Geum.ru

Харківський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису

Вид материалаДокументы
1.2 Законодавчі гарантії екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1.2 Законодавчі гарантії екологічної безпеки в галузі автомобільного транспорту



Забезпечення екологічної безпеки, як уже було зазначено, є обов’язком держави, підприємств, установ, організацій та громадян, що в свою чергу викликає необхідність залучення додаткових сил та засобів у т.ч. проти бажання названих суб’єктів. Тому дуже важливим є створення відповідних правових засад здійснення такої діяльності, тобто забезпечення належного правового регулювання забезпечення екологічної безпеки. Від досконалості нормативної регламентації діяльності щодо забезпечення екологічної безпеки, наявності розвинутої системи законодавства в багатьох випадках залежить ефективність такої діяльності.

Під регулюванням суспільних явищ і процесів здебільшого розуміють визначення поведінки людей та їх колективів, надання цій поведінці певного спрямування і розвитку, введення її у певні межі [, с. 109]. Регулювання в соціумі невід’ємне від встановлення певних норм (правил) поведінки. Формально, правило поведінки зобов’язує діяти за певних обставин належним чином. Однак на практиці жодне правило не може повністю передбачити всіх можливих обставин, за яких воно має застосовуватися.

У загальній теорії права під правовим регулюванням розуміється дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [, с. 217]; результативний, нормативно-організаційний вплив, який здійснюється на суспільні відносини за допомогою системи правових засобів (юридичних норм, правовідносин, індивідуальних приписів) з метою їх впорядкування, охорони, розвитку відповідно до суспільних потреб [, с. 145]; сукупність різних форм та методів юридичного впливу держави на поведінку учасників суспільних відносин, який здійснюється з метою підпорядкувати цю поведінку встановленому в суспільстві правопорядку [, с. 19–20]; впорядкування суспільних відносин, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток, що здійснюється за допомогою права і сукупності правових засобів [, с. 529].

Основними ознаками [, с. 529], або аспектами [, с. 203–220] правового регулювання є:
  • правове регулювання – різновид соціального регулювання, яке полягає в тому, що починається виключно тоді, коли у цілях, змістові, вимогах закону відображується суспільна потреба в упорядкуванні взаємозв’язків і взаємодії людей;
  • правове регулювання надає суспільним відносинам певну правову форму;
  • має конкретний характер, завжди пов’язане з реальними відносинами;
  • має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення законних інтересів суб’єктів права;
  • здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;
  • гарантує доведення норм права до їх виконання.

Тож правове регулювання, по-перше, за своєю природою є специфічним різновидом соціального регулювання, націленим на досягнення певних результатів у житті суспільства; по-друге, здійснюється за допомогою цілісної системи засобів, що реально виражають саму матерію права як нормативного інституційного утворення – регулятора [, с. 348].

Таким чином, можна зробити висновок, що під правовим регулюванням забезпечення екологічної безпеки слід розуміти комплекс юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює виконання свого конституційного обов’язку забезпечення екологічної безпеки, визначає права і обов’язки підприємств, установ, організацій та громадян у зазначеній сфері та контролює їх виконання, а також встановлює порядок їх реалізації.

Норми щодо охорони довкілля та екологічної безпеки можна знайти в дуже давніх пам’ятках права. У документах, що датуються 1563 р., говорилося про заборону господарського використання лісу на берегах ріки Двіни: „... Того лесу не чистити и дров не сечи, и лык не драти, а тот лес закулою от леду и воды…”. Очевидно, що це було пов’язано з розумінням значення лісу для укріплення берегів річок під час весняних паводків та руху льоду, а звідси – і його значення для забезпечення безпеки поселень від впливу негативних чинників природи.

Згідно з царським Указом від 1678 р., за порубку лісу в заповідних засічних лісах з винного стягувався штраф. Це було пов’язано з тим, що у ХVІІ ст. засіки або засічні ліси створювалися для військової справи та боротьби з епідеміями.

Крім того, встановлювалося покарання за порушення правил санітарії: за несвоєчасне вивезення нечистот зі свого двору в Москві господар платив штраф. За неналежне поховання трупів загиблих від хвороб тварин (мілко або близько до населеного пункту) теж був встановлений штраф [, с. 141]. Як ми можемо бачити, вже в ті часи держава приділяла увагу екологічній безпеці, хоча вона зводилася до протидії тільки природним чинникам небезпеки. Із розвитком продуктивних сил зростає кількість джерел потенційної загрози.

