Geum.ru

Український Католицький Університет права людини та сім’ї в контексті українського закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Стаття 8: Право на повагу до особистого і сімейного життя.
Подобный материал:
Петро Гусак, д-р філос.

Інститут родини і подружнього життя

Український Католицький Університет


ПРАВА ЛЮДИНИ ТА СІМ’Ї В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА


Доповідь на ІІ Всеукраїнській Конференції

«Сімейна політика в Україні та ЕС»,

Київ, 5-6 травня 2007 р.Б.


Україна вважається правовою державою і у своїй Конституції декларує, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються ... найвищою соціальною цінністю». Таке формулювання означає, що Україна ґарантує всі базові права людини, а відповідно – і право на сім’ю та всі права сім’ї як основної спільноти, яку люди творять на рівні безпосередніх міжособових відносин. 17 липня 1997 р. Верховна Рада України ратифікувала також «Конвенцію про захист прав людини та основних свобод», прийняту в Римі 1950-го року, у якій право на сім’ю відображено у статті 8 «Право на повагу до приватного та сімейного життя» та у статті 12 «Право на шлюб»1. Права сім’ї та осіб, які її собою творять, викладені в «Сімейному Кодексі України». Окрім того, прямо чи непрямо стосуються сім’ї такі програми, як «Концепція державної сімейної політики» (23.03.1999), «Українська родина» (14.03.2001), та «“Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року» (27.12.2006), яка стала продовженням національної програми «Репродуктивне здоров’я 2001-2005».

Всі ці документи визнають «людину, її життя та здоров’я найвищими цінностями держави» (згідно з КУ, ст. 3), а сім’ю - «основою», «найважливішою складовою» чи «первинним та основним осередком суспільства». Сімейний Кодекс визначає право на сім’ю (ст. 4 СКУ), гарантує державну охорону сім’ї2, регламентує права та взаємовідносини членів сім’ї та гарантує їхні майнові права. Слід зазначити, що українське законодавство не настільки досконале, щоби гарантувати сім’ї як такій права, задекларовані у виданій 22.10.1983 р.Б. Римським Апостольським Престолом «Хартії прав сім’ї»3, однак принаймні юридично базові права сім’ї в Україні гарантовано. Тим не менше, реальний стан справ з сім’ями в Україні залишається не надто втішним. Про це свідчать згадані мною програми: всі вони констатують, що сім’я в Україні перебуває зараз у кризовій ситуації.

«Концепція державної сімейної політики» (23.03.1999) перелічує основні проблеми: бездітність, зниження рівня народжуваності, зростання смертності, скорочення тривалості життя, низька культура планування сім’ї, нестабільність сімейних стосунків, зростання кількості сімей, що розпадаються, та недоглянутих дітей. Програма «Українська родина» (14.03.2001 р.) визначає демографічну ситуацію як кризову: депопуляція, підвищення рівня материнської і дитячої смертності, проституція, порнографічні видання... Доступна на веб-сторінці МОЗ (www.moz.gov.ua) Концепція державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.» дещо детальніша, ніж сама пізніша Програма, говорить, що «стійка тенденція скорочення населення внаслідок зниження рівня народжуваності та підвищення рівня загальної смертності ставить під загрозу майбутнє країни». Причини: від’ємний приріст населення (у 2001 р.: -7,5 на 1000 осіб), материнська та малюкова смертність, високий рівень абортів, невиношування та ускладнення вагітності, безплідність... Згадана Концепція говорить, що саме «втрата історичних українських традицій щодо формування та збереження сім’ї ... є важливим чинником зменшення чисельності населення, пов’язаної з “недонародженням” дітей у сім’ях, батьки яких розлучилися...». Концепція подає деякі конкретні дані: загальна кількість розлучень у 2004 р.: 173163 (3,6 на 1000 осіб), рівень абортів - найвищий серед країн Европи: 21,1 на 1000 жінок фертильного віку, 45,8 на 100 вагітностей, 84 на 100 пологів. (Подальші наслідки цього стану, такі як безплідність, невиношування вагітності та смерть майже кожної десятої жінки під час вагітності внаслідок попередніх абортів, неонатальні захворювання та дитяча інвалідність, захворювання сечостатевої системи у молоді, сподіваюся, будуть висвітлені в інших доповідях). Прийнята на основі цієї Концепції Державна програма «“Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року» (27.12.2006) говорить вже про стан глибокої демографічної кризи.

