В україні політико-правові аспекти та регіональні особливості

Вид материала

Документы

Содержание С.Дерев’янко (ВГО “Фонд сприяння виборам”) Представник прес-служби обласної ради Газета if.ua” М.Дмитрик (Комітет виборців України)

Подобный материал:

• Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
• Наталя Кузнєцова, 71.98kb.
• Конституційно-правові проблеми розвитку місцевого самоврядування в україні, 1231.25kb.
• “Соціально-виховні та психологічні аспекти діяльності пенітенціарного персоналу, 2100.81kb.
• Міжнародний науково-практичний семінар, 190.35kb.
• С. Г. Давтян " " листопада 2010 року, 333kb.
• Проект Центру політико-правових реформ закон україни " про нормативно-правові акти", 585.85kb.
• Менеджмент організації в умовах соціально-економічної трансформації суспільства, 50.92kb.
• Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення”, 263.99kb.
• Методичні рекомендації на тему, 340.83kb.

В.Марчук:

При цьому ці статистичні дані не завжди вірні. Тому що одні і ті самі люди йшли від різних політичних сил і навіть в різних регіонах.


В.Климончук:

Ще один з негативів – неприв’язаність депутата сьогодні до конкретної території, про що ви зараз і говорите. Тому що громадяни не знають свого виборця конкретно. І оскільки ми знаємо, що парламент – це законодавчий орган, зрозуміло, що потрапили люди, які не мають ніякого відношення ні до юриспруденції, ні до економіки.


С.Дерев’янко (ВГО “Фонд сприяння виборам”):

Я би хотів звернути вашу увагу, що на виборах виступила ще одна сила, яка досить суттєва. Сьогодні варто реалізувати партію “Проти всіх”, тому що у графі статистики “не підтримую жодного кандидата” є прохідний рейтинг. 3,5 і більше відсотків в округах виборці не вибрали жодного кандидата. Що стосується вашого запитання, я в одному з інтерв’ю говорив, що ми переходимо на нові умови діяльності політичних партій, тобто більшість політичних партій працювало епізодично, які займалися виборами, а в міжвиборчий період практично не функціонувало, то партії мають своє представництво в органах влади, повинні перейти на інший вид діяльності. Ви знаєте, що на державному рівні буде фінансуватись діяльність цих політичних партій. Очевидно враховуючи, що в депутатському корпусі будуть різні люди, ті які мають досвід і ті які його не мають. Партії, які мають своє представництво повинні стати тими центрами, які будуть нести відповідальність за діяльність своїх депутатів. Це повинні бути аналітичні центри, де розробляються і даються аналітичні оцінки всім матеріалам, які готуються на сесіях рад, які готуються виконкомом і іншими. Сьогодні якраз економісти, політологи і інші опиняться в тих фактично політичних структурах, які повинні давати рекомендації.


І. Бойчук:

В мене ще одна репліка. Я вважаю, що ми не просто так повинні поговорити, а повинні виробити певні пропозиції. На місцевому рівні пропорційна система погана. Ми повинні повернутися до змішаної системи. 50% за пропорційною системою, 50% за мажоритарною. До місцевих рад, це ще був би варіант.


І.Марковський (канал “НТН”):

В мене таке питання: які регіональні особливості виборів? У 2002 році “Наша Україна” здобула переконливу більшість в міській раді, але через декілька місяців вона розпалася на декілька фракцій. Вибори пройшли. Мене цікавить, чому не має на місцевому рівні імперативного мандату. Вже є заяви, що деякі депутати представлятимуть інші сили. Чи збережеться більшість?


В.Марчук:

Зараз важко прогнозувати. Є різні інтереси, навіть всередині однієї політичної сили. Ми були свідками з вами, коли наприклад, в Івано-Франківській області за 2-3 місяці до виборів люди переходили з одних партій в інші, тобто я вже не говорю про те, що йшли зовсім інші списки і зовсім інші блоки. Тому, що робиться всередині політичної сили, мені здається є таким самим процесом, який характерний для партійного будівництва. Бачите, це питання надзвичайно глибоке. Ви розумієте як побудовані сучасні партії, хоча б взяти нашу область. Тут не є проблема партій, проблема ідеологій, а значна проблема особистих інтересів. Особистої партійної залежності. Тому, якщо партії не є ідеологічними, це стосується провладної партії НДП, в нас боротьба йшла за інтереси, а не боротьба за ідеологію, не боротьба за державні інтереси, а боротьба за корпоративні інтереси. Не завжди це усвідомлюється. За якусь міцність всередині партійних блоків говорити зараз надзвичайно важко. Оскільки не поставлене питання ідеологічного спрямування партій, переважної більшості. Я можу на пальцях однієї руки перерахувати,які партії в нас мають якесь ідеологічне спрямування.

