Geum.ru

Від соборності до незалежності

Вид материалаДокументы

Содержание


Феномен міграції до країн Західної Європи як підстава формування нового соціополітичного поділу
Таблиця 15 Характеристика міграції у державах Західної Європи(на 1000 осіб)
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   14

Феномен міграції до країн Західної Європи як підстава
формування нового соціополітичного поділу


В попередньому підрозділі ми розглядали вплив етномовного поділу на політичне життя європейських країн за умов, що ці групи складаються з громадян зазначених країн. Водночас етномовна гетерогенність европейських країн має і інший формат, який визначається активною імміграцією до Европи представників не европейських країн. Вони, з огляду на різні причини, не завжди набувають громадянство, проте протягом досить значного періоду постійно проживають, досить часто, компактними спільнотами. За кількістю окремі “нові” етномовні групи перевищують в багато разів “традиційні” не титульні етномовні групи. Їхня присутність у соціальному просторі продукує відповідно власні політичні проблеми. В цьому підрозділі проаналізуємо політичні проблеми/наслідки для европейських країн міграційних процесів.

Феномен імміграції належить до тих явищ, які постійно супроводжують людство в його історії. В сучасному контексті імміграція не є суто демографічним питанням, а досить часто має яскраво виражену політичну складову. На думку В.Ваддемелея, проблема імміграції до Західної Європи на початку ХХІ ст. досягла критичної межі і має комплексний характер для суспільства та особливо для політичних еліт75 . Актуальність питання імміграції для європейських країн має багато складових. Ми хотіли би розглянути лише декілька. По-перше, з кінця 90-их років минулого сторіччя міграційні процеси до європейських країн не лише відчутно збільшились кількісно, а й помітно змінилися якісно. Вираженням цього стало суттєве зростання серед іммігрантів представників з неєвропейських країн, які в країні перебування переважно намагалися і намагаються зберегти власну культурну та етнічну самобутність, що фактично спричиняє протиставлення національній європейській культурі країни перебування. По-друге, проблеми імміграції стали предметом активних суспільних дискусій, перетворюючись на виборчі завдання/зобов’язання та гасла політичних партій правого спрямування. Кінець минулого сторіччя і початок нового ознаменувалися суттєвим зростанням підтримки цих партій в абсолютній більшості європейських країн. Дослідники, які аналізували ситуацію, дійшли висновку про формування якісно нового типу політичних партій – нових правих партій з яскраво вираженим популістським характером76. По-третє, терористичні акти у США 11 вересня 2001 р., загроза тероризму в свідомості багатьох людей пов’язані з присутністю у власній країні іммігрантів, що додатково ускладнило суспільні дискусії. По-четверте, актуальність цієї теми містить значний внутрішній український інтерес. Він пов’язаний не лише з прагненням України провести комплексні перетворення, які дадуть змогу претендувати на членство в Європейському Союзі, а й з тим, що Україна стала країною, через яку значна кількість іммігрантів з різних країн світу намагається в’їхати до Євросоюзу, проте певна частина тих, кому цього зробити не вдається, залишається в Україні. З конкретизацією часових меж набуття членства в ЄС Україна дедалі більше приваблюватиме потенційних мігрантів. На цьому ж етапі з нашої держави багато співвітчизників виїхали на заробітки до європейських країн і процес цей триває. Як зазначив А.Геддес, у 2001 р. в Португалії українці становили одну третину від всіх іммігрантів, ставши найбільшою сред інших іммігрантів групою77.

