Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису
Вид материала | Документы |
2.2 Забезпечення екологічної безпеки вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом |
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 842.55kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Кравчук Валентина, 1959.42kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Марценюк Олександр, 1452.87kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису шинкарук ярослав, 1124.82kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису Калюк Олексій, 942.48kb.
- Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису Орлова Олена, 2415.77kb.
- Харківський національний університет внутрішніх справ, 1130.68kb.
- Національний університет внутрішніх справ на правах рукопису, 844.32kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 2069.59kb.
- Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх, 1137.29kb.
2.2 Забезпечення екологічної безпеки вантажів, що перевозяться автомобільним транспортом
Основним завданням автомобільного транспорту є забезпечення задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами. Виходячи з цього виділяються два основні види перевезень: пасажирські та вантажні [].
При перевезенні пасажирів про загрозу екологічній безпеці від такого „об’єкта”, як людина, мова йти не може. Враховуючи те, що основним об’єктом охорони права екологічної безпеки є сама людина, її життя та здоров’я, то говорити про захист однієї людини від фізичного, хімічного, біологічного впливу іншої – недоцільно. Якщо одна людина якимось чином впливає на іншу, то такі правовідносини є предметом правового регулювання інших галузей права, наприклад, кримінального, цивільного тощо. Винятком можуть бути відносини щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення у зв’язку з концентрацію людей на певній одиниці площі. Однак, враховуючи тематику даного дослідження, вивчення цього питання виходить за рамки предмета наукового пошуку.
Актуальним є вивчення правових засобів забезпечення екологічної безпеки при перевезенні вантажів. Проведений аналіз спеціальної літератури [; ; ; ; ; ; ] дає змогу констатувати, що питанню захисту довкілля при перевезенні вантажів увага майже не приділяється. Якщо йдеться про екологічну безпеку, то тільки при перевезенні небезпечних вантажів і, як правило, в складі загальних вимог гарантування безпеки таких перевезень. В еколого-правовій літературі у відповідних розділах, присвячених транспортній діяльності, аналізується попередження негативного впливу самих транспортних засобів на довкілля і про вантажі не згадується.
Слід зазначити, що із законодавством ситуація не така критична. В Україні розроблена та прийнята ціла низка нормативних актів, які регулюють перевезення вантажів автомобільним транспортом. Аналіз законодавства дозволяє правові вимоги щодо перевезень вантажів автомобільним транспортом поділити на дві групи:
– правове регулювання перевезення вантажів (звичайних);
– правове регулювання перевезення небезпечних вантажів.
При здійсненні перевезення вантажів, які не становлять небезпеки, увага охороні навколишнього середовища майже не приділяється. Відбувається це тому, що, як вважається, такі об’єкти не можуть завдати будь-якої шкоди елементам довкілля. Така позиція має право на існування, однак при збігові певних обставин, навіть зазвичай не шкідливий вантаж може завдати такої шкоди. Наприклад, на Житомирщині у 2003 р. при здійсненні перевезень зерна вантажний автомобіль з’їхав з проїзної частини в озеро, що було розташоване на узбіччі. У зв’язку з потраплянням до водойми значної кількості зерна було зафіксовано масову загибель риби. Такі ситуації дуже рідко зустрічаються, а виникнення небезпеки для життя та здоров’я людини та цілісності елементів довкілля пов’язане з одночасним збігом кількох чинників в одному місці в певний проміжок часу. Тому створювати на загальнодержавному рівні певні правові механізми для попередження подібних ситуацій недоцільно, оскільки на практиці виникає багато складнощів, особливо внаслідок дії великої кількості чинників. У зв’язку з цим у подальшому при дослідженні правових механізмів забезпечення екологічної безпеки при перевезенні вантажів слід виходити з такого: правила перевезення небезпечних вантажів і тих, що не становлять небезпеки, будуть співвідноситися як спеціальне та загальне правила відповідно.
При перевезенні звичайних вантажів вимоги щодо їх охорони та фізичного захисту є тим мінімумом, якого необхідно дотримуватися при перевезенні небезпечних вантажів. У разі якщо виникне необхідність розділяти такі правила, це буде здійснено в кожному окремому випадку.
Усі правові заходи, спрямовані на гарантування екологічної безпеки при перевезенні вантажів, необхідно поділити на адміністративні та економіко-правові. Перші включають в себе вимоги, що висуваються державою до транспортної діяльності, включаючи необхідність укладання певних договорів. Другі застосовуються для економічного стимулювання забезпечення екологічної безпеки та фінансування необхідних заходів.
Загальні вимоги щодо здійснення будь-якої діяльності у сфері транспорту встановлюються Законом України „Про транспорт” []. Однак як і в інших загальногалузевих законах, у ст. 3 цього нормативно-правового акту вказується, що державне управління в галузі транспорту має забезпечувати, зокрема, охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту.
Більш детально перевезення вантажів регламентується спеціальним Законом України „Про автомобільний транспорт” []. Даний Закон встановлює, що завданням законодавства з питань перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є, зокрема, встановлення вимог до перевізників, водіїв та транспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки. Крім цього, є ряд інших вимог, які містять переважно бланкетні норми щодо відповідності транспортних засобів та діяльності в даній сфері правилам екологічної безпеки. Однак чітких механізмів забезпечення не вказано.