Для подолання цієї ситуації згадані програми подають цілий ряд здорових пропозицій:
  • сприяння забезпечення життєвого рівня членів сім’ї, розв’язання проблеми зайнятості, правовий захист інтересів працівників із сімей, які найбільше його потребують, забезпеченя належного співвідношення зайнятості і виконання сімейних обов’язків, правова та економічна підтримка підприємницької ініціативи сімей, державні гарантії освітньої і професійної підготовки молоді, зміцнення та розширення фонду житла, пільгові виплати сім’ям з дітьми, підвищення гарантій матеріального забезпечення дітей, заохочення сімей мати дітей, безплатне медичне обслуговування вагітних жінок, породіль та дітей, створення кризових центрів для тимчасового проживання вагітних жінок, загальнообов’язкове консультування молодих пар, ознайомлення з основами планування сім’ї, освітні курси для формування здрового способу життя школярів і студентів, заборона пропаганди насильства жорстокості та порнографії в ЗМІ... (Концепція державної сімейної політики, 23.03.1999).
  • Формування у свідомості людей розуміння важливості ролі сім’ї, створення сприятливих умов для морально-психологічного, соціального, культурного і духовного розвитку сім’ї, сприяння розумінню пріоритету виховання дітей у сім’ї, недопущення безпритульності, проституції, розповсюдження порнографії, підготовка спеціалістів, які працюють молоддю і сім’ями, співпраця влади з громадськими, релігійними та іншими організаціями для запевнення культурної, оствітньої, духовної ... діяльності української родини («Українська родина», 14.03.2001).
  • Створення умов безпечного материнства, формування репродуктивного здоров’я у дітей та молоді, удосконалення системи планування сім’ї, пропагування сімейних цінностей, розроблення стратегій пропагування, формування і заохочення до здорового способу життя, відповідального батьківства та безпечного материнства, проведення відповідних просвітницьких заходів..., а також зниження рівня материнської та малюкової смертності, підліткової вагітності, захворювань статевих органів, штучного переривання вагітності - на 20% відповідно у підлітків та дорослих ... («Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року, 27.12.2006).


Не обійшлося і без курйозних пропозицій: Наприклад, Концепція державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.» стверджує, що реально вплинути на рівень абортів можна шляхом охоплення сучасними методами контрацепції 40-45% жінок фертильного віку, а сама Програма «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року (27.12.2006) планує розробляти стратегію з питань забезпечення населення засобами запобігання непланованій вагітності та підвищити рівень використання сучасних засобів запобігання непланованій вагітності на 20 відсотків4: у кризовій демографічній ситуації пропонувати поширення засобів, які мають на меті унеможливити зачаття нових людських осіб і при тому стверджувати, що це покращить ситуацію - принаймні нелогічно.5 (Питання зростання кількості невпорядкованих статевих стосунків внаслідок поширення контрацепції, і як результат - зростання кількості абортів внаслідок збільшення числа випадків «неспрацьовування» контрацептивів буде висвітлене в інших доповідях цієї конференції)6. Однак, слід віддати належне і Концепції, і самій Програмі «Репродуктивне здоров’я нації» на період до 2015 року (27.12.2006): і там, і там стверджується, що «кожен випадок плодово-малюкових репродуктивних втрат спричиняє ... непрожите і “непропрацьоване” життя» (Концепція програми) та «невиношування вагітності [є] ... причиною значних репродуктивних втрат» (Програма), чим визнається, що життя, втрачене у пренатальному періоді, є втраченим життям людини - громадянина України. (Залишається ще застосувати це твердження і до «штучного переривання вагітності»).

