Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої літери ось хто, завжди надзвичайно скромний, був завжди поруч з нами
| Вид материала | Документы |
- “Бойчук Михайло, 122.85kb.
- Реферат на тему: Бойчук Михайло, 123.4kb.
- Ось I настав цей день прощання зi школою. Попереду незвiдана даль, 465.42kb.
- 5 шляхів до серця дитини, 64.08kb.
- Нові умови, з’явилися нові потреби відродження Української Церкви для формування релігійности, 583.3kb.
- Вишні План "Уродженець краю, де завжди було в шані гумористичне слово", 261.04kb.
- 1 Місце художнього стилю в системі стилів літературної мови, 405.88kb.
- Житлова проблема в Україні завжди була гострою І її вирішення на сьогоднішній день, 87.15kb.
- «Завжди напружено, бо завжди – проти течій», 569.66kb.
- Навчання обдарованих дітей, 131.17kb.
ПРАГМАЛІНГВІСТИЧНА ТИПОЛОГІЯ ІРОНІЇ
Іронію як особливий риторичний засіб, що ґрунтується на невідповідності вираження та смислу, вперше ужив та описав Аристотель ще у І в. до н.е. [1]. Згодом іронія як неузгодження форми та змісту висловлення привертала увагу представників найрізноманітніших наукових галузей – естетики, риторики, поетики, філософії, лінгвістики [див. огляди, напр., 16; 12; 14], і стала предметом розгляду низки монографічних та дисертаційних робіт [див., напр., 7; 9; 13; 15 та багато ін.]. Більшість дослідників розуміє іронію переважно як невідповідність експліцитної та імпліцитної оцінки, тобто як вираження негативної оцінки за допомогою позитивно заряджених лексем. Порівняйте, наприклад, відомий вислів Доктора Джонсона “irony is made of speech, in which the meaning is contrary to the words” або “Irony is found when the words actually used appear to contradict the sense actually required in the context” [21, с.224].
Явище іронії, однак, не обмежується зміною індикаторів оцінки, але поширюється на значну групу мовленнєвих актів, інтегральними характеристиками яких є, по-перше, критичне ставлення мовця до предмета мовлення і, по-друге, порушення мовленнєвої стратегії адресата, розвиток комунікації більш, ніж в одному напрямі і в одній площині, тобто створення імпліката і включення в мовлення імплікатури домислювання [6, с.220]. Іронія – це “комбінація двох різнонаправлених сюжетів” [5, с.64], “подвійний вислів” [22, с.260], сумарний смисл експліцитно виражених елементів, якого не передає істинного мовленнєвого наміру мовця. Іншими словами, іронія – це не тільки “вживання даного слова у протилежному значенні” [8, с.41], хоча це і найбільш поширений її тип, але й імпліковане вираження негативного ставлення адресанта без використання оцінної лексики. Як приклад, можна навести іронічно висловлені репліки-реакції, які не несуть смислової інформації та покликані передати ставлення адресата до сказаного.
У кожному подібному та інших випадках іронії порушується принципу кооперації, який є основою успішної комунікації. На початку 1970-х років Г.Грайс сформулював головні правила (максими, постулати), які вірогідно забезпечують дотримання прав обох комунікантів і здійснюють їх надійну комунікацію. Порушення одного або більше сформульованих постулатів веде, на думку Г.Грайса, до більшого чи меншого спотворення інформації, що передається [6, с.222-223].
Слідом за категоріями Канта Г.Грайс виокремлює чотири категорії (постулати) та показує, як порушення кожного впливає на ефективність мовленнєвого спілкування.
Порушення правила оформлення повідомлення не обов’язково веде до повної втрати імпліцитного смислу інформації, бо дві обставини можуть допомогти реципієнтові адекватно сприйняти повідомлення: це контекст, який відсікає зайві (нерелевантні) смисли, та інтонація, яка або звучить в усному мовленні, або передана відповідною ремаркою на письмі (у нашому випадку це, наприклад, саркастично, глумливо, іронічно, насмішливо і под.). Якщо ж подібна ремарка відсутня, цей параметр не працює, і єдиною допомогою адресатові іронічної репліки у виборі своєї мовленнєвої стратегії залишається контекст, який варіює від словосполучення до частини або навіть цілого тексту.
