Iнституцiалiзацiя, її ознаки (навести приклади).
Інституціоналізація = процес виникнення і становлення соц.інститутів як ключових структурних елементів суспільства = процес, коли суспільна потреба починає усвідомлюватися як загально-соціальне, а не як приватне, і для її реалізації в суспільстві встановлюються особливі норми поведінки, готуються кадри, виділяються ресурси.
Веблен та Гамілтон були фундаторами інституціоналізму. Як і інший суспільний процес інституалізаціє є тривалою і поступовою. Для виникнення та розвитку соц. інституту потрібно:
1)наявність потреби суспільства для виникнення та розвитку соц.інституту
Г.Ленскі визначив ключові соц. потреби, що породжують процес інституціоналізації: 1)Потреба комунікації (мова, освіта, зв’язок,транспорт); 2)Потреба виробництва продуктів та послуг; 3)Потреба розподілу благ; 4)Потреба безпеки та захисту життя громадян; 5)Потреба підтримки системи нерівності; 6)Потреба соціального контролю за членами суспільства (релігія, мораль, право)
2)усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему.;
3) ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство.;
4)Особливе культурне середовище (субкультура - система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).
Ознаки інституалізації:
1) оформлення соц.групи, для якої певна діяльність стає професійною, 2)зміна якості самої діяльності, яка стає ролевою, цілеспрямованою, ієрархічною 3)поява спеціальн. Закладів, у яких відбувається ця діяльність 4) визначення регулюючих її норм, що в міру розвитку професійної діяльності розділяються на професійні та правові
- Найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства, проблеми взаємодії.
Найбільш важливими соціальними інститутами сучасного суспільства можна назвати:
=економічні = регулюють соціальні зв’язки в господарській сфері, забезпечують процес виробництва, обміну та споживання, виконують нормативно-розподільчу функцію, формують економічний потенціал суспільства.
=політичні, = регулюють соціальні зв’язки щодо використання влади, її здійснення та розподілу. Підтримують політичну владу соціальної групи, що домінує в суспільстві.
=культури та соціалізації, = регулюють питання розвитку та поширення культури, соціалізацію особистості, засвоєння нею соціальних цінностей.
Усі соціальні інститути у своїй діяльності взаємозв’язані. Так, організація виробництва забезпечує сімейні потреби в квартирах, одязі, продуктах харчування, державна політика визначає перспективи розвитку освіти, торгівля враховує запити споживача, релігія впливає на розвиток освіти і діяльність державних установ тощо.
Водночас, у сучасному укр. суспільстві, яке переживає соц. трансформацію простежуються типові риси інституціональної кризи (дисфункції у діяльності основних соц.інститутів).
Зокрема, дисфункції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспі.життя, працювати в інтересах більшості населення, криміналізації та корумпованості, зниженні авторитету та недовіри до основних інститутів держ. влади.
- Соціологічне тлумачення соціальної організації i самоорганiзацii, їх структури .
Термін «організація» вживається в різних значеннях, він позначає: 1) Процес (певну діяльність з налагодження стійких зв’язків, упорядкування різнонаправленої активності індивідів, груп); 2)Атрибут якого-небудь об’єкта, його властивість мати упорядковану структурну організацію; 3)Групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію
Соц.організація – підсистема суспільства з функціональними зв’язками, вона як соц.група орієнтується на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей та формування високо формалізованих структур. Дії її членів чітко скоординовані на досягнення результатів діяльності.
Внутрішня структура соц. організацій є високо формалізованою: правила, регламенти, режим, розпорядок, субординація охоплюють практично всю сферу поведінки їх членів.
Організації є складним соціальним утворенням. Соціальна структура є центральним елементом будь-якої організації, репрезентується нормативною структурою ( цінності, норми та ролеві очікування) і фактичним порядком - поведінковою структурою: (дії і взаємодії). Важливою складовою є члени організації, які взаємодіють відповідно до нормативної і поведінкової структури.
