В сучасному суспільстві

Вид материала

Содержание

3.4. Проблема маніпулювання в мас-медійному просторі
Напрямки маніпулятивного впливу спін-доктора.

Подобный материал:

1 ... 29 30 31 32 33 34 35 36 37

3.4. Проблема маніпулювання в мас-медійному просторі

Проблема маніпулювання є однією з актуальніших у політології. Вона тісно пов’язана з більш широкою проблемою – формування мас-медійного простору незалежної України загалом і використання її окремих сегментів різними політичними силами під час виборчих змагань. Зазначену проблему можна розглядати не тільки як форму спілкування між людьми, а й як засіб впливу на поведінку виборців під час виборів, що застосовує мас-медіа.

Інструментарний арсенал виборчих кампаній постійно збагачується й ускладнюється. Найпоширенішими виборчими технологіями останнім часом у всьому світі стали технології маніпулювання масовою свідомістю. Кожен кандидат намагається "вкласти" у свідомість електорату вигідні для нього ідеї, погляди, цінності тощо. Це нелегке завдання, бо, як правило, поле передвиборчої боротьби настільки насичено інформацією, що на свідомому рівні вона вже важко сприймається. Це спонукає політтехнологів вдаватися до засобів, які впливають на підсвідомість, для чого необхідно володіти відповідним механізмами [1, с. 99].

Дослідженням поняття маніпулювання займалися як сучасні вітчизняні, так і зарубіжні дослідники. Серед них відомий філолог Г.Почепцов, який розглядав маніпулювання як засіб психологічного впливу під час психологічних та інформаційних війн; Л. Кочубей вивчала використання виборчих технологій психологічного спрямування у виборчих процесах; психолог С. Кара-Мурза досліджував маніпулювання суспільною свідомостю через вплив на почуття, пам’ять; Е. Праткініс і Е. Аронсон, професори психології, розглядали методи переконання в діях та засоби захисту від маніпулювання.

Метою статті є розгляд феномену та передумов маніпулювання, аналіз різних технологій впливу на поведінку виборців, які застосовують мас-медіа під час передвиборчих кампаній.

Слово "маніпуляція" має коренем лат. слово manus – рука (manipulus – жменя). Оксфордський словник англійської мови трактує маніпуляцію як "акт впливу на людей або управління ними …зі зневажливим підтекстом, як приховане управління або обробка" [2, c. 13]. Соціопсихолог Г. Франкс зазначає, що "під маніпулюванням у більшості випадків слід розуміти психологічний вплив, який здійснюється таємно, а відтак і на шкоду тим особам, на яких воно спрямовано" [там само].

Маніпулятивна мегамашина в пропаганді, різноманітних виборчих технологіях іноді навіть здається узвичаєною складовою взаємодії в соціумі. Якби "маніпулятори" не використовували маніпулятивне переконання виборців, то очікувані результати (поширення певної ідеології, зростання кількості голосів на виборах за певного кандидата) були б недосяжними. Першою передумовою маніпулювання є дефіцит часу, зумовлений складністю пошуку системи кодування інформації як для маніпулятора, так і для того, ким маніпулюють. Маніпулятор свідомо або підсвідомо дегуманізує того, ким він маніпулює, а тому не вважає за можливе і необхідне рахуватись із психологічною автономією "жертви". З іншого боку, "жертва" також прагне до маніпуляції, оскільки шукає полегшений інформаційний матеріал. Таким чином, вона сама створює зону тяжіння для вторгнення в свій психологічний простір.

Друга передумова маніпулювання – руйнування системи психологічного імунітету, інформаційної фільтрації (через особисті установки, переконання, цінності). Маніпулятор має здійснити "підрив" системи фільтрації інформаційних сигналів (радикальний варіант маніпулятивного впливу) або ж обійти її, штучно збільшивши бар'єр усвідомлюваного (м'який варіант маніпуляції). Об'єктом маніпулювання є всі психічні функції – раціональні та ірраціональні. Але якщо маніпулювання одними функціями, наприклад, емоціями, може мати тимчасовий або ситуативний характер, то маніпулювання переконаннями, цінностями чи установками зорієнтоване на перебудову чи переорієнтацію поведінкової активності чи навіть стратегії життєдіяльності. "Жертва" також може здійснити самопідрив, якщо перебуває у стані незахищеності метапрограми психіки від маніпулятора.