80% партій припинять своє існування, а інші будуть блокуватися.


Представник прес-служби обласної ради:

На думку політологів чому на обласному рівні була проведена погано виборча кампанія, наприклад Блоку Литвина, соціалістів?


В.Марчук:

Я скажу на загальнопартійному рівні. Я був свідком того, коли Мороз говорив одне в Криму і зовсім інше в Івано-Франківській області. Я думаю, що в Івано-Франківській області люди є свідомими виборцями. Хоча відмітити серед інших штабів дуже активно працював штаб Мороза в нашій області. Мені здається, що це проблема не обласного штабу. На 90% буває, що погано штаби працюють, тут навпаки, не було єдиної партійної лінії. Може в Донецьку, Криму це проходило, тут це не проходило.


“ Газета if.ua”:

Ви казали, що депутати тепер залежні від партій. Історія свідчить, що депутати досить легко змінюють своє “зафарбування”. В той час прописано, що відмовляючись від партії, яка дала йому мандат, кидає ту фракцію, ту партію, переходить в якусь іншу. Як можна тоді бути залежним від партії і партія може це контролювати?


А.Романюк:

В дійсності це декларація, що депутати обрані за партійними списками залежні від політичної партії. Їхня залежність може визначатися тільки одним – на наступних виборах їх не включать в партійний список. Норма, яка прописана в Конституції, це те, що він не має права переходити і іншу фракцію. В доповненнях не було зазначено солідарного голосування. Це означає, що коли ставиться питання про голосування, депутат буде голосувати як він хоче і ніхто йому нічого не може зробити, тому що він залишається в фракції, але займає ту позицію, яку вважає за потрібне. І тому, коли ми говоримо про формування більшості в обранні коаліційного уряду, перевага в 243 голоси є дуже маленькою. Тому що маленька кількість депутатів, які проголосують, утримаються, не прийдуть на голосування або проголосують проти, уряд іде в відставку і на цьому закінчується коаліційна більшість. Ми маємо через низьку якість підготовки законів в парламенті, норму, яка закладалася, що не буде працювати. Вона буде працювати, якщо депутат напише: “Прошу мене перевести в іншу політичну фракцію”.


І.Доцяк (виконавчий директор ГО “Центр політичного моніторингу”, кандидат політичних наук):

Особливість теперішніх виборів визначається тим, що вони вперше відбуваються на пропорційній основі. Нестабільність та недосконалість законодавчої бази щодо виборів, одночасне проведення місцевих виборів та виборів Верховної Ради України привели до серйозних труднощів щодо організації виборчого процесу, формування територіальних та дільничних виборчих комісій, діяльності засобів масової інформації. Проте, не відкидаючи численні недоліки пропорційної виборчої системи із закритими списками кандидатів, ми зосередимо увагу на її позитивних моментах:

• обмежені умови для зловживань шляхом підкупу виборців, що набуло поширення під час мажоритарної виборчої системи. Підкупити ціле місто практично неможливо, на відміну від окремого мікрорайону чи вулиці;
  
• повніше забезпечується матеріальний аспект рівності виборців. Він полягає в тому, щоб вплив кожного з виборців на результат голосування (чи виборів в цілому) був хоч приблизно однаковий. Це не реалізовувалось в умовах мажоритарної виборчої системи. Наприклад, на виборах до Івано-Франківської міської ради 2002 року перемогли депутати, що отримали на своїх виборчих округах від 199 до 1299 голосів виборців при майже однаковій кількості дільниць (до 2,5 тисяч). На виборах до обласної ради діапазон голосів виборців одержаних переможцями був від 2,5 до 24 тис., по суті існувала існувала різна ціна голосу виборця в різному виборчому окрузі, що порушувало матеріальний аспект рівності виборців. Тому найпопулярнішими округами серед обласного керівництва на минулих виборах були Болехівський і Яремчанський, де виборців було в 10 раз менше, ніж в Івано-Франківську;
  
• створюються умови для партійної структуризації місцевих представницьких органів. Ліквідується перманентний та не безкорисливий перехід депутатів з однієї фракції в іншу, що було характерно в минулі роки для рад всіх рівнів;
  
• виникає передумова щодо посилення відповідальності політичних партій за діяльність місцевої влади і зростання їх ролі в прийнятті та реалізації політичних рішень. По суті оцінка діяльності політичних партій відбуватиметься на двох рівнях: загальнодержавному та місцевому. При чому вона може суттєво відрізнятись. Індивідуальна відповідальність депутата заміняється колективною відповідальністю партійної фракції. Як наслідок відбувається оптимізація кількості партій через зникнення формальних структур, що не користуються підтримкою населення.
  

