Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології
| Вид материала | Документы |
- Методика викладання соціології Програми дисциплін ● Загальна соціологія Предмет соціології, 394.61kb.
- План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
- 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
- Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
- 1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології, 2768.47kb.
- Соціологія як наука, 2248.89kb.
- Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
- Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
- Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
- Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
Емпіризм – напрям теорії пізнання, який визнає практичний досвід єдиним джерелом знань і вважає, що зміст знання можна подати як опис цього досвіду. Досліджує соц.життя на мікрорівні.
Найбільш поширена в США, це зумовлено: 1.бурхливим розвитком демократії та економіки США завдяки науковим технологіям та науковій організації праці 2. соц. дослідження були добре організовані, фінансовані, стали частиною уні-верситетської освіти і мали практичну (емпіричну) спрямованість.
Намагалися провести аналогію не між біологічними та соціальними, а між психічними та соціальними явищами та процесами
Основні етапи:
= 1 етап: кінець 19 -20 рр.. 20 ст. - самовизначення тематики досліджень, пошук засобів, спроби пов’язати теоретичні проблеми з реальним життям
= 2 етап: 20 – 30 рр.. 20 ст. – перенесення дослідних робіт з університетів у лабораторії, на підприємства
= 3 етап: від 40-х р.. 20 ст. – бурхливий розвиток емпіричної соціології в усіх зарубіжних країнах. ЇЇ поєднання з системою управління. Залучення соціологів до вивчення державної діяльності, громадської думки, потреб населення тощо.
Основні наукові розробки американських соціологів: індустріальна соціологія, математична соціологія, соціологія управління. теорія людських відносин, теорія ієрархії потреб
- Порівняльний аналіз концепцій "економічної людини" Ф.Тейлора "соціальної" Мейо
Е. Мейо був психологом, він відстоював розв’язання виробничих проблем із соціально-психологічних позицій .
Ф.Тейлор вважав себе інженером, він брав за основу індивідуальну працю та відрядну оплату. Е.Мейо виступав за принцип заміни індивідуального заохочення груповим, або створення певних неформальних стосунків між людьми.
Тейлор добирав робітників до участі в експериментах на власний розсуд, Мейо – за власними бажанням учасників. За методом Тейлора працівники сліпо виконували інструкцію, Мейо вважав, що робітники достатньо компетентні, мають цікаві думки та ідеї.
Тейлор визнавав два стимули – загрозу покарання та грошову винагороду. Мейо визнавав заохоченням - похвалу, виховання почуття гордості за фірму, переконання про спільність особистих цілей з цілями фірми. Дослідження Мейо показали, що для людини мають значення не тільки економічні, а й соціально-психологічні стимули.
Основними функціями майстра Тейлор вважав управління, нагляд, планування та добір кадрів. Мейо вважав, що важливі не лише технічні знання майстра, скільки його здатність керувати людьми, налагоджувати з ними довірчі взаємини..
Тейлора не цікавило дозвілля робітників, а Мейо вважав, що гарний відпочинок забезпечує продуктивну роботу.
Теорія „соціальної людини” Мейо, що замінила „теорію економічної людини” Тейлора, передбачала як використання матеріальних стимулів так і соціально-психологічних чинників: задоволення працею, добрі виробничі стосунки. Вона замінила тейлоровський біологічний підхід тезою”людина – головний об’єкт уваги”
- П.Сорокiн - видатний соціолог ХХ століття.
П.Сорокін (1889-1968) російсько-американський вчений, який став засновником американської школи соціології (та деканом факультету соціології Гарвардського Університету), він вважав, що:
= соціологія є наука, що вивчає поведінку людини в середовищі собі подібних
= природничі науки (хімія, фізика, біологія) є досоціальними науками, а соціологія над органічною наукою (оскільки вивчає світ суспільності, пов’язаний з мовою, наукою, релігією, політикою тощо)
= соц.знання можна поділити на – соц.аналітику, соц.механіку, соц.генетику, соц.політику.
