Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології
| Вид материала | Документы |
- Методика викладання соціології Програми дисциплін ● Загальна соціологія Предмет соціології, 394.61kb.
- План Об'єкт І предмет соціології. Структура сучасної соціології. Загальна соціологічна, 2281.06kb.
- 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
- Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
- 1. Соціологія як наука. Предмет І метод соціології, 2768.47kb.
- Соціологія як наука, 2248.89kb.
- Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
- Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
- Курс загальної лінгвістики. К., 1998. 34-36 Зв’язок мовознавства з різними науками, 56.81kb.
- Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
- О. Конт - засновник соціології. Обґрунтування О.Контом необхідності науки про суспільство. Термін „соціологія” походить від лат. Societas – суспільство та грецьк. logos - наука, вчення, тобто „соціологія” це наука про суспільство. Її фундатором є фран. філософ позитивіст О.Конта, який дав ім’я цій науці. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.
За Контом - наука не пояснює а лише описує явища, відповідаючи на питання чому?, а має відповідати на питання як?, розкривати причини та суті явищ.
Отримавши математичну та природничу освіту, Конт вважав, що наука про суспільство повинна бути точним знанням, невіддільними від законів фізики використовувати методи природничих наук.
Якщо фізика вивчає взаємодії в неживій матерії, то повинна бути окрема наука, що вивчатиме людські взаємодії на рівні суспільства.
Спочатку соціол. називалася „соціол.фізика”, яка свої відкриття мала здійснювати за допомогою спостережень, експерименту, порівняльного та історичного методу. При цьому все мало бути доказовим, об’єктивним і легко перевірятися.
За Контом уся система наук має ієрархію, що відбивала істор.процес розвитку знання від нижчого до вищого, складного: математика>астрономія>фізика >хімія>біологія> соціологія. Кожна наступна наука мала пояснити те, що не могла попередня. Залежність соціології від інших наук зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології. Він вважав, що соціологія має вивчати суспільство, людину, закони соціальних явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їх взаємозв’язку.
Нова наука, за Контом, має 2 розділи
– соціальну статику, що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову
- соціальну динаміку, що вивчає закони руху та розвитку суспільства його прогрес.
- Методології основи та спрямованість позитивістської соціології О.Конта
Програмні методологічні та світоглядні настанови позитивізму були сформульовані ще А.Сен-Сімоном і продовжені О.Контом (який був у нього особистим секретарем). Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.
Він вважав, що вчення про людину слід вивести на рівень науки, відмовившись від умоглядних абстрактних міркувань філософії, надавши йому позитивістського характеру, обґрунтувавши спостереженнями і доказами, застосувавши до нього методи пізнання, якими користуються інші науки: 1. спостережень (прямих, непрямих), 2. експерименту (безпосереднього-за розвитком явищ під впливом спеціально створених для того умов, та опосередкованого-вивчення патологічних відхилень) 3. порівняльного методу (співставлення різних типів суспільства, різних соціальних класів, людства та тваринних спільнот з метою виявлення спільних законів) 4. історичного методу (істор.порівняння різних послідовних станів)
Конт запропонував „позитивний синтез” наукового знання, заснований на класифікації наук.
За Контом уся система наук має ієрархію, що відбивала істор.процес розвитку знання від нижчого до вищого, складного: математика>астрономія> фізика >хімія>біологія>соціологія. Кожна наступна наука мала пояснити те, що не могла попередня. Залежність соціології від інших наук зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології. Він вважав, що соціологія має вивчати суспільство, людину, закони соціальних явищ, обґрунтовувати ймовірність своїх висновків фактами в їх взаємозв’язку.
Конт був прихильником теоретичного дослідження законів соц.явищ за допомогою загальнонаукових методів.
- Зміст "статики" та "динаміки" контівської соцiологiї.
Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.