Іронія у різних виявах (від легкого кепкування до в’їдливого сарказму) не єдина, але основна царина порушення правил ефективної комунікації. Можна стверджувати, що всі різноманітні вияви іронії відбуваються у зв’язку з порушенням категорії способу та її постулату “Уникай неоднозначності”. Саме порушення способу вираження, тобто важливість “не того, що говориться, але того, як це говориться” [6, с.223] є інтегральною прагмалінгвістичною ознакою іронії. Диференційні ознаки різних типів іронії, які дають змогу окреслити типологію останньої, безпосередньо пов’язані з порушенням інших Постулатів, що приєднуються до названого вище загального для всіх порушення постулату способу.
Серед них головним для іронії є постулат якості в його першій частині: “Не говори того, що ти вважаєш хибним” [там же]. Саме його порушення дає основну масу іронічних висловів у різних функціональних стилях мови.
Щоб виявити кількісні та якісні характеристики іронії, було досліджено 60 творів англомовних авторів XIX-XX ст. (приблизно 35000 сторінок) та виділено понад 2000 випадків використання іронії. Їх превалююча більшість (80%) пов’язана зі зміною знака оцінки предмета/ситуації розмови в контекстах різної довжини і може бути віднесена до різних типів “класичної” іронії, і 20% не мають оцінних лексем.
Виходячи з постулатів принципу кооперації [6; 16; 17] та принципу ввічливості [19], можна виокремити чотири типи іронії.
Перший, найрепрезентативніший, складає приблизно половину всього відібраного матеріалу. Він характеризується наявністю оцінних лексем та протиставленням вираженого знака оцінки (як правило, позитивного) імплікованому (як правило, негативному)13. Цей класичний тип іронії грунтується на одночасній присутності двох протилежних оцінних значень, з яких одне поміщене в імплікатуру, що і є результатом згаданого вище порушення першого підпостулату категорії якості:
- You’re psycho-analytical neurotics, both of you.
- That sounds lovely, Fred (N. Goward).
It was really a splendid morning: grey, cold, and cheerless (Saroyan).
Спільним для наведених прикладів є наявність подвійного смислу оцінної лексеми та реалізація імпліцитного (істинного) значення висловлювання в межах контексту, що легко вбачається, – однієї фрази/однієї діалогічної єдності. Як видно з прикладів, контекст як випереджає іронічно використане слово, так і завершує розгортання його значення.
Найчастіше іронічна оцінка предмету мовлення, його адресата й ситуації виражена прикметниками, що взагалі характерно для мови в цілому та окремих функціональних стилів зокрема [див., напр., 2; 4]. Однак при подвійній оцінці комунікативної ситуації нерідко вживають інші морфологічні класи та різні структури:
- We could do a stroll down the beach. If you won’t go in, we could find some pretty shells.
- What a wealth! (Albee).
- “He’s not a Jap,” I ejaculated in a whisper to Poirot.
- “Oh, Hastings, nothing escapes you! No, the man is not a Jap. He is an Italian” (Christie).
Таким чином, наявність позитивно забарвленого оцінного слова/судження, яке реалізує негативне значення в короткому контексті одного речення/діалогічної єдності, що порушує постулат якості, є основою для виділення типу іронії, який можна позначити як іронія мікроконтекстуальна (ІМі). Цей тип іронії найпоширеніший та легко пізнається. Він здебільшого подається в усному розмовному мовленні, де ідентифікації іронії сприяє специфічне інтонаційне оформлення [див. 10], в художньому, а також – рідше, але помітно, – в мовленні публіцистики та науки, особливо в таких жанрах як дискусія, полеміка, дебати.
Другий тип іронії, який можна назвати макроконтекстуальним (ІМа), має спільну ознаку з першим: в ньому також використовуються оцінні лексеми зі знаком плюс у негативному значенні. Проте, визначальний контекст не обмежується реченням/діалогічною єдністю, а має накопичувальний характер. В іронії першого типу, щоб уникнути невірного та/або неповного декодування імплікатури, часто використовують контактне співположення обох різнонаправлених означальних одного і того ж референту (див. перші три приклади). Що вони ближче, то виразніше порушується перша частина постулату якості, який вимагає говорити правду та уникати хибних тверджень. Дійсно, якщо один і той самий об’єкт кваліфікується діаметрально протилежно, значить, одна з оцінок явно хибна. Завдяки їх контекстуальній близькості адресат змінює свою перцептивну стратегію із розгортанням комунікативної ситуації.