= є автором теорії соціокультурної динаміки:
-розвиток суспільства визначає особа>суспільство>культура, прогрес цивілізації зумовлений зміною цінностей, вивчаючи які можна здобути знання про суспільство.
= створив теорію соціальної стратифікації та соціальної мобільності, критикував пролетарське розуміння рівності як знищення класів
= створив теорію соціальної любові та творчого альтруїзму, наголошував на перетворювальній силі любові як рушія суспільного прогресу, сили, що може протистояти хаосу.
= написав низьку робіт з соціології екстремальних ситуацій (війни, революції, бідності,голоду)
= вивчав теорію конвергенції двох соціальних систем: капіталізму та соціалізму в єдиний соціокультурний тип.
- Структурний функціоналізм Т.Парсонса.
Засновником структурного функціоналізму (серед. 20 ст.) є американський соціолог Т.Парсонс, який сприяв розумінню людської дії як самоорганізуючої системи.
Парсонс визначив принцип системної побудови суспільства, так для всіх соціальних систем характерні такі функції:
- адаптації – пристосування до внутрішньої адаптації та змін зовнішнього середовища
- ціледосягнення –визначення та досягнення поставлених цілей
- інтеграція – ув’язка всіх компонентів та інших функцій
- збереження зразка – будь-яка система створює, вдосконалює, зберігає, оновлює мотивацію індивідів, зразки їх поведінки, культурні прниципи
Цей структурно-функціональний принцип накладався Т.Парсонсом на всі соц. явища (на макро- та мікро- рівні.
Т.Парсонс визначав соціальну систему, як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб’єкти об’єднані для досягнення певної мети. Постійна взаємодія суб’єктів у соц.групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість попередньо знати що і від кого можна очікувати.
В межах соц.системи діють моделі поведінки, завдяки чому задовольняються потреби. Така система перебуває у стані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати.
Основними ідеями його напряму були:
= соціальна система – це система дій дійових осіб, при цьому: - соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи; - взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей, - соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диференціація соціальних ролей
- Функціональні тeopiї Т.Парсонса та Р.Мертона, їх вiдмiнностi.
Функціоналізм ототожнювали зі структурним аналізом, але існують відмінності між структурно-функціональним аналізом як теорією і як методом соціального дослідження.
Американські соціологи Р.Мертон та Т. Парсонс пропонували розглянути суспільство через підсистеми та елементи, які різняться за структурами та функціями
Р.Мертон як і інші соціологи-функціоналісти вважав, що у суспільстві все зв’язане одне з одним, суспільство в цілому та його окремі частини мають найтісніший зв’язок, який підкріплюється їхніми функціями
Т.Парсонс (фундатор структурного функціоналізму) визначав соціальну систему, як сукупність взаємодій чи ролей, якими суб’єкти об’єднані для досягнення певної мети. Постійна взаємодія суб’єктів у соц.групах передбачає наявність загальних правил, що дає можливість попередньо знати що і від кого можна очікувати.
В межах соц.системи діють моделі поведінки, завдяки чому задовольняються потреби. Така система перебуває у стані рівноваги і намагається цю рівновагу підтримувати.
Основними ідеями його напряму були:
= соціальна система – це система дій дійових осіб, при цьому: - соціальна дія можлива тільки за наявності іншої дійової особи; - взаємна орієнтація дійових осіб на ґрунті спільних цінностей, - соціальна система діє тоді, коли відбувається певна диференціація соціальних ролей
Т. Парсонс поєднав теорію та емпірію. Він хотів створити всеохоплюючу соц.теорію, яка б пояснюювала б всі рівні суспільства і всі форми руху соціологічної матерії, але йому це не вдалося.
- Основні напрямки сучасної соцiологii.
Сучасна соціологія постійно розвивається і являє собою складну систему ідей, концепцій, теорій і методів. Вона переходить від описовості фактів до їх аналітичних узагальнень.