Отримавши математичну та природничу освіту, Конт вважав, що наука про суспільство повинна бути точним знанням, невіддільними від законів фізики використовувати методи природничих наук. О.Конт порівнював науку про суспільство з природознавством і спочатку назвав її соціальною фізикою, а потім „соціологією”
За аналогією з фізикою О.Конт поділяв соціологію на 2 розділи
– соціальну статику (або теорію соціального порядку), що вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову, умови існування та закони функціонування суспільства в цілому;
соціальну динаміку, що вивчає закони руху та розвитку суспільства його прогрес. В суспільстві кожен стан визначається попереднім та впливає на майбутній.
Соціальна статика і соціальна динаміка направлені на вивченні синхронної дії законів функціонування та законів розвитку суспільства.
Вирішальним чинником прогресу він вважав інтелектуальний розвиток людства - „закон трьох стадій”: знання у своєму формуванні проходять три стадії: - теологічну (до 1300 р.) коли знання виникали спонтанно і не мали доказів. Світ пояснювався дією надприродних сил;
- метафізичну (1300-1800 рр.) - абстрактна стадія, коли світ пояснювався за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами, традиційні вірування змінювалися „негативною” філософією
- позитивну (з 19 ст) – наукова, коли формується науковий світогляд, основу якого складало позитивне знання, базується на точній оцінці соціальної дійсності, історичної реальності.
- Роль ciм’ї, держави та церкви у життєдіяльності суспільства (за О.КОНТОМ).
Фран. філософ позитивіст О.Конт є фундатором „соціології” і дав їй ім’я, як окремій науці про суспільство. Кантівський варіант соціології називають позитивістською, за її нахил до „творення” на основі точних фактів та наукових прогнозів.
Серед основних умов життєдіяльності суспільства Конт визначав сім’ю, державу та церкву, кожний з названих елементів здійснював значний вплив на формування суспільства як соціального організму. У Конта першим був соціум, а вторинним - індивід,
Сім’я це основна клітина соціального організму, спонтанне джерелом морального виховання. Це первинна, природна форма об’єднання людей на основі сили почуттів, з якої утворюються плем’я, народ, держава. Соціальні якості людина отримує у сім’ї. Сім’я через фізичну і соціокультурну зміну поколінь забезпечує можливість існування суспільства.
Наступною умовою є поділ праці, на основі якого ускладнюється структура соц.груп та класів, створюється зв’язок між окремими сім’ями. Конт вважав, що ек. зв’язки не гарантують стабільності суспільства, вони мають бути доповнені політичним примушенням, тим самим обґрунтовував значення держави у забезпеченні життєдіяльності суспільства.
Але сталий суспільний зв’язок потребує також наявності єдності вірувань та почуттів, що має забезпечуватися релігією та церквою. Виходячи з антропології, людина є егоїстичною істотою, здатної до агресії, і керується переважно почуттями ніж розумом, тому Конт визначав необхідність співіснування сім’ї, держави та релігії для впливу на природні якості людини, та об’єднання людей для підпорядкування індивідуального суспільному.
Саме сім’я, держава та релігія здійснювали вплив на інтелектуальний розвиток людства, який є вирішальним чинником прогресу („закон трьох стадій”: теологічна, метафізична, позитивна)
- Еволюціоністська соціологія Г.Спенсера.
Герберт Спенсер (1820-1903) – англ. мислитель запровадив новий підхід до вивчення людського суспільства: загальну теорію систем на основі = органіцизму; = ідеї соціальної еволюції = структуризації суспільства за допомогою соціальних інститутів.
Він висунув ідею еволюції (суспільного прогресу як поступового розвитку) на 7 років раніше до оприлюднення вчення Ч.Дарвіна про антропосоціогенез. За Спенсером суспільство копіює живий організм, тому ним управляють адаптовані біологічні закони.
Так біологічний „закон боротьби за існування” виведений Ч.Дарвіним, Г.Спенсер пристосовує для соціального середовища як закон класової боротьби. Він висуває принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів і реформаторів.