Інша річ – розміщення протилежних оцінок та/або обставин, які обумовлюють їх, дистанційно одна від одної, що якраз і представлено в макроконтекстуальному типі іронії. Для її реалізації потрібний контекст, який перевищує мінімальну одиницю тексту та охоплює текстовий обсяг від композиційно автономного уривка (оповідання в оповіданні, ретроспективний розділ та ін.) до цілого завершеного тексту. Наприклад, оцінка руйнівної діяльності дядечка Поджера, який прибиває картину, – “he … looked with evident pride” – стає іронією лише в результаті попереднього накопичення протилежних контекстуальних смислів цілого епізоду роману Дж.К. Джерома “Троє в човні”.
Аналогічно, не знаючи, як недоладно виглядає Місс Брасс, описові якої присвячені цілі сторінки “Крамниці старожитностей” Ч. Діккенса, читач не зможе оцінити іронії авторського коментаря “arrayed in all her charms”. Незнання попереднього широкого контексту не дає змоги читачеві правильно оцінити й зауваження щодо стаккатних монологів пройдисвіта Джингля з “Піквікських записок”: his coherent speech.
Широкий контекст закінченого тексту оповідання С. Лікока “How We Kept Mother’s Day”, докладна розповідь послідовності розважальних дій родини, в яких ніяк не вистачало місця матері, заради якої й затівалося святкування, закінчується підсумком:
It was quite late when it was all over, and when we all kissed Mother before going to bed, she said it had been the most wonderful day in her life, and I think there were tears in her eyes. So we felt awfully repaid for all that we had done.
Знайомство з діяльною натурою Шерлока Холмса дає підстави оцінити іронію в оповіданні про вбивство, яке розкрив знаменитий детектив та замах на нього самого під час перебування в тиші заміського візиту:
“ Watson I think our quiet rest in the country has been a distinct success, and I shall certainly return much invigorated to Baker Street to-morrow.”
Тільки знання нестерпних стосунків Сомса Форсайта та Ірен пояснює гірку іронію його відповіді дочці:
“I had no time or inclination to philander.”
“ Perhaps you had a grand passion.”
Soames looked at her intently.
“Yes – if you want to know – and much good it did me.”
У другому типі іронії поступово накопичуються негативні смисли, роззосереджені в тексті, які згодом сфокусуються в хибно-позитивну оцінку предмету мовлення та/або ситуації. Нагадаємо ще раз, що ІМа, яка має з ІМі спільну ознаку подвійної реалізації оцінної лексеми та ґрунтується на спільному з ІМі порушенні постулату якості в його першій частині, виокремлюється в самостійний тип іронії саме завдяки поступовому нарощенню негативних смислів в межах розгорнутого контексту (розділу, твору) та несподіваному зіткненню їх з псевдо-позитивною оцінкою.
Описані два типи слід віднести до класичної іронії, оскільки вони мають оцінну лексему, експліцитно заявлену у висловлюванні з одним знаком, але яка імпліцитно має на увазі протилежний знак, що традиційно відзначають дослідники різних поколінь і що є класичним прикладом порушення першого підпостулату максими якості “Говори правду”.
Для третього типу іронії наявність оцінної лексеми є факультативною. Її часто заміняють непрямим вираженням ставлення мовця до предмета мовлення. Цей тип іронії має найінтенсивніший критичний заряд та визначається як іронія глобалізуюча (ІГ). Його логіко-комунікативною основою є порушення другого постулату максими якості: “Не говори того, для чого не маєш достатніх підстав” [6, с.223], тому що “ми ніколи не можемо знати що-небудь напевно, точно” [11, с.283]. Це проявляється в необгрунтованих узагальненнях, глобалізації випадкового спостереження, перетворенні окремої (випадкової) ознаки у видову/родову.
