Ролі етапу актуалізації знань та способів дій в навчанні математики вцілому та в структурі уроку

Вид материала

Урок

Содержание Урок ознайомлення з новим матеріалом Урок закріплення вивченого Урок перевірки знань, умінь та навичок Комбінований урок Диференціація навчання Внутрішньокласна диференціація учнів Класи підвищеного рівня навчання (диференціація за загальними здібностями учнів) Класи з поглибленим вивченням окремих предметів і профільні класи Класи, спрофільовані на визначений вищий навчальний заклад і ліцейні класи Основні напрямки здійснення диференціації навчання Основні методичні підходи до здійснення диференціації навчання Опорна схема для складання різнорівневих завдань Вимоги до творчих задач Актуалізація опорних знань за видами діяльності учнів Вимоги програми Систематична (основна) актуалізація опорних знань

Подобный материал:

• Схема поглибленого аналізу уроку іноземної мови, 33.13kb.
• Опис власного методичного досвіду, з актуалізації опорних знань та вмінь учнів в процесі, 366.74kb.
• Розділ передумови вдосконалення методики проведення етапу закріплення знань та формування, 442.2kb.
• Навчально-виховний комплекс №6 «Перспектива» виховання творчої особистості в умовах, 116.55kb.
• Політичний аспект мовної проблеми на дузі „Москва Київ- тель-Авів, 786.75kb.
• Політичний аспект мовної проблеми на дузі „Москва Київ- тель-Авів, 797.75kb.
• Орієнтовний план проведення уроку I. Організаційна частина. II. Актуалізація опорних, 45.38kb.
• Тема уроку: “ Вітаміни – це здоров’я та спосіб життя”. Цілі уроку, 57.35kb.
• Тема уроку: Здоров’я. Планування подальших дій І змін індивідуального способу життя, 121.25kb.
• Про графічний спосіб розв’язання математичних задач, 262.98kb.

Управління освіти виконкому

Кременчуцької міської ради

Кременчуцька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 16


Організація навчальної діяльності учнів

на етапі актуалізації знань

в умовах диференціації навчання

( на матеріалі алгебри

та геометрії 9 класу)





Л. С. Ванжула, вчитель математики Кременчуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів № 16

Організація навчальної діяльності учнів на етапі актуалізації знань в умовах диференціації навчання ( на матеріалі алгебри та геометрії 9 класу)


Рецензенти:

Т. М. Кравчук, методист міського методичного кабінету

Л. І. Батир, вчитель математики, вчитель-методист, заступник директора ЗОШ № 19


Запропонована розробка містить висвітлення

• психолого-педагогічного обґрунтування етапу актуалізації знань в умовах різнорівневого навчання математики;
  
• ролі етапу актуалізації знань та способів дій в навчанні математики вцілому та в структурі уроку;
  
• особливостей методики організації роботи на даному етапі з використанням диференційованого підходу.
  

Розробку укладено відповідно до вимог навчальної програми з математики. Пропоновані завдання подано за темами: «Рівняння та системи рівнянь», «Розв’язування трикутників» (алгебра та геометрія, 9 клас).

Наукове зацікавлення – розвиток творчих здібностей учнів через впровадження в навчальний процес диференціації програмного матеріалу.

Рекомендовано для вчителів математики загальноосвітніх навчальних закладів.


Вступ


Актуалізація попередніх знань і способів дій – початковий етап уроку, під час якого мають розв'язуватися такі основні педагогічні завдання:

- активізація пізнавальної діяльності учнів;

- психологічне налаштування на роботу;

- формування установки на співробітництво;

- мотивація навчальної діяльності.

Це означає, що організувати роботу на уроці слід так, щоб усім учням було цікаво і все зрозуміло. Кожен повинен розраховувати на свої сили, свої знання і вміння (які треба пригадати, поновити в пам'яті ). Діти не повинні лякатись і відчувати себе дискомфортно на уроці. Учні мають володіти певним мінімумом знань і умінь, працювати на уроці разом з учителем. Школярі всі різні, і кожному з них властивий свій темп оволодіння навчальним матеріалом. Тому їх треба налаштувати на роботу, але на роботу, посильну для них. У цьому і полягає один із принципів особистісно орієнтованого навчання.

Останнім часом все більшого поширення набуває диференціація навчання на етапі актуалізації знань і способів дій. Таким чином, дослідження організації роботи на етапі актуалізації знань уроку математики, в умовах диференційованого підходу, є актуальними. Тому неповна розробленість даної проблеми та її актуальність і зумовили вибір теми даної розробки.