Вимоги екологічної безпеки та охорони довкілля при експлуатації транспортних засобів мали місце на початку ХХ ст. „Обязательныя постановленія о порядке движенія по г. Полтаве автоматических экипажей (автомобилей)” [, с. 7] містили положення, що : „Автомобиль не должен призводить при движеніи чрезмерный шум, а также распространять дым или пар в значительном количестве”. Дане положення вказує на те, що з моменту своєї появи автомобілі розглядалися як джерело екологічної небезпеки, і тому було прагнення правовими методами максимально зменшити їх негативний вплив на довкілля та життя і здоров’я людей.

На початку ХІХ ст. в Російській Імперії міська поліція повинна була слідкувати за чистотою вулиць та належним станом інженерних споруд проїзної частини, наприклад, дощової каналізації [, с. 258].

Сучасне екологічне законодавство та його складова система нормативно-правового регулювання у галузі екологічної безпеки постійно розвивається та вдосконалюється. Можна також відзначити й те, що в останній, особливо післячорнобильський, період простежується тенденція узгодження його окремих положень та принципів із загальносвітовими, європейськими еколого-правовими вимогами і нормами, враховуються позитивні тенденції та досвід правового регулювання, накопиченого в інших країнах світу.

Крім того, нормативно-правові вимоги щодо забезпечення екологічної безпеки стають частиною інших сфер законодавчого регулювання різних видів суспільної діяльності: комерційної, інноваційної, інвестиційної, управлінської, наукової та науково-технічної. Стає все менше сфер правового регулювання діяльності, де немає вимог щодо забезпечення екологічної безпеки. Це пов’язано з одним із правових принципів, що міститься в законодавстві, – екологізацією матеріального виробництва [].

Так, у Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 [] було виділено окремий розділ „Екологічна безпека”, в якому передбачалося, що Україна самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів, дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління, а також має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких суб’єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.

Основні законодавчі засади забезпечення екологічної безпеки містяться в Конституції України [].

Конституція України визнає людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3). Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави (ст. 16). Цим самим Україна взяла на себе зобов’язання своїми діями всіляко дбати, забезпечувати та охороняти зазначені цінності. Цьому обов’язку держави кореспондує право кожного громадянина на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Крім цього, в Конституції закріплено інші права людини і громадянина, які безпосередньо стосуються екологічної безпеки, а саме: право кожного на життя (ст. 27), охорону здоров’я (ст. 49), на безпечні та здорові умови праці (ст. 43) та інші.

З метою виконання покладених на державу обов’язків, Конституція встановлює відповідну компетенцію органів влади, які й повинні безпосередньо займатися реалізацією державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки: ВРУ (ст. 85), Президент України (ст. 106), КМУ (ст. 116) та інші.

Конституція Автономної Республіки Крим (АРК) [] передбачає, що АРК розробляє і здійснює заходи і програми щодо забезпечення екологічної безпеки та екологічного балансу при використанні природних ресурсів на її території, а також комплекс заходів щодо оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та антропогенного характеру щодо відновлення і збереження генетичного фонду.

Вимоги екологічної безпеки містяться і в нормах міжнародного права. Україна є стороною багатьох міжнародно-правових угод, котрі покликані забезпечувати екологічну безпеку держав-учасниць [; ; ; ; ; ; ; ; ]. Деякі з цих міжнародних договорів для України є обов’язковими за принципом правонаступництва [].

ЗУ „Про основи національної безпеки України” [] в ст. 3 визначає, що людина і громадянин, суспільство, навколишнє природне середовище і природні ресурси, поряд з іншими цінностями, становлять об’єкти національної безпеки. А забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів визнається як один із пріоритетів національних інтересів держави. Також зафіксовано важливе положення, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, радикальному поліпшенні екологічної ситуації. Дане положення вказує на запобіжний характер усіх заходів у сфері безпеки держави, в т.ч. екологічної.