Соц.організація складається із взаємопов’язаних ролей, а також упорядкованих відносин між членами організації (влади й підпорядкування). Розрізняють формальну і неформальну організації.
Ціль соц.організацій = бажаний результат, якого намагаються досягти члени організації для вдоволення колективних потреб.
Типи соц.організацій: адміністративні, громадська, асоціативні, виробничі. Добровільні та примусові.
Етапи входження до соц.організації: адаптація та актуалізація
- Сутність тeopiї соціальної стратифікації
Соц. стратифікація = це процес, що безперервно триває у суспільстві та наявність результатів процесу. = існуюча в суспільстві, а також в спільнотах і групах нерівність, яка виявляється в неоднаковому доступі до соц.благ, ресурсів і володіння ними.
Ознаки нерівності: форма власності, розмір дозходу, обсяг влади, престиж, професія, рівень освіти, стать, вік, національність, походження.
Тeopiя соціальної стратифікації = створена на початку 40-х років Парсонсом, Мертоном, Девісом та Муром.
Базується на уявленні, що старта є реальною спільнотою, що емпірично об’єднує людей на спільних позиціях. В основі – об’єднання людей у групи та протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками.
Страти – великі сукупності людей, що вирізняються за своїм становищем у соц.ієрархії суспільства. Основою утворення страт є природна і соціальна нерівність.
Природна нерівність зумовлена різними фізіологічними та психологічними властивостями, що люди мають від природи та народження (етнічні, статево-вікові, родинні, фізичні, психологічні особливості). Вона є першою формою нерівності.
Соц. нерівність зв’язана з відмінностями, що зумовлені соц.чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц.роллю (пенсіонер, політичний діяч)
В Україні виділяють 7 страт: 1.загальноукраїнська еліта, 2.регіональні та корпоративні еліти, 3.український верхній середній клас, 4.динамічний середній клас (соц.активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), 5.аутсайдери (з низьким рівнем достатку), 6.маргінали (антисоціальні установи), 7.криміналітет.
- Історичні типи стратифікації .
Історично відомі 4 типи стратифікації: рабство, касти, стани або верстви (закриті форми), класи (відкритий тип)
Перша система = рабство – економічна, соціальна й правова форма поневолення людей з позбавленням їх будь-яких прав.
У деяких країнах (Індії, частково США) на руїнах рабовласницького устрою з’явився кастовий. Каста (від португальського рід, покоління) – замкнута спільнота людей, зв’язаних спільною успадкованою професією, спільним статусом. Соц.група, членом якої людина стає від народження, перейти до іншої вона не має права. В Індії є 4 основні касти: священників, воїнів, купців, робітників та селян, крім того є близько 5 тис. Неосновних каст та підкаст. Касту визначає фах, який переходить від батька до сина протягом життя.
Верстви – соціальні групи, котрі мають успадковані привілеї, права та обов’язки, закріплені звичаями та законами. Класичним взірцем були верстви в Європі на межі 14-15 ст., коли суспільство поділялося на вищі верстви дворян і священнослужителів і нижчі – ремісники, купці, селяни. Промислова революція ХVІІІ-ХІХ ст. зруйнувала цю систему і привела до формування класів.
Клас – головний елемент стратифікації капіталізму. Усе населення М.Вебер поділяв на 4 класи: =власників; =інтелектуалів (адміністраторів, менеджерів); =дрібну буржуазію (дрібні підприємці, комерсанти); =робітники.
В Україні після подій середини 80-х і початку 90-х рр. сформувався вищий клас, який становить 1-3% всього населення, і нижчій, рівень життя якого не досягає навіть до межі бідності (близько 70% населення). Середній клас в Україні ще не повністю сформований.
- Основні чинники та критерії соціальної стратифікації.
Сучасні соціологи згідно веберівських принципів стратифікації, визначають основні критерії стратифікаці: прибуток, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії. Береться до уваги тип ек.діяльності, місце проживання, тип організації дозвілля тощо. Крім того
Все досягається завдяки доступу до грошей та влади, які в свою чергу досягаються завдяки високій освіті та особистим якостям.