На тлі цього скрутного становища сім’ї та демографічної кризи виглядає блюзнірством подальша чинність ч. 1 і ч. 2 статті 281 Цивільного Кодексу України («Право на життя»), яка гарантує право на життя не кожній людині, а лише «фізичній особі», та ч. 6 цієї статті, яка дозволяє на «штучне переривання вагітності» за бажанням жінки при терміні вагітності до 22 тижнів. Таким самим блюзнірством є подальша чинність ч. 2 статті 25 Цивільного Кодексу України («Цивільна правоздатність фізичної особи»), яка визначає правоздатність «фізичної особи» з моменту народження, вилучаючи з-під дії права на життя людей, які перебувають у лонах своїх матерів, та дискримінуючи їх за стадією розвитку.7 Я вже говорив про це у моїй доповіді «Природне право як підстава для позитивного права на життя» на попередній Всеукраїнській конференції «Аборт: заперечення права на життя», 03.12.2005 р. (див.: www.ucu.edu.ua/abortionconference), однак змушений це повторювати, бо ні викладені в цій попередній доповіді положення, ні звернення від цієї попередньої конференції до всіх гілок влади не знайшли жодного відгуку і українське законодавство не зазнало у цьому питанні жодних змін та продовжує звужувати застосування ст. 27 Конституції України тільки до вже народжених людей. (А це суперечить ст. 22 Конституції України, яка гласить, що «при прийнятті нових законів ... не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»). Таким чином, всі гарантовані Українською державою права людини - включно з правом на сім’ю (Сімейний Кодекс України [далі - СКУ], ст. 4), державною охороною сім’ї, дитинства, материнства (СКУ, ст. 5), правом на материнство та батьківство (СКУ, ст. 49 і ст. 50), правами на особисту та сумісну власність подружжя (СКУ, ст.ст. 57-74), і т.д. - позбавлені основи, ними можуть втішатися лише ті особи, які вціліли після легального здійснення наданого Цивільним Кодексом України (ст. 281, ч. 6) дозволу на аборт.8 Відповідно, цілий ряд положень Конституції України, таких, як: «Людина, її життя і здоров’я ..., недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3); «правовий захист, матеріальна і моральна підтримка материнства і дитинства» (ст. 24), «Ніхто не може бути підданий ... жорстокому, нелюдському ... поводженню... . Жодна людина без її згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам» (ст. 28) є порожніми деклараціями, а твердження в преамбулі, що Верховна Рада України приймає цю Конституцію, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями9» - лише манірністю, даниною духові часу, в якому Церква і релігія стали «модними»: адже неможливо усвідомлювати відповідальність перед Богом, приймаючи і виконуючи закони, які явно суперечать Божому праву, та усвідомлювати відповідальність перед прийдешніми поколіннями, знищуючи їх. Завбачуючи тематику наступних доповідей даної конференції, я стверджую, що саме легальні аборти є основним чинником демографічної кризи в Україні, і окрім того, саме вони є причиною смерті майже кожної десятої жінки підчас вагітності, невиношування кожної десятої вагітності та 80% випадків безпліддя (Концепція державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.»). Саме легальність здійснення абортів сприяє масовому їх поширенню, адже закон виконує роль виховника громадян, по принципу: «Що не заборонено законом, те дозволено». Легальний статус абортів суперечить також статті 16 Конституції України, де сказано: «збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави». Отже, доки в Україні буде легальним вбивство людей на пренатальній стадії їх розвитку, неможливо очікувати ні повного забезпечення прав людини та сім’ї, ні реалізації тих здорових пропозицій, які містяться у згаданих мною Концепціях та Державних програмах (див. вище), ні покращення демографічної ситуації, ні здорового духовного, морального та психічного клімату (адже при такому розповсюдженні «штучного переривання вагітності» постабортний синдром, який уражає всіх причетних до аборту, та синдром вцілілих від аборту стали вже національною епідемією). Неможливо також очікувати і Божого благословення для суспільної ситуації в Україні...

І все-таки Україна має шанс. Це помітно у формулюванні деяких законів та прав: наприклад, в Сімейному Кодексі України знаходимо такі формулювання: «Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років» (СКУ, ст. 6 ч.1 і ч. 2). Тут нічого не говориться про момент народження як початок статусу дитини, а значить, таке формулювання відкрите до тлумачення, що дитина є дитиною від природного початку її існування, тобто – від зачаття. На таке ж тлумачення дозволяє і ст. 122 ч. 1 СКУ: «Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя» (курсив мій – П.Г.). Відповідно, ст. 281 ч. 6 Цивільного Кодексу України, яка дозволяє легальне проведення абортів, суперечить Сімейному Кодексові України, і ця колізія повинна бути вирішена на користь Сімейного Кодексу. Що ж стосується інших прав, наприклад, права на шлюб, то тут українське законодавство, наскільки я бачу, стоїть на позиціях природного права. Принаймні, і Конституція України (ст. 51), і Сімейний Кодекс України (ст. 21) визначають шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка, а не просто «живих істот» чи «субстанцій». Сімейний Кодекс України обумовлює також, що «усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі» (ст. 211 ч. 3). Тому я маю велику надію, що Україна, після того, як вона відмінить проабортне законодавство та очиститься від голокосту власних дітей в лонах матерів, зможе стати прикладом запевнення прав людини та сім’ї також і для країн Західного світу...