Дещо детальніше слід зупинитися на основних напрямах державної політики з питань національної безпеки України в екологічній сфері, що закріплені в ст. 8 ЗУ „Про основи національної безпеки України” []. Названо сім основних напрямів, які повинні радикально поліпшити екологічну ситуацію. Однак аналіз їх змісту свідчить про їх недостатність для такого поліпшення. Зокрема, не передбачається зменшення негативного впливу транспорту на довкілля та життя і здоров’я людини, адже чисельність транспортних засобів дедалі збільшується і тенденції до їх зменшення не вбачається. Необхідно також передбачити належне виконання заходів з охорони довкілля, без яких неможливо говорити про запобіжний характер дій, спрямованих на забезпечення екологічної безпеки держави.

Дедалі більш важливим стає дотримання чинного законодавства в цілому, та екологічного зокрема, для досягнення мети правового регулювання – забезпечення безпеки держави та суспільства. Тим часом у ст. 8 ЗУ „Про основи національної безпеки України” [] не йдеться про забезпечення виконання чинного екологічного законодавства та невідворотність відповідальності за його порушення. Виникає парадоксальна ситуація: розробляється відповідне якісніше новітнє законодавство, але воно не виконується. Усе частіше починає йтися про те, що в Україні екологічне законодавство досить якісне, однак немає дієвих механізмів його впровадження в практичну діяльність суб’єктів господарювання та державних органів. Вирішенням даної проблеми може бути закріплення в законодавстві реальних механізмів упровадження чинного законодавства на практиці, в тому числі примусово, через невідворотність відповідальності за його порушення.

З огляду на сказане необхідно розглянути можливість внесення змін до ЗУ „Про основи національної безпеки України” []. Так, для усунення названих недоліків необхідно доповнити перелік основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України в екологічній сфері такими пунктами:
  • здійснення заходів з охорони довкілля, що спрямовані на запобігання антропогенному порушенню і техногенній перевантаженості території України, недопущення зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;
  • зменшення негативного впливу транспорту на довкілля та життя і здоров’я людей, недопущення ввезення, виробництва та експлуатації транспортних засобів, що не відповідають вимогам чинного екологічного законодавства;
  • забезпечення виконання вимог чинного екологічного законодавства та невідворотності відповідальності за його порушення.

У Законі зустрічається положення про „неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів”, а серед основних напрямів державної політики вказується на „недопущення” таких дій. Це повною мірою повинно стосуватися ввезення автомобілів, що були у використанні.

На виконання ЗУ „Про основи національної безпеки України” [] було прийнято Указ Президента України „Про Стратегію національної безпеки України” [], в якому, хоча і визнається існування загроз безпеці в транспортній галузі, але серед стратегічних пріоритетів політики національної безпеки у створенні безпечних умов життєдіяльності населення задекларована тільки необхідність підвищення рівня екологічної безпеки. Це призведе до ігнорування загроз екологічній безпеці від негативного впливу транспорту.

Правові вимоги щодо екологічної безпеки містяться в нормативно-правових актах, які формують галузь власне екологічного законодавства.

Постановою ВРУ було затверджено „Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” [], де характеризуються стан довкілля, причини його загрозливого стану в різних галузях народного господарства: промисловості, енергетиці, на підприємствах ядерної галузі, у сільському господарстві, на транспорті, у військовій сфері, житлово-комунальному господарстві і в інших галузях.

Серед основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів, зокрема, виділяються: гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів та радіаційного захисту населення і довкілля; стабілізація і поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону; формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті. Визначаються стратегії і тактики гармонійного розвитку виробничого та природоресурсного потенціалу в основних галузях економіки та народного господарства.

Чільне місце відведено заходам щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів, але слід відзначити те, що в цьому ж документі заходи діляться не за галузями економіки, а за ресурсним підходом. Це пояснюється спрямованістю вказаних заходів, що, однак, не завжди дозволяє ефективно зосередити увагу на джерелах загроз, як цього вимагає принцип запобіжного характеру заходів у сфері екологічної безпеки. У розділі І наведеної Постанови ВРУ був застосований як поресурсовий підхід для визначення стану довкілля, так і поділ за галузями економіки для характеристики тих проблем, що мають місце на сьогоднішній день. Відповідно, доцільно було б класифікувати заходи з подолання кризового стану довкілля за спрямованістю на окремі природні ресурси та сфери економіки, в яких вони будуть здійснюватися.