Щоразу величина зони вторгнення визначається величиною того простору потенційної інформації, яка проникає в свідомість та підсвідомість. Жорсткі фільтри, сформовані соціалізацією, блокують або звужують будь-який інформаційний вплив. Зазначимо, що меншу інформаційну імунозахищеність щодо маніпуляції мають представники двох психологічних полюсів: із занадто вузьким фокусом охоплення, закритим для альтернативної інформації (мішень впливу – підсвідоме), або ж із занадто широким еластичним фокусом охоплення, орієнтованим на будь-яку інформацію (мішень впливу – свідомість).

Перша група – особи із "прив'язаним" психічним світом, виховані в традиційному середовищі із слабкою варіативністю когнітивних, емоційно-ціннісних і регулятивних диспозицій. Свідомість тут працюватиме в режимі циклічного розмежування первинно засвоєних кодів, а тому її відкритість щодо зовнішньої інформації забезпечується шляхом асиміляції отриманого в семіотику реципієнта.

Друга ситуація має протилежний полюс. Широкий фокус охоплення означає, що безліч інформаційних джерел бомбардують свідомість, яка намагається інтерпретувати практично всі сигнали, що надходять ззовні. І якщо інформація має мозаїчний, а не лінійно-системний характер, і подається у прискорених темпах, відбувається перехід свідомості у змінений стан. Останнє також розкриває шлюзи психіки для маніпулятора.

Третя передумова пов'язана із поточним психічним станом. Відомо, що, наприклад, афективно-стресові стани є сприятливими для різноманітних маніпуляцій, оскільки відкрите підсвідоме піддається завантаженню сторонньою інформацією без відома реципієнта. Афект означає тимчасове відключення системи фільтрації через виникнення дезадаптивного чинника, щодо якого не вироблено схем реагування. Маніпулятор зазвичай розраховує на те, що такий тимчасовий злам не помічається самою жертвою і робить її беззахисною. Найкращою точкою поразки стає довготривала пам'ять, де встановлюються усталені асоціації між стресором та стресом, і тому кожного разу "натискання" на аналогічний або подібний стресор запускатиме асоціативний ланцюг, кінцевим пунктом якого буде повторюваний контекст стресу, необхідний для маніпулятора.

Перехідні суспільства, у тому числі Україна, перебуваючи в стані своєрідного стресу перед невідомістю майбутнього, також піддаються маніпуляції при відключенні фільтрів соціетальної психіки, оскільки навіюваність при частковій дезорієнтації та переоцінці цінностей прирівнюється до чутливості з боку авторитетних маніпуляторів у сфері міжкультурних комунікацій.

Четверта передумова змінюється з віком. Діти і люди похилого віку заносяться до розряду маніпулятивно-незахищених через позицію онтогенетичної залежності від маніпуляторів. Це уможливлює тотальний маніпулятивний контроль над свідомістю та поведінкою цих вікових категорій. У перших, оскільки механізми когнітивного опору сугестії ще не сформовані, у других – через монополію вузького кола тих, хто впливають на доступ до вже стабільних світоглядних мета-програм.

П’ятою передумовою є недоступність оперативної та стратегічної інформації в макротекстових потоках. Під останніми розуміються будь-які інформаційні потоки, орієнтація в яких утруднена з різних обставин: недоступність джерела інформації або ж надлишкова кількість джерел, не володіння семіотикою макротексту, розрізненість (мозаїчність) макротексту, недоступність фактів тощо [3, с. 213].

Недоступність оперативної інформації (поточних даних) припускає нав’язування позиції, відмову від комунікації через необізнаність реципієнта та інші маніпулятивні прийоми. Але недоступність стратегічної інформації прирівнюється до інформаційного рабства.

Маніпулятор як генератор стратегічних програм займає найвигіднішу позицію в комунікативному просторі, і шанси на привласнення такої ролі зростають там, де сегментація інформаційного поля-простору найвища. Це можна спостерігати, наприклад, у спеціалізації системи освіти, надлишковій пропозицію інформаційних продуктів тощо.

З числа маніпулятивних технологій, які використовують ЗМІ, щоб впливати на свідомість електорату, розглянемо індоктринацію, спін-доктор та перформанс.

У понятті "індоктринація" можна виділити декілька суттєвих рис, пов'язаних із особливостями взаємодії суб'єкта маніпуляції та акцептора маніпулятивного впливу.