По суті в результаті проведення місцевих виборів на пропорційній основі відбувається “шокова політична терапія”, яка дасть змогу сформувати нормальний ринок політичних партій. Партії зможуть проявити себе на місцевому рівні як реальна політична сила і змушені будуть працювати над зміцненням свого кадрового потенціалу.

Зі 100 обласних партійних організацій, зареєстрованих в Івано-Франківській області лише 24 партії та блоки претендували на членство в обласній територіальній виборчій комісії. Лише 48 політичних партій прийняли участь у виборах до місцевих органів влади, а до обласної ради обрано представників 12 політичних партій.

Недостатня структурованість політичних партій та обмежений кадровий потенціал проявився протягом всієї виборчої кампанії. В списки кандидатів у депутати включена значна кількість безпартійних (в обласну раду, наприклад, 20%). Причому в деяких вони очолювали списки (БЮТ і т.д.). Ще більше це виявилося при формуванні виборчих комісій та направленні спостерігачів на вибори. Пізніше ніж партії почали заявляти про порушення під час голосування і підрахунку голосів, хоча самі не використали надані можливості щодо організації виборчого процесу та контролю за його ходом. Кількість кандидатів включених в списки прямо пропорційна їх організаційній структурі і коливалась від 105 (“Наша Україна”) і до 4 – Народний рух за єдність.

Неефективність виборчої агітації та пропаганди, де переважали месіанське ставлення до електорату: ми все знаємо, що робити, тільки оберіть нас, проте не було конкретних соціально-економічних програм, чітких ідеологічних концепцій.

Посилилась конкуренція за включення у списки кандидатів. Політичні партії та блоки, суб’єкти виборчого процесу висунули 965 кандидатів у депутати міської ради (з яких 76 балотувались повторно), що претендували на 120 депутатських місць. У виборчі списки включено 20% безпартійних, 16,5% жінок. На місця в обласній раді претендують шестеро жителів Києва і троє львів’ян, кожен третій в списку – івано-франківець, найбільше число кандидатів до обласної ради представили Коломийський (88), Калуський (87), Долинський (46) райони. На посади сільських. Селищних та міських голів кандидують 2089 прикарпатців, 1150 з яких самовисуненням.

Наслідки виборів 2006 на місцевому рівні. Загальна динаміка електоральних симпатій щодо лідерів має тенденцію до зменшення на місцевому рівні (Наша Україна – 46% до Верховної Ради, 40% - до обласної та 28% до Івано-франківської міської, за її висуванця на виборах міського голови – 10%). По суті це оцінка діяльності місцевої влади та регіональних партійних організацій.

За результатами виборів ряд партій та блоків претендують на роль регіональних (так званих ратушних) партій, так як вони не представлені в Верховній Раді. Це Блок Костенка-Плюща, який здобув 8,8% депутатських місць у всіх районних та міських радах, Пора-ПРП – 3,3%. Національний вибір зі 7% прагне зберегти КУН як самостійну політичну силу.

Протестний електорат акумулювала Партія регіонів, низька підтримка збереглася у лівих партій. На місцевих виборах більшу роль відіграють особисті якості кандидатів, тому на їх результати вплинув підхід щодо формування виборчих списків. Зазнали поразки ті партії, що формували списки за галузевим принципом (Блок Литвина, ХДС).

Відбудеться партійна структуризація місцевих рад. В порівнянні із попереднім складом обласної ради кількість безпартійних депутатів зменшилась удвічі (у 2002 році 50,2% безпартійних депутатів, а в 2006 році – 25%). Виникла нова категорія депутатів – партійні функціонери, їх зараз 7 чоловік – 5,8% (5 НСНУ та 2 БЮТ). Щодо якісного складу, то два рази зросла кількість жінок: з 5,2% в 2002 до 10,8% у 2006, жителів обласного центру з 27,3% до 47,5% та зменшилась кількість держслужбовців з 37,4 до 27,5%. Не має представників силових структур, а було 5. Зменшилось традиційне представництво заврайвно та головних лікарів районних лікарень. Щодо представників освіти, то суттєво зросло представництво вищої школи з 2 до 8 чоловік. Обрано 26 депутатів попереднього скликання.

Вибори 2006 виявились суттєвим випробуванням для політичних партій краю, більшість яких виявились не готові організаційно, ідеологічно та кадрово до пропорційної виборчої системи. Готовим до виборчих правил виявилися виборець, який зміг розібратись не тільки у численних претендентах на депутатські мандати, але і витримав складну і громіздку процедуру голосування. І переможця, і переможеним виборів 2006, якщо вони хочуть зберегтись як політична сила, треба серйозно замислитись над своєю структурою, кадровим наповненням та концепцією діяльності на місцевому рівні.