Експериментальні дослідження були проведені під час викладання математики в 9 класі, тому подана проблема розглядається на навчальному матеріалі 9 класу.

Об'єктом дослідження є організація роботи на етапі актуалізації знань уроку математики.

Предмет дослідження – шляхи і засоби проведення актуалізації знань в умовах різнорівневого навчання.

Мета дослідження полягає у вивченні умов підвищення ефективності навчання на основі застосування різних форм і методів проведення актуалізації попередніх знань і способів дій як основної складової повторення і систематизації знань, умінь та навичок в умовах диференційованого підходу навчання математики.

У процесі дослідження виходимо з такої робочої гіпотези: результативність роботи на уроці математики буде зростати, якщо організацію повторення вивченого матеріалу проводити з урахуванням диференціації навчання.

Виходячи з мети і гіпотези дослідження, планується розв'язати конкретні задачі:

1. здійснити теоретичний аналіз проблеми дослідження за літературними джерелами;
   
2. виходячи з класифікації типів уроків за основною дидактичною метою, виділити форми проведення етапу актуалізації попередніх знань і способів дій уроку математики при різнорівневому навчанні;
   
3. показати реалізацію даного дослідження на прикладі комплексу уроків з розділів "Розв'язування трикутників" (геометрія) та "Рівняння та системи рівнянь" (алгебра) математики 9 класу.
   

Для розв'язання цих задач використаємо такі методи дослідження:

- теоретичний аналіз літературних джерел, направлених на визначення змісту та логіки дослідження;

- вивчення навчально-програмної та інструктивно-методичної літератури середньої школи;

- педагогічні спостереження, бесіди;

- класифікація і узагальнення фактичного матеріалу, його обробка.

Практична значимість полягає у виділенні основних форм та способів організації роботи на етапі актуалізації знань уроку математики через призму диференційованого підходу до навчання; в узагальненні результатів дослідження до рівня схем, які обґрунтовують актуалізацію знань згідно типу уроку та дають можливість спланувати форми проведення початкового етапу уроку з метою більш раціонального використання часу і у розробці конкретних рекомендацій щодо актуалізації знань під час вивчення програмних тем 9 класу з алгебри та геометрії.


Розділ 1

Стан досліджуваної проблеми у педагогічній та методичній теорії і практиці


Досліджуючи проблему організації початку уроку в умовах різнорівневого навчання, розглянемо у комплексі питання, які розкривають її теоретичні аспекти, а саме питання про необхідність етапу актуалізації знань з точки зору психології та педагогіки взагалі і зокрема у 9 класі; про те, яку роль відіграє актуалізація знань і умінь у навчанні математики з урахуванням основ диференційованого навчання. На базі цього запропонуємо найдоцільніші, на наш погляд, методи проведення початкового етапу уроку у роботі з класом, що поділений на три диференційовані групи.


1.1.Психолого-педагогічне обґрунтування етапу актуалізації знань в умовах різнорівневого навчання математики


Все починається з підготовки уроку. Розробляючи його, вчитель намагається забезпечити ефективність навчання, поставивши учня у позицію суб'єкта навчання, перетворивши на співавтора уроку, враховуючи Концепцію особистісно орієнтованого навчання.

У загальному плані у зміст підготовки до окремого уроку входить:

- урахування психолого-педагогічних компонентів діяльності;

- аналіз результатів попередніх знань;

- формування мети, осмислення типу і структури уроку;

- відбір інформації, визначення методів та прийомів роботи ( на всіх етапах взаємодії з учнями );

- передбачення можливих забруднень у роботі з учнями при реалізації запланованого;

- орієнтація на успішне виконання домашнього завдання.

На що слід звернути увагу, готуючись до уроку математики у 9 класі? Перш за все, на психологічні особливості підлітків. В учнів цього віку високого рівня навчальних досягнень педагоги відмічають яскраво виражені відмінності за багатьма параметрами, зокрема в інтелектуальній діяльності. У значної групи учнів розвиваються стійкі інтереси до одного чи декількох навчальних предметів, з'являється здатність до розумової праці, намагання оволодіти новими знаннями та вміннями з цих предметів і відповідними галузями техніки, науки чи мистецтва. Інша група здібних підлітків (учні, які мають достатній рівень підготовки) має нахил до інтелектуальної діяльності, зацікавленість, вміння довго і зосереджено працювати не при вивченні шкільних предметів, а в самостійній діяльності. У загальному розвитку підлітки обох груп досягають, іноді, дуже високого рівня, на якому вони свідомо засвоюють і запам'ятовують матеріал.

Третя група (учні середнього та початкового рівня знань) – це учні з невизначеними інтересами, нестійкістю у професійних намірах чи повністю відсутніми пізнавальними інтересами і дуже обмеженим кругозором.

Однією з причин такої різкої відмінності в інтелектуальній діяльності старших підлітків є відсутність цілеспрямованої роботи по формуванню їх навчальної, зокрема, розумової діяльності у попередніх класах.

Тому навчання у 9 класі має бути різнорівневе, тобто таке, за якого кожен учень міг би оволодіти навчальним матеріалом у характерному для нього темпі, відповідно до його розвитку та здібностей.

В залежності від мети уроку, вчитель усвідомлює його тип та структуру, відбирає основну інформацію, визначається щодо форм і методів проведення кожного з етапів роботи, спираючись на індивідуальний та диференційований підходи до навчання.

Нас цікавить початковий етап уроку – актуалізація попередніх знань і способів дій. Цей етап має свої завдання, основні з яких: активізувати пізнавальну діяльність учнів та залучити їх до співробітництва на уроці.

Майстерність управління пізнавальною діяльністю на уроці залежить від багатьох факторів. Одним із найважливіших є уміння вчителя зробити свій предмет цікавим для школярів. Адже інтерес, як відмічають вчені, позитивно впливає на всі психічні процеси та функції : сприйняття, увагу, пам'ять, мислення, волю.

Які ж умови становлення навчально-пізнавальних інтересів? Як зробити, щоб прагнення до навчання постійно зростало?

1. Розвитку пізнавальних інтересів, любові до предмета і до самого процесу розумової праці сприяє така організація навчання, при якій учень діє активно, залучається у процес самостійного пошуку та "відкриття" нових знань, вирішує питання проблемного характеру.

2. Навчання, як і всяка інша робота, цікаве тоді, коли воно різноманітне. Одноманітна інформація та такі ж способи дії дуже швидко викликають нудоту.

3. Чим глибше новий матеріал пов'язаний із засвоєними раніше знаннями, тим він цікавіший для учнів.

4. Ні надто легкий, ні надто складний матеріал не викликає цікавості. Навчання має бути важким, але посильним.

5. Чим частіше оцінюється і перевіряється робота школяра, тим цікавіше йому працювати.

Секрет заохочення дітей до навчання полягає в умінні педагога співпрацювати з ними. Співпраця педагога і учнів – об'єднання їх інтересів та зусиль у розв’язанні пізнавальних задач. Це така форма спілкування, при якій школяр відчуває себе не об’єктом педагогічного впливу, а самостійною і вільно діючою особистістю.

Учитель звертається до учня за допомогою під час встановлення властивостей і особливостей предметів і явищ, що вивчаються, при визначенні шляхів розв’язання задачі та ін. Тут багато залежить від уміння педагога запевнити школярів, що без їх допомоги було б "важко" знайти відповідь, виконати завдання і т.п.

Крім того, на початковому етапі слід психологічно налаштувати дітей на роботу. Відомо, що значне місце у спілкуванні підлітків посідають розмови, обговорення будь-яких питань. Ці розмови часто носять малозмістовний характер і заважають навчальному процесу. Лише включаючи підлітків у активну колективно-розподілену діяльність, використовуючи принципи особистісно орієнтованого навчання, коли кожен учень виконує визначену роль у цьому процесі, беручи участь у колективних обговореннях всіх важливих питань навчального і суспільного життя, можна досягти такого становища, коли основним змістом спілкування учнів, їх розмов стають навчальні і суспільні справи, плани на найближче і більш віддалене майбутнє, тобто вони мають стати суб’єктами цієї діяльності.

Педагог повинен постійно виказувати віру у можливості та перспективи кожного школяра, а будь-які відхилення в його розвитку розглядати, в першу чергу, як результат методично-неграмотного підходу. Сприймати природні невдачі школяра, як його неспроможність і реагувати на це осудливо, навіть із співчуттям, але без орієнтації на їх обов’язкове подолання у майбутньому, не гуманно по відношенню до особистості.

Важливо постійно запевняти клас у цілому і кожного школяра зокрема, що всі вони здібні і можуть подолати будь-які перешкоди. На початку уроку, перед колективним розв’язуванням нової навчально-пізнавальної задачі, поясненням нового матеріалу, треба обов’язково попередити школярів про можливі труднощі і висловити надію, що всі вони зможуть їх подолати, одночасно пояснивши, як діяти, на що звернути увагу і т.д.

Отже, з психолого-педагогічних положень випливає необхідність проведення актуалізації як способу зацікавлення дітей уроком, його основними ідеями та гуманного відношення до особистості школяра.

Це досягається через використання диференційованого підходу до навчання, а також урізноманітненням способів проведення уроку в цілому та організації різних форм проведення етапу актуалізації знань зокрема.


1.2. Роль етапу актуалізації знань і способів дій в навчанні математики

в цілому та в структурі уроку


Серед проблем, розв’язання яких впливає на поліпшення математичної підготовки учнів, особливе місце займає групова навчально-пізнавальна діяльність учнів (як один із способів організації етапу актуалізації знань). Під груповою формою навчання розуміють таку форму організації навчальних занять, за якої певній групі школярів ставиться єдине навчальне завдання, для розв’язання якого необхідне об’єднання зусиль усіх членів групи, тісна їх взаємодія. Групова робота на етапі актуалізації опорних знань активізує мислиннєву діяльність учнів, допомагає ліквідувати прогалини в їхніх знаннях, згуртувати класний колектив, привчає працювати самостійно. Обґрунтовано, що найбільш ефективною є групова робота в 7-9 класах, оскільки учні цих класів розпочинають активно спілкуватися зі своїми ровесниками. У спільній навчальній роботі деякий матеріал краще засвоюється, ніж під керівництвом учителя.

Враховуючи рівні пізнавальної активності – відтворюючий, інтерпретуючий, творчий та математичні здібності учнів, - їх можна об’єднати в чотири типологічні групи.

1. Учні високого рівня (у. в. р.)– здібні до математики учні. Вони вміють самостійно працювати, творчо мислити, легко засвоюють і відтворюють теоретичний матеріал, уміють розв’язувати задачі.
   
2. Учні достатнього рівня (у. д. р.) – мають добрі знання з математики. Володіють навичками самостійної роботи, вміють аналізувати матеріал, виділяти в ньому суттєве, узагальнювати математичні факти, однак частина учнів не володіє високою працездатністю, повільніше засвоює навчальний матеріал. Члени цієї групи відчувають труднощі під час розв’язування творчих задач і, зазвичай, потребують деякої допомоги з боку вчителя.
   
3. Учні з середніми навчальними можливостями (у. с. р.), володіють знаннями, вміннями та навичками, що відповідають обов’язковим результатам навчання, застосовують матеріал за зразком, аналогією, розв’язують лише стандартні задачі. Навчальна діяльність цих учнів потребує оперативного контролю.
   
4. Учні з початковими навчальними можливостями (у. п. р.) – вони слабо сприймають і засвоюють навчальний матеріал, не вміють розв’язувати найпростіші задачі, не володіють мислиннєвими операціями: синтез, аналіз, узагальнення, виділення суттєвого тощо. Учні потребують постійної допомоги з боку вчителя.
   

Розрізняють два основні види групової роботи: недиференційована (усі групи одержують однакові за змістом завдання) і диференційована (групи одержують різні за змістом завдання). Під час диференційованої групової роботи завдання ділиться на менші за обсягом завдання, і одне з таких завдано виконує кожна група або кожна група опрацьовує одну й ту ж тему, використовуючи різні джерела знань (група розв’язує одне і те ж саме завдання, використовуючи різні методи, прийоми, підходи). Розрізнятимемо також диференційовану та недиференційовану роботу учнів у межах однієї групи. Під час недиференційованої роботи учні спільними зусиллями виконують запропоновані завдання однакової складності. Диференційована робота в групах є більш складною. Учні виконують завдання різної складності відповідно до своїх здібностей. Тут велику роль відіграє керівник групи (учень – асистент). Він розподіляє завдання між учнями, керує роботою, узагальнює результати членів групи, надає, в разі потреби, допомогу своїм товаришам, перевіряє правильність виконаних завдань, нерідко оцінює і рецензує відповіді учнів. Учня – асистента обирають усі групи (у більшості випадків – це учень високого або достатнього рівня підготовки). Учитель від учнів – асистентів отримує інформацію про рівень засвоєння навчального матеріалу кожним учнем групи.

Тривалість групової роботи на етапі актуалізації опорних знань учнів (в залежності від типу уроку) – від 5-10 до 25-35 хвилин. Структура етапу актуалізації знань при цьому може бути різною, однак частіше така:

• організаційний етап;
  
• створення проблемної ситуації і формулювання мети уроку;
  
• ознайомлення учнів із завданнями кожної групи;
  
• робота в групі;
  
• спільне обговорення виконаних завдань;
  
• оцінювання роботи групи та окремих її членів.
  