У зв’язку із вказаною тенденцією до універсальності, всеоб’ємності твердження, ІГ має дуже багато таких вказівок, як “все, кожен, завжди, ніколи” та подібні, тобто містить гіперболу. Гіперболічність узагальнення, алогічне поєднання тривіального посилання та глобального висновку доводять аргумент до абсурду (argumentio ad absurdum). Як вже було сказано, окреме спостереження, швидкоплинне відчуття підноситься до рангу категорії. Чи зображені дитячі колиски, велосипеди, човни, дахи, одяг/взуття, їжа/питво, неважливо. Важливо, що кожен предмет стає приводом до оцінки усього виду (роду) артефактів, до яких він належить. Ось, наприклад, який вигляд має роль дахів у становленні науки, філософії та культури людства:
Attics, says the dictionary, are “places where lumber is stored,” and the world has used them to store a good deal of its lumber in at one time or another. Its preachers and painters and poets, its deep-browed men who will find out things, its fire eyed men who will tell truths that no one wants to hear – these are the lumber that the world hides away in its attics. Haydn grew up in an attic, and Chatterton starved in one. Addison and Goldsmith wrote in garrets. Faraday and De Quincey knew them well. Dr. Johnson camped cheerfully in them, sleeping soundly – too soundly sometimes – upon their truckle beds, like the sturdy old soldier of fortune that he was, inured to hardship, and all careless of himself. … Hans Andersen, the fairy king, dreamt his sweet fancies beneath their sloping roofs. Poor, wayward-hearted Collins leant his head upon their crazy tables; priggish Benjamin Franklin; Savage, the wrong-headed, much troubled, when he could afford any softer bed than a doorstep; young Bloomfield, “Bobby” Burns, Hogarth, Watts the engineer – the roll is endless. Ever since the habitations of men were reared two storeys high, has the garret been the nursery of genius (Jerome).
Авторські узагальнення спрямовані проти якостей, які властиві усьому людству, всіх соціальних та політичних інституцій, шлюбу, релігії, науки, виховання дітей, поведінки і т.п.:
Goodness is another quality that always goes with blackness. Very good people indeed, you will notice, dress altogether in black, even to gloves and neckties, and they will probably take to black shirts before long. Medium goods, indulge in light trousers on weekdays, and some of them even go so far as to wear fancy waistcoats. On the other hand, people who care nothing for a future state go about in light suits; and there have been known wretches so abandoned as to wear a white hat. Such people, however are never spoken of in genteel society, and perhaps I ought not have referred to them here (Twain).
Три типи іронії, які ми розглянули, становлять приблизно 80% усього матеріалу. У контекстах різної довжини в них ужито пряму або непряму оцінку. Щодо вираження, в експлікатурі, це може бути позитивно забарвлена лексема або глобалізуюче узагальнення, гіпербола. Щодо істинного змісту, в імплікатурі, це завжди повідомлення негативного смислу, критика предмета мовлення, ситуації, адресата.
Четвертий тип іронії – іронія нерелевантності (ІН) – дослідники виявили порівняно недавно [див., напр., 20]. Мова йде про іронію, що не має в своєму лексичному складі ні оцінних слів, ані їхніх еквівалентів/замісників і дає ефект подвійного смислу висловлювання через порушення принципу релевантності (Г.Грайс формулює його так: “Не відволікайся від теми” [3, с.27], обов’язкового в кожному висловлюванні. Пор.: “Кожне висловлювання автоматично передає впевненість мовця в його (висловлюванні) доцільності. Цей факт ми називаємо принципом релевантності” [20, с.272].
ІН завжди порушує мовленнєву стратегію адресата, тому що один з учасників діалогу свідомо “відповідає не те, що від нього очікувалося б при правильному розвитку комунікації” [20, с.301]. Іншими словами, замість очікуваної репліки адресат отримує повідомлення, що не випливає з сумарного змісту попереднього висловлювання:
- The name of your shadow is Dr. Robyn Penrose.
- A medic?
- No. I understand he’s a lecturer in English literature. Don’t know much else about him.
- Jesus wept” (Dodge).
Або ще: обговорюючи “життя втрьох”, запропоноване чоловіком, героїня свідомо порушує псевдофілософську тираду героя:
‘Yes, I suppose we will have to arrange some things,’ said Franca, ‘like I suppose you mean, the timetable, which nights you spend with Alison and so on? But you know I shall agree perfectly with whatever you decide.’
Jack looked troubled, smoothing his lately shaven cheek. ‘I mean something deeper. It must be a way of life.’
Ways of life imply times for breakfast’ (Murdoch).
До ІН належать луно-репліки, тобто випадки абсолютного повтору попередньої репліки співбесідника, репліки-реакції (indeed, you don’t say so та ін), які сказані іронічним тоном або мають відповідну авторську ремарку:
- She is a pretty and innocent girl.
- An innocent girl, indeed (Hardy).
Підсумовуючи різні типи іронії, ще раз наголосимо, що всі вони об’єднані принаймні двома інтегральними ознаками: 1) семантичною – неоднозначністю висловлювання (один смисл в експлікатурі, інший – в імплікатурі), 2) прагматичною – порушенням стратегії адресата через порушення максими способу вираження (“Не говори двозначно”). Окрім цих інтегральних ознак кожному з типів властиві й диференційні, які можна звести в таблицю: