В контексті українського неокласицизму

Вид материала

Документы

Содержание ЮрІЯ Клена «Каравели»

Подобный материал:

• Вступ, 786.34kb.
• Прийнятий: Затверджено: Постановою №6 Радою Українського Народу Установчих Зборів Українського, 368.33kb.
• Ну що б, здавалося, слова, 692.53kb.
• Автореферат дисертація на здобуття наукового ступеня, 631.21kb.
• Валентина Леонідівна Таран, 92.65kb.
• Преса україни у роки, 75.76kb.
• Філософія бунту анархічного песимізму в контексті українського шістдесятництва, 164.36kb.
• Український Католицький Університет права людини та сім’ї в контексті українського, 374.54kb.
• Управління культури облдержадміністрації, 713.19kb.
• Онавчої влади та місцевого самоврядування в контексті європейського вибору України,, 41.62kb.

Тема УкраЇни в поетиЧнІй збІрцІ

ЮрІЯ Клена «Каравели»


Можна однозначно стверджувати, що без потужного процесу відродження української духовності в 20-х роках не було б у нас поета Юрія Клена. У вирі розвитку української культури Освальд Бурґгардт під впливом, у першу чергу, Миколи Зерова став одним із неокласиків і як неокласик пов’язав свою творчість тісним духовним зв’язком зі світовою культурою. Для увиразнення власних світоглядних ідей, для піднесення художнього рівня української поезії та включення її в європейську та світову культуру Юрій Клен плідно послуговувався античним культурним пластом, наповнював свою творчість біблійними образами, мотивами, символами, наявний в його поезії і широкий європейський культурологічний контекст, з доби Відродження починаючи і поетовою сучасністю завершуючи. Таким чином, поет виконував одне із головних завдань, яке ставив перед собою як неокласик: „засвоєння… найвищих літературних здобутків людства“ [2, 42].

Але, як справедливо зауважує Ігор Качуровський [3, 19], усе в Юрія Клена (теми, образи, мотиви) було лише підходом до головної теми поетового життя і творчості – теми України. Саме у поезіях про Україну звучить потужний полілог зі світовою культурою, допомагаючи поетові глибше розкрити головну тему власної творчості. Коли читаєш його твори, то викликає великий подив і повагу те, що німець за національністю Освальд Бурґгардт зумів так близько до серця сприйняти долю України, перейнятися її трагедією, сповнитися такою великою та щирою любов’ю до неї.

Свою українську поезію поет присвячує красі природи і людей, історичному минулому Вітчизни та видатним історичним постатям, темі трагічної долі України та її народу, вимріюючи для них краще майбуття, пристрасно бажаючи їм соборності, незалежності, волі.

Юрій Клен намагався осмислити історичні шляхи розвитку своєї української Батьківщини від праісторичних часів її язичеських богів Перуна і Сварога через золотий вік Київської України-Руси часів князювання Володимира Великого, через так само золотий вік Галицько-Волинського князівства Данила Галицького, через віки трагічних лихоліть татаро-монгольської навали та колоніального гніту Москви і Росії аж до своєї страшної сучасності, на яку звалиться ще більше лихо – сталінський геноцид українського народу та гітлерівський фашизм, що теж винищував Україну та її народ.

Потенціал неокласицизму як художньої школи дозволяв Юрієві Кленові самобутньо використовувати і романтичні художні форми, і різноманітні авангардистські, в першу чергу – символістські й акмеїстські. Самобутній і невичерпний у своїй творчій потенції неокласицизм Юрія Клена духовно тісно пов’язаний з українським світом. Саме завдяки цьому в поезію Юрія Клена плідно влилися літературні традиції „празької“ школи українських поетів-емігрантів Є. Маланюка, О. Олеся, О. Ольжича, О. Теліги та ін.

Двома найголовнішими мотивами поезії „празької“ школи, як зазначає Богдан-Ігор Антонич, були „зрозуміла туга за втраченою батьківською землею… та розлитий широкою рікою історизм… При цьому характерно, що він звернений передусім до найдавніших часів, аж до середньовіччя, до Русі варягів і „Слова о полку Ігоревім“… Мотиви чужоземної історії зустрічаються, але значно рідше, причому також із тенденцією до Середньовіччя“ [1, 15].

Усе, що Богдан-Ігор Антонич сказав про емігрантську поезію“ „празької“ школи, може належати до творчості Юрія Клена і проявляється у його поетичній збірці „Каравели“. Але слід зробити одне суттєве уточнення: мотиви чужоземної історії виступають у поета теж дуже часто.

Поетичний стиль Юрія Клена поєднав у собі німецьку ментальність і неокласицистичні поетичні засади, що проявились у його тяжінні до чіткої, по-німецьки педантично строгої та класицистично майстерно відшліфованої форми віршів, з чисто українською духовністю, що найяскравіше видно з творів про історію та долю України, які склали окремий розділ збірки „Каравели“, названий „У Первозванного на горах“.

Назва цього циклу має символічний зміст – упродовж усього творчого шляху поета образ України в його поезії невіддільний від образів Бога, Ісуса Христа, Матері Божої, святих християнської і перш за все української церкви та від християнства взагалі. Глибока віра в Бога та неодмінний прихід вищого суду поєднуються в Юрія Клена з надіями на справедливе й щасливе майбуття України, на її звільнення од ворожого ярма.

Віра в незламність і в безсмертя християнства на Україні поєднується з вірою у прийдешню державність Батьківщини й образом величного Софіївського собору, який хотіла стерти з лиця землі більшовицька „нечиста доба“. Софіїська церква, що стала величним символом України, збережеться і відродиться, як і сама українська держава, бо „це все пройде без вороття“ і колись:


…усім об’явиться, як чудо,

Істота кожної з земних речей.

Настане день … світ спалахне, й полуда

Тобі спаде з засліплених очей.

В священнім жасі, дивно скам’янілий,

– Немов хто в вічність відчинив вікно,–

Побачиш ти у млі нестерпно білій

Все, все таким, як справді є воно:

Хрестом прорізавши завісу диму,

В красі, яку ніщо не сокрушить,

Свята Софія, ясна й незрушима,

Росте легендою в блакить.


Юрій Клен безмежно вірить в спасенне майбуття України, бо не може загинути країна і народ, які створили такі великі духовні цінності, предмет гордості поета.

Це Україна дала світові такого велетня філософської думки й духовності, яким був Григорій Сковорода, котрий прагнув однайти гармонію між людиною і природою та самовдосконалитися під впливом ідеалу краси, збагатитися духовно, досягнути такого стану душі, коли з хаосу почне створюватися світ.

Український патріотизм Юрія Клена і його почуття гордості за рідний край багато чим зобов’язані красі української природи, яка прив’язала до себе німця Освальда Бурґгардта. Красою природи рідного краю він захоплюється у віршах „Енгармонійне“, „Осінь“, „Весна“, „Акварель“, „Зимові дні“, „Майже елегія“, „Січень“, у п’яти віршах циклу „Осінні рядки“ та у двадцяти восьми віршах циклу „Праосінь“. Навіть у малюнках далекої Франції, у такій милій Жанні д’Арк, читач впізнає свою, кленову Україну.

Перегукуючись з авангардистами Р. М. Рільке і Ю. Тувімом, Юрій Клен прагне органічного злиття свого ліричного героя з природою, гармонійного єднання з нею:


Отак вітрам віддатись,

Щоб квітом синім і гірким

Зрости і загойдатись

На дикім березі нічнім.


Історичне минуле рідного краю у Юрія Клена неодмінно поєднується з іменами видатних державотворців та діячів, з образами прадавніх язичеських богів. Наприклад, поема „Україна“ у перших трьох частинах розповідає про історичний шлях України від часів її хрещення та відречення від Перуна і Сварога, боротьби з половцями та монголо-татарської навали через події визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, повстань проти московського ярма, через „чорні дні Полтави“ і фатальний 1917 рік аж до виселень в Сибір „гноїння в колективах весни надій“, до потворних більшовицьких репресій проти українського народу – організованого Москвою геноцидного голодомору 1933 року, коли


Здувались чорні трупи

В некошених житах.

Жах смерті у підвалі

Моторами ревів,

І кулі розбивали

Коробки черепів…

…Селянські канібали

Ловили дітваків,

Могили розгрібали

І крали з трун мерців…


Та попри всі лихоліття, нищення, голод і холод, муки свого народу Україна вистоїть, бо її


Майбутнього крилаті кораблі

Уже стоять на рейді кругом.

Прозора височінь дзвінка,

І дужий вітер дме в шумні вітрила,

І вже чиясь невидима рука

Ворота в далеч відчинила.


Надією і вірою у прийдешню могутність України сповнений вірш „Символ“, де символічний образ жолудя, посланий Господем Богом у руки князя Данила у відповідь на його молитву провістити майбутню долю України,– символізує народження, зростання, безсмертя і міць майбутньої української держави: з жолудя виросте дуб, потім – ліс, з якого постануть міста, „церкви, хати і вежі“.