Найвпливовішими напрямами (парадигмами) є:
1.Емпірична соціологія (більше поширена в США, ніж в Європі) – проводили аналогію не між біологічними та соціальними, а між психічними та соціальними явищами та процесами. (індустріальна соціологія, математична соціологія, соціологія управління. теорія людських відносин, теорія ієрархії потреб)
2.Конфліктологія (К.Маркс, Л.Козер, Р.Дарендорф)- боротьба різних груп і напрямів, конфлікти є свідченням життєздатності суспільства та сприяють його розвитку
3.Функціональний підхід (Г.Зіммель) та структурний функціоналізм (Р.Мертон, Т. Парсонс) розглядали суспільство через підсистеми та елементи, які різняться за структурами та функціями
4. Символічний інтеракціонізм (Д.Мід) соц.взаємодії можна пояснити черз спільні смисли їх взаємних реакцій: висловлювань, вчинків, жестів...
5. Етнометодологія (Е.Гоффман) – дослідження значень поведінки через спостереження за щоденною практикою людей
6.Феноменологія (П.Брегер, А.Щюц) – дослідження життєвого світу людини, який конструює суб’єктивно кожний індивід
7. Гендерна соціологія – вивчення відносин між чоловіками та жінками
- Витоки української соціології, її характерні риси.
Основою розвитку укр. соц. Думки була Київська Русь. Цінними джерелами протосоціологічних ідей були „Повчання”, „Слово”, „Житія святих”. Самобутня думка формувалася під впливом античної та візантійської філософії. Провідною була ідея об’єднання східного слов’янства в єдину незалежну державу.
Запорізька Січ створила – козацьку республіку, як прототип укр. національного суспільства.
Важливий внесок у розвиток укр. соц.думки внесла Києво-Могилянська академія (17-18 ст.) (П. Могила, Т.Шевченко, Куліш). У соціальній філософії Г.Сковороди, підкреслено проблему справедливої рівності людей, права кожної особи на свободу і щастя. Кирило-Мефодіївське товариство (1846) висувало ідеї звільнення слов’ян та формування слов’янської федеративної республіки.
З появою С. в Європі вона вплинула на укр.вчених. Початком самостійних соц.праць вважаються дослідження „женевського гуртка” укр..вчених (80-і р. 19 ст.)
Під впливом Європи і розвитку різних напрямів соціології в Україні були започатковані різні соц.студії, які пропагували ідеї західної соціології та аналізували існуючий стан речей в Україні.
Перші укр.соціологи були передусім громадськими діячами, а вже потім науковцями.
- Особливості i зміст основних етапів становлення соцiологii в Україні.
- Протосоціологічний (з 9 ст. до 60-х р. 19 ст.) Характеризується зародженням ук.соціальної думки, витоки якої сягають в Київську Русь, Запорізьку Січ. Важливий внесок внесли Києво-Могилянська академія та Кирило-Мефодіївське товариство. Основні ідеї були навколо державності України. Г.Сковорода підкреслював проблему справедливої рівності людей та права кожної особи на свободу і щастя
- Початок укр. соціології (60-х -20-х рр.. 20 ст.) – відбувається ознайомлення із західною соціологією, і використання її для пізнання соціальної реальності в Україні, створюються різні соц.студії в Україні. Перші укр.соціологи були передусім громадськими діячами, а вже потім науковцями (М.Драгоманов, М.Грушевський, Б.Кістяківський, В.Липинський)
- Укр.соціологія за кордоном (20-х-60-х рр.. 20 ст.) характеризується безплідністю соціологічних студій в Україні та активністю емігрантів з України за кордоном. Під час вимушеної еміграції створено у відні Укр..соціологічний інститут (Шаповалов, Борковський, Старосольський)
- Сучасний період – характеризується розвитком конкретних соціологічних досліджень, а з кінця 80-х р. розвивається як самостійна наука
- Соцiально-фiлософськi ідеї М.Драгоманова.
