Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание 1.2. Структура та функції соціології

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

1.2. Структура та функції соціології

Отже, визначивши соціологію як науку, можна перейти до окре­слення її внутрішнього устрою або структури. Будь-який об‘єкт світу має свою структуру. Структура – це внут­рішня форма організації системи. Термін походить від латинського STRUCTURA – порядок, побудо­ва, розміщення. Її визначають також як сукупність стійких зв‘язків частин об‘єкта, що забезпечує його цілісність. Отже, і соці­ологія як наука, як певна цілісність теж має свою структуру. У під­ручниках з соціології наводяться різні схеми структур, кожна з яких будується за різними ознаками. Не викликає сумніву необхідність поділу соціології на макро- та мікро­соціологію. Перша вивчає загальні закономірності функ­ціонування та розвитку соціуму як цілого, а друга – соціальні явища та процеси через призму дії і взаємодії людей, їх поведінки. У центрі її уваги – особистість. Термін «мікро­соціологія» ввів Г.Д.Гурвич, французький соціолог російського походження. Він позначив ним прикладний напрям соціо­логії, який вивчає взаємовідносини особистості у малих групах. У сучасній соціології виділяють ще й со­ціологію середнього рівня (мезосоціологію), яка спрямована на вив­чення взаємодії окремих структурних частин соціальної системи. Як бачимо, у цьому поділі знаходить вираз спів­відношення загального, особливого та одиничного: людство – макрорівень, соціальні спільності – мезорівень, індивід – мікрорівень.

Відповідно до цього поділу можна виділити: загальні соціологіч­ні теорії, теорії середнього рівня, які поділяють на теорії, що вив­чають окремі спільності (етнос, місто, село), теорії, що вивчають життя спільностей в окремих сферах (праці, побуті, економіці, освіті) теорії, що вивчають окремі елементи соціального механізму (соціальну активність, ор­ганізацію, контроль), а також теорії конкретних соціологіч­них досліджень (рис.2).




Залежно від рівня дослідження соціологію поділяють на тео­ретичну та емпіричну, фундаментальну та прикладну. Можна поділити соціологію на загальну, яка вивчає сус­пільство в цілому, і галузеву, яка вивчає соціальні відно­сини в конкретній сфері діяльності суспі­льства. На сьогод­нішній день у соціології виокремлюються більше 40 різних галузей (рис. 3).





Ще засновник соціології О. Конт поділяв соціологію на соціальну статику і соціальну динаміку. Подібний підхід ви­користав і П.О. Сорокін, який поділяв соціологію на 4 категорії: соціальну аналітику – загальне вчення про суспільство, його будову; соціальну механіку – вчення про закономірності соці­альних явищ, процеси у суспільстві; соціальну генетику – вчен­ня про еволюцію суспільного життя, походження і розвиток суспільства; соціальну політику – прикладну соціологію, метою і головним завданням якої є поліпшення життя людей шляхом вдосконалення суспільства. В останній повинно відбиватися саме те, заради чого існує соціологія, – розробка рекомендацій для покращання життя людей. Без цієї основної мети соціо­логією не варто було б займатися (рис. 4).

Усі елементи даної структури взаємодіють між собою, тому знання, отримані в кожній з вказаних частин, впливають на зна­ння в іншій. Ра­зом з тим, така структура не суперечить існуванню теоретичного й емпіричного рівнів дослідження: соціальну аналі­тику, механіку і генетику можна розглядати як теоретичний рі­вень, а соціальну політику – як емпіричний (практичний).





Якщо соціальна аналітика, генетика і механіка як еле­менти теоретичного знання про суспільство взагалі, впливають на виробітку практичних заходів щодо вдосконалення кон­кретного суспільства (соціальну політику), то тут існує і зворотний зв‘язок, коли ця практика вносить свої корективи у теорію. Крім того, дана структура універсальна і може виступати як структура конкретного дослідження. Адже, перш ніж виробити певні практичні рекомендації, вивчаючи певне явище або процес, треба розглянути історію його ви­никнення (соціальна генетика), проаналізувати його складові (соціальна аналітика) та дослідити їх функціонування (соці­альна механіка).

Чи можна поєднати цю структуру з галузевою? Можна (рис. 2). У кожній з галузей дослідження відбуваються за тією ж схемою і на виході мають отримувати рекомендації з вирішення певних проблем саме цієї галузі. Згодом вис­новки, зроблені у різних галузях, поєднуються за тією ж схемою і виступають складовими у дослідженні вищого теоретич­ного рівня, що стосується даного процесу чи явища взагалі, а не тіль­ки в окремому суспільстві. Отже, у будь-якому випадку, на виході кожної науки має бути чітко ок­ресленою її головна мета. Саме тому дану схему структури соціології можна вважати однією з найцікавіших.

Прямуючи до своєї основної мети, соціологія виконує цілий ряд певних функцій. Не перераховуючи всі, нак­реслимо невеликий їх логічний ряд. Для того, щоб щось змінити у суспільстві, необхідно мати про нього вичерпну інформацію. Для цього існує інформаційна функція соціо­логії. Отримавши інформацію, соціолог, як лікар, повинен встановити діагноз, на що «хворіє» суспільство, що в ньому потрібно змінювати. Саме цьому і сприяє діагностична функція. Після встановлення діагнозу треба ліку­вати хворого. Це виконує конструктивна або рекомендаційна функція. Крім рекомендацій на сьогоднішній день, можуть бути і рекомен­дації на майбутнє, щоб запобігти можливих негараздів, що можуть виникнути. На це спрямована прогностична функція. Вже сьогодні багато соціологів прогнозують можливу за­гибель людства через 60 – 70 років, якщо воно не змінить свого хижацького ставлення до природи. Це застереження повинно збудити весь людський інтелект на пошуки шляхів для уникнення цієї можливої катастрофи.

Перерахованими вище функціями соціологія не обме­жується. Можливо функції можна поділити на наукові і практичні, теоретичні й описові, соціальної технології та експертизи. Відокремлюють також і ідеологічну функцію. Кожній з функцій відповідають конкретні завдання, яких може бути набагато більше. Наприклад, завданнями інфор­маційної функції є: збір інформації, її збереження, систе­матизація, доведення до широкого загалу населення у разі потреби тощо. Існують конкретні завдання, які, як ми вже казали, відповідають кожній з функцій, а також загальні завдання, яким безпосередньо відповідають ці функції (завдання збагачення соціологічних знань, розробка певних законів, категорій, з’ясування сутності суспільства і людини тощо).