Існує багато шкіл і парадигм, які по-різному визначають чинники і критерії ієрархії стратифікації.
Основою нерівності вважають: =економічний чинник: відносини власності (марксизм), =суспільний поділ праці (функціоналізм), = соціальну ієрархію -якісні характеристики людей, виконувані ними ролі та володіння власністю, матеріальними і духовними цінностями, привілеями, культурними надбаннями тощо (Т.Парсонс).
П.Сорокін визначив 3-и основні форми стратифікації: =економічна; =професійна; =політична.
Крім того існує безліч форм неосновних.
- Соціальна нерівність як основа стратифікації.
Соціальна нерівність = основна властивість стратифікації суспільства. Вона зв’язана з відмінностями, що зумовлені соц.чинниками: поділом праці (розумова і фізична), укладом життя (міське й сільське населення), соц.роллю (пенсіонер, політичний діяч)
Історія людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівність у доходах, владі, престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах вона була дуже незначною тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало. У складних суспільствах нерівність посилалась і поділила людей спочатку на рабів і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.
Результати соц.досліджень свідчать, що люди болісно сприймають соц.нерівність. Найчастіше своє місце в ієрархії вони вважають несправедливим. Відсутність революційних перетворень внаслідок такого незадоволення, є результатом дії соц.інститутів.
У сучасному суспільстві всі люди мають формально рівні права від народження, які підтримуються існуючою ієрархією. Однак ця структура не залищається сталою, відбувається постійне перміщення індивідів між елементами структури – „соц.мобільність”. Нерівність не лише характеристика суспільства, а й важливе джерело його розвитку. Зрівнялівка позбавляє особу до внутрішнього стимулу дій, забирає рушійну силу.
Виділяють 7 страт, що визначають нерівність: 1.верхню вищу (аристократія), 2.нижча, вища страта (нові багаті) 3. верхній середній клас (високо оплачувані професіонали) 4.середня страта (службовці, інтелігенція) 5. нижча середня страта (нижчі службовці і кваліфіковані робітники, що тяготіть до наукової праці) 6. верхня нижча страта (зайняті в масовому виробництві, невисока освіта та достаток) 7. нижня нижча страта (соц.дно, бомжі...)
- Теорія соціального статусу в концепції соціальної стратифікації.
Складовою частиною концепції соціальної стратифікації є теорія соціального статусу, згідно якої нерівність це здатність чи нездатність індивідів виконувати ту чи іншу соц.роль.
Статус – соціальна позиція людини в суспільстві, яку вона посідає відповідно до свого фаху, економічного забезпечення, демографічних особливостей, політичних можливостей тощо. Цей термін разом із терміном. Ролевий набір - сукупність ролей одного статусу. Ці терміни було запроваджено Р.Мертоном.
Види соц. статусів: економічні, професійні, політичні, релігійні, демографічні, сімейно-родинні. Розрізняють природний і набутий статус, особистий і офіційний.
Будь-яка людина має цілу низку статусів (брат, батько, чоловік, мер міста, члени політичної партії тощо), бо вона є членом багатьох соціальних груп і організацій. Особистий статус має значення для знайомих, не незнайомих людей впливає офіційний статус. Уся сукупність статусів однієї людини називається статусним набором.
Кожне суспільство має величезну кількість статусів. Кожний статус належить певній кількості людей, які утворюють соціальну групу. Сукупність усіх статусних груп утворює соціальний склад населення.
Статусні групи ранжирувані за доходами, владою, освітою, престижністю професії утворюють соц.стратифікацію. Статусні групи посідають певне місце у статусній ієрархії. Остання утворюється громадською думкою. Статус професора, наприклад, скрізь цінується вище за статус прибиральниці.
Місце певної статусної групи в ієрархії називається рангом. Ранги можуть бути високими, середніми і низькими. Чим більше суспільство цінує статус, тим вищий у нього ранг, тим більше у нього привілеїв, благ, пошанування, символів, слави.
