Geum.ru

Соціологія як наука

Вид материалаДокументы

Содержание


5.3. Види і функції соціальних інститутів
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   38

Іnstututum – з лат. мови – встановлення, установа. Вперше поняття соціального інституту ввів Г. Спенсер, який і виділив тоді п’ять їх видів:


– домашні або сімейні, функції яких – будівництво ро­дини, упорядкування сімейного життя;

– обрядові чи церемоніальні, які регулюють повсяк­денну поведінку людей, встановлюють певні звичаї, обряди;

– церковні, що забезпечують інтеграцію суспільства (по суті одержавлення релігії), встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

– політичні (держава, політичні партії, суд, ар­мія) – носії існуючих у даному суспільстві політичних інтересів і від­носин;

– професійні або промислові (цехи, гільдії, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

У соціології по-різному визначають поняття «соціаль­ний інститут». Дехто вважає, що це стійкий комплекс правил, принципів, норм, що регулюють людську діяльність. Прос­тіше сказати – це організована взаємодія людей. Н. Смелзер визначає соціальний інститут як сукупність ролей і статусів, призначених для задовольняння певних потреб. Сумуючи певну кількість визначень, можна зазначити, що соціальний ін­ститут – це стійка форма організації сумісної діяльності людей, ме­ханізм самоорганізації спільного життя людей, органи управління ними.

Соціальні інститути виникають разом з суспільством. Отже, можна сказати, що без соціальних інститутів сус­пільство не існує. Найдав­нішим соціальним інститутом можна вважати сім’ю. Цей інститут регла­ментував статеві відно­сини і забезпечував разом з родом як фізичне, так і духовне існування суспільства. У подальшому поступі історії людства ми маємо постійний розвиток соціальних інститутів. Він іде двома шляхами: виникнення нових соціальних інститутів і вдосконален­ня старих, вже діючих. Нові соціальні інсти­тути виникають тоді, ко­ли у суспільстві з’являється певна потреба. Коли такої потреби нема, то і соціальний інститут не виникає. Так, в Україні було взято курс на розбудову ринкової економіки. Виникла потреба у контролюван­ні сплати певними особами й організаціями податків. Як результат ре­агування на цю потребу – виникнення соціаль­ного інституту податкової інс­пекції. Але, оскільки на практиці багато хто ухиляється від сплати податків, то одного контролю виявилося недостатньо – з’явилася потреба примусу сплати податків. Як результат цього – створюється но­вий соціаль­ний інститут податкової міліції. Якщо поміркувати і при­пустити, що колись настане час, коли порушників сплати податків не стане, то необхідність існування такого інституту як податкова мілі­ція відпаде і він зникне. Отже, соціальні інститути виникають разом з потребою в них і зникають у разі відсутності такої потреби.

Другий шлях розвитку полягає у тому, що вже існуючий соціальний інститут вдосконалюється. Так, зараз можна спостерігати розвиток та­кого соціального інституту, як наркологічна служба. Він існував і ра­ніше, але завдяки тому, що у нас дещо замовчувались дані про кількість наркоманів, а, з другого боку, їх і було менше, ніж зараз, цей інститут мав досить слабо розвинену структуру. Нинішні потреби суспі­льства у боротьбі з наркоманією та наслідками її хибного впливу на функціонування сус­пільства вимагають терміново розвивати цей соціальний інститут, поширювати мережу його установ, введення різ­номанітних форм боротьби з цим лихом.

Вище було наведено приклад соціального інституту, який існував вже давно, але почав бурхливо розвиватися не одразу, а тільки тоді, коли у цьому виникла потреба. Як правило, більшість соціальних інсти­тутів починають вдо­сконалюватися одразу після їх виникнення. Цей про­цес розвивається до тих пір, доки даний інститут не почне досить вправно забезпечу­вати потреби суспільства. Тоді вже процес вдосконалення трошки упові­льнюється або й зовсім зупиняється, це, так би мовити, період станов­лення соціального інституту, шліфування і вдосконалення його структу­ри і діяльності. Саме такий період можна спостері­гати зараз в існуванні згаданих вище інститутів податкової інспекції та податкової мі­ліції.