М Драгоманов (1841-1895) був одним із засновників укр.соціології, першим використав термін соціологія у своєму курсі лекцій.
Соціологію розумів як універсальну науку, до складу якої могли б увійти історія, політекономія, політологія.
Серед методів соціології Драгоманов застосовував різноманітні способи дослідження, наукову критику, процедуру деідеологізації, компаративний (порівняльний) метод (зіставляючи як представників різних соціальних груп, так і самі групи в різні історичні періоди).
Основними чинниками суспільного прогресу вважав ек.прогрес, вільну науку та філософію, культуру.
Розглядав соціальний прогрес як поступовий рух ідей, однак не виключав і революційний шлях. Його ідеї пов’язані із спенсерівською теорією еволюції та розвитку суспільства.
Особливу увагу приділяв соціології політичних відносин. Виступав проти централізації влади як способу політичного та національного гноблення.
Відстоював право укр.. народу на розвиток нац. культури.
- Соціологія радянського періоду та її криза.
Після Жовтневої революції прискорилася інституалізація соціології: з’явилися нові навчальні та наукові заклади, проводилися дослідження і видавалися праці. Але дуже швидко соціологію заборонили.
Соціологію радянського періоду вважають однією з найвідсталіших наук, з огляду на:
= контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціол. досліджень
= відсутність самостійного статусу соціології та ототожнення її з історичним матеріалізмом
= постійний політичний ризик інноваційної соціології
= обмеженість держ.соц. статистики та її недостовірність
= нерозвиненість наукових зв’язків з зарубіжними колегами
= відсутність висококваліфікованих фахівців соціологів.
Лише в 60-х роках, в час „потепління” з’явилися окремі соціологічні дослідження. Але все було в рамках марксизму і не торкалося системи освіти.
І тільки в середині 80-х років відбулися корінні зміни в суспільстві, які сприяли створенню принципово нових умов для розвитку соціології
- Роль М. Грушевського у розвитку соціології.
Соціологічна думка в Україні розвивалася як складова загальноєвропейської культури. На межі 19-20 ст. на розвиток соціології в Україні справив європейський позитивізм, під впливом якого сформувалися соціологічні погляди М.Грушевського - голови Центральної Ради УНР (1866-1934).
Він став лідером інституалізації соціології в Україні. Забезпечував поширення досвіду, здійснював навчально-популярізаційну та публіцистичну діяльність.
У 1919 р. в еміграції заснував у Відні Український соціологічний інститут, було сформовано бібліотеку, відбувалися громадські читання та лекції, видавалися книжки, матеріали проведених соціол. досліджень
На жаль, йому не вдалося подібний інститут створити в Києві, натомість було створено науково-дослідну кафедру історії України під керівництвом М.Грушевського, при якій організовано секцію методології та соціології.
Він сприяв оволодінню укр..наукою історико-соціологічним методом дослідження, теоретичним та практичним його розвитком.й підхід до розвитку соціології.
Грушевський розробив перші наукові засади укр. політичної соціології. Він теоретично та юридично обґрунтовував право народу на власну державу, довівши, що укр. народ існує як окремий історичний, культурний та етнічний об’єкт.
- Проблеми розвитку сучасної української соціології.
В середині 80-х років в Україні відбулися корінні зміни в суспільстві, які сприяли створенню принципово нових умов для розвитку соціології.
Збільшується значення С. в житті суспільства. В 1990 р. створено інститут С. в системі Академії Наук України, випускаються журнали з соціолог. питань, створено соціолог. Асоціацію.
С. стала обов’язковою для вивчення у ВищНавчЗакладах. З прийняттям у 2001 р. Указу Президента „Про розвиток соціологічної .науки в Україні” започатковані держ наукові соціол.програми, створено банк соціологічних даних, створюються соціол.служб в установах, поширюються знання серед населення.