Надзвичайно важливою і актуальною є і проблема забезпечення в процесі навчання міцності математичних знань, умінь і навичок. Цю проблему можна розв’язати , якщо учні зможуть систематизувати і узагальнити свої знання. Для шкільного курсу математики характерним є те, що більшість понять не вводяться одразу в повному обсязі. Зміст і обсяг таких понять розширюється і збагачується поступово. Наприклад, такі поняття як число, функція, геометрична фігура вводяться у початкових класах. І до того моменту, коли вони вивчаються в курсах алгебри та геометрії, накопичується вже достатньо матеріалу для їх введення на основі систематизації і узагальнення, що попереджує формальне засвоєння знань.

Узагальнення теми чи розділу ставлять школяра в умови, коли необхідно піднятись над вивченим матеріалом, виділити найголовніше. Одночасно з цим іде активне повторення навчального матеріалу, розширюються знання, відпрацьовуються інтелектуальні уміння та навички (розв’язування задач, прикладів, вправ, графічних побудов і т.д.) , тобто теоретичні знання використовуються в прикладній діяльності учнів. Дякуючи тому, що ці знання узагальнюються і систематизуються, вдається значно розширити їх застосування, збільшити обсяг вправ.

Аналіз уроків узагальнення і систематизації знань та виявлення труднощів, пов’язаних з їх проведенням, показує, що часто такі уроки перетворюються в уроки звичайного повторення

(зокрема, актуалізація опорних знань і вмінь часто перетворюється у просте відтворення матеріалу попереднього уроку безвідносно до того, як цей матеріал " працює" на тему і мету даного уроку), на яких формуванню системи знань, системності розуміння учнями навчального матеріалу відповідної уваги не приділяється.

Узагальнення відбувається не тільки на спеціальних уроках, а здійснюється на кожному з них у вигляді актуалізації знань та способів дій.

Тому під актуалізацією знань та способів дій розуміють не тільки відтворення раніше вивчених знань і умінь, але і застосування попередніх знань у нових ситуаціях, їх поглиблення, систематизацію, стимулювання пізнавальної активності учнів, а також перевірку вчителем рівня засвоєння знань учнів, тощо.

Готуючись до уроку, вчитель не тільки ретельно відбирає систему навчального матеріалу, виділяє в ньому "одиниці засвоєння", продумує форми його подачі, але й прогнозує способи діяльності учнів, за допомогою якої школярі будуть засвоювати запланований навчальний матеріал. При цьому важливо врахувати, якими знаннями, діями та прийомами учні вже володіють, а які треба сформувати на даному етапі навчання, а також брати до уваги закономірності сприйняття, пам'яті, мислення, вікові та індивідуальні особливості учнів.

З психології відомо, що діти відрізняються своїми нахилами, типами пам'яті, темпом роботи, мисленням, особливостями сприйняття матеріалу. Диференціація навчання дозволяє вибрати такі методи, засоби навчання, які сприяють максимальному розвитку всіх учнів.

Реалізація розвиваючого навчання полягає в тому, що вчитель не тільки використовує різні методи і форми роботи з учнями на уроці, але і систематично навчає їх способам використання тих чи інших видів навчально – пізнавальної діяльності. З точки зору психології в забезпеченні належних умов для успішного формування математичних понять важливе значення відводиться попередньому досвіду і знанням учнів. І тому, в процесі подачі нового матеріалу (на уроках закріплення) вчитель повинен орієнтуватись як його учні знають попередній матеріал, а які моменти викликають у них труднощі. Тому такі уроки слід починати з актуалізації опорних знань і способів дій: дітям буде легше зорієнтуватись у новому, це спростить розв'язування математичних вправ, матеріал буде повторюватись і систематизуватись. Важливим є також те, що при повторному відтворенні тієї чи іншої навчальної інформації діти вчаться виділяти головне, відкидаючи другорядне. Тому необхідно, правильно організувавши закріплення матеріалу, неперервно повторювати на протязі всього навчального року, а не тільки проводити підсумкове повторення в кінці теми, чверті чи навчального року.

Необхідно, щоб дітям було цікаво вчитися. А це можливо лише тоді, коли матеріал зрозумілий і доступний, а це, в свою чергу, досягається через повторення, систематизацію і узагальнення навчального матеріалу. Як було сказано вище, на кожному уроці це впроваджується на етапі актуалізації знань і умінь.

