Соціологія як наука

Вид материала

Документы

Содержание 5.4. Соціальні організації

Подобный материал:

• Соціологія як наука. Об’єкт та предмет соціології, 2123.33kb.
• Змістовий модуль соціологія як наука. Основні етапи розвитку соціологічної думки тема, 369.7kb.
• 1: Соціологія наука про суспільство, 258.26kb.
• Програма державного екзамену з напряму підготовки 040200 «Соціологія», 439.41kb.
• Навчальна програма курсу "Соціологія" (для студентів Ікурсу спеціальності "політологія", 599.46kb.
• Політологія як наука. Предмет політології, 1646.96kb.
• Робоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія (шифр І назва навчальної, 512.58kb.
• 1. Релігієзнавство як наука, 42.02kb.
• Реферат на тему, 193.37kb.
• Тема основні питання, 71.13kb.

5.4. Соціальні організації

Поруч з поняттям соціальний інститут (або вживається ще інший термін: «соціальна інституція») існує інше поняття – «соціальна орга­нізація». Щодо цього поняття, то можна сказати, що воно різним чином тлумачиться в науковій літературі. Одні вчені вважають ці терміни си­нонімами, інші більш-менш чітко проводять між ними межу. Частково це становище викликане тим, що багато соціальних явищ можна розглядати одночасно як соціальний інститут і як соціальну організацію (наприк­лад, система освіти, охорони здоров’я, армія, суд, банк, магазини то­що). На думку поль­ського соціолога А. Камінського, кожний соціальний інститут можна вважати соціальною організацією, але не кожну організа­цію можна вважати соціальним інститутом. Дійсно, у цьому є певний сенс, але для того, щоб не плутати ці два поняття, треба їх точніше визначити для того, щоб було видно не тільки їх спільні риси, а і, голо­вним чином, те, що їх розрізняє.

Спільним для цих двох понять є те, що обидва вони означають пе­вні утворення для встановлення і підтримання соціального порядку. Со­ціальний порядок же є урегулю­ванням такої поведінки членів суспільст­ва, завдяки якій це суспільство існує як цілісність, і тому може вико­нувати свої функції і досягати певної мети.

Перш ніж перейти до відмінностей цих понять, треба провести межу між поняттями «організація» і «соціальна організація». Перше поняття за­гальніше і воно означає упорядкування певних дій, процесів у суспі­льстві. У цьому розумінні його можна ототожнювати з поняттям «соціаль­ний інститут». Поняття ж «соціальна організація» конкрет­ніше й означає групу людей, яка має певну мету діяльності і спільні інте­реси. Отже соціальна організація виникає при появі у певної групи людей потреби задовольнити свої спільні інтереси. І тут вимальовується певний еволюційний ланцюжок від потреб задовольнити спільні інтереси до утворення соціальних організацій, які поступово переро­стають або ні в соціальні інститути. Цей процес перетворення соціа­льних організацій у соціальні інститути називається процесом інститутоалізації. Соціальні організації можуть бути за часом свого існу­вання короткочасними і довго­часними або тривалими. Саме останні, за наявністю певних умов, і можуть перетворитися у соціальні інститути.

Виділяють соціальні організації, які виникли спонтанно і майже не усвідомлюються людьми, і такі, що створені штучно, спеціально для досягнення певної мети. Перетво­ритися в соціальні інститути мо­жуть і ті і інші. Це залежить від того, наскільки поставлена мета соціальної організації набуває популярності не тільки в межах кон­кретного сус­пільства, але й поза ним. Якщо мета соціальної організа­ції, що виникла одного разу у конкретному суспільстві, стає типовою, тобто знаходить собі місце у соціальних відносинах багатьох суспільств, вона перетворюється у соціальний інститут. Саме так можна моделювати виникнення, наприклад, соціального інституту політич­них партій: групування певної кількості людей зі спільними інтере­сами, що полягають у створенні опозиції існуючій владі з метою за­брати владу у свої руки, стало у принаді у будь-якому суспільстві, де у його членів були подібні інтереси. Те ж саме можна сказати про соціальний інститут системи освіти, який, мабуть, виник десь в одному суспільстві шкіл як соціальних організа­цій.

Отже, можна констатувати, що поняття «соціальний інститут» є ши­роким поняттям і означає узагальнення форм спільної діяльності людей у стійку довготривалу форму організації. А поняття «соціальна органі­зація» є вираженням конкретних цих форм, які якраз соціальний інститут і узагальнює. Політичні організації є соціальним інститутом, але кожна з окремих, конкретних політичних партій є соціальною організацією. Сі­м’я взагалі – соціальний інститут, але кожна окрема сім’я є соціальної організацією. Система освіти є соціальним інститутом, але кожний навчальний заклад є соціальною організацією і т.д.

Тут ми підходимо ще до одного поняття, яке тісно пов’язане з ви­щезгаданими, це поняття «установи». Кожний соціальний інститут може мати цілу мережу установ, які ви­конують ті чи інші функції соціального інституту. Саме за допомо­гою установ і функціонують соціальні інститути. Кожний з конкретних навчальних закладів є установою соціального інституту системи освіти. Але ж цей навчаль­ний заклад, як було сказано вище, є і соціальною організа­цією? Дійсно, так і є, у даному випадку ці терміни виступають як сино­німи. Але якщо кожна установа є соціальною орга­нізацією, то не кожна соціальна організація є установою. Та, з іншого боку, і не кожний соціальний інститут має установи.