По-перше, індоктринація передбачає експансивну взаємодію (комунікативну експансію). Комунікативною експансією називають насильницьку (без згоди на комунікацію з боку об'єкта впливу) стратегію захоплення смислового простору комунікації для нав'язування іншому учаснику своєї комунікативної стратегії та свого бачення реальності.

Індоктринація має місце і тоді, коли один з учасників комунікації має стратегію, а інший її не має. У результаті відбувається природне нав'язування цієї стратегії. Можна виділити два кроки індоктринальної комунікативної стратегії: захоплення смислового простору, утримання комунікації в цих межах.

Повністю погоджуючись із вищенаведеною думкою, можна специфікувати її стосовно інформаційного простору: маніпуляція з боку агента ЗМІ буде мати місце тоді, коли він намагається узурпувати роль смислового центру комунікації і орієнтаційного впливу. Комунікатор, репрезентуючи себе як "розум громадськості", захоплює символічне право на "промивання мозку" начебто інфантильним акцепторам впливу. Так, наприклад, нам постійно всупереч нашій волі нав’язують інформацію зі шпальт газет та на екрані телебачення, пропонуючи певний контекст, в межах якого ми повинні оцінювати все побачене й почуте.

По-друге, індоктринація спирається на герметичну ідеологію жорсткої моністично-догматичної спрямованості – різновид деякого закритого знання для посвячених, щодо якого об'єкт впливу начебто має погодитись із статусом абсолютного реципієнта.

По-третє, індоктринація передбачає символічний монополізм певної партії, яка претендує на право вираження громадської думки. Приміром є постійне використання типової символіки, що дозволяє певним соціальним колам ідентифікувати себе з комунікатором. Згадаймо події так званої "помаранчевої революції", коли людям під впливом індоктринації нав’язувався певний колір, а разом з ним і кандидат, за якого треба голосувати.

По-четверте, індоктринація передбачає застосування закритих вербальних кодів – своєрідної "мови впізнання", яка гарантує політико-ідеологічну діагностику "своїх" і "чужих".

Другою маніпулятивною технологією серед віднесених до групи впливу на свідомість є спін-доктор. Слово "спін" в буквальному перекладі означає обертання, тобто комунікативну маніпулятивну технологію, спрямовану на управління домінуючою тематикою масової свідомості, своєрідний менеджмент порядком денним соціальних комунікацій. Поняття "спін-доктор" є похідним від введеного американським соціологом У. Ліппманом поняття "порядку денного" ЗМК. Сам автор мав на увазі менеджмент актуальних тем і проблем, які можуть вноситись в інформаційний простір. Адже політична влада іноді випливає не лише із ресурсів розв'язання проблем, а й з позиціонування певних явищ як проблемних, вартих уваги. Той, хто формує перелік тем доби, отримує і символічну владу над аудиторіями різних соціальних груп, каналізуючи певним чином пізнавальну активність. В американському словнику політичних термінів виникнення словосполучення "спін-доктор" відносять до 1984 року, коли воно було вперше використано в газеті "Нью-Йорк Таймс", де так були названі агенти зі зв’язку з суспільством високої кваліфікації, що прагнули запропонувати журналістам використовувати готові інтерпретації для опису теледебатів між Р.Рейганом та У. Мондейлом. В Україні дослідженням технології "спін-доктор" займався Г.Г.Почепцов.

Напрямки маніпулятивного впливу спін-доктора.

1. Створення актуальних тем-сенсацій і підготовка громадських очікувань до сприйняття певної інформації. Спін-доктор має "розкрутити" тему задля налаштовування публіки на певне ставлення до політика, громадського діяча, події чи рішення. Для цього застосовується варіативно-контекстна форсація дискусій, презентацій, конференцій та особистих інтерв'ю, завдяки чому діяч, подія чи рішення потрапляють у сегмент "оперативної пам'яті" масової свідомості, завдяки чому робиться реклама з "вуст у вуста", складається відповідний сценарій розвитку подій, що видається пізніше за передісторію нововиявленої зірки із знаком "+" чи "-". Яскравим прикладом такої маніпуляції є розповсюдження чуток та створення штучного ажіотажу навколо питання побудови в Україні сховищ для ядерних відходів. Під час парламентської виборчої компанії в лютому – березні 2006 р. деякі політичні сили свідомо розповіли українцям, що в цих сховищах будуть зберігатися американські ядерні відходи, хоча насправді це не відповідало дійсності. Після цього ця тема активно використовувалася політичними партіями для підняття свого рейтингу [4].