Особливу роль в Основних напрямах відведено правовому механізмові, основу якого становить екологічне законодавство, визначаються перспективи його систематизації та інкорпорації, удосконалення правових засад управління і контролю в галузі забезпечення екологічної безпеки, правового стимулювання громадян та їхніх об’єднань щодо здійснення природоохоронної діяльності, підвищення рівня еколого-правової освіти, розвитку науки, культури. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства включає прийняття нових невідкладних актів України, зокрема Законів України „Про екологічну (природо-техногенну) безпеку”; „Про екологічне страхування”. У перспективі намічено розробку та прийняття єдиного кодифікованого законодавчого акта – Екологічного кодексу України, який на сьогодні подано до ВРУ []. Слід відзначити, що прийнято передбачений в Основних напрямках ЗУ „Про екологічний аудит” [].

Однак на сьогоднішній день можна констатувати, що не всі заплановані нормативно-правові акти прийняті, як того вимагає зміст Основних напрямків. Це пов’язано не тільки з повільною законотворчою діяльністю: так, проект ЗУ „Про екологічну (природно-техногенну) безпеку” планувалося розробити протягом 2003 р. [], а його до ВРУ дотепер не подано. Хоча існує велика необхідність такого спеціального закону, так само, як свого часу були прийняті Закони України „Про екологічну експертизу” [] та „Екологічний аудит” [].

Крім того, спостерігається відсутність комплексного підходу до розробки галузевих нормативно-правових актів. Серед напрямків кодифікації, спрямованої на екологізацію комплексних нормативно-правових актів, виділено першочергове розроблення та прийняття нових законів та інших нормативно-правових актів, а саме: КУпАП (розділ „Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення”), Кримінального кодексу України (розділ „Екологічні злочини”), ЦК України (розділ „Відшкодування збитків за екологічні правопорушення” (абсолютну еколого-правову відповідальність). Прийнятий КК України містить розділ „Злочини проти довкілля” []. Поданий для розгляду проект Кодексу України про адміністративні проступки [] містить розділ „Адміністративні проступки у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування”.

Водночас прийнятий пізніше ЦК України [] не містить розділу „Відшкодування збитків за екологічні правопорушення”, як це було заплановано в Основних напрямах державної політики. Це свідчить про недостатню роботу з комплексної кодифікації та екологізації основних нормативних актів, незважаючи на те, що вона була вже запланована. Тому, на виконання Основних напрямів державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, необхідно доповнити чинний ЦК розділом „Відшкодування збитків за екологічні правопорушення”. Це в свою чергу дозволить уникнути застосування загальних положень цивільного законодавства про обчислення збитків від екологічних правопорушень та застосовувати спеціальні нормативи (такси, кратну відповідальність) для обрахування шкоди, заподіяної даним видом правопорушень.

ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [] є рамковим законодавчим актом у системі нормативно-правової бази екологічного права. Він визначає основні завдання всього законодавства про охорону навколишнього природного середовища, серед яких вказується і забезпечення екологічної безпеки.

Даний Закон визначає, що відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Це в свою чергу тільки підкреслює значення ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [] як системо-утворюючого законодавчого акту, йому повинні відповідати всі інші нормативно-правові акти. Для уникнення перерахування всіх тих сфер правого регулювання, які регламентуються екологічним законодавством, законодавець застосував поняття „інше спеціальне природоохоронне законодавство”, в яке, без сумніву, можна включити нормативно-правові акти щодо екологічної безпеки, екологічної експертизи, зон надзвичайних екологічних ситуацій та інші.

Як рамковий Закон, він закріплює основні положення і вимоги екологічної безпеки, гарантії її забезпечення. Так, до загальних принципів охорони навколишнього природного середовища належать і такі, що безпосередньо стосуються екологічної безпеки. Зокрема такі, як: пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності і екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень у питаннях охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій. Дані принципи вимагають від будь-якого суб’єкта впровадження і виконання нормативів екологічної безпеки, жоден з проектів діяльності не може бути прийнятий, якщо він надає перевагу будь-яким цінностям на шкоду екологічній безпеці та життю і здоров’ю людини. Принцип запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища дозволяє вимагати виконання всіх дій, спрямованих на недопущення шкоди для довкілля, а не виконувати заходи з усунення та мінімізації вже заподіяної. Але цей принцип не виключає обов’язок зменшення та подолання негативних наслідків шкоди, завданої довкіллю.