У ЗУ „Про транзит вантажів” [], який регулює засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, не міститься жодних правил охорони довкілля чи забезпечення екологічної безпеки при здійсненні такої діяльності. Це дає підстави стверджувати, що на таку діяльність поширюються загальні вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки при здійсненні перевезення вантажів. Крім того, є вказівка, що цей Закон не поширюється на транзит пошти, багажу, зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин, небезпечних і шкідливих відходів, продукції подвійного призначення, експорт та імпорт товарів, переміщення товарів з використанням трубопровідного транспорту та ліній електропередач. Тим самим передбачається, що для названих категорій вантажів розробляються власні умови перевезення або повинні поширюватися загальні вимоги законодавства про забезпечення екологічної безпеки.
Подібна ситуація склалася з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні []. Вони визначають права, обов’язки і відповідальність власників автомобільного транспорту як перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів як замовників при здійсненні перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. У даних Правилах жодної вказівки про охорону навколишнього природного середовища чи забезпечення екологічної безпеки немає. Натомість міститься вказівка, що ці Правила не регламентують перевезення небезпечних, великовагових, великогабаритних вантажів, пошти та перевезення вантажів у міжнародному сполученні, оскільки такі перевезення мають свої особливості, які стосуються виконання комплексу вимог при вантажно-розвантажувальних роботах, власне процесу перевезення та його документального оформлення, а також узгодження таких правил із відповідними компетентними установами.
Вырезано.
Для доставки полной версии работы
воспользуйтесь поиском на сайте ссылка скрыта
Другим заходом гарантування екологічної безпеки в галузі автошляхів є належний стан самих доріг. За рахунок забезпечення „рівності” поверхні дороги обсяг викидів від роботи автотранспорту можна скоротити на 10–30% []. Саме неналежне утримання автомобільних доріг є причиною низького рівня безпеки руху, в тому числі екологічної безпеки [. с. 91]. Адже досить часто погана якість покриття призводить до зменшення швидкості автомобіля, а, як наслідок, збільшення тривалості його експлуатації кожного дня та рівня викидів.
Крім того, нерівності на дорозі часто стають причиною виходу з ладу устаткування автомобіля. Наприклад, оптимальний температурний режим роботи каталізатора близько 900 градусів Цельсія []. Потрапляння його при такій температурі у воду калюжі на дорозі призводить до миттєвого руйнування активного елемента цього пристрою, і в подальшому він не виконує покладених на нього функцій.
Значною небезпекою низької якості доріг та несправної системи зливної каналізації стає скупчення дощової води на дорогах []. За час застою таких вод у них накопичується значна кількість автомобільних викидів. Потім, у процесі випаровування цієї води, разом з нею в атмосферу потрапляють накопичені шкідливі речовини. Такі „водні об’єкти” стають джерелами вторинного забруднення, що в сумі з поточними викидами транспортних засобів можуть створювати досить великі пікові рівні забруднення і значно перевищувати гранично допустимі концентрації.
Для поліпщення якості автомобільних доріг бачиться два основні напрямки державного впливу. Перший – належне фінансування ремонту та будівництва шляхів; другий – дієвий державний контроль за будівництвом, ремонтом та експлуатацією доріг, про який мова піде в наступному розділі.
Третім напрямком є чистота автомобільних шляхів та утримання територій, прилеглих до них. Автомобільні дороги є значним джерелом забруднення атмосфери мікрочастинками (пилове забруднення). За походженням пил є результатом роботи транспортних засобів (первинне) та накопичення мікрочастинок з інших різноманітних джерел (вторинне забруднення). Первинне забруднення належить до експлуатації автомобілів та розглядалося вище, а вторинне виглядає наступним чином.
Джерелом накопичення пилу на автошляхах є: використання пісково-сольових сумішей у зимовий період, відшарування від забрудненого транспорту, наслідки вітрової та водної ерозії прилеглих територій, частини самого дорожнього покриття тощо.
Для зменшення пилового забруднення необхідно на загальнодержавному та місцевому рівні передбачити:
– обов’язок підприємств, які здійснюють експлуатацію доріг, прибирати проїзну та прилеглу до неї частину вулиць. У розвинутих країнах вулиці прибираються спеціальною технікою, що збирає пил, а не підмітає йього. В Україні, в кращому випадку, вулиці підмітаються, а досить часто промиваються струменем води, в результаті чого забруднення потрапляє на тротуари або прилеглі ділянки, звідки знову потрапляє на проїзну частину;
– розробку програм розвитку та утримання зелених насаджень біля доріг та в межах смуг відведення автомобільних шляхів. Саме зелені насадження значною мірою обмежують переміщення викидів та пилу, а також поглинають їх частину;
– заходи для недопущення наявності біля доріг ділянок відкритої землі без трав’яного покриву. Така ділянка сама стає джерелом пилового забруднення, тоді як трав’яний газон утримує в собі пил, частково поглинає забруднення, як і інші зелені насадження. Крім того, він має неабияку естетичну цінність. Тому необхідно припинити практику перекопування, особливо навесні, клумб та газонів, що розташовані біля доріг, адже саме розпушений ґрунт найбільш вразливий для всіх видів ерозії. Винятком може бути підготовка землі для висаджування трав та інших зелених насаджень [].
Дослідивши основні правові заходи забезпечення екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту, можна зробити певні висновки та перейти до розгляду механізму забезпечення екологічної безпеки у сфері автомобільного транспорту.