- Сутність та роль cepeднього класу у стабілізації суспільства.
Середній клас –верства населення, яка об’єднує або прагне об’єднати людей, що власною трудовою діяльністю забезпечують своє існування, високопродуктивні та широко інформовані, ініціативні та заповзяті працівники.
Представники сер.класу добре заробляють, задоволені працею, беруть активну участь управлінні, впевнено дивляться у майбутнє.
Представники його неоднорідні, сер.клас ділиться на 3-и рівні: 1)Вищий – власники бізнесу, приватних магазинів, фермерських господарств; 2)Середній – менеджери і фахівці, які мають вищу освіту і престижну роботу; 3)Нижчий – службовці, учителі тощо. У країнах Заходу складається з управлінців нижчого й середнього рівнів, основної частини інтелігенції, яка працює за наймом, дрібних та середніх службовців.
Сер.клас є основою сучасного суспільства.
Функції та роль середнього класу:
- вихователь і постачальник висококваліфікованої робочої сили
- основний платник податків
- внутрішній інвестор економіки, економічний донор
- носій демократизації суспільства
- стабілізатор суспільства, гарант його політичної міцності, „буфер” між крайнощами в соціальній піраміді – вищими і нижчими верствами
Стабільність суспільства залежить від питомої ваги та ролі середнього класу. Слабкість - призводить до гальмування демократизації суспільних відносин, і неможливості досягнення суспільних компромісів.
У США та країнах Західної Європи до середнього класу відносять понад 60% населення.
В Україні сер. клас ще не сформований - близько 20% населення.
- Соціальна мобільність та її види.
Люди знаходяться в постійнім русі, а суспільство - у розвитку.
соціальна мобільність - сукупність соціальних переміщень людей у суспільстві, тобто змін їхнього статуту, називається. Особливо інтенсивними є перміщення в період якісного оновлення суспільства.
Факторами, що впливають на мобільність: =зміна умов життя =отримання нової професії =зміна виду діяльності = суспільна думка з приводу престижності тих чи інших видів діяльності
2 основні причини існування мобільності: 1) суспільство міняється, створюються нові статуси, видозмінюється розподіл праці 2) хоч еліта може монополізувати можливості для отримання освіти, вона не в змозі контролювати природний розподіл талантів
Між підняттям та зниженням існує асиметрія: тяжіння до підняття по соціальній драбині, як правило підняття - добровільне, а зниження - примусове.
Два основних види соц.мобільності:
= міжпоколінна - довготерміновий
=внутріпоколінна (соціальна кар’єра). - короткотерміновий процес.
Два типи:
1)Вертикальна мобільність - переміщення з однієї страти до іншої, буває спрямованою вгору і вниз.
2)Горизонтальна мобільність передбачає перехід індивіда з однієї соціальної групи до іншої, що знаходиться на тому ж рівні.
Різновид горизонтальної - географічна мобільність (переїзд). Якщо до зміни місця додається зміна статусу, виходить міграція.
Різновид соц.мобільності – міграція.
- Сутність процесу маргiналiзацiї, особливості його в Україні
Феномен перебування людини між двома соціальними стратами, зв’язаний із її переміщенням у соціальному просторі, у соціології називається маргінальність.
Маргінал, маргінальна особистість – людина, яка втратила колишній статус і не адаптувалася до нового соціально-культурного середовища.
Індивіди й цілі групи постійно пересуваються як по вертикалі, так і по горизонталі соціальної структури суспільства. Проте однієї рушійної сили соціального інституту для пересування по вертикалі недостатньо. Необхідно закріпитися на верхній сходинці, адаптуватися до нового соціально-культурного середовища, засвоїти нові норми, нові зразки поведінки, а це, потребує великого психологічного напруження, що супроводжується неврозами, утратою віри в себе, формуванням комплексу неповноцінності.