А.Романюк:

Що стосується позитивів пропорційної виборчої системи, хочу сказати, що виборець поставив на прохідні політичні партії, найбільш відомі політичні партії і відкинув на загальнонаціональному рівні дрібні політичні партії. Незважаючи на рекламу, яка проводилася і зокрема ми це могли бачити на діяльності такої партії як “Еко+25%”. Яка витратила величезні кошти, щоб виборець відреагував на неї, але виборець не підтримав цю партію, навіть приймаючи і оцінюючи її діяльність в вирішенні конкретних питань. Феноменом був Алчевськ, коли партія “Еко+25%” досить багато зробила для подолання ситуації, кризи, яка там виникла, але населення не підтримало цю партію, не проголосувало на виборах до Верховної Ради. І ще два моменти на які я хочу наголосити, говорячи про позитиви пропорційної виборчої системи.

В нас почалося ідеологічне позиціювання політичних партій попри їхнє бажання. Сьогодні ми можемо охарактеризувати ті політичні партії, які пройшли в ліво-правому спектрі, виділивши, що комуністи, соціалісти, БЮТ – ліві, БЮТ – лівоцентристська, “Наша Україна” як центристська і “Партія регіонів” як права політична партія. Тобто за класичними характеристиками, які є політичні партії поступово входять в ці ніші і це буде впливати на подальший розвиток партійної системи. І останній момент, який би я назвав позитивом, він полягає в тому, що вибори дозволили виявити недоліки виборчого закону. Оскільки після прийняття закону досить багато було дискусій, коли піднімалося питання негативних або проблемних місць в виборчому законі, розробники закону не хотіли погоджуватись з цим, говорили, що це не так. Однак вибори відбулися і вони виявили всі складні моменти, які були закладені в цьому виборчому законі.

Тепер що стосується негативних моментів або проблемних положень, які закладені і які виявилися під час виборів.

Перше - це опосередковане обмеження конституційного права громадян бути обраними, оскільки це право надавалося політичним партіям, до Верховної Ради, виборець, який не був членом партії не мав можливості потрапити. Так само це поширилося на місцевому рівні.

Другий момент – пропорційні виборчі системи передбачають, що головним елементом є програма і виборці голосують за програми. Програми політичних партій, які були представлені на загальнонаціональному рівні, а особливо на обласному і місцевому – це були формальні програми. Це один з 13 пунктів необхідний для реєстрації політичної партії як суб’єкта виборчого процесу. В місті Львові Соціалістична партія подала програму як вона буде давати пільги для завезення міндобрив, як вона буде забезпечувати кормами, про Львів, про місто нічого не йшлося. Мова доходила до абсурду. В нас була одна програма на рівні міської ради Самбора, коли одна політична партія написала: “Все буде добре”. І програма була зареєстрована, бо формальна ознака три тисячі знаків була виконана. Програмами не стали документами з якими виборець може запитати потім політичні партії. Ми зробили персональні блоки і виборець голосував за персони.

Існувала популістична форма тих програм.

Дальше – існували серйозні відмінності в голосуванні на виборах до Верховної Ради і міських рад. До Верховної Ради голосували за переможця. А на рівні обласних і місцевих рад виборець голосував власне за ті політичні партії, які йому ближчі. Наприклад, ми мали проходження Блоку Костенка, який набрав біля 6%, це Пора-ПРП, що отримали суттєвий відсоток і ВО Свобода, яке в нас представляє націоналістичний напрям, вони отримали десь на рівні до 10%. Виборець чітко зорієнтувався, що він підтримує свою ідеологічну структуру на місцевих виборах.

Вибори виявили слабкість партійних структур на регіональному і місцевому рівні. Політичні партії не мали можливості сформувати списки на місцевому рівні. Найбільш складна ситуація виявилась з формуванням ДВК.

Слабкістю політичних партій є переходи.

Наступний негатив – посилення централізації на кожному рівні партійної структури. Роль і значення партійних керівників суттєво зросла. Вони ставала партійними “баронами”, які визначали все. Партійна дисципліна стала домінуючою, а партійна демократія була зведена до мінімуму. Фактично це був диктат керівних органів під час формування списків, а участь делегатів до уваги не бралася. Ця лінія централізації продовжиться і посилиться за рахунок отримання компенсації за участь у виборах.