Для проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації і координації в Україні заходів щодо забезпечення екологічної безпеки на перспективу, Законом передбачені розробка і прийняття державних республіканських, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних програм, порядок розробки котрих визначається КМУ. Крім того, з метою розробки наукових основ забезпечення екологічної безпеки обумовлено проведення систематичних комплексних наукових досліджень навколишнього природного середовища та природних ресурсів. Однак Закон дещо звужує сферу таких наукових досліджень. Адже екологічна безпека може бути об’єктом дослідження в галузі промисловості, транспорту, енергетики тощо. Це випливає з принципу пріоритетності вимог екологічної безпеки та екологізації матеріального виробництва. Усі розробки чи дослідження в будь-якій сфері повинні враховувати такі вимоги.

ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [] містить розділ, присвячений екологічним правам громадян, де чільне місце посідає право кожного на безпечне для його життя та здоров’я навколишнє природне середовище. Слід зауважити, що наведений в даному розділі перелік прав не має вичерпного характеру, законодавством можуть бути передбачені й інші. Наприклад, крім Конституції України [] екологічні права громадян передбачають й інші нормативні акти [; ; ; ; ].

Також передбачено гарантії забезпечення даних прав. Однією з найважливіших таких гарантій є вказівка, що діяльність, яка перешкоджає здійсненню права громадян на безпечне навколишнє природне середовище та інших екологічних прав, підлягає припиненню в порядку, встановленому цим Законом та іншим законодавством України. Законодавець передбачив можливість застосування до порушників законодавства про екологічну безпеку таких санкцій, як обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення будь-якої екологічно небезпечної діяльності []. У разі порушення нормативів екологічної безпеки при експлуатації автомобілів, діяльність транспортних підприємств у такому випадку теж може бути обмежена, наприклад, в частині використання екологічно небезпечного автомобіля.

Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища” [], крім права на безпечне довкілля, встановлено й обов’язок кожного здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів.

Закон містить поняття „екологічна стандартизація” і „нормування”. Вони проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Це фактично ті показники, за якими визначають, чи є даний стан навколишнього природного середовища, вказане виробництво чи процес екологічно безпечними. На основі норм і стандартів визначається відповідність тієї чи іншої діяльності вимогам законодавства. Саме з дотриманням норм стандартів до викидів відпрацьованих газів автомобіля Правила дорожнього руху пов’язують заборону експлуатувати транспортний засіб [].

Крім усього вищезазначеного, заходам щодо забезпечення екологічної безпеки присвячено розділ XI. Саме в ньому міститься законодавче визначення екологічної безпеки та детально встановлюються ті основні вимоги, які ставляться законодавством до небезпечних та шкідливих об’єктів чи процесів з метою забезпечення екологічної безпеки.

Так, при проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також в процесі експлуатації цих об’єктів забезпечується екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. Для цього повинні проводитися технічні, технологічні, організаційні та інші заходи з недопущення потрапляння шкідливих речовин і відходів у навколишнє середовище. Наприклад, місце розташування об’єкта сервісу та спеціальних конструкцій на землях дорожнього господарства вздовж автомобільних доріг загального користування може бути попередньо визначене власником дороги при наявності документа, що посвідчує користування землею або за рішенням органів виконавчої влади з урахуванням програм розвитку доріг, програм забезпечення безпеки дорожнього руху та екологічної безпеки [].

Стосовно екологічних вимог до окремих видів діяльності та їх дотримання у процесі розміщення і розвитку населених пунктів слід звернути увагу на такий момент у законодавстві України: згідно з п. 3 розділу ІІІ Генеральної схеми планування території України [], в зоні посиленого радіологічного контролю забороняється будівництво нових та розширення діючих екологічно небезпечних підприємств, запроваджено обмеження на будівництво закладів відпочинку. Перелік видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку, визначено КМУ []. У зв’язку з тим, що предметом дослідження є правове регулювання забезпечення екологічної безпеки автомобільного транспорту, зосередимо увагу на АЗС, які належать до автомобільного транспорту як його інфраструктура і включені до наведеного переліку об’єктів, котрі становлять підвищену екологічну небезпеку. До зони посиленого радіологічного контролю належать населені пункти 11 областей України []. Аналізуючи зміст згаданих вище нормативно-правових актів, доходимо такого висновку: на території населених пунктів, що включені до зони посиленого радіологічного контролю, забороняється будівництво нових та розширення діючих АЗС. Однак на практиці дана заборона не діє через її нежиттєздатність у тому вигляді, в якому вона існує. Якщо розглянути детально Перелік видів діяльності та об’єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку [], то під цю заборону потрапляють такі підприємства, заборона будівництва яких буде просто неприйнятною. Зокрема, підприємства, що займаються: збором, обробкою, зберіганням, похованням, знешкодженням і утилізацією всіх видів промислових і побутових відходів; виробництвом харчових продуктів (м’ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи); тваринництвом (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики) та ряд інших. Тому необхідно прийняти відповідні зміни до Генеральної схеми планування території України, що дозволил б уникнути такої ситуації.