2. Елімінація та деактуалізація тем в інформаційному просторі. Стосується скандальних ситуацій, коли існує потреба в швидкому переналаштуванні громадського дискурсу на новий інформаційний потік. Елімінація може здійснюватись шляхом елементарного замовчування або ж через розчинення теми в калейдоскопі інших тем, перетворення сенсації на периферійний епізод. Для зміщення громадської уваги спін-доктори вдаються також до заміщення однієї шокової теми іншою. Завдяки цьому прийому зимову трагедію в Алчевську (січня-лютого 2006 р.) вітчизняні ЗМІ перетворили на повсякденне явище, яке не заслуговує великої уваги.

3. Перетворення полі-тексту в макротекст, і навпаки, макротексту в полі-текст. Перший варіант застосовується за умови недопущення агентів ЗМК до джерел емпіричної інформації, їх штучної ізоляції від місця сенсаційної події або ж конкретної особи. Це робить можливим зробити монопольно отриману інформацію макротекстом, тобто єдиним інформаційним потоком, щодо якого всі інші повідомлення матимуть секундарний (вторинний), оцінювально-коментаторський характер, оскільки преса, телебачення не матимуть доступу до фактів.

Перетворення макротексту в полі-текст здійснюється за зворотнім алгоритмом: в інформаційний простір одноразово вноситься "вичерпна" інформація, що породжує множинні суперечливі версії її осмислення, наслідком чого стає формування бар’єру недовіри в масовій свідомості, а отже втрата темою первинної актуальності.

4. Випереджаюче оперативне інформування (інформаційний менеджмент кризових ситуацій), спрямоване на породження єдино можливої версії інтерпретації сенсаційних фактів. Спін-доктор дозволяє загравати із агентами ЗМК, штучно створюючи атмосферу "плідного співробітництва", що насправді має маніпуляторські наміри, виправдовуючи введення в оману і медіа-центри, і громадську думку.

Перформанс як ритуалізована маніпулятивна технологія в масовій комунікації є символічною декларацією причетності до більшості. Здебільшого влада, розігруючи "сходження в маси", керується сценарієм тимчасової гуманізації власного образу. Якщо маси не мають контакту з владою, тобто, трансцендентна влада перестає бути людинодосяжною, вона втрачає легітимність, оскільки найнестерпнішою образою для егалітарної масової свідомості є олігархічна політика, що робиться за спиною населення.

Перформанс має характер дії зі співтворення "політичного космосу", у якому складна езотерична справа з управління суспільством трансформується в святе підтвердження суспільного договору: обидві сторони символічно засвідчують позицію солідарності в анонімній комунікації без адресата. Перформансна комунікація дійсно є безадресною, породжуючись завдяки ефекту символічної узурпації права на представництво волі всіх; ніхто ж не наважиться під час масового заходу провести оперативний моніторинг на тему "Хто ініціатор?". Невипадково бюрократичні установи, за словами П. Бурд'є, можуть цілком легітимно маніпулювати суспільними конвенціями, укладачем яких є всі взагалі і ніхто зокрема [5, с. 122]. Саме завдяки цим прийомам Гітлер виправдовував більшість своїх дій і законів у довоєнній Німеччині.

Зазнавши невдачі, пише Г. Почепцов, "оцінюючи роль перформансів в маніпулюванні процесами легітимації в імперіях, імперія все одно продовжує своє існування у фіктивному режимі простору і часу. Адже живиться вона все одно, не природними, а вимушеними оваціями, оскільки тільки овації... записані в її кодах в якості основного волевиявлення народу по відношенню до влади. До речі, і всі ці тексти створено саме під канал овацій. Вся імперська система комунікацій будується на прийом, передачу овацій, а не інших емоцій населення. Імперія – це великий театр, де тобі дозволено лише шалено аплодувати від щастя" [ 6, с. 321].

Не менш цікавими, з точки зору теорії і практики, є маніпулятивні технології, розраховані на підсвідоме. Саме їм належить провідна роль у мас-медіа інформаційного суспільства, культура якого давно вже набула ознак смислової роздрібненості. Масовізація суспільства і деперсоналізація індивіда, супроводжуючи загальне налагодження життєвого світу в соціальному відношенні, не перекривають собою тієї деградації, яка відбувається в духовному вимірі. Парадоксальним є те, що у сучасної людини з її релятивізмом та нігілізмом виникає потреба в ілюзорному, вірніше, в ілюзіоністі, який би непомітно переконав у чомусь значущому. Ілюзіоніст і гіпнотизер оцінюються як справжні профі у справі переконання, в чому їм допомагають різноманітні психотехніки гіпнозу.

Гіпноз – психотехнологія створення стану сну за умови тимчасової втрати свідомістю інтенції, тобто здатності критично сприймати інформацію. Нормальна свідомість зазвичай спрямована на щось, є інтенціональною. Втрата інтенціональності прирівнюється до гіпнотичного стану, що досягається через:

а) інформаційну ізоляцію чи перевантаження (або ж через штучне створення інформаційно перенасиченого середовища);

б) руйнування автоматизмів свідомості;

в) розсіювання свідомості, вплив на яку відбувається через увагу;

г) формування рефлексів-асоціацій, що запускають механізми трансового стану.

Перший спосіб пов’язаний із властивістю психіки переходити в автоматичний режим функціонування за відсутності подразників або ж при їх надмірній кількості. Інформаційно-статичне середовище втомлює свідомість, але не підсвідоме, з якого нічого нікуди не зникає.

Друга психотехніка застосовується в умовах виконання автоматизованих дій інтелектуального різновиду, коли звичний режим їх виконання переривається шоковим подразником і діяльність свідомості тимчасово припиняється. У момент шокової затримки маніпулятор отримує можливість для проникнення в підсвідоме і неконтрольованої закладки, необхідної для подальшого маніпулятивного ведення інформації. Найпоширенішим варіантом вербальної маніпуляції і наведення трансу є побудова тексту із великою кількістю складних синтаксичних конструкцій, оскільки нормальна "довжина" речення для того, щоб воно сприймалось адекватно, не повинна перевищувати 13 слів. "Руйнування шаблонів" (О. Кардаш) ілюструється маніпулятивним прийомом "артистів", суть якого зводиться до повідомлення людині шокової неправдивої інформації і нав'язування після цього вигідного для маніпулятора рецепту розв'язання проблеми.

У передвиборчих кампаніях наведення трансового стану досягається побудовою промов для зустрічей із виборцями таким чином, щоб промова містила масив псевдотексту великої довжини; псевдотекст при цьому доповнюється прикладами, що можуть викликати емоційні реакції. Наприклад, депутат, зустрічаючись із виборцями, повідомляє, що нинішній голова місцевої ради запропонував збільшити розмір оплати за житлово-комунальні послуги, оскільки йому, мовляв, не вистачає коштів на будівництво чотириповерхового будинку в передмісті. Після наведення прикладу в текст вставляється сугестивна інформація, що стає доступною для підсвідомого завдяки реакції гніву, спричиненої повідомленням
[8, с. 212].

На телебаченні прийом застосовується у вигляді шокуючих вставок, що стосується як розважальних передач, так і звичних для всіх рекламних роликів.

Розсіювання свідомості досягається перевантаженням уваги, діапазон утримання інформації якої, за даними Д. Месмера, складає 7+/-2 елементи. При введенні більшої кількості інформаційних блоків (категорій) залишок інформації буде записуватись у підсвідоме.

Рефлекси-асоціації ще називають якорями. "Якір" – "вузлик на пам'ять", зав'язаний у підсвідомому й поєднаний здебільшого із емоційно-позитивними подразниками. Ними можуть бути насолода від фуршету, гарної музики, природного пейзажу, спілкування у світському товаристві тощо. Маніпулятор використовує подібні позитивні емоції, звично асоціюючи з ними перехід свідомості в новий режим зміненого стану. Так, на особистих зустрічах кандидатів з виборцями останнім часом часто-густо спеціально підібрана команда натренованих акторів імітує "захоплення" і заражає тих, хто ще не встиг захопитися особою маніпулятора.

