Сторик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої літери ось хто, завжди надзвичайно скромний, був завжди поруч з нами
| Вид материала | Документы |
- “Бойчук Михайло, 122.85kb.
- Реферат на тему: Бойчук Михайло, 123.4kb.
- Ось I настав цей день прощання зi школою. Попереду незвiдана даль, 465.42kb.
- 5 шляхів до серця дитини, 64.08kb.
- Нові умови, з’явилися нові потреби відродження Української Церкви для формування релігійности, 583.3kb.
- Вишні План "Уродженець краю, де завжди було в шані гумористичне слово", 261.04kb.
- 1 Місце художнього стилю в системі стилів літературної мови, 405.88kb.
- Житлова проблема в Україні завжди була гострою І її вирішення на сьогоднішній день, 87.15kb.
- «Завжди напружено, бо завжди – проти течій», 569.66kb.
- Навчання обдарованих дітей, 131.17kb.
ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ INOZEMNA PHILOLOGIA
2004. Вип. 113 2004. Issue 113__________
ЖИТТЯ, ВІДДАНЕ СЛОВЕСНОСТІ
У скорботний вінок шани професору
Йосипові Устимовичу Кобіву
(10.01.1910-22.11.2001)
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Іван Франко
22 листопада 2001 року ми втратили Йосипа Устимовича Кобіва – професора Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, члена Національної спілки письменників України, лауреата Літературної премії імені Максима Рильського НСП України. Подвижник Франківського взірця, всеосяжний гуманітарій, науковець, перекладач, критик та історик українського художнього перекладу, глибинний знавець античності, Педагог з великої літери – ось хто, завжди надзвичайно скромний, був завжди поруч з нами.
Усе життя Йосипа Устимовича було щільно пов’язане зі Львовом та Львівщиною. Тут він народився 1910 року, тут у 1929-1934 рр. був студентом університету. Згодом працював гімназіальним професором (за тодішньою терміносистемою) у Перемишлянах. Із 1945 року Йосип Устимович – знову в університеті, аж до так званої “ідеологічної чистки” 1973 року. 1991 року повернувся до університету. 1996 р. вийшов на пенсію, але зв’язків з університетом не припиняв.
1933 роком датується перша наукова спроба Йосипа Устимовича – тоді ще студента: про образ германців у римській літературі. Свою останню працю – переклад твору ранньосередньовічного історика Айнгардта “Vita Caroli Magni” Й.У.Кобів закінчив незадовго до смерті. І це був справжній подвиг, бо перекладач був уже майже позбавлений зору.
Багато років Й.У.Кобів досліджував – глибоко й ґрунтовно – вчення давньогрецьких філософів про мову, формування давньогрецької граматичної системи, граматичні погляди софістів, Демокріта, Платона, Арістотеля, олександрійських граматиків. Учений залишив також численні літературознавчі розвідки про Арістотеля, Вергілія, Горація, Плутарха, Томаса Мора, Еразма Роттердамського. Був Філологом у найглибшому, найблагороднішому класичному значенні цього терміна.
Професор Кобів був висококваліфікованим перекладачем. Щоб осмислити, наскільки вагома його перекладацька діяльність, слід звернутися до історії нашого художнього Слова, зокрема перекладного.
Волею жорстокої історії українська мова і література – головні чинники формування нації в умовах бездержавності – майже ніколи не мали належних умов для розвитку. Саме тому перекладна література у нашому культурному житті від княжої доби відіграє надзвичайно важливу роль і як виховний засіб, і як засіб самовираження нації, розвитку української мови, збагачення її поетичного вислову на різних рівнях.
"...Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння та спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями", – стверджував І.Франко понад сто років тому в передмові до збірки “Поеми“ А в перших рядках його перекладознавчої студії про польський переклад "Каменярів" читаємо: "Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства".
По-подвижницькому ставилася до перекладництва переважна більшість українських письменників минулого. Вони були просвітниками народу, борцями за його кращу долю, і своїм знаряддям, поряд з оригінальною творчістю, часто обирали переклад.
Після Другої світової війни, завдяки повноцінній школі українського художнього перекладу, що її очолював спершу М.Рильський, а після його передчасної смерті (1964) Г.Кочур, (який, до речі, дав Йосипові Устимовичу рекомендацію для вступу до Спілки письменників) перекладна література повносило й систематично входить до національної культури. І було це в час, коли, за офіційною ідеологією тоталітаризму, українську мову та літературу обмежували "домашнім ужитком", а масовий читач, схильний до фантасмагорій, підсвідомо зараховував світову класику до російськомовної літератури. Нашим же перекладачам ішлося не тільки про те, щоб перекладений твір увійшов у читацьку свідомість як факт рідної літератури, а й про те, щоб ствердити повноцінність рідної мови. І ось у таких умовах, коли в Україні до політичних цькувань долучалася майже повна відсутність літератури, зокрема лексикографічних та довідкових джерел, а перекладачі діаспори були позбавлені рідномовної стихії, мовотворчого довкілля, українські перекладачі вивели рідну мову на неозорі простори світового письменства, стверджуючи її авторитет.
Серед цих подвижників почесне місце належить Й.У.Кобіву. Своїми добротними, співмасштабними перекладами – промов Демосфена і Ціцерона, “Діалогів” Платона, “Порівняльних життєписів” Плутарха, “Поетики” Арістотеля, “Повісті про Херея і Каллірою” Харітона, “Сатирикону” Петронія, “Метаморфоз, або Золотого осла” Апулея, “Утопії” Т. Мора та “Міста Сонця” Т.Кампанелли, середньовічної німецької сатири “Epistulae obscurorum” (деякі з них – у співпраці з Ю.Цимбалюком або ж – у випадку Арістотеля – з Ю.Мушаком)) – Й. Кобів гідно збагатив нашу перекладну літературу вершинними надбаннями світової культури. А своїми перекладознавчими працями з ґрунтовними, виваженими оцінками Він вніс свою частку в дослідження української літератури у світовому контексті, у написання історії українського художнього перекладу. 1993 року вийшов друком “Кодекс канонів Східних церков, проголошений Іваном Павлом II” – визначна богословська праця (845 с.) у перекладі Йосипа Устимовича.