Встановлено також вимоги екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності. Забезпечення екологічної безпеки покладається на відповідних осіб під час дислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки, крім випадків особливих ситуацій, що оголошуються відповідно до законодавства України. Однак дане положення не звільняє військові формування від обов’язку дотримуватися вимог екологічної безпеки. Для цього здійснюється державний контроль за додержанням вимог екологічної безпеки щодо військових, оборонних об’єктів та військової діяльності на території України. Посадові особи військових формувань за невиправдане недотримання вказаних вимог, що призвело до негативних наслідків, несуть юридичну відповідальність. Жодні надзвичайні обставини, накази чи розпорядження командирів і начальників не можуть бути підставою для будь-яких незаконних дій по відношенню до цивільного населення, його майна та навколишнього середовища [].

ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [] встановлює також вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища в разі застосування засобів захисту рослин [], мінеральних добрив [], нафти і нафтопродуктів [] та інших препаратів.

Екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров’я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними актами [] на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань охорони здоров’я і з питань екології та природних ресурсів.

На підставі Державного реєстру пестицидів і агрохімікатів Мінприроди розробляє, погоджує з Міністерством охорони здоров’я України та Міністерством аграрної політики України, готує до друку та видає один раз на п’ять років Перелік пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, з щорічним виданням доповнень до нього про нові зареєстровані, а також заборонені до використання препарати [].

Законом передбачено захист довкілля від негативного та шкідливого біологічного впливу. Особливої актуальності це набуває у зв’язку зі спробами впровадження, зокрема в сільському господарстві, генетичномодифікованих організмів, а також зростаючою терористичною діяльністю, поєднаною з можливістю застосування шкідливих організмів, котрі створюють реальну загрозу біорізноманіттю навколишнього природного середовища. Тому на міжнародному рівні передбачено, що підприємства, установи та організації зобов’язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та предметів біотехнології []. У розвиток цих положень був прийнятий ЗУ „Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” [].

Не менш важливі вимоги встановлені щодо охорони навколишнього природного середовища від акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого впливу фізичних чинників і радіаційного забруднення.

Так, місцеві ради, підприємства, установи, організації та громадяни під час здійснення своєї діяльності зобов’язані вживати необхідних заходів щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного, електромагнітного, іонізуючого та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище і здоров’я людини в населених пунктах, рекреаційних і заповідних зонах, а також в місцях масового скупчення і розмноження диких тварин [; ].

Зокрема, підприємства, установи та організації, які здійснюють господарську чи іншу діяльність, пов’язану з використанням радіоактивних речовин у різних формах і з будь-якою метою, зобов’язані забезпечувати екологічну безпеку цієї діяльності, що виключала б можливість радіоактивного забруднення навколишнього природного середовища та негативного впливу на здоров’я людей у процесі видобутку, збагачення, транспортування, переробки, використання та захоронення радіоактивних речовин [].

Закон не залишив без уваги і таку сферу екологічно небезпечної діяльності, як поводження з відходами, хоча за обсягом присвячена цьому стаття детально не розписана, в ній закріплені основні положення в даній сфері. Проте компенсується це тим, що в системі чинного законодавства прийнято цілу низку нормативно-правових актів, які стосуються безпосередньо поводження з відходами, навіть з окремими їх видами, на що буде звернено увагу нижче. Суб’єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах встановлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людей. Усі названі вимоги поводження з відходами повністю поширюють свою дію на речовини та матеріали, що більше не придатні для використання у сфері автомобільного транспорту (відпрацьовані мастила та технічні речовини, шини, покришки, фільтри, сам непридатний до експлуатації автомобіль тощо).

ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [] встановлює перелік екологічних правопорушень, у тому числі порушень вимог, норм та нормативів екологічної безпеки, котрі детально будуть розглядатися нижче.

Крім ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища” [], який разом з Конституцією України становить основу законодавства про охорону довкілля, значна частина норм стосовно екологічної безпеки міститься в інших актах екологічного законодавства.

Земельний кодекс України [] одним із принципів земельного законодавства встановлює пріоритет вимог екологічної безпеки. Також підставою припинення користування земельною ділянкою передбачено використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, у тому числі вимогам що стосуються екологічної безпеки.

Ст. 6 ЗУ „Про охорону атмосферного повітря” в редакції 2001 р. [] закріплює, що для оцінки стану забруднення атмосферного повітря встановлюються нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря та нормативи гранично допустимих викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних чинників у межах населених пунктів, у рекреаційних зонах, в інших місцях проживання, постійного чи тимчасового перебування людей, об’єктах навколишнього природного середовища з метою забезпечення екологічної безпеки громадян і навколишнього природного середовища. Це такі, як:

– нормативи якості атмосферного повітря;

– гранично допустимі рівні впливу акустичного, електромагнітного, іонізуючого та інших фізичних чинників і біологічного впливу на стан атмосферного повітря населених пунктів.

Також зазначено, що для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря. Далі ці положення знаходять свій розвиток в інших нормах названого Закону.

Водний кодекс України [] в ст. 36 встановлює нормативи екологічної безпеки водокористування для оцінки можливостей використання води з водних об’єктів для потреб населення та галузей економіки, які забезпечують безпечні умови водокористування, а саме: гранично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення; гранично допустимі концентрації речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для потреб рибного господарства; допустимі концентрації радіоактивних речовин у водних об’єктах, вода яких використовується для задоволення питних, господарсько-побутових та інших потреб населення.

По аналогії з атмосферним повітрям, зафіксовано, що у разі необхідності для вод та водних об’єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

У Кодексі України про надра [] містяться положення про виконання вимог екологічної безпеки при проектуванні гірничодобувних об’єктів і підземних споруд. При експлуатації вказаних об’єктів відповідальні особи (власник підприємства, керуючий, директор та інші) повинні дотримуватися заходів, що гарантують безпеку людей, майна і навколишнього природного середовища.

При розробці родовищ корисних копалин повинні забезпечуватися, зокрема: застосування раціональних, екологічно безпечних технологій видобування корисних копалин і вилучення наявних у них компонентів.

ЗУ „Про тваринний світ” [] зазначає, що охорона тваринного світу забезпечується, зокрема, шляхом проведення заходів екологічної безпеки.

Слід звернути увагу на те, що даний закон не тільки встановлює обов’язкове виконання вимог екологічної безпеки, а й враховує вимоги щодо охорони тваринного світу та середовища існування тварин під час розроблення та встановлення відповідних нормативів. Аналогічне положення має місце в ЗУ „Про рослинний світ” [].

Відповідно до ЗУ „Про екологічну експертизу” [], метою екологічної експертизи є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан довкілля та здоров’я людей, а також оцінювання ступеня екологічної небезпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об’єктах.

Серед основних завдань екологічної експертизи є визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності, оцінювання впливу діяльності об’єктів екологічної експертизи на стан довкілля, здоров’я людей і якість природних ресурсів. Як основні принципи екологічної експертизи можна виділити, зокрема, гарантування: безпечного для життя і здоров’я людей навколишнього природного середовища та екологічної безпеки.

Об’єктами експертизи є проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація з впровадження нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести до порушення екологічних нормативів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Крім проектів та відповідної документації, об’єктом експертизи можуть бути екологічні ситуації, котрі склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об’єкти та комплекси, які мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища. Законодавець закріпив наявну або потенційну небезпеку об’єкта чи реалізації проекту як підставу для проведення екологічної експертизи. Дане положення реалізує принцип запобіжного характеру заходів забезпечення екологічної безпеки.

Обов’язковими елементами висновку екологічної експертизи є коротка характеристика видів запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.