За Спенсером виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство через природний добір здатне відкинути нездорових та нерозумних. Втручання держави сприятиме виживанню непристосованих та призведе до занепаду суспільства.Функції природного відбору виконує ек.конкуренція. Від найменш пристосованих до неї треба позбавлятися.
Спенсер вважав, що безперервний розвиток суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільноти, у суспільство як цілісний організм.
Він був противником революції, підтримував ідею поступового розвитку суспільства від простого до складного. Такий розвиток виражає єдність і боротьбу двох взаємопов’язаних процесів: диференціації та інтеграції.
- Вчення Г.Спенсера про соціальні інститути
Герберт Спенсер (1820-1903) – англ. мислитель запровадив новий підхід до вивчення людського суспільства: загальну теорію систем на основі = органіцизму; = ідеї соціальної еволюції = структуризації суспільства за допомогою соціальних інститутів.
Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. При цьому держава як соціальна інституція має слугувати індивідам, а не навпаки. Поступово у зв’язку із зростанням населення та поділом праці зявляється соціальне розшарування суспільства, нові соціальні функції, та спеціалізовані соціальні органи – інститути.
У своїй праці „Основи соціології” віг виокремлює 6 соціальних інститутів: промислові, професійні, політичні, церковні, обрядові, домашні.
Розглядаючи їх у розвитку він визначав єдність і боротьбу двох взаємопов’язаних процесів: диференціації та інтеграції соціальних інститутів.
Класифікуючи їх за функціями він визначає такі системи:
1. продовження роду (сімейні), 2. виробничі і розподільні (професійні, промислові) 3. регулюючі (обрядові, політичні, церковні).
Між окремими органами існує поділ функцій подібний до того, який притаманний живій істоті.
Суспільство, як і живий організм, нормально функціонує лише за умови злагодженої взаємодії всіх його органів систем..
Людство у своєму історичному розвитку повторює еволюцію органічного світу : ускладнення структури, зростання внутрішньої диференціації суспільних утворень, посилення їх інтегрованості, централізація управління тощо.
- Марксистська соціологія, її особливості.
К.Маркс та Ф.Енгельс зробили вагомий внесок у розвиток соціології та запропонували людству ліворадикальний проект перебудови суспільства
Особливості ідей марксистської соціології (наукового комунізму чи історичного соціалізму):
- сутність суспільства, свідомість та поведінка людей визначається реально існуючим способом виробництва матеріальних благ, який є визначальною силою суспільного розвитку (теорія суспільниї ек. формацій)
- розвиток суспільства визначається об’єктивними, всезагальними та специфічними законами
- у класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які призводять до гострої, класової боротьби
- зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом знищення існуючого суспільства і заміною його на нове, справедливе.
К.Маркс був засновником теорії конфлікту і вважав його рушійною силою історії.
Марксизм був практичною програмою партійної соціології, яка захищала інтереси робітничого класу. Практикувався переважно в країнах Східної Європи, або серед радикально налаштованої молоді у бідних Латиноамериканських країнах.
К.Маркс та Ф.Енгельс розглядали ідеї з урахуванням суспільного розвитку того часу, які не всі підтвердилися, історичним розвитком, зокрема щодо абсолютності класової боротьби, неминучості диктатури, ролі насильства.
- Розвиток соціології Е.Дюркгеймом.
Наприкінці 19 ст. зароджується класичний етап розвитку соціології, представники якого відмічають відмінність законів суспільного розвитку від законів природи.
Соціолог і філософ Е. Дюркгейм (1858-1917) став засновником нової франц. соціологічної школи.Соціологія у Дюркгейма - не лише специфічна наука, а ще й Наука Наук. Він був засновником нового методу „соціологізму = дослідження соціальних явищ шляхом порівняння та структурно-функціонального аналізу соц.фактів. Таким чином він встановлював відповідність між соц.явищем, соц.інститутом і потребою суспільства.
Він вважав, що структура суспільства це сукупність соціальних фактів у їх взаємодії та взаємозалежності, які треба вивчати як незалежну від індивідів реальність (звичаї, мова, закони, віра, грошова система, традиція).
Головна особливість методу: соціальне треба пояснювати соціальним. Соціальні факти треба розглядати як речі, які існують поза людиною та здійснюють на неї примусовий вплив. І лише завдяки цим соціальним фактам можна пояснити вчинки людини.
Соц.фактори можуть бути матеріальними (кількісними) щільність населення, розлучення, шлюбність та нематеріальними (суспільна думка, уявлення, судження)
За Дюркгеймом цінності та ідеї втілюються в соціальні норми та стають важелями соціальної регуляції.
- Проблема соціальної солідарності за Е.Дюркгеймом.
фран. соціолог і філософ Е. Дюркгейма (1858-1917) був засновником нової франц. соціологічної школи, аналізуючи якісно різні суспільства створив учення про солідарність у суспільстві.
Солідарність походить з колективної свідомості - сукупності спільних вірувань та почуттів, що розділяють члени однієї групи чи суспільства (родинна, професійна, релігійна, національна..). Колективна свідомість відображає характер та традиції народу. Чим більшим є розподіл праці, тим сильніше в людей прагнення до єдності та обміну.
Він сформулював концепцію еволюційного розвитку в розвитку 2 фаз солідарності:
= від механічної солідарності (примітивно-примусової) – властива первіснообщинному суспільству. Риси: - примусовий колективізм; рівність членів; пріоритет колективної власності, подібність індивідів, одноманітність виконуваних функцій, почуттів і вірувань. Механічна солідарність поглинає індивіда
= до органічної солідарності (свідомо-добровільної) - властива індустріальному суспільству Риси: - розвинутий розподіл праці; відмінність, а не подібність людей різноманітність виконуваних ними функцій. Заснована на спеціалізації та розподілі праці.
Поділ праці, посилення спеціалізації змушує людей здійснювати обмін, підвищувати якість діяльності та професіоналізм, конкурувати між собою, покращувати особистості якості. Формується договірна держава, громадянське суспільство та органічна солідарність (на колективній свідомості)
За Дюркгеймом поділ праці – є мирним способом вирішення гострих соціальних проблем.обмінюватися продуктам
- Соціологічна концепція самогубства Е.Дюркгейма
фран. соціолог і філософ Е. Дюркгейма (1858-1917) був засновником нової франц. соціологічної школи.
Він був свідком посилення соціальних конфліктів та глибокої кризи цінностей.
Він доводив, що моральна дезорганізація не менш небезпечна в соц. Відношенні ніж дезорганізація економічна.
Свідченням невпорядкованості суспільства він вважав самогубства.
Дюркгейм розглядав самогубство як об’єктивно існуючий, незалежний від індивідуально психологічних мотивів процес змін станів колективної свідомості, який можливо піддати статистичному аналізу. Соціологія має вивчати соціальні факти суїцидної поведінки та давати раціональне йому пояснення.
Розуміючи складність та багатоманітність причин, що викликають самогубство, він звертав увагу на значний вплив на це явище зміни та умов соціального середовища. Якщо людина схиляється до самогубства під тиском життєвих обставин, то це відбувається тому, що суспільство вже зробило хх готовою до самогубства.
Розглядаючи соціальні чинники самогубства він визначив 4 його типи:
1)егоїстичний (людина ізольована від суспільства, яке не цікавиться індивідом);
2)альтруїстичний (коли групові цінності та норми цілком поглинають індивіда);
3)аномічний - коли відбувається криза в суспільстві, дезорганізація, хаос (не дійовість старих норм та цінностей, та відсутність нових);
4)фаналістичний - коли відбувається підсилення контролю групи над індивідом
коли нові норми ще не з’явилися або працюють не повністю.
- Розуміюча соціологія М.Вебера.
Макса Вебера (1864-1820) вважають засновником сучасної соціології, бо він: = запропонував системний підхід до понятійного апарату соц.аналізу =запровадив теорію соціальної дії = ввів поняття „розуміючої” соціології = надав основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації.
На відміну від Дюркгейма Вебер ставив індивіда понад усе, бо лише він володіє мотивами, цілями, інтересами і свідомістю.
„Розуміюча соціологія Вебера” (мікросоціологія чи інтерпретивна соціологія) вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб’єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, які вступають в соціальну взаємодію. Він вважав неправильним використання в соціології лише соц.статистики, слід шукати мотиви поведінки людей.
На його думку, природні речі мають бути поясненими, а суспільні процеси зрозумілі людині. Тому перш, ніж пояснити людську дію, слід зрозуміти її, вловити сенс, а потім інтерпретувати. При цьому соціальна дія є як самоорієнтована так і орієнтована на інших, що визначає її соціальність.
За Вебером соціологія – це наука не тільки про розуміння поведінки (усвідомленої людиною), а й про соціальну дію, яка рівнозначна людській поведінці.
- Теорія соціальної дiї М.Вебера
Макса Вебера (1864-1820) вважають засновником сучасної соціології, бо він: = запропонував системний підхід до понятійного апарату соц.аналізу =запровадив теорію соціальної дії = ввів поняття „розуміючої” соціології = надав основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації.
Соціологія Вебера вивчає поведінку людини та вкладає в її дії та вчинки певний сенс, виходячи з чого можна виокремити моделі або ідеальні типи дій:.
1) ціле-раціональні= індивід виразно уявляє мету і засоби досягнення дії, критерієм цієї діяльності є очікуваний успіх;
2 ціннісно-раціональні= засновані на свідомій вірі в цінності самої дії, незалежно від успіху;
4) традиційні = звичайні дії, засновані на традиціях та звичках.
3) афектні= на емоційному стані суб’єкта, що діє;
Лише перші типи є соціальною дією, бо вони стосуються усвідомленого. Раціоналізація соціальної дії розглядається Вебером як ключова проблема суспільного розвитку.
- Принципові особливості. соціологічного пізнання за М.Вебером та Г.Зiммелем.
Учення німецьк. соціолога Г. Зіммеля (1858-1918) називають „формальною соціологією”, який вважав, що основним предметом наукової соціології мають бути „чисті форми”, що фіксують у соціальних явищах найбільш стійкі, універсальні риси, а не емпіричне розмаїття соціальних фактів.
Г. Зіммель та Макс Вебер (1864-1820) розробили принципово нову методологію пізнання, здійснили переворот у соціології.
За допомогою абстрактних конструкцій: „чистих форм” (Зіммель) та „ідеального типу” (Вебер) вивчаються не емпірично існуючі факти, а сутності, створювані в уяві.
Вебер розглядає "ідеальний тип" не як тип пізнання, а як засіб, що дозволяє розкрити спільні правила якихось дій або вчинків. Ідеальний тип за Вебером дозволяє трактувати історію та соціологію як два напрями наукового інтересу, а не дві різні дисципліни.
„Чисті форми” Зіммеля за суттю це відносини між індивідами, які відокремлюються від об’єктів, що є предметом їх бажань. Ізолюючи бажання, переживання, мотиви як психологічні акти від їх об’єктивного змісту, соціологи отримують те, що становить сферу цінностей – сферу ідеального.
Це і має вивчати соціологія. Цінність – те, що збуджує інтерес до конкретної речі, створеної людиною = вона є фундаментальною категорією, що визначає всі інші.
Вебер був засновником економічної соціології, що зайняла визначальні позиції вже після його смерті. Зіммель на противагу марксизму створив і обґрунтував іншу шкалу цінності видів конкретної праці, за якої вищої цінністю є інтелектуальна, творча праця.