Комерціалізація партійних списків – вона має декілька вимірів. Вибори є дуже дорогими. Закон зняв норму верхнього ліміту використання коштів на виборах. У європейських країнах обов’язково є верхній ліміт скільки може витратитися. За оцінками експертів 5 мільйонів готівкою є вартістю проходження до Верховної Ради. Були встановлені квоти для проходження в міські ради, це 40-50-60 тисяч доларів готівкою. В Львівську міську раду з 90 обрано 40 бізнесменів, представників середнього і крупного бізнесу, що становить 45% від загальної складу депутатського корпусу. Будуть конфлікти у формуванні комісій.

В міську раду пройшли люди, які раніше не проходили через мажоритарну систему (наприклад, директори ринків).

Ще одним моментом, який треба відзначити – це нестабільність політичних сил. Може статися так, що норма про партійну відповідальність буде знівельована. Частина блоків може недоіснувати до кінця виборів.

І які висновки з цього можна зробити.

По-перше, цей закон є нездатним, не є добрим і його необхідно міняти до наступних виборів. Необхідно міняти якогомога скоріше, тому що цілком ймовірними є дострокові вибори внаслідок слабкості формування коаліційного угрупування в Верховній Раді, внаслідок неможливості функціонування уряду в конституційному форматі за цілого ряду причин.

По-друге, варто подивитись на змішану форму. Більшість політичних партій декларувала, що змішана форма правління є поганою, а пропорційна в даному випадку найкраща. В Великобританії змішана система визнається найбільш демократичною.

Норма, яка повинна бути обов’язково змінена – це відхід від загальнонаціонального округу. Такої норми немає, в жодній цивілізованій країні. Така норма існує тільки в двох маленьких країнах – це Нідерланди і Ізраїль. В великих країнах округи формуються відповідно до адміністративно-територіальних одиниць, в рамках них здійснюється пропорційна виборча система.

Закриті списки – дуже серйозна проблема, вони обмежили регіональну еліту.

Мусять бути запроваджені видатки на виборчу кампанію. Не можна допустити, щоб політичні партії фінансувалися великими магнатами. Норми, які прийняті в європейських країнах дають умови для фінансування дрібними спонсорами і ці норми є прописані. Інакше ми будемо мати 90% депутатів, які вирішуватимуть свої питання в Верховній Раді.

Повинно бути вирішено питання, що робити з політичними партіями. Або ми приймаємо норму, яка існує в ряді європейських країн, яка полягає в тому, що політичні партії, яка протягом двох виборчих кампаній не зуміла досягнути результату, вона автоматично закривається. Або інша норма – політична партія, яка не працює, не здійснює діяльності ліквідується Міністерством юстиції. В нас фактично Міністерство юстиції контроль не здійснює. Була спроба це робити, але вона не була реалізована, мала ідеологічне забарвлення під час того, коли Лавринович намагався перевіряти політичні партії. Інакше ми будемо мати існування 6,7% ефективних політичних партій, 10 партій. Решта політичних партій будуть чекати олігарх і вони дадуть йому назву.

І останнє – яка технологія спрацювала. Вибори були демократичними до моменту голосування. Спрацювала технологія роботи з виборчою комісією. Масовим явищем стало, що члени виборчої комісії перекидали бюлетені від тих політичних партій, представників яких не було на виборчих дільницях. В цьому момент було найбільше викривлення результатів виборів. Всі інші технології були не настільки ефективними. Ця технологія була затратною, але виявилась ефективною, вона призвела до того, спотворення ефекту виборів.


М.Дмитрик (Комітет виборців України):

Партії самі зацікавлені в тому, щоб навчити членів виборчих комісій. Невже політичним партіям, які пройшли до парламенту нереально підготувати їх до наступних виборів. Чи можна реально обмежити використання фінансових ресурсів під час виборчих кампаній?


А.Романюк:

На минулих виборах була межа 2 мільйони доларів для політичної партії і блоку. Це була нереальна межа. На основі моніторингу було визначено, що принаймні в 10 разів політичні партії, які претендували потрапити до Верховної Ради, витратили коштів. Сьогодні за підрахунками експертів Литвин витратив біля 50 мільйонів доларів. Верхня межа мусить бути встановленою і вона має бути реальною. Є методики обрахування вартості виборчих кампаній. Має бути введений фінансовий контроль за витратою коштів, інакше нічого працювати не буде. В 2002 році була прописана норма, що кандидат на міського голову не може витратити більше 800 гривень. Ми можемо собі уявити, які суми витрачали в Києві. У Львові біля мільйона доларів коштували вибори голови минулого разу. Контроль має бути фактичним, щоб отримати можливість знімати політичну партію, якщо вона перевищила ліміт.