Водночас слід активізувати діяльність щодо забезпечення формування соц мислення в усіх верствах населення.
Чинники, які пояснюють необхідність оволодіння соціологією в Україніи:
1. зростає значимість соц.факторів у житті суспільства (раніше інтереси людей не враховувалися)
2. створюється правова держава, в якій має бути сформоване громадянське суспільство, зростає плюралізм ідей
3. виникло соціальне замовлення на об’єктивну соціологічну інформацію, яка дає можливість вчасно помітити тенденції та закономірності суспільного розвитку.
4. країна стала більш відкритою для обміну із світовою науковою думкою
Для успішного розвитку С. необхідні певні умови, а саме демократизація всіх сторін суспільного життя, відкритість суспільства, здатність людей реально оцінювати надбане та критично до нього ставитися.
- Суспільство як соціальна система та соціальне явище.
Соціологія по-різному тлумачить поняття «суспiльство», ключове поняття соціології та унікальне соціальне явище:
Е.Дюркгейм розглядав суспiльство як надiндивiдуaльну духовну реальність, яка заснована на колективних уявленнях. За М. Вебером, суспiльство - це взаємодiя людей, яка є продуктом соцiальних, тобто орiєнтованих на інших людей, дiй. Т. Парсонс визначав суспільство як систему відносин між людьми, основою якої є норми й цiнностi. К. Маркс –суспiльство - сукупнiсть, що історично розвивається, відносин мiж людьми, якi складаються в процесi їх спiльної дiяльностi.
Для розуміння поняття суспільства слід розрізняти такі категорії як Країна – частина світу, що має свої кордони і користується держ. суверенітетом, Держава- політична організація країни. Яка включає певний режим влади.
Суспільство–універсальний спосіб організації соц. зв’язків і соц. взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.
Як система розглядається в 3 аспектах:
1. як множина індивідів в основі якої лежать загальні обставини (місто, село) – соціальна спільнота
2. як ієрархія соц.позицій (статусів і ролей, виконуваних функцій) – соціальна організація
3. як сукупність норм та цінностей, що визначають характер та зміст поведінки елементів даної системи - культура
Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності, соціальні норми і характеризуються соціокультурною ідентичністю його членів.
- Основні ознаки суспільства i типологія суспільств
Суспільство–універсальний спосіб організації соц. зв’язків і соц. взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.
Ознаки суспільства: 1)спільна територія (зазвичай збігається з державними кордонами) 2)загальноприйнята система норм і цінностей, певний рівень розвитку культури 3)цілісність та сталість 4)здатність підтримувати та відтворювати систему зв’язків 5)автономність, саморегуляція, саморозвиток
Типологія: У межах однієї країни в різні історичні періоди утворюються різні типи суспільств. Існує кілька типологій за відповідною ознакою.
за способом виробництва: 1)суп. мисливців і збирачів, на основі родинних звязків. 2.садівничі суп. 3)аграрне (традиційне) сусп. (зародження держави, класів, міст, писемності...4)промислові (індустріальні та постіндустріальні сусп.
за ціннісними критеріями : традиційне (цінності обмежені традиціями) сусп.кероване з середини (домінують особистісні цінності), сусп.кероване зовні (орієнтація на оцінки інших)
за «писемністю»:дописемні та писемні сусп.
за розвиненістю управління прості (всі рівні), складні (класове розшарування).
за політ.режимом - демократичне, авторитарне, тоталітарне
За радянських часів науковою вважалася марксистська типологія, згідно способу виробництва і форми власності, виділяють: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну, та комуністичну формації.
Сучасна поділяє всесвітню історію на 3-и стадії: до індустріальну; індустріальну; постіндустріальну. Зміна однієї стадії іншою супроводжується зміною форм власності, способу виробництва, технологій, соціальних інститутів, політичного режиму, способу життя, культури, кількості населення, соціальної структури суспільства.