Відповідно до основної дидактичної мети, уроки поділяються на чотири типи:

1. ознайомлення з новим матеріалом;
   
2. закріплення вивченого;
   
3. перевірки знань, умінь та навичок;
   
4. систематизації та узагальнення вивченого матеріалу.
   

Також часто застосовується комбінований урок, в межах якого проводиться ознайомлення з новим матеріалом та закріплення знань. Структура 1) - 3) типів уроків включає в себе етап актуалізації опорних знань і умінь.

Тип уроку вказує, з якою метою і в якій формі проводити актуалізацію, яка передбачає не тільки відтворення раніше вивченого, але й застосування попередніх знань у нових ситуаціях, їх поглиблення, активізацію пізнавальної діяльності учнів, тощо.


Урок ознайомлення з новим матеріалом

Актуалізація на цьому уроці проводиться з метою повторення та застосування раніше вивченого матеріалу у нових ситуаціях.

Якщо подача нового матеріалу іде не в одній темі чи розділі математики і є новою для учнів, то використовувати рівневий підхід на цьому етапі не слід. Учні повинні засвідчити обов’язковий рівень знань, тобто всі диференційовані групи в класі повинні володіти матеріалом, без якого подальше навчання неможливе. В цьому випадку актуалізацію знань можна провести у формі фронтального опитування. Дітям пропонується система питань, на які вони повинні відповісти.

Якщо ознайомлення з новим матеріалом відбувається в межах однієї теми, то актуалізацію проводять у різних формах, враховуючи різнорівневий підхід до навчання. Наприклад, роботу можна організувати так:

1. Фронтальна перевірка теорії.
   
2. Перевірка вмінь:
   

- з групою учнів початкового та середнього рівнів засвоєння знань проводиться усна робота репродуктивного характеру (користуючись правилом чи формулою, виконати обчислення, зробити малюнок або пояснити його, тощо);

- для учнів достатнього рівня засвоєння матеріалу пропонують питання проблемного характеру;

- учням високого рівня засвоєння знань дають завдання на картках творчого характеру.

Після завершення усної фронтальної роботи з першою групою, всі слухають відповіді на питання учнів другої групи. Вчитель сам перевіряє правильність відповідей, або доручає це учням високих рівнів підготовки.


Урок закріплення вивченого

Актуалізація проводиться з метою відтворення раніше вивчених знань і способів дій під час перевірки домашнього завдання (перевіряється засвоєння матеріалу, з яким учнів знайомили на попередніх уроках), як теорії, так і практичних завдань, або пропонується система вправ, при розв’язуванні яких необхідно виявити знання фактичного матеріалу.

Використовуючи диференційований підхід, побудувати перевірку домашнього завдання можна таким чином.

1. - Фронтальне опитування теоретичних знань.

- Домашні вправи достатнього та високого рівнів складності, кілька учнів відповідного рівня засвоєння знань, можуть представити на дошці.

2. Будь-який учень розв’язує домашні вправи біля дошки, відповідає на теоретичні запитання, а учень вищого рівня засвоєння знань рецензує відповідь товариша (за планом, запропонованим вчителем) та оцінює її.

3. Вчитель працює з учнями початкового та середнього рівнів засвоєння матеріалу, решта класу виконують завдання на картках, аналогічні домашнім вправам чи подібні їм. Коли педагог пропонує систему вправ для роботи, то учні високого рівня засвоєння знань повинні розв’язати всі задачі, учні достатнього рівня – крім найскладнішої, середнього рівня – декілька нескладних вправ. Тобто різні диференційовані групи одержують різні за складністю завдання, "обмежені знизу" обов’язковим рівнем знань і умінь з даної теми.


Урок перевірки знань, умінь та навичок

Актуалізація на цьому уроці проводиться з метою перевірки засвоєння знань, умінь та їх систематизації.

Оскільки дана проблема не набула розголосу в педагогічній літературі, то на нашу думку, актуалізацію слід організовувати наступним чином.

Якщо на даному уроці запланована самостійна робота (45 хв.), то доцільним буде проведення фронтального опитування всіх учнів з даної теми. Якщо ж робота розрахована не на весь урок, то початок його можна відвести повторенню, використавши диференційований підхід. Решта часу відводиться для самостійного розв’язування вправ, враховуючи особливості кожної диференційованої групи.

Якщо ж даний урок – це контрольна робота, то маємо справу з "внутрішньою" актуалізацією знань і умінь ( кожен учень, готуючись до уроку, повторює навчальний матеріал з даної теми). В разі необхідності, можна провести консультацію для "слабших" учнів напередодні контрольної, щось на зразок розширеної актуалізації знань та умінь.