Цим віршем Юрій Клен не випадково закінчує збірку „Каравели“ – в його останніх рядках на повну силу звучить пристрасний заклик поета і його настанова нащадкам жити надією на велике майбутнє України:


Коли твій нарід лихо поневолить,

Не кутай скаргами свій рідний край,

Сховай для засіву насіння голе.

Дрімає в темній шкаралупці жолудь:

Погрій в руці його, тули до чола,

Вслухайся, як росте прийдешній гай.


Розгул більшовицького терору в Україні прийшовся на час, коли Освальд Бурґгардт уже перебував в еміграції. Та поет уважно слідкував за подіями в своїй українській батьківщині, добре знав про злочини совітів і відверто говорив про них правду. Саме тут, в еміграції, роздуми над лихоліттями української історії привели поета до усвідомлення того, яку велику роль судила доля відіграти Україні в історії європейських народів.

Полемізуючи з О. Блоком, Юрій Клен переконливо визначив у вірші „Ми“ історичну місію та значення українського народу для європейської цивілізації. Поет змалював поетичний образ українського народу, визначив основну рису його ментальності – миролюбність, протиставив героїзм українців іншим народам та перерахував досягнення світу, яких ще бракує його власному народові:


Ми не ходили за моря

Земель незнаних добувати.

Наш шлях у греки із варяг

Синів у піні бронзуватій.


І до індійської землі

Зоря полярна крізь тумани

Нам не водила кораблі

У неосяжнім океані.


Ми ще снагу п’ємо з джерел…

Не протинали ми простори

На білих крилах каравел.

Не мріло нам тропічне море.

І хай європейці мають більше заслуг перед історією, та українців ще чекає світле майбуття, вони ще підстережуть жар-птицю, символ казкового щастя:


Ні! Тільки потай по ночах

В галуззі рідної кислиці

З солодким жахом у серцях

Підстерігали ми жар-птицю.


Хтось щедрий нам навік віддав

широкий обрій оболоні,

Де, спінені, з високих трав

Трусили росу наші коні.


Юрій Клен визначає у вірші „Ми“ унікальність історичної місії України й українців: вони були покликані врятувати Європу від татаро-монгольської навали, стати щитом, який захистив європейську цивілізацію від дикого, варварського Сходу, що грозив їй загибеллю:


На гострій грані двох світів

Ми непорушно муром стали,

Щоб чорний вихор нас не змів

Голодним клекотом металу.

Щоб геній раси спорудив

Вам храми з бронзи і кришталу,

Нас затопляв страшний приплив

І смерч монгольської навали.


В запеклім герці двох стихій

Ми завжди жертвами лягали,

Коли неситий буревій

Зі сходу дув в нестямі шалу.

Щоб ви цвіли в красі стрункій,–

Ударивши у наші груди,

Відлине в степ не раз прибій

Шаленства, розпачу і блуду.


Як і інші твори Юрія Клена, цей вірш сповнений глибоким переконанням, що наш народ зуміє посісти належне йому і достойне місце серед інших народів Європи:


Та ми татарську чорну кров

Варязьким холодом остудим.

У такт рокам гуде наш крок.

Ми йдем …ми ростемо… ми будем.


Постійне звертання Юрія Клена до героїчного історичного минулого, до переломних миттєвостей історії, коли наші предки мужньо ставали до боротьби з ворогами, не було для поета буденною самоціллю. Він постійно використовує минуле для філософського осмислення сучасності, весь час проводить паралелі між страхітливою реальністю України та славними подіями її давнини. Історичне минуле має у Юрія Клена ще одну функцію – воно допомагає побачити майбутнє; звертаючись до нього, поет намагається переконати читача в тому, що для України неодмінно настане світле майбутнє.

Підтвердженням цього нерозривного зв’язку минулого, сучасного і майбутнього може послужити триптих сонетів „Володимир“, в якому тісно переплітаються між собою часи князювання Володимира Великого і сучасне Кленові життя України. В це сучасне допомагає перенестися образ пам’ятника Володимирові, „що на горі, відлитий з бронзи, станув“, під яким хвилюються київські каштани, співає Дніпро й „гуде під шум аеропланів Лихий пожар червоних прапорів“.

З минулим і сьогоденням поет постійно переплітає і бачить за ними майбутнє:


Та розвівається поволі мла,

І вже в рожевім кольорі надії

Незнана просторінь віків ясніє.


Майбутнім живе ліричний герой триптиха, князь Володимир:


Лише вві сні ввижається князеві,

Що місто шле у далеч крики леві,

Поволі розсуваючи свій круг.


Стоячи бронзою пам’ятника на дніпровській кручі, князь Володимир вдивляється „в дальній обрій“, і пам’ять про минуле сповнює його вірою в прийдешність України:


– Вдивляючись весною в дальній обрій,

Щороку бачить князь: скресає лід.