Резонансні маніпулятивні технології ґрунтуються на виведенні з підсвідомого актуального інформаційного запису із його багатоаспектним розкручуванням (поліаналізаторною та політематичною текстовою мультиплікацією). Остання міститься в стереотипах і першообразах колективного підсвідомого (архетипах). Наприклад, дискредитованого президента США Б. Клінтона можна атрибутизувати не лише як людину із поганою моральною репутацією, але і як того, хто дискредитує американців як націю "порядних громадян". Зрозуміло, що останнє буде резонувати із стереотипними конструктами "порядного громадянина" і "порядного американця", який не дозволяє собі комбінувати справу й секс. Далі додаткова атрибутизація має бути розгорнута у громадське обговорення проблеми, де всі провокують і виплескують агресію на сенсаційний об'єкт, переконуючи себе в тому, що стереотип відповідає дійсності, тобто американці й насправді такими є. Як тільки обговорення відбулося, розпочинається етап мультиплікації:М. Левінські пише книгу про роль і місце в її житті Білла, знімається скандальний мініфільм, монтуються радіотексти напівгумористичного плану, на побутовому рівні з'являються чисельні анекдоти про Білла і Моніку із смакуванням інтимних подробиць. Непопулярний політичний об'єкт аннігілюється як раз через перенасичення комунікацій наполегливим маразматичним реваріюванням скандалу. Телеглядачі вже починають думати про те, що їх збираються переконати в тому, що вони і без того давно вже знають [6].

Маніпулятивна психотехнологія зомбування демонструється в практиці пропаганди релігійних сект, передвиборчих кампаніях, рекламній діяльності. Вона синтезує досягнення НЛП (нейролінгвістичне програмування), резонансних психотехнологій, індоктринації. Попри всі відмінності ця психотехнологія включає деякий алгоритм-мінімум, що складається з таких етапів:

досягнення контакту із підсвідомим;
провокування неоптимального психічного стану, афекту. Найчастіше провокується страх, емоційне захоплення, гнів. Фокус уваги при цьому тимчасово втрачається, підсвідоме стає повністю відкритим для завантаження кодами: "жертва" символічно вмирає;
етап "реанімації", на якому маніпулятор виводить закодовану жертву на рівень усвідомлення того, що з нею відбулася психологічна трансформація. Оскільки жертва не знає про те, який код вона "проковтнула", то маніпулятор пропонує "допомогу" у вигляді наставництва, співробітництва, окремих "безкорисних" послуг тощо;
етап встановлення якоря-активатора, що може мати будь-яке походження, але має обов'язково викликати звичні асоціації, зв'язуючи по горизонталі спровоковану емоцію, психологічну реанімацію та образ "рятівника" – маніпулятора [9, с. 349].

Таким чином, можна сказати, що можливості маніпуляційного використання мас-медіа великі, але не безмежні. Межі маніпулювання суспільною думкою визначається перш за все реальною масовою свідомістю, стереотипами та поглядами людей. Для того, щоб бути ефективним, маніпулювання повинно спиратися на менталітет, побутові уявлення населення. Хоча під впливом пропаганди ці уявлення поступово можуть змінюватися.

Отже, феномен маніпулювання в мас-медіа – цікава і глибока проблема, яка потребує подальшого дослідження. Один із аспектів – різноманітні технології маніпулювання свідомістю населення та використання їх під час передвиборчих кампаній – актуальний як для політологів, так і політтехнологів.

Література

Кочубей Л. Методи соціально-психологічного впливу на електорат // Політичний менеджмент. – 2004. – №1(4). – С. 99-105.
Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием. –К.: "Оріяни", 2000. – 254 с.
Демидов А.И., Федосеев А.О. Основы политологии. – М.: Наука, 1995. – 230 с.
www.pravda.com.ua
Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды : Механизм убеждения. Повседневное использование и злоупотребление.– СПб.: Прайм-Еврознак Издат-во дом "Нева"; М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 381 с.
Почепцов Г.Г. Психологические войны.– М.: Рефл-бук; К.: "Ваклер", 2001. – 528 с.
Почепцов Г.Г. Информационно-политические технологии.– М.: Центр, 2003. – 384 с.
Медиа в выборах: между политикой и культурой. – К.: Институт социологии НАН Украины, 1999. – 218 с.
Расторгуев С.П. Философия информационной войны.– М.: Вузовская книга, 2001. – 468 с.

Blog

В сучасному суспільстві

Содержание

3.4. Проблема маніпулювання в мас-медійному просторі