Якщо даний урок проходить як інтегрований залік, то тоді в цьому випадку повністю працює різнорівневий підхід до навчання: учні повинні володіти матеріалом у відповідності з вибраним рівнем засвоєння матеріалу.


Комбінований урок

На цьому уроці подається новий та закріплюється раніше вивчений матеріал. Актуалізація проводиться з метою виявлення засвоєння учнями певного рівня знань і умінь у формі перевірки домашнього завдання ( як теорії, так і практики ), або розв'язування вправ, які охоплюють знання визначеної теми з урахуванням диференційованого підходу.

Для того, щоб активізувати пізнавальну діяльність учнів, зацікавити дітей навчанням, використовують нетрадиційні форми уроків, інтерактивні методи навчання. Тут необмежені можливості для використання диференційованого підходу на всіх етапах уроку. Так, наприклад, урок ознайомлення з новим матеріалом можна провести у формі конференції, усного журналу "Незвичайне поруч", "Подорож у країну не відгаданих таємниць", клубу "Що? Де? Коли?", дидактичного театру; урок закріплення – як роботу штабів знань, роботу в парах, групах, ланках, урок виправлення помилок, урок творчості; перевірку знань можна організувати як пізнавальний КВН, аукціон знань, мозковий штурм, захист фантастичних проектів, конкурс шпаргалок. Тут основну роль мають відіграти "сильні учні" (як правило, вони відвідують математичний гурток або факультатив). Для них це – творча робота, пошук, знайомство з новою літературою і невідомими фактами…

Для учнів початкового та середнього рівнів засвоєння знань це теж дуже цікаво, бо вони виступають у ролі глядачів, дізнаються про невідоме в математиці, чи просто змагаються між собою у знаннях. Актуалізація на таких уроках проводиться з метою повторення основних ідей теми, щоб учні могли вільно орієнтуватися у поставлених питаннях, щоб їм був зрозумілим матеріал, а, отже, і цікавіше на уроці.

Наприклад, урок перевірки знань, умінь і навичок можна провести у формі КВН. Клас ділять на три команди (не за рівнями, а, наприклад, по рядах), і з сильних учнів вибирають троє консультантів, які допомагають вчителеві проводити КВН.

Структура уроку:

1. Привітання команд
   
2. Розминка
   
3. Бліц – турнір
   
4. Конкурс художників
   
5. Конкурс капітанів
   
6. Конкурс консультантів
   
7. Підсумки
   

Актуалізація проходить у формі розминки. Кожна команда одержує завдання, яке треба кожному виконати письмово (підбираються декілька простих вправ на безпосереднє застосування теорії, відповідної теми, на практиці).

Кожен консультант слідкує за своєю командою, збирає аркуші з завданням, перевіряє та оцінює їх. Завдання повинні бути підібрані такі, які б вимагали присутності у командах дітей з різними рівнями засвоєння знань.

Уроки систематизації і узагальнення вивченого матеріалу у своїй структурі не містять етапу актуалізації знань. На цих уроках іде загальне повторення вивченого, узагальнюються основні знання з теми чи розділу, виводиться висновок про місце їх у системі математичних знань вцілому.

Урок буде більш результативним, якщо групову роботу поєднувати з фронтальною та індивідуальною формами навчання. Є різні варіанти такого поєднання. Наприклад, ефективним є взаємозв’язок вигляду:

1. фронтальна форма – групова недиференційована – індивідуальна;
   
2. групова форма – фронтальна форма – індивідуальна.
   

Головна функція вчителя за групової навчально-пізнавальної діяльності учнів полягає в організації співробітництва учнів в групах. Таке співробітництво передбачає:

1. розподіл обов’язків між учнями;
   
2. аналіз завдання, взаємо обмін інформацією;
   
3. взаємодопомога, взаємоперевірка та взаємо оцінювання один одного.
   

Учитель повинен дбати про високий навчальний потенціал кожної групи. Для цього доцільно добирати диференційовані завдання, враховуючи навчальні можливості кожного учня. Якщо ж завдання виявилося для учня складним, то слід замінити його на простіше, більш доступне для учня; важке завдання учень за бажанням може виконати вдома, попередньо проаналізувавши його з учителем.

Групова навчальна діяльність учнів на етапі актуалізації знань та способів дій має значні переваги в порівнянні з іншими методами, а саме:

1) допомагає створювати на уроці умови для формування позитивної мотивації навчання школярів;

2) дає можливість здійснювати диференціацію навчання;

3) сприяє виробленню вмінь співпрацювати з іншими учнями;

4) забезпечує високу активність усіх учнів;

5) реалізує їх природне прагнення до спілкування, взаємодопомоги і співпраці;

6) підвищує результативність навчання та розвиток школярів.


