Geum.ru

Від соборності до незалежності

Вид материалаДокументы

Содержание


Таблиця 6 Електоральна підтримка комуністичних партій на парламентських виборах
Середній показник
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Таблиця 6

Електоральна підтримка комуністичних партій на парламентських виборах36





Номер

за пор.
Країна
1945-1949
1950-1959
1960-1969
1970-1979
1980-1989
1990-1999
2000- 2007

1
2
3
4
5
6
7
8
9

1
Австрія
5,3
4,6
1,7
1,15
0,7
0,7
0,76

2
Бельгія
10,1
3,05
1,75
2,95
1,2
0,0
0,0

3
Греція
-
13,65
13,6
5,35
12,2
5,2
5,9

4
Данія
9,7
4,08
1,05
2,9
0,9
2,9
2,9

5
Ірландія
-
-
-
-
-
-
-

1
2
3
4
5
6
7
8
9

6
Іспанія
-
-
-
10,1
5,75
0,0
0,0

7
Італія
20,6
22,65
26,1
29,8
28,25
6,7
7,3

8
Нідерланди
9,2
4,9
3,2
2,95
1,35
0,0
0,0

9
Німеччина
5,7
2,2
1,45
0,3
0,1
3,9*
-

10
Норвегія
8,9
4,25
2,05
0,7
0,7
1,3
0,0

11
Португалія
-
-
-
17,6
16,15
8,4
0,8

12
Сполучене Королівство
0,4
0,15
0,2
0,1
0,0
0,0
0,0

13
Фінляндія
21,8
22,4
21,6
17,6
13,85
10,5
0,7

14
Франція
27,0
24,65
21,35
21,0
13,35
7,9
4,6

1
2
3
4
5
6
7
8
9

15
Швейцарія
5,1
2,7
2,55
2,45
0,85
0,0
0,7

16
Швеція
6,3
4,25
3,95
5,15
5,6
7,7
7,2




Середній показник
10,8
8,73
7,7
8,0
6,73
3,1
2,2


*Зростання показника електоральної підтримки партії комуністичного спрямування у Німеччині у 1990-99 роках пов’язано з об’єднавчими процесами. Якщо у ФРН до об’єднання підтримка комуністичної партії майже не простежувувалась, то у східній частині Німеччини (колишній НДР), з огляду на різні причини, така підтримка була. Партія демократичного соціалізму до грудня 1989 р. діяла на території НДР під назвою Соціалістична єдина партія Німеччини і була правлячою, після об’єднання вона стала загальнонаціональною, змінила свою назву на зазначену і продовжує діяти у східних землях. На останніх парламентських виборах 2005 р. партія йшла вже під новою назвою “Ліва партія. ПДС” і кваліфікувала себе як соціалістична партія.


Як видно з табл. 6, у п’яти країнах Європи після падіння Берлінської стіни комуністичні партії перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах, тобто вони або зійшли на маргінес, або припинили взагалі своє існування. У решті країн ці партії пережили процеси трансформації. Загальним щодо більшості країн, де вони діють, є відчутне зменшення їхньої підтримки виборцями. На сьогодні “суперечка” між соціал-демократичними та комуністичними партіями вирішилася однозначно на користь соціал-демократичних і саме вони уособлюють “ліву” позицію у партійному спектрі країн Західної Європи. Варто зазначити, що відбуваються відчутні зміни і в самих соціал-демократичних партіях. Починаючи від прийнятого у 1951 р. на І конгресі Соціалістичного Інтернаціоналу документу щодо цілей та завдань демократичного соціалізму і до підготовленої Т.Блером тв Г.Шредером декларації “Європа: Третя Дорога – Новий Центр”, яка вийшла у червні 1999 р. напередодні виборів до Європарламенту, у ній простежується тенденція переміщення соціал-демократичних партій з лівої позиції в напрямі ліво-центристської. Зміни, які відбуваються, змушують партії цієї родини звертатися за підтримкою не лише до однієї, конкретної суспільної групи, а до широких верств населення.