І згадує, як по добі недобрій

Загинули, не полишивши слід,

І дикий печеніг, і люті обри.

І грає усміхом суворий вид.


У творчому доробку поета є вірші, де він осмислює сучасність і всі її потворні сторони, пов’язані з совіцьким гнітом. Це „Терцини“, „Мандрівка до сонця“, „Майже елегія“, „Жорстокі дні“, „Київ“. У них поет розповідає про нелегку долю України, яка постійно страждає від різноманітних завойовників, про ті катаклізми, що руйнували і руйнують Україну, намагаючись знищити український нарід.

Так німець Освальд Бурґгардт став українським патріотом і національним борцем за Україну, за її соборність і незалежність, за її світле майбуття.


1. Антонич Б.-І. Поезія по цей бік барикад // Дзвін, 1980.– № 5.– С. 15.

2. Брюховецький В. Микола Зеров.– К., 1980.– С. 42.

3. Качуровський І. Творчість Юрія Клена на тлі українського парнасизму // Клен Ю. Твори.– Нью-Йорк, 1992.– Т. 1.– С. 19.


Олена Бухарова⁵

(Дрогобич)


БуттЯ образу Tрубадура

в поезІЇ ЮрІЯ Клена


У творах Юрія Клена важливе місце належить світові культури, який він сприймав як цілісність. Образи культури в поезії митця сприяють пізнанню та розумінню людини, таїн буття та творчості. У своїх художніх пошуках Юрій Клен орієнтувався та спирався на різні фольклорні та мистецькі образи і традиції, в тому числі і на середньовічні, виводячи їх на нові щаблі естетичного та філософського усвідомлення й відтворення. Це стосується і відомого циклу поета „Прованс“, який увійшов до збірки оригінальних творів українською мовою „Каравели“ (1943 р.).

Як відомо, поезії, що утворюють той чи інший цикл, об’єднуються на основі складних жанрових, тематичних, образних, асоціативних та емоційних зв’язків. Слово, що стало назвою циклу Юрія Клена („Прованс“), викликає у різних людей різноманітні спогади: це і найкраща оливкова олія, якою прославився Прованс, і чудові мережива, і відомі європейські морські порти Марсель, Тулуза, на узбережжі Провансу… А для поета Клена ця давня область Південної Франції – колиска сучасної європейської лірики. Назви віршів, що утворили названий цикл,– пов’язані з іменами найталановитіших та найвідоміших провансальських трубадурів: Бернара де Вентадура, Бертрана де Борна, Жоффруа Рюделя.

Однією з особливих характерних ознак поезій Юрія Клена є його звертання до номінативних назв, назв-антропонімів, що ідуть від світу культури, викликають у концептуального читача цілу низку фольклорних, літературних, історичних тощо асоціацій („Лот“, „Жанна Д’Арк“, „Сковорода“, „Беатріче“ та ін.).

З легендарних середньовічних біографій трубадурів відомо, що Жоффруа Рюдель належав до вищого світу – був князем, Бертран де Борн володів разом з братами замком Альтафорт, а Бернар де Вентадур – людина низького походження, батько якого був слугою, а мати випікала хліб для своїх господарів. Але приналежність до того чи іншого соціального прошарку поетів ніколи не була важливою для шанувальників їх творчості. Несуттєвими такі біографічні моменти є і для Юрія Клена. Головне для нього – натхненна, довершена поезія цих самобутніх митців – талановитих трубадурів, справжніх „аристократів духу“.

Так у циклі „Прованс“ вже на рівні назв створюється ситуація резонансного спілкування: автор, ліричний герой, ліричні персонажі існують у безперервному комунікативному полі під знаком ціннісного та духовного суголосся. Свідомість читача рухається у смузі поетичного, творчого спілкування у часі.

Цикл „Прованс“, котрий складається з чотирьох поезій („Бернар де Вентадур“, „Бертран де Борн“, „Жоффруа Рюдель“, „Жоффруа Рюдель Мелісанді“), утворює поетичну тетралогію, а на рівні імен трубадурів – триптих. Його архітектоніка цікава ще й тим, що кожен твір циклу має своє маркування – порядковий номер (1, 2, 3, 4).

Образ трубадура в поезії Юрія Клена – образ-лейтмотив. Першою спробою осмислити його стали вірші „Бернар де Вентадур“, „Жоффруа Рюдель“, Жоффруа Рюдель Мелісанді“, написані в 20-і роки російською мовою. Однак вони не були об’єднані в цикл, не мали відповідного числового маркування. В той же час ці числові моделі, на нашу думку, варті уваги, оскільки вони не тільки позначають, але й визначають змістовний простір, змістовні перспективи циклу „Прованс“.