1 Стаття 8: Право на повагу до особистого і сімейного життя. 1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. Стаття 12: Право на одруження. Чоловіки та жінки, які досягли шлюбного віку, мають право на одруження і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права. – Див.: sman.kiev.ua/vis1_03.htm



2 СКУ, ст. 5, ч.1-3: «Держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім’ї, ... материнства і батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство, ... забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини».

3 «А. Права людини, навіть якщо вони виступають як права індивідуума, мають фундаментальну суспільну значимість, яка знаходить природне і життєво необхідне вираження у сім’ї.

B. Сім’я базується на шлюбі, інтимній єдності і взаємній доповненості між чоловіком і жінкою, що засновується на вільно обумовленому, публічно укладеному нерозривному шлюбному зв’язку і є відкритою до продовження життя.

C. Шлюб – природна інституція, якій винятково належить місія продовжування життя.

D. Сім’я є природною спільнотою, що передує державі чи будь-якій іншій спільноті і посідає притаманні їй невід’ємні права.

E. Сім’я – це щось більше, ніж просто правова суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, яка ідеально підходить для того, щоб прищеплювати і передавати культурні, етичні, соціальні, духовні та релігійні цінності, суттєво необхідні для розвитку і добробуту її ж членів і цілого суспільства.

F. Сім’я – це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають одне одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя.

G. Сім’я і суспільство, які істотно і органічно взаємопов’язані, також покликані захищати і примножувати блага людства і кожної людини зокрема.

H. Досвід різних культур упродовж історії вказав суспільству на необхідність цінувати і захищати інститут сім’ї.

I. Суспільство, а зокрема держава і міжнародні організації, повинні захищати сім’ю політично, соціально і економічно, сприяючи зміцненню єдності і стабільності сім’ї так, щоб вона могла виконувати свою властиву функцію.

K. Права, основні потреби, добробут і цінності сім’ї, навіть якщо вони під певним кутом зору вдало захищені, часто ігноруються і нерідко залишаються поза увагою законів, інституцій і соціально-економічних програм.

L. Багато сімей змушені жити в умовах бідності, що не дозволяє їм гідно виконувати свою роль.

M. Католицька Церква, усвідомлюючи що благо особи, суспільства і самої Церкви передається через сім’ю, завжди вважала частиною своєї місії проголошування Божого задуму, закладеного у людській природі, стосовно шлюбу та сім’ї, підтримання цих двох інституцій і їх захист від усіляких нападок» (Див.: Папська Рада у справах сім’ї, Хартія прав сім’ї // Вибрані документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Від Лева ХІІІ до Івана Павла ІІ (Вид. ЛБА, Львів 2002); Том І, стор. 105-106.). Виходячи з цих передумов, Папська Рада в справах сім’ї послідовно формулює право на створення сім’ї (ст. 1) на свобідне і добровільне укладення шлюбу та на свободу віросповідання подругів (ст. 2), право подругів визначати кількість та час народження дітей “згідно з ієрархією цінностей та моральним порядком, який не допускає застосування контрацептивів, стерилізації та абортів”, та право на допомогу від суспільства у справі народження та виховання дітей (ст. 3), право дітей на життя до і після народження та право на захист і допомогу матерів, сиріт та неповносправних дітей (ст. 4), та первинне і невід’ємне право батьків на виховання своїх дітей, а також на вибір навчального закладу для своїх дітей та на вибір змістовного наповнення уроків, яке би відповідало їхнім реліґійним та моральним переконанням. Сім’я має право на власне реліґійне життя (ст. 7), на суспільну і політичну функцію в побудові суспільства (ст. 8) та на відповідну сімейну політику з боку владних структур, яка повинна передбачати створення належних економічних умов для існування сім’ї, соціальне забезпечення в разі нещасних випадків чи старості, право на гідне життя людей похилого віку, а навіть право засуджених до кримінального покарання на підтримування стосунків із своєю сім’єю (ст. 9). Сім’я має право на такий суспільний устрій, який би уможливлював її спільне життя, право на заробітну платню або інші форми прибутку чи допомоги, які би дозволяли на належне утримання сім’ї та звільняли би матерів від необхідності працювати поза домом (ст. 10). Врешті, сім’я має право на відповідне житло (ст. 11), а сім’ї переселенців та біженців повинні бути захищені нарівні з іншими сім’ями. (ст. 12). - Див.: Петро Гусак. Декларація прав людини. Хартія прав сім’ї. // Львівські архиєпархіяльні вісті, № 11, листопад 2006 р. - С.54-55.