Отже, можна сказати, що певні соціальні інститути і соціальні ор­ганізації можуть мати конкретні установи, але можуть їх і не мати. Со­ціальні організації можуть бути складовою частиною структури со­ціальних інститутів, а можуть стояти окремо, але деякою мірою виконувати функції певного соціального інституту. Вони нібито допов­нюють соціальні інститути і тим самим збагачують наше життя, бо соціальні організації мобільніші і швидше реагують на зміни у суспільстві, тим самим заповнюючи певні паузи в діяльності соціальних інститутів. Тобто вони беруть на себе керування і контроль над тими процесами у суспіль­стві, за якими не встигають впоратися соціальні інститути.

Соціальні організації, як і соціальні інститути, можна поділити на формальні і неформальні. Всі пам’ятають буремні роки пе­ребудови у Радянському Союзі, коли виникало багато неформальних орга­нізацій. Цей рух так і називали – рух неформалів. Серед них було ба­гато таких, які проіснували досить короткий час і зникли, а деякі іс­нують і досі. У цьому русі неформалів є достатньо позитивних рис, во­ни часто брали на себе обов’язки виконання тих функцій, які з тих чи інших причин не виконували соціальні інститути. Так, наприклад, де­які неформальні соціальні організації займали вільний час школярів, які залишались за бортом виховної роботи освітніх установ і відповідно лег­ко могли стати на шлях злочинної поведінки.

Неформальні організації передбачають особистісні сто­сунки. У них більше місця для творчості, яка виникає спонтанно. Ієрархія в цих ор­ганізаціях носить ситуативний характер. Формальні ж організації, нав­паки, безособистісні, вони скла­дені не для конкретних людей, а взага­лі для усіх. Саме тому формальні організації більше забюрократизовані.

Тут постає питання щодо значення бюрократії, яку ми звикли спри­ймати у цілому як негативне явище. Але існують і інші погляди на неї. Наприклад, М. Вебер вважав бю­рократію позитивним явищем за її високу господарчо-економічну ефективність. Хоча він відмічав і певні її не­доліки: ігнорування специфічності конфліктних ситуацій, шаблонність дій, відсутність необхідної гнучкості. Цю позицію дуже критикували західні соціологи, головним чином за те, що бюрокра­тія нібито не може керувати творчим процесом, вона діє за системою «наказ – виконання», веде до конформізму, до однаковості дій і проти­стоїть новаціям, а значить і творчості. Бюрократ часто консерватор і мало зацікавлений у головній меті організації, його цікавить лише її існування як засіб його особистих доходів. Але попри цим негативним ри­сам, жодне з суспільств поки що не може обійтися без бюрократії і відповідно без формальних організацій. Таким чином, на питання, що краще: забюрок­ратизовані формальні організації чи не забюрократизовані неформа­льні, можна відповісти, що потрібні обидві і треба лише намагатися досягти розумного, гармонійного їх спів­існування.

Для соціальної організації, як і для будь-якої устано­ви, існують певні конкретні ознаки. Соціолог О.І. Пригожин, наприклад, виділяє такі характерні для соціальної організації ознаки: цільо­ва природа; розподіл членів організації за ролями і статусами; розподіл праці та її спеціалізація на функціо­нальній основі; побудова за верти­кальним (ієрархічним) принципом з виділенням керуючої і підлеглої підсистем; наявність специфічних засобів регулювання і контролю за діяльністю організації; цілісність соціальної системи. Як бачи­мо, всі ці ознаки притаманні і для установ.

Отже, соціальні організації, виникаючи в разі потреби членів суспільства шляхом групування їх за спільними інтере­сами, у подальшому можуть перетворитися у соціальні інститути, які будуть виступати у ролі їх об’єднання або узагальнення основної їх ідеї, і в які кожна з цих конкрет­них організацій може увійти складо­вою частиною і діяти як у формі соціальної організації, так і у формі певних установ (рис.10).





На завершення ще треба сказати, що соціальні органі­зації, як і деякі соціальні інститути, можуть виконувати у суспільстві як позитивну, так і негативну роль. Так певні злочинні організації (банди, мафії тощо) несуть багато лиха для суспільства. Деякі соціа­льні інститути, наприклад, інститут кровної помсти, якщо і відігра­вав певну позитивну роль для конкретного суспільства у минулому, то був вцілому нега­тивним для інших сусідніх суспільств. Тому, мабуть, у су­часних суспільствах цей інститут вже майже зник як соціальне явище.

Можна казати, що соціальні інститути і соціальні орга­нізації відрізняються між собою так само, як поняття відрізняються від конкретних предметів, які вони означають. Але й ті і інші приз­начені для того, щоб організовувати людську діяльність і регулювати стосунки між людьми, їх соціальну взаємодію. Я. Щепанський порівнював соціальні зв’язки з шнурками. Всі вони пов’язані і, рухаються, і щоб був порядок, шнурки не повинні заважати один одному, не повинні перемішуватися і не утворювати вузлів. Тобто вони повинні певним чи­ном бути організованими. Точніше, їхні відносини повинні бу­ти упорядкованими. Така упорядко­ваність і досягається завдяки соці­альним інститутам і со­ціальним організаціям.