Маргінальні прошарки = пограничні, проміжні стосовно тих чи тих соціальних спільнот прошарки Людина, відірвавшись від однієї страти, не може знайти себе в іншій. У таку ситуацію, як правило, потрапляє людина або занадто агресивна, або пасивна, або така, що втратила соціальну опору (мігрант із села у пошуках роботи в місті чи іммігрант, що шукає в іншій країні ліпшої долі).
В Україні поширюється маргіналізація суспільства, багато селян залишають землю, деякі повертаються в село.
Процеси мергіналізації відбиваються в тенденціях утворення середнього класу.
- Трансформація соціальної структур і українського суспільства
Трансформація укр. суспільства розпочалася з 90 –их років залежить від зміни функціональних зв’язків у суспільстві, її сутність становлять:
= зміна суспільної форми всіх основних соц. інститутів (економічних (передусім форм власності), політичних, культурних, освітніх тощо
= зміна соціальної природи класів, груп і спільнот: поява ек. класів, верств і страт з відповідною системою соц.конфліктів
В Україні виділяють 7 страт: 1.загальноукраїнська еліта, 2.регіональні та корпоративні еліти, 3.український верхній середній клас, 4.динамічний середній клас (соц.активні, змогли пристосуватися та мають легальні заробітки), 5.аутсайдери (з низьким рівнем достатку), 6.маргінали (антисоціальні установи), 7.криміналітет. Сер. клас ще не сформований складає близько 20% населення.
= ослаблення існуючих стратифікаційних обмежень, поява нових каналів підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності.
= активізація процесів маргіналізації
= підвищення ролі ек. статусу (критерій власності і доходів) над іншими
= підвищення соц.престижу і освіти, посилення ролі культурного фактора.
= зміна кількісних і якісних параметрів соц.структури (депопуляція населення, зниження рівня народжуваності, скорочення тривалості життя)
= поглиблення соц. поляризації суспільства (збільшення достатків багатих і зубожіння бідних)
- Сутність, спільність та вiдмiннiсть понять "людина" , "індивід", "особистість" .
Людина – це в першу чергу біологічна і соціальна істота, вона перебуває на найвищому шаблі в ієрархії всіх живих організмів, є суб’єктом суспільної і історичної діяльності. Головною характеристикою людини є її свідома, цілеспрямована діяльність.
Індивід (неподільний) - це людина, що розглядається як окремий представник тієї або іншої соціальної стабільності. Індивід характеризує собою щось особливе, специфічне, неповторне, що відрізняє його від інших у конкретній соціальній групі..
Особистість – це людина, яка в міру своїх сил впливає на конкретно-історичні, суспільні відносин, і являється одним з суб’єктів цих відносин. Кожна особа є не тільки людиною, а й індивідуальністю, яка володіє певними неповторними якостями.
Особистість – втілення конкретних історичних суспільних відносин і творець цих відносин залежно від своїх неповторних якостей та становища, що його вона займає у суспільстві.
Головною спільністю цих понять є те, що вони характеризують кожну конкретну людину з власними її якостями, характеристиками, зв’язками.
Різниця між ними: людина народжується як біологічна і соціальна істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соціальних і культурних цінностей того суспільства до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.
Кожний індивід є людиною і тільки під впливом суспільства стає особистістю.
- Особистість як об’єкт i суб’єкт соціальних відносин.
Кожна особа є не тільки людиною, а й індивідуальністю, яка володіє певними неповторними якостями.
Особистість – це людина, яка в міру своїх сил впливає на конкретно-історичні, суспільні відносин, і одночасно є творцем, одним з її суб’єктів цих відносин залежно від своїх неповторних якостей та становища, що вона займає у суспільстві.
Особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму. Особистість як об’єкт характеризується через соціалізацію та соціальну ідентифікацію.
Вплив людини на суспільство передбачає розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає – що людина розглядається як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати на навколишнє середовище. Особистість як суб’єкт характеризується через самоусвідомлення особистості, систему ціннісних орієнтирів, потреби, мотивацію, соціальні настанови і соціальну поведінку.
Загальні соціальні умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта.
Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини (перехід до ринкової економіки, суспільний розподіл праці, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо), політичні, ідеологічні, культурні відносини. Соціальна стратифікація важливий елемент, які зумовлює усі соціальні відносини.
- Соцiологiчнi підходи до вивчення особистості та її ролі в суспільстві.
Особистість визначається соціологією з позиції її соціально типових якостей, як суб’єкта соціальних дій. Можна виділити два основні підходи щодо визначення та вивчення особистості, це спричинено суперечностями в теоріях розвитку особистості:
з точки зору першої = кожна особистість формується та розвивається відповідно до її природних якостей та здібностей, і соціальне оточення при цьому відіграє не дуже значну роль
представниками іншої точки зору повністю спростовуються природні, внутрішні якості та здібності людина вважаючи, що особистість – це деякий продукт, який повністю формується в ході соціального досвіду.
Це два крайні погляди на процес формування особистості, хоча практика свідчить, що соціальні фактори формування особистості більш значущі.
В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі.
Прихильники теорії ролей (Р.Мертон, З.Фрейд Т.Парсон) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі..
Але, згідно Сорокіна, роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.
Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але не дає всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда.
- Соціологічна структура особистості.
Соціологічний підхід до структури особистості враховує особливості і механізми її соціальної поведінки. Існують різні підходи до визначення елементів структури особистості:
Одні включають підструктури: 1. біологічно зумовлену 2. психологічну 3. соціального досвіду 4. спрямованості особистості.
Інші розглядають особистість, як утворення, що складається з трьох основних видів компонентів: 1.розумових (думок, переконань, сприйняття, пам’яті), 2. емоційних (любові, ненависті, заздрощів, симпатії, гніву, гордості та інших почуттів), 3. поведінкових (умінь, навичок, здібностей, здатностей та інших спроможностей).
Найбільш поширеною є структура, яка складається:
- соціального статусу (певне місце, позиція людини в суспільній ієрархії групи чи суспільства загалом). Можуть бути приписані або вроджені, набуті чи досягнуті.
- 2. соціальна роль – динамічна характеристика статусу, що проявляється в шаблонній, очікуваній поведінці, заданій певним статусом
- Спрямованість особи – особливе ставлення людини до дійсності та до самої себе, яка проявляється в цінностях. Мотивах, потребах, установках, прагненнях, перконаннях та ідеалах. Виявляється в соціальній поведінці особистості.
Головна характеристика особи – її діяльність, яка визначається потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, соціальними настановами, мотивами.
Найзагальнішою спонукою людини до дії є потреба – внутрішній стимул, активність, та все те, що забезпечує існування та самозбереження людини.
В науці є багато спроб класифікувати потреби, але найвідомішою є класифікація „піраміди потреб”,а Маслоу. Він виділив 5 різних потреб: 1 фізіологічні (їжа,вода,одяг,житло),, 2 у захисті та безпеці, 3 емоційних зв’язках (у дружбі, любові), 4 самоповазі та визнанні, 5 самореалізації та творчості.
- Соціальний статус та соціальні ролі особистості
Соціальний статус – це певне місце і роль особи в соц. ієрархії, зумовлені її походженням, рівнем освіти, професією. Здібностями, віком, статтю, сімейним станом тощо. Особистість має:
1. соціальний статус: = природний приписаний (стать, нація, вік, титул...) досягнутий (освіта, кваліфікація, професія, посада, почесне звання, дохід..)
2. особистий статус – становище індивіда у масі групи (працелюбний, компетентний, старанний, перспективний, вимогливий, справедливий.)
Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльності в основних сферах життя та містить оцінку особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї), а також самооцінку, яка може зберігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи.
Орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Необхідне правильне усвідомлення свого соціального статусу. У разі неправильного сприйняття людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.
Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язана з низькою протидією зовнішньому впливу.
Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі, хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, користуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі.
Соці.роль особистості те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Вона пояснюється теорією ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т.Парсон), прихильники якої вважали, що діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях.
- Фактори, механізми та агенти соцiалiзацii.