4 Вживаний у згаданій Концепції термін «небажана вагітність», який відгонив сегрегацією людей на бажаних і небажаних, в самій Програмі обережно замінено на «непланована вагітність». Залишаючи поза увагою питання планованого чи непланованого статевого стосунку, що призвів до виникнення вагітності, слід ствердити, що і цей термін ділить людей на планованих і непланованих, залишаючи без відповіді питання: а що ж робити з людьми, життя яких виникло неплановано?

5 Так само нелогічно називати методи та засоби попередження небажаної вагітності, які за своєю природою є інородними хімічними чи механічними субстанціями, що порушують гормональний баланс і/або погіршують здоров’я, «основою репродуктивного здоров’я» (Концепція державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 рр.»). Єдиною правдою у цьому контексті є визнання розповсюдження цих засобів «суттєвими інвестиціями в економіку країни» (там само), тобто - прибутковою діяльністю фармакологічних компаній та пов’язаних з ними структур охорони здоров’я.

6 Мабуть з огляду на такий прогнозований ріст кількості абортів внаслідок поширення контрацепції «Державна програма “Репродуктивне здоров’я нації” на період до 2015 року» в додатку під назвою «Завдання і заходи» приписує забезпечення акушерських стаціонарів «одноразовими вакуум-екстракторами»: пластиковими абортивними шприцами, які дозволяють робити аборти мало не в домашніх умовах, - виробом, що його випустила на ринок Міжнародна федерація планування сім’ї (IPPF). Мабуть, тут слід добачати продовження стратегії попередньої Національної програми «Репродуктивне здоров’я 2001-2005», яка в п. 42 приписувала активізувати співробітництво з Міжнародною федерацією планування сім’ї (IPPF) - расистською організацією, заснованою для того, аби шляхом абортів та контрацепції зменшити кількість чорношкірих та латиноамериканців на користь «білого арійського населення» Сполучених Штатів Америки.

7 Стаття 50 “Основ законодавства України про охорону здоров’я” (19.11.1992 р., № 2802-12) під назвою “Добровільне штучне переривання вагітності” за своєю правосильністю є вторинною по відношенню до Цивільного Кодексу і похідною від нього.

8 В основі легального дозволу на аборт лежить груба медико-біологічна помилка, яка за своєю суттю є також філософською - помилкою антропології та теорії пізнання, а саме: вагітність вважається фізіологічним процесом в організмі жінки, внаслідок якого (мабуть під дією псевдонаукового і вже спростованого «біогенетичного закону» Геккеля-Мюллера, чи інших еволюціоністських механізмів) поступово виникає дитина і стає дитиною аж вкінці «процесу вагітності»; тому цей «процес» наче б то можна «перервати». Таким чином, вагітність вважається первинною, а дитина - її наслідком, вторинною. Насправді ж вагітність є реакцією організму жінки на факт існування в її лоні нової людської особи, життя якої починається з моменту злиття оболонок батьківської та материнської статевих клітин. Таким чином, життя нової людської особи є первинним фактом, а вагітність як фізіологічний процес - його наслідком, вторинною дійсністю, яка супроводжує первинний факт. Відповідно, аборт є не «штучним перериванням вагітності» як фізіологічного процесу, а в першу чергу вбивством нової людської особи, внаслідок якого настає також і перервання вагітності як вторинного фізіологічного процесу.

9 Жирний шрифт і курсив мій - П.Г.