1.3. Диференційований підхід до вивчення математики. Початковий етап уроку в умовах диференціації навчання

У Національній доктрині розвитку освіти наголошено: “Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя”. Творча діяльність людини в усіх галузях життя можлива за наявності міцних знань основ наук, узагальнених умінь та навичок і розвитку її духовних сил (певних позитивних якостей розуму і характеру, почуттів переконань). Перед кожним новим поколінням життя ставить усе складніші завдання і для їх розв’язання потрібний все вищий рівень освіченості особи. Становлення наукового світогляду учнів неможливе без ознайомлення зі специфікою математичних методів пізнання. Формування уявлень про математичне моделювання, розуміння зв’язку математики з дійсністю.

В період з 1958 по 1988 рр. диференціація навчання співпадає з фуркацією, тобто під диференціацією розуміють розділення навчальних планів з метою такої спеціалізації учнів, яка сумісна з збереженням загальноосвітнього характеру школи. Види, форми диференціації першого періоду вказані на схемі 1:




Схема 1. Диференціація навчання першого періоду


Нове розуміння диференціація навчання бере початок після проведення Всесоюзного з’їзду працівників народної освіти (1988), на якому була прийнята Концепція загальної середньої освіти. Основними напрямками розвитку школи були проголошені гуманізація і демократизація, в зв’язку з чим однією з першочергових задач була названа саме широка диференціація навчання, спрямована на розвиток індивідуальних творчих запитів учнів, повну реалізацію всіх природних задатків і схильностей особистості. На сучасному етапі дтференціація навчання визначається комплексно на психологічному, педагогічному і методичному рівнях.

Схема 2. Диференціація навчання сучасного періоду


Диференціація навчання дозволяє організувати навчальний процес на основі урахування індивідуальних особливостей особистості, забезпечити засвоєння всіма учнями змісту освіти, яке може бути відмінним для різних учнів, але є обов’язковим для всіх, виділенням інваріантної частини.

Мета диференціації процесу навчання – забезпечити кожному учню умови для максимального розвитку його здібностей, нахилів, задоволення пізнавальних потреб і інтересів в процесі засвоєння ними змісту загальної освіти.

В розумінні диференціації виділяють три основних аспекти:

- урахування індивідуальних особливостей учнів;

- групування учнів на основі цих особливостей;

- варіативність навчального процесу в групах.

Перший аспект – урахування індивідуальних особливостей учнів характерний і для диференціації, і для індивідуалізації. Специфіка диференціації навчання – урахування індивідуальних особливостей, притаманних групам учнів, і організація варіативного навчального процесу в цих групах.

Індивідуалізація – це граничний варіант диференціації, коли навчальний процес будується з урахуванням особливостей не груп, а кожного окремо взятого учня.

Під диференціацією розуміють спосіб організації навчального процесу, при якому враховуються індивідуально-типологічні особливості особистості (здібності, інтереси, нахили, особливості інтелектуальної діяльності і ін.). Диференціація характеризується створенням груп учнів, в яких елементи дидактичної системи (мета, зміст, методи, форми, результати) розрізнюються (Осмоловская И.М. Организация дифференцированного обучения в современной общеобразовательной школе. - М.: Издательство «Институт практической психологии»; Воронеж: издательство НПО «МОДЭК», 1998.-с.7).

Диференціація навчання має зміст і форму. Зміст диференціації навчання – це спеціально організований навчальний процес для певної групи учнів. Спеціальна організація навчального процесу може виявлятися в різних формах.

Диференціація може здійснюватись на різних рівнях. Рональд Де Гроот (Рональд Де Гроот Дифференциация в образовании // Директор школы.-1994.-№5,6 – с. ) виділяє три рівня, а саме: 1-й мікрорівень, коли різний підхід здійснюється до окремих груп учнів внутрі класу. Цей рівень диференціації інколи називають внутрішньою або внутрікласною; 2-й рівень мезорівень – рівень школи, коли диференціація здійснюється внутрі школи між окремими класами, профілями, напрямками; 3-й макрорівень, коли диференціація здійснюється між школами, створення різних типів шкіл. Другий і третій рівні - зовнішня диференціація.

Якщо врахувати наявні в практиці форми диференціації і вказані рівні, то результат класифікації пред’явимо в вигляді таблиці.