Вивчення міграційних процесів передбачає аналіз статистичної інформації. Незважаючи на те, що у розвинених європейських країнах система збору статистичної інформації добре налагоджена й існує значна кількість спеціалізованих інституцій, які займаються збором відповідної інформації, та видань, де вона публікується, достовірність такої інформації інколи викликає сумніви. У табл. 15 ми свідомо подаємо інформацію стосовно того самого року, але з різних джерел. Обидві інституції – Євростат 78 і спеціалізовані підрозділи ЦРУ, – які готують такий звіт щороку для уряду США, дуже поважні, проте різниця у даних, які вони наводять, суттєва. На нашу думку, це зумовлено низкою чинників, серед яких найвагомішими є відмінні методики обчислення та джерела інформації. На жаль, стосовно політичної статистики ми постійно натрапляємо на суттєві відмінності у багатьох публікаціях. Ще один важливий момент, який стосується вивчення міграційних процесів, пов’язаний зі складністю самого феномену. В джерелах, до яких ми звертаємося, подається офіційна інформація. Проте на практиці ця інформація не відображає цілісної картини. Це пов’язано з такими чинниками: 1) на практиці певна частина іммігрантів прибуває до європейських країн на підставі туристичних або інших віз, не зазначаючи, що планують працювати або залишатися на довший час; 2) частина іммігрантів прибуває на підставі запрошень від родини, яка легально перебуває в європейській країні, надалі намагаючись закріпитися у цій країні; 3) існує значна кількість іммігрантів, які прибувають на підставі фальшивих документів, або взагалі нелегально перетинають кордони, про що майже щодня повідомляють інформаційні європейські служби. Щодо цих категорій інформації немає, але присутність цих людей в європейських країнах є додатковим чинником, який детермінує стриману або негативну позицію громадян і політичних партій європейських країн щодо проблеми імміграції.

Стану міграційних процесів і політичним наслідкам зростання кількості іноземців для європейських країн приділяли значну увагу науковці різних країн протягом всього повоєнного часу, коли міграційні процеси набули вагомого суспільного значення. Параметри нашої роботи не дають змоги зробити вичерпний аналіз публікацій. Ми вирішили обмежитися характеристикою монографічних видань, присвячених визначеній проблемі, які вийшли в світ після 2000 р. Загальну сукупність публікацій умовно можна поділити на чотири групи. Першу групу становлять праці, в яких наголос робиться на вивченні міграційних процесів, тенденцій, джерел та демографічних і інших наслідків для країн Європи. У колективній праці „Нова європейська ідентифікація та громадянство”79 автори констатують існування відмінних підходів європейських країн до питання надання громадянства іноземцям. Автори звертають увагу не лише на національні особливості вирішення цієї проблеми в європейських країнах, а й аналізують вплив імміграції на національну ідентичність. У праці „Міграція і зовнішня європейська інтеграція”80 розглянуто координацію поведінки європейських країн щодо виклику з боку імміграції. Наголошується, що зміни в міграційній політиці однієї з європейських країн неминуче призводять до відповідних/певних реакцій з боку інших країн. Автори виокремлюють тенденції поступового формування спільної для Європи імміграційної політики і закликають до прискорення її формування. Питання жіночої міграції та гендерної складової в міграційних процесах досліджували автори праці „Гендер та міжнародна міграція до Європи. Працевлаштування, соціальний захист і політика”81. Дослідники вважають, що зростання фемінізації міграційних процесів до європейських країн є головною ознакою імміграції до країн Західної Європи наприкінці ХХ ст.82.

У другій групі об’єднано праці, в яких проаналізовано європейські країни та країни донори – звідки прибувають іммігранти. Автори вивчили характер взаємовідносин, що склався між цими країнами, причини виїзду; оцінили подальші перспективи виїзду/в’їзду 83. У самостійну групу доцільно виділити праці, присвячені міграції мусульман до європейських країн. Ж.Гуді, використовуючи як аналогію відомий вислів К.Маркса та Ф.Енгельса, дослідив „привид ісламізму” в Європі й проаналізував, наскільки правомірним є трактування ісламу як „загрози” для Європи загалом і для окремих її країн 84. Т.Рамадан вивчив становище мусульманської спільноти в Європі, виокремивши п’ять основних течій в ісламі, властивих вірним, які проживають в Європі85.

Четверту групу, на нашу думку, становлять праці, в яких аналізується ставлення громадян європейських країн до іммігрантів з інших країн; приділяється особлива увага політичним партіям, які у своїх виборчих програмах зосереджуються саме на питаннях ставлення до міграції та іммігрантів 86.

Як самостійний напрям доцільно виділити працю Т.Хайтер, яка розглянула питання міграції здебільшого до європейських країн з позиції іммігрантів. Висхідна позиція автора – міжнародні документи, які захищають права людини, зокрема Декларація ООН про права людини, ухвалена на засіданні Генеральної Асамблеї 10 грудня 1948 р., де проголошено базове право, право кожної людини залишати власну країну і повертатися до неї 87. На думку автора, „проблема іммігрантів не є питанням їх надлишкової кількості, це є проблема расизму європейців”88.