Мислення символами в добу Середньовіччя – яскрава прикмета теології, мистецтва, ментального оснащення. „Особливе місце серед найважливіших форм середньовічної символіки займала символіка чисел“. [1, 310] Вони не тільки кількісно, але і якісно оцінювали реальність та людину, вони нерідко створювали відповідний цілісний світ. Як же ця символіка вплітається у поезії Юрія Клена, присвячені середньовічним авторам, які функції виконує в них, як адаптується?

Числа в циклі „Прованс“ визначають певні змістовні його частини, їх місце у зовнішній та внутрішній композиції твору. Разом з тим, якщо згадати про семантику цих чисел у міфопоетичних системах, можна з певністю стверджувати, що вони створюють певний поетичний образ мікро- („Прованс“) та макросвіту, вписаний у конкретний час (XII–XIII ст.) та в безперервний час історії культури.

Нагадаємо, що число „1“ означає єдність, довершену цілісність. Такою сприймалась і сприймається поезія Бернара де Вентадура. Число „2“ пов’язане з бінарними протиставленнями, що дають уявлення про складність світу. Якщо головні теми пісень Вентадура – любов, життя, то Бертрана де Борна – війна, боротьба, смерть. Число „3“ – символ найвищих цінностей, найвищої гармонії. Таким, мабуть, бачив Юрій Клен творчий доробок Жоффруа Рюделя, з чиїм ім’ям невипадково пов’язані в циклі два твори. Число „3“ – це і символ абсолютної довершеності. Юрій Клен виділяє саме стільки і саме так (абсолютно досконала поезія) названих трубадурів. Число „4“ – „образ статичної цілісності, ідеально стійкої структури“ [5, 630]. Цикл „Прованс“ складається саме з чотирьох творів. Крім того, він об’єднує чотирьох поетів: Бернара де Вентадура, Бертрана де Борна, Жоффруа Рюделя і Юрія Клена.

Сума двох основних числових визначень циклу (три поети трубадури, чотири поезії) утворює число „7“, а їх добуток – число „12“. Як відомо, саме ці числа пов’язані з найважливішими уявленнями про Космос та гармонію у ньому. Так Юрій Клен виступає творцем Всесвіту, в якому мистецтво стає важливим стрижнем, параметром, орієнтиром.

Синтез конкретного, реального, загального та сакрального в циклі „Прованс“ пов’язаний також із вічними аксіологічними темами (любов, життя, смерть, творчість та ін.). Вони утворюють у названому контексті кардинальні буттєві опозиції (мир – війна, любов – ненависть, життя – смерть, забуття – безсмертя тощо). Екзистенціальні суперечності в циклі „не тільки відіграють роль сюжетотворну: саме завдяки їм втілюється буттєва концепція твору, реалізується „індивідуальна гіпотеза буття“ [6, 317].

Домінуючою в поезіях Бернара де Вентадура та Жоффруа Рюделя була тема кохання. Як і інші провансальські поети-трубадури вони осмислювали та розробляли в любовній ліриці етико-естетичні канони почуттів та поведінки, що тяжіли до ідеалу, до витонченості, тобто до куртуазії.

Бертран де Борн – поет-вояка, представник військової аристократії, пристрастю якого була битва, боротьба, а ідеалом – лицарські подвиги, двобої, мужність. Додамо, що ці почуття поєднувались у ньому з величезним егоїзмом, інтриганством, діянням заради власного збагачення. Юрій Клен через напружені слова-коди лицарського ідеалу Бертрана де Борна („мужність“, „сполох“, „неспокій“, „сутички“, „чвари“, „стожари“, „війна“, „полони“, „розлуки“), що максимально емоційно підсилюють виразні оціночні епітети („крицевий серця дух“, „заграв тривожне світло“, „страшні стожари жорстоких воєн“…), яскраво відтворює життєвий натиск, філософію боротьби, дискомфорту, пафос заперечення, притаманні творам цього поета-трубадура. Відомий німецький військовий історик XIX ст. Карл Клаузевіц говорив, що війна – це продовження політики іншими засобами. Для Бертрана де Борнайого сирвенти – продовження політики та війни іншими засобами:


Не ніжність і любов, не гаю чари

він оспівав, а труб ревучий звук,

крицевий серця дух і мужність рук,

сполох, неспокій, сутички і чвари.


Були в піснях його страшні стожари

жорстоких воєн, полонів, розлук

Слова сичали сотнями гадюк

і розтинали блискавками хмари.