5.3. Види і функції соціальних інститутів


Щодо виділення певних типів та видів соціальних інститутів, то тут існує багато різних думок, і тому нема якоїсь єдиної їх класифіка­ції. Соціальні інститути поділяють відповідно до тих ознак, на які спрямовує свою увагу той чи інший дослідник. Але існують і спі­льні погляди. Так, на­приклад, соціальні інститути поділяють на формальні і неформальні. Формальні інститути регулюють поведінку членів суспільства завдяки встановленим законам або іншим правовим актам, формально затвердженим розпоряд­женням, правилам, регламентам то­що. Як правило, такі інститути юридично оформлюються. Неформальні інститути – це ті, діяльність яких юридично не оформлюється, але ре­гулюється моральними нормами, звичаєм та іншими подібними засобами. Так, наприклад, інститут дружби є неформаль­ним, бо за порушення друж­ніх стосунків ніхто юридичної відповідальності не несе, хоча може бу­ти засудженим людською мораллю, суспільною думкою. В історичній пер­спективі соціальні інститути, як правило, проходять шлях від нефор­мальних до формальних. Багато з існуючих інститутів виникли свого часу як неформальні і лише пізніше були оформлені законодавчо і пере­творилися на формальні. Це можна сказати відносно таких інститутів, як освіта, виховання, власність, сім’я, наука тощо.

Щодо мети і завдань соціальних інститутів, то їх можна по­ділити на:

– політичні, пов’язані з установленням, підтриманням та ви­конанням влади (держава, політичні партії, армія, правоохоронні органи тощо);

– економічні, пов’язані з організацією та управлінням гос­подарчою діяльністю (власність, обмін, торгівля, підпри­ємства, бан­ки, гроші, праця, ринок тощо);

– інститути культури та виховання, по­в’язані з утво­ренням, зміцненням, розвитком та поширенням духовних цінностей (освіта, наука, сім’я тощо). Відомий польський соціолог Я. Щепанський виділяв п’ять видів соціальних інститутів: економічні, політичні, виховні і культурні, соціальні, що регулюють взаємодію спільнот, та релігійні.

Крім того, соціальні інститути можуть бути поділеними на добро­вільні, в діяльності яких члени суспільства беруть участь добро­вільно (професійні та релігійні об’єднання, політичні партії за умов демократії, різні асоціації, клуби, самодіяльні колективи тощо), та примусові, у діяльності яких члени суспільства беруть участь без власного бажання (шпиталі, в’язниці, виправні табори, армія тощо).

Соціальні інститути у суспільстві виконують різнома­нітні функції. Самий поділ соціальних інститутів на певні види вже має під собою ос­нову їх різного функціонального призначення. Не вдаючись до якої-небудь певної класифікації функцій соціальних інститутів, перерахуємо деякі з них:

– функція закріплення та відтворення суспільних відносин у пев­ній області;

– функція інтеграції та об’єднання суспільства;

– функція регулювання та соціального контролю;

– комунікативна функція;

– керівна або організуюча функція – організація та уп­

равління поведінкою людей;

– виховна функція, завдання якої – виховувати у членів суспі­льства певне відношення до цінностей даного сус­пільства і тим самим сприяти його стабільності;

– виробнича функція, яка полягає у виробництві життє­необхідних благ;

– функція розподілу, завдання якої – справедливий роз­поділ життєнеобхідних благ між членами суспільства;

– примусова функція, яка полягає у забезпеченні вико­нання певних робіт, необхідних для суспільства (але виконувати їх є мало бажаючих), а також охорона життя і прав людей від порушників законів, ворогів суспільства тощо;

– функція гаранту, яка полягає у гарантуванні певної винагороди за виконання тієї чи іншої діяльності членом даного суспільства.

Виходячи з перелічених функцій, можна дійти вис­новку, що соціаль­ні інститути можуть бути як моно-, так і поліфункціональними. Так, на­приклад, інститут сім’ї вико­нує багато різних функцій: виховну і ко­мунікативну, виробничу і розподільчу тощо. Досить важко назвати монофункціо­нальні інститути, тому що таких стає все менше і вони разом з основною (інтегральною) функцією виконують і деякі інші. Так, банки, крім функції розподілу і фінансового забезпечення пе­вного виробництва товарів, виконують і функцію гаранту (своєчасність фінансування, таємниця вкладів тощо), а також політичну (підтримка певної політичної партії тощо).