Питання імміграції до країн Західної Європи поступово стає предметом дослідження російських учених. У публікаціях значна увага приділяється економічній складовій міграційних процесів, а також питанням стану етнічних меншин й ісламізму89. Тематика цих публікацій, поряд з евристичною складовою, має конкретне утилітаристське спрямування – пошук аналогій всередині Росії, відповідно намагання критично засвоїти світовий досвід. На жаль, в українській науковій літературі ці питання ще належно не розкриті 90.

Поняття – „міграція”, „імміграція” та „еміграція” ми вживаємо в їхньому традиційному значенні. Автори праці „Гендер та інтернаціональна міграція в Європі” визначають міграцію як процес, що складається з субпроцесів –включення та виключення. Характеризуючи мігрантів як не представників політичної нації країни, до якої вони прибули, трактують це як не приналежність, що стає підставою для дії механізму з обмеження, або відмови у правах на працю, соціальне забезпечення, політичну активність для іноземців91. Загалом міграцію розглядають як родове поняття, що характеризується переміщенням людей і охоплює: виїзд з власної країни – еміграцію, в’їзд до іншої, нової для них території – імміграцію92. Відповідно вважається, що традиційними при вивченні міграційних процесів є питання: переміщення населення; соціально-психологічні відносини, які виникають у процесі адаптації мігрантів; аналіз причин існування соціальних проблем у мігрантів; природа та динаміка, властиві емігрантським групам в індивідуальній соціальній мережі 93. Аналізуючи міграційні процеси, ми опираємося на запропоновану Р.Вардом класифікацію їхніх основних форм у другій половині ХХ ст.: 1) націоналістичний тиск під час утворення нових державних формувань, який провокував масову зміну місця проживання. Як приклади автор виділяє обмін індусів з Пакистану на мусульман з Індії, виселення палестинців з Ізраїлю, значні етнічні переміщення в колишній Югославії; 2) трудова робоча міграція повоєнного періоду; 3) кваліфікована міграція, яка відбувається в контексті глобалізації економіки, коли існує потреба у висококваліфікованих спеціалістах. Ця категорія охоплює фахівців міжнародних організацій, підприємців, науковців, лікарів, інженерів, архітекторів; 4) шукачі притулку, тобто ті люди, які намагаються легалізуватися в інших країнах як біженці на підставі Міжнародної конвенції щодо біженців 94.

Друга світова війна призвела до величезних людських втрат у кожній європейській країні, до руйнувань в економіці та середовищі людського проживання. Потреби відновлення знищеного та наступного розвитку детермінували активне залучення робочої сили усіма європейськими державами, в яких відчувався її брак 95. Потреба у робочих руках економік, які активно розвивалися, діяла як міграційний чинник протягом 50-60-их років, лише у 70-их роках простежувались спроби обмежити залучення додаткових працівників. Особливістю цього етапу було те, що значну частку іммігрантів становили самі європейці – представники економічно менш розвинених країн, особливо півдня Європи. У 1970 р. для восьми країн (половина усієї сукупності досліджуваних нами країн) властивою була еміграція, внаслідок чого зменшувалась кількість постійного населення. В Ірландії та Португалії активна еміграція властива була і у 1990 р. Ми усвідомлюємо, що з Фінляндії, Греції та Португалії емігрували переважно до Німеччини, Швейцарії та Нідерландів (про це свідчать матеріали табл. 17 про етнічний склад іммігрантів у Швейцарії). Фактично, початок 90-их років став рубіжним у розвитку еміграційно-імміграційних процесів. Саме тоді в’їзд до країн, які ми розглядаємо, став перевищувати виїзд з цих країн. Як зазначають Я. Лайн та С. Ерссон, для таких країн, як Ірландія, Італія, Португалія, Греція, Фінляндія та Іспанія, на межі століть властивими були процеси, коли одночасно з активним в’їздом до цих країн значна частка їхніх громадян проживала за кордонами власних країн. Вони зазначили, що облік цих громадян в умовах активних інтеграційних процесів в Європейському Союзі вести надзвичайно складно96. Міграційні процеси властиві всім європейським країнам без винятку, проте мають різний характер і різну інтенсивність. Згідно з даними лондонського інституту Дослідження Публічної Політики (IPPR) на кінець 2006 р. за межами Сполученого Королівства постійно проживали 5, 5 млн громадян, зокрема, в Австралії – 1,3 млн, Іспанія – 761 тис. та США – 678 тис.97 З ФРН протягом лише 2006 р. виїхало 155 тис. громадян на працю та постійне проживання. В Німеччині демографи з кінця 80–их років ХХ ст. постійно констатували активний переїзд мешканців Східної Німеччини до Західної для роботи та на постійне проживання. Ця тема сама собою досить цікава, проте надалі будемо розглядати лише питання пов’язані з в’їздом до європейських країн.