Отже, сьогодні простежується зв’язок між громадянами зайнятими в сфері промисловості (робітничий клас) та підтримкою партій лівого спрямування в усіх зазначених європейських країнах. Це дає нам підстави говорити про дієвість соціополітичного поділу на соціально-економічній основі. На нашу думку, відповідний вплив на актуальність цього поділу має збереження рівня суспільної нерівності (індекс Джіні) щодо європейських країн. В такому випадку варто також зіслатися на результати дослідження А.Морено, який верифіковував стан традиційних і постсучасних соціополітичних поділів щодо 19 розвинених країн світу на кінець минулого ХХ ст. Він дійшов висновку, що “...економічна ліво-права матеріалістична орієнтація виступає і надалі домінуючою формою соціополітичних поділів в найбільш розвинених державах”37.

Оскільки загальною тенденцією є поступове зменшення актуальності цього поділу, яке відбувається одночасно зі змінами в характеристиках соціальної групи професійно зайнятих в сфері промисловості та в головних характеристиках партій лівого спрямування, постає питання, які перспективи має цей вид поділу у майбутньому. З.Хармел та К.Джанда виділили чинники, які, на їхню думку, зумовлюватимуть актуальність класового соціополітичного поділу, пов’язуючи їх із перманентною актуальністю для сучасних суспільств відповідей на дихотомні питання:

- державна або приватна власність на засоби виробництва;

- сильна або слабка роль держави (уряду) в економічному плануванні;

- підтримка або опозиційне ставлення до редистрибуції доходів багатих на користь бідних;

- схвалення або прагнення обмеження соціальних програм з боку держави38.

А.Лейпхарт, досліджуючи важливість соціально-економічних чинників, звернув увагу не лише на соціально-економічну зумовленість політичної діяльності, а й наголосив на наявності політичної залежності соціоекономічних відмінностей, зазначивши, що політичні дії здатні “...збільшувати випуклість соціально-економічного протистояння.” 39 Він також зазначив, що: “Важливість політичного впливу на економічну політику і діяльність ...показує важливу різницю між соціально-економічною політикою, яку проводять лівоорієнтовані та правоорієнтовані уряди. “Ліві” уряди систематично у своїй діяльності прагнуть збільшити зростання публічного сектора економіки, мають більший державний бюджет, більшою мірою проводять політику спрямовану на вирівнювання доходів населення, докладають більших зусиль до зменшення безробіття, акцентують на суспільній освіті, охороні здоров’я та наданні соціальної допомоги населенню порівняно з “правими” урядами” 40. Значення соціально-економічних чинників для політичного життя автор не пов’язує лише з робітничим класом, вважаючи, що це стосується всіх категорій найманих працівників.

Підтвердження тез А.Лейпхарта знаходимо у Я.Баджа та М.Лейвера, які провели грунтовне дослідження діяльності урядів восьми європейських країн. Головні питання – з’ясувати залежності спрямованості урядової політики від того, які партії з ліво-правого спектра становлять більшість в уряді. Наведемо висновок їхнього дослідження: “Під час проведення урядової політики, вираженої у термінах ліво-правої шкали, все таки є тенденція різниці щодо приєднання або неприєднання конкретних партій до цієї політики, цей підхід в одних країнах набагато сильніший, ніж в інших. Наприклад, у Норвегії, Данії, Люксембурзі та Швеції ця модель цілком очевидна. Уряди, до яких входить головна партія з лівого крила – проводять політику з лівим ухилом, порівняно з тими урядами, де такої партії немає. І навпаки, уряди з партіями правого спрямування проводять відповідно і політику з правим ухилом.”41

Отож, ми можемо констатувати, що соціополітичний поділ на соціально-економічній (класовій) основі властивий усім без винятку країнам Західної Європи. Соціальна складова цього соціополітичного поділу – робітничий клас, а політична – партії лівого спрямування, які протистоять правим політичним партіям. Характер цього поділу зазнав суттєвих трансформацій, пов’язаних передусім із соціально-економічними змінами, які відбулись у європейських країнах. Важливою особливістю цього поділу є невпинне зменшення частки робітничого класу, але низка суспільних проблем, пов’язаних із становищем у західних суспільствах найманих працівників, буде ще досить довгий час сприяти актуалізації цього соціополітичного поділу. Наступна особливість цього поділу полягає у тому, що політичну складову після падіння Берлінської стіни представляють лише соціал-демократичні партії. Комуністичні партії у багатьох державах перестали отримувати підтримку виборців на парламентських виборах і зникли або зійшли на маргінес політичної сцени. У тих державах, де вони продовжують діяти, рівень їхньої підтримки не дає їм змоги впливати на політичне життя.