Існує думка, що соціальні інститути не повинні підмі­ня­ти один одного, тобто брати на себе функції інших соціальних інсти­тутів, які не притаманні для даного інституту. Така ситуація веде до руйнування природного розподілу функцій інститутів, завдяки чому по­рушується стан рівноваги у суспільстві. За часів існування СРСР ми були свідками, як комуністична партія забрала на себе майже усі фун­кції інших соціальних інститутів. У результаті цього багато з них були слабо розвиненими, не здатними прийняти самос­тійно рішення, а деякі з них взагалі існували формально. Тому, коли сталося чо­рнобильське лихо, жоден з соціальних інститутів не взяв на себе від­повідальності прийняти рішення про негайну евакуацію населення. Всі чекали розпоряд­ження зверху. Наслідки цієї негативної практики ми від­чуваємо ще й зараз, коли у нових умовах певні соціальні інститути неспроможні діяти гідним чином для поліпшення життя людей, бо вони не звикли приймати особисті рішення і діяти з власної ініціативи.

Не дивлячись на те, що більшість соціальних інститутів у суспі­льстві має поліфункціональний характер, все ж таки в кожного з них є головна, ведуча функція, яку він і зобов’я­заний виконувати. І ра­зом з тим, виконуючи свою головну функцію, він певною мірою повинен до­помагати іншим соціальним інститутам у їх функціонуванні. Злагодже­на взаємодія різних соціальних інститутів сприяє нормальному функці­онуванню всього суспільства взагалі. Соціальні ін­ститути покликані поліпшувати життя людей, це головна їх мета, і тому чим більше у су­спільстві існує різних соці­альних інститутів, тим краще для членів даного суспільства. Вважають, що зрілість суспільства визначається різнома­нітністю соціальних інститутів. І це правильно, бо тоді все більшу кількість людської діяльності можна буде організувати належним чином і контролювати її, щоб від результатів цієї діяльності вилучити більше життєвих благ для кожного з членів суспільства. Наприклад, зі сплачених податків від різних видів діяльності складається бюджет держави. Та коли не буде соціального інституту контролю за сплатою по­датків, то багато видів діяльності залишаться поза контролем і з них не будуть сплачуватися податки, від чого бюджет держави буде зменшуватися, отже не буде й коштів для забезпечення життєвими благами членів сус­пільства. Те ж саме буде відбуватися і при незадовільній роботі відповідних соціальних інститутів, їх дисфункції.

Таким чином, треба додати, що разом з великою кількістю соціаль­них інститутів у суспільстві потрібно ще й забезпечення сумлінної, чі­ткої, злагодженої їх роботи, бо коли певний соціальний інститут не виконує своїх основних функцій, це означає, що його фактично нема. Приклади несумлінного виконання своїх обов’язків соціальними ін­ститутами у наш час можна перераховувати безкінечно: це і невдале керування підприємствами, недостатня боротьба зі злочинністю, бездіяльність про­фесійних та інших організацій, недостатнє забезпечення охорони здоро­в’я громадян, їх освіти, упередженість та несамостійність засобів масової інформації тощо.

Соціальні інститути весь час змінюються зі змінами певних їх фу­нкцій: одні функції відживають своє, бо в них зникає потреба у суспі­льства, інші функції виникають, бо саме в них з’явилася нова потреба. Але функція керування або організації певної дія­льності завжди залишається за соціальними інститутами. Це, можна ска­зати, незмінна функція соціальних інститутів. Отже, маючи цілу мережу соціальних інститутів, що виконують кожен свою головну функцію і до­помагають іншим у виконанні їх функцій, кожне суспільство має чітку злагоджену структуру забезпечення кожного члена суспільства усім не­обхідним. Суспільство – це система соціальних інститутів і від того, як ця система буде працювати, залежить добробут і майбутнє цього сус­пільства. Мало мати багато соціальних інститутів, треба ще й щоб вони сумлінно виконували свої обов’язки і добре взаємодіяли один з одним. Лише тоді ця система буде працювати на благо суспільства, і лише за цієї умови настане та очікувана зрілість суспільства. Власне зрілість суспільства забезпечується зрілістю існуючих у ньому со­ціальних інститутів і зрілістю взаємозв’язків між ними.