Розпад колоніальних імперій, які в абсолютній більшості були створені європейськими країнами, зумовили хвилю іммігрантів з колишніх колоній до країн-метрополій. У всіх країнах, які мали колонії, мешканців залежних країн трактували як представників метрополії. Однак після набуття незалежності мешканці новоутворених країн автоматично ставали іноземцями. Ті, хто проживав у метрополії, повинні були визначатися зі своєю громадянською приналежністю. Водночас представники колоніальної адміністрації, а також громадяни, які працювали або перебували у колишніх колоніях, змушені були повертатися.

Посилення ідеологічного протиборства між “капіталізмом” і “соціалізмом” після Другої світової війни, що знайшло відображення у так званій холодній війні зумовило включення до конституцій багатьох європейських країн положень про надання політичного притулку. У Конституції ФРН зазначено: “Особи, яких переслідують за політичні переконання, користуються правом притулку”98 . Це сприяло прийняттю європейськими країнами значної кількості громадян колишніх соціалістичних країн, особливо після подій у Празі 1968 р., у Польщі на початку 80-их років, а також втікачів з інших держав „реального соціалізму”.

Після падіння Берлінської стіни посилилась імміграція з країн – колишніх республік СРСР та колишньої Югославії (особливо у зв’язку з військовими конфліктами на території колишньої СФРЮ).


Таблиця 15

Характеристика міграції у державах Західної Європи
(на 1000 осіб)99

Но-мер за пор.
Країна
1970
1980
1985
1990
1991
1995
2000
2002

І
2002

ІІ
2007

1
Австрія
2,3
1,2
1,1
3,0
9,9
0,3
2,2
3,2
2,45
1,91

2
Бельгія
0,4
- 0,4
0,1
2,0
1,3
0,2
1,3
3,9
0,97
1,22

3
Греція
- 4,4
5,0
1,1
16,6
11,7
7,3
2,7
2,9
1,96
2,34

4
Данія
2,4
0,2
1,8
1,6
2,1
5,5
1,9
1,8
2,01
2,5

5
Ірландія
- 1,0
- 0,3
- 7,3
- 2,6
1,4
1,6
6,9
8,3
4,12
4,82

6
Іспанія
0,6
0,0
0,4
0,4
1,6
1,5
10,6
15,8
0,87
0,99

7
Італія
- 0,9
0,1
1,5
2,5
0,1
1,7
3,1
6,1
1,73
2,06

8
Нідерланди
2,6
3,7
1,4
4,0
3,3
1,0
3,6
1,7
2,35
2,63

9
Німеччина
9,3
5,1
1,5
16,3
7,5
4,9
2,0
2,7
3,99
2,18

10
Норвегія
- 0,3
1,0
1,4
0,5
1,9
1,5
2,2
3,8
2,1
1,72

11
Португалія
- 16,5
- 12,9
2,3
- 0,3
7,2
2,5
4,9
6,8
0,5
3,31

12
Сполучене Королівство
- 0,5
- 0,9
1,3
0,9
1,3
2,0
2,8
2,1
1,06
2,17

13
Фінляндія
- 7,8
- 0,6
0,6
1,8
2,9
0,8
0,5
1,0
0,62
0,78

14
Франція
3,5
0,8
- 0,1
1,4
0,6
- 0,3
0,8
1,1
0,64
1,52

15
Швейцарія
- 1,0
2,7
2,2
8,5



4,1



1,37
1,37
2,66

16
Швеція
6,1
1,2
1,3
4,1
2,9
1,3
2,7
3,5
0,95
1,66